ІСТОРІЯ СЕЛА Кольчугіно
Глава 3. Село Кольчугіно і "Копікуз" ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. С. 50-58.
Список джерел та літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... С. 61-65.
"Історична наука немислима без теорії так само, як немислима вона без конкретного фактичного матеріалу, який дає історичне краєзнавство [1]". Академік С.Л. Тихвинський писав про те, що "історія рідного краю - жива тканина історичної науки, без якої остання існувати не може. Завдяки вивченню історії краю зберігається пам'ять історична, виховується духовна осілість, скорочується міграція населення [2] ". Лихачов вважав, що любов до рідного краю, знання його історії - основа, на якій тільки й може здійснюватися зростання духовної культури всього суспільства [3].
У даній дипломній роботі освячується історія с.Кольчугіно, з середини XVIII - початок XX ст. На прикладі вивчення історії населеного пункту можна зрозуміти яку політику проводив уряд по відношенню до цьому регіону, наскільки значимим він був у промисловій життя, а також сприяє на основі культурної спадщини розвитку суспільства духовно. При цьому дана територіальна одиниця недостатньо вивчалася як самостійний об'єкт, а зазвичай була додатковим матеріалом, вживаним в дослідженні інших проблем і об'єктів. Вивчення взаємовідносин держави і промислового підприємства на прикладі Кольчугинське копальні можливо дозволить зрозуміти політику що проводиться державою по відношенню до видобувної промисловості на сучасному етапі розвитку, виявити особливості, суперечності і можливо дозволить перейти в своєму розвитку промисловості на більш високий якісний рівень, відповідаючи запитам сучасності.
Хронологічні рамки вивчення даної проблематики можна почати з першого згадування в ревізьких переписах села в 1763 р. і закінчити початком революційних подій лютого 1917 р., як датою завершила певний етап розвитку історії Вітчизни.
Територіальні межі дослідження - с.Кольчугіно і Кольчугинське копальні Кузнецького повіту Томської губернії. Ця територія басейну річки Іні входила до складу Алтайського гірського округу, що належав безпосередньо кабінету Його Імператорської Величності. У 1764 р. утворилася самостійна Тобольська губернія, в межах якої з 1779 р. існувала Коливанська область, що включала в себе кабінетські землі. У 1783 р. Коливанська область перейменована в губернію, розділену на п'ять повітів: Коливанський, Бійський, Кузнецький, Семипалатинський і Красноярський. З установою Коливанського намісництва вся Сибір виявилася розділеною на три намісництва: Тобольське, Іркутський, Коливнское, що укладало в собі весь округ Коливано-Воскресенських заводів. У Коливанськом намісництво входили Коливанський, Семипалатинський, Бійський, Красноярський, Кузнецький повітові міста. Указом від 26 лютого 1804 Тобольська Губернія розділена на дві - Тобольська і Томську. Томська складалася з 8 округів, включаючи Томський і Кузнецький. [4]
Об'єкт дослідження - землеробське і промислове освоєння басейну річки Іні, Кузнецького повіту, Томської губернії (друга половина XVII - початок XX ст.).
Предмет дослідження - виявити риси зародження промислового життя села Кольчугіно, простежити всі етапи її розвитку та їх своєрідність, вивчити в результаті чого відбуваються зміни в промисловій життя села у 10-х рр.. XX ст.
Мета дослідження - виявлення основних закономірностей історії с.Кольчугіно.
Завдання:
1. Висвітлити заселення і землеробське освоєння території Кузнецького повіту, Томської губернії, до початку розвитку промисловості в с. Кольчугинське.
2. З'ясувати умови розвитку промисловості с. Кольчугінського, і її вплив на розвиток землеробства на рубежі XIX - XX ст.
3. Розглянути вплив іноземного капіталу на промислову життя села у 10-х рр.. XX ст.
Аналіз історіографічної бази дозволяє з'ясувати рівень і аспект осмислення проблематики, виявити історіографічні лакуни і намітити перспективи направлення вивчення краю. У роботі виділені дві найбільш важливі проблеми, такі як, землеробське освоєння регіону середини XVIII - першої половини XIX ст., Коли вивчається територіальна одиниця була аграрною, і промислове освоєння даного регіону другої половини XIX - початку XX ст. і розглянуті в хронологічному порядку. Крім цього окремою графою розглянуті краєзнавчі роботи, в яких йде мова про історію села Кольчугіно.
Перші праці з історії аграрного освоєння Сибіру з'являються ще в дореволюційний час.
Вже П.А. Слівце [5] задіяв у своїй праці акти і документи, опубліковані в "Повному зібранні законів Російської Імперії", "Зборах державних грамот і договорів", "Древній російської Вивлиофика", так само він використовував усні відомості та особисті враження, які він зібрав, перебуваючи в Тобольську. Колонізація Сибіру розглядалася дослідником тільки як під керівництвом держави.
Г.С. Батеньков в роботі "Загальний погляд на Сибір" [6] пов'язує російське заселення Сибіру з її господарським розвитком, вважає ці процеси взаємопов'язаними. Небезпечне сусідство з Китаєм і відкриття в Сибіру рудників викликали в уряду намір перейти до обдуманого плану заселення прикордонної смуги і багатих дорогоцінними рудами районів. Батеньков наводить дані про чисельність прісильних людей, про умови та результати їх розміщення. Він виділяв два етапи колонізації зауральських районів, відповідні трьом періодам господарського освоєння краю: 1. до середини XVIII ст. (Торговий період), 2. середина 60-х рр.. XVIII ст. (Гірничозаводської). На всіх етапах були присутні три типи колонізації. Причому з XVIII ст. значно зростає вага примусових переселенців (каторжани, розкольники, відставні солдати, поміщицьке селяни).
П.М. Буцінскій [7] у своїй роботі використовував архів Міністерства закордонних справ і писав про важливість заселення Сибіру засланцями, а так само про значення державного заселення селян по "указом" і по "приладу".
Ще один з багатьох дослідників Сибіру початку XX ст. є областнікі П. Головачов [8]. У своїй роботі він використовував думки і відома фахівців, а так само особисті враження. Його робота насичена статистикою по населенню Сибіру, він піддавав порівнянні різні райони Сибіру. Автор дослідив проблему заселення Сибіру, хоч і не докладно, в XVIII - XIX ст., А так само висвітлював проблеми заселення Сибіру на рубежі XIX - XX ст. Зокрема він розглядав проблему взаємовідношення старожільческім населення з новоселами, і писав про те, що "між старожилами і новоселами нерідкі розбрати через землю та різних угідь [9]".
А.П. Щапов [10] вважав, що народна колонізація зіграла вирішальну роль в освоєнні Сибіру. Періодизація у Щапова збігається зі схемою Г.С. Батенькова. Масова втеча в Сибір розцінював як форма соціального протесту трудящих. "Величезні простору орних земель, лісів і незручних місцевостей перевищувала землевпорядні сили народні, уповільнювала географічне поширення землеробських поселень" [11].
А. Кауфман [12] говорив у своїй статті, що Сибір є країною державного і селянського землеволодіння. При широкому просторі панували екстенсивні типи залежного господарства.
Таким чином у дорадянський період історики дотримувалися думки, що вирішальну роль у заселенні Сибіру в даний період зіграла державна політика "не перешкоджання" освоєння даних територій населенням.
У радянський період найбільш помітна робота з'являється в 30-і рр.. В.І. Шемелев писав, що "одночасно з початком гірничозаводської діяльності в Кузнецькому повіті починається швидкий розвиток землеробської колонізації [13]". Селянська колонізація не була на думку С.В. Бахрушина, до 1861 р. головною для Сибіру. На перший план дослідник висував діяльність торгово-промислових людей.
М.М. Колобков [14] у своїй роботі досить мало уваги приділяє процесам освоєння досліджуваного регіону в XVIII ст., Зводячи це питання до того, що "заселення Кузнецької землі ... у XVIII ст. .... не прийняло широкого характеру. Самовільні переселенці проникали сюди здебільшого одиницями чи окремими родинами ... звертаючись до обробки землі [15] ".
Поява монографічного праці М.М. Громико [16], хронологічно охоплює 30-80-і рр.. XVIII ст., Стало важливою віхою на шляху дослідження проблеми. На основі величезного джерельної матеріалу автором були розкриті міграційні процеси, що відбувалися в період, що розглядається в Західному Сибіру. Перш за все відзначалися значні зміни в характері географічного розміщення населення на території регіону - росіяни виходять далеко за межі тайговій смуги, освоюючи південні лісостепові і степові повіти Західного Сибіру. М.М. Громико вдалося виявити зв'язок між розвитком великої промисловості і колонізацій процесами на прикладі Коливано-Воскресенського гірського округу. "Для розвитку гірничодобувного та металургійних виробництв зростає кількість безпосередніх виробників, отже, стимулювався приплив населення. Виникаючі і зростаючі заводські селища потребували продовольстві і таким чином сприяли виробництва товарного хліба, припливу землеробського населення [17] ". Її висновок про випереджальному зростанні населення в місцях існування мануфактурного виробництва виходив за своїм значенням за межі локального дослідження. Вільний розвиток міграційних процесів у XVIII ст. стримувалося феодальною державою, прагнув прикріпити державних селян до землі. Але в освоєння південних районів Західного Сибіру важливу роль грала стихійна народна колонізація.
Точка зору М.М. Громико отримала розвиток у наступних роботах, у тому числі і працях А.Д. Колесникова [18]. Він привернув ревизские книги і документи церковного обліку населення, і навів докази в підтвердження висновку про високий рівень природного приросту сибіряків протягом усього XVIII ст. "... Коли створювалося перше житло, з'являвся досвід землеробства в новому районі, тільки тоді в новий район починали проникати добровільні поселенці [19]". "З другої половини XVIII ст. райони виходу переселенців поступово розширюються. Змінюється соціальний склад новоселів. Поряд з вільними переселенцями все більше стає мимовільних засланців [20] ". У своїй роботі про склад переселенців автор наводить динаміку умов формування населення Сибіру XIX ст. до початку XX ст.
Були зроблені спроби дати зведений нарис заселення Сибіру в першій половині XIX ст. Першими таку спробу зробили В.М. Кабузан і С.М. Троїцький [21]. У розглядається час, за їх висновками, тривав інтенсивний процес збільшення населення Сибіру за рахунок урядового та вольнонародной колонізації, а також природного приросту.
До досліджень В.М. Кабузана і С.М. Троїцького в історичній літературі висловлювалася думка про спад колонізаційного потоку в Сибір протягом XVIII ст. Найбільш чітко вона сформульована В.В. Покшішевскім [22]. Оперуючи статистичними матеріалами з робіт П.А. Словцова, він навіть прийшов до висновку, що до самого кінця XVIII ст. загальний приріст, по суті майже не виходить з норм, звичайних для одного лише природного.
Склалася думка [23], що на другому етапі російського заселення Сибіру (20-80-і рр.. XVIII ст.) Переселенці як і раніше йшли переважно з північних губерній - Архангельської, Вологодської, Вятской і Пермської.
Н.Ф. Ємельянов [24] висвітлює у своїй роботі історію Сосновського острогу, зачіпаючи при цьому питання про заселення південного Притомився. Дослідник вважає, що в першій половині XVIII ст., Ці землі продовжували заселятися за рахунок сповзання сюди населення з північних районів і за рахунок природного приросту, цьому сприяла ліквідація небезпеки набігів південних кочівників.
Близько з такою категорією селян, як приписні можна познайомитися в монографії В.А. Волчека [25]. Пересування селян, на думку автора навіть у межах гірничого округу було пригнічений, вони перебували під постійним судовим і господарським наглядом.
М.П. Шабанов, досліджуючи роль засланців, більшою мірою застосовуючи дореволюційні праці Ядринцева, Словцова, Карамзіна, а так само архівні матеріали приходить до висновку про те, що "у XVIII ст. політика штрафний колонізації з наростаючою силою почала проводиться саме в південній зоні Західного Сибіру [26] ".
Л.А. Скрябіна [27] у своїй роботі відзначала, що формування старожільческім населення Притомився закінчується в кінці XVIII ст., Коли приплив населнія ззовні практично припиняється. Йде природний приріст і мають місце незначні міграції з сусідніх регіонів Сибіру.
У радянський та пострадянський період відбувається відхід від концепції провідної ролі держави в проблемі освоєння Сибіру середини XVIII - першої половини XIX ст. до багатофакторності. Важливе значення в цей період набуває досить високий природний приріст населення. Крім цього приросту населення сприяло промислове освоєння даного регіону і поява мануфактурного виробництва.
Наявність праць з історії промислового освоєння даного села небагато і в основному вони носять загальний характер, це пов'язано з тим, що воно почалося досить пізно, а також з тим, що це найбільш дрібна територіальна одиниця.
Дослідники ще у XIX ст. відвідували цей район, серед них був і Г.Є. Щуровський вже тоді в своїй праці він писав, що це широка кам'яновугільна улоговина зі всіх відомих, який рясний запас пального матеріалу прихований в ній для майбутньої промисловості! Кузнецька улоговина представляє стільки вигод для Сибіру, що в цьому випадку можуть змагатися з нею тільки Англія, Бельгія і Росія зі своїм донським басейном. [28]
М. Соболєв порушив питання корисних копалин у Сибіру і писав про те, що "кам'яне вугілля зустрічається в Сибіру в достатку ... У даний час розробляється незначна частина всіх цих колосальних багатств" [29].
А.М. Дрібних [30] теж підкреслює різноманітність і багатство копалин Сибіру, але при цьому "місцеві капітали неохоче йдуть в Західному Сибіру в гірську промисловість, тому що є області, в яких капітал дає значно більший відсоток без особливого клопоту "[31].
У літературі 1920-х - початку 1930-х рр.. історичні дослідження з розвитку вугільної промисловості відсутні, але для істориків, наступних поколінь безперечну цінність представляє великий фактичний матеріал з даної проблеми, що міститься в соціально-економічній, науково-технічної та суспільно-політичній літературі. Одним з таких представників ми можемо назвати геолога В.І. Яворського. У своїх працях крім суто технічних описів різних вугільних районів і пластів він, зокрема, торкнувся і історії дослідження Кузнецького басейну. Найбільш яскравою і переломною датою він називав 1913 р. "у зв'язку з допущенням тут вперше широкої приватної ініціативи, з одного боку, і організованими тоді Акціонерним Товариством Кузнецький копалень роботами з більш докладного вивчення геологічної будови басейну" [32].
У післяжовтневий період, в 20-30-і рр.., Проблема вивчення гірських багатств Кузбасу знайшла своє відображення в працях В.І. Шемелева. Їм були зроблені перші серйозні спроби осмислення накопиченої літератури. Заслуга В.І. Шемелева в тому, що він підібрав, систематизував великий і цінний архівний матеріал з історії гірничозаводської промисловості півдня Сибіру, з моменту її виникнення і до скасування кріпосного права. Всі матеріали лягли в основу його книги "Історія Кузбасу з найдавніших часів до скасування кріпосного права". "У зв'язку з переходом управління кабінетські заводами у відання Міністерства Фінансів в 30-і рр.. XIX ст. ми можемо відзначити поява першого інтересу до Кузнецькому кам'яного вугілля в урядових верхах [33] ". Автор дає відомості про розробку корисних копалин, про виникнення заводів і життя людей, які обслуговують ці заводи. Зміст:
Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... С. 3-20.
Глава 1. Землеробське освоєння території Кузнецького повіту Томської губернії (середина XVII - середина XIX ст.) ... ... ... ... ... С. 21-36.
Глава 2. Промислове освоєння села Кольчугіно на рубежі XIX - XX ст ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... С. 37-49.Глава 3. Село Кольчугіно і "Копікуз" ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. С. 50-58.
Список джерел та літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... С. 61-65.
Введення
Велика кількість природних багатств здавна закріпили в народі про Кузнецької землі славу однієї з кращих і найбагатших частин Росії. Кузнецький басейн - другий за розміром найбільший гірничопромисловий район Росії після Уралу. У вивченні історичного процесу на сучасному етапі існує тенденція до розгляду окремих проблем, йдучи від приватного до загального. Розробка початкової історії сіл і сіл набуває важливе значення. Але до цих пір в історії даного регіону багато білих плям. Їх заповнення допоможе зрозуміти в цілому процес розвитку Сибіру в різні періоди, такі як "допромишленная" життя регіону та її подальший розвиток в ході промислового зростання. І при цьому доторкнутися до історії даної територіальної одиниці, виявивши особливості в її розвитку. На прикладі вивчення історії населеного пункту можна зрозуміти яку політику проводив уряд по відношенню до цьому регіону, наскільки значимим він був у промисловій життя, а також сприяє на основі культурної спадщини розвитку суспільства духовно."Історична наука немислима без теорії так само, як немислима вона без конкретного фактичного матеріалу, який дає історичне краєзнавство [1]". Академік С.Л. Тихвинський писав про те, що "історія рідного краю - жива тканина історичної науки, без якої остання існувати не може. Завдяки вивченню історії краю зберігається пам'ять історична, виховується духовна осілість, скорочується міграція населення [2] ". Лихачов вважав, що любов до рідного краю, знання його історії - основа, на якій тільки й може здійснюватися зростання духовної культури всього суспільства [3].
У даній дипломній роботі освячується історія с.Кольчугіно, з середини XVIII - початок XX ст. На прикладі вивчення історії населеного пункту можна зрозуміти яку політику проводив уряд по відношенню до цьому регіону, наскільки значимим він був у промисловій життя, а також сприяє на основі культурної спадщини розвитку суспільства духовно. При цьому дана територіальна одиниця недостатньо вивчалася як самостійний об'єкт, а зазвичай була додатковим матеріалом, вживаним в дослідженні інших проблем і об'єктів. Вивчення взаємовідносин держави і промислового підприємства на прикладі Кольчугинське копальні можливо дозволить зрозуміти політику що проводиться державою по відношенню до видобувної промисловості на сучасному етапі розвитку, виявити особливості, суперечності і можливо дозволить перейти в своєму розвитку промисловості на більш високий якісний рівень, відповідаючи запитам сучасності.
Хронологічні рамки вивчення даної проблематики можна почати з першого згадування в ревізьких переписах села в 1763 р. і закінчити початком революційних подій лютого 1917 р., як датою завершила певний етап розвитку історії Вітчизни.
Територіальні межі дослідження - с.Кольчугіно і Кольчугинське копальні Кузнецького повіту Томської губернії. Ця територія басейну річки Іні входила до складу Алтайського гірського округу, що належав безпосередньо кабінету Його Імператорської Величності. У 1764 р. утворилася самостійна Тобольська губернія, в межах якої з 1779 р. існувала Коливанська область, що включала в себе кабінетські землі. У 1783 р. Коливанська область перейменована в губернію, розділену на п'ять повітів: Коливанський, Бійський, Кузнецький, Семипалатинський і Красноярський. З установою Коливанського намісництва вся Сибір виявилася розділеною на три намісництва: Тобольське, Іркутський, Коливнское, що укладало в собі весь округ Коливано-Воскресенських заводів. У Коливанськом намісництво входили Коливанський, Семипалатинський, Бійський, Красноярський, Кузнецький повітові міста. Указом від 26 лютого 1804 Тобольська Губернія розділена на дві - Тобольська і Томську. Томська складалася з 8 округів, включаючи Томський і Кузнецький. [4]
Об'єкт дослідження - землеробське і промислове освоєння басейну річки Іні, Кузнецького повіту, Томської губернії (друга половина XVII - початок XX ст.).
Предмет дослідження - виявити риси зародження промислового життя села Кольчугіно, простежити всі етапи її розвитку та їх своєрідність, вивчити в результаті чого відбуваються зміни в промисловій життя села у 10-х рр.. XX ст.
Мета дослідження - виявлення основних закономірностей історії с.Кольчугіно.
Завдання:
1. Висвітлити заселення і землеробське освоєння території Кузнецького повіту, Томської губернії, до початку розвитку промисловості в с. Кольчугинське.
2. З'ясувати умови розвитку промисловості с. Кольчугінського, і її вплив на розвиток землеробства на рубежі XIX - XX ст.
3. Розглянути вплив іноземного капіталу на промислову життя села у 10-х рр.. XX ст.
Аналіз історіографічної бази дозволяє з'ясувати рівень і аспект осмислення проблематики, виявити історіографічні лакуни і намітити перспективи направлення вивчення краю. У роботі виділені дві найбільш важливі проблеми, такі як, землеробське освоєння регіону середини XVIII - першої половини XIX ст., Коли вивчається територіальна одиниця була аграрною, і промислове освоєння даного регіону другої половини XIX - початку XX ст. і розглянуті в хронологічному порядку. Крім цього окремою графою розглянуті краєзнавчі роботи, в яких йде мова про історію села Кольчугіно.
Перші праці з історії аграрного освоєння Сибіру з'являються ще в дореволюційний час.
Вже П.А. Слівце [5] задіяв у своїй праці акти і документи, опубліковані в "Повному зібранні законів Російської Імперії", "Зборах державних грамот і договорів", "Древній російської Вивлиофика", так само він використовував усні відомості та особисті враження, які він зібрав, перебуваючи в Тобольську. Колонізація Сибіру розглядалася дослідником тільки як під керівництвом держави.
Г.С. Батеньков в роботі "Загальний погляд на Сибір" [6] пов'язує російське заселення Сибіру з її господарським розвитком, вважає ці процеси взаємопов'язаними. Небезпечне сусідство з Китаєм і відкриття в Сибіру рудників викликали в уряду намір перейти до обдуманого плану заселення прикордонної смуги і багатих дорогоцінними рудами районів. Батеньков наводить дані про чисельність прісильних людей, про умови та результати їх розміщення. Він виділяв два етапи колонізації зауральських районів, відповідні трьом періодам господарського освоєння краю: 1. до середини XVIII ст. (Торговий період), 2. середина 60-х рр.. XVIII ст. (Гірничозаводської). На всіх етапах були присутні три типи колонізації. Причому з XVIII ст. значно зростає вага примусових переселенців (каторжани, розкольники, відставні солдати, поміщицьке селяни).
П.М. Буцінскій [7] у своїй роботі використовував архів Міністерства закордонних справ і писав про важливість заселення Сибіру засланцями, а так само про значення державного заселення селян по "указом" і по "приладу".
Ще один з багатьох дослідників Сибіру початку XX ст. є областнікі П. Головачов [8]. У своїй роботі він використовував думки і відома фахівців, а так само особисті враження. Його робота насичена статистикою по населенню Сибіру, він піддавав порівнянні різні райони Сибіру. Автор дослідив проблему заселення Сибіру, хоч і не докладно, в XVIII - XIX ст., А так само висвітлював проблеми заселення Сибіру на рубежі XIX - XX ст. Зокрема він розглядав проблему взаємовідношення старожільческім населення з новоселами, і писав про те, що "між старожилами і новоселами нерідкі розбрати через землю та різних угідь [9]".
А.П. Щапов [10] вважав, що народна колонізація зіграла вирішальну роль в освоєнні Сибіру. Періодизація у Щапова збігається зі схемою Г.С. Батенькова. Масова втеча в Сибір розцінював як форма соціального протесту трудящих. "Величезні простору орних земель, лісів і незручних місцевостей перевищувала землевпорядні сили народні, уповільнювала географічне поширення землеробських поселень" [11].
А. Кауфман [12] говорив у своїй статті, що Сибір є країною державного і селянського землеволодіння. При широкому просторі панували екстенсивні типи залежного господарства.
Таким чином у дорадянський період історики дотримувалися думки, що вирішальну роль у заселенні Сибіру в даний період зіграла державна політика "не перешкоджання" освоєння даних територій населенням.
У радянський період найбільш помітна робота з'являється в 30-і рр.. В.І. Шемелев писав, що "одночасно з початком гірничозаводської діяльності в Кузнецькому повіті починається швидкий розвиток землеробської колонізації [13]". Селянська колонізація не була на думку С.В. Бахрушина, до 1861 р. головною для Сибіру. На перший план дослідник висував діяльність торгово-промислових людей.
М.М. Колобков [14] у своїй роботі досить мало уваги приділяє процесам освоєння досліджуваного регіону в XVIII ст., Зводячи це питання до того, що "заселення Кузнецької землі ... у XVIII ст. .... не прийняло широкого характеру. Самовільні переселенці проникали сюди здебільшого одиницями чи окремими родинами ... звертаючись до обробки землі [15] ".
Поява монографічного праці М.М. Громико [16], хронологічно охоплює 30-80-і рр.. XVIII ст., Стало важливою віхою на шляху дослідження проблеми. На основі величезного джерельної матеріалу автором були розкриті міграційні процеси, що відбувалися в період, що розглядається в Західному Сибіру. Перш за все відзначалися значні зміни в характері географічного розміщення населення на території регіону - росіяни виходять далеко за межі тайговій смуги, освоюючи південні лісостепові і степові повіти Західного Сибіру. М.М. Громико вдалося виявити зв'язок між розвитком великої промисловості і колонізацій процесами на прикладі Коливано-Воскресенського гірського округу. "Для розвитку гірничодобувного та металургійних виробництв зростає кількість безпосередніх виробників, отже, стимулювався приплив населення. Виникаючі і зростаючі заводські селища потребували продовольстві і таким чином сприяли виробництва товарного хліба, припливу землеробського населення [17] ". Її висновок про випереджальному зростанні населення в місцях існування мануфактурного виробництва виходив за своїм значенням за межі локального дослідження. Вільний розвиток міграційних процесів у XVIII ст. стримувалося феодальною державою, прагнув прикріпити державних селян до землі. Але в освоєння південних районів Західного Сибіру важливу роль грала стихійна народна колонізація.
Точка зору М.М. Громико отримала розвиток у наступних роботах, у тому числі і працях А.Д. Колесникова [18]. Він привернув ревизские книги і документи церковного обліку населення, і навів докази в підтвердження висновку про високий рівень природного приросту сибіряків протягом усього XVIII ст. "... Коли створювалося перше житло, з'являвся досвід землеробства в новому районі, тільки тоді в новий район починали проникати добровільні поселенці [19]". "З другої половини XVIII ст. райони виходу переселенців поступово розширюються. Змінюється соціальний склад новоселів. Поряд з вільними переселенцями все більше стає мимовільних засланців [20] ". У своїй роботі про склад переселенців автор наводить динаміку умов формування населення Сибіру XIX ст. до початку XX ст.
Були зроблені спроби дати зведений нарис заселення Сибіру в першій половині XIX ст. Першими таку спробу зробили В.М. Кабузан і С.М. Троїцький [21]. У розглядається час, за їх висновками, тривав інтенсивний процес збільшення населення Сибіру за рахунок урядового та вольнонародной колонізації, а також природного приросту.
До досліджень В.М. Кабузана і С.М. Троїцького в історичній літературі висловлювалася думка про спад колонізаційного потоку в Сибір протягом XVIII ст. Найбільш чітко вона сформульована В.В. Покшішевскім [22]. Оперуючи статистичними матеріалами з робіт П.А. Словцова, він навіть прийшов до висновку, що до самого кінця XVIII ст. загальний приріст, по суті майже не виходить з норм, звичайних для одного лише природного.
Склалася думка [23], що на другому етапі російського заселення Сибіру (20-80-і рр.. XVIII ст.) Переселенці як і раніше йшли переважно з північних губерній - Архангельської, Вологодської, Вятской і Пермської.
Н.Ф. Ємельянов [24] висвітлює у своїй роботі історію Сосновського острогу, зачіпаючи при цьому питання про заселення південного Притомився. Дослідник вважає, що в першій половині XVIII ст., Ці землі продовжували заселятися за рахунок сповзання сюди населення з північних районів і за рахунок природного приросту, цьому сприяла ліквідація небезпеки набігів південних кочівників.
Близько з такою категорією селян, як приписні можна познайомитися в монографії В.А. Волчека [25]. Пересування селян, на думку автора навіть у межах гірничого округу було пригнічений, вони перебували під постійним судовим і господарським наглядом.
М.П. Шабанов, досліджуючи роль засланців, більшою мірою застосовуючи дореволюційні праці Ядринцева, Словцова, Карамзіна, а так само архівні матеріали приходить до висновку про те, що "у XVIII ст. політика штрафний колонізації з наростаючою силою почала проводиться саме в південній зоні Західного Сибіру [26] ".
Л.А. Скрябіна [27] у своїй роботі відзначала, що формування старожільческім населення Притомився закінчується в кінці XVIII ст., Коли приплив населнія ззовні практично припиняється. Йде природний приріст і мають місце незначні міграції з сусідніх регіонів Сибіру.
У радянський та пострадянський період відбувається відхід від концепції провідної ролі держави в проблемі освоєння Сибіру середини XVIII - першої половини XIX ст. до багатофакторності. Важливе значення в цей період набуває досить високий природний приріст населення. Крім цього приросту населення сприяло промислове освоєння даного регіону і поява мануфактурного виробництва.
Наявність праць з історії промислового освоєння даного села небагато і в основному вони носять загальний характер, це пов'язано з тим, що воно почалося досить пізно, а також з тим, що це найбільш дрібна територіальна одиниця.
Дослідники ще у XIX ст. відвідували цей район, серед них був і Г.Є. Щуровський вже тоді в своїй праці він писав, що це широка кам'яновугільна улоговина зі всіх відомих, який рясний запас пального матеріалу прихований в ній для майбутньої промисловості! Кузнецька улоговина представляє стільки вигод для Сибіру, що в цьому випадку можуть змагатися з нею тільки Англія, Бельгія і Росія зі своїм донським басейном. [28]
М. Соболєв порушив питання корисних копалин у Сибіру і писав про те, що "кам'яне вугілля зустрічається в Сибіру в достатку ... У даний час розробляється незначна частина всіх цих колосальних багатств" [29].
А.М. Дрібних [30] теж підкреслює різноманітність і багатство копалин Сибіру, але при цьому "місцеві капітали неохоче йдуть в Західному Сибіру в гірську промисловість, тому що є області, в яких капітал дає значно більший відсоток без особливого клопоту "[31].
У літературі 1920-х - початку 1930-х рр.. історичні дослідження з розвитку вугільної промисловості відсутні, але для істориків, наступних поколінь безперечну цінність представляє великий фактичний матеріал з даної проблеми, що міститься в соціально-економічній, науково-технічної та суспільно-політичній літературі. Одним з таких представників ми можемо назвати геолога В.І. Яворського. У своїх працях крім суто технічних описів різних вугільних районів і пластів він, зокрема, торкнувся і історії дослідження Кузнецького басейну. Найбільш яскравою і переломною датою він називав 1913 р. "у зв'язку з допущенням тут вперше широкої приватної ініціативи, з одного боку, і організованими тоді Акціонерним Товариством Кузнецький копалень роботами з більш докладного вивчення геологічної будови басейну" [32].
З другої половини 50-х рр.. активізується вивчення історії вугільної промисловості Сибіру. Результати цієї роботи знайшли відображення у великих узагальнюючих працях, монографіях, брошурах і окремих статтях.
З узагальнюючих робіт перш за все потрібно назвати п'ятитомну "Історію Сибіру" [34]. Окремі її розділи присвячені розвитку промисловості, у тому числі вугільної, переконливо показано роль останньої у створенні багатогалузевого комплексу сибірської індустрії.
Робота "Кузнецький Вугільний Басейн", як і робота "Кузнецький басейн" [35] основному приділяє увагу розвитку Кузбасу в радянський період, але при цьому наводяться короткі відомості про початок освоєння Кузнецького басейну. Охоплюючи в своєму вивченні промислове освоєння регіону, вказується, що найбільш важливою причиною розвідок з виявлення нових родовищ вугілля стало виснаження північних районів Кузбасу, "через хижацької експлуатації". Про залучення іноземних капіталів на Кольчугинский рудник у XIX ст. достатньо мізерна інформація не показує з яких причин відбувається банкрутство "Товариства", згадуючи тільки те , що воно "не зуміло організувати там вугільно-металургійного виробництва", як причина залучення капіталів Кабінетом йде посилання на архів - необхідність залучення "рясних капіталів, які внесли б нові життєві соки в підприємство [36]". Стосовно Копікуза негативна оцінка - " незважаючи на необмежені можливості ... Копікуз зробив мало "для розвитку даного регіону.
У 60-ті роки були створені перші великі узагальнюючі праці з історії Кузбасу [37].
Історія Кузбасу [38], автори даної роботи спробували порушити всі аспекти розвитку Сибіру починаючи з її приєднання до Російської держави.
З початку 60-х рр.. XX ст. спостерігається значне зростання кадрів істориків у Кузбасі, розширення проблематики досліджень, вдосконалення методики історичних досліджень, розвиток колективних форм роботи істориків, що призвело до створення нових великих узагальнюючих робіт з історії Кузбасу і Сибіру, де Кузбас виділявся як найбільший регіон.
У 60-і рр.. з'являються роботи З.Г. Карпенко [39] по історії Сибіру і Кузбасу. Автор на основі аналізу нових джерел, висунула питання генезису капіталізму в Сибіру, характеру та еволюції найманої праці. Розширилися уявлення про умови найму працівників у Сибіру в першій половині XIX ст., В тому числі в Кузбасі. Дослідник показує, що кабінету не було вигідно вкладати гроші в довгострокові проекти, а в результаті цього, вона пов'язує розвиток вугільних родовищ з проведенням Сибірської магістралі, але тільки найбільш близьких до магістралі. "У період передвоєнного промислового підйому зростає інтерес підприємців до Кузнецькому вугіллю". З діяльністю Копікуза і світовою війною пов'язується будівництво нових шахт на Кольчугинське руднику, зростання видобутку вугілля по басейну, де Копікуз використовував "військову кон'юнктуру".
Г.Х. Рабинович [40] займався розглядом збільшення інтересу до Кузнецькому вугіллю в 1912 р. і пов'язував це з вугільним голодом, створеним "Продвугілля".
У 70-80-і рр.. історія Сибіру починає активно розглядатися на різних конференція, виходять статті, присвячені окремим проблемам. Одна з таких робіт є робота В.К. Алексєєва [41]. Застосовуючи архівні матеріали автор намагається зрозуміти яким чином війна вплинула на розвиток кооперації в Сибіру, яке відношення у держави було до даного регіону.
В.І. Тужиков спираючись на архівні матеріали спробував висвітлити стадії розвитку промисловості. Він пише про те, що видобуток вугілля була наймолодшою галуззю промисловості. Повільний розвиток вугільної промисловості Кузнецького басейну до кінця XIX ст. обумовлювалося загальним відставанням промислового розвитку Західного Сибіру.
З початку 90-х рр.. XX ст. посилився інтерес до проблем історії Кузбасу, про що свідчить робота по створенню "Історичною Енциклопедії Кузбасу" [42], різних збірників наукових конференцій. Серед приватних робіт можна виділити роботи В.М. Михайлової [43], в яких вона показує інтерес уряду до багатств Салаирского краю. К.А. Заболотська, розглядаючи розвиток вугільної промисловості в Сибіру, вважала, що Копікуз, як і царський уряд не зміг розгорнути широку промисловий видобуток вугілля [44].
Однією з останніх робіт з проблематики є дослідження О.В. Баєва [45]. Автор зазначає, що до кінця XIX ст. Сибір, в тому числі її основний сучасний промисловий район - Кузнецький басейн, була регіоном з слаборозвиненою промисловістю і відсутністю сучасних шляхів сполучення. Однією з причин подібного стану була відсутність у Російській імперії, особливо в Сибіру, вільних грошових коштів, які могли б інвестуватися у розвиток промисловості та залізничне будівництво.
У підсумку, можна сказати, що дослідники як за радянських, так і в пострадянський час підкреслювали викопний потенціал Кузнецького басейну і більшою мірою вказували на те, що поштовхом до розробки ресурсів на Кольчугинське руднику з'явився вугільний голод, а так само іноземний капітал. При цьому ставлення в залежності від політичної ситуації до іноземного капіталу варіювалося, то необхідність розробки вугільних багатств Сибіру не в кого не викликала сумнівів.
Як вже говорилося раніше про те, що вивчається територіальна одиниця досить дрібна, то в результаті до неї не було особливої уваги серед істориків, що пояснює відсутність величезної кількості робіт з даної тематики. Найбільш раннім дослідженням є робота А.І. Лакісова [46], хоча сама робота орієнтована на радянський період життєдіяльності території, але наводяться історичні дані з початку існування даного села, більшою мірою роблячи наголос саме на промислове освоєння і розвиток.
В.М. Киме [47] торкнувся у своїй роботі питання духовної складової жителів Кузбасу, а саме історію храмів. Зокрема тут згадується і церква Покрова Пресвятої Богородиці в с. Кольчугіно.
Зараз виходять збірки, присвячені різним містам, селам на території Сибіру [48], в яких зазвичай зачіпається, окрім сучасного стану та історія походження населених пунктів.
Таким чином можна бачити, що різні аспекти даної дипломної роботи розглядалися у науковій літературі, і в останні десятиліття історики намагаються узагальнити весь наявний матеріал. Найбільш вдало і повно розглянуті проблеми заселення досліджуваного регіону, щодо промислового розвитку більшість дослідників звертали уваги на вже відомий раніше фактичний матеріал кінця XIX - початку XX ст., Але при цьому залучаючи щоразу нові дані. Зокрема в освоєнні Кузнецького басейну виділені основні етапи, показані особливості кожного. Промислове освоєння даного регіону розглядалося окремими періодами, причому вони можуть бути застосовані у вивченні поставленої проблеми. Але історії самого села Кольчугіно уваги приділено недостатньо, немає повної картини промислового розвитку Кольчугинский копалень.
Джерелознавчу базу складають як опубліковані джерела, так і не опубліковані архівні матеріали, зосереджені в Державному архіві Кемеровській області (ДАКО) та Державному архіві Томської області (ДАТО).
Серед опублікованих джерел можна виділити діловодні, публіцистику, статистику народонаселення.
І.В. Щеглов у своїй роботі [49] спробував зібрати воєдино всі укази XVIII - XIX ст., За рахунок цього у нього можна знайти дані про адміністративний поділ яке тоді відбувалося в Російській імперії. При цьому він наводить статистику чисельності населення по повітах.
С.Ю. Вітте в Доповідній записці Миколі II від 1900 р. наводить приклади відносної відсталості промислового розвитку Росії наприкінці XIX ст., І доводив необхідність залучення іноземних капіталів, що надалі підстьобне "внутрішнє суперництво, яке призведе до здешевлення продуктів промисловості, а завдяки цьому не тільки до розширення споживання всередині країни, але і до вивозу надлишків за кордон "[50].
До неопублікованим відносяться метричні книги, як демографічний джерело, діловодна документація.
В архівах сибірських консисторій міститься маса метричних книг, поки ще зовсім незначною мірою введених у науковий обіг. Формуляри їх в основному відповідають вимогам закону. Метрична книга розраховувалася на рік і складалася з трьох частин:
1. "Про народжуються";
2. "Про узяти шлюб";
3. "Про вмираючих".
У свою чергу, кожна з частин ділилася по місяцях. Крім порядкового номера в першій частині вказувалися дата народження і хрещення, місце проживання, станова приналежність, ім'я і прізвище батька, стать новонародженого і дане йому ім'я. У більшості книг повідомлялися відомості про восприемникам. Іноді вказувалося, хто з священиків хрестив дитину і де цей обряд відбувався - в будинку прихожанина або в церкві. В кінці могли даватися підсумки про число народжених за рік.
У другій частині метричної книги також наводився порядковий номер і дата одруження. Могли наводитися дані про вік нареченого і нареченої.
Оригінальний розділ третій частині містить відомості про місце проживання померлого, його становому положенні, імені та прізвища, віці і причини смерті. У другій і третій частинах також підводилися підсумки за рік. Кожна метрична книга завірялася священнослужителем.
У роботі використані метричні книги с.Кольчугіно в проміжок з 1861 по 1917 рр. [51]. .
Причому збереження цього джерела не висока. Це стосується як відсутності метричних книг за 1887, 1890, 1908, 1909 рр.. Причому навіть ті роки які є часто не закінчені, зазвичай їх опис закінчується на осені.
До діловодних відноситься документація компаній, що діяв на території Кольчугінського рудника, а так само документація по взаєминах державних органів з компаніями, що діяли на території Кольчугінського копальні. Її можна знайти в ДАКО ф. д-13 "Акціонерне товариство Кузнецький кам'яновугільний копалень" ("Копікуз"). Тут представлена звітність про роботу шахт - як йшло будівництво, всі супроводжуються покупки, видобуток вугілля. Так само в ДАТО ф. 433 "Відомості про поклади вугілля в Кузнецькому басейні, геологічних розвідках корисних копалин" представлена документація по діяльності "Копікуза", зокрема про нещасні випадки відбувалися на шахтах, до того ж тут містяться документи разрешавшие і контролювали діяльність "Копікуза", зокрема це договір від 19 жовтня 1912 р., укладений "Кабінетом його Величності з засновниками" Товариства Кузнецький кам'яновугільний копій "".
Певним недоліком діловодної документації слід вважати можливість недостовірності міститься в ній, так як автори часто зацікавлені в подачі відомостей в певному світлі (наприклад, про кількість нещасних випадків), у результаті можливого спотворення реальної картини.
Серед публіцистики можна виділити періодичну пресу, а так само дослідження сучасників. Дані джерела надають найбільш цінний фактичний, а так само статистичний матеріал. У періодичній пресі [52] публікувалися відомості про будівництво залізниць, кількість видобутого вугілля, різні статті з цікавої для нас тематики.
У цілому наявність джерел дозволяє вирішити поставлену мету даного дослідження.
Найважливішими методологічними принципами є науковий історизм і об'єктивізм, що дозволяє бачити події в їх реальному розвитку і взаємозв'язку. Використання історичного (простежування динаміки розвитку процесів протягом певного періоду) і логічного (встановлення зв'язку між процесами) методів дозволили аналізувати конкретні явища в певний період часу. Для відновлення фамільного складу населення використовувався метод аналогії. Основною опорою серед історичних методів стали історико-генетичний та історико-порівняльний. Використання даних методів дозволило послідовно розглянути окремі сторони демографічного процесу в міру його розвитку.
Необхідність звернення до історичного досвіду продиктована також сучасним станом вугільної промисловості та її впливом на соціально-економічний розвиток регіону. Ретроспективний аналіз накопиченого досвіду розвитку промисловості Сибіру, і зокрема Кольчугінського рудника, виявлення сформованих позитивних і негативних тенденцій набуває особливу значимість і представляє не тільки науковий, але і практичний інтерес.
Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, списку джерел і літератури та додатку.
Глава 1.
Землеробське освоєння території Кузнецького повіту Томської губернії (середина XVII - середина XIX ст.)
Проблема соціальних та територіальних джерел формування російського населення Сибіру в XVII - XVIII ст. вивчена ще недостатньо.
До включення території Західного Сибіру до складу російської держави територія Кузбасу не входила в будь-яке державне утворення з чітко встановленими межами.
Дослідники [53] відзначають, що освоєння басейну р.. Іні здійснювалося селянами з Притомився. У результаті за доцільне розглянути колонізаційні процеси в краї на ширшому територіальному рівні.
Російські поселення на території Кузбасу з'явилися на початку XVII ст., Коли колонізація Сибіру, що проводиться російською державою, дійшла до південно-східних районів Західного Сибіру.
У 1618 р. на лівому березі р.. Томі, поблизу гирла річки кондоми, російські "служилі люди" - стрільці і козаки - заклали Кузнецький острог, що з'явився підставою міста Кузнецька.
Для забезпечення "государевої ріллі" Москва направляє в Кузбас, як і в інші регіони Сибіру, сотні засланців людей. Мабуть, ця форма залучення селян розглядалася спочатку як надзвичайна міра, можлива лише в умовах гострої нестачі робочих рук, але збереглася вона для Кузбасу протягом усього XVII ст. Селяни чинили опір політиці примусового переселення. Про це свідчать царські грамоти 1631 і 1632 р., що дали додаткові повноваження місцевим воєводам у придушенні опору і справляння натурального оброку. За даними дослідника аграрної історії Росії В.І. Шункова, примусове переселення виявилося неефективним [54].
Основою місцевого землеробства стали селяни, самостійно прибули в Кузбас з різних місцевостей Росії. Їх вабила сюди надія знайти інші, більш легкі умови життя. Чутка про вільну хлібородні землі привертав вихідців з Тобольського повіту, а також з Вологди, Кунгура та інших. Однак місце розташування Томськ-Кузнецького району спочатку послаблювало дію вільної колонізації, так як цей район лежав осторонь від основного шляху, по якому в XVII в, линув потік переселенців (від Тобольська по Іртишу на Об і вгору по Обі до гирла Кети до Єнісею). Потрібно було звернути з цієї основної дорожньої магістралі, піднятися по Обі до впадання в неї Томі і потім йти вгору по Томі аж до Кузнецька. Положення змінилося в XVIII ст. Знову прокладений сибірський сухопутний тракт пройшов по півночі Кузбасу до Томськ і викликав значний приплив населення в цей регіон. Серед самостійно прибули в Кузбас російських селян переважали втікачі з північних повітів Європейської Росії і Приуралля. Кузнецький край, передгір'я Алтаю і південно-сибірські степи славилися в народі вільної стороною - Біловоддя, сюди і спрямовувалися насамперед селяни.
Самовільні переселенці, прибувши до Сибіру, зазвичай не мали коштів на самостійне обзаведення господарством і брали грошову позику, робоча худоба, насіння у влади або монастирів. За це вони повинні були нести феодальні повинності або на кабальних умовах працювати у заможних служивих людей. Частина переселенців несла повинності безпосередньо на користь держави, обробляючи государеву Десятинну ріллю, або вносячи до скарбниці відсипного хліб, або сплачуючи грошовий оброк. В кінці 50-х рр.. XVII ст. томські воєводи перевели частину орних селян з-під Томська на землі по р.. Соснівці на північно-заході сучасної Кемеровської області. Селяни повинні були орати государеву ріллю під наглядом призначеного сюди прикажчика. Для охорони селян, государевої і селянської ріллі і був поставлений Сосновський острог, в якому несли службу козаки, що надсилалися з Томська позмінно партіями по 50 осіб.
Сотні найманих працівників працювали у господарствах заможних служивих людей. На півдні області слуЖивими людьми та їхніми дітьми були засновані в Кузнецькому районі села Атаманова, Сидорово, Тихонова, Антоново, Бєдарєва, Бизов та ін Служиві люди вели господарство за допомогою ополоників, захребетником і найманих працівників, що набиралися з незаможних "гулящих" людей. Застосовувалася наймана сила і в господарстві посадських людей Кузнецька, багато з яких в XVII - XVIII ст. також займалися землеробством.
У Кузбасі закабалення селян урядом, духовенством і верхівкою служивих людей відбувалося повільніше і з великими труднощами, ніж у районах, давно освоєних російськими феодалами. Частина служилих дворян і дітей боярських в Кузбасі декласовані, не маючи можливості використовувати кріпосних людей, і з часом перейшла в інші стани. Кузнецький міщанин І.С. Конюхов в своєму літописі Кузнецька, складеної в 60-ті роки XIX ст., Навів прізвища дворян або дітей боярських, які стали козаками, купцями і міщанами: Годліевскови, Буткееви, Соколови, Конюхова та інші. За наявними уривчастих даними, загальна чисельність російського населення в Кузбасі була невелика: на початку XVII ст. обчислювалася сотнями, в кінці XVIII ст, - тисячами людей. Першою ревізією 1722 - 1724 рр.. в Кузнецькому повіті було враховано 1511 чоловічих ревізьких душ, а в самому Кузнецьку - 1363 душі. Кількість жінок у цей час було менше, ніж чоловіків, оскільки було багато самотніх, бессемейной мужиків. Кузнецький воєвода Ф. Баскаков в "відписатися" 1652 просив прислати в Кузнецький повіт "женок і дівок", щоб "оженив" одиноких селян, які не заводять свого господарства, а поневіряються "проміж двір". У цілому чоловіче і жіноче населення Кузнецького повіту і міста Кузнецька в 1722 - 1724 рр.. мало становити не менше 5 тис. осіб. У першій половині XVIII ст. зростання російського населення прискорився, що було пов'язано не тільки з вітчизняним приростом населення, але і із зростанням переселення в міру зменшення військової небезпеки.
Крім монастирської панщини, існувала в Кузбасі і така форма закабалення селян, як рекрутські набори на заводи Демидова, коли з'явилися приписні селяни. У 1727 р. Бергколлегія дозволила заводчику А. Демидова селити на алтайських заводах "сторонніх, що живуть у лісах і у калмиків, і хитаються по селах палацових, монастирських та поміщицьких селян". У 1736 р. Демідов отримав право залишати у себе і швидких державних селян, навчитися майстерності, і "платити за них подушне, так і четирехгрівенние гроші". До заводам Демидова була приписана і частина селян з Кузбасу - з сіл Сосновського острогу і Малишевський слободи Кузнецького повіту. З 1747 р. значна частина Кузбасу - Кузнецький округ - увійшла у володіння імператорської прізвища, в Коливанова-Воскресенський, пізніше Алтайський, гірничий округ. З'являється нова категорія державних селян - приписні. [55] Місцеві "приписні селяни" несли феодальні повинності на кабинетских підприємствах, були зобов'язані за зниженими цінами постачати хліб для кабінетних майстрових. Продавати хліб приватним особам (торговцям) приписних селянам заборонялося.
Характеризуючи феодальні повинності селян, необхідно зазначити, що відсутність поміщицького землеволодіння, нечисленність населення, велика кількість неосвоєних земель робило хлібороба більш вільною, самостійною. У Кузбасі переважало "заімочно-захватне" землекористування. Панування натурального господарства більшою мірою пояснювалося відсутністю ринків збуту.
Масштаби аграрної колонізації в Кузбасі не відповідали багатих можливостей краю.
Поблизу острогів, що були опорними пунктами російської колонізації, стали виникати займанщини, з яких згодом виростали села і села.
До початку XVIII ст. Кузнецький повіт був ще слабко заселений. За атласу Ремезова, складеним у 1701 р., по всьому Томськ-Кузнецькому краю налічувалося менше 90 російських селищ, хоча відзначалися і села в кілька дворів [56].
Селилися зазвичай близько найважливіших шляхів сполучення. У зв'язку з цим представляється якоюсь загадкою причини появи села Кольчугіно.
Може бути, заснували його вільні поселенці: вже дуже затишно на ті часи розташувалося воно. Від тодішнього жвавого тракту, що проходив з Томська в Кузнецьк в районі Брюханова, його відділяло близько 50 верст. "До 1858 р. воно було вже порівняно великим і входило до складу Касьмінской волості з центром у Брюханова. У ньому налічувалося 55 дворів і понад 300 жителів. У примусовому порядку селяни постачали на заводи і копальні борошно, крупу, овес за цінами значно нижче ринкових. У селищі не було, ні шкіл, ні магазинів, ні поштової станції "[57]. У регіональних дослідженнях існує думка, що свою назву село отримало від прізвища російського поселенця, що влаштувався в цих краях [58]. Але в архівних джерелах цей факт не підтверджується.
Зате губернська єпархія по-своєму подбала про духовний світ селян: "в 1859 р. в Кольчугіно була відкрита церква, дерев'яна однопрестольний в ім'я Покрова Пресвятої Богородиці" [59]. "Через 10 років у селі з 321 жителя було вже 8 служителів церкви" [60]. Основну масу парафіян становили представники корінного населення півдня Західного Сибіру, хрещення яких відбулося лише в XIX ст. З 1893 р. в с. Кольчугіно з'являється церковна школа грамоти [61].
Чисельність приписних селян с. Кольчугіно [62].
За даними метричної книги за 1861 р. в селі Кольчугіно народилося 25 осіб. При цьому можна з'ясувати фамільний склад парафіян Покровської церкви від села Кольчугіно, оскільки цей регіон залишався закритим для вільної колонізації, то можна припустити, що фамільний склад не міг якісно змінитися з часу заснування даного села в 1763 р. найбільш вживані прізвища за 1861, 1863 рр.. це Худяков, Ананьїн, Тетерін, Климов, Шалк.
Фамільний складу приписних селян с. Кольчугіно [63]
Метричні книги, в яких церковні причти фіксували шлюби, народження і смерті своїх парафіян дозволяють конкретизувати уявлення про демографічну ситуацію в окремих місцевостях, в даному випадку нас цікавить село Кольчугіно.
Показники народжуваності населення в період 1861 - 1917 рр. [64].
Згідно таблиці ми бачимо, що протягом даного періоду спади і підйоми народжуваності чергуються між собою. Але незважаючи на це в загальному в цей період відбувається збільшення народжуваності населення.
Показники смертності населення в період 1877 - 1911 рр. [65].
З даної таблиці видно, що найбільш поширена була смертність серед немовлят. Швидше за все це було пов'язано з відсутністю нормального медичного обслуговування, а також з недотриманням особистої гігієни.
Причини смертності [66].
Сотні найманих працівників працювали у господарствах заможних служивих людей. На півдні області слуЖивими людьми та їхніми дітьми були засновані в Кузнецькому районі села Атаманова, Сидорово, Тихонова, Антоново, Бєдарєва, Бизов та ін Служиві люди вели господарство за допомогою ополоників, захребетником і найманих працівників, що набиралися з незаможних "гулящих" людей. Застосовувалася наймана сила і в господарстві посадських людей Кузнецька, багато з яких в XVII - XVIII ст. також займалися землеробством.
У Кузбасі закабалення селян урядом, духовенством і верхівкою служивих людей відбувалося повільніше і з великими труднощами, ніж у районах, давно освоєних російськими феодалами. Частина служилих дворян і дітей боярських в Кузбасі декласовані, не маючи можливості використовувати кріпосних людей, і з часом перейшла в інші стани. Кузнецький міщанин І.С. Конюхов в своєму літописі Кузнецька, складеної в 60-ті роки XIX ст., Навів прізвища дворян або дітей боярських, які стали козаками, купцями і міщанами: Годліевскови, Буткееви, Соколови, Конюхова та інші. За наявними уривчастих даними, загальна чисельність російського населення в Кузбасі була невелика: на початку XVII ст. обчислювалася сотнями, в кінці XVIII ст, - тисячами людей. Першою ревізією 1722 - 1724 рр.. в Кузнецькому повіті було враховано 1511 чоловічих ревізьких душ, а в самому Кузнецьку - 1363 душі. Кількість жінок у цей час було менше, ніж чоловіків, оскільки було багато самотніх, бессемейной мужиків. Кузнецький воєвода Ф. Баскаков в "відписатися" 1652 просив прислати в Кузнецький повіт "женок і дівок", щоб "оженив" одиноких селян, які не заводять свого господарства, а поневіряються "проміж двір". У цілому чоловіче і жіноче населення Кузнецького повіту і міста Кузнецька в 1722 - 1724 рр.. мало становити не менше 5 тис. осіб. У першій половині XVIII ст. зростання російського населення прискорився, що було пов'язано не тільки з вітчизняним приростом населення, але і із зростанням переселення в міру зменшення військової небезпеки.
Крім монастирської панщини, існувала в Кузбасі і така форма закабалення селян, як рекрутські набори на заводи Демидова, коли з'явилися приписні селяни. У 1727 р. Бергколлегія дозволила заводчику А. Демидова селити на алтайських заводах "сторонніх, що живуть у лісах і у калмиків, і хитаються по селах палацових, монастирських та поміщицьких селян". У 1736 р. Демідов отримав право залишати у себе і швидких державних селян, навчитися майстерності, і "платити за них подушне, так і четирехгрівенние гроші". До заводам Демидова була приписана і частина селян з Кузбасу - з сіл Сосновського острогу і Малишевський слободи Кузнецького повіту. З 1747 р. значна частина Кузбасу - Кузнецький округ - увійшла у володіння імператорської прізвища, в Коливанова-Воскресенський, пізніше Алтайський, гірничий округ. З'являється нова категорія державних селян - приписні. [55] Місцеві "приписні селяни" несли феодальні повинності на кабинетских підприємствах, були зобов'язані за зниженими цінами постачати хліб для кабінетних майстрових. Продавати хліб приватним особам (торговцям) приписних селянам заборонялося.
Характеризуючи феодальні повинності селян, необхідно зазначити, що відсутність поміщицького землеволодіння, нечисленність населення, велика кількість неосвоєних земель робило хлібороба більш вільною, самостійною. У Кузбасі переважало "заімочно-захватне" землекористування. Панування натурального господарства більшою мірою пояснювалося відсутністю ринків збуту.
Масштаби аграрної колонізації в Кузбасі не відповідали багатих можливостей краю.
Поблизу острогів, що були опорними пунктами російської колонізації, стали виникати займанщини, з яких згодом виростали села і села.
До початку XVIII ст. Кузнецький повіт був ще слабко заселений. За атласу Ремезова, складеним у 1701 р., по всьому Томськ-Кузнецькому краю налічувалося менше 90 російських селищ, хоча відзначалися і села в кілька дворів [56].
Селилися зазвичай близько найважливіших шляхів сполучення. У зв'язку з цим представляється якоюсь загадкою причини появи села Кольчугіно.
Може бути, заснували його вільні поселенці: вже дуже затишно на ті часи розташувалося воно. Від тодішнього жвавого тракту, що проходив з Томська в Кузнецьк в районі Брюханова, його відділяло близько 50 верст. "До 1858 р. воно було вже порівняно великим і входило до складу Касьмінской волості з центром у Брюханова. У ньому налічувалося 55 дворів і понад 300 жителів. У примусовому порядку селяни постачали на заводи і копальні борошно, крупу, овес за цінами значно нижче ринкових. У селищі не було, ні шкіл, ні магазинів, ні поштової станції "[57]. У регіональних дослідженнях існує думка, що свою назву село отримало від прізвища російського поселенця, що влаштувався в цих краях [58]. Але в архівних джерелах цей факт не підтверджується.
Зате губернська єпархія по-своєму подбала про духовний світ селян: "в 1859 р. в Кольчугіно була відкрита церква, дерев'яна однопрестольний в ім'я Покрова Пресвятої Богородиці" [59]. "Через 10 років у селі з 321 жителя було вже 8 служителів церкви" [60]. Основну масу парафіян становили представники корінного населення півдня Західного Сибіру, хрещення яких відбулося лише в XIX ст. З 1893 р. в с. Кольчугіно з'являється церковна школа грамоти [61].
Чисельність приписних селян с. Кольчугіно [62].
| Роки | 1763 | 1795 | 1811 | 1834 | 1850 | 1858 |
| Кількість д.м.п. | 38 | 72 | 106 | 159 | 162 | 146 |
Фамільний складу приписних селян с. Кольчугіно [63]
| Прізвище | стан | місце виходу |
| Ананьїн | служилий | Кострома - 1 |
| Клімов | служилий, кр-н | |
| Мазак | посадский | |
| Пономарьов | служилий | Дорогобуж - 1 |
| Тетерін | служилий | |
| Худяков | оброчний | Москва - 5 |
| Шалк |
Показники народжуваності населення в період 1861 - 1917 рр. [64].
| 1861 | 1871 | 1877 | 1899 | 1900 | 1901 | 1902 | 1917 р | ||
| Народжуваність | м | 13 | 45 | 107 | 76 | 79 | 82 | 61 | 204 |
| ж | 12 | 46 | 82 | 83 | 94 | 70 | 72 | 285 | |
| Всього | 25 | 91 | 189 | 159 | 173 | 152 | 133 | 489 |
Показники смертності населення в період 1877 - 1911 рр. [65].
| 1877 р | 1899 р | 1911 р | ||
| До 1 року | 39 | 14 | 42 | |
| Вік померлих | 1-5років | 7 | 6 | 1 |
| 5-10років | 2 | 1 | ||
| Понад 10 років | 33 | 40 | ||
| Всього | 81 | 61 | 84 |
Причини смертності [66].
| 1871 р | 1899 р | 1900 р | 1901 р | |||||||||
| м | ж | всього | м | ж | всього | м | ж | всього | м | ж | всього | |
| Старість | 5 | 3 | 8 | 3 | 2 | 5 | 4 | 1 | 5 | 1 | 4 | 5 |
| Сухоти | 2 | 2 | 1 | 2 | 3 | 1 | 2 | 3 | ||||
| Понос | 3 + | 2 + | 5 | 10 + | 10 | 1 + | 2 + | 3 | ||||
| Ревматизм | 1 | 1 | ||||||||||
| Віспа | 2 + | 2 | 2 + | 2 2 | ||||||||
| Застуда | 1 | 1 | 1 + | 2 | 3 | 2 | 1 | 3 | ||||
| Кір | 1 + | 1 | ||||||||||
| Водянка | 1 | 1 | 1 | 1 | ||||||||
| Родімец | 3 + | 10 + | 13 | 6 + | 3 + | 9 | 6 + | 6 | 4 + | 6 + | 2 | |
| Лихоманка | 1 + | 3 | 4 | |||||||||
| Скарлатина | 1 + | 3 + | 4 | 3 + | 2 + | 5 | ||||||
| Гарячка | 1 | 1 | 2 | |||||||||
| Від пологів | 1 | 1 | ||||||||||
Дана таблиця показує велику смертність серед дітей.
Порівнюючи запропоновані таблиці можна прийти до висновку про те, що ставлення народжуваності до смертності збільшується протягом всього періоду.
З даних по народжуваності можна виділити найбільш популярні імена, що даються немовлятам. Наприклад, в 1899 р. найбільш популярне ім'я серед хлопчиків було - Василь, а серед дівчаток - Олександра. У 1900 р. - Микола та Ганна відповідно.
Шлюби зазвичай полягали представниками Касьмінской волості. Зі зростанням чисельності населення зросла кількість шлюбів, причому найрідше шлюби укладалися влітку, а найбільш популярні були осінні шлюби. У 1917 р. Укладено 102 шлюбу. Найбільше зростання кількості шлюбів настає вже у XX ст.
За даними метричних книг можна спостерігати великий приріст населення особливо на початку XX ст. Причинами цього стали як природний приріст, так і розвиток промисловості, і прокладення в зв'язку з цим залізниці до даного села, і політика уряду, що проводиться по відношенню до населення.
У Сибіру основний і визначальною галуззю сільського господарства було землеробство. У силу сформованої специфіки сільське господарство мало певними особливостями, полягає, з одного боку, в перенесенні сюди староруських традицій землеробства, з іншого - у розвитку цих традицій в нових умовах.
Приватне поміщицьке землеволодіння тут не склалося. Занадто багато було неосвоєних земель, був відсутній обов'язковий зрівняльний переділ землі і примусовий сівозміну. Селяни були єдиними виробниками сільськогосподарської продукції, через не зацікавленості Кабінету в наявності власної оранки, і дуже часто ставилися до землі як до своєї власності. "Відсутність земельної тісноти викликали консервацію архаїчних форм землекористування і панування заімочно-захваточной системи господарства". Як зазначає В.А. Волчек "селянські наділи в Коливано-Воскресенському гірському окрузі на межі XVIII і XIX ст. досягли в середньому 1,8 десятин на ревізьку душу і 5,6 десятин на двір "[67]. У той же час дослідник зазначає, що у поміщицьких селян центрально-промислового району з кінця XVIII до середини XIX ст. спостерігалося прогресуюче зменшення земельної власності.
Перенесення староруської землеробської традиції в нові умови Сибіру висловлювався в тому, що селяни гірського округу, як і інших районів на схід від Уралу, висівали ті ж сільськогосподарські культури, які здавна були відомі і культивувалися в Центральній Росії. Це було обумовлено не тільки звичними прийомами, але і сприятливими природно-кліматичними умовами.
Основною культурою була жито (яра і озима).
Вищевказана нерівномірність у виробництві хліба спостерігалася не тільки по округах, а й по волостях в межах одного округу.
До реформи 1861 р. панувало з'єднання патріархального землеробства з домашніми промислами (тобто обробки сировини для свого споживання) і з панщиною відробітками на землевласника - підприємства царського Кабінету. У цей час приписне селянство становило більш-менш однорідну соціальну масу.
Кузнецький басейн з його нерозвіданим копалинами був включений у володіння царського двору. У 1734 р. Начальнику алтайських гірських заводів було наказано "будувати заводи у Томському і Кузнецький повітах", однак розвиток гірничої справи почалося не з будівництва заводів, а з обов'язкового прикріплення місцевого населення для роботи на вже діючих рудниках і заводах Алтаю ". З цього моменту кількість сіл і сіл з кожним роком зростала, а з 1761 р. До заводам були прикріплені всі селяни, які жили в Кузнецькому і Томському повітах [68].
Коли в Сибіру стали виникати приватні, імператорські рудники і заводи, уряд почав приписувати до них державних селян. До заводам поступово було приписано все російське сільське населення південної частини Томського і всього Кузнецького повіту. На той момент (1797 р.) в Кузнецькому повіті проживало 65740 чоловік російського населення і 20232 інородця [69]. Приписні селяни виконували всі роботи, пов'язані з підвезення руди, заготівлею і доставкою деревного палива і т.д. діти приписних селян замість військової повинності відбували горнозаводскую службу. Вони на все життя залишалися "гірничозаводським служителями". [70] Приписні селяни продовжували займатися сільським господарством, працювали на підприємствах лише кілька тижнів на рік [71]. Труднощі із забезпеченням заводів робочою силою, приводили до того, що царська адміністрація один за іншим закривала заводи або продавала їх приватним підприємцям. Але й купецькі підприємства, як і казенні, опинялися в більшості випадків недовговічними. Як тільки промислове підприємство ставало прибутковим уряд відбирало раніше подаровані землі у підприємця. Не окремі села, а більшість селян, які жили на кабинетских землях, були приписані до царських заводам. Чисельність селян, приписаних до кабінетські заводам Сибіру, швидко збільшувалася у XVIII ст. Приписні селяни за користування землею в межах заводського відомства виконували заводські роботи, відбуваючи на заводах і рудниках феодальну повинність, яка носила форму гірничозаводської панщини. "При цьому вони знаходилися під управлінням і опікою гірської адміністрації, яка постійно втручалася в господарське життя села" [72]. З цієї причини вони опинилися в гіршому становищі порівняно з державними селянами Сибіру, які й подушну подати і оброк вносили грошима, а приписні селяни і те й інше відпрацьовували на рудниках. Протягом другої половини XVIII ст. сума подушної податі і оброку змінювалася в бік збільшення. У 1747 - 1761 рр.. вона становила 1 крб. 10 коп., В 1761 р. розмір оброку виріс з 40 копійок до 1 крб. Приписні селяни виконували найрізноманітніші роботи в кузнях, на заводах, добували руду, глину, вапно, камінь для сурм і возили все це на заводи, будували судна.
Зв'язок кабинетских селян не тільки з сільським господарством, але і з підприємствами гірського відомства, яка носила примусовий, позаекономічний характер, накладала особливий відбиток на економіку приписної села. Відпрацювання не були пов'язані з її економічними інтересами, а, навпаки, мали негативний вплив: вони повинні були привести господарство селян з часом до занепаду, або змусити його бути більш оперативним.
З відміною кріпосного права, за указом 8 березня 1861 р., примусову працю приписних селян і майстрових був скасований. На Алтайських приписних селян і на заводських майстрових поширені права вільних сільських обивателів - особисті, з майна і станом [73]. Протягом 3-х років селяни переводилися з надільної гірничозаводської повинності на оброк. Вони були зобов'язані платити по 6 руб. з душі, з них 4 крб. 50 коп. - На користь Кабінету та 1 крб. 50 коп. - У скарбницю. Крім того, селяни сплачували земські (повітові) та громадські збори, несли казенні повинності. За приписними селянами закріплювалися в користування садибні та польові землі. Майстрові звільнялися від обов'язкових робіт протягом двох років.
Особливість селянського населення Сибіру в цілому і Кузбасу, зокрема, полягала в тому, що селяни, які не знали кріпацтва від поміщиків, і ця обставина відбилося, природно, на характері хлібороба: він був більше самостійний, відрізнявся більш розвиненим почуттям особистої гідності, в ньому не було тієї затурканості і приниженості, які часто зустрічалися в російських губерніях. Тому селянська реформа 1861 р. не торкнулася основну масу селянства Кузбасу. Але після реформи в Кузнецькому окрузі спостерігається зростання товарного господарства, а селяни з панщини переводилися на оброк, який став головним джерелом доходів Кабінету. Збереження імператорської власності на кабінетські землі, високі оброки представляли собою прямі пережитки кріпосництва. Ліквідація кабінетські землеволодіння стала головною вимогою аграрного руху селян Кузбасу. І це було природно, тому що через феодальних пережитків затримувалося розвиток ковальських селян.
При порівняно рідкісному населенні і великій кількості землі землекористування в Кузбасі в 60-80-і рр.. XIX ст. продовжувало зберігати общинно-захватний характер. Кращі ділянки землі заорювали заможні селяни. Окремі господарі подовгу використовували сподобалися їм Елані, гриви, логу. Рілля залишалася в користуванні певного господаря до тих пір, поки він її обробляв. Покинуті ділянки могли зайняти (захопити) інші господарі.
В обробці ріллі в Кузбасі панувала перелогова система з двопільні або трипільною сівозміною: у першому випадку посіви відбувалися тільки за пару, в другому після двох років посіву земля на рік залишалася під парою. Оскільки земля не удобрюють, врожаї поступово падали, і ріллю доводилося звертати в поклад на 10-15 років. Ця екстенсивна система землеробства могла існувати лише при великій кількості вільних земель та примітивній техніці: орали землю сохами на одного коня, скородили дерев'яними боронами з залізними зубами. Хліб прибирали серпами, тільки овес косили косами-литовками. З десятини збирали лише 35 пудів хліба.
Переселенський потік до Кузбасу, зокрема, Кузнецький округ, не висихав і в XIX ст. Причому переселення розвивалося всупереч заборонною політиці уряду. Лише з 90-х рр.. XIX ст., Коли селянське населення Європейської частини Росії стало особливо страждати від малоземелля і від частіших неврожаїв, уряд вирішив сприяти переселенському руху [74]. Ці місця, до речі, менше привертали переселенців, ніж степу Барнаульського і Бійського округів. Незважаючи на велику кількість вільної землі, отримати її в Сибіру і в Кузбасі було неймовірно важко. Для того, щоб легально зайняти ділянку землі, слід було або приписатися до якогось старожільческім суспільству, або отримати дозвіл оселитися на ділянці, відведеній начальством.
Другий етап заселення та освоєння Кузбасу починається з 1865 р., коли Кузбас був відкритий для вільної колонізації на територію Кузнецького повіту [75]. За положенням 1865 переселенці могли поселятися в селищах старожилів, якщо отримували на те їхня згода, тобто якщо старожільческім суспільство виносило "прийомний вирок". Старожили, зазвичай потребуючи в робочих руках на період польових робіт, як правило, дозволяли прийшлим людям селитися у себе. Але як тільки закінчувалися польові роботи і тим більше, як тільки переселенці обзаводилися худобою, ріллею, будинком, ставлення до них з боку заможних старожилів різко змінювалося. Переселенцям відмовлялися давати "приймальний вирок", починали виживати їх, руйнувати їх побудови або просили суд поліцію виселити їх, ніби самовільно оселилися. Кабінетські власті допомагали тоді старожилам переслідувати переселенців на "законній" підставі.
У міру посилення потоку переселенців старожили все більш підвищували плату за "прийомні вироки". З 5-10 руб. з душі вона поступово піднялася до 50-100 руб. Такі витрати були переселенцям, звичайно, не по кишені. Не менше труднощів, хоча й іншого роду, зустрічали переселенці, які вирішили заснувати нові селища в степу чи в тайзі. Відведення наділів затягувався на довгі роки. Ті ж з переселенців, хто самовільно осідав на землі, жили під страхом виселення або розорення. Труднощі переселення селян підривали, природно, розвиток господарства переселенців на нових місцях.
В останній чверті XVIII - кінця XIX ст. приплив населення ззовні практично припиняється: чисельність його збільшувалася за рахунок природного приросту і незначних переселень з сусідніх місцевостей. Більшість дослідників відзначають, що аж до 90-х рр.. XIX ст. населення Притомився було майже повністю старожільческім. [76]
Переселенський потік дещо зріс в роки аграрної реформи П.А. Столипіна. Вона мала в Кузбасі ту особливість, що сюди, як і до Сибіру в цілому, царський уряд виселяли селянську бідноту, мало піклуючись про її пристрої. Велика домішка інородців збереглася в Кузнецькому повіті і становила 17%, а в Маріїнському і Каїнське повітах інородці становили лише від 0,6 до 3,6% [77]. Влітку 1910 р. переселилися селян було в Кузбасі кілька десятків тисяч. Вони змушені були наймитувати або самовільно захоплювати пустуючі кабінетські землі. У 1913 р. в безкоштовному користуванні ковальських селян було понад 50 тис. десятин таких земель. Багато хто з переселенців, остаточно розорившись, виїжджали назад. Решта ставали на ноги і починали постачати хліб на ринок. Іноземні компанії скуповували за низькими цінами у сибіряків хліб, масло і т. д. Сибір, а з нею і Кузбас, перетворювалися в район, видобувний і постачає сировину на світовий ринок. У цьому полягала друга особливість столипінської аграрної реформи в Кузбасі.
З 1903 по 1914 рр.. загальна чисельність населення збільшилася головним чином за рахунок масового переселення. У Кольчугіно на той момент проживало 394 жителя. [78]
Сільське господарство Кузбасу зазнало в роки війни серйозні зміни - серед селянства став прискорюватися процес диференціації: бідняцькі господарства не витримували труднощів військового часу (мобілізація працівників, реквізиція худоби і т. д.) і швидко розорялися, а багаті і середні господарства збільшували посіви, всіляко розширювали виробництво. У цілому ж положення селянства Кузбасу в роки першої світової війни погіршився. Вже в 1916 р. став гостро відчуватися нестача робочих рук, почали приходити в непридатність сільськогосподарського знаряддя, тому що не випускалися запасні частини до них, а ввезення нових машин майже припинився, що віщувало криза в найближчому майбутньому.
Для цього була ще одна причина: в роки першої світової війни посилився податного гніту селянства Росії. 24 грудня 1914 цар затвердив закон про підвищення на 1915 р. податок з селян центру та околиць. У Сибіру, а значить, і в Кузбасі, сума оброчної податі зросла на 1 / 6 частина, а поземельна подати для селян-власників на 100%. Підвищення сум оброчної податі, введене на 1915 р., уряд поширив на 1916 - 1917 рр.. До цього слід додати незаконні повинності і побори, свавілля адміністрації при їх стягнення. Починало розгортатися революційний рух.
З відміною кріпосного права, за указом 8 березня 1861 р., примусову працю приписних селян і майстрових був скасований. На Алтайських приписних селян і на заводських майстрових поширені права вільних сільських обивателів - особисті, з майна і станом [73]. Протягом 3-х років селяни переводилися з надільної гірничозаводської повинності на оброк. Вони були зобов'язані платити по 6 руб. з душі, з них 4 крб. 50 коп. - На користь Кабінету та 1 крб. 50 коп. - У скарбницю. Крім того, селяни сплачували земські (повітові) та громадські збори, несли казенні повинності. За приписними селянами закріплювалися в користування садибні та польові землі. Майстрові звільнялися від обов'язкових робіт протягом двох років.
Особливість селянського населення Сибіру в цілому і Кузбасу, зокрема, полягала в тому, що селяни, які не знали кріпацтва від поміщиків, і ця обставина відбилося, природно, на характері хлібороба: він був більше самостійний, відрізнявся більш розвиненим почуттям особистої гідності, в ньому не було тієї затурканості і приниженості, які часто зустрічалися в російських губерніях. Тому селянська реформа 1861 р. не торкнулася основну масу селянства Кузбасу. Але після реформи в Кузнецькому окрузі спостерігається зростання товарного господарства, а селяни з панщини переводилися на оброк, який став головним джерелом доходів Кабінету. Збереження імператорської власності на кабінетські землі, високі оброки представляли собою прямі пережитки кріпосництва. Ліквідація кабінетські землеволодіння стала головною вимогою аграрного руху селян Кузбасу. І це було природно, тому що через феодальних пережитків затримувалося розвиток ковальських селян.
При порівняно рідкісному населенні і великій кількості землі землекористування в Кузбасі в 60-80-і рр.. XIX ст. продовжувало зберігати общинно-захватний характер. Кращі ділянки землі заорювали заможні селяни. Окремі господарі подовгу використовували сподобалися їм Елані, гриви, логу. Рілля залишалася в користуванні певного господаря до тих пір, поки він її обробляв. Покинуті ділянки могли зайняти (захопити) інші господарі.
В обробці ріллі в Кузбасі панувала перелогова система з двопільні або трипільною сівозміною: у першому випадку посіви відбувалися тільки за пару, в другому після двох років посіву земля на рік залишалася під парою. Оскільки земля не удобрюють, врожаї поступово падали, і ріллю доводилося звертати в поклад на 10-15 років. Ця екстенсивна система землеробства могла існувати лише при великій кількості вільних земель та примітивній техніці: орали землю сохами на одного коня, скородили дерев'яними боронами з залізними зубами. Хліб прибирали серпами, тільки овес косили косами-литовками. З десятини збирали лише 35 пудів хліба.
Переселенський потік до Кузбасу, зокрема, Кузнецький округ, не висихав і в XIX ст. Причому переселення розвивалося всупереч заборонною політиці уряду. Лише з 90-х рр.. XIX ст., Коли селянське населення Європейської частини Росії стало особливо страждати від малоземелля і від частіших неврожаїв, уряд вирішив сприяти переселенському руху [74]. Ці місця, до речі, менше привертали переселенців, ніж степу Барнаульського і Бійського округів. Незважаючи на велику кількість вільної землі, отримати її в Сибіру і в Кузбасі було неймовірно важко. Для того, щоб легально зайняти ділянку землі, слід було або приписатися до якогось старожільческім суспільству, або отримати дозвіл оселитися на ділянці, відведеній начальством.
Другий етап заселення та освоєння Кузбасу починається з 1865 р., коли Кузбас був відкритий для вільної колонізації на територію Кузнецького повіту [75]. За положенням 1865 переселенці могли поселятися в селищах старожилів, якщо отримували на те їхня згода, тобто якщо старожільческім суспільство виносило "прийомний вирок". Старожили, зазвичай потребуючи в робочих руках на період польових робіт, як правило, дозволяли прийшлим людям селитися у себе. Але як тільки закінчувалися польові роботи і тим більше, як тільки переселенці обзаводилися худобою, ріллею, будинком, ставлення до них з боку заможних старожилів різко змінювалося. Переселенцям відмовлялися давати "приймальний вирок", починали виживати їх, руйнувати їх побудови або просили суд поліцію виселити їх, ніби самовільно оселилися. Кабінетські власті допомагали тоді старожилам переслідувати переселенців на "законній" підставі.
У міру посилення потоку переселенців старожили все більш підвищували плату за "прийомні вироки". З 5-10 руб. з душі вона поступово піднялася до 50-100 руб. Такі витрати були переселенцям, звичайно, не по кишені. Не менше труднощів, хоча й іншого роду, зустрічали переселенці, які вирішили заснувати нові селища в степу чи в тайзі. Відведення наділів затягувався на довгі роки. Ті ж з переселенців, хто самовільно осідав на землі, жили під страхом виселення або розорення. Труднощі переселення селян підривали, природно, розвиток господарства переселенців на нових місцях.
В останній чверті XVIII - кінця XIX ст. приплив населення ззовні практично припиняється: чисельність його збільшувалася за рахунок природного приросту і незначних переселень з сусідніх місцевостей. Більшість дослідників відзначають, що аж до 90-х рр.. XIX ст. населення Притомився було майже повністю старожільческім. [76]
Переселенський потік дещо зріс в роки аграрної реформи П.А. Столипіна. Вона мала в Кузбасі ту особливість, що сюди, як і до Сибіру в цілому, царський уряд виселяли селянську бідноту, мало піклуючись про її пристрої. Велика домішка інородців збереглася в Кузнецькому повіті і становила 17%, а в Маріїнському і Каїнське повітах інородці становили лише від 0,6 до 3,6% [77]. Влітку 1910 р. переселилися селян було в Кузбасі кілька десятків тисяч. Вони змушені були наймитувати або самовільно захоплювати пустуючі кабінетські землі. У 1913 р. в безкоштовному користуванні ковальських селян було понад 50 тис. десятин таких земель. Багато хто з переселенців, остаточно розорившись, виїжджали назад. Решта ставали на ноги і починали постачати хліб на ринок. Іноземні компанії скуповували за низькими цінами у сибіряків хліб, масло і т. д. Сибір, а з нею і Кузбас, перетворювалися в район, видобувний і постачає сировину на світовий ринок. У цьому полягала друга особливість столипінської аграрної реформи в Кузбасі.
З 1903 по 1914 рр.. загальна чисельність населення збільшилася головним чином за рахунок масового переселення. У Кольчугіно на той момент проживало 394 жителя. [78]
Сільське господарство Кузбасу зазнало в роки війни серйозні зміни - серед селянства став прискорюватися процес диференціації: бідняцькі господарства не витримували труднощів військового часу (мобілізація працівників, реквізиція худоби і т. д.) і швидко розорялися, а багаті і середні господарства збільшували посіви, всіляко розширювали виробництво. У цілому ж положення селянства Кузбасу в роки першої світової війни погіршився. Вже в 1916 р. став гостро відчуватися нестача робочих рук, почали приходити в непридатність сільськогосподарського знаряддя, тому що не випускалися запасні частини до них, а ввезення нових машин майже припинився, що віщувало криза в найближчому майбутньому.
Для цього була ще одна причина: в роки першої світової війни посилився податного гніту селянства Росії. 24 грудня 1914 цар затвердив закон про підвищення на 1915 р. податок з селян центру та околиць. У Сибіру, а значить, і в Кузбасі, сума оброчної податі зросла на 1 / 6 частина, а поземельна подати для селян-власників на 100%. Підвищення сум оброчної податі, введене на 1915 р., уряд поширив на 1916 - 1917 рр.. До цього слід додати незаконні повинності і побори, свавілля адміністрації при їх стягнення. Починало розгортатися революційний рух.
У підсумку можна сказати, що поки висвітлення історії даного села носити досить загальний характер. І його можна вивчати тільки в загальному контексті історії Західного Сибіру, а також на основі джерел, які стосуються тільки демографічної ситуації в досить пізній період і є не повними.
Таким чином у XVII ст. Кузнецький повіт був відкритий для вільного заселення і держава цьому не перешкоджало. Але поступово йшло закабалення селян і з 1747 р. Кузнецький округ увійшов у володіння імператорської прізвища, з'являється нова категорія селян - приписні. І з 1763 р., коли з'явилося с. Кольчугіно, воно входить до складу Коливано-Воскресенського гірського округу, тут поступово складається старожільческім склад населення. Низький рівень темпів приросту населення зумовлювався тим, що приписка до Коливано-Воскресенським гірським заводам фактично припинила приплив вільних поселенців і до середини XIX ст. населення зростала за рахунок природного приросту.
З відміною кріпосного права примусову працю приписних селян і майстрових був скасований. До 90-х рр.. XIX ст. уряд дозволяє вільне переселення селян до Сибіру, і в подальшому аграрна реформа П.А. Столипіна сприяли збільшенню чисельності населення на початку XX ст. за рахунок масового переселення. У землеробському відношенні с. Кольчугіно було типовим для Сибіру. Головним заняттям селян залишалося сільське господарство, але і гірничорудна і металургійна промисловість впливала на характер і темпи заселення та ступінь землеробської колонізації Алтайського гірничого округу.
Глава 2.
Промислове освоєння села Кольчугіно на рубежі XIX - XX ст.
Основна частина території Кузнецької кам'яновугільної улоговини в XVIII - XIX ст. носила назву Кузнецького або Салаирского краю.
Назва "Кузнецький басейн" вперше було вжито в середині XIX ст. вченим, дослідником Алтаю, Китаю, Малої Азії П.А. Чихачева. Характеризуючи територію Кузбасу він писав: "Наявність кам'яного вугілля підтверджується в декількох місцях, починаючи з околиць м. Кузнецька і до місцевості, що примикає до річки Іні, тобто на просторі, що охоплює частину осі району, який я спробував взяти під загальною назвою "Кузнецького Кам'яновугільного Басейну" "[79].
Профілюючою галуззю кабинетских територіально - господарських комплексів Сибіру було не виробництво міді, свинцю, заліза, а виплавка дорогоцінних металів - срібла і золота. Сибір у XVIII - початку XIX ст. займає провідне місце в Росії з видобутку срібла і золота. Держава сприяло виникненню і розвитку в Сибіру великої гірничозаводської промисловості мануфактурного типу в XVIII ст., Але воно ж сприяло гальмування її подальшого зростання і переходу на стадію машинної індустрії в XIX ст [80].
Розвиток промисловості Сибіру відбувалося відповідно до загальних закономірностями для всієї Росії. Якщо в пореформений час в Європейській частині Росії розвиток капіталізму проявлялася головним чином у зростанні фабрик, то в Західному Сибіру, поряд з цим, відбувався перш за все зростання нижчих форм капіталістичної промисловості (простий кооперації та мануфактури). Тут поряд із зростанням капіталістичних підприємств, набули широкого поширення і початкові форми докапіталістичного виробництва: домашня промисловість і ремесла. У другій половині XIX ст. в Західному Сибіру серед сільського населення зростали й такі промисли, як збір кедрового горіха, ягоди, грибів, полювання, рибальство, заготівля дров.
"Основою економіки Кузнецького краю була кольорова металургія: виплавка срібла і видобутку золота на казенних копальнях [81]".
Повільний розвиток вугільної промисловості Кузнецького басейну аж до кінця XIX ст. обумовлювалося загальним відставанням промислового розвитку Західного Сибіру, відсутністю споживачів. Вугільні копальні Кузбасу до проведення Транссибірської залізниці знаходилися на стадії капіталістичної мануфактури. "Земські управителі, в обов'язок яких ставилося доставка провіанту до заводів, поспішали цей обов'язок виконати в зимовий і літній час. На період весняного й осіннього бездоріжжя доставка припинялася. Шляхи сполучення перебували в первісному стані і були страшним бичем в кабінетські господарстві. Гужовий транспорт був основним видом повідомлення [82] ". Реформа 1861 р. дала поштовх розвитку промисловості не тільки Європейської частини Росії, але і в Сибіру. За даними "Щорічника Росії" з 1861 по 1885 рр.. за Урал пройшло близько 300 тис. переселенців і ходоків [83]. Зростання капіталістичної мануфактури у всіх галузях промисловості свідчив про те, що капіталістичні продуктивні відносини в Західному Сибіру прокладали собі шлях, витісняючи дрібні підприємства. У Сибіру цей процес був більш уповільненим, ніж в Європейській частині Росії [84].
У зв'язку з переходом управління кабінетські заводами у відання Міністерства Фінансів в 30-і рр.. XIX ст. ми можемо відзначити поява першого інтересу до Кузнецькому кам'яного вугілля в урядових верхах. Міністр фінансів Є. Канкрін у своєму повчанні Сен-Альдегонду, посланому для ревізії Коливано-Воскресенських заводів в 1834 р, між іншим вказував на бажаність використання кам'яного вугілля на користь заощадження лісів. У 1851 р. Алтайський округ приступив до систематичного обстеження Кузнецької кам'яновугільної улоговини. Головним гірським начальником у ці роки був полковник Соколовський, який взявся за кам'яновугільні розвідки з великою енергією і багато зробив для популяризації ковальського кам'яного вугілля в ряді статей в "Гірському журналі". Він був гарячим прихильником широкого використання кам'яного вугілля і бачив перед ним блискуче майбутнє. Розвідники йшли з природничих геологічним відслоненнях, які простежувалися по течіям р. Томі і ІНІ. На Кольчугинське родовищі на правому березі Іні, у села Кольчугіно були простежені 4 паралельних пласта, потужністю в 10 вершків, 1 Ѕ аршини і 8 вершків. У 1857 р. Гірський Рада Алтайського округу вже висловлював надії, що "обширність срібних родовищ Салаирского краю та відкриття поблизу Салаїрський рудників родовищ кам'яного вугілля на допомогу імеещемуся в цьому краї запасу лісів могли б зміцнити виконання цьогорічного наряду 1000пудов блікового срібла на тривалий час [85] .
У 1883 р. розгорнулася будівництво у північній поскотіни села Кольчугіно. Незабаром пішов перше вугілля Кольчугинське копальні. Шахті дали назву "Успіх". Як все горнозаводские підприємства Кузнецького краю, перша Кольчугінська шахта була власністю царського двору. Вона увійшла у відомство Алтайського гірничого округу. Серед тих, хто першими закладав шахту і починав на ній працювати, були сім'ї Шірокорядових, Філатьевих, Юдін, Чарухіних та інших потомствених гірників, направлених сюди з Салаїрський рудників.
Про покладах кам'яного вугілля в районі Кольчугіно було відомо давно. Перший керуючий Салаїрський рудників Шангін під час поїздки по Іні в 1791 р. неодноразово спостерігав вихід його біля берегів і сліди вугільних пожеж, зокрема, у села Меретской.
Але пройшло близько 100 років, перш ніж почалася розробка Кольчугінського родовища. Одним з перших його розвідників був гірничий інженер БРУСНИЦиН, працював тут у 70-х рр.. XIX ст. вже в 1882 р. у звіті керівника "височайше відряджуючої" в Алтайський гірський округ комісії Ржевського воно було віднесено до найбільш звертають на себе увагу при оцінці запасів вугілля Салаирского краю. Можливо, саме ці відомості дали поштовх до відкриття в Кольчугіно перший шахти.
На Гурьевськом металургійному заводі з 60-х рр.. XIX ст. став застосовуватися кам'яне вугілля Кузнецький копалень [86]. У 1883р. кам'яне вугілля Кольчугінського родовища став застосовуватися на Гурьевськом железоделательном заводі [87]. А в 1884 р. з Кольчугинське копальні вугілля став надходити і на Гавриловський завод [88]. На наступний після відкриття шахти рік її видобуток склав близько 150 тисяч пудів. Ще через шість років було видобуто за рік понад півмільйона пудів. Кольчугінська копь обходить з видобутку сусідню - Бачатський, яка приходить в занепад через високу газовості.
У 90-і рр.. XIX ст. кам'яне вугілля в Кузнецькому басейні добувався вручну, піднімався на поверхню землі кінним коміром та перевозився на заводи кіньми. У 1894 р. на Кольчугинский копальнях діяло 3 шахти з трьома кінними воротами при підйомі вугілля з шахт. На цій копальні працювало 137 робітників. Вони видобували 831тис. пудів вугілля.
З травня 1894 вся вуглевидобуток в окрузі зосередилася на Кольчугинське копальні. Тут, як повідомлялося у звіті по Алтайському гірничого округу, виявлено кілька робочих шарів, по аналізах містять вугілля прекрасної якості ... Тут є вже 2 шахти, з яких за кошторисом 1895 припущено вийняти 1200000 пудів, як для потреб Гур'ївської і Гавриловського заводів, так і на вільну продаж за ціною 6 коп. за пуд У звіті згадувалися шахти "Успіх", "Миколаївська" і штольня "Журінская". Таким чином у XVII ст. Кузнецький повіт був відкритий для вільного заселення і держава цьому не перешкоджало. Але поступово йшло закабалення селян і з 1747 р. Кузнецький округ увійшов у володіння імператорської прізвища, з'являється нова категорія селян - приписні. І з 1763 р., коли з'явилося с. Кольчугіно, воно входить до складу Коливано-Воскресенського гірського округу, тут поступово складається старожільческім склад населення. Низький рівень темпів приросту населення зумовлювався тим, що приписка до Коливано-Воскресенським гірським заводам фактично припинила приплив вільних поселенців і до середини XIX ст. населення зростала за рахунок природного приросту.
З відміною кріпосного права примусову працю приписних селян і майстрових був скасований. До 90-х рр.. XIX ст. уряд дозволяє вільне переселення селян до Сибіру, і в подальшому аграрна реформа П.А. Столипіна сприяли збільшенню чисельності населення на початку XX ст. за рахунок масового переселення. У землеробському відношенні с. Кольчугіно було типовим для Сибіру. Головним заняттям селян залишалося сільське господарство, але і гірничорудна і металургійна промисловість впливала на характер і темпи заселення та ступінь землеробської колонізації Алтайського гірничого округу.
Глава 2.
Промислове освоєння села Кольчугіно на рубежі XIX - XX ст.
Основна частина території Кузнецької кам'яновугільної улоговини в XVIII - XIX ст. носила назву Кузнецького або Салаирского краю.
Назва "Кузнецький басейн" вперше було вжито в середині XIX ст. вченим, дослідником Алтаю, Китаю, Малої Азії П.А. Чихачева. Характеризуючи територію Кузбасу він писав: "Наявність кам'яного вугілля підтверджується в декількох місцях, починаючи з околиць м. Кузнецька і до місцевості, що примикає до річки Іні, тобто на просторі, що охоплює частину осі району, який я спробував взяти під загальною назвою "Кузнецького Кам'яновугільного Басейну" "[79].
Профілюючою галуззю кабинетских територіально - господарських комплексів Сибіру було не виробництво міді, свинцю, заліза, а виплавка дорогоцінних металів - срібла і золота. Сибір у XVIII - початку XIX ст. займає провідне місце в Росії з видобутку срібла і золота. Держава сприяло виникненню і розвитку в Сибіру великої гірничозаводської промисловості мануфактурного типу в XVIII ст., Але воно ж сприяло гальмування її подальшого зростання і переходу на стадію машинної індустрії в XIX ст [80].
Розвиток промисловості Сибіру відбувалося відповідно до загальних закономірностями для всієї Росії. Якщо в пореформений час в Європейській частині Росії розвиток капіталізму проявлялася головним чином у зростанні фабрик, то в Західному Сибіру, поряд з цим, відбувався перш за все зростання нижчих форм капіталістичної промисловості (простий кооперації та мануфактури). Тут поряд із зростанням капіталістичних підприємств, набули широкого поширення і початкові форми докапіталістичного виробництва: домашня промисловість і ремесла. У другій половині XIX ст. в Західному Сибіру серед сільського населення зростали й такі промисли, як збір кедрового горіха, ягоди, грибів, полювання, рибальство, заготівля дров.
"Основою економіки Кузнецького краю була кольорова металургія: виплавка срібла і видобутку золота на казенних копальнях [81]".
Повільний розвиток вугільної промисловості Кузнецького басейну аж до кінця XIX ст. обумовлювалося загальним відставанням промислового розвитку Західного Сибіру, відсутністю споживачів. Вугільні копальні Кузбасу до проведення Транссибірської залізниці знаходилися на стадії капіталістичної мануфактури. "Земські управителі, в обов'язок яких ставилося доставка провіанту до заводів, поспішали цей обов'язок виконати в зимовий і літній час. На період весняного й осіннього бездоріжжя доставка припинялася. Шляхи сполучення перебували в первісному стані і були страшним бичем в кабінетські господарстві. Гужовий транспорт був основним видом повідомлення [82] ". Реформа 1861 р. дала поштовх розвитку промисловості не тільки Європейської частини Росії, але і в Сибіру. За даними "Щорічника Росії" з 1861 по 1885 рр.. за Урал пройшло близько 300 тис. переселенців і ходоків [83]. Зростання капіталістичної мануфактури у всіх галузях промисловості свідчив про те, що капіталістичні продуктивні відносини в Західному Сибіру прокладали собі шлях, витісняючи дрібні підприємства. У Сибіру цей процес був більш уповільненим, ніж в Європейській частині Росії [84].
У зв'язку з переходом управління кабінетські заводами у відання Міністерства Фінансів в 30-і рр.. XIX ст. ми можемо відзначити поява першого інтересу до Кузнецькому кам'яного вугілля в урядових верхах. Міністр фінансів Є. Канкрін у своєму повчанні Сен-Альдегонду, посланому для ревізії Коливано-Воскресенських заводів в 1834 р, між іншим вказував на бажаність використання кам'яного вугілля на користь заощадження лісів. У 1851 р. Алтайський округ приступив до систематичного обстеження Кузнецької кам'яновугільної улоговини. Головним гірським начальником у ці роки був полковник Соколовський, який взявся за кам'яновугільні розвідки з великою енергією і багато зробив для популяризації ковальського кам'яного вугілля в ряді статей в "Гірському журналі". Він був гарячим прихильником широкого використання кам'яного вугілля і бачив перед ним блискуче майбутнє. Розвідники йшли з природничих геологічним відслоненнях, які простежувалися по течіям р. Томі і ІНІ. На Кольчугинське родовищі на правому березі Іні, у села Кольчугіно були простежені 4 паралельних пласта, потужністю в 10 вершків, 1 Ѕ аршини і 8 вершків. У 1857 р. Гірський Рада Алтайського округу вже висловлював надії, що "обширність срібних родовищ Салаирского краю та відкриття поблизу Салаїрський рудників родовищ кам'яного вугілля на допомогу імеещемуся в цьому краї запасу лісів могли б зміцнити виконання цьогорічного наряду 1000пудов блікового срібла на тривалий час [85] .
У 1883 р. розгорнулася будівництво у північній поскотіни села Кольчугіно. Незабаром пішов перше вугілля Кольчугинське копальні. Шахті дали назву "Успіх". Як все горнозаводские підприємства Кузнецького краю, перша Кольчугінська шахта була власністю царського двору. Вона увійшла у відомство Алтайського гірничого округу. Серед тих, хто першими закладав шахту і починав на ній працювати, були сім'ї Шірокорядових, Філатьевих, Юдін, Чарухіних та інших потомствених гірників, направлених сюди з Салаїрський рудників.
Про покладах кам'яного вугілля в районі Кольчугіно було відомо давно. Перший керуючий Салаїрський рудників Шангін під час поїздки по Іні в 1791 р. неодноразово спостерігав вихід його біля берегів і сліди вугільних пожеж, зокрема, у села Меретской.
Але пройшло близько 100 років, перш ніж почалася розробка Кольчугінського родовища. Одним з перших його розвідників був гірничий інженер БРУСНИЦиН, працював тут у 70-х рр.. XIX ст. вже в 1882 р. у звіті керівника "височайше відряджуючої" в Алтайський гірський округ комісії Ржевського воно було віднесено до найбільш звертають на себе увагу при оцінці запасів вугілля Салаирского краю. Можливо, саме ці відомості дали поштовх до відкриття в Кольчугіно перший шахти.
На Гурьевськом металургійному заводі з 60-х рр.. XIX ст. став застосовуватися кам'яне вугілля Кузнецький копалень [86]. У 1883р. кам'яне вугілля Кольчугінського родовища став застосовуватися на Гурьевськом железоделательном заводі [87]. А в 1884 р. з Кольчугинське копальні вугілля став надходити і на Гавриловський завод [88]. На наступний після відкриття шахти рік її видобуток склав близько 150 тисяч пудів. Ще через шість років було видобуто за рік понад півмільйона пудів. Кольчугінська копь обходить з видобутку сусідню - Бачатський, яка приходить в занепад через високу газовості.
У 90-і рр.. XIX ст. кам'яне вугілля в Кузнецькому басейні добувався вручну, піднімався на поверхню землі кінним коміром та перевозився на заводи кіньми. У 1894 р. на Кольчугинский копальнях діяло 3 шахти з трьома кінними воротами при підйомі вугілля з шахт. На цій копальні працювало 137 робітників. Вони видобували 831тис. пудів вугілля.
Технічний арсенал шахти складався з естакад, ручних сортувань для відсіву вугілля на коксування, кінних і ручних коміром для підйому вугілля на поверхню. Єдиний паровий насос Ворінгтон потужністю в 5 к.с. - Останнє слово техніки - був на шахті "Успіх". Коксування вугілля проводилося тут же. Шість примітивних коксових печей, що стояли на території нинішньої меблевої фабрики, видавали 12-13 тисяч пудів коксу на рік.
Джерелами поповнення робочих кадрів вугільної промисловості Західного Сибіру були сини колишніх майстрових рудокопщіков, місцевих селян старожилів, засланців і селян-переселенців з Європейської частини Росії. Робітники-шахтарі займалися в основному видобутком вугілля, в той же час не поривали зв'язків із сільським господарством. Влітку, в стадний пору, вони припиняли роботу в шахтах і йшли на сінокіс.
Все майно та обладнання копальні в 1897 р. оцінювалося в 24 310 руб.
З 1895 р. активізується обстеження Кольчугінського родовища. Цим займаються геологи Полєнов, Толмачов. На їх честь були названі перші вивчені вугільні пласти копальні. Журінскіе шари, наприклад, названі на честь царського сановника начальника Алтайського гірського округу таємного радника Журина, управляв округом на початку 80-х рр.. XIX ст., При ньому і була відкрита шахта "Успіх".
Але спочатку вугілля на Кольчугинське копальні видобувалося небагато, тому що Гурьевский завод мав 1 домну, що ж стосується пароплавів, гірських і фабрично-заводських, то вони користуються вугільним опаленням у незначних розмірах [89].
Розвиток гірничої промисловості йшло дуже повільно, можна припустити, що це було результатом того, що підприємства Сибіру належали царській династії Романових, які не хотіли вкладати свій капітал у розвиток промисловості Кузбасу.
Ситуація почала змінюватися лише наприкінці XIX століття. Тоді при визначенні нових економічних планів, уряд починав враховувати географічне положення Росії. Вперше в Кузбасі було дозволено розвиток гірничої промисловості. Незважаючи на ряд різних заборон, гірнича справа принесло свої результати. З 1850-1900 рр.. в Кузбасі було видобуто 100 т. тонн вугілля. Розвитку вугільної промисловості Кузбасу сприяло будівництво Транссибірської залізничної магістралі, яка з 1891 року стала активним споживачем вугілля, саме з нею "були пов'язані швидке зростання кам'яновугільної промисловості [90]". Ажіотаж навколо вугільних багатств Кузбасу з особливою силою розгорівся з спорудженням сибірської залізничної магістралі. З залізницею були пов'язані виникнення і швидке зростання кам'яновугільної промисловості [91]. Рішення російського уряду про будівництво Сибірської залізниці визначалося не економічними, а стратегічними мотивами - можливість прискорення перекидання військ на Далекий Схід по Сибірської магістралі [92]. В кінці XIX ст. гірська промисловість Сибіру перебувала на мануфактурної стадії капіталістичного виробництва. Природно-географічні умови даних територій (найбагатші запаси корисних копалин і деревини, невелике видалення від Транссибу, наявність посівних площ) робило Кузнецький басейн районом можливого вкладення капіталів, у тому числі і іноземних у розвиток його промисловості [93]. Після проведення залізниці почалося її технічне переоснащення. Водяні двигуни майже повністю були замінені більш досконалими і економічними - паровими і електричними. З іншого боку істотно зросла переселення селян з європейської Росії в Сибір. "Населення Кузнецького та Маріїнського повітів, що складало ще в 1903 р. всього 355,3 тис. осіб, за 10 років - до січня 1914 р. зросла майже в 2 рази - до 630,8 тис. чоловік [94]". Перспективи освоєння вугільних ресурсів Кузбасу у зв'язку з проведенням Транссибу надихнули приватних підприємців. Але складна робота була багатьом не під силу.
Вугілля як дешевий товар міг витримати перевезення тільки за дешевими шляхах сполучення, та й для створення вугільної промисловості була потрібна перевезення маси важких і громіздких товарів.
В кінці XIX ст. гірська промисловість вступила в смугу занепаду, який відчували всі галузі, за винятком вуглевидобутку. Дані гірської статистики, наведені в таблиці, свідчать про падіння виплавки металів і видобутку всіх корисних копалин, за винятком вугілля, з 1895 по 1905 рр.. (Див. таблиця 1).
Таблиця 1
Видобуток основних корисних копалин і виплавка металів в Сибіру в 1895 - 1917 рр.. [95]Показник | 1895 | 1905 | 1913 | 1917 |
| Золото, кг. | 21840 | 14900 | 22048 | 19317 |
| Кам'яне вугілля, тис. т. | 19,9 | 1250,4 | 1809,4 | 393,2 |
| Чавун, тис. т. | 9,4 | 4,25 | - | 6,78 |
У кінці XIX - початку XX ст. накопичився у провідних капіталістичних країнах "надлишок капіталу" вимагав нових районів програми.
"У цей період часу кам'яне вугілля видобувається переважно на Кольчугинське копальні Кузнецького округу, яка налічувала 310 робітників" [97].
У січні 1896 р. вона була здана в оренду "Суспільству східно-сибірських чавуноплавильних, залізоробних і механічних заводів", організованому Мамонтовим. З 1896 р. "Товариство Східно-сибірських заводів" уклало з Кабінетом два попередніх договору на оренду Кольчугинське Кам'яновугільної копальні і споруду металургійного заводу в Кузнецькому басейні. Відповідно до першого договору до 1 січня 1903 Кабінет не міг надати іншим особам право на влаштування кам'яновугільних копалень в Кузнецькому басейні, але протягом 1897 і 1898 рр.. суспільством повинно було бути видобуто не менше 2 млн. пудів вугілля щорічно, в 1899 - 1901 рр. .- не менше 3 млн., а з 1902 р. - не менше 5 млн. пудів щорічно, сплачуючи по 1 копійці за кожен пуд видобутого вугілля [98]. Термін дії договору 60 років. 30 січня 1897 укладення остаточної контракту з оренди Кольчугинский кам'яновугільних копалень. Але вже на самому початку діяльності перспективи розробки Кольчугинский копалень компанією Мамонтова оцінювалися несприятливо, тому що до залізниці від них було 150 верст. Був складений проект будівництва нового Гур'ївської заводу та нової залізної дороги, яка повинна була дати можливість не тільки розширити розвиток кузнецької металургії, але і збільшити збут кам'яного вугілля [99]. "Суспільство Східно-Сибірських заводів" за 3 роки не приступило ні до будівництва металургійного заводу, ні до прокладання залізниці до Транссибірської магістралі, не збільшило видобуток вугілля на Кольчугинське копальні [100]. Влітку 1899 р. Мамонтов збанкрутував.
З 1889 по 1909 рр.. при Кольчугинське копальні діяло до 9 стійловий печей, вироблялося в середньому по 58 тис. пудів коксу [101]. Але неможливість дешевої доставки коксу на підприємства не допомагала розвитку коксохімічної промисловості в Кузбасі.
У 1900 р. вся Сибірська магістраль була здана в експлуатацію. Відряджений до Сибіру французьким міністерством торгівлі економіст Клод Оліньон у своїй книзі "Сибір та її економічна майбуття" аналізував можливості застосування в Сибіру іноземних капіталів. Умови для створення промислових підприємств в Сибіру були досить несприятливими (громадность просторів, незначність населення, суворий клімат, відсутність шляхів сполучення), тому для створення необхідної інфраструктури були потрібні величезні кошти, знайти які без залучення іноземного капіталу було дуже складно.
У 1900 р. вугледобувна промисловість і металургія центру та півдня ковальського басейну, що не потрапили у зону впливу Транссибу, переживали кризу. Видобуток вугілля на Бачатський, Кольчугінського, Кемеровський копальнях, не мали прямого виходу на Транссиб, в період з 1900 по 1912 рр., коливалася від 2,5 до 9 тис. тонн на рік [102].
"Незначний питома вага Кузбасу у вуглевидобутку країни відбивав характерну для епохи капіталізму нерівномірність розподілу промисловості на території Росії. Ця нерівномірність, що виникла в результаті поступового поширення капіталізму з центру на околиці, погіршувалася політикою царизму. Могутня монополія Продвугілля за підтримки уряду зуміла забезпечити за собою вугільний ринок Європейської Росії, закривши Кузнецькому вугіллю дорогу за Волгу "[103].
Після того як недовгий час Кольчугинське копальні були здані в оренду "Суспільству Східно-Сибірських чавуноплавильних, залізоробних і механічних заводів", яке в результаті світової економічної кризи збанкрутувало, вугільні копальні були повернуті царського Кабінету. Подальші перспективи Кузнецького басейну все більшою мірою визначалися успіхами розвитку залізничного транспорту. "Початкова модель індустріальної економіки Росії, пов'язана з переважним розвитком західних прикордонних територій, орієнтованих на європейські ринки, поступово змінювалася іншою, більш широкої та ешелонованої програмою, яка зв'язує майбутнє Росії з східними територіями" [104].
Інтерес до багатого вугільному родовищу не згас. Вже з 1903 р. знову заговорили про будівництво рейкового шляху, трохи іншої спрямованості ніж, який планував і С.І. Мамонтов. Відомий інженер, будівельник КВЖД Юговіч висунув, наприклад, проект залізниці Семипалатинськ - Барнаул - Кольчугіно - Поломошная. А.П. Суботін в 1903 р. заявив про потребу Росії іноземних капіталах, без яких російська промисловість і сільське господарство неминуче опинилися б не тільки відрізані від нових ринків збуту, а й розвитку внутрішньоросійського виробництва виявилося б паралізовано тиском промисловості і сільського господарства інших держав [105]. Про те ж говорив і Соболєв, який через явну недостатності капіталів і малої рухливості наявних капіталів вважав бажаним приплив іноземних капіталів до Сибіру для створення прикладів для місцевих промисловців [106].
Найбільший інтерес у ці роки виявив до Кольчугіно керуючий справами "Товариства Черемховский кам'яновугільних копалень" Маркевич. Разом з відставним підполковником Івановим він направляє 21 травня 1903 прохання міністру фінансів, в якому, зокрема, говориться: "Думка про спорудження під'їзної колії від станції Поломошная до м. Барнаула з'явилася у нас, маючи на увазі можливість доставки зручним шляхом на сибірську дорогу і далі кам'яного вугілля з Кольчугинский копалень, розробкою яких ми бажаємо зайнятися ". У червні того ж року Іванов просить дозволу на огляд копалень. Не скоро пішов їм відповідь. Довгою виявилася за своїм стажу тяганина навколо цього прохання.
Заінтригований зростаючими домаганнями приватних підприємців, цікавиться станом копалень і царський кабінет, у віданні якого вони знаходяться. У записці виконуючого справи начальника Алтайського гірського округу Кублицькому-Піоттуха, адресованої Кабінету від 3 березня 1904 р., зокрема говориться: "... серед всіх галузей ... промисловості особливе місце займає Кольчугинське кам'яновугільне справа, яка при більш широкої його постановці може дати блискучі результати в майбутньому, для чого, однак, неодмінною умовою було б поєднання цього родовища рейковим шляхом з сибірської магістраллю ". Відзначаючи багатство запасів Кольчугінського вугілля, його високу якість, далеко перевершує всі сибірські вугілля, його дешевизну, автор записки робить висновок: "При падінні Алтайського гірського промислу важко вказати інше, більш вигідне, в сенсі солідності і постійності, підприємство, як Кольчугинське" [107 ]. "Незважаючи на те, що в Кольчугіно були виявлені великі запаси прекрасних коксівного вугілля, кабінет не зумів розвернути вуглевидобуток. Кольчугинське копальні постачали вугіллям і коксом Гурьевский завод. Після того як Гурьевский завод був законсервований в 1908 р., зійшла нанівець робота Кольчугинский копалень. Обладнання рудників і проведення залізничних гілок для доставки вугілля на магістраль вимагали значних капіталовкладень, на які кабінет не пішов. Кабінет вважав за краще здати вугільні родовища в концесії "[108].
На початку XX ст. не конкурентоспроможність уральської металургії заснованої на деревному вугіллі, який внаслідок поступової вирубки лісів навколо заводів доводилося доставляти з все більш віддалених районів. Кабінетські промисловість мала досвід виробництва коксу з вугілля ковальського басейну. Однак його неможливість дешевої поставки до місця споживання не дозволяли розвивати коксохімічну промисловість у Кузбасі.
У 1912 р. була схвалена будівля на іноземні капітали залізниці Кольчугіно-Барнаул-Павлодар з метою постачання кам'яним вугіллям Алтайської залізниці, але реалізований цей проект не був.
Але в районі Кольчугінського рудника були не тільки родовище вугілля, але і родовища вапняного каменю. 21 серпня 1910 був укладений договір із Товариством вапняного заводу "З.М. Джуріч і М.Г. Головін "на шестирічний термін 9 родовищ вапняного каменю в межах Кольчугінського ділянки, Кузнецького повіту для ломки і Пожега на вапно, для вироблення цементу та інше [109].
Таким чином можна зазначити, що перший інтерес з боку державних структур до Кузнецькому кам'яного вугілля з'явився ще в 30-і рр.. XIX ст. але відсутність найбільш швидкого і вигідного застосування вугілля призвело до того, що, зокрема, Кольчугинский рудник починає розроблятися лише в кінці XIX ст. надалі інтерес до даного родовищу підстьобувало проведення Сибірської магістралі, але відсутність достатніх капіталів призвело до того, що на початку XX ст. Кольчугинский рудник повернувся до царського Кабінету.
Глава 3.
Село Кольчугіно і "Копікуз".
Розвиток видобувної промисловості в районах нового освоєння, до яких ставилася Сибір, вимагало більш значних капіталовкладень, ніж на економічно освоєному, густо населеному півдні Європейської Росії. Окремі підприємства могли успішно діяти лише в складі великих територіально-виробничих комплексів, що включають рудники, заводи, різні підсобні і суміжні підприємства, залізну дорогу для постачання руди і палива до заводів, а готової продукції до Сибірської магістралі. Для цього були потрібні великі фінансові вкладення, яких у Росії, а особливо в Сибіру, не вистачало.
"Для того щоб на грунті багатої природи і дешевої праці могла вирости широка й могутня промисловість, необхідні діяльні капітали, які зробили б важку устроительной роботу. До нещастя, саме капіталами, скупченнями заощадженнями, і не багато наша батьківщина. При нашій бідності капіталів усередині країни ... необхідний зростання нашої вкрай відстала промисловості може відбуватися не інакше, як при безпосередньому сприянні іноземних капіталів "[110].
У 1909 р. на ім'я Миколи Семеновича надійшов Білль, автор якого писав про те, що "Кольчугинське родовище 55 верст від села Шевельової на Томі у своїх чотирьох пологопадаючої пластах 7-15 ° Майеровском (2,4%), Болдиревський, Брусніцінском і Журінском , з яких останній доходить до двох саж. потужністю, укладає в себе на стільки значний запас вугілля, що його вистачило б на багато років для потреб краю ... Північно-східна частина Алтайського Округа дійсно досить багата вугіллям і якщо він за останній час добувався, можна сказати, в незначній кількості, то це слід приписати віддаленості найголовніших родовищ як від ріки Обі, так і від залізниці. Не можу не відзначити одного сумного факту: Кабінет його Величності на все наше гірництво махнув рукою і приділяє дуже мало уваги розвитку кам'яновугільної промисловості, не бажаючи витрачати значних капіталів. Вся надія на приватну підприємливість "[111]. Даний лист лише підтверджує те, що було сказано раніше, про положення справ в сибірської промисловості. Ймовірно такі міркування з'являлися в багатьох сибірських діячів. "З різних галузей промисловості, яких у найближчому майбутньому має тут торкнутися підприємницька діяльність, перше місце, поза сумнівом, належить гірничої справи. Виключні і за своєю різноманітністю, і за багатством копалини Сибіру давно вже склали їй славу [112] ".
У 1912 - 1914 рр.. посилився інтерес підприємців до Кузнецькому вугіллю. "Вугільний голод, створений в Росії зусиллями Продугля, обіцяв великі прибутки, що виникли вперше вугільним компаніям завдяки підвищенню цін на вугілля" [113]. А на території Західного Сибіру вугільний криза був створений власником Судженськ копалень Л.А. Міхельсоном [114]. Міхельсон підняв ціни на вугілля притриманої ним на складах. Таким чином склалися передумови для розвитку вугледобувної, коксохімічної промисловості в Кузнецькому басейні.
"Іноземні промислові розвідники, що з'являлися в Кузбасі в ці роки, проявляли особливу увагу до його вугільним ресурсів. У Кузбасі за дорученням французької збройової фірми Шнейдер-Крезо побували інженери Громов і Барільон. У 1912 р. вони опублікували в Парижі звіт про свою поїздку "у приватні володіння його величності імператора Росії". Поїздка Громов і Барільона була пов'язана з організацією Акціонерного товариства кам'яновугільних копалень, в якому брав участь французький капітал "[115]. В організації Копікуза взяли участь і російські капіталісти в особі Міжнародного комерційного і Російсько-Азіатського банків [116].
Ініціативу освоєння природних багатств нашого краю взяли на себе таємний радник В.Ф. Трепов і його компаньйон С.С. Хрульов - голова Міжнародного банку.
Кабінет Його Величності уклав з ними договір на організацію видобутку вугілля за умови, що вони протягом 3 місяців створять суспільство Кузнецький копалень і отримають дозвіл на будівництво залізної дороги в Алтайському окрузі від Кольчугінського родовища дo станції Юрга Сибірської залізниці. Договір був укладений 19 жовтня 1912 "Кабінетом його Величності з засновниками" Товариства Кузнецький кам'яновугільний копій "". КОПІКУЗу надавалося право видобутку кам'яного вугілля "місцевості в частині Алтайського округу, обмеженої з заходу і півночі-течією р.. Обі, зі сходу кордонами округу і з півдня - широтою с. Ільінскаго на р.. Томі, а також місцевості в частині округу - на південь від широти с. Ільінскаго, але не на південь від течії р.. Бії, за винятком тих відводів в останній частині, які будуть визнані необхідними для передбачуваного залізоробного заводу близь р. Кузнецька ". Причому спершу вони повинні були, тобто засновники "Товариства", отримати "дозвіл уряду на затвердження суспільства під найменуванням" Суспільство Кузнецький кам'яновугільний копій "", і передати йому права, що випливають з цього договору. Так само "Суспільство повинно було отримати дозвіл на будівництво" ширококолійної залізниці в Алтайському Окрузі від Кольчугінського родовища кам'яного вугілля до станції Юрга Сибірської залізниці ". "Товариству" давалося право "до 1 січня 1917 проводити дослідження вугілля в даному районі і приймати відводи кам'яновугільного родовища для експлуатації". Але й надалі держава, якщо це входило в інтереси "Товариства" віддавала перевагу йому в праві оренди даної місцевості. "За кожен пуд добутого і витягнутого на поверхню вугілля засновники зобов'язані сплачувати Кабінету по пів копійці. За кожну десятину землі по 2 рубля щорічно "[117].
На початку своєї практичної діяльності Копікуз змушений був приступити до будівництва залізниці, що дозволила завозити на його підприємства матеріали та обладнання. Для цього було створено "Товариство Кольчугинське залізниці".
"З 1913 р. став формуватися новий загін гірників Кузбасу - на розвідки вугільних і залізорудних родовищ, на будівництво шахт Копікуза в Кольчугіно було потрібно усе більше прохідників, теслярів, слюсарів, машиністів. У липні 1913 р. на проходці Капітальної та Миколаївської шахт, будівництві надшахтних будівель і робочого селища при Кольчугинське руднику було зайнято 294 робітників, у тому числі 205 теслярів. "Головним будівельним матеріалом був ліс і головним будівельним робітником - тесля. Теслярі рубали дерев'яні вінці для кріплення стовбура шахти, зводили дерев'яні копри, ставили бараки з загальними нарами для робітників, чотирьох - восьмиквартирний будинки для службовців. Поглиблення Капітальної шахти почалася 18 вересня 1913 Спочатку породу піднімали кінним коміром, воду відкачували цебрами. З 25 вересня почали бетонування стовбура. Бетонування просувалося повільно, так як не запасали цемент, щебінь. Цемент підвозили на конях з пристані Кобиліна. Керуючий рудником у листі до директора Копікуза Федоровичу від 5 жовтня 1913 скаржився на повільну підвезення цементу "[118]. У 1914 р. на Кольчугинське руднику значилося вже 1493 робітників, які відбувалися з 24 різних губерній "[119]. У 1914 р. всього було на Кольчугинське руднику зафіксовано 34 нещасних випадки [120], з них на "Капітальну" шахту припадало 10 [121], на "Миколаївську" - 10 [122], "Вентиляційну" - 1 [123]. За повз нещасних випадків на шахтах каліцтва отримували при спорудженні будівлі під контору, будівлі для лікарні, в слюсарній майстерні,, при укладанні рейок, при будівництві будинку № № 30, 31, 32, 36, 39, під час будівництва казарми № 40. У 1913 р. КОПІКУЗ, що отримав в жовтні 1912 р. монопольні права на розвідку і будівництво шахт в Алтайському гірському окрузі, почав будівництво залізниці Юрга-Тельбесс і вже до 15 вересня 1915 лінія в 191 км була доведена до Кольчугіно, отримавши назву Кольчугинське. Після виявлення групою геологів під керівництвом Л.І. Лутугіна в 1914 - 1915 рр.. величезних запасів вугілля та металу в південному Кузбасі і вибору профілю залізниці Кольчугіно - Тельбесс підприємці КОПІКУЗа Федорович і Фітінгофа не зволікали з їх освоєнням. Розробка потужних і легкодоступних пластів, недорога робоча сила обіцяли великі дивіденди, підйом акцій, тому що у воєнний час різко зріс попит на вугілля. "Для вивчення великій території було організовано чотири пошуково-геологічні партії. Підсумками дослідження було встановлено, що Кузбас своєму розпорядженні запаси 250 мільярдів тонн вугілля "[124]. Пізніше Л.І. Лутугин припустив, що запаси можуть перевищувати 400 мільярдів тонн вугілля. Група Лутугіна склала геологічну карту басейну і ряд карт виходів по окремих родовищ. Під час обстеження Кузбасу 17 серпня 1915 Л.І. Лутугин помер на Кольчугинське руднику. Геологи, що вийшли зі школи Л.І. Лутугіна, і після 1917 р. успішно продовжували дослідження, розпочаті в 1914 - 1915 рр.., Сприяли становленню вугільної промисловості в Кузбасі. Рештою партіями були проведені розвідки на Осиновський, Єрунаковському, Кемеровському, Кольчугинське та інших родовищах. Кращими для коксування виявилися вугілля Осиновський родовища, потім вугілля Кемеровського копальні. З Кольчугінського рудника кокс виходив поганий, тому що вугілля виявився дуже жирний, але він був незамінний для змішування з більш худими вугіллям.
Війна 1914 - 1918 рр.. підвищила попит на метал, хімічні продукти; значно підвищився вантажообіг залізничного транспорту і, таким чином, різко зросла потреба у вугіллі і, зокрема, в Кузнецькому.
У зв'язку з цим видобуток вугілля в Кузбасі в воєнні роки збільшилася і становила в 1917 р. 1256,4 тис. тонн проти 773,1 тонн у 1913 р. Це спостерігалося і в Кольчугинське районі (див. таблиця 2).
Таблиця 2
Видобуток вугілля по районах Кузбасу [125] (тис. т.).| 1913 | 1914 | 1915 | 1916 | 1917 | |
| Кольчугинский | - | 6.6 | 29,5 | 126,1 | 168,7 |
| Кемеровський | 9,8 | 42,6 | 42,6 | 73,7 | 114,7 |
Війна 1914 р. справила глибокий вплив на всі галузі промисловості Кузбасу. Продвугілля вже не справлявся зі зрослими потребами військового часу, і це призвело до підвищення попиту на кузнецький вугілля. Копікузу довелося розгорнути будівництво кількох шахт. Але зростання видобутку вугілля стримувало що почалося у зв'язку з війною скорочення поставок на шахти механізмів, закуплених переважно у німецьких фірм. У цих умовах Копікузу довелося орієнтуватися на старі механізми, якими після ремонту стали оснащувати Кольчугинське копальні. Таке обладнання не забезпечувало необхідний зростання видобутку вугілля. Поряд з промисловим будівництвом на Кольчугинське руднику в 1914 - 1916 рр.. були зведені і житлові будинки для сімейних робітників, службовців, вчителів і фельдшерів, казарми для робітників, барак для військовополонених, міст через річку іню, влаштовано водопостачання рудника [126]. У 1915 р. робітники Кольчугінського рудника розміщувалися у 20 казармах, а для квартир сімейних робітників було спеціально побудовано 12 будинків. У 1 півріччі 1916 ще 4 дерев'яні казарми і 1 барак для військовополонених та розпочато будівництво 5 будинків для службовців і великої кам'яної казарми на 100 чоловік робітників [127]. Вже в 1913 р. на Кольчугинське копальні було розпочато, а в 1914 р. завершено будівництво лікарні спочатку на 10 [128], а до 1915 р. на 20 ліжок з заразним відділенням на 12 ліжок і аптекою. У 1915 р. побудована школа на 200 учнів із залом для нарад. У 1916 р. для перевезення вугілля і коксу з ковальських копалень побудована шірококоленая Кольчугінська залізна дорога, що сполучає копальні зі станцією Юрга Томської залізниці [129].
У роки війни на Кольчугинське руднику зводилися залізний копер, залізобетонне надшахтна будівля, залізні естакади, кам'яні будівлі електростанцій, машинного й котельні при шахті "Капітальної". Були встановлені дерев'яні копри і тимчасові дерев'яні будівлі при шахтах "Вентиляційний", "Миколаївської", "Журінской". У 1914 р. на Кольчугинське руднику було при підготовчих роботах було видобуто до 429000 пудів вугілля. У 1916 р. на Кольчугинське руднику було зайнято вже 2432 робітників, з них половина військовополонених; було видобуто 76661000 пудів вугілля головним чином на підготовчих роботах [130]. У тому ж році відчужувалася земля для спорудження залізничних ліній від станції Кольчугіно, Кольчугинське залізниці, через місто Кузнецьк до Тельбесса і від Кузнецька до станції Баюново, Бійської ветвіАлтайской залізниці [131]. У 1916 р. тут добували полум'яний, паровічний ковальський добре спікливе вугілля [132]. За роки війни в Кузбасі виникають нові робочі селища при вугільних копальнях і станціях Кольчугинське залізниці. Зокрема за переписом 1917 р. на Кольчугинське руднику (з селищем Пеньки, залізничною станцією і Журінской шахтою) - 4907 чоловік [133]. Виходячи з того, що в Кузбасі в 1916 - 1917 рр.. за приблизними підрахунками було зайнято у вугільній промисловості 15000 чоловік [134]. Заробітна плата відставала від зростання цін на продукти, особливо мало платили жінкам і підліткам. У 1916 р. на Кольчугинське руднику середня поденна плата робочого чоловікові була карбованець 80 копійок, жінці -70 копійок, підлітку - 60 копійок. Зарплата підземних і поверхневих допоміжних робітників була в кілька разів менше заробітку забійників [135]. У роки першої світової війни переселенський потік в Кузбас вичерпується. Це було пов'язано з тим, що уряд заборонив переселення в умовах воєнного часу. У результаті переселенський рух вже не грало істотної ролі у поповненні чисельності робочих рук і сільського населення Кузбасу.
Правове становище робітників сибірської промисловості в другій половині XIX ст. базувалося на старих нормах і традиціях. Права та обов'язки робітників визначали не юридично обгрунтовані закони, а свавілля і майже необмежена влада підприємців [136].
До 1917 р. на Кольчугинське руднику діяло 4 великих шахти: Вентиляційна, Миколаївська, Капітальна, Журінская. Для людей пов'язаних з даними копальнями були створені всі умови для проживання. Якщо в 1913 р. налічувалось 294 робітників, то вже в 1916 р. їх було 2432 людини.
Таким чином як в XIX ст. так і в XX ст. як державні структури, так і приватні помічали необхідність розвитку розробки копалин Кузнецького басейну, зокрема Кольчугінського рудника, при цьому приділяючи увагу необхідності залучення приватних капіталів. У підсумку можна говорити, що своєму подальшому розвитку в XX ст. Кольчугинське копальні зобов'язані іноземному капіталу. І якщо перше десятиліття XX ст. родовище практично не використовувалося внаслідок того, що не було потреби у вугіллі, уряд, якому належав Кольчугинский копальня не було зацікавлене у розробці даних копалень. Одним з найбільш відчутних поштовхів для прояву значного інтересу до даного руднику став вугільний голод 1912 р. У результаті створюються передумови для найбільш вдалого розвитку вуглевидобувної промисловості в Кузнецькому басейні, і зокрема на Кольчугинский копальнях. Але як зазначалося раніше для цього були потрібні дуже великі кошти, яких у місцевих підприємців не було. У результаті йде залучення іноземних капіталів. Перша світова війна прискорила подальше розвитку рудника.
Висновок
У результаті поступового освоєння Сибіру як закономірність йшло збільшення населення і поява нових територіальних утворень. Одним з таких новоутворень і стає село Кольчугіно.
Політика, що проводиться урядом щодо Сибіру дещо відрізнялася від тієї, яку він проводив на європейській території. У результаті величезної кількості неосвоєних земель тут основною формою землекористування було заімоза-хваточное господарство. Відсутність належної кількості робочих рук, а саме їх дефіцит приводили до того, що поступово уряд починає контролювати населення, так як на території Сибіру великих приватних феодалів не було.
Приписка населення до заводів стала деякою мірою підпорядкування і контролю з боку уряду за населенням.
Геологічні вишукування, які виконують в Кузнецькому басейні починаючи з XIX ст. підштовхували уряд до того, щоб надалі зайнятися більш пильним вивченням промислових богатсво краю. Як результат тут з'являються вугільні шахти, і нова стаття витрат для держави. Багатство даного регіону копалинами спонукає приватні капітали до активних дій, що призводить до того, що вугільні копальні починають здаватися в оренду і Кольчугінська копь, як одна з найбагатших, не виявилася виключенням. Але за рахунок того, що в промисловому відношенні Сибір ще тільки починала освоюватися тут не було не належного ринку збуту для вугілля, не нормально функціонуючої інфраструктури. Як підсумок Кольчугинский рудник повернувся до рук уряду і деякий час просто тримався на плаву.
У результаті в 1900-і рр.. вугледобувна промисловість півдня Кузнецького басейну, яка не потрапила у зону безпосереднього впливу Транссибірської магістралі переживала глибоку кризу. Таким чином перспективи розвитку вугільної промисловості в цей час тут були відсутні.
Розвиток видобувної промисловості в районах Сибіру вимагало більш значних капіталовкладень, ніж в економічно освоєної Європейської частини Росії. Окремий підприємства могли тут функціонувати тільки в складі великих територіально-виробничих комплексів.
З появою ознак промислового підйому на початку XX ст. в Росії активізується іноземний капітал.
Копікуз зіграв значну роль у розвитку промисловості Кузбасу. Діяльність Копікуза не припинялася в роки першої світової війни, тривали геологічні дослідження, будівництво залізниць, обладнання копальні. Крім суто виробничої діяльності Копікуз брав участь у вирішенні соціальних проблем: будував житло для своїх робітників і службовців, це свідчило про те, що Копікуз підпорядковувався певними правилами, які йому пропонувало Російський уряд, і як результат ми можемо говорити про взаємовигідну співпрацю. В умовах вугільного голоду залучення іноземного капіталу для організації в Кузнецькому басейні ще одного вугледобувного підприємства була об'єктивно на руку як уряду Російської імперії, зацікавленому в безперебійній роботі вітчизняної промисловості та транспорту, так і російським підприємцям, які потребують в умовах передвоєнного промислового підйому в можливості постійно купувати вугілля за помірними цінами, що було можливо тільки в умовах ринкової конкуренції, яку створював Копікуз.
Список джерел та літератури:
а) джерела:
ДАКО, ф. д-13 «Акціонерне товариство Кузнецький кам'яновугільних копалень», оп. 1, д. 8.
ДАКО, ф. д-60 «Колекція метричних книг», оп. 1, д. 80, 184; оп. 4, д. 34, 35, 497; оп. 6, д. 323.
ДАТО, ф. 433 «Відомості про поклади вугілля в Кузнецькому басейні, геологічних розвідках корисних копалин», оп. 1, д. 533, 178.
"Вісник товариства Сибірських інженерів", листопад-грудень 1916. Т. 1. № 11-12.
"Вісник золотопромисловості та гірничої справи взагалі". 1896. № 21.
«Гірський журнал». 1916. Т. 3. № 7-8.
"Гірські і золотопромислової известия". 1915. № 10.
Доповідна записка Вітте Миколі II / / Історик-марксист. 1935. № 2-3. С. 130-140.
Кауфман А. Земельне питання і переселення / / Сибір, її сучасний стан та її потреби. СПб.: Видання А.Ф. Девро, 1908. С. 79-141.
Дрібних А.М. З економічного життя Західного Сибіру. Москва. 1912.
Соболєв М. Добувна та обробна промисловість Сибіру / / Сибір, її сучасний стан та її потреби. СПб.: Видання А.Ф. Девро, 1908. С. 141-169.
Щеглов І.В. Хронологічний перелік найважливіших даних з історії Сибіру. (1032-1882). Сургут, Акціонерний інформаційно-видавничий концерн "Північний будинок", 1993. 463 с.
б) література:
1. Алексєєв В.К. Роль кооперації у розвитку промисловості Сибіру в роки першої світової війни / / Бахрушинському читання. Новосибірськ, 1978. С. 104-111.
2. Андрющенко Б.К. Правове становище сибірських робочих у другій половині XIX ст. / / Господарське освоєння Сибіру: питання історії. Томськ: ТГУ, 1994. Вип. 2. С. 29-40.
3. Баєв О.В. Іноземний капітал в промисловості ковальського басейну (кінець XIX - початок XX ст.): Дис ... к.і.н.: 07.00.02 / Кемерово: Кемеровський Державний Університет, 2001. 274 с.
4. Баєв О.В. Взаємодія центральних та місцевих органів влади в Росії кінця XIX ст. з питання залучення іноземних капіталів у вітчизняну промисловість / / Проблеми історії управління Сибіром кінця XVI - початку XIX ст. Кемерово, 2004. С. 8-13.
5. Буцінскій П.М. Заселення Сибіру і побут її перших насельників ". 1889.
6. Батеньков Г.С. Загальний погляд на Сибір / / Син Вітчизни. 1882. № 41, 44.
7. Волчек В.А. Про економічний стан приписної села Коливано-Воскресенського (Алтайського) гірського округу в кінці XVIII - першій половині XIX ст. Кемерово: КДУ, 1992. 160 с.
8. Головачов П. Сибір. Природа, люди, життя. 2-е вид., Друкарня Товариства І.Д. Ситіна. М., 1905. 300 с.
9. Громико М.М. Західна Сибір у XVIII ст. Новосибірськ: "Наука", 1965. 267 с.
10. Міста Кузбасу. Серія - міста Сибіру. Новосибірськ: "Мас - Медіа - Центр", 2002. Т. 1. 223 с.
11. Ємельянов Н.Ф. Населення середнього Притомився в XVII - першій половині XIX ст. / / Питання формування російського населення Сибіру в XVII - початку XIX ст. Томськ: Вид. Томського Університету, 1978. С. 17-39.
12. Заболотська К.А. Вугільна промисловість Сибіру (кінець 1890 - початок 1990 рр..) Кемерово: Кузбассвуіздат, 1995. 342 с.
13. Зінякова В.М. Соціальна характеристика Томської губернії кінця XIX століття / / Проблеми історії управління Сибіром кінця XVI - початку XX ст. Кемерово, 2004. С. 60-64.
14. Зубков К.І. Геополітичні передумови наукового та промислового піднесення на сході Росії / / Роль науки в освоєнні східних районів країни: Тези доповідей на всеросійській науковій конференції. Новосибірськ, 1992.
15. Історична енциклопедія Кузбасу. Познань: штаму, 1996. Т. 1. 380 з.
16. Історія Кузбасу. З найдавніших часів до 1917р. Кемерово: Кемеровський державний педагогічний інститут, 1962. Т.1. 563 с.
17. Історія відкриття та освоєння Північного морського шляху. Л., 1962. Т. 2.
18. Історія Сибіру з найдавніших часів до наших днів. СПб., 1968. Т. 2. Сибір у складі феодальної Росії. 538 с.
19. Кабузан В.М. Про зміну чисельності населення Сибіру в другій половині XVIII ст. (1762-1795) / / Питання аграрної історії Уралу та Західного Сибіру. Свердловськ, 1966.
20. Кабузан В.М., Троїцький С.М. Чисельність і склад населення Сибіру в першій половині XIX ст / / Російське населення Помор'я та Сибіру. М.: Наука, 1973. С. 261-277.
21. Карпенко З.Г. Гірнича і металургійна промисловість Західного Сибіру в 1700-1860 роках. Новосибірськ, 1963. 214 с.
22. Карпенко З.Г. Гірники і металурги Сибіру при феодалізмі / / Промисловість і робочі кадри дорадянської Сибіру. Новосибірськ: АН СРСР СО, 1978. С. 3-19.
23. Карпенко З.Г. Значення Сибірської залізниці у розвитку економіки Кузбасу / / З історії півдня Західного Сибіру. Кемерово: Кузбассвузіздат, 1993. С. 46-53.
24. Карпенко З.Г. Кузнецький вугільний. (1721-1971). Кемерово: Кемеровській книжкове видавництво, 1971. 111 з.
25. Карпенко З.Г. Деякі особливості розвитку алтайської і Нерчинськ гірничодобувної і металургійної промисловості XVIII-початку XX ст. / / Промисловість Сибіру і її кадри (кінець XVI - початок XX ст). Новосибірськ, 1977. С. 106-119.
26. Кауфман А. Земельне питання і переселення / / Сибір, її сучасний стан та її потреби. СПб.: Видання А.Ф. Девро, 1908. С. 79-141.
27. Кацюба Д.В. Історичне краєзнавство в школі та у ВНЗ. Кемерово, 1994. 336 с.
28. Киме В.М. Православні храми Кузбасу. Кемерово: Кузбассвузіздат, 1996. 308 с.
29. Колесніков А.Д. Російське населення Західного Сибіру в XVIII - початку XIX ст. Омськ: Зап.-Сиб. кн. вид-во, 1973. 440 з.
30. Колесніков А.Д. Склад переселенців до Сибіру / / Питання формування російського населення Сибіру в XVII - початку XIX ст. Томськ, 1978. С. 3-16.
31. Колобков М.М. Кузбас. Новосибірськ: обл. вид., 1939. 72 с.
32. Колобков М.М. Кузнецький басейн. (Нариси природи і господарства). Кемерово: кн. вид., 1956. 192 с.
33. Кузбас. Минуле. Справжнє. Майбутнє. Кемерово, 1978. 360 с.
34. Кузнецький вугільний басейн. М.: Углетехіздат, 1957. 200 с.
35. Лакисов А.І. Ленінськ-Кузнецький. Кемерово: кн. вид., 1977. 124 с.
36. Лукін А.А. Дореволюційний Кузбас в планах іноземних монополій / / Праці кафедри марксизму-ленінізму Сталінського Державного Педагогічного інституту. Сталінська, 1959.
37. Махмутова З.М. Копікуз: До передісторії індустріального розвитку Кузбасу / / Залізниці та освоєння природних багатств Кузбасу. Прокоп'євськ, 2002. С. 39-42.
38. Дрібних А.М. З економічного життя Західного Сибіру. Москва: Друкарня П.П. Рябушинського, 1912.
39. Михайлова В.М. Кузбас в дореформений період (перша половина XIX ст.) / / З історії освоєння півдня Західного Сибіру російським населенням у XVII - початку XX ст. Кемерово: Кузбассвузіздат, 1997. С. 74-83.
40. Михайлова В.М. Салаїрський край у дореформену епоху (перша половина XIX ст.) / / З історії півдня Західного Сибіру. Кемерово: Кузбассвузіздат, 1993. С. 83-91.
41. Мухін О.О. Початок переходу від мануфактури до фабрики в промисловості Сибіру пореформеного періоду (1861-1895гг.) / / Промисловість і робочі кадри дорадянської Сибіру. Новосибірськ: АН СРСР СО, 1978. С. 89-102.
42. Перемога Великого Жовтня в Сибіру. Томськ: Изд-во Томського ун-та, 1987. Ч.1., 254 с.
43. Покшішевскій В.В. Заселення Сибіру. (Історико-географічні нариси). Іркутськ: обл. держ. вид., 1951. 280 с.
44. Промисловість і робочі Сибіру в період капіталізму. Новосибірськ: "Наука", 1980. 344 с.
45. Рабинович Г.Х. Велика буржуазія і монополістичний капітал в економіці Сибіру кінця XIX - XX ст. Томськ: ТГУ, 1975. 328 с.
46. Сєдих Г. Земля Кузнецька - історія Сибіру. Кемерово: Б. і., 1997. 185 с.
47. Скрябіна Л.А. Росіяни Притомився. Історико-етнографічні нариси (XVII - початку XX ст.). Кемерово: Кузбассвузіздат, 1997. 129 с.
48. Слівце П.А. Історичний огляд Сибіру. Новосибірськ: Вен-Мер, 1995. 676 с.
49. Соболєв М. Добувна та обробна промисловість Сибіру / / Сибір, її сучасний стан та її потреби. СПб.: Видання А.Ф. Девро, 1908. С. 141-169.
50. Тихвинський С.Л. Стан та завдання подальшого розвитку історичного краєзнавства в СРСР / / Питання історії. 1988. № 1. С. 24-31.
51. Тихонов Б.В. Кам'яновугільна промисловість і чорна металургія Росії в другій половині XIX ст. (Історико-географічні нариси). АН СРСР, Ін-т іст. СРСР. М.: "Наука", 1988. 275 з.
52. Тужиков В.І. Джерела формування робочих кадрів промисловості Сибіру в другій половині XIX ст. / / Промисловість і робочі кадри дорадянської Сибіру. Новосибірськ: АН СРСР, 1978. С. 103-116.
53. Тужиков В.І. Розвиток промисловості в Західному Сибіру в другій XIX ст. та її робочі кадри / / Промисловість Сибіру і її кадри (кінець XVI - початку XX ст.). Новосибірськ: АН СРСР СО, 1976. С. 131-145.
54. Усков І.Ю. Формування селянського населення Середнього Притомився в XVII - першій половині XIX ст. Кемерово: Кузбассвузіздат, 2005. 130 с.
55. Халіуліна А.А. "Земля Кузнецька" в літописах і працях учених (XVII - початок XX ст.). Історіографія Кузбасу: навчальний посібник. Кемерово: Кузбассвузіздат, 1995. 51 с.
56. Чихачов П.А. Подорож до Східного Алтай. М., Гол. редакція сх. л-ри вид-ва "Наука", 1974. 360 с.
57. Шабанов М.П. Роль засланців у землеробському освоєнні Західного Сибіру в XVII - XIX ст. / / З історії освоєння півдня Західного Сибіру російським населенням у XVII - XX ст. Кемерово, 1997. С. 118-127.
58. Шемелев В.І. Історія Кузбасу з найдавніших часів до скасування кріпосного права. Кемерово: Кузбассвузіздат, 1998. 368 с.
59. Щапов А.П. Твори. СПб., Видання М.В. Пирожкова, 1906. Т. 2. 620 з.
60. Щеглов І.В. Хронологічний перелік найважливіших даних з історії Сибіру. (1032-1882). Сургут, Акціонерний інформаційно-видавничий концерн "Північний будинок", 1993. 463 с.
61. Яворський В.І., Бутов П.І. Кузнецький кам'яновугільний басейн. Л., 1927. Вип. 177. 244 с.
62. Ядрінцев Н.М. Сибір як колонія. Сучасний стан Сибіру. Її потреби та потреби. Її минуле і майбутнє. Друкарня М.М. Стасюлевича, 1882. 471 с.
"Вісник золотопромисловості та гірничої справи взагалі". 1896. № 21.
«Гірський журнал». 1916. Т. 3. № 7-8.
"Гірські і золотопромислової известия". 1915. № 10.
Доповідна записка Вітте Миколі II / / Історик-марксист. 1935. № 2-3. С. 130-140.
Кауфман А. Земельне питання і переселення / / Сибір, її сучасний стан та її потреби. СПб.: Видання А.Ф. Девро, 1908. С. 79-141.
Дрібних А.М. З економічного життя Західного Сибіру. Москва. 1912.
Соболєв М. Добувна та обробна промисловість Сибіру / / Сибір, її сучасний стан та її потреби. СПб.: Видання А.Ф. Девро, 1908. С. 141-169.
Щеглов І.В. Хронологічний перелік найважливіших даних з історії Сибіру. (1032-1882). Сургут, Акціонерний інформаційно-видавничий концерн "Північний будинок", 1993. 463 с.
б) література:
1. Алексєєв В.К. Роль кооперації у розвитку промисловості Сибіру в роки першої світової війни / / Бахрушинському читання. Новосибірськ, 1978. С. 104-111.
2. Андрющенко Б.К. Правове становище сибірських робочих у другій половині XIX ст. / / Господарське освоєння Сибіру: питання історії. Томськ: ТГУ, 1994. Вип. 2. С. 29-40.
3. Баєв О.В. Іноземний капітал в промисловості ковальського басейну (кінець XIX - початок XX ст.): Дис ... к.і.н.: 07.00.02 / Кемерово: Кемеровський Державний Університет, 2001. 274 с.
4. Баєв О.В. Взаємодія центральних та місцевих органів влади в Росії кінця XIX ст. з питання залучення іноземних капіталів у вітчизняну промисловість / / Проблеми історії управління Сибіром кінця XVI - початку XIX ст. Кемерово, 2004. С. 8-13.
5. Буцінскій П.М. Заселення Сибіру і побут її перших насельників ". 1889.
6. Батеньков Г.С. Загальний погляд на Сибір / / Син Вітчизни. 1882. № 41, 44.
7. Волчек В.А. Про економічний стан приписної села Коливано-Воскресенського (Алтайського) гірського округу в кінці XVIII - першій половині XIX ст. Кемерово: КДУ, 1992. 160 с.
8. Головачов П. Сибір. Природа, люди, життя. 2-е вид., Друкарня Товариства І.Д. Ситіна. М., 1905. 300 с.
9. Громико М.М. Західна Сибір у XVIII ст. Новосибірськ: "Наука", 1965. 267 с.
10. Міста Кузбасу. Серія - міста Сибіру. Новосибірськ: "Мас - Медіа - Центр", 2002. Т. 1. 223 с.
11. Ємельянов Н.Ф. Населення середнього Притомився в XVII - першій половині XIX ст. / / Питання формування російського населення Сибіру в XVII - початку XIX ст. Томськ: Вид. Томського Університету, 1978. С. 17-39.
12. Заболотська К.А. Вугільна промисловість Сибіру (кінець 1890 - початок 1990 рр..) Кемерово: Кузбассвуіздат, 1995. 342 с.
13. Зінякова В.М. Соціальна характеристика Томської губернії кінця XIX століття / / Проблеми історії управління Сибіром кінця XVI - початку XX ст. Кемерово, 2004. С. 60-64.
14. Зубков К.І. Геополітичні передумови наукового та промислового піднесення на сході Росії / / Роль науки в освоєнні східних районів країни: Тези доповідей на всеросійській науковій конференції. Новосибірськ, 1992.
15. Історична енциклопедія Кузбасу. Познань: штаму, 1996. Т. 1. 380 з.
16. Історія Кузбасу. З найдавніших часів до 1917р. Кемерово: Кемеровський державний педагогічний інститут, 1962. Т.1. 563 с.
17. Історія відкриття та освоєння Північного морського шляху. Л., 1962. Т. 2.
18. Історія Сибіру з найдавніших часів до наших днів. СПб., 1968. Т. 2. Сибір у складі феодальної Росії. 538 с.
19. Кабузан В.М. Про зміну чисельності населення Сибіру в другій половині XVIII ст. (1762-1795) / / Питання аграрної історії Уралу та Західного Сибіру. Свердловськ, 1966.
20. Кабузан В.М., Троїцький С.М. Чисельність і склад населення Сибіру в першій половині XIX ст / / Російське населення Помор'я та Сибіру. М.: Наука, 1973. С. 261-277.
21. Карпенко З.Г. Гірнича і металургійна промисловість Західного Сибіру в 1700-1860 роках. Новосибірськ, 1963. 214 с.
22. Карпенко З.Г. Гірники і металурги Сибіру при феодалізмі / / Промисловість і робочі кадри дорадянської Сибіру. Новосибірськ: АН СРСР СО, 1978. С. 3-19.
23. Карпенко З.Г. Значення Сибірської залізниці у розвитку економіки Кузбасу / / З історії півдня Західного Сибіру. Кемерово: Кузбассвузіздат, 1993. С. 46-53.
24. Карпенко З.Г. Кузнецький вугільний. (1721-1971). Кемерово: Кемеровській книжкове видавництво, 1971. 111 з.
25. Карпенко З.Г. Деякі особливості розвитку алтайської і Нерчинськ гірничодобувної і металургійної промисловості XVIII-початку XX ст. / / Промисловість Сибіру і її кадри (кінець XVI - початок XX ст). Новосибірськ, 1977. С. 106-119.
26. Кауфман А. Земельне питання і переселення / / Сибір, її сучасний стан та її потреби. СПб.: Видання А.Ф. Девро, 1908. С. 79-141.
27. Кацюба Д.В. Історичне краєзнавство в школі та у ВНЗ. Кемерово, 1994. 336 с.
28. Киме В.М. Православні храми Кузбасу. Кемерово: Кузбассвузіздат, 1996. 308 с.
29. Колесніков А.Д. Російське населення Західного Сибіру в XVIII - початку XIX ст. Омськ: Зап.-Сиб. кн. вид-во, 1973. 440 з.
30. Колесніков А.Д. Склад переселенців до Сибіру / / Питання формування російського населення Сибіру в XVII - початку XIX ст. Томськ, 1978. С. 3-16.
31. Колобков М.М. Кузбас. Новосибірськ: обл. вид., 1939. 72 с.
32. Колобков М.М. Кузнецький басейн. (Нариси природи і господарства). Кемерово: кн. вид., 1956. 192 с.
33. Кузбас. Минуле. Справжнє. Майбутнє. Кемерово, 1978. 360 с.
34. Кузнецький вугільний басейн. М.: Углетехіздат, 1957. 200 с.
35. Лакисов А.І. Ленінськ-Кузнецький. Кемерово: кн. вид., 1977. 124 с.
36. Лукін А.А. Дореволюційний Кузбас в планах іноземних монополій / / Праці кафедри марксизму-ленінізму Сталінського Державного Педагогічного інституту. Сталінська, 1959.
37. Махмутова З.М. Копікуз: До передісторії індустріального розвитку Кузбасу / / Залізниці та освоєння природних багатств Кузбасу. Прокоп'євськ, 2002. С. 39-42.
38. Дрібних А.М. З економічного життя Західного Сибіру. Москва: Друкарня П.П. Рябушинського, 1912.
39. Михайлова В.М. Кузбас в дореформений період (перша половина XIX ст.) / / З історії освоєння півдня Західного Сибіру російським населенням у XVII - початку XX ст. Кемерово: Кузбассвузіздат, 1997. С. 74-83.
40. Михайлова В.М. Салаїрський край у дореформену епоху (перша половина XIX ст.) / / З історії півдня Західного Сибіру. Кемерово: Кузбассвузіздат, 1993. С. 83-91.
41. Мухін О.О. Початок переходу від мануфактури до фабрики в промисловості Сибіру пореформеного періоду (1861-1895гг.) / / Промисловість і робочі кадри дорадянської Сибіру. Новосибірськ: АН СРСР СО, 1978. С. 89-102.
42. Перемога Великого Жовтня в Сибіру. Томськ: Изд-во Томського ун-та, 1987. Ч.1., 254 с.
43. Покшішевскій В.В. Заселення Сибіру. (Історико-географічні нариси). Іркутськ: обл. держ. вид., 1951. 280 с.
44. Промисловість і робочі Сибіру в період капіталізму. Новосибірськ: "Наука", 1980. 344 с.
45. Рабинович Г.Х. Велика буржуазія і монополістичний капітал в економіці Сибіру кінця XIX - XX ст. Томськ: ТГУ, 1975. 328 с.
46. Сєдих Г. Земля Кузнецька - історія Сибіру. Кемерово: Б. і., 1997. 185 с.
47. Скрябіна Л.А. Росіяни Притомився. Історико-етнографічні нариси (XVII - початку XX ст.). Кемерово: Кузбассвузіздат, 1997. 129 с.
48. Слівце П.А. Історичний огляд Сибіру. Новосибірськ: Вен-Мер, 1995. 676 с.
49. Соболєв М. Добувна та обробна промисловість Сибіру / / Сибір, її сучасний стан та її потреби. СПб.: Видання А.Ф. Девро, 1908. С. 141-169.
50. Тихвинський С.Л. Стан та завдання подальшого розвитку історичного краєзнавства в СРСР / / Питання історії. 1988. № 1. С. 24-31.
51. Тихонов Б.В. Кам'яновугільна промисловість і чорна металургія Росії в другій половині XIX ст. (Історико-географічні нариси). АН СРСР, Ін-т іст. СРСР. М.: "Наука", 1988. 275 з.
52. Тужиков В.І. Джерела формування робочих кадрів промисловості Сибіру в другій половині XIX ст. / / Промисловість і робочі кадри дорадянської Сибіру. Новосибірськ: АН СРСР, 1978. С. 103-116.
53. Тужиков В.І. Розвиток промисловості в Західному Сибіру в другій XIX ст. та її робочі кадри / / Промисловість Сибіру і її кадри (кінець XVI - початку XX ст.). Новосибірськ: АН СРСР СО, 1976. С. 131-145.
54. Усков І.Ю. Формування селянського населення Середнього Притомився в XVII - першій половині XIX ст. Кемерово: Кузбассвузіздат, 2005. 130 с.
55. Халіуліна А.А. "Земля Кузнецька" в літописах і працях учених (XVII - початок XX ст.). Історіографія Кузбасу: навчальний посібник. Кемерово: Кузбассвузіздат, 1995. 51 с.
56. Чихачов П.А. Подорож до Східного Алтай. М., Гол. редакція сх. л-ри вид-ва "Наука", 1974. 360 с.
57. Шабанов М.П. Роль засланців у землеробському освоєнні Західного Сибіру в XVII - XIX ст. / / З історії освоєння півдня Західного Сибіру російським населенням у XVII - XX ст. Кемерово, 1997. С. 118-127.
58. Шемелев В.І. Історія Кузбасу з найдавніших часів до скасування кріпосного права. Кемерово: Кузбассвузіздат, 1998. 368 с.
59. Щапов А.П. Твори. СПб., Видання М.В. Пирожкова, 1906. Т. 2. 620 з.
60. Щеглов І.В. Хронологічний перелік найважливіших даних з історії Сибіру. (1032-1882). Сургут, Акціонерний інформаційно-видавничий концерн "Північний будинок", 1993. 463 с.
61. Яворський В.І., Бутов П.І. Кузнецький кам'яновугільний басейн. Л., 1927. Вип. 177. 244 с.
62. Ядрінцев Н.М. Сибір як колонія. Сучасний стан Сибіру. Її потреби та потреби. Її минуле і майбутнє. Друкарня М.М. Стасюлевича, 1882. 471 с.
[1] Кацюба Д.В. Історичне краєзнавство в школі та у ВНЗ. Кемерово, 1994. С. 3.
[2] Тихвинський С.Л. Стан та завдання подальшого розвитку історичного краєзнавства в СРСР / / Питання історії, 1988. № 1. С. 25.
[3] Лихачов Д.С. Любити рідний край / / Вітчизна. Краєзнавчий альманах. 1991.
[4] Щеглов І.В. Хронологічний перелік найважливіших даних з історії Сибіру. (1032-1882). Сургут, 1993. С. 193, 195, 221; Усков І.Ю. Формування селянського населення Середнього Притомився в XVII - першій половині XIX ст. Кемерово, 2005. С. 35.
[5] Слівце П.А. Історичний огляд Сибіру. Новосибірськ, 1995.
[6] Батеньков Г.С. Загальний погляд на Сибір / / "Син Вітчизни". 1882. № 41, 44.
[7] Буцінскій П.М. Заселення Сибіру і побут її перших насельників ". 1889.
[8] Головачов П. Сибір. Природа, люди, життя. 2-е вид., М., 1905.
[9] Там же. С. 207.
[10] Щапов А.П. Твори. СПб., 1906. Т. 2.
[11] Указ. соч. С. 232-233.
[12] Кауфман А. Земельне питання і переселення / / Сибір, її сучасний стан та її потреби. СПб., 1908.
[13] Шемелев В.І. Історія Кузбасу з найдавніших часів до скасування кріпосного права. Кемерово, 1998. С. 115-116.
[14] Колобков М.М. Кузнецький басейн. (Нариси природи і господарства). Кемерово, 1956.
[15] Колобков М.М. Там же. С. 42.
[16] Громико М.М. Західна Сибір у XVIII ст. Новосибірськ, 1965.
[17] Громико М.М. Західна Сибір у XVIII ст. Новосибірськ, 1965. С. 122.
[18] Колесніков А.Д. Російське населення Західного Сибіру в XVIII - початку XIX ст. Омськ, 1973.
[19] Колесніков А.Д. Там же. С. 63.
[20] Колесніков А.Д. Склад переселенців до Сибіру / / Питання формування російського населення Сибіру в XVII - початку XIX ст. Томськ, 1978. С. 3.
[21] Кабузан В.М., Троїцький С.М. Чисельність і склад населення Сибіру в першій половині XIX ст. / / Російське населення Помор'я та Сибіру. М, 1973.
[22] Покшішевскій В.В. Заселення Сибіру. Іркутськ, 1951.
[23] Кабузан В.М. Про зміну чисельності населення Сибіру в другій половині XVIII ст. (1762-1795 рр.). / / Питання аграрної історії Уралу та Західного Сибіру. Свердловськ, 1966.
[24] Ємельянов Н.Ф. Населення середнього Притомився в XVII - першій половині XIX ст. / / Питання формування російського населення Сибіру в XVII - початку XIX ст. Томськ, 1978.
[25] Волчек В.А. Про економічний стан приписної села Коливано-Воскресенського (Алтайського) гірського округу в кінці XVIII - першій половині XIX ст. Кемерово. 1992.
[26] Шабанов М.П. Роль засланців у землеробському освоєнні Західного Сибіру в XVII - XIX ст. / / З історії освоєння півдня Західного Сибіру російським населенням у XVII - XX ст. Кемерово, 1997. С. 121.
[27] Скрябіна Л.А. Росіяни Притомився. Історико-етнографічні нариси (XVII - початку XX ст.). Кемерово, 1997.
[28] Яворський В.І. Земля Кузнецька від найдавніших епох до наших днів. М., 1973. С. 51; Ядрінцев Н.М. Сибір як колонія, 1882. С. 232.
[29] Соболєв М. Добувна та обробна промисловість Сибіру / / Сибір, її сучасний стан та її потреби. СПб., 1908. С. 148.
[30] Дрібних А.М. З економічного життя Західного Сибіру. Москва, 1912.
[31] Дрібних А.М. З економічного життя Західного Сибіру. Москва, 1912. С. 29, 82.
[32] Яворський В.І., Бутов П.І. Кузнецький кам'яновугільний басейн. Л., 1927. Вип. 177. С. 5.
[33] Шемелев В.І. Історія Кузбасу з найдавніших часів до скасування кріпосного права. Кемерово, 1998. С. 205.
[34] Історія Сибіру з найдавніших часів до наших днів. СПб., 1968. Т. 2. Сибір у складі феодальної Росії.
[35] Колобков М. Кузнецький басейн. Кемерово, 1956.
[36] Колобков М.М. Там же. С. 61.
[37] Історія Кузбасу. Кемерово, 1967. Ч. 1,2.; Історія Кузбасу. Кемерово, 1970. Ч. 3.; Кузбас. Минуле. Справжнє. Майбутнє. Кемерово, 1978.
[38] Історія Кузбасу. З найдавніших часів до 1917р. Кемерово:, 1962. Т.1. 563 с.
[39] Карпенко З.Г. Гірнича і металургійна промисловість Західного Сибіру в 1700-1860 роках. Новосибірськ, 1963; Карпенко З.Г. Деякі особливості розвитку алтайської і Нерчинськ гірничодобувної і металургійної промисловості XVIII-початку XX ст. / / Промисловість Сибіру і її кадри (кінець XVI - початок XX ст). Новосибірськ, 1977; Карпенко З.Г. Гірники і металурги Сибіру при феодалізмі / / Промисловість і робочі кадри дорадянської Сибіру. Новосибірськ, 1978.
[40] Рабінович Г.Х. Велика буржуазія і монополістичний капітал. Томськ, 1975.
[41] Алексєєв В.К. Роль кооперації у розвитку промисловості Сибіру в роки першої світової війни / / Бахрушинському читання. Новосибірськ, 1978.
[42] Історична енциклопедія Кузбасу. Познань: штаму, 1996. Т. 1.
[43] Михайлова В.М. Кузбас в дореформений період (перша половина XIX ст.) / / З історії освоєння півдня Західного Сибіру російським населенням у XVII - початку XX ст. Кемерово, 1997. С. 74-83; Михайлова В.М. Салаїрський край у дореформену епоху (перша половина XIX ст.) / / З історії півдня Західного Сибіру. Кемерово, 1993. С. 83-91.
[44] Заболотська К.А. Вугільна промисловість Сибіру (кінець 1890 - початок 1990 рр..) Кемерово, 1995. С. 50.
[45] Баєв О.В. Взаємодія центральних та місцевих органів влади в Росії кінця XIX ст. з питання залучення іноземних капіталів у вітчизняну промисловість / / Проблеми історії управління Сибіром кінця XVI - початку XIX ст. Кемерово, 2004; Баєв О.В. Іноземний капітал в промисловості ковальського басейну (кінець XIX - початок XX ст.): Дисс ... к.і.н.: 07.00.02 / Кемерово, 2001.
[46] Лакисов А.І. Ленінськ-Кузнецький. Кемерово, 1977.
[47] Киме В.М. Православні храми Кузбасу. Кемерово, 1996.
[48] Міста Кузбасу. Серія - міста Сибіру. Новосибірськ, 2002. Т. 1.
[49] Щеглов І.В. Хронологічний перелік найважливіших даних з історії Сибіру. (1032-1882). Сургут, 1993.
[50] Доповідна записка Вітте Миколі II / / Історик-марксист, 1935. № 2-3. С. 136-137.
[51] ДАКО, ф. д-60, оп. 1, д. 80, 184; оп. 4, д. 34, 35, 497; оп. 6, д. 323; ДАТО, ф. д-170, оп. 9, д. 720, 842.
[52] "Вісник золотопромисловості та гірничої справи взагалі", 1896, № 21; "Гірські і золотопромислової известия", 1915, № 10; "Гірський журнал", 1916. Т. 3. № 7-8; "Вісник товариства Сибірських інженерів", листопад-грудень 1916. Т. 1. № 11-12.
[53] Історія Сибіру з найдавніших часів до наших днів. СПб., 1968. Т. 2. Сибір у складі феодальної Росії. С. 39.
[54] Шунков В.І. нариси з історії землеробства Сибіру (XVII ст.). М., 1956. С.62.
[55] Сєдих Г. Земля Кузнецька - історія Сибіру. 1997. С. 10.
[56] Шемелев В.І. Історія Кузбасу з найдавніших часів до скасування кріпосного права. Кемерово. 1998. С. 115.
[57] Лакисов А. Там само. С. 12.
[58] Міста Кузбасу. Серія - міста Сибіру. Т. 1. Новосибірськ. 2002. С. 110.
[59] Киме В.М. Православні храми Кузбасу. Кемерово, 1996. З 225.
[60] Лакисов А. Ленінськ-Кузнецький. Кемерово. 1977. С. 12.
[61] Киме В.М. Указ. соч. С. 225.
[62] Усков І.Ю. Формування селянського населення Середнього Притомився в XVII - першій половині XIX ст. Кемерово, 2005. С. 103.
[63] Там же. С. 111 - 128.
[64] ДАКО, ф. д-60, оп. 1, д. 80, 184; оп. 4, д. 34, 35; оп. 6, д. 323; ДАТО, ф. д-170, оп. 9, д. 720.
[65] ДАКО, ф. д-60, оп. 1, д. 184; оп. 4, д. 34,35, 497.
[66] ДАКО, ф. д-60, оп.1, д. 80; оп. 4, д. 34, 35.
[67] Волчек В.А Про економічний стан приписної села Коливано-Воскресенського (Алтайського) гірського округу в кінці XVIII - першій половині XIX ст. Кемерово. 1992. С. 45, 48.
[68] Колобков М.М. Кузнецький басейн. (Нариси природи і господарства). 1956. С. 45.
[69] Щеглов І.В. Там же. С. 209.
[70] Халіуліна А.А. "Земля Кузнецька" в літописах і працях учених (XVII - початок XX ст.). Історіографія Кузбасу. Кемерово. 1995. С. 44.
[71] Карпенко З.Г. Гірники і металурги Сибіру при феодалізмі / / Промисловість і робочі кадри дорадянської Сибіру. Новосибірськ. 1978. С. 8.
[72] Волчек В.А. Указ. соч. С. 5.
[73] Щеглов І.В. Там же. С. 358.
[74] Головачов П. Сибір. Природа, люди, життя. 2-е вид. М., 1905. С. 201.
[75] Сєдих Г. Земля Кузнецька - історія Сибіру. Кемерово, 1997. С. 29.
[76] Скрябіна Л.А. Росіяни Притомився. Історико-етнографічні нариси (XVII - початку XX ст.). Кемерово, 1997. С. 21.
[77] Кауфман А. Земельне питання і переселення / / Сибір, її сучасний стан та її потреби. СПб., 1908. С. 88.
[78] Сєдих Г. Указ. соч. С. 29.
[79] Чихачов П.А. Подорож до Східного Алтай. М., 1974. С. 16.
[80] Карпенко З.Г. Гірники і металурги Сибіру при феодалізмі / / Промисловість і робочі кадри дорадянської Сибіру. Новосибірськ, 1978. С. 17.
[81] Михайлова В.М. Кузбас в дореформений період (перша половина XIX ст.) / / З історії освоєння півдня Західного Сибіру російським населенням у XVII - початку XX ст. Кемерово, 1997. С. 76.
[82] Михайлова В.М. Салаїрський край у дореформену епоху (перша половина XIX ст.) / / З історії півдня Західного Сибіру. Кемерово, 1993. С. 88.
[83] Тужиков В.І. Джерела формування робочих кадрів промисловості Сибіру в другій половині XIX ст. / / Промисловість і робочі кадри дорадянської Сибіру. Новосибірськ, 1978. С. 111.
[84] Тужиков В.І. Розвиток промисловості в Західному Сибіру в другій XIX ст. та її робочі кадри / / Промисловість Сибіру і її кадри (кінець XVI - початку XX ст.). Новосибірськ, 1976. С. 142.
[85] Шемелев В.І. Там же. С. 205-221.
[86] Мухін О.О. Початок переходу від мануфактури до фабрики в промисловості Сибіру пореформеного періоду (1861-1895гг.) / / Промисловість і робочі кадри дорадянської Сибіру. Новосибірськ, 1978. С. 92.
[87] Історія відкриття та освоєння Північного морського шляху. Л., 1962. Т. 2. С. 115.
[88] Тихонов Б.В. Кам'яновугільна промисловість і чорна металургія Росії в другій половині XIX ст. М., 1988. С. 256.
[89] Соболєв М. Добувна та обробна промисловість Сибіру / / Сибір, її сучасний стан та її потреби. СПб., 1908. С. 149.
[90] Перемога Великого Жовтня в Сибіру. Томськ, 1987. Ч. 1. С. 29.
[91] Там же. С. 29
[92] Карпенко З.Г. Значення Сибірської залізниці у розвитку економіки Кузбасу / / З історії півдня Західного Сибіру. Кемерово, 1993. С. 46.
[93] Баєв О.В. Іноземний капітал в промисловості ковальського басейну (кінець XIX - початок XX ст.): Дисс ... к.і.н.: 07.00.02 / Кемерово, 2001. С.13.
[94] Карпенко З.Г. Значення Сибірської залізниці у розвитку економіки Кузбасу / / З історії півдня Західного Сибіру. Кемерово, 1993. С. 48.
[95] Промисловість і робочі Сибіру в період капіталізму. Новосибірськ, 1980. С. 11.
[96] Тихонов Б.В. Кам'яновугільна промисловість і чорна металургія Росії в другій половині XIX ст. М., 1988. С. 256.
[97] Зінякова В.М. Соціальна характеристика Томської губернії кінця XIX століття / / Проблеми історії управління Сибіром кінця XVI - початку XX ст. Кемерово, 2004. С. 60.
[98] "Вісник золотопромисловості та гірничої справи взагалі", 1896. № 21. С. 376.
[99] Карпенко З.Г. Деякі особливості розвитку алтайської і Нерчинськ гірничодобувної і металургійної промисловості XVIII-початку XX ст. / / Промисловість Сибіру і її кадри (кінець XVI - початок XX ст.). Новосибірськ, 1977. С. 114.
[100] Лукін А.А. Дореволюційний Кузбас в планах іноземних монополій / / Праці кафедри марксизму-ленінізму Сталінського Державного Педагогічного інституту. Сталінська, 1959.
[101] "Гірські і золотопромислової известия", 1915. № 10. С.15.
[102] Колобков М.М. Кузбас. Новосибірськ, 1913. С. 17.
[103] Історія Кузбасу. Кемерово, 1962, Т.1. С. 423.
[104] Зубков К.І. Геополітичні передумови наукового та промислового піднесення на сході Росії / / Роль науки в освоєнні східних районів країни: Тези доповідей на всеросійській науковій конференції. Новосибірськ, 1992. С. 85-86.
[105] Баєв О.В. Іноземний капітал в промисловості ковальського басейну (кінець XIX - початок XX ст.): Дисс ... к.і.н.: 07.00.02 / Кемерово, 2001. С. 14.
[106] Указ. соч. С. 15.
[107] Лакисов А.І. Ленінськ-Кузнецький. Кемерово, 1977. С. 25.
[108] Історія Кузбасу. Кемерово, 1962. Т.1. С.426.
[109] ДАТО, ф. 433, оп. 1, д. 178, лл. 128-129.
[110] Доповідна записка Вітте Миколі II / / Історик-марксист. 1935. № 2-3. С. 134-136.
[111] ДАТО, ф. 433, оп. 1, д. 178, лл. 61-63.
[112] Дрібних А.М. З економічного життя Західного Сибіру. Москва, 1912. С. 29.
[113] Історія Кузбасу. Кемерово, 1962. Т.1. С.426.
[114] Рабинович Г.Х. Велика буржуазія і монополістичний капітал в економіці Сибіру кінця XIX - XX ст. Томськ, 1975. С. 170, 188.
[115] Історія Кузбасу. Кемерово, 1962. Т.1. С. 426.
[116] Заболотська К.А. Вугільна промисловість Сибіру (кінець 1890 - початок 1990 рр..) Кемерово, 1995. С. 48.
[117] ДАТО, ф. 433, оп. 1, д. 178, лл. 160-164.
[118] Історія Кузбасу. Кемерово, 1962. Т.1. С. 435.
[119] Історія Кузбасу. Кемерово, 1962. Т.1. С. 434.
[120] ДАТО, ф. 433, оп. 1, д. 533, лл. 222-255.
[121] ДАТО, ф. 433, оп. 1, д. 533, лл. 225, 238, 239, 241, 245 - 247, 250, 253, 255.
[122] Там же. арк. 222, 224, 226, 229 - 231, 242, 251, 252, 254.
[123] Там же. л. 233.
[124] Махмутова З.М. Копікуз: До передісторії індустріального розвитку Кузбасу / / Залізниці та освоєння природних багатств Кузбасу. Прокоп'євськ, 2002. С. 40.
[125] Кузнецький вугільний басейн. М., 1957. С. 46.
[126] ДАКО, ф. д-13, оп. 1, д. 8, арк. 51-56.
[127] ДАКО, ф. д-13, оп. 1, д. 8, л. 18.
[128] ДАКО, ф. д-13, оп. 1, д. 8, л. 52.
[129] Вісник товариства Сибірських інженерів. Т. 1. листопад-грудень 1916. № 11-12. С. 15.
[130] Історія Кузбасу. Кемерово, 1962. Т.1. С. 494.
[131] Гірський журнал. 1916. Т. 3. № 7-8, С. 30.
[132] Вісник товариства Сибірських інженерів. Т. 1. листопад-грудень 1916. № 11-12. С. 3.
[133] Історія Кузбасу. Кемерово, 1962. Т.1. С. 499.
[134] Там же. С. 501.
[135] Там же. С. 502.
[136] Андрющенко Б.К. Правове становище сибірських робочих у другій половині XIX ст.
/ / Господарське освоєння Сибіру: питання історії. Томськ, 1994. С. 39.
/ / Господарське освоєння Сибіру: питання історії. Томськ, 1994. С. 39.