Міністерство внутрішніх справ Росії
Юридичний інститут
МВС Росії
Москва Малий Іванівський пров., Д. 2
Кафедра історії та
культурології
Курс 2 з / о
№ групи
№ залікової книжки
Контрольна робота з дисципліни:
«Історія ОВС»
Тема № 13: Система виправно-трудових
установ радянської держави в 30-і р.р.
Дата отримання роботи секретаріатом Дата отримання роботи кафедрою
Дата здачі роботи в секретаріат Дата закінчення перевірки викладачем
Адреса місця проживання:
План.
Колонії, табори, в'язниці.
Депортація і розкуркулення селян.
1
Море біле, водна широчінь.
Соловецький колишньої монастир.
І з усіх кінців російської землі
Нас з любов'ю сюди привезли.
Гарні по весні комарі,
Чуден вид від Секирній гори,
І від всяких ударних робіт
Здоровішає веселий народ.
Гімн Соловецьких таборів
Колонії, табори, в'язниці.
Відбувалися в країні зміни у правовій, в соціально-економічній та ідеологічній сфері визначали розвиток системи виправно-трудових установ радянської держави в 30-і роки. Сталий тоталітарний режим мав величезний вплив на кримінально-правову політику того часу. Для проведення масових репресій (redivssio (лат.) - придушення) правлячому режиму була потрібна досить таки велика і добре налагоджена мережа виправно-трудових установ. У 1930 р. заснували Управління таборів (Улагая (ГУЛАГ) ОГПУ при РНК СРСР). Структура ГУЛАГу змінювалася багато разів, функції ж у своїй основі змінювалися незначно. Відповідно до змін конкретно-історичних умов діяльності виправно-трудових установ в 30 р.р. змінювалася їхня чисельність, форми і т.д.
Зміни відбувалися в такій послідовності:
Управління таборами ОДПУ при РНК СРСР було утворено 24.02.1930 р.
Головне управління таборів ОГПУ 15.02.1931г.
Головне управління виправно-трудових таборів і трудових поселень НКВС СРСР 10.06.1934 р. (постанова ЦВК).
Головне управління таборів, трудпоселеній і місць ув'язнення 29.10.1934 р.
Головне управління виправно-трудових таборів і трудпоселеній НКВС СРСР 29.10.1938 р.
До 1934 р. загальні в'язниці перебували у віданні республіканських Народних комісаріатів юстиції і входили в систему Головного управління виправно-трудових установ. У 1934 р. загальні тюрми разом з іншими місцями ув'язнення були передані з Наркомату юстиції в ГУЛАГ НКВС СРСР. У вересні 1938 р. в складі НКВС було утворено самостійне Головне тюремне управління.
Для того щоб об'єктивно розглянути питання про репресованих у 30 роки слід розділяти ув'язнених піддалися репресіям як у кримінальних так і у політичних справах. Так як люди піддалися арешту за ст. 58 КК РРФСР і є жертви політичного терору з боку правлячого режиму.
Сухі цифри статистики з архівних документів говорять про те, що з політичних мотивів були репресовані і побували у виправно-трудових таборах і колоніях 3,4-3,7 млн. чоловік. Інша частина ув'язнених із загальної кількості 17,8 млн. чоловік - відбували термін покарання у кримінальних справах. (Дані з архівних фондів ГУЛАГу ОГПУ - НКВС СРСР.).
Одними з перших радянських таборів були Соловецькі табори особливого призначення (СЛОН). Їх заснували навесні 1923 р на Соловецьких островах у будівлях монастиря. За перші сім років існування Соловецьких таборів число ув'язнених у них зросла з 3 тис. до 60 тис. Соловки стали першими по-справжньому великими радянськими таборами для ув'язнених.
Їх часто називали своєрідним «державою в державі». Новоприбулих ув'язнених табірна адміністрація вітала фразою: «Майте на увазі, тут немає Радянської влади. Тут влада - соловецька ». Соловки мали власну печатку (журнал «Слон», пізніше перейменований в «Соловецкме острови», газету «Нові Соловки», були і соловецькі гроші - із зображенням білого слона.
Була і власна система покарань, часто дуже суворих і незвичайних. Наприклад, довгу і круту сходи в 365 ступенів, що ведуть на Секирній гору, зробили знаряддям страти. Провинився укладеного прив'язували до колоди і скидали зі сходів. Підніжжя її він досягав вже мертвим. Був і інший незвичайний спосіб покарання. В'язнів виставляли «на комарів», тобто роздягали і прив'язували до дерева, а незліченні укуси комах довершували справу.
Іноді, як згадував соловецький в'язень Борис Ширяєв, новоприбулих ув'язнених проводили перед стовбуром карабіна. При цьому одного-двох з них несподівано розстрілювали на очах в інших «при спробі до втечі». Так укладеним внушалась необхідність дотримувати не писані «закони Соловків». Поряд з цим Соловки ще зберігали багато рис м'якості тюремного режиму. Частина ув'язнених займалася науковою роботою. Політв'язні-соціалісти відстоювали свої вольності.
Середня тривалість життя соловецького укладеного на початку 30 рр. не перевищувала чотирьох - п'яти років.
У 1936 році Соловки отримали нову назву Соловецька тюрма особливого призначення (СТОН). У 1939 році Соловецька тюрма була скасована.
Одним з найсуворіших таборів того часу була Колима.
У 1928 р. тут знайшли багатющі родовища золота. Три роки по тому прийняли рішення освоювати їх силами заключеннних. На чолі підприємства «Дальстрой» поставили видного чекіста Е. Берзіна. Першу групу ув'язнених (понад 200 осіб) направили на Колиму восени 1931 р.
4 лютого 1932 в бухту Нагаево приїхав сам Е. Берзінь. На березі в цей час стояло тільки 17 будівель ... На Колиму незабаром стали прибувати нові, вже багатотисячні, партія ув'язнених. Через деякий час на берегах бухти виросла столиця Колими - Нагаєва (Магадан). З 1937 р. режим колимських таборів став ще більш жорстким. Провідником нової політики став знаменитий полковник Гаранін, що змінив арештованого Берзіна. Робочий день ув'язнених взимку збільшився з шести до десяти годин.
Як і раніше, укладених спонукали працювати за допомогою «знижених норм харчування». Штрафний хлібної пайок (при виробленні менше половини норми) становив 300-400 г на день. Колишній колимський укладений письменник Варлам Шаламов зауважував: «Треба дуже небагато, всього три тижні, щоб цілком здоровий, фізично сильна людина перетворився на інваліда, в« гнота ».
У 1938 р. по таборах прокотилася хвиля масових розстрілів за «саботаж і спробу повстання». В. Шаламов згадував: «Багато місяців день і ніч на ранкових і вечірніх повірки читалися незліченні розстрільні накази. У 50-градусний мороз музиканти з битовіков грали туш перед читанням і після читання кожного наказу. Димні бензинові факели розривали темряву ... цигарковий папір наказу покривалася інеєм, і який-небудь начальник, який читає наказ, струшував сніжинки з листа рукавицею, щоб розібрати і вигукнути чергову прізвище розстріляного ». Кожен список завершувала підпис начальника колимських таборів полковника Гараніна.
У першу чергу знищувалися «троцькісти», учасники колишніх опозицій у ВКП (б). Всього на Колимі розстріляли близько 30 тисяч чоловік. Страти відбувалися в особливому таборі біля шахти Серпантінка. Німецька комуністка Працю Ріхтер згадувала, як проводилися «гаранінскме розстріли»: «У наметі надягають наручники і в рот сунуть кляп, щоб людина не могла кричати, зачитують вирок - рішення Колимської трійки НКВС - і ведуть в« кабінет начальника », спеціально пристосований для виконання вироку. Людина тільки переступає поріг дверей, тут же чути глухий постріл ».
У той час як на Колимі йшли «гаранінскіе розстріли», в таборах Республіки Комі відбувалися «кашкетінскіе розстріли». Так їх назвали на прізвище голови особливої комісії НКВС Кашкетіна.
У квітні 1938 р. близько 2 тис. ув'язнених перевели на табірний пункт «Старий цегельний завод» під Воркутою. Тут їх якийсь час тримали в наметах, потім оголосили їм про переведення в інше місце. По дорозі колону в'язнів розстріляли з кулеметів.
Одним з найяскравіших подій в історії радянських таборів стало будівництво Біломор-Балтійського каналу імені Сталіна.
Канал протяжністю 227 кілометрів з'єднав Біле море з Онезьким озером. Будівництво широко висвітлювала радянська преса. Газети писали, що на каналі відбувається «перековування» людей: злочинці стають чесними людьми. Будівельників навіть називали з відтінком поваги ув'язненими червоноармійцями. Це «почесне ім'я» у вигляді скорочення «з / .к» пізніше стали застосовувати в документах до будь-яких ув'язненим.
Будівництво почалася у вересні 1931 р.. В'язнів в новий табір перекинули в основному із Соловків. Основним засобом впливу на ув'язнених стала так звана «котловка»-нерівне харчування. Застосували простий прийом: чим менше ув'язнений працював, тим менше він отримував їжі. Ті, хто не виконував норм, отримували «штрафний пайок», який приводив до швидкого виснаження і смерті. Але й пайок для «ударників», перевиконували норми, не покривав фізичних витрат.
На каналі постійно працювало 100 тис. чоловік. Часом смертність в день досягала дуже високих розмірів. Проте загальна кількість в'язнів не зменшувалося: на будівництво постійно привозили поповнення.
На будівництві застосовувалася найпростіша ручна техніка - тачки, примітивні «журавлі» для підйом а каменів. У книзі «Канал імені Сталіна» наводиться характерна замальовка: «Одна з жінок, проходячи повз тачки, плює на неї з таким страшним виразом злоби й ненависті, що уражений конвойний неофіційно говорить:" Ну, тітка ... Ну, тітка ... ». І більше нічого додати не може ».
Канал здали в строк, до 1маю 1933р. У кінці червня по ньому урочисто пройшло перше судно »Чекіст». Після успішного завершення будівництва кожному шостому укладеним оголосили амністію.
М. Горький так писав про біломорських ув'язнених: «Там було порядна кількість сільських куркулів. Це були найбільш «важковиховувані» люди. У опір законним вимогам держави вони доходили до похмурої жорстокості. Один з них, сховавши 450 пудів зерна, допустив померти від голоду двох дітей своїх і дружину і сам отошал до напівсмерті. Але і в цих недолюдків, ідолопоклонникам приватної власності, правда колективної праці похитнула Зоологічне індивідуальне »
В кінці 30 рр. режим у в'язницях повсюдно посилився. Наприклад, вікна в камерах всюди закрили ставнями. Ув'язнені прозвали їх «намордник». Тепер вони могли бачити з вікна тільки вузьку смужку світла. Адміністрація впоралася з останніми спробами політв'язнів відстояти свої вольності. У 1937 році у в'язницях і таборах подекуди ще спалахували голодування ув'язнених есерів, меншовиків і «троцькістів». Вони вимагали дотримання колишнього статусу «політичних»: права не виходити на роботу, вільно спілкуватися між собою, читати книги і газети, вести записи і т.д.
Головним методом допитів в ОГПУ і НКВД завжди був «слідчий конвеєр». Змінюючи один одного, слідчі вели допит цілодобово. Ув'язнені позбавлялися сну. велика частина підслідних витримувала тільки дві доби «конвеєра». З 1937 року число заарештованих збільшилася. На «конвеєр» витрачалося дуже багато часу. Тому було вирішено більш простий метод «фізичного впливу».
«Фізичний вплив» стало особливо широко застосовуватися влітку 1937 року. Письменниця Євгенія Гінзбург згадувала свою першу ніч у Бутирській тюрмі в липні цього року: «Почалося все відразу, без жодної підготовки, без будь-якої поступовості. Не один, а безліч криків та стогонів катованих людей увірвалися відразу у відкриті вікна камери. Над хвилею криків катований пливла хвиля криків і лайки, вивергає катували ». Незабаром після усунення М. Єжова арешти пішли на спад, офіційно засуджувалися «перегини». Багато слідчі сумнівалися, чи можна тепер застосовувати «фізичний вплив». Тому 20 січня! 939 року на місця було розіслано телеграму: «ЦК ВКП (б) роз'яснює, що застосування фізичного впливу в практиці НКВД було допущено з 1937 р. з дозволу ЦК ВКП (б). Відомо, що всі буржуазні розвідки застосовують фізичний вплив відносно представників соціалістичного пролетаріату, і притому застосовують його у найпотворніших формах. Питається, чому соціалістична розвідка повинна бути більш гуманна щодо затятих агентів буржуазії, заклятих ворогів робітничого класу і колгоспників? ЦК ВКП (б) вважає, що метод фізичного впливу повинен обов'язково застосовуватися й надалі, як виняток, у відношенні явних і неразоружівшіхся ворогів народу, як абсолютно правильний і доцільний метод ». У 20 роки була створена знаменита «трійка» ОГПУ. На відміну від звичайних судів вона засідала заочно, за закритими дверима. Засудженим давали прочитати виписку з її вирішення, надрукований на машинці. 10 липня 1934 столична «трійка» отримала назву Особливої наради (ВЗГ) НКВС СРСР. На початку воно теж тільки заключалов табір на п'ять років, але незабаром отримало право і розстрілювати. Судило ВЗГ НКВС СРСР не за статтями кримінального кодексу, а з особливих, «літерним статтями. (СВЕ - соціально шкідливий елемент - карний злочинець, «битовік», ШОЕ - соціально небезпечний елемент (найлегша політична стаття), АСА - антирадянська агітація, ПШ - підозра у шпигунстві, КРД-контрреволюційна діяльність.). У серпні 1937 р. в кожній області також створили «трійку» в яку входили перший секретар обкому, начальник НКВС та обласний прокурор. При цьому тюремні відділи і в'язниці питаннями приведення у виконання вироків над засудженими до вищої міри покарання не відали. Згідно з інструкцією до їхніх обов'язків входило лише належне забезпечення виконання вироків.
Депортація і розкуркулення селян.