Ім'я файлу: Причини розвитку депресивних станів.docx
Розширення: docx
Розмір: 36кб.
Дата: 15.09.2022
скачати
Пов'язані файли:
емоції і почуття.docx
логіка.docx
Види психологічних тестів.docx
2304 Конфліктологія.docx
Методи і методики діагностики мотивації досягнення відносини і а

Зміст


Вступ 3

Депресивні стани: визначення, серйозність, наслідки 4

Причини розвитку депресивних станів 7

Висновки 13

Список використаних джерел 14


Вступ



Історичні свідчення щодо депресивних розладів сягають Давньої Греції, коли Гіппократ диференціював три типи розладів: манію; меланхолію; френит (запалення, що уражає душу й тіло). Причиною багатьох хвороб Р. Бертон вважав спосіб життя, звичаї, зазначаючи вплив бездіяльності та самотності на виникнення меланхолії.

Проблема депресивних розладів є однією з найбільш актуальних у теорії та практиці сучасної медицини. Упродовж XX сторіччя спостерігалося невпинне зростання депресивних розладів, особливо їх рекурентних форм, серед населення провідних держав світу. Така ж тенденція характерна і для початку XXI століття. Зокрема, за даними ВООЗ, уніполярні депресивні розлади, що є лише однією з клінічних груп у загальній структурі депресивної патології), є величезним тягарем для суспільства. Ці розлади посідають четверте місце серед усіх захворювань населення, причому у віковій групі 15-44 роки вони знаходяться на другому місці за тяжкістю наслідків, складаючи 8,6% від кількості років життя, втрачених внаслідок інвалідності.

На відміну від інших видів психічних порушень, депресивні стани у 40% випадків не діагностуються вчасно, тому що при депресіях непсихотичного рівня афективна патологія маніфестує переважно у вигляді неврозоподібної сомато-вегетативної симптоматики і хворі спостерігаються лікарями загальної практики. У подібній ситуації пацієнти не отримують адекватного лікування, що призводить виникнення хронічної психічної патології. Найбільш небезпечним є те, що невиявлені депресивні розлади в ряді випадків закінчуються самогубством хворих.


Депресивні стани: визначення, серйозність, наслідки



Депресивними називаються аномальні стани психіки людини, що супроводжуються пригніченістю, почуттям туги, безвихіддю, відчаєм. Перебуваючи в такому стані, людина зазвичай важко його переживає, часто звинувачує себе за нього.

Основними «базовими» симптомами маскованої депресії є: безліч соматичних скарг сенесто-іпохондричного характеру, які не вкладаються в певну картину конкретного соматичного захворювання. Виражені тенденції до мінливості скарг при тривожної установці в їх описі; нечітка депресивна симптоматика, зміна, погіршення настрою, почуття безнадійності у вигляді відчуття безглуздя життя, песимізм щодо майбутнього; періодичність, сезонність сомато-психічних розладів (частіше навесні або восени); добові коливання настрою з поліпшенням стану у вечірній час, порушення сну; схильність до «розумової жуйки»; нерішучість, ангедонія, зниження професійних інтересів, погіршення контактування з людьми, зниження інтенсивних потягів (харчових, статевих); немотивована тривога; відсутність ефекту від соматотропної терапії при позитивній реакції на антидепресанти [2].

У тому випадку, коли глибина депресії не виходить за рамки пограничного (невротичного) регістру, психіатри говорять про скорочену депресію. Такі клінічні прояви характерні для циклотимії. А пацієнти з подібними порушеннями звертаються, перш за все, до лікарів-інтерністів. У цьому випадку пацієнт відзначає пригнічення настрою, безрадісність, зниження кмітливості та працездатності, переважання фізичноговиснаження і підвищеної стомлюваності, звуження кола інтересів і потягів, зниження лібідо. Упродовж доби тужливість, фізична слабкість і зниження апетиту найбільше виражені в ранкові години з полегшенням до вечора. Засинання, як правило, не порушено, можлива сонливість протягом дня. [9]

Усталеною є точка зору про переважну значущість чинника спадковості за важких депресивних розладів. Доведено, що ризик виникнення депресій в осіб, прямі родичі яких страждають на афективні (емоційні) розлади, сягає 10-15 %, тоді як для інших загалом цей показник не перевищує 1-2 % [8]

Зараз виділяють дві основні клінічні групи депресій: прості і складні депресії. До простих депресій відносять шість основних синдромальних типів: меланхолійний, тривожний, анестетічний, адинамічний, апатичний і дисфоричний. У структурі складних депресій зустрічаються сенесто-іпохондричний синдром, а також депресивний синдром з включеннями марення, галюцинацій і кататонічних розладів. [9]

Діагностична структура депресивного розладу залежить від переважання в його клінічній картині туги, тривоги або апатії. Це визначає варіант депресивного синдрому. Залежно від цього виділяють тужливу (меланхолійну), тривожну і апатичну депресію. [11]

Тривожна депресія в будь-якому періоді життя може зустрічатися як самостійний синдром, але в якості симптому нерідко переважає в структурі депресії в похилому і старечому віці, відтісняючи в цих випадках тужливий компонент. Тривога проявляється в клінічній картині депресії почуттям внутрішньої напруженості, скутості, очікуванням невизначеною, але постійної загрози, нещасть в майбутньому. Настрій хворими характеризується як пригнічений, багато хто схильний називати свої статки «тужливим», однак лікар повинен диференціювати «тугу» від «тривоги». Тривожна депресія відрізняється від тужливого варіанту (меланхолійної депресії) прагненням до нецілеспрямовану руховому неспокою і нав’язливого повторення одних і тих же неприємних думок. Вираз обличчя може бути стурбованим і розгубленим, мова прискорена, висловлювання уривчасті і короткі, характерно повторення одних і тих же питань, вигуків, потирають рухів. Циркадний розподіл тривоги інший, ніж туги. Тривожний настрій посилюється у другій половині дня. Характерно утруднене засинання. Сон, як правило, поверхневий з поглибленням його в ранкові години.

Апатична депресія відрізняється переживаннями байдужості, нудьги, відсутністю ініціативи, бажань, прагнення діяти, часто супроводжуються тяжким відчуттям нестями, емоційної спустошеності і байдужості. Як правило, такий хворий протягом дня млявий, безініціативний, неквапливий, вважає за краще проводити час в ліжку і вести «вегетативний» спосіб життя. Він може виявляти непродуктивність і нецілеспрямованість мислення.

Основними «ядерними» симптомами маскованих депресії є: безліч соматичних скарг сенесто-іпохондричного характеру, які не вкладаються в певну картину конкретного соматичного захворювання. Виражені тенденції до мінливості скарг при тривожної установці в їх описі; стерта депресивна симптоматика, зрушення настрою, відчуття безнадійності у вигляді відчуття безглуздості життя, песимізм щодо майбутнього; періодичність, сезонність соматопсихічних розладів (частіше навесні або восени); добові коливання настрою з поліпшенням стану у вечірній час, порушення сну; схильність до «розумової жуйки»; нерішучість, ангедонія, зниження професійних інтересів, погіршення контактування з людьми, зниження інтенсивних потягів (харчових, статевих); невмотивованими тривога; відсутність ефекту від соматотропної терапії при позитивній реакції на антидепресанти. [9]

Типовим наслідком депресії є розвиток у людини байдужості до того, що відбувається з нею і навколо неї, значно і на тривалий час знижується працездатність. Людина виявляється не в змозі контролювати свої емоції, розумно керувати своєю поведінкою.

Усвідомлення цього і несприятливих наслідків депресії ще більш ускладнює, робить важким психологічний стан людини. Не маючи можливості самостійно впоратися з депресією і в той же самий час не вважаючи себе хворою людиною, не бажаючи йти до лікаря-психіатра, ця людина надасть перевагу зверненню по допомогу до психолога. [6]

Причини розвитку депресивних станів




За останні десятиріччя багато уваги приділяється вивченню депресії як психіатрами, так і спеціалістами іншого профілю. Так, Є. І. Чазов підкреслює, що депресія – це не просто певний психічний стан людини, оскільки вона супроводжується вираженими порушеннями функції органів і систем організму [13].

Серед причин, які можуть викликати депресивні розлади виділяють соціо-демографичні, психологічні та сімейні чинники, які корелюють з віком, статтю, етнічною приналежністю, соціо-економічним статусом, типом сімейної дисфункції, стресами упродовж життя, наявністю психопатології у батьків, низьким інтелектуальним рівнем, наявністю соматичних захворювань, зниженою самооцінкою. Згідно з даними сімейних досліджень, у батьків, рідних братів і сестер, а також у дітей осіб c важкою депресією, ризик виникнення афективного розладу становить 10-15%.

Серед генетичних причин формування депресій істотна роль належить генам CYP2D6, CYP2C19, HTR2A, MTHFR, SLC6A4 і ін. Представлені переконливі докази існування гена схильності до глибокої депресії, який локалізований на хромосомі 12q22-q23.3. Встановлено внесок генетичної компоненти у формування біполярного розладу. [1]

Важлива роль у формуванні депресії належить нейромедіаторній системі. Це, перш за все, пресинаптичні утворення лімбічної ділянки, що бере участь в організації емоцій та мотиваці. Численні дані мультидисциплінарних досліджень останніх десятиріч дозволили конкретизувати нейрохімічну локалізацію афективних розладів — основу їх становлять порушення синаптичної передачі у вищевказаних церебральних структурах [10]

При проведенні диференційної діагностики депресій необхідно пам’ятати, що їх симптоматика може поєднуватися або бути вторинною по відношенню до соматичної патології (соматогенні, соматоформні депресії). Зокрема, вторинні депресивні реакції можуть виникати при хронічних легеневих, шлунково-кишкових, неврологічних та, особливо, онкологічних захворюваннях.

Характерно, що в такому стані значно посилені алгічні відчуття та їх іпохондрична переоцінка. Сезонні загострення гастриту, виразки шлунку або дванадцятипалої кишки можуть поєднуватися з психічними тужливо-астенічними реакціями.

Артеріальна гіпертензія частіше спостерігається у тривожно-помисливих, пунктуальних осіб, і на активному етапі перебігу основного захворювання тривожне реагування стає обов’язковим симптомом.

Після перенесеного інфаркту міокарду можуть спостерігатися як періоди тривожно-панічного настрою (страх повторення серцевого нападу), так і вторинна депресія. Ці психічні «нашарування», як правило, обтяжують перебіг основного захворювання.[2]

При проведенні дослідження психологічних особливостей хворих на ішемічну хворобу серця, що перенесли стентування коронарних артерій О. О. Дукельський відзначає, що більшість хворих з ІХС після СКА мають помірний рівень ситуативної тривожності. Висока особистісна тривожність є як причиною, так і наслідком основного захворювання і ведучою особистісною характеристикою хворих з кардіологічним діагнозом. Найвищі рівні ситуативної і особистісної тривожності, зафіксовані у пацієнтів з ІХС і виявленими депресивними розладами органічної природи легкого і помірного ступеня вираженості, а також тісні кореляційні взаємозв’язки між рівнями тривожності і головними ознаками депресивних станів (порушенням сну, пригніченим настроєм, відчуттям неспокою) підтверджують взаємозумовленість тривоги і депресії. [3]

Гастроентерологічна патологія також часто супроводжується змінами психоемоційної сфери, зокрема, у вигляді тривожно-депресивних розладів. У свою чергу, ці розлади також можуть бути причиною виникнення і загострення гастроентерологічної патології, особливо функціонального характеру, коли стандартна терапія недостатньо ефективна [17].

Втім, суперечки про першопричини продовжуються. Більшість посібників і рекомендацій говорять про необхідність корекції депресивних розладів. [12]

Отримано дані про вкрай високу поширеність і вираженість тривоги і депресії у гастроентерологічних хворих, по HADS відповідно 6, 8 При тому що часто зустрічаються і тривожні, і депресивні розлади, а також їх поєднання, результати досліджень показали, що частіше при стійкій гастроентерологічній патології зустрічаються саме тривожні розлади, які є більш вираженими. [16].

Ще однією із причин розвитку депресивних станів є така соматична патологія, як цукровий діабет. Пацієнти з цукровим діабетом страждають у 1,4–3 рази частіше від супутньої депресії, ніж особи без такого захворювання. Наявність депресії у хворих із цукровим діабетом є однією з причин недостатнього глікемічного контролю. Поширеність великих депресивних розладів у пацієнтів із ЦД в середньому, за різними оцінками, становить близько 12 % (у діапазоні від 8 до 18 %), у той же час більш м’які випадки прояву депресії виявляються у 15–35 %. [14,15]

При дослідженні когнітивної сфери у пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу зрілого віку залежно від наявності депресивних станів Н. М. Жердьова відмічає, що у пацієнтів з депресією відзначається вірогідне зниження когнітивних функцій за даними тесту БЛД, MMSE та тесту малювання годинника, що свідчить про ураження лобної частки головного мозку.

Знайдено вірогідно значимий взаємозв’язок між рівнем глікованого гемоглобіну та тяжкістю депресії. Чим вищий рівень глікованого гемоглобіну, тим більше виявляється пацієнтів з депресивними проявами. При рівні HbA1c 8 % та вище спостерігаються переважно помірні та тяжкі депресивні розлади. [4]

До окремої категорії можна віднести післяпологову депресію, що обумовлена з одного боку внутрішніми факторами (гормональні зміни, преморбідний фон, генетична схильність), а з іншого – різкими змінами у ритмі життя жінки. Особливо високий ризик розвитку депресивних станів існує при передчасних пологах. Передчасні пологи створюють передумови для розвитку клінічно значущих розладів адаптації жінки до стану материнства, що, у свою чергу, негативно впливає як на стан самої породіллі, так і на стан новонародженого. При цьому виникають негативні емоційні стани, що виникли унаслідок стресової ситуації, пов’язаної із народженням дитини передчасно, перебуванням у стаціонарі, неможливістю постійного спілкування із сім’єю, необхідністю прийняття допомоги від сторонніх людей (лікарів, медичного персоналу). [5]

Цікавими є результати дослідження, проведеного В. М. Корнацьким на базі ДУ ННЦ «Інститут кардіології імені академіка М. Д. Стражеска» НАМН України. Особливу увагу приділено дослідженню тривоги, депресії та поєднаних тривожно-депресивних станів у взаємозв’язку з чинниками впливу на здоров’я (вік, стать, регіон проживання, освіта, нозологія, характер лікування, фізична активність, шкідливі звички, робота,сімейні стосунки, матеріальний стан) та взаємозалежність між ними. Результати представлено нижче.

В абсолютному відношенні найбільше психічних непсихотичних порушень у віковій групі 50–59 років. Було розраховане модальне значення віку пацієнтів з психічними порушеннями. Виявилось, що найбільш часто в сукупності зустрічаються пацієнти у віці 55,7 років.

Найбільша частка депресивних порушень (11,3%) спостерігається у віковій групі 60 – 69 років, тривожних (45,2%) – у групі 40 – 49 та тривожно-депресивних у 20 – 29 років.

При аналізі гендерного розподілу тривожних та депресивних порушень, тривожний та тривожно-депресивний синдром має більший прояв у жіночої статі – 19,7% та 13,9% відповідно, проте, як у чоловіків – 11,6% та 8,7%. Депресивний синдром на 1% вищий у чоловіків – 4,3% проти 3,3% у жінок.

Розглядаючи частоту тривоги та депресії в залежності від місця проживання встановлено, що тривожно-депресивні стани більше у сільській місцевості – 28,8% (кожен третій), в місті – кожен п’ятий – 20,2%. Тривожний синдром приблизно рівномірно, як у жителів міста (31,8%) та і сільської місцевості (30,1%). Наявна перевага депресивних станів у місті – 8,3%, проти 6,2% в селі.

Вияв психічних порушень у залежності від освіти, показав, що тривога значно переважає серед пацієнтів з вищою освітою – 36,9%, тоді, як із середньою – 25,7%. Депресія має частіший прояв серед хворих з середньою освітою – 9,1%, в порівнянні з 6,3% із вищою. Частка з тривожно-депресивними проявами на 10% вище у хворих з середньою (27,7%) у порівнянні з вищою (17,7%)

Паління, як фактор ризику розвитку серцево-судинної патології, заслуговує окремої уваги. Так, серед курців, тривожних на 7,5%, а тривожно-депресивних на 4,2% більше, ніж серед тих, хто не палить. Депресивні порушення розподілились приблизно порівно в обох групах в межах 7,4% -8,3%

Значна роль у виникненні та розвитку психічних захворювань належить соціальним факторам, таким як робота та сім’я. При аналізі враховувався вид зайнятості і психологічні та санітарно-технічні умови роботи. При цьому виявлено, що найбільша частка пацієнтів з тривогою серед осіб з інвалідністю, з депресією – серед безробітних та пенсіонерів – 11,8% та 11,5% відповідно, з тривожно-депресивним розладом – серед пенсіонерів (29,7%), осіб з інвалідністю (27,3%) та безробітних (25,5%).

Не менш цікавим було визначення впливу сімейних стосунків на психоемоційний стан пацієнтів. Первинно вивчався сімейний стан: переважали одружені – 78%, по 9% розлучених та вдівців та 4% неодружених. Найбільша частка тривожних спостерігається у групі неодружених – 41,2%, кожен третій має тривогу як серед розлучених, та і серед одружених. 17% сягає частка депресивних пацієнтів у групі розлучених, серед вдівців частка депресій сягала 8,5%. Майже кожен другий (46,8%) у групі вдівців має тривожно-депресивний розлад. Треба зазначити, що за гендерною ознакою серед вдівців значно переважали жінки (89%). У кожного четвертого з розлучених та неодружених спостерігався тривожно-депресивний розлад, та майже у кожного п’ятого одруженого

Встановлено також, що існує помірний зв’язок між рівнем якості життя та наявністю (ймовірністю виникнення) психічних порушень. [7]

Висновки



Проблема депресивних розладів є однією з найактуальніших у теорії і практиці сучасної медицини. Депресивні cтани – одна з основних причин суїцидальної поведінки, при цьому недіагностовані й неліковані депресивні порушення в ряді випадків закінчуються самогубством хворих

У зв’язку з постійним зростанням депресивних розладів, їх діагностика та адекватне лікування із суто психіатричної проблеми стає проблемою загальномедичною. Більшість хворих із реактивними, невротичними депресіями і легкими формами ендогенних депресій насамперед потрапляють до лікарів-інтерністів. Тому очевидною є необхідність поширення знань про депресії, їх етіології, патогенез, клініку, діагностику та лікування.

Однак, перш за все лікарям загальної практики потрібно пам’ятати, що депресивні стани – це хронічні психічні розлади, що потребують адекватного кваліфікованого лікування. Тому у випадках встановлення депресії або підозри на її наявність хворі повинні бути в обов’язковому порядку проконсультовані психіатром і переведені під його безпосереднє постійне спостереження або (при поєднаній патології) лікування повинне проводитися за його участю.


Список використаних джерел




  1. Багацкая Н. В. Аль Анни Инас Гх. Свидан Анализ родословных семей детей с депрессивными расстройствами / Матеріали науково-практичної конференції з міжнародною участю «Актуальні питання фізіології, патології та організації медичного забезпечення дітей шкільного віку та підлітків» – Х., – 2013.

  2. Герасименко Л. А., Маскированные депрессии в общесоматической практике / Л. А. Герасименко, Р. И. Исаков // ВІСНИК ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія» – 2013 – Том 13, № 2(42) – с. 80-83

  3. Дукельський О. О. Психологічні особливості хворих на ішемічну хворобу серця, що перенесли стентування коронарних артерій / О. О. Дукельський // Клінічна Медицина – 2012 – Том XV / 4 – с. 21-27

  4. Жердьова Н. М. Характеристика когнітивної сфери у пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу зрілого віку залежно від наявності депресивних станів / Н. М. Жердьова //International journal of endocrinology – 2017 – Т.13, №1 – с. 50-55

  5. Завгородня Н. І. Підходи до корекції розладів адаптації у жінок, що народили недоношену дитину / Н. І. Завгородня // Вісник проблем біології і медицини – 2014 – Вип. 4, Том 1 (113) – с. 103-109

  6. Кирпиченко А. А. Психиатрия: учебник для студ. мед. вузов /А. А. Кирпиченко – 4-е изд., перераб. и доп. – Минск : Вышэйшая школа, 2001. – 606 с.

  7. Корнацький В. М. Стратегія цілісного підходу у веденні соматичного пацієнта з тривогою та депресією / В. М. Корнацький, Д. М. Мороз // Світ медицини та біології – 2015 – № 3(52) – с. 19-25.

  8. Личко А. Е. Подростковая психиатрия : руководство для врачей / А. Е. Личко. – Л. : Медицина, 1985. – 416 с.].

  9. Пилягина Г. Я. Депрессивные нарушения / Г. Я. Пилягина // Журнал практичного лікаря. – 2003. – № 1. – С. 40–49.

  10. Пишель В. Я. Нейробиология депрессивных расстройств / В. Я. Пишель, В. Б. Литвинов, О. О. Хоменко // Архив психиатрии. – 2003. – № 1(32). – С. 49-52

  11. Подкорытов В. С. Депрессии. Современная терапия. Руководство для врачей / В. С. Подкорытов, Ю. Ю. Чайка. – Х. : Торнадо, 2003. – 352 с.

  12. Циммерман Я. С. Депрессивный синдром в гастроэнтерологии: диагностика и лечение / Я. С. Циммерман, И. Я. Циммерман // Клиническая медицина – 2007. – Т. 85,№ 5. - С. 15-23.]

  13. Чазов Е. И. Сегодня и завтра кардиологии / Е. И. Чазов // Тер. архив. – 2003. – № 9. – С. 11-18

  14. Andreoulakis Е, Hyphantis Т, Kandylis D, Iacovides A. Depression in diabetes mellitus: a comprehensive review. Hippokratia. 2012 ; 16(3) : 205-214.

  15. DeGroot M, Jacobson AM, Samson JA, Welch G. Glycemic control and major depression in patients with Type 1 and Type 2 diabetes mellitus. J Psychosom Res. 1999 ; 46: 425-435.

  16. Dysfunctional cognitions, anxiety and depression in irritable bowel syndrome / A.Y. Thijssen fet al.J // J. Clin. Gastroenterol. – 2010. – Vol. 44, № 10. – P. 236-2

  17. Hartono J. L. Anxiety and depression in various functional gastrointestinal disorders: do differences exist? / J. L. Hartono, S. Mahadeva, K. L. Goh // J. Dig. Dis. – 2012. –Vol. 13, № 5. – P. 252-25

скачати

© Усі права захищені
написати до нас