1   2   3   4
Ім'я файлу: курсова.docx
Розширення: docx
Розмір: 60кб.
Дата: 28.01.2023
скачати

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ I. Дослідження літературних джерел з питань виникнення та класифікації інтелектуальних порушень……………………………………....6

I.1 Вивчення літературних джерел з питань виникнення розумової відсталості………………………………………………………………………..6

I.2 Класифікація олігофреній…………………………………………………..11

Розділ II. Методи навчання усного та писемного мовлення у дітей з інтелектуальною недостатністю………………………………………………..16

ІІ.1 Поняття методу навчання та їх класифікація……………………………..16

II.2 Методи навчання лексико-граматичної сторони мовлення на уроках української мови………………………………………………………………..27

II.3 Формування фонетико-фонематичної сторони мовлення в осіб з інтелектуальними порушеннями……………………………………………….33

II.4 Особливості навчання писемного мовлення дітей з інтелектуальним порушенням…………………………………………………………………….38

Висновки………………………………………………………………………..44

Список використаної літератури……………………………………………..46

ВСТУП

Сучасний етап розвитку суспільства ставить перед освітою нові завдання, спрямовані на істотне посилення уваги до навчання, виховання і розвитку особистості. Завдання покращення підготовки вихованців до самостійного життя стоять і перед допоміжною школою. Однією з умов їх вирішення є посилення корекційно-розвиваючої ролі навчання і виховання дітей з інтелектуальними порушеннями. За цієї умови навчання забезпечуватиме таким дітям можливість у майбутньому брати активну участь у трудовому та соціальному житті.

В допоміжній школі загальні завдання навчання і виховання вирішуються в поєднані зі спеціальними, у число яких входить і корекція порушень мовленнєвого розвитку розумово відсталих учнів.

Мовлення, як суспільно-історичне явище, супроводжує всі сторони буття людини, забезпечуючи успішність її адаптації, інтеграції та соціалізації. Тому увага до мовленнєвого розвитку кожної особи не випадкова, особливо, коли йдеться про дітей з інтелектуальним недорозвитком.

Мовлення — це форма спілкування, опосередкована мовою, яка включає процеси побудови та розуміння висловлювання. Мовлення дитини розглядається як специфічна, ієрархічно організована діяльність. Як і будь-яка інша діяльність, мовлення характеризується мотивованістю, цілеспрямованістю, певною структурою. До функцій мовлення, крім спілкування, належать також пізнавальна та регулювальна. Мовлення відіграє винятково важливу роль у формуванні вищих психічних функцій.

Вчені Л. С. Виготський, Л. В. Занков, М. Ф. Гнєздилов, Г. М. Дульнєв, А. Н. Леонтьєв, М. П. Феофанов, В. Г. Петрова, М. А. Савченко, Є. Ф. Соботович, Г. А. Каше, М. С. Певзнер вивчали особливості психічного розвитку розумово відсталих дітей, виявили характерні особливості їх усного і писемного мовлення, розкрили вплив мовленнєвого недорозвинення на формування розумових операцій.

Проблема формування граматичного ладу мовлення є однією з актуальних проблем мовленнєвого розвитку дітей з інтелектуальним недорозвитком. Характерні риси мовленнєвого розвитку розумово відсталих дітей розкриті в дослідженнях А. К. Аксьонової, М. Ф. Гнездилова, В.Г. Петрової.

Враховуючи особливості розвитку дітей з інтелектуальним недорозвитком та їх можливості в оволодінні мовленнєвим розвитком взагалі, та граматичним ладом зокрема, слід зазначити, що подібні порушення можуть бути виправлені тільки в результаті спеціально організованої корекційної роботи.

Великий внесок у створення спеціальної методики навчання мови внесли розробки М. Ф. Гнездилова та В. Г. Петрової з питань оволодіння розумово відсталими дітьми граматичним ладом мовлення.

Необхідною умовою формування соціально активної і духовно багатої особистості є оволодіння мовленням як засобом спілкування. При розумовій відсталості через загальний недорозвиток психіки збагачення досвіду протікає уповільнено і спотворено. Аномально розвинені практична та пізнавальна діяльності не можуть сприяти швидкому накопиченню уявлень і не стимулюють появу нових інтересів та потреб. Дитина не відчуває необхідності у мовленнєвому спілкуванні з оточуючими.

У розумово відсталої дитини на час вступу до школи практика мовленнєвого спілкування займає менший відрізок часу, ніж у нормальних дітей — усього 3—4 роки (норма — 5,5 років). Темп розвитку її мовлення всі ці роки був різко уповільненим, а мовленнєва активність недостатньою. Це є додатковим чинником ускладнення спілкування з дорослими та однолітками. Дитина рідко бере участь у бесідах, на запитання відповідає односкладно і не завжди правильно. Недостатнє розуміння зверненого мовлення стає на заваді виконання доручень та завдань.

У зв’язку з цим постає проблема, яка полягає у пошуках шляхів забезпечення органічного взаємозв’язку між мовною освітою і мовленнєвим розвитком учнів.

Актуальність і значущість цієї проблеми окреслена перш за все когнітивною функцією мовлення, тісним зв’язком процесу розвитку мовлення і пізнавальної діяльності. Недорозвинення мовлення негативно впливає на загальний психічний розвиток дитини, ускладнює її спілкування з оточенням.

Предмет дослідження – властивості перебігу процесу розвитку мовлення у дітей з розумовою відсталістю.

Об’єктом дослідження є діти з інтелектуальним и порушеннями.

Метою даної роботи є з’ясування основних особливостей процесу розвитку мовлення у дітей з інтелектуальною недостатністю.

Для досягнення даної мети були поставлені такі завдання:

1) визначити основні властивості психічного розвитку розумово відсталих дітей та з’ясувати основні властивості розвитку мовлення;

2) обґрунтувати вплив психофізичного порушення на розвиток мовлення дітей з інтелектуальним порушенням;

3) визначити основні особливості навичок спілкування дітей з інтелектуальною недостатністю.

РОЗДІЛ I. ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ З ПИТАНЬ ВИНИКНЕННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ПОРУШЕНЬ

I.1 Вивчення літературних джерел з питань виникнення розумової відсталості у дітей.

Британський фахівець з питань прав розумово відсталих осіб, доктор Адріан Уорд, стверджує: ”Розумова відсталість не є хворобою. Вона може бути спричинена хворобою (наприклад, менінгітом) або бути пов'язаною з генетичними порушеннями (наприклад, синдром Дауна). Вона може також спричинюватися фізичними ушкодженнями мозку під час вагітності, пологів або впродовж життя. Її можуть зумовити складні соціальні та психологічні причини. У багатьох випадках специфічна причина невідома” .

До причин можна віднести недостатнє або неправильне харчування матері, недостатню кількість йоду в їжі, а також неадекватну допомогу в перинатальному періоді. Ще одною причиною виникнення розумової відсталості є "пологова травма" або "порушення, спричинені вакцинацією", це вкрай рідкісні явища. Українські педіатри В.М. Кузнецов та В.М. Чернявський використовують медичний термін "олігофренія" і серед її причин згадують несприятливу спадковість чи перинатальні ураження плода внаслідок гострих і хронічних інфекцій, інтоксикації, травми материнського організму, пологової травми, тривалої асфіксії плоду, захворювання дитини в перші роки життя на енцефаліт чи менінгіт.

Учені західних країн виявили, що 14—15% усіх випадків розумової відсталості можна попередити.

Існує чотири етіологічні типи розумової відсталості, ефективність заходів профілактики яких була доведена вченими .

1. Дефіцит йоду є однією з основних причин розумової відсталості як у розвинених країнах світу, так і у країнах, що розвиваються. У регіонах з недостатністю кількістю йоду один з десяти новонароджених можуть страждати на розумову відсталість. Недостатність йоду в організмі також призводить до захворювання щитоподібної залози - гіпотиреозу, серйозним наслідком якого є кретинізм. Це захворювання зустрічається на до- або післяпологовій стадії розвитку плоду (дитини) і характеризується глибокою розумовою недостатністю.

Якщо у добовому раціоні харчування вагітна жінка отримує менш ніж 20 мг йоду, це може призвести до захворювання її майбутньої дитини на розумову відсталість (у нормі для дорослої людини необхідно вживати від 80-ти до 150-ти мг йоду на добу). Недостатність йоду також впливає на розумовий розвиток дітей старшого віку та дорослих.

Головним профілактичним заходом для попередження розумової відсталості через недостатність йоду є вживання йодованої солі або йодування води.

2.Фетальний алкогольний синдром (ФАС). Лікарями неодноразово відмічався негативний вплив алкоголю на перебіг і завершення вагітності. Якщо жінка зловживає алкоголем, особливо у першій половині вагітності, у неї може народитися дитина з ФАС. Для цього синдрому характерні розумова відсталість, порушення центральної нервової системи, а також кардіальні порушення. Профілактичний захід — це здоровий спосіб життя жінки, яка збирається стати матір'ю, а також профілактика алкоголізму у жінок.

3.Хромосомні порушення. Порушення в структурі або кількості хромосом викликають порушення функцій великої кількості генів, що входять до їхнього складу. Найбільш часто серед хромосомних порушень зустрічається синдром Дауна.Синдром Дауна — це трисомія на 21 хромосомі, тобто замість 2-х хромосомпід № 21 (як повинно бути в нормі), є 3 хромосоми, а загальна кількість хромосом становить не 46, а 47. Синдром супроводжується цілою низкою фізичних та психічних розладів. Особливо характерно виглядає обличчя — округле, з монголоїдним розрізом очей, коротка шия, великий язик, який не вміщується в роті, особлива форма долоні, вади внутрішніх органів, здебільшого — серця. Крім того, люди з синдромом Дауна майже завжди низькі на зріст і схильні до повноти, у третини з них бувають вроджені пороки серця, порушення зору й імунної системи. Синдром Дауна завжди супроводжується розумовою відсталістю.

4.Фенілкетонурія. Це спадкове захворювання, що розвивається внаслідок надлишку фенілаланіну або одного з продуктів його обміну в організмі людини. Окрім розумової відсталості, нерідко клінічними симптомами фенілкетонурії є судоми, підвищення психомоторного збудження й екзема. Розрізняють три типи таких розладів, проте тільки один з них, який у практиці зустрічається найбільш часто, можна успішно попередити.

Нерідко діагноз фенілкетонурія встановлюється дитині з 2-х до 3-х років лише після виявлення ознак розумової відсталості, коли лікування є малоефективним. Тому у багатьох країнах світу проводиться обстеження усіх новонароджених на наявність фенілкетонурії. Це дозволяє здійснити ранню діагностику і попередити ураження мозку введенням із перших днів життя дитини (до досягнення нею 4-х тижневого віку) дієти з малим вмістом фенілаланіну. Такі заходи є високоефективними для зменшення ступеня розумової відсталості у пацієнтів з класичною фенілкетонурією. Надалі необхідно здійснювати періодичний контроль за рівнем фенілаланіну у крові. Також небажано, щоб жінки із захворюванням на фенілкетонурію вагітніли та народжували дітей.

В клініці інтелектуальних порушень до останнього часу для визначення стану психічного недорозвинення загальноприйнятим вважався термін "олігофренія" ("недоумкуватість"), головними критеріями якої є :

1) тотальність психічного недорозвинення з переважанням слабкості абстрактного мислення при меньшій вираженості порушень передумов інтелекту і відносно менш грубим недорозвиненням емоційної сфери;

2) непроградієнтність інтелектуальної недостатності, що є наслідком порушення онтогенетичного розвитку, а також непроградієнтність яка викликала недорозвинення патологічного явища.

В залежності від часу впливу патогенного чинника всі форми олігофренії можна поділити на 3 групи. Ця класифікація була запропонована Г.Є. Сухарєвою в 1965 році і є актуальною і на сьогоднішній день .

Перша група— олігофренії ендогенної природи (в зв'язку з ураженням генеративних клітин батьків):

а) хромосомні аномалії (хвороба Дауна, синдром Клайнфельтера, синдром Шерешевського-Тернера);

б) справжня мікроцефалія;

в) ензимопатичні форми олігофренії (пов'язані з порушенням основних видів обміну);

г) дизостозичні форми олігофренії (пов'язані з порушенням розвитку кісток і шкіри).

Друга група— ембріо- і фетопатії:

а) олігофренія обумовлена TORCH інфекціями (токсоплазмоз, краснуха, герпес, цитомегаловірус);

б) олігофренія зумовлена іншими вірусами (грип, паротит та ін.);в) олігофренія, що пов'язана з сифілісом;

г) клінічні форми олігофренії, що пов'язані з гормональними порушеннями у матері і токсичними чинниками;

д)олігофренія зумовлена гемолітичною хворобою новонароджених (несумісність крові матері і плоду за Rh-фактором )

Третя група— олігофренія, яка виникла в зв'язку з шкідливостями, що діяли під час пологів або в перші роки життя дитини:

а) олігофренія, пов'язана з пологовою травмою і асфіксією;

б) олігофренія пов'язана з черепно-мозковою травмою в постнатальному періоді;

в) олігофренія, зумовлена перенесеними в ранньому дитинстві енцефалітами, менінгітами, менінгоенцефалітами.

В кожній групі перерахованих форм проводиться подальша диференціація в залежності від особливостей клінічної картини включаючи ступінь інтелектуального дефекту.

За міжнародною класифікацією рекомендовано терміни: "розумова відсталість", "психічний недорозвиток", їх фактичне значення більш широке, тому що вони точно відображають суть явища, оскільки в процесі розвитку відстає не тільки інтелект, але й інші сфери психічної діяльності. Ці терміни, з одного боку, допускають в деяких випадках певну проградієнтність, що викликає інтелектуальний дефект уражень, з іншого боку— не потребують обов'язкової ієрархічності ураження психіки. Крім того, вони більш прийнятні деонтологічно для визначення легких випадків недорозвинення інтелекту.

Важливо для врахування у корекційно-педагогічному процесі індивідуально-психологічних особливостей дітей, досить часто зумовлених патофізіологічними чинниками, диференціювати дітей за причинами виникнення розумової відсталості та типологічною специфікою структури дефекту.

Аналізуючи вплив різних патогенних факторів на виникнення розумової відсталості, слід враховувати, що ступінь зниження інтелекту залежить від того, коли була перенесена та чи інша хвороба. Так, якщо майбутня мати перенесла захворювання на краснуху у перші три місяця вагітності, це може стати причиною розумової відсталості дитини. Ця ж хвороба у пізніші терміни вагітності може викликати менш глибокі ушкодження, зокрема затримку психічного розвитку.

Отже, особливу увагу при профілактиці розумової відсталості потрібно приділяти тим патологіям, при ранньому виявленні яких можливе лікування. До них відносяться гіпотиреоз, фенілкетонурія, порушений обмін речовин, а також інфекційні захворювання. Спеціалісти, які спостерігають вагітних жінок, повинні усвідомлювати шкідливість наслідків алкоголю, медичних препаратів, радіоактивного опромінення (у томі числі діагностичної рентгенографії), материнської фенілкетонурії і метаболічних розладів для майбутніх матерів.

I.2 Класифікація олігофреній

На підставі якісного аналізу своєрідності дефектного розвитку при різних формах олігофренії професор М.С. Певзнер розробила чітку класифікацію олігофреній, що має важливе значення для здійснення диференційованого та індивідуального корекційного підходу до таких дітей у процесі їх навчання та виховання. За цією класифікацією розрізнюють чотири форми олігофренії.

1. Основна, неускладнена, яка характеризується дифузним, але відносно поверховим ураженням кори півкуль головного мозку, що призводить до олігофренічної недорозвиненості всієї пізнавальної діяльності; при цьому не спостерігається значних додаткових порушень у діяльності органів відчуття, в емоційній, вольовій, моторній, мовній сферах, немає патологічної неврівноваженості процесів збудження та гальмування.

2. Поєднання недорозвиненості пізнавальної діяльності з вираженими нейродинамічними розладами:

а) з патологічним переважанням збудження над гальмуванням, коли в корекційній роботі особливу увагу слід приділити формуванню в дитини вміння зосереджуватись на завданні, довільно гальмувати свої імпульсивні дії, діяти цілеспрямовано і планомірно, спочатку разом з учителем, а надалі — на основі зразка, самоінструкцій тощо;

б) з патологічним переважанням гальмування над збудженням. Такі діти виявляють млявість, уповільненість у різних видах діяльності та поведінці в цілому, тому їх слід постійно активізувати ззовні, враховуючи також, що темп їхніх дій не збігається з темпом роботи класу чи групи.

3. Поєднання загальної недорозвиненості складних форм пізнавальної діяльності з додатковими порушеннями мовленнєвого розвитку (як моторної, так і сенсорної його сфер) або просторового сприймання (що зумовлює, зокрема, значні додаткові труднощі в засвоєнні арифметичного матеріалу, навіть найпростіших лічильних операцій, числових уявлень). У таких випадках слід індивідуалізувати та диференціювати вимоги до шкільних програм щодо засвоєння навчального матеріалу з мови або математики та деяких інших предметів, наприклад географії в старших класах. Необхідно також вести з такими дітьми додаткову спеціальну корекційну роботу, зокрема логопедичну.

4.Поєднання загальної недорозвиненості складних форм пізнавальної діяльності з порушеннями особистості в цілому. Як уже зазначалося, це спостерігається за наявності в дитини-олігофрена локальних ушкоджень лобних долей головного мозку, що, крім різкої зміни в системі потреб та мотивів, негативно відбивається на розвиткові моторики. Є також олігофрени з явно вираженими психопатичними формами поведінки, патогенетичною основою чого є локальні порушення підкірки.

Таким чином, склад розумово відсталих дітей є досить різноманітним і може класифікуватися на різних підставах. Так, додатково до наведеної вище класифікації дітей-олігофренів за М.С. Певзнер, педагогічне значення для забезпечення диференційованого і індивідуального підходу у організації освітнього та корекційно-реабілітаційного процесу має виділення груп розумово відсталих дітей на підставі наявності у них додаткових специфічних особливостей дизонтогенезу :

• значних порушень зорового сприймання та просторової орієнтації;

• суттєвих фонетико-фонематичних вад;

• виражених недоліків рухової сфери;

• дефектів енергетичної складової діяльності, тобто зниження фізичної та розумової працездатності.

Оскільки у вітчизняній олігофренопедагогіці прийнята якісна характеристика різних ступенів розумової відсталості в залежності від того, наскільки виражений інтелектуальний дефект і як він впливає на можливості соціалізації дитини, перш за все через її навчання, а Всесвітня організація охорони здоров'я, класифікуючи розумову відсталість, орієнтується на кількісну оцінку інтелекту (IQ), є необхідність зіставити ці підходи.

Так, при показникові IQ 71 бал і вище — розвиток дитини визнається нормальним. Незначна розумова відсталість (легкий ступінь), яка викликає стійкі утруднення у навчанні, діагностується за показниками IQ в межах 50—70 балів, а у вітчизняній олігофренології кваліфікується, як дебільність.

Коли величина IQ знаходиться у межах 35—49 б., встановлюється помірна розумова відсталість, що відповідає такому ступеню олігофренії, як імбецильність .

І, нарешті, показник IQ в межах 25—39 б. і нижче, означає тяжку (виражену) і глибоку розумову відсталість, за вітчизняною термінологією —ідіотія, яка в залежності від глибини в межах цього ступеня зниження інтелекту зумовлює дуже значні труднощі у навчанні аж до практичної неможливості його здійснення.Слід зазначити, що вказані ступені глибини інтелектуального дефекту, як правило, відносять лише до такої форми розумової відсталості, як олігофренія.

Отже, за глибиною дефекту розумову відсталість при олігофренії ми поділяємо на три різновиди: ідіотія, імбецильність, дебільність.

Найтяжчий з них — ідіотія (від грец. idioteia — невігластво, неосвіченість) — найглибший, крайній ступінь інтелектуальної недорозвиненості, природженого або набутого в ранньому дитинстві недоумства. Ідіоти не здатні усвідомлювати оточення; мовлення в них розвивається вкрай обмежено (до вимовляння окремих слів); для них характерні важкі порушення моторної сфери з особливою недорозвиненістю координації рухів і цілеспрямованих рухових актів. Діти-ідіоти не підлягають шкільному навчанню, їх направляють для спостереження та догляду до спеціальних закладів системи соціального захисту населення .

Порівняно легшим, ніж ідіотія, ступенем порушення інтелектуального та загального розвитку є імбецильність (від лат. imbecillus — слабкий, немічний). її вважають середнім ступенем слабоумства, розумової відсталості. Імбецили спроможні засвоювати деякі елементарні навички практичної та розумової діяльності, тому вони можуть оволодівати окремими нескладними (механічними) видами фізичної праці й навіть елементами грамоти (якщо імбецильність не дуже глибока). Таких дітей виховують та елементарно навчають у спеціальних дитячих будинках системи соціального захисту населення, де вдається прищепити їм нескладні навички самообслуговування і фізичної праці, а також засобами корекційної роботи сприяти певним позитивним зрушенням у розвиткові психічної та фізичної сфер. Надалі вони потребують постійної опіки, тому що їхні можливості до самостійного життя та трудової діяльності в суспільстві дуже обмежені.

Дебільність — найлегший ступінь розумової відсталості, проте інтелектуальний дефект не дозволяє дітям-дебілам оволодівати навчальною програмою масової школи. Такі діти навчаються за спеціальною програмою допоміжної школи. Вони оволодівають елементарними знаннями та вміннями, здобувають професійно-трудову підготовку з нескладних видів діяльності, що дає змогу у подальшому вести самостійне трудове життя у суспільстві.

Отже, під впливом спеціальної цілеспрямованої корекційної роботи розумово відсталі діти досягають помітних позитивних зрушень у психічному та фізичному розвитку, що покращує їхню поведінку, різні види діяльності, полегшує оволодіння програмовим матеріалом у спеціальній школі. Корекційно орієнтоване навчання та виховання розумово відсталих дітей у спеціальних школах дає їм змогу оволодіти певною трудовою спеціальністю, виховуються досить стійкі риси особистості, що зумовлює таке ставлення до людей, колективу, праці, морально-естетичних і правових норм, яке відповідає ціннісним орієнтаціям суспільства.

РОЗДІЛ II. МЕТОДИ НАВЧАННЯ УСНОГО ТА ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЮ НЕДОСТАТНІСТЮ.

  1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас