Ім'я файлу: КЛІНІЧНА АНАТОМІЯ.docx
Розширення: docx
Розмір: 77кб.
Дата: 14.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
ліквор.docx
Розширення: docx
Розмір: 77кб.
Дата: 14.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
ліквор.docx
КЛІНІЧНА АНАТОМІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛОР-ОРГАНІВ
Клінічна анатомія, фізіологія і методи дослідження слухового аналізатора
Анатомія слухового аналізатора
Слухова система є аналізатором звуків. У ній розрізняють звукопровідний та звукосприймальний апарати (див. вклейку, мал. 1).
Звукопровідний апарат включає:
- зовнішнє вухо
- середнє вухо
- лабіринтні вікна
- мембранозні утворення
- рідинні середовища внутрішнього вуха
- забезпечує проведення акустичних сигналів до чутливих рецепторних клітин
Звукосприймальний:
- волоскові клітини
- слуховий нерв
- нейронні утворення стовбура мозку
- центри слуху (мал. 2).
- трансформує звукову енергію в нервове збудження та проводить її в центральні відділи звукового аналізатора.
Зовнішнє вухо (auris externa) включає:
- вушну раковину {auricula)
- зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus).
Вушна раковина:
- являє собою овальний утвір неправильної форми біля початку зовнішньогослухового ходу
- снову її становить еластичний хрящ, вкритийшкірою
- у нижній частині раковини, яка називається вушною часточкою,або сережкою (lobulus auriculae)
- хрящ відсутній (замість ньогопід шкірою міститься шар клітковини)
- у вушній раковині розрізняють низку підвищень та ямок (мал. 3). Їївільний край, загнутий валикоподібно, називається завитком (helix).
Завиток:
- починається від заднього краю вушної часточки
- тягнеться по всьому периметру раковини
- закінчується над входом до зовнішнього слухового ходу. Ця частина вушної раковини отримала назву ніжки завитка (crus helicis)
- у верхньозадній частині завитка визначається овальне стовщення, яке називається вушним горбком (tuberculum auriculae)
- розрізняють ще другий валик — протизавиток (anthelix)
Між завитком і протизавитком розміщена трикутна ямка (fossa triangularis).
Протизавиток закінчується над сережкою вуха підвищенням,яке отримало назву протикозелка (antitragus).
Попереду протикозелка розміщено щільне хрящове утворення — козелок (tragus). Вінчастково захищає слуховий хід від проникнення в нього сторонніхпредметів.
Глибока ямка, розміщена між козелком, протизавитком тапротикозелком, і є власне раковина вуха, звідки берепочаток зовнішній слуховий хід.
М’язи вушної раковини є рудиментарнимиі практичного значення не мають.
Вушна раковина переходить у зовнішній слуховий хід.
Зовнішня частина ходу (приблизно 1/3 його довжини) складається з хряща, внутрішня частина (2/3 довжини) кісткова.
Перетинчасто-хрящова частина зовнішнього слухового ходу рухома, шкіра містить волосся, сальні та сірчані залози. Волосся захищає вухо від проникнення в нього комах, сторонніх тіл, сірка і жир змащують та очищають слуховий хід від лусочок і сторонніх часточок.
Шкіра кісткової частини зовнішнього ходу тонка, позбавлена волосся та залоз, щільно прилягає до скроневої (вискової) кістки. На ділянці переходу хрящової частини в кісткову слуховий хід трохи звужується.
Кісткова частина ходу має неправильну (S-подібну) форму, через що недостатньо проглядаються передньонижні ділянки барабанної перетинки.
Щоб розширити простір та ліпше роздивитися барабанну перетинку, необхідно відтягнути вушну раковину доверху і назад. Така будова зовнішнього слухового ходу має практичне значення в клініці.
Зокрема, наявність сальних залоз та волосся лише в хрящовій частині зумовлює виникнення фурункулів, фолікулітів; звуження ходу на межі його перетинчасто-хрящової та кісткової частин є небезпечним, оскільки наявна загроза проштовхування стороннього тіла в глибину слухового ходу в разі невмілого його видалення.
Кровопостачання зовнішнього вуха.
Зовнішнє вухо та прилеглі до нього тканини постачаються кров’ю з дрібних судин зовнішньої сонної артерії — a. auricularis posterior, a. temporalis superfacialis, a. maxillaris interna.
Іннервація зовнішнього вуха здійснюється гілками V, ѴІГ та X черепних нервів.
Участь у цьому процесі блукаючого нерва, зокрема його вушної гілки (r. auricularis), пояснює причину виникнення рефлекторного кашлю в окремих пацієнтів у разі механічного подразнення шкіри зовнішнього слухового ходу (видалення сірки, туалет вуха).
Середнє вухо (auris media) являє собою систему повітряносних порожнин, які включають: - барабанну порожнину (cavum tympani)
- печеру
- повітряносні комірки соскоподібного відростка
- слухову трубу
Зовнішня стінку барабанної порожнини - барабанна перетинка.
Внутрішня — латеральна стінка внутрішнього вуха.
Верхню — покрівля барабанної порожнини, яка відділяє барабанну порожнину від середньої черепної ямки.
Нижня — кісткове утворення, що відділяє цибулину яремної вени.
На передній стінці є барабанний отвір слухової труби та канал для м’яза, що натягує барабанну
Перетинку.
На задній — вхід до печери, який з’єднує барабанну порожнину через надбарабанний
простір із печерою соскоподібного відростка
Слухова труба з’єднує барабанну порожнину з носовою частиною горла.
Позаду і знизу від отвору слухової труби розміщений кістковий канал, в якому проходить внутрішня сонна артерія, що забезпечує своїми гілками кровопостачання внутрішнього вуха.
Внутрішня стінка барабанної порожнини є найскладнішою щодо анатомічної будови порівняно з іншими утвореннями середнього вуха.
Вона містить два отвори — вікно завиткита вікно присінка, а також випуклість — мис.
Вікно присінка розміщено позаду і зверху від мису, вікно завитки — позаду і знизу від мису. Вікно присінка закрито основою стремінця, вікно завитки — фіброзною мембраною (вторинною барабанною перетинкою).
Зверху від вікна присінка є горизонтальне коліно кісткового каналу лицевого нерва, а зверху та позаду — ампула горизонтального півколового каналу.
Лицевий нерв огинає спереду назад виступ горизонтального півколового каналу, спрямовується донизу, утворюючи низхідне коліно, і через шилососкоподібний отвір виходить з черепа, розділяючись на низку кінцевих гілочок — “гусяча лапка”.
!!!Отохірургу важливо пам’ятати про ці анатомічні утворення, оскільки ушкодження їх може супроводжуватися розвитком парезу або паралічу лицевого нерва та внутрішньолабіринтними ускладненнями.
У нижньому відділі барабанної порожнини виходить із кісткового каналу, відділяючись від лицевого каналу, барабанна струна, яка має смакові та слиновидільні волокна.
Волокна розміщуються між слуховими кісточками (молоточком та коваделком), проходять через усю барабанну порожнину, прямуючи до язика, підщелепної та під’язикової залоз.
Від зовнішнього слухового ходу середнє вухо відділено барабанною перетинкою, її товщина
становить біля 0,1 мм; форма наближується до кола, діаметр становить близько І см.
Із зовнішнього боку барабанна перетинка вкрита епідермісом, із внутрішнього — слизовою оболонкою. Між епідермісом та слизовою оболонкою на барабанній перетинці міститься сполучнотканинний шар із радіальними і циркулярними еластичними волокнами, які забезпечують натягування барабанної перетинки.
Барабанна перетинка розміщена у зовнішньому слуховому ході навкіс, її верхня частина відхилена назовні. Центральна частина барабанної перетинки увігнута всередину, що зумовлено її зрощенням із ручкою молоточка.
Ділянка, де закінчується ручка молоточка і яка називається пупком барабанної перетинки, відповідає максимальному втягненню барабанної перетинки в порожнину середнього
вуха.
Барабанна перетинка складається з двох частин:
- натягнутої
- розслабленої.
Розслаблена частина:
- розміщена у верхньому відділі барабанної перетинки
- має незначні розміри
- у ній відсутній фіброзний шар
Натягнута частина є більшою і розміщена вона в центрі та внизу.
Завдяки конусоподібній формі і неоднаковому натягненню в різних ділянках барабанна перетинка має незначний особистий резонанс і передає акустичні сигнали різноїчастоти з однаковою силою.
Барабанну перетинку умовно розділяють на чотири квадранти:
Передньоверхній
Передньонижній
Задньоверхній
Задньонижній
Квадранти утворені двома взаємно перпендикулярними лініями. Такий умовний поділ барабанної перетинки прийнято для позначення місця локалізації рубців, перфорацій
та інших патологічних утворень на її поверхні.
У центрі барабанна перетинка розміщена на відстані 1,5—2 мм від медіальної стінки барабанної порожнини; у ділянці передньонижнього квадранта вона відстає на А— 5 мм, у ділянці задньонижнього — до 6 мм від внутрішньої стінки барабанної порожнини.
Через таку анатомо-топографічну особливість розміщення барабанної перетинки більшість клініцистів у разі запалення середнього вуха здійснюють її парацентез на ділянці, найбільш віддаленій від медіальної стінки барабанної порожнини — у задньонижньому квадранті.
Барабанна перетинка у разі освітлення її лобовим рефлектором утворює відблиск у вигляді світлого трикутника у передньонижньому квадранті, який називають світловим конусом.
У барабанну перетинку по радіусу вплетені ручка молоточка та його короткий відросток. Колір барабанної перетинки за природного освітлення — попелясто-сірий, за електричного —жовтувато-сірий.
Під час отоскопії в нормі можна бачити світловий конус, ручку та короткий відросток молоточка. Ці орієнтири є розпізнавальними ознаками барабанної перетинки. За умови розвитку патологічних процесів у порожнині середнього вуха, деформації або втягнення барабанної перетинки світловий рефлекс може зникнути, змінюються також характеристики інших розпізнавальних ознак.
У клінічній практиці барабанну порожнину умовно розділяють на три поверхи:
Верхній — надбарабанний простір, або атик - ) розміщується вище від короткого відростка молоточка.
Середній — між коротким відростком молоточка та нижньою стінкою зовнішнього слухового ходу (за рівнем відповідає натягнутій частині барабанної перетинки).
Нижній — невелике заглиблення, розміщене нижче від рівня прикріплення барабанної перетинки.
У барабанній порожнині розміщені слухові кісточки, зв’язки, м’язи, нерви і судини.
До слухових кісточок (мал. 6) належать:
- молоточок (malleus)
- коваделко (incus)
- стремінце (stapes).
У молоточку розрізняють:
- головку
- шийку
- бічний відросток
- держальце.
Молоточок щільно фіксований держальцем до барабанної перетинки, а його головка з’єднана з коваделком за допомогою суглоба і сухожилка.
У коваделку розрізняють:
- тіло
- довгу і коротку ніжки
- сочевицеподібний відросток
Своїм довгим відростком коваделко прикріплюється до головки стремінця.
Стремінце — наймініатюрніша кісточка організму людини. У ньому розрізняють:
- головку
- шийку
- передню і задню ніжки
- основу.
Основа стремінця закріплюється у вікні присінка за допомогою кільцевої зв’язки. Слухові кісточки тісно пов’язані з барабанною перетинкою, вікном присінка, а також між собою, утворюючи єдиний рухливий ланцюг, який передає коливання барабанної перетинки на рецепторні структури внутрішнього вуха.
У порожнині середнього вуха розміщені також два мініатюрні м’язи — м’яз-натягач барабанної перетинкита стремінцевий м’яз.
М’яз-натягач барабанної перетинки:
- починається від передньої стінки барабанної порожнини, де вона прикріплюється до кісткового півколового каналу;
- проходячи через барабанну порожнину, м’яз перетворюється на сухожилок і вплітається в ручку молоточка;
- його іннервацію здійснюють волокна трійчастого нерва (V пара черепних нервів);
- скорочення м’яза-натягача барабанної перетинки супроводжується рухом ручки молоточка всередину, що призводить до вдавлення стремінця в овальне вікно.
Стремінцевий м’яз:
- бере свій початок від задньої стінки барабанної порожнини і прикріплюється до головки стремінця;
- коли він скорочується, основа стремінця висувається з вікна присінка в барабанну порожнину;
- іннервацію Стремінцевого м’яза здійснює гілка лицевого нерва (VII пара).
Стінки барабанної порожнини та всі її утворення вистелені слизовою оболонкою.
Порожнина середнього вуха сполучається з навколишнім середовищем через слухову трубу. Слухова труба являє собою вузький канал завдовжки 30—38 мм, який починається в передній стінці барабанної порожнини і закінчується барабанним отвором у порожнині носової частини глотки на рівні заднього кінця нижньої носової раковини.
Анатомічно розрізняють кісткову і хрящову частини слухової труби.
Перешийок слухової труби:
- ділянка переходу від однієї частини в іншу
- найвужче місце слухової труби
- найчастіше саме тут відбувається її закупорювання.
Просвіт труби в кістковій частині круглий, у хрящовій — щілиноподібний.
До хрящової частини прикріплюється м’яз-натягач м’якого піднебіння. Від місця свого прикріплення м’яз іде донизу, перетворюється на сухожилок і закінчується в апоневрозі м’якого піднебіння. Під час ковтання і позіхання м’яз скорочується, відтягує хрящову частину труби і відкриває глотковий отвір слухової труби.
У розширенні отвору слухової труби беруть участь також інші м’язи:
- м’яз — підіймач піднебінної завіски
- піднебінно-горловий м’яз
Періодичне відкриття слухової труби забезпечує проходження повітря в барабанну порожнину та вирівнює тиск у ній з тиском повітря навколишнього середовища.
Слухова труба вистелена слизовою оболонкою. Її епітелій у хрящовій частині миготливий, багаторядний, рух війок спрямований у бік носової частини, що сприяє евакуації секрету із барабанної порожнини в носову частину глотки.
У дітей слухова труба розташована більш горизонтально, є відносно ширшою і коротшою, її носоглотковий отвір зяє, що зумовлює більш швидке поширення інфекції з порожнини носа у вухо.
Соскоподібний відросток:
- розміщений за вушною раковиною
- являє собою кісткову тканину, яка містить наповнені повітрям клітини — комірки
- за формою відросток нагадує конусоподібне утворення верхівкою донизу
- клітини відростка вистелені сполучнотканинною оболонкою, вкритою плоским епітелієм.
Клітини сполучаються між собою, а також із барабанною порожниною.
Найбільшу клітину називають печерою, вона кругла, розміром з горошину. Ця клітина є в дитини від народження.
Верхня стінка печери — це продовження покрівлі барабанної порожнини, вона відділяє барабанну порожнину і печеру від середньої черепної ямки. У разі руйнування верхньої стінки печери гнійним процесом запалення із середнього вуха може перейти безпосередньо на оболони мозку.
На внутрішній поверхні соскоподібного відростка міститься заглиблення, в якому розміщена сигмоподібна венозна пазуха, що здійснює відтік крові з мозку в яремну вену. У разі руйнування цієї стінки можливе проникнення інфекції у венозну пазуху. Печера сполучається з надбарабанним простором (a ttic ).
У безпосередній близькості від клітин соскоподібного відростка, у задній стінці барабанної порожнини проходить канал лицевого нерва.
У разі запалення середнього вуха із залученням до процесу клітин соскоподібного відростка можуть розвиватися парези або паралічі лицевого нерва.
Залежно від особливостей будови і кількості повітряних клітин розрізняють три основні
типи пневматизації соскоподібного відростка:
1) пневматичний — містить достатню кількість клітин, яка відповідає нормі;
2) спонгіозний (диплоетичний, губчастий) — клітин менше, ніж у нормі;
3) склеротичний — клітин немає, вони заміщені щільною кістковою тканиною.
Як правило, спонгіозний та склеротичний типи будови соскоподібного відростка є наслідком перенесених хронічних гнійних захворювань середнього вуха.
Внутрішнє вухо:
- розміщене в піраміді скроневої кістки.
- складається з кісткового лабіринту (labirinthus osseus) та перетинчастого лабіринту (labirinthus membranaceus), який міститься в ньому.
До кісткового лабіринту належать:
- присінок (vestibulum)
- завитка (cochlea)
- система півколових каналів
Анатомо-топографічно півколові канали розміщені зверху і ззаду.
Присінок розташований у центральній (середній) частині лабіринту, завитка — нижче від нього.
Півколових каналів три:
Передній (canalis semicircularis anterior)
Задній (canalis semicircularis posterior)
Бічний (canalis semicircularis lateralis).
Діаметр кожного каналу — приблизно 1 мм. Відносно один одного канали розміщені в трьох взаємно перпендикулярних площинах — горизонтальній, фронтальній та сагітальній.
У кісткових утвореннях внутрішнього вуха, повторюючи їхню форму, розташувався перетинчастий лабіринт, який містить рецепторні структури присінково-завиткового органа.
1 2 3 4