Зобов’язання з відшкодування шкоди

Ім'я файлу: Міністерство науки і освіти України.doc
Розширення: doc
Розмір: 114кб.
Дата: 16.05.2020
скачати

Міністерство науки і освіти України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Юридичний факультет

Реферат

на тему: «Зобов’язання з відшкодування шкоди»

1.Поняття зобов'язання з відшкодування шкоди, їх загальна характеристика.

Слід зазначити, що чинним законодавством не визначено поняття «зобов’язання з відшкодування шкоди», а лише зазначаються підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, і підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, це передбачено в Цивільному кодексі України, а саме в статях 1166 і 1167, тому щоб розкрити визначення поняття «зобов'язання з відшкодування шкоди» його слід шукати в юридичній літературі.

Для визначення поняття зобов’язань із відшкодування шкоди, насамперед, слід з’ясувати характерні риси даних зобов’язань.

На думку М.Д. Єгорова, для них характерними є такі положення: а) їх дія поширюється як на майнові, так і на особисті немайнові відносини, незважаючи на те, що відшкодування шкоди має майновий характер; б) виникають внаслідок порушення абсолютних прав; в) мають недоговірний характер, хоч право і було порушено особою, з якою потерпілий знаходився в договірних відносинах (наприклад, якщо шкода життю або здоров’ю громадянина завдана при виконанні ним договірних або інших зобов'язань, то зобов'язання, яке виникає в данному випадку внаслідок завдання шкоди, в силу прямої вказівки закону, має недоговірний характер і спрямоване на повне відшкодування потерпілому, наскільки це можливо, завданої шкоди, уому б вона не булла завдана, у чому б вона не полягала і які б не були способи відшкодування шкоди; г) у випадках, передбачених законом, обов'язок відшкодувати шкоду може бути покладений не лише на заподіювача шкоди, але й на інших осіб, наприклад на особу, в інтересах якої діяв заподіювач.

Г.К. Матвеєв зазначав, що особливостями даних зобов'язань є те, що сторонни пов’язані між собою правами та обов'язками тільки з моменту завдання шкоди ( у договірних зобов'язаннях – з моменту укладення договору). З таким міркуванням можна повністю погодитися, оскільки між потерпілим і заподіювачем шкоди до цього не існувало правовідносин.

О.О. Красавчиков до характерних ознак зобов’язань із відшкодування шкоди відносить те, що: а) за своєю економічною суттю вони є правовою формою відносин для перерозподілу матеріалних благ (головних чином грошових сум). Заподіювач шкоди без еквівалентно відшкодовує завдану його діям шкоду, немає зустрічного надання з боку потерпілого; б) за юридичною природою зобов’язання , що розглядаються , є юридичною формою реалізації цивільно-правової відповідальності, до якої притягується заподіювач шкоди, згідно з нормами закону; в) основна функція даних зобов’язань полягає в тому. Що вони мають на меті відновлення майнового стану потерпілого, який був до факту завдання шкоди. Слід мати на увазі, що функція відновлення, яка є основною, поєднана з виховним впливом на правопорушника.; г) особливістю заходів цивільно-правової відповідальності, що реалізуються за допомогою зобов’язань внаслідок завдання шкоди, є те. Що вони не здійснюють безпосереднього впливу на особу правопорушника.

У випадку завдання шкоди заподіював зазнає обмежень своїх майнових прав, які проявляються в тому, що заподіював змушений відшкодувати за свій рахунок всі понесені потерпілим втрати, виходячи з принципу повного відшкодування шкоди; д) своєрідними є підстави виникнення зобов’язань : вони виникають за наявності передбачених законом умов і у будь-яому випадку лише тоді, коли шкоди завдано протиправними діями; е) відшкодування може полягати у відшкодуванні шкоди в натурі або в поному відшкодуванні завданих збитків.

Більш вдалою, здається, характеристика специфіки зобов’язань із відшкодування шкоди, запропонована Д.В.Бобровою. Вона зазначає, що: а) юридичними фактами, на підставі яких виникає зобов'язання, є порушення абсолютного пассивного обов’язку і тим самим – абсолютного права, тобто порушення абсолютних правовідносин шляхом вчинення протиправного і, як правило, винного діяння; б) обов’язок заподіювача – це його новий обов’язок, який покладається на нього законом замість порушеного ним абсолютного обов’язку пасивного типу в абсолютних правовідносинах; в) заподіювач зобов'язаний відшкодувати заподіяну шкоду шляхом відшкодування її в натурі або відшкодування заподіяних збитків; г) обов'язок заподіювача спрямований на поновлення порушенного абсолютного права, а якщо це неможливо – на відшкодування заподіяних збитків; д) суб’єктний склад зобов’язання визначається так: уповноважена особа в ньому збігається з уповноваженою особою в абсолютних правовідносинах, тобто з носієм абсолютного права щодо зобов’язаної особи, то нею стає будь-яка зобов’язана особа в абсолютних правовідносинах, яка порушила абсолютне право.

Таким чином, характерними рисами зобов'язань із відшкодування шкоди є, те що вони:

- виникають внаслідок неправомірних рішень, дій чи бездіяльності заподіювача шкоди;

- настають у тому випадку, коли потерпілий і заподіювач шкоди не знаходилися в цивільних правовідносинах;

- це завжди новий юридичний обов'язок, який поклдається на правопорушника замість невиконаного;

- виникають при порушенні абсолютного права потерпілого;

- регулюються імперативними нормами;

- виступають тільки у формі відшкодування шкоди;

- на розмір відшкодування впливає умисел і груба необережність потерпілого та матеріальний стан заподіювача шкоди в особі фізичної особи;

- наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв’язку між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача, вини є обов'язковими умовами виникнення позадоговірної відповідальності.

З’ясувавши характерні риси зобов’язань із відшкодування шкоди, можна дати їх визначення.

На мою думку,найбільш вдалим визначенням поняття «зобов'язання із відшкодування шкоди» є визначення запропоноване Д.В. Бобровою, як вона зазначає, що зобов’язання із відшкодування шкоди це зобов’язання, в якому особа, що пртиправно і вино завдала шкоди особистості громадянина або його майну чи майну організації, зобов'язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування заподіяної шкоди у повному обсязі.^¹

2. Елементи зобов’язання з відшкодування шкоди. Підстави та умови виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди.

Елементами цього зобов’язання є:

Сторони (кредитор і боржник);
Зміст (права та обов’язки сторін);
Предмет.

Сторонами зобов’язання з відшкодування шкоди можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, орган місцевого самоврядування.

Кредитором виступає потерпілий, а боржником, за загальним правилом, є особа, яка завдала шкоди (його ще називають деліквент). У випадках, передбачених законом, до деліктної відповідальності можуть притягуватись й інші особи ( батьки малолітнього чи неповнолітнього, опікуни, піклувальники та ін.).

У деяких випадках, зокрема при суброгації і регресі, відбувається заміна як боржника, так і кредитора.

Прикладом суброгації є ст. 1282 ЦК України, за якою спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержанного в спадщину. Про заміну боржника йдеться також у ч.2 ст.1184 ЦК України, де зазначено, що в разі смерті опікуна недієздатної особи, яка завдала шкоди, або відсутності в нього майна, достатнього для відшкодування шкоди, якщо сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, частково або в повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи.

При регресі боржник за основним зобов'язанням стає кредитором у регрессному зобов’язанні. Наприклад, відповідно до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регрессу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

На думку Н.В. Безсмертної, основна відмінність суброгації від регрессу полягає в тому, що при регресі одне зобов’язання заміняється іншим (основне зобов’язання припиняється, а додаткове виникає), а при суброгації в зобов'язанні замінюється лише кредитор, а сааме зобов’язання зберігається, тобто відбувається заміна осіб у зобов'язанні.

З'ясувавши відмінності суброгації від регрессу має практичне значення при визначенні початку перебігу строків позовної давності. Оскільки при суброгації нового зобов’язання не виникає, перебіг строків позовної давності починається з моменту виникнення зобов’язання. Перебіг строку позовної давності за вимогою, яка виникає в порядку регресу, починається з моменту відшкодування збитків.

Змістом зобов'язання з відшкодування шкоди є право потерпілого (кредитора) вимагати поновлення його майнових і особистих немайнових прав, що були порушені неправомірними діями (бездіяльністю) заподіювана шкоди до того

стану, в якому вони знаходились до правопорушення, і обов'язок заподіювача шкоди чи інших зобов'язаних осіб (боржника) виконати такі вимоги.

Предметом зобов'язання з відшкодування шкоди є дії боржника, що забезпечують найбільш повне поновлення майнових та особистих немайнових благ кредитора, яким завдана шкода.

Щодо підстав та умов виникнення зобов'язань унаслідок завдання шкоди зазначимо, що в ст. 11 ЦК України серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків міститься «заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі».

Як постає зі ст. 1166 ЦК України, відшкодування шкоди можливе за таких умов:

Завдано шкоду особистим немайновим правам або майну фізичної чи юридичної особи;
Дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними;
Існує причинний зв’язок між протиправними діями правопоррушника та шкодою, яка виникла;
Наявна вина особи, яка завдала шкоду. При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має доести відсутність своєї вини. Для виникнення обов’язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.

Таким чином, зобов’язання у зв’язку із відшкодуванням шкоди виникає за наявності трьох умов (крім наявності підстави виникнення-завдання шкоди), з яких дві носять об’єктивний характер та одна – суб’єктивний.

У сукупності вони складають «генеральний делікт», формула якого є такою: хто заподіяв іншому шкоду, зообов’язаний її відшкодувати.

Умови цивільно-правової відповідальності поділяють на «позитивні» (настання шкоди, причинний зв’язок між шкодою й поведінкою особи, яка заподіяла шкоду, їх наявність доводиться зацікавленою особою для виникнення відповідальності) та «негативні», що перешкоджають її настанню ( вина, завдання шкоди правомірними діями; їх відсутність або наявність доводиться зацікавленою особою, щоб не допустити виникнення відповідальності).^²

3. Обставини, які виключають майнову відповідальність : казус, непереборна сила.

Варто вказати, що однією з універсальних підстав звільнення заподіювача шкоди від обов’язку відшкодування шкоди є непереборна сила, а також будь-яка інша обставина, настання якої боржник не міг та не мав передбачити (випадок). Випадок і непереборна сила не є однаковими за змістом категоріями, проте вони є загальними обставинами звільнення як від договірної, так і від не договірної відповідальності.

Під правовим випадком (казусом) розуміється така подія чи її результат (наслідки), яких могло б не бути, протее які не були відвернені відповідальною особою лише тому, що їх неможливо було передбачити та запобігти через раптовість їх настання. Отже. Випадковою може бути подія, яка є причиною завдання шкоди, або сама шкода як наслідок певної події.

Тому «випадок» (casus) і відсутність провини – дві сторони того ж явища; там, де кінчається провина, починається випадок.

Значення випадку полягає в тому, що він, незважаючи на наявність протиправної поведінки особи, шкоди й причинного зв’язку між ними, стає підставою для звільнення від цивільно-правової відповідальності.

Однак необхідно враховувати, що законодавством передбачаються такі види зобов’язань , за якими боржник відповідає за випадок. Відповідальність незалежно від провини означає, що її може бути покладено на правопорушника не лише за наявності його провини, а й за випадкового невиконання зобов’язання або випадкового заподіяння шкоди.

Існують певні теорії, що пояснюють сутність і поняття непереборної сили. «Суб’єктивна теорія» пояснює непереборну силу як подію, якій заподіював шкоди не міг запобігти, незважаючи на вищий ступінь старанності, дбайливості та передбачливості. Однак у такому широкому розумінні поняття непереборної сили збігається з поняттям випадку.

«Об’єктивна теорія» характеризує непереборну силу двома рисами : це явище, зовнішнє щодо діяльності організації, у сфері якої заподіяно шкоду;

це явище, надзвичайне за силою дії, стихійне, опиратися якому людськими силами неможливо.

Неперебона сила – це сила стороння, зовнішня, яка з діяльністю відповідача в жодному зв’язку не перебуває. Непереборна сила – це надзвичайна подія, якій неможливо запобігти за конкретних умов з об’єктивних підстав ( на досягнутому рівні науки й техніки).

Випадку в цивільному праві можна об'єктивно запобігти, не може йому запобігти лише конкретна особа, маючи доступні засоби.

Надзвичайною вважається подія, яка є відхиленням від необхідної закономірності в розвитку явищ та обумовлюється випадковими причинними зв'язками.

Категорія «непереборна сила» є межею «підвищеної» цивільно-правової відповідальності в разі відповідальності особи незалежно від її вини. Зокрема, сааме дія непереборної сили звільняє від відповідальності «професійного зберігача» за втрату, нестачу чи пошкодження переданного на зберігання майна (ч.2 ст.950 ЦК України) та володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну цим джерелом (ст. 1187 ЦК України).

Обставини непереборної сили можна поділити на три групи:

Природні явища, що мають стихійний характер (пожежі, повені, землетруси)
Екстремальні ситуації громадського життя (воєнні дії, масові захворювання (епідемії), страйки.
Деякі заборонні акти держави( наприклад, оголошення карантину, обмеження перевезень на певних напрямках)

Зазвичай непереборна сила повністю звільняє від відповідальності заподіювача шкоди. Це постає з того, що в таких випадках не йдеться про волю людини, реалізацію її намірів.

Проте шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи навіть унаслідок непереборної сили, може бути відшкодовано у випадках, встановлених законом. Наприклад, авіаційні підприємства відповідають також за випадкове завдання шкоди членам екіпажу, у тому числі за шкоду, що виникла внаслідок непереборної сили (ст. 29 Повітряного кодексу України).^³

4. Способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого.

Згідно, статті 1192 ЦК України «Способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого»:

З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ, тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Щодо особливостей визначення шкоди зазначимо, що майнова шкода в розумінні ч. 1 ст.1166 ЦК України - це зменшення майнової сфери потерпілого внаслідок пошкодження чи знищення його майна або внаслідок порушення його особистих немайнових прав. Знищення чи пошкодження предметів матеріального світу викликає майнову шкоду, грошове вираження якої іменується збитками.

Термін «збитки» за своїм юридичним значенням, встановленим у ст. 22 ЦК України, є вужчим за поняття «шкода», оскільки включає лише реальні збитки та упущену вигоду, а відшкодовуються вони, як правило, за наявності майнових відносин і в грошовому вираженні. Терміни «шкода» та «ущерб» (рос.) часто вживаються як синоніми, проте згідно з усталеною цивілістичною традицією терміном «ущерб» (рос.) визначається лише один різновид шкоди - майнова шкода. У ЦК України, як і в українській цивілістиці, термін «ущерб» («збиток») не згадується, а йдеться лише про «збитки» (рос. «убытки»). Про те, що мається на увазі саме грошове вираження шкоди, а не майнова шкода/«ущерб», свідчить, зокрема, формулювання ст. ст. 22, 623 , 1192 ЦК України.

Збитки за своєю природою є неоднорідними й можуть складатись із двох частин: реальних збитків та упущеної вигоди. Реальні збитки також можуть бути двох типів: витрати, які потерпіла особа або провела, або повинна провести для усунення наслідків правопорушення, та вартість втраченого чи пошкодженого майна потерпілого.

Витрати потерпілого й пошкодження його майна охоплюються поняттям реальних збитків. Не отримані потерпілим доходи складають його упущену вигоду. Лиш е в такому розумінні складу збитків буде реалізовано принцип повного відшкодування збитків, закріплений у ч. 2 ст. 22 ЦК України.

«Повнота» відшкодування включає також збитки, зазнані внаслідок інфляційних процесів, оскільки ч. 3 ст. 623 ЦК України встановлює: «Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни, встановлені на день, коли він виносить рішення». Щоправда, це правило визначає таку можливість лише як «право» суду на стягнення інфляційних збитків.

Необхідно відмітити, що відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається також «матеріальна компенсація моральної шкоди». Віднесення розробниками Господарського кодексу України до складу збитків матеріальної компенсації моральної шкоди свідчить про змішення ними понять «шкода» та «збитки».

У разі пошкодження майна вирішуються такі питання: 1) чи можливо використовувати це майно за його прямим призначенням, тобто чи втратила річ не лише мінову, а й споживацьку вартість; 2) якщо подальше використання майна можливе, то розміром збитку слугуватиме різниця в применшенні його вартості, тобто встановлення розміру витрат, необхідних для відновлення майна (його ремонту) до стану, що передував пошкодженню. Під час пошкодження майна доведення збитків, таким чином, буде зводитись до обґрунтування проведених витрат щодо відновлення майна або до обґрунтування витрат, які потерпіла сторона повинна провести знов-таки для відновлення майна. У зв'язку із цим не зовсім коректно законодавець включив «пошкодження майна» в поняття збитків, надане в ст. 22 ЦК України.

Вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна має підтверджуватись для включення його до суми збитків. При цьому варто спиратися на такі документи: Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення ( псування) матеріальних цінностей, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116; Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затверджену Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10 грудня 2008 р. № 639 ; Методику обчислення збитків від забруднення нафтою, затверджену Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 631 тощо.

Під час визначення конкретного розміру упущеної вигоди необхідно виходити з реальних умов комерційного обороту, не вдаючись до припущень про вірогідні прибутки. Під час доведення розмірів неотриманого прибутку не беруться до уваги гадані розрахунки позивача. Суди вимагають у цьому разі представити письмові докази можливості отримання прибутку.

Як зазначено в Ухвалі Верховного Суду України від 29 березня 2006 р., під час обчислення розміру неотриманих доходів (упущеної вигоди) першорядне значення має визначення достовірності ( реальності) тих доходів, які потерпіла особа припускала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Під час розрахунку розміру упущеної вигоди ТОВ «Х» виходив із суми, передбаченої в договорі щомісячної орендної плати (2 000 грн), помноженої на 12 місяців. Водночас за правилом ст. 322 ЦК України власник несе тягар утримання належного йому майна, а тому представлений ТОВ «Х» в обґрунтування позову розрахунок не доводить розмір упущеної вигоди від неможливості використання спірного майна [6].

Норма про поняття, види й зміст збитків міститься в розділі І «Основні положення» ЦК України та є універсальною, оскільки терміном «збитки» законодавець оперує в усіх інститутах цивільного права, у тому числі під час застосування норм про власність, юридичних осіб, відшкодування недоговірної шкоди тощо. У випадках, встановлених законом, розмір відшкодування може бути зменшено (ч. 4 ст. 1193 ЦК України).

^⁴

5. Враховування вини потерпілого та матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоду при вирішенні питання про відшкодування шкоди

Стаття 1193 ЦК України встановлює порядок урахування вини потерпілого і матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди. Відповідно до цієї статті, шкода , завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується.

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступення вини потерпілого ( а в разі вини особи, яка завдала шкоди – також залежно від ступення її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч.1 статті 1195 ЦК., у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкода завдана вчиненням злочину.

У цій статті містяться підстави, за яких деліктна відповідальність не має місця взагалі або її розмір зменшується порівняно із вимогою відшкодування шкоди в повному обсязі (див. коментар до ст. 1166 ЦК). До них відносять вину потерпілого та матеріальне становище фізичної особи, яка завдала шкоди.

Вина потерпілого — це психологічне ставлення потерпілого до своєї поведінки, яка, порушуючи норми об´єктивного права, тягне застосування певної санкції, що проявляється в зменшенні чи в позбавленні потерпілого права на відшкодування. У разі завдання шкоди враховуються тільки умисел та груба необережність потерпілого.

Згідно ч. 1 ст. 1193 ЦК умисел потерпілого відноситься до юридичного факту, за наявності якого особа, яка завдала шкоди, безумовно звільняється від обов´язку її відшкодувати. Діяти умисно означає передбачати і бажати настання шкоди або свідомо її допускати.

На відміну від кримінального законодавства, цивільне законодавство не поділяє умисел на прямий і непрямий, проте розрізняє грубу та просту необережність. Так коли людина не дотримується високих вимог, пред´явлених до неї як особистості, що здійснює за даних умов певний вид діяльності, вона допускає просту необережність; у тих випадках, коли особа не тільки не дотримується високих, а й мінімальних вимог уважності та обережності, які зрозумілі кожному, вона допускає грубу необережність. Згідно ч. 2 ст. 1193 ЦК на розмір відшкодування завданої шкоди впливає тільки груба необережність потерпілого (знаходження в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху і т.п.).

Стаття 1193 ЦК передбачає два випадки, за яких може мати місце груба необережність потерпілого: а) наявність грубої необережності потерпілого з одночасною відсутністю вини особи, яка завдала шкоди, у разі настання відповідальності незалежно від вини; б) має місце як груба необережність потерпілого, так і вина особи, яка завдала шкоди.

Згідно з правилами ч. 2 ст. 1193 ЦК, суд, з врахуванням обставин справи, за наявності грубої необережності потерпілого, яка сприяла виникненню або збільшенню шкоди, може зменшити розмір відшкодування.

У ч. З ст. 1193 ЦК зазначені обставини, коли вина потерпілого не враховується. Тобто мова йде про відшкодування: а) додаткових витрат, передбачених ч. 1 ст. 1195 ЦК; б) завданої смертю годувальника; в) у разі відшкодування витрат на поховання.

У правилах ч. 4 ст. 1193 ЦК передбачається можливість врахування матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, і як наслідок — зменшення судом розміру відшкодування. Тобто дана норма застосовується тоді, коли: а) відповідачем за даних обставин може бути тільки фізична особа; б) відшкодування шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача в дуже скрутне матеріальне становище.^⁵

6.Особливості відшкодування моральної шкоди.

Відшкодування моральної шкоди — новий і водночас найдієвіший спосіб захисту цивільних прав.

Відшкодування моральної шкоди має низку особливостей, які, насамперед, полягають у чітко визначених протиправних діяннях, до яких законодавець відносить:

• заподіяння каліцтва та іншого ушкодження здоров'я, що призвело до фізичного болю та страждань фізичної особи;

• протиправну поведінку щодо фізичної особи, членів її сім'ї чи близьких родичів, яка призвела до душевних страждань фізичної особи;

• знищення чи пошкодження майна фізичної особи, що призвело до її душевних страждань;

• приниження честі, гідності фізичної особи та ділової репутації фізичної і юридичної особи.

Особливість моральної шкоди полягає в тому, що вона має немайновий характер та може полягати у фізичному болі та/або стражданнях фізичної особи, а також інших негативних наслідках немайнового характеру, які було спричинено внаслідок приниження честі, гідності фізичної особи та ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також інших протиправних діянь.

Певна специфіка є у вині заподіювача. За загальним правилом, завдана моральна шкода відшкодовується за наявності вини заподіювача. Однак відшкодування моральної шкоди може бути здійснено і незалежно від вини особи, що заподіяла її, у таких випадках:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) якщо шкоди завдано фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування чи посадової або службової особи цих органів при здійсненні ними своїх повноважень, а також унаслідок прийняття вказаними органами нормативно-правового акта, що було визнано незаконним і скасовано;

4) в інших випадках, встановлених законом.

Певні особливості має і порядок відшкодування моральної шкоди. За загальним правилом, моральну шкоду відшкодовує заподіювач на користь особи, що має право вимагати такого відшкодування. Заподіювачем моральної шкоди може бути орган державної влади, орган влади АРК, орган місцевого самоврядування, фізична або юридична особи. Однак у випадках, що прямо передбачено законом, заподіювач моральної шкоди та особа, що несе за неї відповідальність, можуть не збігатися, наприклад, за шкоду, завдану державними органами чи їх посадовими особами, відповідальність несе держава Україна. Своєю чергою, особою, що має право вимагати відшкодування завданої їй моральної шкоди, як правило, є особа, якій таку шкоду завдано. При цьому, законом може бути встановлено відповідні обмеження щодо цих осіб, наприклад, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не мають права вимагати компенсації їм моральної шкоди у справах із захисту честі, гідності та ділової репутації (ст. 49 Закону України "Про інформацію").

На цьому тлі гостро постає питання відшкодування шкоди, яку завдано особі, що померла. Така моральна шкода відшкодуванню не підлягає. Відшкодовується лише моральна шкода, яку було завдано смертю фізичної особи безпосередньо чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (п. 2 ст. 1168 ЦК). Від цього випадку слід відмежовувати надану законом можливість спадкоємця вимагати переходу права на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя (п. 3 ст. 1230 ЦК).

На практиці доволі часто виникають питання, що пов'язані з розміром відшкодування моральної шкоди. На жаль, ЦК залишає питання про встановлення розміру відшкодування моральної шкоди без належного правового врегулювання. Передбачено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Щодо розміру грошового відшкодування моральної шкоди, то законодавець зазначає, що його визначає суд залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. А це означає, що при встановленні розміру такого відшкодування ані суд, ані сторони не матимуть жодних законодавчих передумов для його визначення.

В Україні не тільки не встановлено чітких методик нарахування розміру моральної шкоди, а й навіть бодай нижньої чи верхньої межі, як орієнтирів, що і змушує суд при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди враховувати вимоги розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

За загальним правилом, нарахований розмір моральної шкоди відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Наприклад, моральну шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодовано шляхом здійснення щомісячних платежів.

В окремих випадках умови та порядок відшкодування моральної шкоди може бути встановлено законом, наприклад, "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання попереднього слідства, прокуратури і суду" та ін.

Розглянемо окремі аспекти складання позовної заяви (розтлумачені у Листі №35-13/797 ).

Позовна заява повинна відповідати вимогам ст. 137 ЦПК України та ст. 54 ГПК України . У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено: зміст позовних вимог, тобто, в чому полягає моральна шкода, викладено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, якими саме неправомірними діями чи бездіяльністю завдана ця шкода та зазначення доказів, що підтверджують позов.

Крім того, у позовній заяві має бути зазначено розмір відшкодування моральної шкоди в грошовій або іншій матеріальній формі.

У випадках заподіяння моральної шкоди з вини кількох відповідачів у позовній заяві необхідно викласти зміст вимог щодо кожного з них. Відповідно до статті 268 ЦК України на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, позовна давність не поширюється.

Але винятком з цього правила є правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди:

• заподіяної поширенням недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації - застосовується строк позовної давності в один рік ( ст. 258 ЦК України ). У цьому випадку позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

• заподіяної працівникові у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя - застосовується тримісячний строк позовної давності ( ст. 233 КЗпП ).^⁶

Список використаних джерел

Рус

скачати