Ім'я файлу: ІНДЗ Історія України.docx
Розширення: docx
Розмір: 39кб.
Дата: 08.10.2021
скачати
Пов'язані файли:
Cемінар №2.docx

МІНІСТЕРСТВО ОСВТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ.МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

Факультет мистецтв та художньо-освітніх технологій

ІНДИВІДУАЛЬНЕ-НАУКОВО ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ

З історії України

На тему:

“Зовнішня політика руських правителів ”


Виконав

Студентка 1-го курсу групи 1-БСОММ

Пурдик Аліна Вікторівна

Вінниця – 2021
ПЛАН

1.Вступ………………………………………………...….3

2.Зовнішня політика Олега ………………………..…....4

3. Зовнішня політика Ігоря ………………………...……7

4. Зовнішня політика Ольги…..……………………...…10

5. Зовнішня політика Святослава………………………12

6. Зовнішня політика Володимира……………………..14

7.Література……………………………………………..16

ВСТУП

24 серпня 1991 р. у Києві сталася подія, яка назавжди ввійшла в аннали історії України та всесвітньої історії загалом. У цей день Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголосила «незалежність України та створення самостійної Української держави – України». Після майже тисячоліття поневірянь під чужоземним верховенством, із кількома короткими відновленнями державності або квазідержавності, Київ нарешті повернув собі статус столиці суверенної європейської держави, статус, якого він набув ще в кінці першого тисячоліття н. е. як центр східнослов’янської держави – Київської Русі і який утратив у першій половині XIII ст. з нашестям монголо-татар. Збулися віковічні мрії українського народу жити у своєму власному домі, за які мільйони українців пожертвували своїм життям, пройшли крізь війни, голодомори, репресії, дискримінації та гноблення.

Зовнішня політика Олега

Похід на Київ очолив Олег , якого Рюрик зоставив опікуном Ігора до його повноліття. Олег зібрав дружину з варягів, фінів та слов'ян, взявши з собою також і Ігора. Прибувши в Київ в 882 році, хитрощами виманив Аскольда та Діра за міські стіни та обвинувативши в самоправстві, стратив й захопивши владу став правити Київським князівством.

Олег був обдарованим та рішучим правителем, за його правління він підкорив полян та древлян, затвердивши своє право збирати з них данину , що не сподобалось хозарам, які розпочали з ним війну, за що Олег зруйнував їхні порти на Каспійському морі. 907 р. Здійснив вдалий похід проти Візантії на чолі 80-тисячного війська, яке рухалося на 2 тис. човнів та змусив її підписати вигідний для Русі договір, який відкривав широкі можливості для торгівлі руських купців.

Умови договору:

• Візантія зобов’язувалася платити контрибуцію по 12 гривень срібла на кожен човен;

• щорічно давати данину на “руські городи”, спершу на Київ, а тоді й на Чернігів, Переяслав, Полоцьк тощо;

• купці отримали правова безмитну торгівлю;

• їм надавалося місце проживання поблизу Константинополя в монастирі святого Мамонта, могли користуватися лазнею;

• одержали дозвіл проходити в місто партіями по 50 осіб;

• протягом 6 місяців їх постачали провіантом;

• надавалися канати, якорі та все необхідне для морського переходу.

Згідно з договором з Візантією 911 p.. який складався з 15 статей, було чітко визичено правові норми в русько-візантійських відносинах:

• візантійському імператору довелося сплатити велику контрибуцію (48 тисяч гривень золотом);

• були встановлені правил розв’язання конфліктів;

• сторони несли рівну відповідальність за вбивства, бійки, крадіжки;

• зобов’язувалися допомагати один одному у рятуванні торговельних суден;

• повертати полонених і втікачів, а також визначено порядок викупу полонених.

Здійснював успішні походи проти хазарів.

Здійснив кілька походів на південно-західне узбережжя Каспійського моря проти Арабського халіфату.

Організував опір угорським племенам, які в 893-896 рр. пройшли повз Київ і переселилися в середнє Подунав’я.

Значення його діяльності

1. За князювання Олега посилювалися об’єднавчі процеси, завершився процес утворення Київської держави, який став результатом тривалої політичної, економічної та культурної консолідації східних слов’ян.

2. Зміцнив монархічну форму правління Русі.

3. Київська Русь утвердилася як рівноправний партнер Візантійської імперії.

4. Посилив військову могутність Київської Русі, що сприяло активізації її зовнішньополітичної діяльності.

Після смерті Олега великим київським князем став Ігор (912-945), який перші роки князіння провів в походах по приборканню повсталих древлян та уличів і тільки після вирішення внутрішніх проблем він зміг продовжити справу Олега - далекі торгово-загарбницькі єкспедиції.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ІГОРЯ

«Повість временних літ» називає Ігоря сином Рюрика I, що є однією з основ норманської теорії виникнення Русі. Хоча викладену в «Повісті» версію біографії Ігоря після досліджень академіка Шахматова більшість істориків вважає за штучну легенду, але в питанні про походження Ігоря одностайності немає. Є версії, що він таки був сином Рюрика, або одним із воєвод Олега, або нащадком Аскольда, або просто чоловіком Ольги, яка, можливо, була спадкоємницею князів — Києвичів. Заступивши на княжий стіл, князь Ігор продовжив політику свого попередника, в якій княжому флоту відводилася чи не головна військово-дипломатична місія

1. Продовжуючи політику своїх попередників, Ігор здійснив кілька походів на Візантію:

• 941 р. Було організовано воєнну експедицію, яка пересувалася на десятках тисяч суден, але під Константинополем була спалена “грецьким вогнем”;

• 944 р. Невдалий похід Ігоря проти Візантії. Було підписано договір, який був менш вигідний для русичів, ніж договір 911 року:

- руські купці позбавлялися права безмитної торгівлі у Константинополі;

- було обмежено купівлю купцями коштовних тканин;

- руські воїни мусили обороняти кримські володіння Візантії від кочівників;

- київський князь зобов’язувався не нападати на володіння Візантії;

- не утримувати військових гарнізонів у гирлі Дніпра.

2. У 913 і 943 роках Ігор здійснив два походи у Закавказзя, які дали змогу київським купцям торгувати на Сході.

3. На південних рубежах Русі у 915 р. вперше з’явилися печеніги, які уклали з Києвом мирну угоду й відкочували до Дунаю, але вже в 930 р. Ігореві довелося воювати з ними.

В останні роки князювання Ігор вів війну з деревлянами. Причиною невдоволення деревлян владою князя було велике полюддя, яке збирав із них Ігор за допомогою варягів.

Таке «полюддя» було дуже дошкульне для місцевого населення. Не тільки треба було доставити тяжку данину — хутра, шкури, мед, віск, чи чого там чекав Київ, — але й удержувати цілу зиму військо, яке певно не поводилося на спокійно. Тому слов'янські племена не раз противилися проти цих важких обов'язків.

Данину у Деревлянській землі Ігор відступив зразу своєму воєводі Свенельдові. Країна була багата, і воєвода мав з неї великі доходи. Але тоді дружина самого Ігоря почала нарікати, що їй так добре не живеться. Ігор рішився збільшити данину деревлянам і пішов з дружиною на Деревлянську землю. Почалися звичайні «примучування», — Ігореві вояки взяли данину силою.

Коли князь з дружиною вже повертався до Києва, він задумався і сказав дружині: «Ідіть з даниною до дому, а я вернуся і ще походжу». Думав іще більше для себе зібрати. Як деревляни дізналися, що він вертається, сказали: «Як внадиться вовк між вівці, то повиносить усе стадо, поки його не уб'ють. Так буде і з нами, як його не вб'ємо, то нас вигубить». І під городом Іскоростенем зробили засідку й убили Ігоря разом з його товаришами. Візантійський хроніст другої половини X ст. Лев Диякон змалював докладнішу картину розправи над Ігорем. Він повідомляв, що його прив'язали до стовбурів двох нагнутих дерев, відпустили, й дерева роздерли його тіло на дві частини. Існують, по суті, й перекази про це. Літопис подає смерть Ігоря під 945 роком.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ОЛЬГИ

Княгиня Ольга після смерті чоловіка від древлян, проявила себе твердою та мудрою правителькою Русі. вона займалася політичними питаннями, Управління нею з дружинниками, намісниками, скаржниками, а також брала послів. Дуже часто, коли князь Ігор вирушав у військові походи, то його обов'язки повністю лягали на плечі княгині.

Після того як в 945 році Ігор був убитий за повторний збір данини, Ольга жорстоко помстилася їм за смерть чоловіка, проявивши небачену хитрість і волю. Тричі вона вбивала древлянських послів, після чого зібрала військо і пішла на древлян війною. Після того як Ольга не змогла взяти головне місто Коростень, вона зажадала від кожного будинку по три горобці і три голуби, а потім наказала своїм воїнам прикріплювати до лапок птахів труть, підпалювати його і відпускати птахів. Гарячі птиці летіли в свої гнізда. Так і був узятий Коростень.

Після приборкання древлян княгиня зайнялася податковою реформою. Нею були скасовані полюддя і поділені на області землі, для кожної були встановлені «уроки» (фіксована подати). Основною метою реформ було впорядкування системи данини, а також зміцнення державного авторитету.

Також під час князювання Ольги з'явилися перші кам'яні міста, а її зовнішня державна політика здійснювалася не з допомогою військових методів, але дипломатією. Таким чином, були укріплені зв'язки з Візантією і Німеччиною.

Княгиня сама вирішила прийняти християнство, і хоча її хрещення не вплинуло на рішення Святослава залишити Русь язичницької, її справу продовжив Володимир.

Померла Ольга в 969 році в Києві, а в 1547 році її канонізували в святі.

На особливу увагу заслуговує зовнішня політика Ольги.

Зовнішня політика княгині Ольги була дипломатичною, на відміну від її чоловіка.На початку свого правління вона прийняла християнство, а її хрещеним батьком став візантійський імператор. Ці події сприяли підвищенню авторитету Київської Русі серед правителів інших країн, адже отримати в хрещені батьки таку людину здавалося нереально.

В основному, зовнішня політика княгині Ольги була спрямована на поліпшення відносин з Візантією. І це у неї добре виходило. Заради чого частина російської дружини брала участь спільно з візантійською армією в бойових діях, одночасно зберігаючи незалежність своєї держави.

У 968 році Київ піддався нападу з боку печенігів. Обраний міста керувала сама княгиня, завдяки чому він був позбавлений від облоги.

За часів правління Ольги були сформовані умови, які створювали перевага ведення мирної зовнішньої політики перед військовою, якщо в такий була необхідність.

Саме княгині вдалося без військових конфліктів зміцнити зв'язок Київської Русі та Візантії (а також з Німеччиною). Так в 957 році Ольга направляється в Константинополь, де пізніше і прийняла християнство з ім'ям Олена. Це істотно прискорило християнізацію Русі і її подальше єднання з іншими християнськими державами.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА СВЯТОСЛАВА

Все своє життя Святослав провів у воєнних походах і боях. Він підкорив в'ятичів на Оці і Волзі, розгромив Хозарський каганат у пониззі Волги. Хозарський каганат, який займав територію Нижньої Волги і Приазов'я, був давнім сусідом Давньоруської держави. Хозари — це напівкочовий народ тюркського походження. Їхня столиця Ітіль, яка знаходилась в дельті Волги, з часом перетворилася в великий торговий центр.

В період посилення Хозарського каганату деякі слов'янські племена платили хозарам данину. Каганат тримав у своїх руках ключові пункти на важливих торгівельних шляхах в дельтах Волги і Дону, Керченській протоці, переправу між Волгою і Доном і збирав торгові мита. Високі митні платежі негативно відбивались на розвитку торгівлі Давньої Русі.

Часто хозари не задовольнялись одними лише торговими митами, і грабували каравани руських купців, які повертались з Каспію. З другої половини Х ст.. почалась тривала боротьба руських дружин з Хозарським каганатом.

У 965 році князь Святослав розгромив Хозарську державу, завдяки чому Нижній Дон знову заселили слов'яни, а центром цих земель стала хозарська фортеця Саркел (Біла Вежа).

На березі Керченської протоки утворилось руське князівство з центром в Тмутаракані. Це місто з великим морським флотом стало форпостом Русі на морі. Руські дружини на чолі зі Святославом провели ряд походів на Каспійське узбережжя і в степові райони Північного Кавказу.

В результаті цих походів до володінь Святослава увійшли землі есів (осетинів) і касогів (черкесів). В той же час розгром Хозарського каганату відкрив шлях на слов'янські землі новим ворогам Русі — кочовим племенам печенігів. Розгромивши хозарів, Святослав переніс воєнні дії на Балкани, прагнучи підкорити собі що перебувала під владою Візантії.

У 967 році дружина Святослава розбила болгарське військо, східна частина Болгарського царства була підкорена. Але похід Святослава на Балкани несподівано було перервано. З метою зупинити наступ руських військ, візантійці підкупили печенігів і ті у 968 році напали на Київ.

Ольга запросила допомоги і Святослав змушений був повернутися до Києва. Уже наступного року Святослав з дружиною знову рушив на Балкани, куди навіть планував перенести столицю своєї держави.

Другий балканський похід виявився менш вдалим. Святослав змушений був підписати почесний мир з Візантією. За цією угодою князь відмовлявся від своїх володінь на Балканах, а греки обіцяли не заважати поверненню руського війська додому. Але, як виявилось, візантійський імператор щедро заплатив печенігам і підговорив їх напасти на русичів. Вороги підстерегли дружину Святослава біля порогів Дніпра на острові Хортиця. В жорстокій битві полягли всі руські воїни, в тому числі й Святослав.

Основа зовнішньої політики Святослава Ігоровича –загарбницькі походичисельні політичні союзи, міжнародні договори та торгівельні зв’язки з іншими державами, тобто, лише політичні інструментистримання агресивних сусідів. Жодних загарбань, проте активне посилення кордонів та оборонної міці Русі.Політичні шлюби своїх дітей та нащадків видатних європейських володарів.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ВОЛОДИМИРА

Князювання Володимира Великого (980-1015) вважається початком розквіту Київської Русі. Це був один із найяскравіших політичних діячів Європи того часу. За походженням Володимир був позашлюбним сином Святослава і ключниці Ольги – Малуші.

Після смерті Святослава Київська Русь вперше зазнала того, що згодом розвинеться у довготривалу виснажливу проблему: чвари між членами династії Рюриковичів за верховну владу в країні. У сутичці, що спалахнула за право збирати данину, князь Ярополк вбив свого брата Олега. Через декілька років така ж суперечка точилася і між князем Володимиром і Ярополком. З неї Володимир вийшов переможцем і зійшов на київський престол у 980 році.

Володимир залишив у літописі пам’ять про себе як про людину імпульсивну та енергійну, що залюбки вживала життя , але також знала як зосередити всі сили для однієї мети. Володимир у внутрішній політиці обрав інший шлях, ніж його попередники. Його мати, Малуша, походила із слов’янського роду, то ж Володимир близько стояв до місцевих "лучних людей" і на них спирався. Найвпливовішою людиною був брат Малуші, Добриня, що був, імовірно, посередником між князем та київською земельною аристократією. Цей клас займав щораз більше і вагоміше становище у країні.

Володимир повів зовнішню політику. Він залишив далекі воєнні походи, які залюбки проводили його попередники. Він пішов за голосом громади, яка вимагала від князя, щоб він беріг народні сили. То ж Володимир вів тільки оборонні війни. Знову порушуючи традицію попередників, він звернув свій погляд на Захід і також додав до своїх володінь землі сучасної західної України. Можливо, в цьому є один негатив, адже цим було покладено початок довготривалому суперництву з поляками за цей регіон.

Важливими були також і зв’язки з західними племенами. Західні племена – дуліби, хорвати, тиверці, вже за Олега були у зв’язках з Києвом, і як союзники брали участь у поході на Візантію. Потім вони увійшли до складу Київської держави. Лдя Русі західні землі мали значення передусім як постачальники солі, якої багаті поклади були на Підкарпатті. Час від часу, коли печеніги опанували степи і почали замикати дорогу до чорноморських соляних озер, галицька сіль здобула ще більшу ціну. Через західні землі проходили також торгові шляхи – на Волинь, до Польщі та Німеччини і на Перемишль до Угорщини. Це було причиною того, що 981 року Володимир пішов походом на Захід і зайняв Перемишль, Червен та ін.

Пізніше Володимир зайнявся дальшим забезпеченням західного фронту. В 982 році було підкорено в’ятичів. 983 року він здобув землю ятвягів, войовничого литовського племені між Бугом і Німаном. 993 року Володимир ходив на хорватів. Власне, ці походи викликали напруження між Києвом та Польщею. Він також змусив литовських ятвягів визнати його верховенство. Пізніше літопис зафіксував, що Володимир ходив також походом у Польщу. Згодом дві країни перестали ворогувати, і Володимир навіть одружив свого сина Святополка з дочкою польського князя Болеслава Хороброго.

Все це свідчило насамперед про його дипломатичний хист. Володимир також встановив загалом дружні стосунки з поляками, угорцями і чехами. Імовірно, були встановлені зв’язки з Німеччиною, що також мала провідне становище в Європі. В основі цієї західної орієнтації лежало його прагнення підпорядкувати собі головні торгові шляхи на Константинополь – важливий політичний, культурний, торговий центр тогочасної епохи.

Внаслідок виваженої політики володіння князя стали найбільшими в Європі. Вони загалом охоплювали близько 800 кв. км.

ЛІТЕРАТУРА

  • Історія України. Під редакцією В.А.Смолія.- К., Альтернативи, 1997.

  • Історія України. Баран В.К., Грицак Я.Й., Ісаєвич Я.Д. та ін.- Львів: Світ, 1998.

  • Україна: історія. О.Субтельний- К: Либідь, 1994.

  • Войтович Л. 3.1. Династія Рюриковичів. // Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). — Львів : Інститут українознавства, 2000.

  • Котляр М. Ф. Ігор, Ігор Старий // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 411. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.

  • Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.

  • Аркас М. Історія України-Русі. – К., 1990.

  • Грушевський М. Історія України-Русі. – К., 1991.

  • Дорошенко Д. Нарис історії України. – Львів, 1991.

  • Зайцев Ю. Історія України. – Львів, 1996.

  • Крип’якевич І. П. Історія України. – Львів, 1992.

  • Полонська-Василенко Н. Історія України. – К., 1993.

  • Субтельний О. Україна: історія. – К., 1992.

  • Сергієнко В. Історія України від найдавніших часів до кінця ХVІІІ століття. – К., 1995.

  • Толочко П. Київська Русь. – К., 1995.




скачати

© Усі права захищені
написати до нас