До 60-річчя закінчення радянсько-фінляндської війни 1939-1940 рр..
Навряд чи можна чекати від нас, що ми одягнемо траурні костюми з приводу того, що пан Молотов і разом з ним відповідальні за політику СРСР кола стали зараз жертвами своєї шакалячих політики ". З радіовиступи президента Фінляндії Р. Рюті з оголошенням стану війни між Фінляндією та СРСР, 26 червня 1941 р..
Шістдесят років тому на Карельському перешийку припинили рватися бомби і снаряди - 12 березня 1940 Червона Армія припинила наступ, а в Москві був підписаний мир. За договором між СРСР і Фінляндією від останньої була відторгнута не дуже велика, але достатньо заселена територія (що вимагало від фінської сторони евакуації сотень тисяч жителів і залишення багатьох фабрик і заводів ворогові), завдяки чому межа була відсунута від Ленінграда на кілька десятків кілометрів. Кривава радянсько-фінська війна закінчилася, а з Кремля було заявлено на весь світ про те, що своєї мети СРСР досяг: "забезпечив безпеку міста Леніна". Але спочатку кампанія замислювалася зовсім для іншого.
Спочатку Поради намагалися натиснути на Фінляндію дипломатично; паралельно з переговорами йшло розгортання частин Червоної армії, що почалося відразу після підписання пакту Молотова-Ріббентропа.
Фінляндія на погрози і обіцянки не піддалася, і 26 листопада на радянській частині Карельського перешийка в районі села Майна прогриміло кілька вибухів: радянська сторона влаштувала провокацію з метою розв'язання конфлікту. 30 листопада СРСР напав на Фінляндію.
Вже на 1 грудня було сформовано "Hародное уряд" (саморозпустилася на початку березня 1940 року) на чолі з комінтернівці Отто Куусіненом. Була сформована і "Червона армія Фінляндії" з радянських громадян карело-фінського походження. Радянські командири і комісари, слухаючи гаслам радянської пропаганди, говорили один одному на початку кампанії: "Скоро зустрінемося в Гельсінкі!" Солдати отримали наказ вітати шведських прикордонників на фінляндської-шведської кордоні і перешкоджати населенню бігти з Фінляндії. Все говорить про те, що готувався повне захоплення країни, а не горезвісне відсунення кордонів від Ленінграда на кілька десятків кілометрів.
Історик І. Мельтюхов на основі раніше недоступних документів з російських архівів висунув припущення, що Сталін не мав намір включити Фінляндію до складу СРСР. Можливо, було вирішено провести там перетворення за типом змін в країнах Східної Європи в 1945-49 рр.. з початковим створенням коаліційного лівого уряду з поступовою його "більшовизації" (див. ж. "Вітчизняна історія", 1993, N3). Навіть у цьому випадку незалежність країни Суомі була б суто номінальною.
Але з-за цілого ряду (в основному зовнішньополітичних) причин СРСР довелося обмежитися захопленням у Фінляндії практично лише Карельського перешийка (березень 1940 р.). Хоча тепер з суто військової точки зору був, ймовірно, можливе захоплення і всієї Фінляндії: лінія Маннергейма була подолана.
Навіщо все це затівалося?
Промисловість Німеччини була дуже погано забезпечена сировиною, його доводилося імпортувати. Головним сировиною в сучасній війні є метал. Дві третини залізної руди, необхідної для нормальної роботи німецької економіки, імпортували з Швеції. Звідти ж імпортувалися кольорові і важкі метали, яких Третьому Рейху не вистачало навіть з урахуванням цих поставок. Рудники, розташовані на півночі Швеції, лежали на відстані всього 120 км від кордону з Фінляндією.
Не слід забувати й того, що сама Фінляндія поставляла до Німеччини нікель, продукцію лісової і деревообробної промисловості.
Захоплення Фінляндії забезпечував для СРСР можливість розбити Німеччину (а значить, і захопити Європу), навіть не ведучи кровопролитних боїв з Вермахтом. Не треба було б пережимати і нафтову артерію Румунія-Німеччина, про значимість якої неодноразово писали багато хто (наприклад, В. Суворов).
Скажімо, 14 червня 1940 року (в той час як німці, майже витративши боєзапас, переможно входили до Парижа) радянські підводні човни з фінських баз атакували би кораблі, що везуть сировину в Німеччину, авіація з території Фінляндії відбомбилися б по шведським рудникам і вантажним станціям. А Червона Армія могла захопити їх у короткий час: шведську армію сучасною назвати було не можна. Постачання сировини з СРСР до Німеччини також припинилися б. Вермахту просто нічим було б воювати проти східного сусіда. Сталін же, залишивши про всяк випадок на західних кордонах СРСР заслін із сотень дивізій, міг спокійно чекати, дивлячись, як німецька економіка зупиняється. Забудемо на мить про воюючою Британії та недобитої Франції. Припустимо, що Гітлер зумів би все-таки як-небудь вивернутися, переправити додаткові війська з Франції до Польщі, Норвегії і Швеції, дістати для них звідки-небудь боєприпаси і кинути проти переважаючих за всіма параметрами сил Червоної Армії. У цьому випадку Червоної армії було б достатньо захопити румунські нафтопромисли (а німецьких військ у Румунії на той момент не було), що залишило б всю німецьку промисловість, транспорт, флот, армію і ВПС ще й без нафтопродуктів.
Підтвердження вищевикладеному можна знайти в словах "всесоюзного старости" М. Калініна: "Якщо б, звичайно, приєднати Фінляндію, то становище ще більше покращився з точки зору стратегії" (див.: "Готував чи Сталін наступальну війну". М., 1995, с.138). Ця фраза Калініна говорить про те, що в Кремлі не просто знали про найважливіший стратегічному положенні Фінляндії, але й активно обговорювали можливості використовувати її територію в швидку війну з Рейхом.
Гітлер теж усвідомлював і заявляв, що: "При нападі на Фінляндію взимку 1939/40 року у них не було іншої мети, крім як створити на узбережжі Балтійського моря військові бази і використовувати їх потім проти нас".
Вищенаведена ж фраза Сталіна від 17 квітня 1940 року про те, що "тепер загроза Гельсингфорсе варто з двох сторін - Виборг і Ханко", не залишає сумнівів на рахунок подальших радянських планів щодо Фінляндії.
Але що розвиваються події не дозволили здійснитися цим воістину грандіозним задумам.
Список літератури
Гогун Олександр (Санкт-Петербург) "Їх метою в Фінляндії була Німеччина"Пікер. Г. Застільні розмови Гітлера. Смоленськ, 1993.