ЗМІСТ
ВСТУП 5
РОЗДІЛ I. КАРТОГРАФІЧНІ ВИДАННЯ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ 7
1.1Історія картографічних видань 7
1.2Поняття картографічне видання 12
1.3Перспектива розвитку картографічних видань 18
РОЗДІЛ II. ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ КАРТОГРАФІЧНИХ ВИДАНЬ 21
2.1 Проектування та складання картографічних видань 21
2.2 Цифрове створення картографічних видань 25
РОЗДІЛ III. ПРИНЦИПИ ВИКОРИСТАННЯ КАРТОГРАФІЧНИХ ВИДАНЬ 32
3.1 Карта як засіб пізнання дійсності. Картографічний метод дослідження 32
3.2 Використання картографічних видань для встановлення трансформації поселенської мережі України 33
ВИСНОВКИ 37
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 39
ВСТУП
Картографічні документи відіграють вагому роль у житті кожної людини. Кожен у своєму житті хоча б раз користувався географічними картами, атласами або іншими картографічними документами. Картографування місцевості виникло раніше за писемність, що свідчить про надзвичайну важливість картографічних документів та необхідність їх створення. Це й зумовило актуальність дослідження обраної теми.
Картографування розвивалося поступово, однак певними періодами. Так, після значного розквіту картографування за часів Птолемея створення карт занепадає. На сучасному етапі з бурхливим розвитком цифрових технологій постає необхідність створення інформаційних картографічних систем.
Мета курсової роботи — дослідити особливості використання та створення картографічних видань у сучасному суспільному житті.
Завдання курсової роботи:
Розкриття поняття «картографічне видання» ;
Дослідити історичне становлення картографічних видань ;
Визначити сучасний стан та перспективи розвитку ;
Виявити особливості створення картографічних видань, їх проектування та складання ;
Визначити програмні засоби які використовуються для створення цифрових картографічних видань;
Виявити користь від використання та вивчення картографічних видань.
Об’єктом дослідження даної курсової роботи є поняття видання.
Предмет дослідження — дослідження процесів створення картографічних видань.
Структура роботи складається з вступу, основної частини, висновків, списку використаної літератури та додатків.
Для вирішення поставлених завдань були використані наступні теоретичні методи: аналіз, систематизація, зіставлення, класифікація наукових джерел інформації, що дозволило узагальнити та систематизувати погляди вчених на тему, яка вивчається.
РОЗДІЛ I. КАРТОГРАФІЧНІ ВИДАННЯ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ
Історія картографічних видань
Ще на зорі свого розвитку людина намагалася орієнтуватися у довкіллі та закріпити свої спостереження, спираючись на свої відчуття. Найдавніші люди, перебуваючи постійно наодинці з навколишнім світом природи, змушені були уважно відслідковувати все, що відбувалося навколо них. Це розвивало у людини просторове мислення, яке реалізувалося через вміння орієнтуватися на місцевості, віднаходити знайомі ландшафти, обирати вірний напрямок рух у тощо.
Перші картографічні зображення відтворювали уявлення людей про навколишню місцевість: місця полювання та риболовлі, шляхи кочувань, плани земельних ділянок тощо. їхню появу зумовили рухливий спосіб життя та знання людини про довкілля. Часті та далекі від місця стоянки чи оселі мандрівки викликали потребу зафіксувати якимось чином знання про географію довкілля, тобто подати їх у вигляді зображення, яке з точки зору картографічної науки має всі ознаки географічної карти. Характерною рисою останніх була конкретність у поданні інформації. Такі зображення відтворювали відносно невелику ділянку місцевості та подавали її так, як вона виглядає у даний час.
Найпростіші картографічні зображення були відомі у первісному суспільстві ще до появи писемності. Важливою передумовою розвитку картографії була також здатність первісної людини до малювання. Зазвичай, людина відтворювала лише те, що сама бачила. Набутий досвід та інформація інших людей під час створення карти не використовувались. Картографічні малюнки найдавніші люди робили на різноманітних матеріалах — корі, листках і деревині, шкурі й кістках тварин, каменях тощо. Це був період зародження первісного картографічного мислення людей.
Тогочасні картографічні (картоподібні) зображення з позиції сьогодення мають примітивний характер. їх ще називають "передкартами", або "доісторичними картами". В останньому випадку підкреслюється поява таких зображень у часи до виникнення писемності.
Розвиток світової картографії свідчить, що найпоширенішими матеріалами для виготовлення стародавніх карт були камінь і дерево. Рідше використовувалися кістка й шкіра. Наскельні рисунки, або петрогліфи, виявлені в усіх частинах світу — на території Франції, Італії, Іспанії, Німеччини, Африки, Венесуели, Росії (на березі Ладозького озера, в Сибіру біля річки Єнісей) та в інших країнах. Більшість таких зображень стали відомими завдяки дослідженням археологів. Характерною особливістю їхнього розміщення є приуроченість до соціально чи економічно значимих місць (місця племенних зібрань, кращі мисливські угіддя, небезпечні переправи тощо). [18]
Найпростіші картографічні зображення були відомі у первісному суспільстві ще до появи писемності. Картографічні малюнки створювали на різноманітних матеріалах — на корі, деревині, шкурі й кістках тварин, каменях тощо. Це був період зародження первісного картографічного мислення людей.
Нині відомо близько 10 картографічних зображень первісних часів, знайдених на території України. Найвідомішою пам’яткою є малюнок епохи пізнього палеоліту на уламку бивня мамонта, знайденого у 1966 р. на березі р. Росава біля с. Межиріч Канівського р-ну Черкаської обл. На ньому зображено місцевість з виділенням річки, рослинності (кущі, ліс), житла. Вік зображення — близько 15 тис. років. Ця доісторична карта доволі детально досліджена і одержала назву ’’Межиріч-карта”.
Прикладом стародавніх численних картографічних зображень можуть бути нашаровані у часі петрогліфи Кам’яної Могили (у заплаві р. Молочна біля с. Терпіння на північ від м. Мелітополь Запорізької обл.). Ці вирізьблені на пісковикових плитах зображення, що їх полишили упродовж тривалого періоду історії кочівницькі племена мисливців за мамонтами, скотарі та перші землероби, належать до періоду від епохи мезоліту (від 6 тис. до н. е.) до неоліту (3 тис. до н. е.) .
Маловідомим зображенням є різьблення на кістці, яку використовували як бойову сокиру (2 тис. до н. е.). Цей кістяний виріб з рогу північного оленя завдовжки 14,5 см було знайдено в околицях с. Дударки Бориспільського р-ну Київської обл. Зображення має чіткий зооморфний характер, взаєморозташування обрисів дерев, тварин, а також орнаментальне зображення води дає змогу трактувати його як схему мисливських угідь.
Найдавніші відомості про українські землі містяться у працях давньогрецьких (Геродот, Страбон) і давньоримських (Пліній Старший, Тацит) учених. Кульмінацією в розвитку картографії стародавнього світу була діяльність К. Птолемея, який у “Geografice hyfegesis...” (“Посібнику з географії”) систематизував тодішні географічні уявлення і майже на 14 століть визначив розвиток картографії.
Територію України та її окремих частин відображено на поодиноких пам’ятках стародавньої картографії, що збереглися до наших днів чи стали відомими завдяки пізнішим дослідженням істориків та географів (зображення узбережжя Чорного моря на щиті римського воїна, стародавні грецькі перипли, римська дорожня карта Tabula Peutingeriana (Таблиця Певтінґера) тощо). У ранньому середньовіччі територія України відображена на так званих монастирських картах — “Марра Mundi”, в описах і картах арабських географів. Видатною пам’яткою монастирської картографії є Герефордська карта світу (див. додаток А), яка датується приблизно 1300 р. і викреслена на шкурі бика (159x134 см). На карті досить схематично зображені Чорне море та р. Дніпро (А’ Бапарег).
Карти світу 1154, 1192 рр. арабського географа аль-Ідрісі подають не тільки територіальне розміщення України, а й уперше містять назву “Русія (Русь)”. У п ’ятому секторі карти аль-Ідрісі під заголовком “Землі Джезунія і деякі міста Русі” відображено частину території Східної Європи та Чорного моря з річками Діаброс (Дніпро) і Дніест (Дністер). Також зображено міста Джаліта (Ялта), Керсена (Херсонес), Київ, Берисклав (Переяслав?), Геласія (Галич).
Розвиток торгівлі та мореплавання сприяв появі морських навігаційних карт-портоланів, або компасних карт (кінець XIII—XVI ст.). Найбільш поширеними були портолани Середземного моря, на яких, як правило, зображені Чорне і Азовське моря. На них досить детально відображені берегова лінія, гирла річок, порти, пристані. Карти-портолани виготовляли спочатку італійські картографи, а з XIV ст. — й каталонські. Форма карт чотирикутна, масштаб приблизно від 1:4 000 000 до 1:7 000 000. Автором одного із найдавніших портоланів Середземного моря (1311) був відомий генуезький морський картограф П. Весконте, у доробку якого також карти 1313,1318,1327 рр. Серед інших відзначимо портолани А. Дулькерта з Майорки (1339), Ґ. Бенінкази (1380), Г. Валлсека з Майорки (1439), П. Роселлі (1456 — 1468), Г. Фредуччі з Анкони (1497), А. Бенінкази з Анкони (1508), В. Маджоло з Генуї (1541), Д. Віґліароло з Неаполя (1580).
Карти-портолани часто об’єднували в атласи, до складу яких у XIV—XV ст. входили світова карта (як правило, овальна “монастирська”), “стандартна” карта Середземного і Чорного морів, окремі ділянки узбережжя і портів. Чорне та Азовське моря зображені, зокрема, на четвертій таблиці карти світу відомого Каталонського атласу А. Крескеса (1375).
Картографічних зображень території України, які були б створені в Київській Русі, не виявлено.
Картографування українських земель з другої половини XV ст. визначається появою й поширенням в європейській картографії (з XIII ст.) птолемеївських карт (спочатку в рукописному вигляді) і винаходом гравіювання та друку. Книгодрукування розвинулось в Європі у XV ст., і перші друковані карти були ксилографіями (1472, Ауґсбурґ; 1475, Любек). Територія України відображена у численних виданнях “Географії” К. Птолемея на картах Європи та її частин, які постійно вдосконалювались. Тільки в період між 1477 і 1600 рр. було здійснено 42 видання цієї праці.
Дослідження птолемеївських карт дали автору змогу встановити, що вперше українські землі були відображені в 1477 р. у болонському виданні “Географії” К. Птолемея на Десятій карті Європейської Сарматії у масштабі приблизно 1:5 700 000 (рис. 3). Карта підготовлена способом мідериту з незначними доопрацюваннями Н. Ґермана, видавець Філіппо Бальдуіно. Це перше видання праці К. Птолемея з картами. У сучасній українській науковій літературі [7, 12], очевидно з огляду на енциклопедичну статтю Б. Кравціва, побутувала помилкова думка, що першою надрукованою картою на територію України була Восьма карта Європи (Європейської Сарматії) в ульмському виданні 1482 р.
Територія України зображена у перевиданнях “Географії” та “Космографії” К. Птолемея на Восьмій карті Європи. Останні їх видання, із відретушованих у 1695 р. плит, здійснені в Нідерландах (Амстердам / Утрехт, 1704; Лейден / Утрехт, 1704; Амстердам, 1730).
Морські карти з'явилися у результаті поступового розвитку текстових маршрутних описів. Перші перипли являли собою скоріше описи конкретних подорожей, аніж керівництва. Якщо автор хотів укласти загальну інструкцію з навігації, то він використовував кілька різних описів, вибираючи з них необхідну практичну інформацію й пропускаючи все зайве. Саме так з периплів Сцілаха, Арріана та інших був укладений анонімний перипл Чорного моря.
Як приклад маршрутного опису наведемо уривок з перипла Чорного моря, укладеного, за припущенням, Арріаном у II ст.:
"... Від Херсонеса до Коронітіди, або Керкінітіди, 600 стадій, 80 миль; від Коронітіди, або Керкінітіди, до скіфської гавані Прекрасної в Херсонеській землі 700 стадій, 93 '/з миль. Від Прекрасної гавані до Істру, або Данувію, знову живуть скіфи. За Прекрасною гаванню починається затока, що називається Каркінітською і простягається до Таміракі; вона має 2250 стадій, 300 миль, завдовжки; якщо не об'їжджати її вздовж берега, а перепливти навпростець гирло, то всього 300 стадій, 40 миль. В середині Теміракі є невелике озеро..." (цит. за: Ліодт, 1940, с. 35).
За час свого існування людство робило різні спроби передачі інформації. Від піктограм до різноманіття типографських та комп'ютерних сучасних шрифтів. Художники займалися розробкою шрифтів ще з XV ст. Вже в той час шрифти мали цілком сучасний вигляд. Деякі шрифти того часу застосовуються і до цих пір. Сьогодні існує величезна кількість шрифтів. Та все рівно розробляються нові гарнітури, створюються нові шрифти, які повинні відповідати основним ознакам – виразнності, зручності читання та добрій скомпонованованості. Шрифтова форма на сьогодні розвивається і посідає чільне місце у людському суспільстві, адже без неї не обходиться жодна галузь. Шрифт має свої якості, властивості та певний психологічний вплив і виступає чи не найголовнішим способом обміну інформацією, а також сприяє процесу розвитку людства. Будь-якому картографічному твору повинні бути притаманні вдалий підбір шрифту і технічно-грамотне його виконання з урахуванням вимог художньої естетики. Вони надають картографічним матеріалам закінченність та виразність, допомагають кращому сприйманню змісту графічних документів. [11]
Поняття картографічне видання
Видання - твір (документ), що пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений шляхом друкування, тиснення або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам національних стандартів, інших нормативних документів з питань видавничого оформлення, поліграфічного і технічного виконання. [1]
Картографічне видання - видання, більшу частину обсягу якого займає картографічне зображення. [2]
Картографічні видання відносяться до ідеографічного виду документа, так як для фіксування інформації тут використовуються умовні позначення – картографічні знаки, не схожі на реальні об’єкти і явища. Спочатку для картографічних видань було характерне картинне зображення місцевості з допомогою малюнків гір, рослин, населених пунктів та інших об’єктів.
Картографічні знаки – умовні уніфіковані позначення, які застосовуються для створення картографічних зображень.
За своєю формою картографічні знаки можуть бути геометричними, літерними та наочними. Геометричні знаки – це найпростіші геометричні фігури, центр яких співпадає з пунктом, де розміщений об’єкт. Літерні знаки – це одна або дві початкових літери, назви зображуваного явища. Наочні знаки нагадують форму зображуваного предмету. Іноді в якості знаку використовуються цифри. Розмір умовного знаку характеризує величину або значимість зображеного на карті об’єкта.
В картографічних виданнях застосовуються й інші види зображення. Спосіб якісного фонду застосовується, тоді коли вся територія поділяється на частини, райони, що розрізняються за будь-якою якісною ознакою. Використовується також спосіб ізоліній – плавні криві лінії, які з’єднують на картах точки з однаковими заголовками величин, що характеризують будь-яке явище. Лінії руху показують на карті стрілками. Область розповсюдження будь-якого явища позначаються контуром, область розповсюдження замальовують, заштриховують або просто підписують.
Поряд з картографічними знаками – основною мовою КВ – використовують слова звичайної мови для назви видання і деяких пояснень, які є своєрідним дороговказом по карті.
Термін «карта» з'явився в епоху Відродження, до цього вживалися слова «tabula» чи «descriptionis» (зображення). Походить цей термін від латинського «ctarta» (лист, папір).
У Росії карта спочатку називалась «кресленням», що означало зображення місцевості рисами, кресленнями. Лише в часи Петра І з'явився термін «ландкарти», а згодом «карти». У Тлумачному словнику В. Даля (1881 р.) карта визначається саме як «креслення якої-небудь частини землі, моря, небесної цілини».
Міжнародний багатомовний словник технічних термінів картографії (1973 р.) дає визначення карти як «…зменшеного, узагальненого зображення поверхні Землі, інших небесних тіл чи небесної сфери, побудованої згідно математичного закону про площини, і показує методом умовних знаків розміщення й властивості об'єктів, пов'язаних з цими поверхнями…».
Вітчизняні державні стандарти, енциклопедичні видання, довідники та підручники з картографії містять декілька інших трактувань, хоча часто вони різняться лише редакційно, акцентуючи увагу на тих чи інших властивостях картографічного зображення. Із виникненням нових видів карт, наприклад, електронних зображень на екранах моніторів, пропонується ввести нове визначення з урахуванням нових властивостей та особливостей даних документів.
Основні властивості карти як картографічного документа розкрито на схемі:
Математичний закон побудови
Використання особливої умовної мови картографічних символів
Генералізованість карти
Знаковість зображення
Основні властивості карти
Системність відображення дійсності
Рисунок 1.1 Властивості географічної карти
Карти класифікуються за різними ознаками.
За походженням розрізняють:
1) рівновеликі проекції (зі збереженням площ, викривленням форми об’єкта);
2) рівнокутні проекції (збереження кутів, масштабів, довжини за всіма напрямками і площі малих об’єктів);
3) довільні проекції (серед них виділяють – рівно проміжкові, тобто зі збереженням масштабу певного напрямку).
За способом картографічного зображення карти бувають різних видів.
1). Передача значків для передачі явища, локалізованого за певними пунктами передбачає використання геометричних, буквених, наочних значків.
2). Спосіб лінійних значків використовують для передачі ліній у геометричному розумінні (водорозподіл, кордони, телеграф) і для об’єктів лінійної протяжності, які не виражаються за своєю шириною в масштабі карти (дороги).
3). Спосіб ізоліній передбачає криві, які проходять на карті по точкам з однаковими значеннями якогось показника, яке характеризує картографоване явище. За допомогою ізоліній показують: вимір величини явищ у часі, переміщення явищ, термін початку явища, повторюваність явища тощо.
4). Спосіб якісного фону показує районування території за тим чи іншими природними, економічними, політико-адміністративними ознаками (грунт, наприклад).
5). Локалізовані діаграми використовуються для характерних сезонних та інших періодичних явищ, їх процесів, величин, тривалості тощо (наприклад, річна температура).
6). Точений спосіб картографічного зображення використовується для картографування масових розкиданих явищ (наприклад, населення).
7). Спосіб картографічного зображення ареалів застосовується для площ розповсюдження якогось явища, позначення передається лініями, точечками, штриховою тощо.
8). Знаки руху використовуються для показу різних переміщень, що відносяться до сфери природних явищ. Зображення за рахунок векторів різної форми, кольору (наприклад, морські течії, вітри тощо).
9). Кардіограма – спосіб зображення розподілу певного явища з допомогою діаграм, розміщених на карті.
10). Картограми – зображення середньої інтенсивності будь-якого явища в межах визначених територіальних одиниць.
До картографічних документів зараховуються всі види географічних карт. Серед видів географічних карт виділяються:
- галузеві карти – карти окремої галузі підприємства, промисловості;
- загальні карти – для загальної характеристики явища;
- аналітичні карти – дають конкретні характеристики картографічних явищ – природних і соціально-економічних;
- синтетичні карти поєднують риси аналітичних та загальних карт – наприклад, карти кліматичного районування з виділенням кліматичних областей за сукупністю кількох показників;
- комплексні карти показують декілька взаємопов’язаних явищ, кожне за своїми показниками (багатогалузеві карти).
До картографічних документів відносяться географічні атласи.
Географічні атласи – це систематичне зібрання географічних карт, виконане за загальною програмою як цілісний твір. Атласи класифікуються за територією:
1) атласи світу
2) атласи окремих держав
3) атласи частин держави.
За змістом атласи поділяються на:
- атласи загально географічних карт;
- фізико-географічні атласи, які у свою чергу поділяються на вузько галузеві – містять лише однотипні карти, комплексні галузеві – містять різні, але взаємодоповнюючі карти певного природного явища, комплексні, що показують ряд взаємопов’язаних природних явищ (морський атлас);
- соціально-економічні атласи;
- загальні комплексні атласи (національні атласи окремих країн).
Також існує класифікація атласів за призначенням. За цією класифікацією виділяють, наприклад, туристичні, воєнні атласи, атласи українських доріг тощо.
Глобус (від лат. giobus – «шар») - об'ємний картографічний документ у вигляді кулі - моделі Землі з картографічним зображенням її поверхні. У глобусах, так само як і в картах, використовують картографічні знаки і генералізацію. Земна поверхня відображається в її ортогональній проекції на шар.
Класифікація глобусів також подібна до класифікації карт. Їх поділяють на загальногеографічні та тематичні Масштаб глобусів досить дрібний: 1 : 3000000 - 1 : 30000000, але можливі екземпляри з розмірами до 1 : 100000000 та більше. [23]
Перспектива розвитку картографічних видань
У картографії протягом попередніх віків постійно нагромаджувалася інформація та знання про земну поверхню. У XX столітті створення комп'ютера кардинально змінило та розширило можливості застосування карт. Цифрове представлення просторових даних отримало назву - ГІС (Географічні інформаційні системи).
Прогрес геоінформаційного картографування, аерокосмічного зондування та комп'ютерних технологій веде до того, що карти традиційного типу перестають бути єдиним і неподільним засобом пізнання об'єктів і процесів на нашій планеті. Зйомки в будь-яких масштабах і діапазонах, з різним просторовим охопленням ведуться на землі і під землею, на поверхні океанів і під водою, з повітря і з космосу. Комп'ютерне моделювання, різні механічні та автоматичні перетворення знімків і карт зумовили появу десятків і сотень нових просторових моделей. Поступово входять в дослідницький ужиток картографічні анімації і голограми. Ніколи раніше географи, геологи, планетологи, соціологи та інші представники наук про Землю та суспільстві не мали справи з таким достатком карт, аеро- і космічних знімків, екранних зображень, на яких у різних аспектах і всіляких ракурсах представлена вся планета - об'єкт їх досліджень і турбот. Відомо, що в мисленні людей зоровий образ займає центральне місце. Близько 4/5 інформації про навколишній світ люди отримують за допомогою зору. Ні швидкодіючі процесори, ні багатозвучні плеєри по ефективності передачі інформації не здатні конкурувати із зображеннями. Всім відомо, що «краще один раз побачити, ніж сто разів почути». І саме тому, чим здійснено комп'ютер, тим більше і яскравіше його екран.
Всі безліч карт, знімків та інших подібних моделей можна позначити єдиним терміном «геозображення», розуміючи під цим будь-які просторово-часові, масштабні, генералізовані моделі земних об'єктів або процесів, представлені в графічній образній формі. У цьому формулюванні названі основні характеристики, властиві всім геозображенням (масштаб, генералізованості, наявність графічних образів), і відзначена їх специфіка - це зображення Землі. Геозображення охоплюють надра Землі і її поверхня, океани і атмосферу, біосферу, соціально-економічну сферу і сферу їх взаємодії - природно-соціально-економічну сферу. Розрізняють три класи геозображеній залежно від їх метричних властивостей, методів отримання, статичності - динамічності і, звичайно, в залежності від призначення: плоскі, або двомірні геозображення; об'ємні, або тривимірні геозображення; динамічні трьох- і чотиривимірні геозображення. [23]
Цифрові карти та плани на сучасному етапі використовуються в усіх сферах народного господарства: при проектуванні та будівництві великих населених пунктів, транспортних комунікацій, газо- та нафтопроводів, каналів та водосховищ, організації землекористування, розвідці корисних копалин, пошуку енергетичних ресурсів тощо. Все ширше впроваджуються в практику використання цифрової картографічної інформації в автоматизованих системах навігації.
Відбувається надзвичайно швидке збільшення кількості та зростання потужності комп’ютерної техніки і програмного забезпечення, яке безпосередньо може бути використане для потреб складання, оформлення та розповсюдження цифрових карт. Традиційні методи роботи з просторовими даними, тобто використання паперових карт та планів з нанесеними на них просторовими даними, ніяк не можуть задовольнити сучасних потреб управління. Необхідність переходу до цифрових картматеріалів обумовлена ще й тим, що при вирішенні задач по запобіганню та усуненню наслідків стихійних лих, кризових чи катастрофічних ситуацій, у сфері захисту навколишнього середовища та раціонального природокористування саме цифрові матеріали в середовищі ГІС стають практично вирішальними для забезпечення процесів прийняття рішень. Крім того, велике значення набуває використання цифрових топографічних карт в галузях, які використовують методи цифрового моделювання і розрахунків: розвиток радіотелеметричних мереж, землевпорядкувальні організації та відомства тощо. [21]
1 2 3