Зміст вступ з розділ 1

1 2 3 4

Ім'я файлу: Ажурне випилювання як засіб формування творчих здібностей учнів
Розширення: doc
Розмір: 277кб.
Дата: 10.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Лабораторна робота №2 Точіння деревини.docx
Факторні теорії особистості.pptx
поліомієліт 2016.docx
Алюміній та його сплави.docx
роли.docx

ЗМІСТ

Вступ З

Розділ 1. Теоретичні засади формування творчих здібностей учнів 5

Поняття особистості, основні аспекти її формування 5
Психофізіологічні особливості формування творчих здібностей 14
учнів
Дидактичні умови формування творчих здібностей на заняттях з 24
трудового навчання

Розділ 2, Особливості формування творчих здібностей учнів у 28

процесі вивчення варіативного модуля „Технологія ажурного

випилювання"

2.1. Особливості вивчення учнями ажурного випилювання лобзиком 27

2.3. Розробка завдань, спрямованих на формування творчих

здібностей учнів 33

Висновки 36

Список використаних джерел 37

Додатки 38

Вступ

На сучасному етапі становлення національної системи освіти в Україні головним є розвиток особистості, здатної до сприймання, розуміння і творення матеріальних і духовних цінностей. Сучасна школа потребує ефективного вирішення проблеми організації творчої роботи школярів, адже важливо, щоб навчальний процес став для дітей не тільки оволодінням знаннями, без яких вони не зможуть обійтися у повсякденному житті, а й викликав естетичне задоволення, палке бажання йти шляхом свого розвитку, долаючи складні ділянки у навчанні, обходячи невиразність та звичне ставлення до нього, знаходячи кожного разу щось нове, привабливе і цікаве у почутому, побаченому й пережитому.

Про необхідність стимулювання й розвитку творчих сил і можливостей учнів у навчальному процесі писали відомі українські педагоги Г. Ващенко, А. Волошин, В. Сухомлинський, К. Ушинський та ін.

Вивчення сучасної ситуації в галузі освіти свідчить що, істинний стан справ у школі не завжди відповідає цим вимогам. У процесі викладання дисциплін і, зокрема трудового навчання, далеко не повно враховуються процеси формування у підростаючого покоління творчих здібностей, що повинні відображати динаміку соціального життя, потребу держави в освічених творчих особистостях, які спроможних досягти високих результатів на своїх робочих місцях, несуть у собі потужній творчий потенціал, зберігають культуру народу, збагачують духовність суспільства і окремої особистості зокрема. Надолужити ці прогалини можна в процесі вивчення окремих варіативних модулів, запропонованих новою редакцією навчальної програми з трудового навчання для учнів 5-9 класів, зокрема модуля „Технологія ажурного випилювання", розробленого вчителями трудового навчання Лещуком Романом Миколайовичем (м. Вінниця) та Гащаком Володимиром Михайловием (м. Івано-Франківськ)

4

Даний модуль спрямований на максимальний розвиток в учнів творчого мислення, ініціативи, смаку, на формувати вмінь і навичок творчої діяльності, надає творчий простір для вираження індивідуальності кожного учня.

У зв'язку з цим темою даної курсової роботи було обрано „ Ажурне випилювання, як засіб формування творчих здібностей учнів 5 класу "

Об'єкт дослідження - процес трудового навчання в загальноосвітній школі.

Предмет дослідження - зміст та структура варіативного модуля „Технологія ажурного випилювання"; методика формування творчих здібностей школярів на заняттях.

Мета курсової роботи: теоретично обґрунтувати шляхи підвищення ефективності формування творчих здібностей школярів на заняттях з трудового навчання, розробити методичне та дидактичне забезпечення щодо проведення занять варіативного модуля „Технологія ажурного випилювання".

Для досягнення обраної мети були поставлені наступні завдання:

проаналізувати стан проблеми розвитку творчих здібностей учнів та
дослідити різні підходи до її розв'язання у науковій та методичній літературі;
з'ясувати психолого-педагогічні особливості формування творчих
здібностей школярів;
розкрити особливості та розробити методику формування творчих
здібностей учнів в процесі вивчення варіативного модуля „Технологія
ажурного випилювання".

5

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧИХ

ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ

1.1. Поняття особистості, основні аспекти її формування

Слово "особистість", як і багато інших понять, широко використовуються в повсякденному спілкуванні поряд з іншими термінами. Тому щоб відповісти на запитання: "Що таке особистість?", необхідно, насамперед, провести розмежування понять "людина", "особистість", "індивідуальність", "індивід".

Людина - з однієї сторони істота біологічна, наділена свідомістю, що володіє мовою, здатністю трудитися; з іншої сторони людина - істота суспільна, їй необхідно спілкуватися і взаємодіяти з іншими людьми.

Особистість - це індивід як суб'єкт соціальних відносин і свідомої діяльності. Особистість — це та ж людина, але яка розглядається тільки як суспільна істота. Говорячи про особистість, ми відволікаємося від біологічної природної її сторони. Не всяка людина є особистістю. Недарма ж, напевно, можна чути про одного що це "дійсно особистість!", а про іншого - "ні, це не особистість".

Індивідуальність - це особистість конкретної людини, як неповторне поєднання своєрідних психічних особливостей.

Індивід - одиничний представник людського роду, конкретний носій усіх соціальний і психологічних рис людства: розуму, волі, потреб і т.д. Поняття "індивід" у цьому випадку вживається в значенні "конкретна людина". При такій постановці питання не фіксується як особливості дії різних біологічних факторів (вікових особливостей, темпераменту), так і різниця соціальних умов життєдіяльності людини. Індивід у даному випадку розглядається як відправний момент для формування особистості від вихідного стану для онто- і фейлогенеза людини, особистість - підсумок розвитку індивіда, найбільш повне втілення всіх людських якостей. Одні

6

вчені вважають, що психіка людини біологічно обумовлена, що всі сторони особистості є уродженими. Наприклад: характер, здібності успадковуються як колір очей, волосся.

Інші учені вважають, що кожна людина завжди знаходиться у визначених відносинах з іншими людьми. Ці суспільні відносини і формують людську особистість, тобто людина засвоює прийняті в даному суспільстві правила поведінки, звичаї, моральні норми.

Чи припустимо ігнорувати, не брати до уваги біологічну сутність людини? Ні, його біологічну, природну сутність ігнорувати не можна. Зрозуміло, що відповідні природні, біологічні особливості необхідні для психічного розвитку людини (напр., необхідні людський мозок і нервова система, щоб на цій основі стало можливе формування психічних особливостей людини).

Розвиваючись поза людським суспільством, істота, що володіс людським мозком, ніколи не стане подобою особистості. Досвід соціальної ізоляції людського індивіда доводить те, що особистість розвивається не просто шляхом автоматичного розгортання природних задатків. Вивчення сприйняття подібними індивідами себе як окремої істоти в навколишньому світі показало, що вони не мають власного "Я", тому що в них цілком відсутнє уявлення про себе як про відособлену, окрему істоту в ряді інших подібних їм істот.

Фактично кожний з них - вже індивідуальність... Але ще не особистість! Людина стає особистістю, а не народжується нею. Ми всерйоз не говоримо про особистість навіть дворічної дитини, хоча вона багато чого придбала із соціального оточення.

Особистість не тільки існує, але і вперше народжується саме як "вузлик", що зав'язується в мережі взаємних відносин. Процес розвитку здійснюється як вдосконалення людини - біологічної істоти. У першу чергу, біологічний розвиток, так і розвиток в цілому, обумовлює фактор спадковості. Цегельний будинок не може бути побудований з каменю чи з

7

бамбука, а з великої кількості цеглин можна побудувати будинок безліччю різних способів. Біологічна спадщина кожної людини поставляє сирі матеріали, що потім формуються різними способами в людську особу, індивіда, особистість.

Немовля несе в собі комплекс генів не тільки своїх батьків, але і їхніх віддалених предків, тобто має свій, тільки йому властивий найбагатший спадковий фонд чи спадково визначену біологічну програму, завдяки якій виникають і розвиваються його індивідуальні якості. Ця програма закономірно і гармонійно перетворюється в життя, якщо, з одного боку, в основі біологічних процесів лежать досить якісні спадкоємні фактори, а з іншого, зовнішнє середовище забезпечує зростаючий організм усім необхідним для реалізації спадкового мінімуму.

Надбані протягом життя навички і властивості не передаються в спадок, наукою не виявлено також особливих генів обдарованості, однак кожна народжена дитина має величезний арсенал задатків, ранній розвиток і формування яких, залежить від соціальної структури суспільства, від умов виховання і навчання, турбот і зусиль батьків і бажання самої маленької людини.

Риси біологічної спадщини доповнюються вродженими потребами людської істоти, що включають потреби в повітрі, їжі, воді, активності, сні, безпеці і відсутності болю. Якщо соціальний досвід пояснює в основному подібні, загальні риси, якими володіє людина, то біологічна спадковість багато в чому пояснює індивідуальність особистості, її споконвічну відмінність від інших членів суспільства. Разом з тим групові розходження вже не можна пояснювати біологічною спадковістю. Тут мова йде про унікальний соціальний досвід, про унікальну субкультуру. Отже, біологічна спадковість не може цілком створити особистість, тому що ні культура, ні соціальний досвід не передаються з генами.

Протягом XIX століття вчені припускали, що особистість існує як щось, що цілком сформувалося всередині яйця - подібно мікроскопічної

8

гомункулі. Особистісні риси індивіда довгий час приписувалися спадковості. Родина, предки і гени визначали те, чи буде людина геніальною особистістю, зарозумілим хвальком, закоренілим злочинцем чи шляхетним лицарем. Але в першій половині XX століття довели, що вроджена геніальність автоматично не гарантує того, що з людини вийде велика особистість. Можна мати гарну спадковість, але залишатися при цьому розумово неповноцінним.

Однак біологічний фактор необхідно враховувати, тому що він, по-перше, створює обмеження для соціальних груп (безпорадність дитини, наявність біологічних потреб і т.д.), а по-друге, завдяки біологічному фактору створюється нескінченне розмаїття темпераментів, характерів, здібностей, що роблять з кожної людської особистості індивідуальність, тобто неповторне, унікальне створіння.

Спадковість виявляється в тому, що людині передаються основні біологічні ознаки людини (здатність розмовляти, працювати рукою). За допомогою спадковості людині передаються від батьків анатомо-фізіологічна будова, характер обміну речовин, ряд рефлексів, тип вищої нервової діяльності. Великий вчений І.П.Павлов у своїй праці про типи вищої нервової діяльності зробив найбільш успішну спробу поєднати темперамент з особливостями організму людини. Він припустив, що всі риси темпераменту залежать від особливостей вищої нервової діяльності.

Темперамент тісно поєднаний з іншими особливостями особистості. Він є як би тією природною канвою, на яку життя наносить візерунки характеру. Під темпераментом розуміють сукупність стійких, індивідуальних, психофізіологічних властивостей людини, що визначають динамічні особливості його психічних процесів, психічних станів і поведінки. Пояснимо наведене вище визначення темпераменту.

У ньому мова йде про стійкі психологічні властивості людини, від яких залежить його поведінка, а виходить, і про особистісні особливості. Термін "психофізіологічні" у даному випадку означає, що відповідні властивості

9

складають не тільки частину психології, але також і частину фізіології людини, тобто одночасно є і психологічними, і фізіологічними.

Іншими словами, мова йде про індивідуальні властивості людини, що скоріше є вродженими, а не надбаними. Це насправді так: темперамент являє собою єдину, суто природну особистісну особливість людини, підставою вважати його саме особистісною властивістю є той факт, що від темпераменту залежать дії і вчинки, що робить людина.

Зі сказаного про темперамент, із наведеного вище його визначення випливає, що темперамент як особистісна особливість людини має свої власні властивості. Властивості темпераменту визначають, насамперед, динаміку психічного життя людини. Психолог В.С.Мерлін приводить дуже образне порівняння. "Уявіть собі, - говорить він, - дві річки: одну -спокійну, рівнинну, іншу - стрімку, гірську. Плин першої ледь помітний, вона плавно несе свої води, у неї немає яскравих сплесків, бурхливих водоспадів, сліпучих бризів. Плин іншої - повна протилежність. Річка швидко несеться, вода в ній гуркоче, вирує, клекоче і, вдаряючись об камені, перетворюється в жмути піни... Щось подібне можна спостерігати в динаміці (особливостях плину) психічного життя різних людей".

І.П.Павлов співвідніс виділені ним типи з психологічними типами темпераментів і знайшов повний збіг. Таким чином, темперамент це прояв типу нервової системи в діяльності, поведінці людини. У підсумку співвідношення типів нервової системи і темпераментів виглядає так:

1) сильний, урівноважений, рухливий тип ("живий", за І.П.Павловим) -
сангвінічний темпераменту

2) сильний, урівноважений, інертний тип ("спокійний", за
І.П.Павловим) - флегматичний темперамент;

3) сильний, неврівноважений, з перевагою збудження ("нестримний"
тип, за І.П.Павловим) -холеричний темперамент;

4) слабкий тип ("слабкий", за І.П.Павловим) - меланхолійний
темперамент.

10

Міркуючи про свій темперамент і темпераменти інших людей, варто брати до уваги дві важливі обставини. По-перше, вивчення типів темпераменту у великої кількості сучасних людей показало, що відповідні традиційним описам, так називані чисті, типи темпераменту зустрічаються в житті досить рідко. Подібні випадки складають від 25% до 30% всіх випадків. Найчастіше в людини сполучаються риси різних типів, хоча переважають властивості якогось одного. Більш того, здавалося, що близько 25% людей узагалі не можна віднести до визначеного типу темпераменту, тому що характеристики, властиві різним типам темпераменту, у них перемішані. По-друге, не можна змішувати властивості темпераменту і риси характеру. Чесним, добрим, увічливим, дисциплінованим чи, навпаки, брехливим, злим, грубим можна бути при будь-якому темпераменті. Хоча виявлятися ці риси в людей з різними темпераментами будуть по-різному. Крім того, на базі визначених темпераментів одні риси виробляються легше, а інші сутужніше.

Кому, наприклад, легше виробити в себе дисциплінованість, послідовність у роботі, наполегливість - холерику чи флегматику? Звичайно, останньому. Знаючи свій темперамент, людина прагне обпертися на його позитивні особливості і перебороти негативні.

Психофізіологи Б.М.Теплов, В.Д.Небиліцин і В.М.Русалов довели, що нервова система людини має багато інших властивостей. Крім того, дослідження, проведені цими вченими, довели, що різні частини нервової системи можуть мати різні набори властивостей. Є, наприклад, властивості, що відносяться до всієї нервової системи в цілому, властивості, що характеризують окремі, великі блоки нервової системи, і властивості, властивим невеликим її ділянкам чи частинам, наприклад окремим нервовим кліткам [5].

Ними допускається, що різні структури мозку людини, зокрема ті, котрі відповідають за спілкування даної людини з людьми і за його активність з неживими предметами, можуть мати різні набори властивостей. Звідси

1 2 3 4

скачати