Ім'я файлу: федерація як форма державного устрою.docx
Розширення: docx
Розмір: 57кб.
Дата: 14.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
Розслідування вбивств.doc
Розширення: docx
Розмір: 57кб.
Дата: 14.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
Розслідування вбивств.doc
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ФЕДЕРАЦІЯ ЯК ОДНА З ФОРМ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ 5
1.1. Сутність державного устрою 5
1.2. Види державного устрою та їх відмінність від федерації 8
Висновки до розділу 11
Розділ 2. Федерація: поняття, ознаки та різновиди 12
2.1. Характерні риси федерації, принципи її побудови 12
2.2. Види федерацій, їх особливості 15
Висновки до розділу 20
РОЗДІЛ 3. ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНИХ ФЕДЕРАТИВНИХ ДЕРЖАВ 21
Висновки до розділу 30
ВИСНОВКИ 31
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 33
ВСТУП
Актуальність теми. Історично склалося так, що з появою перших держав з’явилися і перші їх різновиди. Уже в країнах Давнього Сходу, Давній Греції та Римі існували різні шляхи здійснення державної влади і моделі її організації.
Дослідження федералізму є важливим і для федеративних держав і для унітарних. Для кожної федеративної держави актуальним є пошук власних форм, методів і засобів організації державного апарату, шляхів узгодження інтересів між різними рівнями державної влади.
Для унітарних держав, особливо із прагненням до децентралізації актуальним є вивчення та запозичення досвіду розподілу повноважень між різними рівнями державної влади та місцевим самоврядуванням, що склався у федераціях різних типів.
Теоретичні основи федералізму досліджували А. Фрідмен, А. Моммен, Г. Таллок, Д. Елазар Б. Страшун, Ю. Тихомиров, В. Чиркін, А. Каримова, Д. Ковачев, М. Фарукшин. О. Картунов, О. Маруховська, В. Ребкало, М. Обушний, О. Майборода, Ю. Римаренко, О. Куць, П. Надолішній та інші.
Проте, зважаючи на значну кількість досліджень з федералізму, все ж таки залишаються не вирішенні питання як до окремих федеративних держав, так і до федерації як форми державного устрою в цілому.
Метою роботи є дослідження федерації як форми державного устрою.
Відповідно до мети курсової роботи потрібно виконати наступні поставленні завдання:
- з’ясувати сутність державного устрою;
- дослідити види державного устрою та їх відмінність від федерації;
- виокремити характерні риси федерації, принципи її побудови;
- дослідити види федерацій, їх особливості;
- проаналізувати правову характеристику сучасних федеративних держав.
Предмет дослідження – федерація як форма державного устрою.
Об’єкт дослідження - сучасні федеративні держави, їх правова характеристика.
Під час виконання роботи було використано такі загальнонаукові та спеціально-наукові методи дослідження: системного аналізу – при дослідженні усіх розділів роботи; синтезу – для визначенні понять та формулювання висновків; формально-юридичний – при правовій характеристиці сучасних федеративних держав.
Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, чотирьох підрозділів, висновків та списку використаних джерел.
Обсяг роботи – 35 сторінок.
РОЗДІЛ 1. ФЕДЕРАЦІЯ ЯК ОДНА З ФОРМ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ
1.1. Сутність державного устрою
Питання сутності державного устрою постало ще з давніх-давен. Інтерес до цього питання виник ще за греко-римських часів, ще тоді видатні мислителі заклали міцний фундамент для подальшого вивчення, аналізу та дослідження держави: її змісту, сутності і, звичайно, форм. Багато вчених, які вивчали державу в більш пізні часи, і далі приділяли велику увагу формам державного правління.
Друга половина XIX – початок XX ст. – це період найбільшого розквіту в юридичній науки вчення про державу. В цей час було розроблено цілісну систему знань про державу в цілому і, зокрема, її устрій та форми.
Кожна держава, як і будь-яке інше суспільне утворення, має бути певним чином організована, побудована, сформована, а здійснення нею влади має відбуватися певними способами, методами [1, c. 424].
Форма державного устрою – це елемент форми держави, який характеризує внутрішню будову держави, територіальну організацію влади та спосіб (порядок) розподілу території держави на адміністративно-територіальні одиниці, взаємодією між ними у межах держави [2, с. 112].
Юридична наука виробила універсальну конструкцію, втілену в такому складному понятті, як форма держави. Вона включає три головні аспекти:
1) порядок створення вищих органів держави, відносини між ними та населенням країни (форма правління);
2) спосіб територіального устрою держави, тобто певний порядок відносин між центральними, регіональними та місцевими органами влади (державний устрій);
3) прийоми та методи здійснення політичної державної влади (політичний режим).
Відповідно форма держави складається з трьох головних елементів: форми правління, форми державного устрою та форми політичного режиму, що характеризують систему взятих в єдності способів організації державної влади, територіального устрою і методів та способів здійснення влади [2, c. 113].
Державний устрій — це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральними) державними органами.
За державним устроєм всі держави поділяють на прості і складні [3].
Згідно з Великою юридичною енциклопедією, державний устрій (англ. Forms of government) являє собою територіальну або національно-територіальну організацію держави, що характеризує просторову організацію влади та державне самовизначення населення (нації), що на ній проживає. Тобто спосіб поділу держави на певні складові частини та розподіл влади між ними. Державний устрій кожної країни зумовлюється її суспільно-політичним ладом. Він відбиває правове становище як держави в цілому, так її окремих складових частин, взаємовідносини між ними[4, с. 318].
Як зазначає В. Ф. Погорілко, державний устрій визначає:
- принцип поділу території держави на складові елементи;
- спосіб організації населення на певній території;
- рівень врахування інтересів національних меншин шляхом надання територіям їхнього проживання певних повноважень щодо територіального самоврядування;
- наявність або відсутність у складових держави ознак політичної самостійності та державності;
- взаємовідносини між різними рівнями державних органів влади[5, с. 672].
Протягом свого існування людство виробило дві класичні форми державного устрою – унітарну і федеративну державу, а також специфічну форму під назвою імперія. Перші дві форми – унітарна і федеративна держави – пройшли багатовікове випробування, довели свою життєздатність, продемонстрували свої переваги й недоліки, набули собі безліч прихильників і противників, пізніше також з’являється і конфедерація.
Отже, як бачимо, сутність державного устрою полягає у тому, що, по-перше, це спосіб територіального устрою держави, тобто певний порядок відносин між центральними, регіональними та місцевими органами влади, по-друге, у кожній країні державний устрій зумовлюється її суспільно-політичним ладом. Він відбиває правове становище як держави в цілому, так її окремих складових частин, взаємовідносини між ними.
1.2. Види державного устрою та їх відмінність від федерації
За державним устроєм всі держави поділяють на прості і складні.
До простих належать унітарні держави, до складних – федерації, конфедерації та ін.
Унітарна держава — це єдина цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами. Більшість держав, які існували в минулому й існують сьогодні, є унітарними. Позитивом унітарної держави є можливість ефективно керувати нею, унітарна форма надійно забезпечує державну єдність і цілісність [6, c. 52].
Унітарна держава характеризується такими ознаками.
1. Має єдині вищі органи державної влади (глава держави, парламент, уряд, судові органи та ін.), яким підпорядковуються або підконтрольні місцеві органи.
2. Не містить відокремлених територіальних утворень, що мають ознаки суверенності.
3. Має єдину для всієї держави систему законодавства.
4. Управління єдиними збройними силами і правоохоронними органами здійснюється центральними органами державної влади.
5. Має єдине громадянство.
6. Одноособове представництво від усієї держави у міжнародних взаємовідносинах на рівні держав. За ступенем залежності місцевих органів від центральної влади унітарні держави поділяються на централізовані, децентралізовані та змішані [2, c. 112-113].
Централізовані — місцеві органи державної влади очолюють керівники, що призначені із центру і їм підпорядковуються органи місцевого самоврядування (наприклад, Фінляндія).
Децентралізовані — місцеві органи влади мають значну самостійність у вирішенні питань місцевого життя (наприклад, Велика Британія, Данія, Грузія та ін.).
Змішані — присутні ознаки централізації і децентралізації (наприклад, Японія, Туреччина, Україна та ін.). У складі унітарних держав можуть бути автономні утворення, які мають внутрішнє самоврядування у рамках єдиної держави.
Унітарні держави можуть бути також національними (Гаїті, Польща, Японія) і багатонаціональними (Афганістан, Нідерланди, Пакистан) [6, c. 53].
Федеративна держава (союзна, від лат. fedus — союз) — це складна союзна держава, що містить державні утворення (республіки, штати, землі, кантони тощо), які мають деякі риси державного суверенітету, певну юридично визначену політичну самостійність [7, c. 75].
Конфедерація – це союз суверенних держав, створений для досягнення певних спільних цілей. Суб’єкти конфедерації зберігають свої суверенні права як у внутрішніх, так і в зовнішніх справах, формують на договірних засадах лише окремі загальні органи, які виконують координуючі функції у напрямах спільної діяльності [2, c. 114].
В історичному ракурсі конфедерація є нестійким союзом, який або розпадається після досягнення спільних цілей, або перетворюється на федерацію. У минулому конфедераціями були США, Нідерланди, Швейцарія, Сенегал та Гамбія (Сенегамбія), інші. Проявами сучасного конфедералізму можна вважати ЄС, НАТО, СНД та інші міждержавні утворення.
Імперії сьогодні не існують у своєму первинному вигляді, проте вони мали місце в історії як форми державного устрою великих колоніальних держав, які складалися з метрополії (головної держави) та підпорядкованих центральній владі держав і народів (колоній), що насильницьким шляхом включені до єдиної системи політичних, економічних, соціальних та культурних зв’язків. Історичними прикладами імперій є Римська, Англійська, Османська, Німецька, Російська імперії. У XX ст. відносини між метрополією та колоніями модернізуються, прикладом чого є перетворення Англійської колоніальної імперії на Співдружність націй, очолювану Великою Британією, до складу якої входить понад 40 держав – колишніх британських колоній [6, c. 54].
Конфедеративний устрій відрізняється від федеративного таким.
1. Відсутністю суверенітету, оскільки конфедерація не є у повному обсязі державою, бо її члени зберігають за собою державний суверенітет.
2. Міжнародно-правовим договірним характером цього об’єднання.
3. Відсутністю вищих органів конфедерації, рішення яких є обов’язковими для неї.
4. Відсутністю єдиних конституції, системи законодавства, громадянства.
5. Тимчасовим характером – конфедерація або розпадається при досягненні цілей цього об’єднання (Сенегамбія), або перетворюється на федерацію (США, Швейцарія) [2, c. 214].
Від унітарної держави федерація відрізняється наступним:
- по-перше, унітана держава не містить відокремлених територіальних утворень, що мають ознаки суверенності, тоді як федеративна держава і є союзна держава, що містить державні утворення (республіки, штати, землі, кантони тощо), які мають деякі риси державного суверенітету, певну юридично визначену політичну самостійність;
- по-друге, в унітарній державі наявне лише одне громадянство, в федеративній – ні;
- по-третє, законодавство федерації складається із законодавства федерації і законодавства суб’єктів федерації, яке не може суперечити законодавству, в унітарній державі – законодавство єдине.
- тощо.
Висновок до розділу. Сутність державного устрою полягає у тому, що, по-перше, це спосіб територіального устрою держави, тобто певний порядок відносин між центральними, регіональними та місцевими органами влади, по-друге, у кожній країні державний устрій зумовлюється її суспільно-політичним ладом. Він відбиває правове становище як держави в цілому, так її окремих складових частин, взаємовідносини між ними.
За державним устроєм всі держави поділяють на прості і складні. До простих належать унітарні держави, до складних – федерації, конфедерації та ін.
Конфедеративний устрій відрізняється від федеративного відсутністю єдиних конституції, системи законодавства, громадянства, вищих органів конфедерації, рішення яких є обов’язковими для неї та тимчасовим характером конфедерації: вона або розпадається, або стає федерацією.
Від унітарної держави федерація відрізняється складом (унітана держава не містить відокремлених територіальних утворень, що мають ознаки суверенності) законодавством(законодавство федерації складається із законодавства федерації і законодавства суб’єктів федерації, яке не може суперечити законодавству, в унітарній державі – законодавство єдине), громадянством (в унітарній державі наявне лише одне громадянство, в федеративній – ні) тощо.
РОЗДІЛ 2. ФЕДЕРАЦІЯ: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА РІЗНОВИДИ
2.1. Характерні риси федерації, принципи її побудови
Федерацією є складна союзна держава, що містить державні утворення (республіки, штати, землі, кантони тощо), які мають деякі риси державного суверенітету, певну юридично визначену політичну самостійність [6, c.52].
Ознаками федеративної держави є такі.
1. Територія федерації складається із територій її суб’єктів, які можуть встановлювати власний адміністративно-територіальний поділ.
2. Існують два рівня органів державної влади і управління — федерації та її суб’єктів (наприклад, у Російській Федерації — президент РФ, Федеральні збори РФ, уряд РФ, Верховний Суд РФ та ін., а також президенти, законoдавчі збори, уряди, верховні суди республік, що входять до складу РФ).
3. Для федерації характерним є двопалатний парламент, в якому одна з палат представляє інтереси суб’єктів федерації.
4. Законодавство складається із законодавства федерації і законодавства суб’єктів федерації, яке не може суперечити законодавству федерації.
5. Суб’єкти федерації не є суб’єктами міжнародного права, але у міжнародних договірних відносинах у разі надання відповідних повноважень від федерації суб’єктам федерації останні можуть брати участь у міжнародних договірних відносинах самостійно. Федеральна влада при цьому має виключне право контролювати впровадження зовнішньої політики.
6. Можливість дворівневої системи судових та правоохоронних органів.
7. Наявність зовнішніх атрибутів (столиця, прапор, герб, гімн) федерації і суб’єктів федерації [2, c. 114-115].
Основа федерального устрою ґрунтується на принципі федералізму, головна ідея якого полягає в розмежуванні сфер компетенції федеральної (центральної) влади та влади суб’єктів федерації шляхом надання останнім встановленого обсягу політичної самостійності і своєрідного поєднання принципу централізації й чітко визначеної гарантованої частини суверенітету суб’єктів федерації [9].
Принципи устрою федерації.
1. Федерація побудована за територіальним принципом. Це США, Бразилія, Мексика, Австрія, Німеччина, Австралія та ін. Так, жоден із 50 штатів США не був утворений за національною ознакою, однак на півдні країни темношкіре населення складає більшість; у Мексиканських Сполучених Штатах існують три національні групи і 31 штат; в Аргентині утворено 22 штати, де є дві національні групи; у Німеччині є одна нація, а суб'єктів федерації після об'єднання з НДР - 16; в Австрії проживає одна нація, проте земель, які є суб'єктами федерації.
2. Федерація, побудована за національним принципом. Суб'єктами федерації Союзної Республіки Югославія за Конституцією 1992 р. є дві республіки - Сербська Республіка та Республіка Чорногорія. Незважаючи на дуже велику відмінність у кількості населення, суб'єкти федерації мають рівні права. Досить сказати, що коли президентом СРЮ буде обраний серб, то прем'єр-міністром буде чорногорець, і навпаки; республіки мають свої конституції і громадянство.
3. Федерація, побудована за змішаним принципом: національним і територіальним. Згідно з Конституцією Російської Федерації до складу держави входять утворені за національним принципом - 21 республіка, одна автономна область і 10 автономних округів, за територіальним принципом - 49 областей і два міста федерального значення [10].
Таким чином, федерація означає створену за принципами федералізму єдину суверенну державу, що складається з особливих територіальних одиниць - державних утворень суб'єктів, які мають деякі риси держави і наділені самостійною юрисдикцією поза межами компетенції федеральної державної влади.
Кількість суб'єктів може бути різною як і їх назви. В Росії- 21 республіка, 6 країв, 49 областей, 2 міста федерального підпорядкування, 1 автономна область і 10 автономних округів. У США - 50 штатів, ФРН- 16 земель [8, c. 179].
Однак, як свідчить світова практика, всі федеративні держави повинні відповідати певним специфічним ознакам, які полягають у тому, що:
- кожна федерація має подвійну організацію державного апарату: дві системи вищих органів влади (органи федеральні і органи суб'єктів федерації), а також відповідно дві системи інших державних органів (судових, контрольно-наглядових та ін.);
- вони мають федеративну систему законодавства (законодавство федеральне і законодавство суб'єктів федерації);
- наявність спільної території та спільних державних кордонів;
- спільні збройні сили;
- можливість подвійного громадянства (громадянин федерації та суб'єкту федерації);
- суб'єкти федерації мають право на самовизначення [9].
1 2 3