1   2   3
Ім'я файлу: План+курсової+роботи.docx
Розширення: docx
Розмір: 78кб.
Дата: 01.06.2020
скачати

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ТАКТИКИ ГРИ У ФУТБОЛ…………………………………………………………………………...5

    1. Історія розвитку футболу в Україні та світі……………………….5

    2. Методика удосконалення тактичних взаємодій у футболі……….8

    3. Навчання тактики гри у футбол…………………………………...11

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ КЛАСИФІКАЦІЇ ТАКТИКИ ГРИ У ФУТБОЛ.15

2.1. Організації тактики нападу………………………………………….15

2.2. Тактика захисту у футболі…………………………………………...21

2.3. Засоби та методи, що використовуються для навчання тактичних дій футболістів…………………………………………………………………...25

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….32


ВСТУП
Актуальність дослідження. На сьогоднішній день футбол є однією з найбільш популярних спортивних ігор Європи та всього світу. Високий рівень розвитку сучасного футболу потребує вирішення проблем організації навчально-тренувального процесу, використання найбільш досконалих форм, методів і засобів тренування.

Особлива увага приділяється техніко-тактичній майстерності футболістів, яка визначається великою кількістю прийомів і є базою для ефективної змагальної діяльності.

Дослідженням класифікації тактики гри у футбол займались такі вітчизняні вчені як П.М. Казаков, Г.А. Лисенчук, В.В. Соломонко, А.М. Зеленцова, В.М. Шамардіна та ін.

Аналіз вітчизняної літератури з футболу доводить, що безперервно зростаюча конкуренція на міжнародній спортивній арені покладає на фахівців завдання, щодо розробки нових теоретичних положень тактики гри, принципів ведення спортивної боротьби в футболі.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є дослідження класифікації тактики гри у футбол.

Для досягнення мети нами було поставлено та виконано такі завдання:

- розкрити історію розвитку футболу в Україні та світі;

- описати методику удосконалення тактичних взаємодій у футболі;

- охарактеризувати навчання тактики гри у футбол;

- дослідити організацію тактики нападу;

- визначити тактику захисту у футболі;

- описати засоби та методи, що використовуються для навчання тактичних дій футболістів.

Об’єктом дослідження є тактика футболу, як один із показників теоретичної підготовки футболістів.

Предметом дослідження виступає гра в футбол, де застосовуються різні футбольні тактики тощо.

Методи дослідження. При написанні роботи нами використовувались такі методи: аналіз наукової літератури, методика дослідження тактичної побудови гри футболістів.

Для визначення класифікації тактичної побудови гри ми проаналізували особливості групових та командних тактичних взаємодій, тактичних схем, які найчастіше використовують команди, системи за якими гравці переміщуються по футбольному полю.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 33 сторінки комп’ютерного тексту. Список використаних джерел містить 20 найменувань.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ТАКТИКИ ГРИ У ФУТБОЛ


    1. Історія розвитку футболу в Україні та світі


Футбол – одна з найдавніших ігор людства. Архівні джерела, знайдені в Китаї та Єгипті, зокрема зображення гравців з м’ячем, окремо м’ячі, дають вченим підстави стверджувати, що футбол був відомий людству задовго до нашої ери. Китайцям гра була відома ще понад 5000 років тому. Імператори вважали, що ця гра є важливим засобом військової підготовки.

Згодом під назвою «Кемарі» футбол із Китаю перекочував до Японії. Тут ця гра стала частиною чисельних релігійних обрядів, але широкого розповсюдження серед населення не набула. Археологічні розкопки, проведені в Єгипті та стародавній Греції, а також архівні джерела, засвідчують, що там футбол був досить поширеним. Так, він згаданий у всесвітньо відомій «Одіссеї» Гомера. Ця гра була складовою частиною спартанського виховання юнаків, оскільки вимагала від її учасників прояву сили та елементів боротьби. У стародавній Греції гра з м’ячем мала три назви: «Файнінда», «Гарпаціон», «Єпіскурос» [1, c. 14].

Після занепаду стародавньої Греції, футбол під назвою «Гарпастум», стрімко завойовує римлян і особливо захисників імперії. Зміст гри полягав у перекиданні м’яча один одному так, щоб занести його за основні лінії половини майданчика суперників. Правила гри забороняли одному і тому самому гравцеві володіти м’ячем двічі до взяття воріт. За їх порушення м’яч передавався суперникам.

У Франції ця гра називалася «Soule», «Choule». Завдання гравців тут зводилося до того, щоб переміщувати м’яч від однієї лінії до другої. Боротьба за м’яч була безкомпромісною і навіть небезпечною. Тож і з’явилися королівські та парламентські укази про заборону гри, що призвело до тимчасового занепаду футболу.

В Англії найпопулярнішим видом розваги був «футбол натовпу». Ігри неорганізованих гуртів проводилися на майданах і вулицях міст, що паралізувало життя населення, завдавало великих збитків ремісникам та торговцям.

В Італії в часи Середньовіччя у «calcio» грали переважно у містах Флоренції та Падуї, але там уже існували деякі правила гри [12, c. 32]. Так, визначалася кількість учасників у команді, існували ворота, ставилися певні вимоги до розташування гравців, що вважається витоками тактичних систем гри.

У 1863 році представники всіх створених до того часу футбольних клубів зібралися у Лондоні, щоб розробити єдині правила гри, але досягти згоди не вдалося, зате було створено Англійську футбольну асоціацію. Вже пізніше в цьому ж році було ухвалено перші єдині правила. У них було передбачено чисельний склад команд, розміри футбольного поля та воріт, гравцям заборонялося грати руками в межах штрафного майданчика (за винятком воротаря). Вони складалися з 13 пунктів. У перші правила постійно вносилися доповнення, поправки, нові параграфи. Однак в основному вони збереглися до наших днів.

Створення Футбольної асоціації сприяло переходу від стихійного до організованого футболу.

Переворот у тактику футболу внесли дві команди міста Глазго. Їх гравцями у 1870 році під час гри вперше в історії було застосовано передачу м’яча. З тих пір футбол став командною грою. Н жаль, прізвище футболіста, який вперше здійснив передачу м’яча, історії невідоме. Цей гравець, власне, і дав поштовх для розвитку і подальшого вдосконалення сучасної тактики гри [1, c. 15].

Спорт, і зокрема футбол, в Україні почав розвиватися пізніше, ніж в країнах Західної Європи. Футбол, за деякими джерелами, прийшов у Миколаїв і Київ одночасно, у 1901 році. Трохи пізніше в Харків, а на початку 1910 року і в Донбас. Слід відзначити, що в футбол тоді грали тільки іноземні службовці та іноземні моряки з кораблів, які перебували в портах України.

Бурхливо розвивався футбол у 1935 році у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську. Тоді збірна Україні обійшла професіонального суперника «Ред Стар Олімпік» з рахунком 6:1. Команда «Динамо» (Київ) завжди приймала участь у вищій лізі, а в повоєнні роки вона стала тринадцяти разовим чемпіоном і дев’ятиразовим володарем Кубка радянського Союзу, Суперкубка Європи (1975 р.), дворазовим – Кубка володарів Кубків країн Європи (1975 р., 1986 р.). Про високий рівень українського футболу свідчить також і те, що у вищій лізі Радянського Союзу в різний час виступали команди: «Динамо» (Київ), «Шахтар» (Донецьк), «Металіст» (Харків), «Дніпро» (Дніпропетровськ), «Чорноморець» (Одеса) та ін.

Протягом багатьох років у міжнародних змаганнях основу національних збірних команд складали футболісти українських клубів. Досить згадати всесвітньо відомі прізвища таких гравців як Ю. Войнов, В. Мунтян, В. Пузач, В. Веремєєв, В. Банников, В. Колотов, О. Блохін, Л. Буряк та ін. О. Блохін (1975 р.), І. Біланов (1986 р.), А. Шевченко (2004 р.) були визнані кращими футболістами Європи.

Весною 1992 року проводився перший незалежний чемпіонат України серед команд вищої, першої, другої та перехідних ліг. Титул першого переможця вибороли футболісти команди «Таврія» (Сімферополь). Тепер такі змагання відбувають восени та навесні [16, c. 31].

Чемпіонат України проводиться і серед юнацьких команд молодшого та старшого віку. Створено і юнацьку національну збірну команду України.

1997 рік став знаменитим у розвитку сучасного українського футболу. Україна першою із пострадянських країн і країн Східної Європи на державному рівні затвердила Цільову програму розвитку футболу на 1997–2002 роки. Основною метою цієї Програми було створення системи, що сприяла б гармонійному розвитку футболу в нашій державі.

Отже, футбол є одним з найпопулярніших видів спорту серед населення України та всього світу.


    1. Методика удосконалення тактичних взаємодій у футболі


В даний час проблема моделювання у футболі стала однією з найбільш значущих і перспективних наукових напрямків.

Метод моделювання, як метод наукового пізнання, являє собою відтворення форми або деяких характеристик предметів або явищ з метою їх вивчення або повторення [18, c. 66].

Модельні характеристики відображають деякий еталон спортивної діяльності, орієнтуючись на який можна реалізувати певний рухове досягнення. Як правило, призначення модельних характеристик засноване на оцінці середньостатистичних показників. Оскільки модельні характеристики призначені для певного контингенту спортсменів, їх оцінка являє собою не тільки власне середньостатистичний показник, а деяку зону в межах нижньої і верхньої довірчих меж. Остаточне значення модельних характеристик пов'язане з основними положеннями вибіркового методу.

Можливості методу моделювання реалізуються на будь-якому рівні поведінки футболіста. Але для цього необхідно виконати ряд умов:

- Встановити мету моделювання;

- Визначити граничні умови, тобто яким чином від оригіналу переходити до моделі і назад;

- Виділити ключові в числових значеннях параметри моделі;

- Встановити взаємозв'язки між параметрами [18, c. 68].

Футбол як область наукової діяльності включає в себе всі елементи сучасного життя людини, практично всі сучасні напрями науки знаходять у ньому застосування. Це обумовлено тим, що змагання - це обмежений у часі, регламентований правилами конфлікт, який можливо моделювати тільки з теорії ігор і який є мікромоделлю сучасних соціальних, політичних і військових конфліктів, враховуючи схожість їхніх математичних моделей.

Завдання цілеспрямованого управління командою, орієнтація її на досягнення оптимального результату, облік випадкових і непередбачуваних поводжень суперника, відмови діяльності систем і гравців, планування тренувального процесу - ці завдання за змістом і математичної постановці схожі на завдання управління і планування, які виникають в економіці. Практика підготовки провідних команд з футболу засвідчує ефективність застосування методів у цьому виді спорту.

У сучасному футболі нагромаджено певний досвід моделювання тактичної підготовки, розроблено значну кількість моделей тренувальних програм. Проте стратегія підготовки футболістів, і особливо юних футболістів, практично не відпрацьовується [8, с. 299].

У сучасному футболі гра «зв’язками» гравців викликана практичною необхідністю. Наявність «зв’язок», присутність у «зв’язках» гравців конструктивного плану, а у взаємодіях партнерів у рамках однієї «зв’язки» – завчасно розучених ходів, є основою логічних комбінаційних дій футболістів.

Як свідчать наукові дослідження, схеми і механізми організації гри, які забезпечують складну структуру футболу, не повинні складатися з громіздких комбінацій. Моделювання у навчально-тренувальному процесі взаємодій різноманітних «зв’язок», створюватиме передумови для ефективної тактичної діяльності футболістів [7, с. 28].

Усвідомлюючи переваги комбінаційної гри, теоретики та практики футболу вважають, що взаємодії чотирьох – п’яти «зв’язок» футболістів забезпечують команді значні переваги над суперником. Наявність восьми – десяти «зв’язок» – характеристика суперкомандної гри, проти якої практично немає можливості захистити ворота. Дана модель доводить, що можливості використання тактичних дій у футболі практично невичерпні.

Окрім того, вихідними в тактичних діях футболістів повинен бути загальний тактичний задум, принципи ведення гри, які відпрацьовуються до матчу як основна лінія організації дій, взаємозв’язків окремих гравців і ланок та подолання протидій суперників на шляху до мети.

Встановлено, що рівень індивідуальної техніко-тактичної підготовленості залежить від синтезу спеціалізації та універсалізації футболіста. В свою чергу, універсалізація базується на високому рівні спеціалізації, тому основним, в даному випадку, є надійне виконання функцій і обов’язків свого амплуа. Необхідно також враховувати не тільки якість виконання окремих прийомів, але і їх ефективність, значущість та місце виконання [6, с. 965].

Індивідуальні техніко-тактичні дії (ТТД) умовно можуть бути розділені на дві групи:

1. активні (контактні) ТТД, спрямовані на подолання опору суперника;

2. підготовчі (неконтактні) ТТД, які виконуються без протидії суперника.

Для гравців різних амплуа, в тому числі, і воротаря характерні різні коефіцієнти значущості техніко-тактичних дій. Найбільш значущими для крайніх захисників є відбір м’яча, перехоплення м’яча, гра головою; для заднього центрального захисника – перехоплення, відбір, довгі передачі; для переднього центрального захисника – відбір, перехоплення, гра головою; для опорного півзахисника – довгі передачі, короткі та середні передачі вперед, відбір; для крайніх півзахисників – короткі та середні передачі вперед, довгі передачі, дриблінг; для центрального півзахисника – короткі та середні передачі вперед, дриблінг, удари у площину воріт; для нападників – удари у площину воріт, дриблінг, гра головою. Для воротаря, який приймає участь у техніко-тактичних діях, що характерні для змагальної діяльності польових гравців, найбільш значущими є довгі передачі і короткі та середні передачі вперед. Дані коефіцієнти доцільно використовувати при оцінці техніко-тактичної діяльності футболістів [4, с. 35].

Проте, часто гравці демонструють найвищі (модельні) показники за рахунок виконання прийомів (передачі впоперек-назад) в ігрових ситуаціях, що не сприяють загостренню гри і не мають великого значення для досягнення переможного результату. Інші футболісти, які виконують техніко-тактичні дії, що загострюють ігрову ситуацію, не досягають високих результатів у надійності виконання техніко-тактичних прийомів у зв’язку з частими втратами м’яча.

Тому для визначення рівня виконання модельних характеристик змагальної діяльності необхідно використовувати оцінку спеціалізації та інтегральну оцінку техніко-тактичної підготовленості футболістів, при формуванні яких треба опиратися на поняття ефективності, надійності та змагальної активності, а також враховувати коефіцієнти значущості техніко-тактичних дій футболістів різних амплуа.

Результати наукових досліджень дозволили припустити, що найефективнішими засобами підвищення техніко-тактичної підготовленості футболістів можуть бути тренувальні моделі впливів, при яких враховуються особливості змагальної діяльності [9, с. 128].

Для оптимізації тактичної діяльності футболістів, при підборі ігрових вправ, спрямованих на вдосконалення індивідуальних та колективних наступальних тактичних дій, потрібно виходити із вимог відповідності до структури змагальної діяльності.


    1. Навчання тактики гри у футбол


Гра у футбол – це спортивна боротьба, яка ґрунтується на безпосередньому контакті з суперником у дозволених правилами гри межах [15, c. 9]. Для досягнення високих показників у футболі, крім фізичної та технічної підготовки, гравці мусять мати досить високий рівень теоретичних знань. Він і визначає програму навчання тактики гри.

Вибір тактики гри залежить від багатьох чинників, спричинених внутрішніми та зовнішніми умовами.

Внутрішні умови:

1. Рівень технічної підготовки гравців власної команди та команди суперника.

2. Рівень розвитку рухових якостей (швидкості, сили, витривалості) власної команди та команди суперника.

3. Стан технічної готовності до гри власної команди та команди суперника.

Зовнішні умови:

  1. Метеорологічні умови.

  2. Стан поля (розміри, поверхня).

  3. Місце проведення змагань.

  4. Турнірне положення команд, які зустрічаються [15, c. 21].

Якщо команда має перевагу в техніці, вона намагається проводити гру різноманітними способами, переходячи на індивідуальні дії. У випадку переваги в техніці на боці суперника, слід переключатися на зміцнений захист і застосовувати швидкі атаки. Якщо у команди є перевага в кондиційній (фізичній), гравцям доцільно використовувати безперервну зміну позицій, «розтягувати» гру по довжині і ширині поля, завдяки чому суперник змушений буде перейти на бігові поєдинки. Для нейтралізації цієї переваги краще перейти на уповільнену гру, уникати індивідуальних дій. Щоб проникнути в тил суперника, застосовуються точні передачі. Вони потрібні ще й для того, щоб не втрачати контроль над м’ячем. Захищатися краще позиційно.

Якщо перевага суперника у фізичній підготовці не відчувається, тоді вирішального значення набувають психічні фактори. Тому тренер має займатися розвитком особистості й темпераменту кожного гравця зокрема. Тренер мусить передбачливо оцінювати ситуацію, що панує під час матчу серед своїх гравців і суперників та своєчасно вносити відповідні корективи в тактичні дії своєї команди [18, c. 73].

Зовнішні умови атаки: під час гри за сонячної погоди краще застосовувати високі і напіввисокі подачі і передачі м’яча, що дуже заважає захисникам, воротареві. Якщо доводиться грати за вітром – слід використовувати високі та напіввисокі передачі й подачі з урахуванням вітру. Удари по воротах за таких умов можна завдавати з далеких відстаней (30-35 м). Команді, яка гра проти вітру, доцільно застосовувати короткі передачі і подачі низом, що дає можливість зберігати контроль за м’ячем.

Гра на мокрому полі вимагає коротких, точних передач низом, у ноги партнеру, а ударів по воротах низом і з середніх відстаней. У захисті суперника щільно не тримати. На болотистій поверхні поля гру слід вести довгими передачами зверху, не використовувати ведення та обведення.

На довгому полі ускладнюється грав обороні, тому слід діяти «широко», застосовувати швидкі повздовжні передачі. На широкому полі доцільно користуватися поперечними передачами, з метою розтягування захисників, оскільки вони концентруються в середній частині поля і в зоні штрафного майданчика. Потрібно звертати увагу на підстраховку. На нерівній поверхні поля застосовувати передачі низом не варто, оскільки ускладнюється прийом м’яча [18, c. 73].

Сьогодні футбол є однією з найбільш популярних спортивних ігор Європи та всього світу. Високий рівень розвитку сучасного футболу потребує вирішення проблем організації навчально-тренувального процесу, використання найбільш досконалих форм, методів і засобів тренування.

Тенденції розвитку сучасного футболу свідчать про те, що тактична підготовка гравців стала провідною поміж інших видів підготовки спортсменів, оскільки визначає їх цільову спрямованість і зміст роботи, конкретизує функціональні обов’язки футболістів у команді в різних ігрових ситуаціях, сприяє слушності вибору системи гри, визначає параметри моделей команд. Тактика є основним змістом всієї ігрової діяльності під час зустрічі. Вдало вибрана тактика боротьби проти конкретного суперника сприятиме досягненню успіху, а невдало підібрана тактика або не реалізована в ході матчу зазвичай приводить до поразки.

Система гри у футбол є тільки формою зовнішнього розташування гравців і вирішального значення для гри команди і досягнення нею успіху не має. На передній план висувається спосіб організації гри, її зміст, що й створює відчутну перевагу над формою, тобто розташуванням гравців [20, c. 141].

Отже, гра у футбол – це спортивна боротьба, яка ґрунтується на безпосередньому контакті з суперником у дозволених правилами гри межах. Для досягнення високих показників у футболі, крім фізичної та технічної підготовки, гравці мусять мати досить високий рівень теоретичних знань. Він і визначає програму навчання тактики гри.

  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас