Аннушкін В. І.
Початкову освіту І.І. Давидов одержав у Тверському дворянському училищі, 1808 по 1812 рр.. - На філософському факультеті Московського університету. У 1810 р. написав дисертацію латинською мовою "Про відмінність грецького і римського освіти", за яку отримав золоту медаль; в 1814 р. удостоєний ступеня магістра за міркування "Про критиці в стародавній філології", а в наступному році - ступеня доктора словесності за дисертацію "Про перетворення в науках, зробленому Беконом".
Все життя Давидов з'єднував напружену педагогічну, вчений діяльність з адміністративною. У 1814 р. Давидов поступив викладачем російської словесності, а потім і чистої математики в Університетський благородний пансіон, а з наступного року став інспектором класів. Деякий час був секретарем університетської бібліотеки, щоб познайомитися з бібліографією. У ранній період діяльності видав низку підручників з грецької та російської граматики, логіки, "навчальні книги" російської та латинської мов, переклад математичних праць. У 1826 р. при занятті кафедри філософії прочитав вступну лекцію "Щодо можливості філософії як науки за Шеллінг", показавши себе прихильником математичної точності і чисто німецької систематизації. Незважаючи на вплив ідей то Бекона, то Локка, то Кондільяка, то Шеллінга, Давидов як представник крайньої офіційної народності писав у 1841 р.: "Німецька філософія неможлива у нас по протиріччя її нашою народного життя ... Свята віра наша, мудрі закони, з історичного життя нашої розвинулися в органічну систему, чудова мова, чудова історія слави нашої - ось з чого повинна розвиватися наша філософія ".
У 1831 р. Давидов зайняв кафедру російської словесності, що звільнилася після смерті А.Ф. Мерзлякова, на якій залишався до 1847 р. У 1841 р. по установі при Академії наук відділення російської мови та словесності був удостоєний звання ординарного академіка, обраний в почесні члени Московського (1847), Казанського (1849), Дерптського (1852) університетів. У 1847 р. був призначений директором Головного педагогічного інституту в Санкт-Петербурзі, а в 1851 р. головуючим ОРЯС Академії наук.
І.І. Давидов надзвичайно плідний як філолог-письменник: виправляючи посаду Директора Головного педагогічного інституту та головує в ОРЯС Академії наук, він написав два великих праці: "Граматика російської мови" (СПб., 1849) та "Досвід общесравнітельной граматики російської мови" (СПб., 1852; 2-ое вид. - 1853; 3-тє вид. - 1854). В них вперше після Ломоносова дано досить повний опис граматичних форм російської літературної мови. Спираючись на панували тоді погляди у філології Беккера, В. Гумбольдта, Я. Грімма, Давидов вперше заговорив про общесравнітельном вивченні мов. Очевидні були й недоліки теорії автора, який прагнув підігнати факти російської мови під принципи загальної, універсальної граматики.
Втім, погляди Давидова на мову цілком проявилися вже в головному його праці "Читання про словесності" в 4-х частинах (М., 1837-38), який представляв собою запис лекцій професора його учнями (серед них, до речі, були Ф.І. Буслаєв, М. Н. Катков і інші відомі в майбутньому вчені і педагоги). Словесність, що розуміється як наука ("осягнення") і мистецтво ("творчість") ділиться на об'єктивну ("загальні закони слова") і суб'єктивну ("словесність даного народу"). Об'єктивна словесність, або філософія словесності, включала 3 розділу: мова (теорія походження мови, універсальна граматика з частинами мови); мова (принципи витонченого побудови мови в реченні і періоді, прикраса мови через стежки і фігури); склад (якості і різновиди витонченого стилю ). Суб'єктивна словесність полягала в розборі різних видів красномовства (= прози) і поезії.
Досить ясне і новаторський для свого часу поділ загальновідомих термінів виявляємо в "Читаннях про словесності" І. І. Давидова. Тлумачення словесності містить три групи понять:
I. Словесність як наука ("розуміння законів витонченого у слові") і як мистецтво ("творчість, або твір творчості, виражає ідею витонченого").
II. Словесність як наука має свою філософію ("творить дух в його виробленого"), історію ("явища витонченого у творчих створіннях словесних"), критику ("здатність спостерігати ступінь наближення зразкових словесних творінь до своїх ідеалів, розвиток і облагородствованіе почуття витонченого").
III. До "науці" відноситься об'єктивна словесність, яка включає 3 великих розділи: 1. теорія мови, 2. теорія витонченої мови; 3. теорія складу. До області об'єктивної словесності належать граматика і риторика, що розглядаються стосовно до конкретної мови чи народу.
До "творчості людського духу" відноситься суб'єктивна словесність - її втіленням є тексти словесності (це вже не "наука"!): Поезія і красномовство. Поділ останніх базується на дихотомії "словесні твори світу дійсного" і "світу ідеально-можливого, гармонії ідеалів з чуттєвими образами, духовного наслідування природі в слові". Пологами красномовства є історія, філософія, ораторська мова, пологами поезії - епос, лірика, драма.
Винахід думок І. І. Давидов співвідносить перш за все з поняттями "доводів і доказів". На думку І. І. Давидова, "доводи залишають найважливішу частину переконання і служать підставою всякому твору, що має ціллю розкрити істину і схилити волю". Однак поняття "доказу" неравнозначно "доказу" і "винаходу". Це вже не старообрядницьке визначення, де "винахід" "поущает ізобретаті доводи чи Извет", а "довід є зміцнення (тобто доказ - А.В.), достовірно повість творить". "Аргумент" як доведення мови до слухача невипадково відноситься Давидовим до "частинам ораторської мови". Те, що у М. В. Ломоносова становило предмет "риторики - вчення про красномовство взагалі", розглядається тепер у І. І. Давидова ліщь в розділі "ораторської мови" (читанні 20-м): три традиційні частини риторики виявилися сконцентрованими в навчанні про доводах стосовно ораторике. При цьому сказано, що "в доводах представляються три предмети: винахід доказів, розташування і витончене вираз".
Щодо винаходу у Давидова сказано, що "винаходити думки, або робити що-небудь нове і творче в області мислення є дар уроджений, збагачений знаннями; наука відкриває закони, за якими цей дар проявляється ...". Винахід, як і сама словесність, вимагає і "творчості", і "науки". Проте можливості науки, або навчання, істотно обмежені. "Мистецтвом" неможливо "заповнити недолік творчості"; стародавні неправі, припускаючи, що до риторики можна віднести "не одне мистецтво представляти докази витончено, але і винахід думок". Винахід думок за старими загальним місцях (Давидов коротко їх називає, бо очевидно, що це знання загальновідомо) є "штучне красномовство", винахідниками якого були грецькі софісти.
Будь-яке вчення про загальні місцях лише тоді набуває сенсу, коли наповнюється новим складом та змістом місць. Формальне застосування дійсно народжує "блискучих декламаторів, але не мудреців істинних, корисних для життя громадської". Давидов не ставив завдання створення нової теорії. У вступі до "Читання" він заявляв про незаперечність законів розвитку розуму і слова, тому розробка системи загальних місць як нового змісту громадської мови їм не ставилася.
Давидов визнає, що загальні місця "вказують деякі сліди на шляху до істини", але "знайти саму істину, ... знайти переконливі докази може розум наш тільки поміччю роздуми і глибокого вивчення предмета ". Способи думати буде запропоновано шукати в логіці, вираз мовлення - у стилістиці, теорія ораторського вимови давно вже переживала кризу. Предмет риторики опинявся розмитим між іншими дисциплінами, і цінність риторики як науки, що має самостійний предмет, починає самим Давидовим братися під сумнів.