ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЛІДЕРСТВА
Лідер і лідерство: поняття та суть
1.2 Теорії лідерства
РОЗДІЛ ІІ ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ТА СТИЛІ УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДОМ ОСВІТИ
2.1 Сутніть та принципи управління закладом освіти
2.2 Стилі управління навчальним закладом
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність теми. Тема лідерство і керівництво вельми актуальна в цей сучасний час, оскільки проблема влади і підпорядкування їй особливо гостра. Переважна більшість людей, особливо молодих і енергійних не хочуть працювати в якості підлеглих, вони не бажають виконувати доручення і вказівки інших, навпаки, більшість людей, бажають сидіти в затишному кабінеті на м'якому кріслі і давати ті самі доручення і вказівки. Все більше людей прагнуть досягти постів керівника, але далеко не кожен досягає своїх цілей, та й не кожен заслуговує ролі управлінця.
Сучасні зміни в житті українського суспільства вимагають нового підходу до структури і змісту освіти. Держава має на меті перетворення освіти на пріоритетну галузь, покликану примножувати інтелектуальний та науково-технічний потенціал країни. Освіта має відігравати провідну роль у становленні України як європейської держави. В умовах прогресивних змін у суспільстві, докорінно змінюється значущість освіти, розширюється уявлення про зміст та роль управлінської діяльності загальноосвітнього навчального закладу.
Реформування всіх ланок освіти потребує створення науково обґрунтованих систем управління, що є об'єктивно необхідним фактором на сучасному етапі державотворення.
Такі завдання суспільства вимагають нових підходів до організації управління, до виявлення і розвитку саме здібностей лідера, адже впевнений лідер на чолі закладу - це його майбутнє, адже саме йому вирішувати завдання, які поставить суспільство у час загальної глобалізації світу. Сьогодні успіх освітньої системи, передусім, полягає у школі лідерства, яка покликана виховати керівника-лідера, управлінця нового типу.
Управління - поняття складне і багатогранне, воно являє собою процес прийняття та реалізації управлінських рішень, це процес постійного руху і видозмін, який залежить від специфіки навчального закладу.
Сьогодні спостерігаємо посилення свідомості працівників закладів освіти, стала об'єктивною необхідність модернізації цілей, завдань і принципів дошкільної освіти, як основоположних підвалин системи освіти. А це, у свою чергу, висуває на перший план проблему оновлення змісту першої ланки освітньої системи, яка є базовою у процесі розвитку особистості дитини, майбутнього громадянина України.
Об’єктом даної роботи є управління навчальним закладом.
Предмет роботи - теорії лідерства та стилі управління навчальним закладом.
Мета дослідження полягає в пошуку, теоретичному обґрунтуванні та визначенні теорій лідерства і стилів управління навчальним закладом.
Виходячи з мети були поставлені наступні завдання:
- Визначити сутність понять «лідерство» та «лідер»;
- Розглянути теорії лідерства;
- Проаналізувати принципи управління закладом освіти;
- Описати стилі управління навчальним закладом.
Основними методами дослідження є теоретичні методи: метод системно-структурного аналізу наукової літератури та проблемно-цільовий метод, які дали змогу дати визначення «лідерство» та «лідер»; аналіз наукової літератури з теми, метод узагальнення, систематизації отриманої інформації, описовий та статистичний методи.
Ступінь розробленості проблеми. Питання управління навчальним закладом досліджували такі вчені як Є.С. Березняк, В.І. Бондар, Г.В. Єльниікова, О.І. Зайченко, С.А. Калашнікова, Б.С.Кобзар, В.В. Крижко, В.І. Маслов, Н.М. Островерхова, В.С. Пікельна, Б.Л. Тевлін, Н.М. Чепурна, М.М. Фіцула, М.О. Поташник, Є.М. Хриков та ін.
Структура роботи зумовлена метою й завданнями дослідження і складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (… найменувань). Загальний обсяг роботи – … сторінок.
РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЛІДЕРСТВА
1.1 Лідер і лідерство: поняття та суть
Люди, які входять в групу не можуть там знаходитися на однакових позиціях по відношенню до того, чим зайнята група (до мети її діяльності), і один до одного. [3, c. 13]
Питання в тому, як розуміти і характеризувати це протистояння людей, яке закріплюється в поняттях «лідер», «керівник», «авторитет», «підпорядковані» і т.д., і знаходять відображення в їх особистих характеристиках. Кожен член групи у відповідності зі своїми діловими і особистими якостями, своїм статусом, тобто закріпленими за ним правами і обов’язками, престижем, який відображає міру його заслуг і вкладу у загальну справу, займає певне місце в системі групової організації. З цієї точки зору групова структура являє собою своєрідну ієрархію престижу і статусу членів групи. Вершину цієї ієрархічної драбини займає лідер групи, який отримує право брати на себе вирішення найвідповідальніших питань, які зачіпають інтереси всіх членів групи. [1, c. 8]
Лідерство – (від англійського leader — ведучий, керівник) – один із механізмів інтеграції групової діяльності, виникнувший як результат спілкування і взаємодії індивідів у складі групи, лідерство є складним соціально-психологічним феноменом. [4, c. 24]
Лідерство — це соціально-психологічний феномен, що пов'язаний з динамічними процесами у малій групі; поняття, яке характеризує відношення домінування і підпорядкованості в групі. Лідерство є результатом дії як об'єктивних чинників (мети і завдань групи в конкретній ситуації), так і суб'єктивних (потреби, інтереси, індивідуально-психологічні особливості членів групи), а також це дії лідера як ініціатора й організатора групової діяльності. [3, с. 12]
Лідерство — це складний соціально-психологічний процес групового розвитку, коли окремий індивід виконує роль лідера, тобто об'єднує, спрямовує дії всієї групи, яка очікує, приймає і підтримує його дії. У результаті цього процесу відбувається виникнення та диференціація групової структури, її оптимізація і вдосконалення. [7, c. 35]
Лідер - особа, здатна впливати на інших з метою інтеграції спільної діяльності, спрямованої на задоволення інтересів даного співтовариства [38, с. 88].
У суспільному житті, лідера, як центральну, найбільш авторитетну фігуру в конкретній групі осіб, можна виділити практично в кожному виді діяльності, і в будь-який історичний період. Термін «лідер» має два значення;
Індивід, що володіє найбільш яскраво вираженими, корисними (з точки зору внутрішньогрупового інтересу) якостями, завдяки яким його діяльність виявляється найбільш продуктивною. Такий лідер служить взірцем для наслідування, своєрідним «еталоном», до якого повинні, з точки зору групових цінностей, примикати інші члени групи. Вплив такого лідера ґрунтується на психологічному феномені відбитої суб'єктивності (тобто ідеальному уявленні інших членів групи) [16, с.179].
Особа, за якою дане співтовариство визнає право на прийняття рішень, найбільш значимих з точки зору групового інтересу. Авторитет цього лідера заснований на вміння створювати, об'єднувати інших для досягнення групової мети. Така особа, незалежно від стилю лідерства (авторитарного чи демократичного), регулює відносини у групі, відстоює її цінності в міжгруповому спілкуванні, впливає на формування внутрішньогрупових цінностей, і в деяких випадках символізує їх [11, с.263].
Отже, поняття лідерства широко поширене в соціології, політології, психології та ряді інших наук про людину і суспільство. Безперечно дослідження лідерства має опосередню прагматичну спрямованість. Перш за все, воно служить розробці методів ефективного керівництва, а також відбору лідерів. Очевидно, що лідерство як явище, ґрунтується на певних об'єктивних потребах складно організованих систем. До них відносяться, перш за все, потреба в самоорганізації, упорядкуванні поведінки окремих елементів системи з метою забезпечення її життєвої та функціональної здатності. Така упорядкованість здійснюється через вертикальний (управління-підпорядкування) і горизонтальний (однорівневі звязки) розподіл функцій і ролей. Вершиною такої управлінської піраміди виступає ні хто інший, як лідери.
Теорії лідерства
Теорія рис.Теорія рис або теорія лідерських якостей є найбільш раннім підходом в вивченні та поясненні лідерства. Цей підхід базувався на вірі в те, що лідерами народжуються, а не стають. [5, c. 74]
В основному п'ять якостей характеризують лідера:
-розум або інтелектуальні здібності;
- панування або переважання над іншими;
- впевненість у собі;
- активність і енергійність;
- знання справи. [17, c. 121]
Однак ці п'ять якостей не пояснювали появи лідера. Багато людей з цими якостями так і залишалися послідовниками. Однак практика цього не підтвердила. Незважаючи на це, вивчення лідерських якостей було продовжено аж до середини 80 -х рр. найцікавіший результат був отриманий відомим американським консультантом У. Бенніс, що досліджували 90 успішних лідерів і визначив наступні чотири групи лідерських якостей:
- управління увагою, або здатність так уявити сутність результату, мети або дій, щоб це було привабливим для послідовників;
-управління значенням, здатність так передати значення ідеї, щоб вона була зрозуміла і прийнята послідовниками;
-управління довірою, або здатність побудувати свою діяльність з такою постійністю і послідовністю, щоб отримати повну довіру підлеглих;
-управління собою, або здатність настільки добре знати і вчасно визнавати свої слабкі та сильні сторони, щоб для посилення своїх слабких сторін вміло залучати інші ресурси, включаючи ресурси інших людей. [19, с. 116]
Наступне вивчення призвело до виділенню чотирьох груп лідерських якостей:
-фізіологічні;
-психологічні або емоційні;
-розумові чи інтелектуальні;
-особистісні ділові. [6, c. 78]
До фізіологічних відносять такі якості людини, як зріст, вага, тип фігури, зовнішній вигляд, енергійність рухів і стан здоров'я. Звичайно в якійсь мірі може існувати зв'язок між наявністю цих якостей і лідерством.
Психологічні якості, такі як сміливість, незалежність, ініціативність, чесність, працездатність і т. д. виявляються на практиці головним чином через характер людини.
Вивчення розумових якостей і їх зв'язки з лідерством, свідчать що рівень цих якостей у лідерів вище, ніж у не лідерів. [21, c. 132]
До цього, мабуть призвело те, що успіх лідера багато в чому залежить від його здібностей та вміння вирішувати проблеми і приймати правильні рішення. Так, якщо середній інтелектуальний рівень послідовників невисокий, то бути для лідера занадто розумним значить стикатися з безліччю проблем.
Особистісні ділові якості носять більшою мірою характер при - набутих та розвинутих у лідера навичок та вмінь у виконанні своїх функцій. Їх значимість для успіху зростає за рівнями організаційної ієрархії. Проте точне їх вимір утруднено. Ще не вдалося довести, що ці якості є визначальними для ефективного лідерства. [13, c. 231]
Теорія рис має низку недоліків. По-перше, перелік потенційно важливих лідерських якостей виявився практично нескінченним. З цієї причини стало неможливо створити «єдино вірний» образ лідера. По-друге, з різних причин, таким, наприклад, як невдача в пошуку шляхів вимірювання багатьох лідерських якостей, а також в силу невизнання можливих відмінностей в залежності від організації або ситуації, не вдалося встановити тісний зв'язок між розглянутими якостями і лідерством і допомогти практичному виявленню останнього. [16, с. 214]
Теорія харизматичного лідерства.Виходять з того, що ідеальний працівник відповідає особистості керівника, служить відображенням лідера, здатного впливати на трансформацію його цінностей. Проявами такого ідеального працівника виступають віра в лідера, шанування керівної особистості, а також спонукання до дій і натхнення, випробовуване від її впливу. Мотивуюча дія керівника здійснюється через механізм наслідування, прийняття членами групи його цінностей і поведінки за зразок, наділення його харизмою [7, с. 149].
Деякі автори теорії трактують лідерство не стільки як дуалістичний, тобто як вплив однієї людини на іншу, скільки як колективний процес. [16, c. 109]
У його основі лежить схильність співробітників ідентифікувати себе з групою і високо цінувати належність до неї. Харизматичний лідер підвищує таку соціальну ідентифікацію тим, що пов'язує відповідні подання і цінності кожного веденого з груповими цінностями та колективної ідентичністю. Чітко виражена групова ідентифікація означає, що член групи ставить групові потреби вище індивідуальних інтересів і навіть у разі потреби готовий пожертвувати останніми. Це, в свою чергу, посилює колективні цінності і норми поведінки.
Вирішальним у харизмі лідера є його здатність впливати на бачення, сприйняття веденими дійсності і на їх цінності. Такі лідери можуть навіть вселяти членам групи нові цінності, проте зазвичай вони підкреслюють особливу значимість індивідуальних цінностей кожного співробітника і прагнуть пов'язати їх з груповими завданнями. Для ефективності впливу лідери повинні добре знати і поважати потреби, цінності та ідентифікації ведених. Лише в цьому випадку вони можуть розраховувати на довіру членів групи, формування харизми і високу групову ідентифікацію.
Харизму лідера підсилює його персональна захопленість колективними цілями, готовність йти на особистий ризик заради їх досягнення, ідентифікація себе з ними і з групою [4, с. 232].
Харизматичні лідери всіляко підкреслюють символічний характер трудової діяльності, її моральні аспекти. Завдяки цьому внесок співробітників у реалізацію організаційних цілей отримує внутрішню моральну мотивацію: ведені пов'язують свою роботу і групову роль з самоповагою і особистим гідністю. Центральну роль в теорії колективного харизматичного лідерства грає віра у власні компетентність і здатність вирішувати важкі завдання.
Факторно-аналітична і ситуаційна теорії лідерства.Великим кроком вперед по шляху обліку відносності рис лідера та адаптації теорії рис до реальних умов є факторно - аналітична концепція лідерства, яку нерідко називають другою хвилею у розвитку теорії рис. У ній розрізняються чисто індивідуальні якості лідера і характерні для нього риси поведінки, пов'язані з досягненням певних цілей. Між цими двома групами властивостей лідера можуть бути істотні відмінності. Наприклад, людина, що володіє такими якостями, як доброта, повага до інших, товариськість, схильність до рефлексії, гнучкість і т.д., тривалий час перебуваючи на керівній посаді в армії чи в інших подібних авторитарних структурах, як правило, поступово втрачає свої деякі колишні риси і формує другу групу рис, пов'язаних з характером виконуваних завдань: рішучість, упевненість у собі, строгість (а часом і жорсткість) у відносинах з підлеглими, беззаперечна покора розпорядженням начальства і т.д. [15, c. 146]
Факторно - аналітична концепція вводить в теорію лідерства поняття цілей і завдань, пов'язаних з конкретною ситуацією. У результаті взаємодії індивідуальних якостей лідера і що стоять перед ним завдань виробляється стиль його поведінки, що становить його «другу природу». Стиль і цільова орієнтація лідера несуть на собі відбиток певних соціальних умов ідея залежності лідерства від соціальних умов обґрунтовується і розвивається в ситуаційної концепції. Ця концепція виходить з відносності і множинності лідерства. [24, с. 98]
Лідер - функція певної ситуації. Саме сформовані конкретні обставини визначають відбір лідера і детермінують його поведінку.
З точки зору ситуаційного підходу лідерські якості відносні. Одна людина може проявити риси лідера у виробничій діяльності, інший - на зборах трудового колективу, третій - в міжособистісному спілкуванні тощо. У цілому ж лідерів відрізняють головним чином цілеспрямованість, впевненість у своїх силах, готовність взяти на себе відповідальність за вирішення тієї чи іншої задачі, а також компетентність.
Ситуаційна теорія не заперечує важливу роль індивідуальних якостей особистості, але не абсолютизує їх, віддає пріоритет в поясненні природи лідерства обставинам. Однак центральні для ситуаційної теорії твердження про провідної ролі ситуації у формуванні лідерства підтверджуються далеко не повністю. Ця концепція піддається гострій критиці за те, що вона недостатньо відображає активність лідера, його здатність правильно і своєчасно оцінити і змінити ситуацію, знайти рішення гострих проблем. Деякі сучасні прихильники ситуаційної теорії лідерства намагаються пристосувати її до життєвих реалій за допомогою ряду доповнень:
a) придбання людиною статусу лідера в одній ситуації не виключає, а навіть підвищує шанси на його лідерство в іншій ситуації;
b) опинившись лідером у певній ситуації, людина набуває авторитет, який сприяє його призначення чи обрання на керівну посаду і тим самим закріпленню лідерства;
c) внаслідок стереотипності сприйняття людина, що опинилася лідером у певній ситуації, сприймається групою як лідер взагалі;
d) лідерами найчастіше стають люди, які прагнуть до цього, мають відповідну мотивацію. [2, с. 125]
Теорія конституентів та інтерактивний аналіз.Уточненням, розвитком та якісним збагаченням ситуаційної концепції стала теорія конституентів (послідовників ). Саме послідовник сприймає лідера, сприймає ситуацію і в кінцевому рахунку приймає або відкидає лідерство». Роль послідовників визнається вирішальною у становленні неформальних лідерів, а також керівників, де купується на виборах формальний статус керівника прямо залежить від його популярності як неформального лідера. [9, c. 162]
Перевагою теорії конституентів є розгляд лідерства як особливого роду відносин між лідером і його послідовниками, групою. Аналіз конституентів в чому дозволяє зрозуміти і передбачити поведінку лідера, часто чинного всупереч своїм посадовим інструкціям, власних звичок, симпатії і антипатії. [19, c. 104]
Особливо великий вплив групи на лідера в згуртованих організаціях з близьким рівнем кваліфікації і розвиненим індивідуальним самосвідомістю її членів. Через конституентів проявляється вплив на лідерство панівної культури, і перш за все ціннісних орієнтації і очікувань працівників. Маючи чималі гідності, трактування лідера як виразника інтересів і очікувань конституентів, як і його ситуаційна інтерпретація, мало що дає при поясненні інновацій, самостійності та активності лідера. Факти свідчать, що лідери можуть захоплювати групу на дії, які не відповідають її інтересам і очікуванням. Взаємодія лідера і його конституентів обопільно спрямоване. Загальний результат такої взаємодії, головним чином у разі неформального лідерства, не пов'язаного з володінням владою і матеріальними ресурсами, залежить від конкретної ситуації. Сукупність різних теорій лідерства дозволяє побачити різноманітні сторони цього феномена, проте ще не дає його цілісної картини. [14, c. 231]
Спробу вирішити цю задачу, здійснити комплексне дослідження лідерства являє собою його інтерактивний аналіз. Він враховує чотири головних моменту лідерства:
1) риси лідера;
2) завдання, які він покликаний виконувати;
3) його послідовників;
4) систему , механізм взаємодії лідера і його конституентів. [8, с. 179]
Психоаналітичні теорії лідерства.В основі лідерства лежить пригнічений лібідо - переважно несвідомий потяг сексуального характеру. [2, c. 27]
У процесі сублімації (накопичення і переходу в більш високі стану) лібідо проявляється у прагненні до творчості, лідерства та інші. У багатьох людей володіння керівними позиціями виконує суб'єктивно - компенсаторні функції, дозволяє долати і пригнічувати різного роду комплекси - почуття неповноцінності, некомпетентність і т.д. Підпорядкування лідеру теж знаходить пояснення в теорії психоаналізу - суб'єктивне прийняття лідерства закладається в дитинстві як необхідність в покровителя, авторитетному людині. У цьому сенсі авторитет і заступництво керівника організації подібні авторитету і заступництву глави сім'ї. [9, c.146]
Виявили особливий тип особистості, схильний до авторитаризму і прагне до влади. Така особистість формується у нездорових суспільних умовах, що породжують масові фрустрації і неврози - стану пригніченості, гнітючого напруги, тривожності, безвиході та відчаю. У людини з'являється бажання втекти від усього цього в сферу панування і підпорядкування. Для авторитарної особистості влада - психологічна потреба, яка дозволяє позбутися власних комплексів шляхом нав'язування своєї волі іншим людям. [24, c. 178]
Авторитарна особистість дуалістична - з одного боку, вона проявляє своєрідні садистські (володіння безмежною владою доставляє особливу насолоду, слабкість інших людей викликає презирство і бажання принизити їх), а з іншого боку - мазохістські нахили (при зіткненні з переважаючою силою така людина раболіпствують перед її носієм, захоплюється ним і поклоняється йому). Стаючи керівником, такі особистості мають схильність поширити свою владу на особисті стосунки з підлеглими і порушувати їх права, дбають не стільки про інтереси справи, скільки про збереження або збільшення своєї влади. За діяльністю такого роду керівників необхідний жорсткий контроль. [22, с. 194]
Психоаналітична мотивація прагнення до лідерства виявляє один з типів лідерів.). Мотивація може бути і ігровою - людина сприймає процес керівництва як захоплюючу, захоплюючу гру. У цьому випадку мотивом лідера стає сам зміст управлінської діяльності - рішення складних і суспільно значущих проблем в процесі організації взаємодії та спілкування з людьми. [18, с. 232]
Будучи керівниками, авторитарні особистості не сприймають демократичний стиль керівництва, мають схильність до поширення своєї влади на особисті стосунки з підлеглими і порушення їх прав, дбають не стільки про інтереси справи, скільки про збереження або збільшення своєї влади. За такого роду лідерами необхідний жорсткий контроль. Багато хто взагалі воліли б ухилитися від керівних посад і пов'язаної з ними відповідальності, якби влада не відкривала широкі можливості для отримання різного роду благ: високого доходу, престижу, вигідних зв'язків, привілеїв і т.д. Для них прагнення до влади має інструментальний характер, тобто служить засобом досягнення інших цілей. [5, c. 251]
Інструментальна мотивація лідерства найбільш поширена в організаціях. Вона не зводиться до прагнення володіти лише матеріальними благами і славою, а може мати і духовно-моральний зміст. Багато лідерів, особливо неформальні, у своїх діях зазвичай керуються високими цілями, мотивами моральної відповідальності за спільну справу, надання допомоги товаришам по роботі, налагодження дружніх стосунків у колективі і т.д. Проте названі суб'єктивні причини прагнення до лідерства не вичерпують всіх типів його мотивації. Існує, наприклад, ігрова мотивація. Вона передбачає сприйняття людиною процесу керівництва, в тому числі неформального лідерства, як цікавою, захоплюючою гри. У цьому випадку головним мотивом лідерства виступає сам зміст управлінської діяльності, пов'язане із спілкуванням та прийняттям складних і важливих рішень. [9, с. 173]
РОЗДІЛ ІІ ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ТА СТИЛІ УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДОМ ОСВІТИ
2.1 Сутніть та принципи управління закладом освіти
Заклад освіти – це відкрита соціально-педагогічна система, яка регулює свої відносини з зовнішнім середовищем на підставі взаємодії з ним. Використання системного підходу є необхідною умовою функціонування і розвитку такої системи. [12, с.15]
Теорія управління навчальним закладом є порівняно молодою галузю наукового знання, так як вона досягла рівня узагальнення і систематизації теоретичних і емпіричних положень і фактів тільки в середині 80-х років XX ст., тому актуальною є увага до законів, закономірностей та принципів як вихідних положень управлінської діяльності. [23, с.187]
До закономірностей процесу управління й керівництва навчального процесу відносять:
наукове управління школою може бути забезпечене за умови його високого аналітичного рівня;
чим вищий рівень доцільності управлінської діяльності, тим ефективніші її результати;
чим вищий рівень безперервності управлінських впливів, тим вища ефективність результатів управління;
безупинний характер управління можна реалізувати не інакше, як через відносно замкнуті процеси, іменовані управлінськими циклами;
чим стабільніший ритм управління, тим вища організованість управлінської системи й ефективніша її діяльність;
взаємозалежне й узгоджене функціонування системи у цілому забезпечується дотриманням найважливіших пропорцій у діяльності та структурі керуючої та керованої підсистем;
управління може бути ефективним тільки в тому разі, якщо керуюча підсистема здатна виконувати усі види діяльності, необхідні для управління такою системою.
З проблемою закономірностей найтісніше пов'язана проблема принципів управління навчальним закладом, тому що соціальні закони реалізуються через свідому діяльність людей. Ланкою, що поєднує закономірності та діяльність, є принципи управління — фундаментальні положення, вихідні вимоги до його здійснення. Принципи управління відображають закономірності управління навчальним закладом. Реалізація вимог принципів дає змогу здійснювати управління відповідно до його законів.
Розуміння змісту принципів, їх об'єктивності в управлінні, а також уміння реалізовувати їх на практиці через застосування адекватних методів та прийомів - запорука ефективного керівництва навчальними закладами.
Управління навчально-виховними закладами здійснюють на основі положень Конституції України, Закону “Про освіту”, Положення про загальноосвітній навчальний заклад, спираючись на принципи управління системою освіти, до яких належать наступні принципи.
Принцип демократичності управління школою. Полягає у поєднанні громадського самоврядування з єдиноначальністю директора. Головним органом самоврядування є конференція представників громадськості, педагогів, батьків, учнів старших і середніх класів, на якій обирають директора і раду школи. Основні питання роботи школи директор зобов'язаний узгоджувати з радою. Крім того, в школі діє педагогічна (дорадча) рада.
Положенням про загальноосвітній навчальний заклад чітко окреслюються права та обов'язки вчителів, учнів, працівників школи. Статут школи, правила внутрішнього трудового розпорядку є її демократичною правовою базою. Школа постає маленьким “острівцем” правової держави, де все регулюється нормами і правилами.
Принцип гуманізації. Ґрунтується на усвідомленні людини як найвищої цінності, необхідності поваги до неї. Передбачає створення гуманних стосунків, оптимальних умов для повноцінної життєдіяльності дитячого і педагогічного колективів.
Принцип гласності, відкритості управління. Зобов'язує до відкритого прийняття рішень педагогічної ради школи, обговорення поточних питань (розподіл навчальних годин, прийом та звільнення з роботи вчителів, інших працівників). Гласність та відкритість запобігають соціально-психологічній напруженості в педагогічному, учнівському та громадському середовищах.
Принцип регіональності школи. Оскільки у межах України регіональність виявляється як належність до певного регіону (Донбасу, Слобожанщини, Півдня, Центральної України, Криму, Галичини, Закарпаття, Буковини), кожен з яких має специфічну організацію життя, побуту, мовні особливості, традиції, це зумовлює специфіку школи, створення у ній своєрідних культурно-освітніх центрів, організацію гуртків, фестивалів тощо.
Принцип плановості. Передбачає чітку систему перспективного і щоденного планування усіх видів навчально-виховного, організаційно-господарського процесу з урахуванням об'єктивних умов та соціально-економічних можливостей конкретного закладу освіти. При цьому всі плани мають бути спрямовані на вирішення основних завдань школи.
Принцип перспективності. Випливає з необхідності передбачення та прогнозування діяльності школи не лише на семестр, навчальний рік, але й на увесь цикл навчання учнів у школі.
Принцип компетентності. Вимагає високого рівня науково-педагогічної підготовки, загальної ерудиції, професіоналізму вчителів.
Принцип оптимізації. Спрямований на створення в навчально-виховному закладі найсприятливіших соціально-психологічних та економічних умов для ефективної діяльності учасників педагогічного процесу.
Принцип поєднання єдиноначальності, колегіальності й персональної відповідальності. Виявляється в персональній відповідальності керівника навчально-виховного закладу перед вищими органами освіти, суспільством, державою, законом за стан справ у керованій ним установі. Директор має право в межах закону самостійно приймати рішення, вимагати їх виконання від усіх працівників закладу. Він поєднує свою діяльність із колегіальними органами — радою, педагогічною радою — і несе відповідальність за реалізацію рішень цих органів.
Принцип об'єктивності оцінювання виконання учасниками педагогічного процесу функціональних обов'язків за результатами конкретних справ. Передбачає необхідність систематичного контролю за діяльністю посадових осіб, об'єктивного оцінювання результатів роботи (рівень успішності й вихованості учнів). Ця робота має відбуватися гласно, з урахуванням думки педагогічного колективу.
Принцип участі громадськості. Полягає у створенні різноманітних комісій, які сприяють роботі школи.