Ім'я файлу: Звук. Тембр і його роль в своренні музичного образу.docx
Розширення: docx
Розмір: 139кб.
Дата: 09.04.2020
скачати

Міністерство культури молоді та спорту України

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Звук як фізичне явище. Властивості музичного звуку.

Тембр. Роль тембру в створенні музичного образу.

Студентки 4 курсу

Інституту сучасних мистецтв

Спеціальності «Сценічне мистецтво»

Напряму підготовки «Режисура»

Парамонової

Юлії Володимирівни

Викладач:

К.п.н., доцент Садовенко С.М.

Київ 2020

Зміст


2

1.Звук як фізичне явище. Звук як відчуття. 3

2.Властивості музичного звуку 3

3.Засоби виразності в музиці 4

4.Тембр 5

5.Музичний образ. Роль тембру в створенні музичного образу. 9

6.Бібліографія 12






  1. Звук як фізичне явище. Звук як відчуття.




Матеріалом музичного мистецтва є музичний звук. Властивості звуку вивчає музична акустика та елементарна теорія музики. Отже, слово «звук» має 2 визначення: фізичне і неврологічне.

  1. Звук як фізичне явище. При вібрації будь-якого пружного тіла (наприклад, струни) у повітрі, що його оточує, виникають коливання тиску, які поширюються в просторі завдяки пружним властивостям повітря. Такі коливання називаються звуковими хвилями. Вони поширюються від джерела звуку по всіх напрямках, досягають вуха, примушуючи коливатися барабанну перетинку. Поза повітряним середовищем (наприклад, у вакуумі) звук не в змозі ні поширюватися, ні навіть виникати.

  2. Звук як відчуття. Звукові хвилі уловлюються слуховим органом і викликають у ньому подразнення, яке передається нервовою системою до головного мозку та створює відчуття звуку. Коливання барабанної перетинки, в свою чергу, передаються до внутрішнього вуха й подразнюють слуховий нерв. Таким чином людина сприймає звук.

Звукові хвилі – повздовжні хвилі, які складаються із частинок, що коливаються вздовж напрямку поширення хвилі, створюючи області високого й низького тиску (області розрідження й стискання). Вони можуть поширюватись у твердих тілах, рідинах і газах і мають широкий діапазон частот.

Хвилі із частотою приблизно від 20 до 20000 Гц (1 Гц=1 удар на секнду) сприймаються органами слуху людини. Хвилі більної і меншої частоти відомі як ультразвук та інфразвук.

Швидкість, з якою поширюється звук називається швидкістю звуку. Вона залежить від пружності середовища: у газах швидкість звуку менша, ніж в рідинах, а в рідинах – менша ніж у твердих тілах. Наприклад, швидкість звуку в сухому повітрі становить приблизно 330 м.с.

В музичній теорії прийнято розрізняти звуки із визначеною висотою (так звані «музичні звуки») і звуки з невизначеною висотою (шумові звуки – тріск, скрип, стук, грім, шерех тощо). Музичні інструменти поділяють на інструменти з визначеною і невизначеною висотою звуку. Шумові інструменти застосовуються лише як прикраса або додання музиці емоційної насиченості. До таких інструментів відносяться практично всі ударні: трикутник, малий барабан, всілякі види тарілок, великий барабан тощо.

  1. Властивості музичного звуку

Фізичний характер сприйняття звуку людиною дозволяє виділити чотири основні властивості музичного звуку — звуковисотність, тембр, гучність та тривалість.

Висота звуку залежить від частоти звукових коливань і може бути виражена з різним ступенем ясності, в залежності від чого розрізняють звуки визначеної і невизначеної висоти[7]. Більшість використовуваних в музиці звуків — це звуки визначеної висоти, які можна охарактеризувати частотою коливань їх основного тону і зафіксувати як ноту, в теорії музики вони також називаються тонами. Поряд зі звуками з визначеною висотою, в музиці використовуються і звуки з невизначеною висотою — є звуки ряду ударних музичних інструментів (наприклад барабанів), деякі синтетичні звуки та шумові ефекти.

Тембр звуку залежить від форми коливань джерела звуку і визначається кількістю та інтенсивністю обертонів, що утворюють гармонічний ряд[8]. Тембральне різнобарв'я музики визначається багатоманіттям музичних інструментів та прийомами гри на них. Тембр також є важливою характеристикою співацького голосу.

Гучність звуку характеризується як слухове уявлення про силу звука, що виникає в свідомості людини під час сприйняття звука.[8] В абсолютному вимірі звучання музики може досягати сили 100 дБ у симфонічному концерті і 120 дБ у концертах рок-музики[9]. Натомість, в музичній практиці важливіше значення має умовне співвідношення рівнів сили звуку, яке називається динамікою і є одним з її виразових засобів.

Тривалість звуку залежить від часу тривання коливального процесу і, як правило, позначається у відносних одиницях — музичних тривалостях, абсолютне значення яких залежить від темпу, в яких вони відтворюються.

  1. Засоби виразності в музиці

Мовою музичного мистецтва, тобто засобами виразності, що розкривають таємницю того, як набір нот, звуків, інструментів перетворюється на музику є:

1. ТЕМП Темп музики визначає те, з якою швидкістю виповнюється твір. Як правило, в музиці розрізняють три види темпу – повільний (адажіо), помірний (анданте) і швидкий (алегро).

2. РОЗМІР Він потрібен для того, щоб не сплутати той же вальс з маршем. Розмір, як правило, записується після ключа у вигляді простого дробу (2/4, 3/4, 2/3, 6/8, 3/8 та інші). Іноді розмір записується у вигляді букви С, це означає «цілий розмір» - 4/4. Розмір допомагає визначити ритм твору та його темп.

3. РИТМ Ритм - це чергування тривалостей в музиці. Саме він перетворює набір звуків в ту чи іншу мелодію. Один і той же набір звуків, зіграних з різними ритмами, буде сприйматися по-різному.

4. ЛАД Лад - це організація звуків навколо тоніки. В музиці існує два основних лади - мажор та мінор. Головною ознакою ладу є III ступінь.

5. ДИНАМІКА Динаміка – це степінь гучності виконання музичного твору. Динамічному наростанню, посиленню звучності відповідає більш високий рівень почуття, що передається. Для сумного настрою характерна тиха звучність. Але та ж музика, що прозвучала голосно, другий раз може передати почуття відчаю, трагедії.

6. МЕЛОДІЯ Мелодія – це музична думка виражена одноголосно. Вона відіграє найважливішу роль в музиці,тому що здатна виразити певні думки і емоції, передати настрій. Вона завжди несе в собі художній образ.

7. ТЕМБР Тембр - це забарвлення звуку. За тембром можна розпізнати різні інструменти або голоси співаків і музичних інструментів.

  1. Тембр

Тембр (timbre - фр.) означає "якість тону", "забарвлення тону" (tone quality). Американський стандарт ЛА57-60-дає таке визначення: "Тембр - атрибут слухового сприйняття, який дозволяє слухачеві судити, що два звуки, що мають однакову висоту і гучність, розрізняються один від одного". Тембр є найскладнішим субьективно параметром звуку, що відчувається.

Суть поняття «Тембр в музиці» складають:
- забарвлення звуку;
- характер звучання музики, властивий тому або іншому музичному інструменту або голосу;
- сам звук і його обертони.

Для визначення особливостей тембру в музичному середовищі застосовуються слова зі сфери відчуттів, терміни-метафори (звук м’який, рызкий, густий, дзвынкий, співучий та ін.). Специфічне забарвлення мають окремі регістри інструменту. Можна сказати про «низький» теплий регістр флейти, про різкість високого регістру кларнета тощо.

Кожний інструмент володіє характерним для нього тембром, і навіть один інструмент здатен видавати звуки різного забарвлення. Тембр є дуже потужним засобом музичної виразності. Одна й та саме мелодія, виконана на різних інструментах набуває нових емоційних рис, її характер змінюється.

Фізична природа тембру полягає в тому, що звучний предмет - струна, дзвоник - видає не лише один основний звук, але і ще декілька більш високих призвуків, які людським вухом окремо від основного звуку не сприймаються, але всі разом вони створюють неповторне забарвлення звучання. Тому тембр звуку визначається повним набором усіх цих призвуків, які називаються обертонами. У звуці може бути різна кількість обертонів : 2, 3, 4, а може бути і більше. Чим більше обертонів, т. е. призвуків, тим яскравіше тембр.

Якщо звукова хвиля має чисто синусоїдальну форму, то звук визначається як слабоокрашенный "чистий тон". Якщо звук містить багато гармонік основної частоти, він сприймається як більш менш "забарвлений" тон. Саме по тембру людина оцінює звучання різних інструментів при виконанні одного і того ж по висоті звуку. Від відмінностей у формі звукової хвилі і, відповідно, від числа гармонік залежать сприйняття голосних і оцінка тембру голосу того, що говорить. Наприклад, при відтворенні однієї і тієї ж музичної ноти на фортепіано і скрипці звук останньою має майже синусоїдальну форму і містить шість гармонік, тоді як ця нота при виконанні на фортепіано є складною хвилею з тією ж основною частотою, проте до її складу входить до вісімнадцяти гармонік.

Які ж особливості сприйняття, якщо звук не один, а два або декілька? Взаємодія різних тонів характеризується певною психофізичною одиницею - критичною смугою частот. В межах цієї смуги спостерігається взаємодія звукових енергій, і людина чує або биття, або складний хрипкий звук - залежно від різниці між частотами. При цьому зберігається постійна гучність звуку. Якщо різниця за шкалою частот між звуками збільшується, то після досягнення певної критичної величини цієї різниці людина починає чути два різні тони, а загальна гучність звуку зменшується. Критична смуга частот має величезне значення для композиції музичних творів. Зокрема, дисонансне звучання двох нот визначається часто тим, що їх гармоніки потрапляють в межі однієї і тієї ж критичної смуги слуху людини. Враховуючи цю особливість людського слуху, спробуємо розібратися в закономірностях сприйняття тембру.

Як стверджує класична теорія, що розвивається, починаючи з Гельмгольца, майже усі подальші сто років, сприйняття тембру залежить від спектральної структури звуку, тобто від складу обертонів і співвідношення їх амплітуд. Нагадаємо, що обертони - це усе складові спектру вище за фундаментальну частоту, а обертони, частоти яких знаходяться в цілочисельних співвідношеннях з основним тоном, називаються гармоніками.

Сприйманий тембр звуку залежить від його спектрального складу, тобто розташування обертонів на частотній шкалі і співвідношення їх амплітуд.

Аналіз загальної структури спектрів різних інструментів дозволяє зробити наступні висновки:
- за відсутності або недоліку обертонів, особливо в нижньому регістрі, тембр звуку стає нудним, порожнім: прикладом може служити синусоїдальний сигнал від генератора;
- присутність в спектрі перших п'яти-семи гармонік з досить великою амплітудою надає тембру повноту і соковитість;
- послаблення перших гармонік і посилення вищих гармонік (від шосто-сьомої і вище) надають тембру різкість, скрипучесть;
- плавний подьем що огинає (збільшення амплітуд певної групи обертонів) в області 200...700 Гц дозволяє отримати відтінки соковитості, глибини;
- подьем в області 2,5...3 кГц надає тембру польотну, дзвінкість;
- подьем в області 3...4.5 кГц надає тембру різкість, пронизливість 

Одна з численних спроб класифікувати темброві якості залежно від спектрального складу звуку приведена на рис.1 з  книги М.Б. Коган, К.В.Машилов. «Анатомія, фізіологія і патологія сенсорних систем»



Рис.1. Темброві якості звуку в залежності від спектрального складу звуку

Тембр звучання музики і мови змінюється залежно від зміни гучності і від транспонування по висоті. При підвищенні гучності (до розумної межі 90...92 дБ) тембр стає повніше, багатіше, ніж при тихих звуках. При подальшому збільшенні гучності починають позначатися сильні спотворення в джерелах звуку і слуховій системі, що призводить до погіршення тембру.

Тембр визначається:

  • матеріалом, з якого виготовлено джерело звуку, - вібратор музичного інструменту і його формою (струни, стержні, пластинки і ін.); 

  • резонатором (деки рояля, скрипки, розтруб труби і т. п.); 

Окрім того на тембр впливає акустика приміщення.
Тембр характеризується:

  • кількістю обертонів у складі звуку, 

• співвідношенням обертонів по висоті, гучності, шумовими призвуками, початковим моментом виникнення звуку - атакою (різкою, плавною, м'якою), 

  • формантами - областями посилених часткових тонів в спектрі звуку, вибрато та ін.

Тембр сприяє розмежуванню усіх компонентів оркестрової тканини. Зміна тембру, широко вживана в інструментальних творах, нерідко стає важливим чинником музичної драматургії.

Початковою класифікацією тембрів оркестрових інструментів є ділення їх на тембри чисті (прості) і змішані (складні).

Тембр чистий (простий) - тембр виконуючих соло інструментів, а також усі унісонні поєднання тотожних інструментів. Чистий тембр використовується як в одноголоссі, так і у багатоголоссі (наприклад, триголосні ансамблі кларнетів або корнетів, валторн або тромбонів).
Тембр змішаний (складний) - результат поєднань різних інструментів. Використовується в одноголоссі і багатоголоссі. Такі поєднання застосовуються в цілях зміни фонічних якостей голосів і ансамблів і викликаються виразними або формотворними чинниками.

Тембровий колорит - поняття про всілякі комбінації чистих і змішаних тембрів, одногоголосних і багатоголосних. Кожен вид оркестру відрізняється своєрідністю тембрового колориту, що включає такі доданки :
- інструментальні соло;
- унісону тотожних інструментів;
- унісони споріднених інструментів;
- унісони різних інструментів;
- ансамблі тотожних інструментів;
- ансамблі різних інструментів (одній, декількох груп).

Темброві співвідношення оркестрових інструментів і ансамблів - поняття, що визначає міру їх злитості і контрасту при одночасному звучанні.

У різних складах оркестрів найбільша злитість виявляється в ансамблях тотожних інструментів, а також інструментів - представників одного сімейства. Наступна міра злитості звучання спостерігається усередині оркестрових груп. З групою дерев'яних інструментів найорганічніше зливаються саксофони, а також валторни. Тембр валторн є як би посередником між тембрами дерев'яних і мідних духових. З валторнами дуже добре зливаються альти, тенори, баритон і баси-туби. Останні утворюють дуже злитий ансамбль з тромбонами, трубами і спорідненими їм корнетами. Найдальша міра тембрової спорідненості і злитості звучання має місце при з'єднанні духових і ударних.

Тембровий зв'язок між ними здійснюється переважно через тесситурну схожість: з високими дерев'яними інструментами добре поєднуються дзвіночки, ксилофон, трикутник, з мідними інструментами сопранової і тенорової теситури - малий барабан, бубон, тарілки, з мідними інструментами басової теситури - литаври, великий барабан, там-там.

  1. Музичний образ. Роль тембру в створенні музичного образу.

Музичний образ – це все, що ми відчуваємо або уявляємо собі, слухаючи музику. Залежно від задуму композитора, у творі може бути один або декілька музичних образів. Часто композитори для створення певних музичних образів вдаються до звуконаслідування, тобто відтворення засобами музики звуків і шумів, що існують у навколишньому світі.

Музика - це найемоційніший вид мистецтва. Тембр - важливий засіб виразності в створенні музичного образу саме тому, що Слухач характеризує тембр головним чином за допомогою асоціативних представлень - порівнює цю якість звуку зі своїми зоровими, дотиковими, смаковими і т. п. враженнями від різних предметів, явищ і їх співвідношень (звуки яскраві, блискучі, тьмяні, матові, теплі, холодні, глибокі, повні, різкі, м'які, насичені, соковиті, металеві, скляні і т. п.); рідше застосовуються власне слухові визначення (дзвінкі, глухі).

Музичні тембри нерідко порівнюють з фарбами в живописі. Подібно до фарб, що виражають колірне багатство навколишнього світу, створюють колорит витвору мистецтва і його настрій, музичні тембри також передають многоликість світу, його образи і емоційні стани. Музика взагалі невід'ємна від тембру, в якому вона звучить. Композитори ніколи не створюють таку музику, яка може бути призначена для будь-якого тембру; кожний, навіть найменший, твір неодмінно містить вказівку на інструмент, який повинен її виконувати.

Наприклад, кожному музикантові відомо, що скрипці властива особлива співучість, тому їй нерідко доручаються мелодії плавного, пісенного характеру, що мають особливу закругленість ліній.

Не менш відома і віртуозність скрипки, її здатність виконувати найстрімкіші мелодії з надзвичайною легкістю і блиском. Ця здатність дозволяє багатьом композиторам створювати для скрипки не лише віртуозні п'єси, але використати її (один з "наймузичніших" інструментів) для передачі звуків зовсім не музичної природи! Серед прикладів подібної ролі скрипки - "Політ Джмеля" з опери Н. Римського-Корсакова "Казка про царя Салтана". Розсерджений Джміль, готуючись ужалити Бабариху, здійснює свій знаменитий політ.

Незвичайна теплота і виразність віолончелі зближує її інтонацію з живим голосом - глибоким, хвилює-емоційним. Тому в музиці нерідкі випадки, коли вокальні твори звучать в перекладенні для віолончелі, вражаючи природністю тембру і дихання. С. Рахманинов. Вокаліз (у перекладенні для віолончелі).

Там, де потрібно легкість, витонченість і грацію, панує флейта. Вишуканість і прозорість тембру у поєднанні з властивим їй високим регістром надають флейті і зворушливу виразність (як в "Мелодії" з опери К. Глюка "Орфей і Эвридика"), і граціозну дотепність. Чарівний "Жарт" И. С. Баха з Сюїти № 2 для оркестру - приклад такого витончено-гумористичного звучання флейти.

Такі характеристики лише декількох інструментів, що входять у велике сімейство різноманітних тембрових звучань музики. Зрозуміло, і ці і інші інструменти можуть використовуватися в "чистому" вигляді: практично для кожного з них створені спеціальні концерти, сонати і п’єси.

Історія симфонічного оркестру налічує більше трьох століть. За цей час був поступово сформований той інструментальний склад, яким користуються і сучасні композитори. У нім не лише окремі тембри, але і кожна оркестрова група отримала власні виразні і технічні можливості, так що можна з упевненістю сказати, що оркестр був і залишається основним інструментом для втілення музичних задумів.

Сучасний симфонічний оркестр включає чотири групи інструментів :

1) струнні смичкові (скрипки, альти, віолончелі, контрабаси);

2) дерев'яні духові (флейти, гобої, кларнети, фаготи);

3) мідні духові (труби, валторни, тромбони, туба);

4) ударних і клавішних (литаври, дзвіночки, челеста, барабани, тарілки і т.д.

Ці чотири групи за умови їх умілого використання, виразного і барвистого поєднання здатні створювати справжні музичні чудеса, вражати слухачів то прозорістю, то щільністю звучання, то незвичайною силою, то ледве уловимим трепетом - усіма щонайтоншими і різноманітними відтінками, які роблять оркестр одним з чудових досягнень людської культури.

Виразність музичних тембрів з особливою очевидністю проявляє себе в творах, пов'язаних з їх конкретною зображальністю. Адже саме поєднання тембрів надають музиці таку виразність і рельєфність, роблять доступною передачу практично будь-якого образу, картини або настрою. Це завжди відчували великі майстри оркестру, з незвичайною ретельністю, створюючи свої партитури, що використали усі виразні можливості музичних інструментів. Видатні композитори блискуче володіли оркестровкою, справедливо вважаючи її найважливішою складовою музичної образності.

Одна і та ж музична думка залежно від тембрового втілення може звучати з різною мірою яскравості, блиску, м'якості, ніжності, рішучості, суворості і тому подібне. Тим самим тембр посилює емоційну дію музики, допомагає усвідомлювати її смислові відтінки і зрештою сприяє глибшому розкриттю художнього образу. Саме завдяки тембровому забарвленню свого звучання музика здатна викликати самі різні почуття. Якщо тембр втратить свою головну якість - він перестане забарвлювати звуки, зникне різноголосся. Усі говоритимуть і співатимуть однаково, як роботи.

Тембр є одним з найважливіших виразних засобів музики. Саме по тембру можна сказати, з якими почуттями, образами у слухача асоціюється музичний фрагмент.

  1. Бібліографія



  1. Сєрова О.Є., Навчально-методичний комплекс затверджено на засіданні кафедри режисури. Протокол №11 від 25.06.2014.

  2. М.Б. Коган, К.В.Машилов. Анатомія, фізіологія і патологія сенсорних систем: Навч. посібник — М.: Аспект Прес, 2011. — 384 с.

  3. Засоби оркестрової виразності https://domifa.ru/rubriki/terminy/174 - sredstva - orkestrovoj – vyrazitelnosti

  4. Гарбузов H. A., Натуральні призвуки і їх гармонійне значення, в кн.: Збірка робіт комісії з музичної акустики.

  5. Володін А., Роль гармонійного спектру в сприйнятті висоти і тембру звуку, в кн.: Музичне мистецтво і наука, вип 1, M., 1970.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас