Ім'я файлу: 13 рефератов Соціоологія.docx
Розширення: docx
Розмір: 61кб.
Дата: 14.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
topref.ru-179458.doc

Зміст

1.Соціологія права

Правова соціалізація (від лат. - суспільний) - це двосторонній процес взаємодії особи і суспільства, в якому особа оволодіває системою настанов і оцінювальних орієнтацій як стандартів правомірної поведінки, умінням визначати своє місце в суспільстві та зворотно впливати на формування правових цінностей суспільства.

Ознаки правової соціалізації:

  • 1) є складовою частиною загальної індивідуальної культурної соціалізації, що залучає особу до універсального соціокультурного досвіду;

  • 2) є двостороннім процесом взаємодії особи і суспільства (на відміну від правового виховання, де соціальне середовище впливає на людину);

  • 3) спирається на правову спадщину попередників і правовий досвід (юридичну практику) сучасників;

  • 4) виражається в здобутті знань про правила законослухняної поведінки та в умінні здійснювати правові настанови в її межах;

  • 5) виявляється в умінні бути активним учасником правовідносин та визначати їх значущість для себе;

  • 6) відбувається під впливом не лише цілеспрямованих чинників (як у правовому вихованні), а й у стихійних, спонтанних.

Правова соціалізація - це взаємний правовий розвиток суспільства і особи. З одного боку, відбувається "входження" особи в соціальну систему, її мотиваційне і поведінкове пристосування до існуючих нормативних правових стандартів, з другого - широка свобода особи у виборі цінностей, напрацьованих суспільством, відповідно до власних переконань. Однак не завжди соціалізація особи супроводжується її законослухняною поведінкою. Існують і Інші форми соціалізації, що призводять до делінквентної (вчинення проступку) і кримінальної (вчинення злочину) поведінки. В цих випадках негативну роль відіграють неповноцінні сім'ї з деформованими стосунками або кримінальне середовище, в яке потрапляє ще несформована особа. Певною перешкодою для правової соціалізації особи є правовий нігілізм і правовий догматизм.

Види правової соціалізації:

* за напрямками: практична (здійснюється через передавання від одних осіб до інших практичних навичок правової діяльності, досвіду правової поведінки); Ідейна (теоретична) (здійснюється через ознайомлення з правовими поняттями, принципами, правовими ідеями, концепціями, символами);

* за організованістю: стихійна (спонтанна); цілеспрямована (правове виховання, правове загальне навчання); змішана (стихійна і цілеспрямована);

* за формами вияву: зовнішня (соціальна зумовленість правового формування особи); внутрішня (суб'єктивне сприйняття соціальних норм і цінностей, засвоєння соціального досвіду). Самосвідомість особи - знакова внутрішня умова її правової соціалізації.

2.Етносоціологія

Етносоціологія є порівняно молодою спеціально-соціологічною наукою, що виникла на межі етнографії та соціології. Сам термін "етносоціологія" складається з двох слів різного походження: етнос (від грец. ethnos — народ) і соціологія (від лат. societas- суспільство і грец. logos — вчення). Тому буквально цей вислів означає вчення про суспільство та місце в ньому народів. Етносоціологію визначають як науку, що досліджує походження, суть і функції різноманітних етнічних спільнот з метою виявлення основних тенденцій їх утворення, розвитку та взаємозв'язків з іншими етносами, а також механізми їх входження у систему соціальних відносин. Для етносоціології етнічні і національні спільноти є складними соціальними системами, що динамічно розвиваються у взаємозв'язку з динамікою соціальної структури суспільства, з політичними, економічними, соціокультурними процесами, які відбуваються у суспільстві. Етносоціологія досліджує також особливості етнічної ідентифікації людей, соціальну зумовленість національної свідомості і міжнаціональних взаємин. Саме тоді у західній соціології починає свою роботу перша когорта етносоціологів на чолі з X. Сетон-Уотсоном, яка акцентувала свою увагу переважно на етнічних процесах в доіндустріальних та примітивних суспільствах. Але з часом виявилося, що індустріалізація та пов'язані з нею урбанізація і зростання впливу засобів масової комунікації не затушовують значення і ролі етнічності. Навпаки, вони посилюють прагнення людей до збереження етнічної самототожності. Утворення багатонаціональних держав не означає етнічного нівелювання і повної асиміляції етнічних груп, а навпаки, вони посилюють боротьбу за рівний доступ до соціальних і культурних благ, за досягнення рівноправного статусу у такому суспільстві, за врахування прав національних меншин.

Термін "етносоціологія" був впроваджений у науковий обіг зарубіжної соціології ще у 30-х pp. XX ст. Р. Турнвальдом. Таким чином, предметом етносоціології є взаємозв'язок загальних соціальних явищ і процесів з явищами та процесами етнічними, а об'єктом — особливості етнічних виявів соціального. Дослідники відзначають, що сфера етносоціологічного вивчення є надзвичайно широкою, а проблеми, які досліджуються етносоціологією, — вельми численними. Це — етнічні особливості наступних соціальних змін: • динаміки розвитку основних етнічних груп як всередині тієї чи іншої країни, так і в діаспорі; • темпів соціальних переміщень в етнічних групах; • внутрішньої і зовнішньої міграції етнічних груп і національних меншин; • тенденцій розвитку внутрішньо-сімейних стосунків; • напрямків змін у використанні мови титульної нації, мов національних меншин та мов діаспори різноманітними соціальними групами; • процесів взаємодії сучасної і традиційної етнічно-національної культури; • змінюваної ролі традицій у політичному житті і соціальній поведінці, процесах модернізації, постіндустріальному розвитку; • міжкультурних взаємодій представників різних етнічних і національних груп; • зростаючої ролі релігії у житті суспільства взагалі та окремих його етнічних спільнот; • формування етнічної самосвідомості, авто- і гетеро-стереотипів, етнічних установок і національних інтересів, вироблення національної ідеї; • розвитку націоналізму; • виникнення та розв'язання міжетнічних конфліктів, послаблення міжетнічної напруги.

3.Соціологія освіти

Освіта як соціальний інститут, з одного боку, є сукупністю певних установ, осіб, що забезпечені певними матеріальними засобами і виконують відповідні соціальні функції, а з іншого — це система ідей, правил, норм, стандартів поведінки учасників освітянської діяльності.

Освіта — це один з найдавніших і найважливіших інститутів суспільства.

Соціальний інститут освіти надає сталості та визначеності суспільним відносинам стосовно накопичення та передачі знань, соціального досвіду, відтворення та розвитку культури, цілеспрямованого формування особистості, інтелектуального потенціалу суспільства.

У соціологічній науці існує кілька концептуальних підходів до визначення змісту і функціонального значення діяльності інститутів освіти. Представники функціонального підходу (Кларк, Херн) особливого значення надають позитивній функції освіти. Ще Е. Дюркгейм наголошував, що головною функцією освіти є передача цінностей домінуючої культури. Проте культурна спрямованість та культурні цінності суттєво різняться в різних суспільствах, навіть у різних соціальних групах того самого суспільства, що зумовлює суттєві відмінності, у змісті різних систем освіти. Залучаючи молодь до суспільних культурних цінностей та ідеалів, освіта сприяє підтримуванню соціального порядку, а забезпечуючи втілення в життя нових технологій, наукового переосмислення існуючого знання, сприяє соціальним змінам, розвитку суспільства.

Отже, згідно із зазначеною теорією інститут освіти постає насамперед як засіб соціального контролю, як механізм регулювання соціальних відносин для створення однакових можливостей соціальної мобільності.

Автори теорії людського капіталу (Андерсон, Хелсі, Флауд) вважають, що освіта — це капіталовкладення в майбутнє людини, яке згодом зможе дати зиск. На їхню думку, витрачені в минулому зусилля обов’язково будуть винагороджені в майбутньому. Відтак статус дорослої людини зумовлюється кількістю і якістю капіталовкладень у процес її освіти.

Згідно з теорією конфлікту (Гінтіс, Боулз, Колінз) освіта є відображенням різноманітних групових конфліктів, вона сприяє експлуатації та пригніченню соціальних груп, які перебувають у менш сприятливих умовах. Сам процес поширення освіти представники цієї теорії зв’язують як з потребою у кваліфікованих кадрах, так і з боротьбою статусних груп за права, привілеї, владу, багатство. Конфлікти з приводу вимог до рівня освіти виникають між групами, що мають все це, і тими, що прагнуть мати. Перші наполягають на відповідності освіти певним «стандартам», інші — на вільному доступі до неї. Отже, ця теорія стверджує, що освіта сприяє збереженню структури соціальної нерівності в суспільстві.

Досліджуючи освіту як соціальний інститут, соціологія вивчає його (інституту) роль у державному житті суспільства, виходячи з проблем соціалізації особи, визначення місця освіти в системі культурних цінностей, соціальних орієнтацій. Провідною є проблема поведінки людини в освітянському просторі, її ставлення до інституту освіти, мотивації освіти тощо. У вивченні самого процесу освіти предметом соціологічного аналізу є взаємодія його суб’єктів та механізми цієї взаємодії. Такими суб’єктами є соціальні групи учнів, викладачів, наукових працівників, навчально-допоміжних ланок, управлінців середньої та вищої ланок. Вони різняться за своїми інтересами та ставленням до навчального процесу.

4.Соціологія сім’ї та шлюбу

Сім'я відіграє особливу роль у всій історії розвитку людського суспільства. Саме вона виступає в ньому як носій "соціальної спадкоємності". Сім'я є найважливішим соціальним інститутом, це ціла система зв'язків: шлюбних і родинних, господарських і правових, етичних і психологічних. Тому сім'я відтворює людину не тільки як біологічну істоту, але і як громадянина, оскільки саме в ній, передусім, відбувається соціалізація особистості. Всю сукупність найважливіших проблем, пов'язаних з сім'єю, вивчає така спеціальна соціологічна теорія, як соціологія сім'ї.

Сім'я представляє собою складний соціальний феномен. Вона є якнайдавнішим природним співтовариством людей, зв'язаних кровною спорідненістю. Разом з тим — це мала контактна група людей, які взаємодіють між собою, це особлива форма взаємодії.

Це — особливий соціальний інститут, який регулює відтворення людини за допомогою особливої системи ролей, норм, організаційних форм.

Як правило, в сучасних визначеннях сім'ї підкреслюються всі ці характеристики. Так, Н. Смелзер вважає сім'єю засновані на кровній спорідненості, шлюбі або усиновленні об'єднання людей, зв'язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю за виховання дітей. Відомий дослідник сім'ї А. Г.Харчев звертає увагу на зв'язок сім'ї з потребами суспільства. Він розглядає сім'ю як історично конкретну систему шлюбних взаємин, як малу соціальну групу, члени якої пов'язані шлюбними, родинними відносинами, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю. Соціальна необхідність сім'ї, на думку Харчева, була обумовленою потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення.

Складний характер сім'ї як соціального утворення вимагає різних методологічних підходів до її соціологічного аналізу.

Як мала контактна група сім'я вивчається, перш за все, на мікро рівні, особлива увага при цьому звертається на аналіз міжособистісної взаємодії в сім'ї, організацію сімейного життя, групову поведінку. Сучасний напрям символічного інтеракціонізму розглядає сім'ю як систему соціальних ролей.

Як соціальний інститут сім'я вивчається на макрорівні, в цьому плані аналізуються перш за все її соціальні функції. При цьому функціоналісти виходять з гармонії сім'ї і суспільства як цілісності, розглядають функції сім'ї як природний вияв і реалізацію потреб суспільства. Представники конфліктного підходу звертають увагу на складний, суперечливий характер сімейних відносин, на рольові та інші конфлікти, які виникають на фунті суперечливих сімейних і інших відносин. Очевидно, складність феномену сім'ї робить необхідним об'єднання різних підходів. Важливо ураховувати, що, вивчаючи міжособистісну взаємодію, не можна абстрагуватися від того, що групова поведінка залежить від соціальних, економічних і соціокультурних умов життєдіяльності сім'ї, тобто об'єднання підходів сприяє більш глибокому аналізу.

Як особливий соціальний інститут, як елемент соціальної структури сім'я тісно пов'язана з економікою. Особливості сім'ї, її історичні типи визначаються пануючими економічними відносинами. Сім'я не обмежується лише родинними взаєминами, а передбачає і спільне мешкання родичів, наявність спільних елементів побуту, сімейного домашнього господарства, розподілу праці.

5.Соціологія праці та зайнятості

Прагнення особи виразити, реалізувати себе через професійні досягнення, формальним підтвердженням яких є кар'єрне просування, стає невичерпним джерелом активності в професійній діяльності. Діяльність людини в обраній професії є частиною життєвої стратегії, тобто індивідуальної організації і регулювання ходу життя згідно з цінностями особи. Розвиваючи свою професійну діяльність на основі життєвої стратегії, досягаючи визнання через кар'єру, людина відчуває задоволення, що підіймає її професійну діяльність на новий рівень, поглиблює трудову мотивацію, впливає на інші сфери життя особи. Соціальна оцінка професійної діяльності людини у вигляді кар'єрного просування, окрім визнання вже досягнутих успіхів, дозволяє особі розкрити в собі нові якості та здібності, пізнати і реалізувати себе на новому рівні. Таким чином, планування і здійснення кар'єри, задовольняючи потреби працівників у самоповазі і самореалізації, стає одним з найпотужніших чинників, що мотивують їх трудову діяльність.

Кар'єра — це швидке, успішне, прогресивне просування обраним трудовим (професійним) шляхом, що передбачає досягнення поваги, популярності, слави у своєму колі і/або матеріальної вигоди власними силами, за рахунок максимального використання своїх здібностей, професійної майстерності та особистих якостей. цього визначення зрозуміло, що поняття кар'єра в сучасному розумінні має лише позитивне значення, без того негативного відтінку, який тривалий час вкладався у слово "кар'єрист".

Розрізняють два види кар'єри: професійну і внутрішньоорганізаційну.

Професійна кар'єра характеризується проходженням конкретним працівником у процесі професійної діяльності різних стадій розвитку: навчання, початок трудової діяльності, професійне зростання, послідовний розвиток своїх індивідуальних професійних здібностей, припинення трудової діяльності та перехід на пенсію. Ці стадії конкретний працівник може пройти в різних організаціях.

Внутріорганізаційна кар'єра охоплює послідовну зміну стадій професійного розвитку працівника в межах однієї організації. Вона реалізується в трьох основних напрямках:

· вертикальний означає рух до вищого рівня професійної ієрархії в організації, що, як правило, супроводжується розширенням повноважень працівника;

· горизонтальний напрямок означає розширення або ускладнення завдань на тій самій сходинці службової ієрархії (з адекватною матеріальною винагородою) чи переміщення в іншу функціональну галузь діяльності (ротацію), що сприяє розширенню професійного досвіду і підтриманню інтересу до трудової діяльності;

· доцентровий напрямок внутріорганізаційної кар'єри неформальний і найменш очевидний, хоча дуже привабливий для співробітників. Він означає набуття авторитету і поваги серед колег і керівників.

Така класифікація видів кар'єри має сенс з погляду завдань планування кар'єрного просування працівників на підприємстві.

Кар'єра може бути динамічною (пов'язаною зі зміною робочих місць) або статичною (здійснюється шляхом кваліфікаційного зростання на одному місці або за однією професією).

За швидкістю переходів (наприклад, за кількістю переходів з посади на посаду за визначений термін трудової діяльності) кар'єра може бути повільною, нормальною або стрімкою.

Успішність кар'єри формується під впливом ряду чинників, серед яких виділимо такі: реальний підхід до вибору; повне використання можливостей, які виникають у сім'ї — освіта, зв'язки тощо; знання своїх сильних та слабких сторін; чітке, систематизоване планування та старанне виконання своїх планів. Не можна не враховувати й значення щасливого випадку, який дає людині шанс, однак покладатися потрібно передусім на свої сили.

Кар'єра співробітників, врахування їх потенційних можливостей значною мірою визначається структурою управління на підприємстві, соціальними ієрархіями, організаційними формами використання персоналу, морально-етичними нормами тощо.

Формування трудової кар'єри здійснюється з урахуванням таких основних її етапів протягом трудового життя людини:

  • 1. Підготовчий етап (до 25 років). Цей етап передбачає отримання людиною середньої чи вищої освіти, професії. В цей період відбувається пошук такого виду діяльності, який би задовольняв потреби людини та відповідав її можливостям. Якщо така діяльність знайдена, то починається процес самоствердження працівника як особистості та реалізація професійних та особистих планів.

  • 2. Етап становлення (25—ЗО років). На цьому етапі працівник освоює обрану професію, набуває необхідних навичок, досвіду, формується кваліфікація, виникає потреба у незалежності, турбота про добробут. У цьому віці створюються сім'ї, тому виникає необхідність отримувати вищі доходи.

  • 3. Етап просування (30—45 років). Цей етап характеризується процесом росту кваліфікації, просуванням по службі, зростанням потреби в самоствердженні, досягненні вищого статусу та більшої незалежності. Все більше проявляється потреба у зростанні заробітної плати та турбота про добробут.

  • 4. Етап збереження (45—60 років). Для цього етапу характерне закріплення здобутих результатів, досягнення найвищого рівня кваліфікації, знань, умінь, досвіду, майстерності, можливість підйому на нові службові сходинки та найповнішого творчого самовираження. На цьому етапі працівник зацікавлений у задоволенні таких своїх потреб, як підвищення рівня доходів, причому з урізноманітненням джерел їх отримання (участь у прибутку, в капіталі, купівля цінних паперів тощо).

  • 5. Завершальний етап (60—65 років). На цьому етапі відбувається пошук заміни, передача знань, умінь молоді, підготовка до виходу на пенсію. Працівник зацікавлений у збереженні високого рівня оплати праці та прагне збільшити інші джерела доходів, які б замінили заробітну плату з виходом на пенсію.

  • 6. Пенсійний етап (після 65 років). Кар'єра працівника в цій організації завершена, однак з'являються можливості для самореалізації в інших сферах людського життя.

6.Екомонічна соціологія

Центральне місце в методології досліджень А. Сміта займає концепція економічного лібералізму, в основу якої, як і фізіократи, він поклав ідею природного порядку, тобто ринкових економічних відносин. Він виходив з того, що люди, надаваючи один одному послуги, обмінюючись працею і його продуктами, керуються перш за все прагненням до особистої користі. Але попри особистої користі, кожна людина, вважав він, сприяє інтересам всього суспільства - зростанню виробничих сил. У зв’язку з цим, він пише про "невидиму руку", яка керує складною взаємодією господарської діяльності індивідів, і "економічну людину".

Економічне життя за А. Смітом, розвивається окремо і незалежно від волі людей‚ і їх свідомих поривів. Це дозволило йому зробити висновок про визначеність економічних явищ за об’єктивними законами. Але, керуючись такими міркуваннями, А. Сміт не зміг відобразити історичного перехідного характеру способів виробництва: він розглядав економічні категорії в якості вічних, а не історичних законів.

Як і представники класичної школи, А. Сміт прагнув проникнути у внутрішню фізіологію суспільства‚ і в зв’язку з цим широко користувався методом логічної абстракції. Але не менш важливою задачею економічної науки він вважав за необхідність показати конкретну картину економічного життя, виробити рекомендації для економічної політики. Для досягнення цієї цілі‚ він зводив у систему поверхневі явища без зв’язку їх з внутрішнім способом дослідження, яким користувався в першому випадку. Це привело до певного дуалізму його методології.

В результаті економічна система А. Сміта наслідувала всі протиріччя його метода дослідження. І яскравим прикладом того є двостороннє трактування вартості. Свій вплив на економічні погляди Сміта зробило і недостатнє розуміння їм‚ історичних процесів зміни одних економічних відносин - іншими.

Тому в зв’язку з особливостями смітовської методології необхідно звернути увагу на одне із зауважень Й. Шумпетера, який писав: "Якщо ми проаналізуємо хід думок Адама Сміта, то знайдемо в них економічні істини по суті тільки статистичного характеру".

7.Соціологія комунікацій

Ідея полягає в тому, що зір людини нібито здатний розрізняти не більше ніж 24 кадру в секунду. Тому чужорідний кадр, що показується менш ніж на 1/24 секунди, нібито минаючи свідомість, впливає відразу на підсвідомість. Насправді ж через підсвідомість проходить вся інформація, яка надходить в мозок], а потім для обробки тієї інформації, яка буде сприйнята як найбільш важлива, підключається свідомість. Таким чином відсіюється величезна кількість інформації, яка за тривалістю сприйняття може значно перевищувати 1/25 секунди (наприклад, звичайна телевізійна реклама), а отже, «прихована» реклама вже в будь-якому випадку менш продуктивна, ніж звичайна.

Насправді 25-й кадр прихованим не є: ​​кожен кадр відзначається оком спостерігача, але через інертність зору зливається з подібними і не виділяється людиною. Однак завдяки цьому ж ефекту помітити «зайвий» кадр не складає труднощів. Можна навіть прочитати коротке слово, якщо воно набрано великим шрифтом і знайоме глядачеві — в цьому легко самостійно переконатися, використовуючи домашній комп'ютер і програму відеомонтажу.

Що стосується психологічного ефекту, то його наявність ще в 1958 році була офіційно спростована Американською психологічною асоціацією

8.Культура як соціальний феномен

Протягом існування людської цивілізації проблеми культури мали першочергове, по суті, провідне значення - передусім тому, що культура завжди була могутнім фактором соціального розвитку, відбивала якісну характеристику суспільного життя, уособлювала в собі специфічний спосіб людської життєдіяльності, зафіксований в результатах праці, в системі соціальних норм і закладів.

Зауважимо, що основне в змісті культури - не речі, а людина, суспільство. Усі її види - культура виробництва, культура управління, політична культура, художня культура, культура міжособистісних відносин, екологічна тощо - утворюють єдине ціле як форми існування й розвитку людської природи, а отже, - суспільства.

Культура пронизує всі напрямки людської життєдіяльності - від основ матеріального виробництва й елементарних людських потреб до найвеличніших виявів людської творчості. Вона впливає на всі сфери суспільної та індивідуальної життєдіяльності - працю, побут, дозвілля, мислення, практичну діяльність, етику, етикет.

Культура набуває соціального впливу передусім як необхідний аспект діяльності суспільної людини. Вона ґрунтується на соціальних засадах і передбачає організацію спільної діяльності людей, а отже, регулювання цієї діяльності певними правилами, нормами, акумульованими в традиціях, знакових і символічних системах тощо. Зміст культури впливає не лише на темпи діяльності, прискорюючи чи уповільнюючи їх, але й визначає її змістовне цілеспрямування. Думки, погляди, рішення, які зумовлюють різні сфери суспільної практики, підтримуються логікою культури.

Роль і місце культури в діяльності людини можна зрозуміти лише на основі уявлень про те, що діяльність виконує функцію відтворення. Існують простий, інтенсивний і деструктивний типи відтворення суспільства. Для першого характерні інертність та байдужість суб'єкта відтворення до якісних і кількісних змін, потреба локалізувати потік інновацій, передусім у сфері умов діяльності та новітніх засобів їх реалізації, у сфері вироблення нових цілей та їх досягнення.

Такий тип відтворення характеризується консерватизмом, прагненням суб'єкта відтворення не стільки підвищувати ефективність результатів своєї діяльності, скільки зберігати незмінною успадковану систему відношень. Цьому типові відтворення не чужий і розвиток, виникнення більш досконалого відтворення. Однак його зародки підпорядковані застою і виступають його побічним продуктом.

9.Особистість у системі соціальних зв’язків

Типологія особистості як метод пізнання узагальнених характеристик, притаманних тим чи іншим категоріям людей, має багатовікову історію, пов'язану з іменами видатних учених, які у своїх працях приділяли значну увагу описові психологічних, етичних і соціально-політичних типів особистості. З розвитком соціології як самостійної науки та виникненням специфічних методів соціологічного дослідження соціальна типологія особистості набуває ознак строгої науковості, які пов'язані з можливостями емпіричної верифікації (перевірки) теоретичних конструктів та виділенням соціальних типів на підставі емпіричної типології — аналізу й узагальнення даних емпіричних соціологічних досліджень.

На початок XX ст. було створено теоретичну базу соціологічних досліджень особистості, розроблено понятійний апарат, що дав змогу соціологам розпочати систематичне опрацювання проблеми соціальної типології особистості.

Перші дослідження проблем соціальної типології особистості

Емпірично обґрунтовану соціологічну типологію особистості започаткували американський соціолог Вільям Томас та Флоріан Знанецький у дослідженні особливостей адаптації особи до нових умов соціальної організації. Виділені типи особистості — "представник богеми", "філістер" та "творча людина" — відображали три різні шляхи адаптації: представник богеми пристосовується до ситуаційних умов, не знаходячи твердої опори в собі та пливучи за течією; філістер спирається на традицію, не виявляючи соціальної гнучкості й також не знаходячи стабільної опори в собі; творча людина спирається на власні сили і здатна змінювати моделі поведінки відповідно до динаміки соціальної організації.

Серед розгорнутих у 20-ті роки досліджень соціальної типології особистості найширший резонанс мали роботи Г.Д. Лассуелла, який здійснив типологію політичних діячів, виходячи з особливостей їхнього ставлення до різних фаз політичної дії. У книзі "Психопатологія і політика" Г.Д. Лассуелл розглянув різні підходи до типології особистості в політиці і на підставі аналізу феномену "політичної людини", виділеного Шпрангером, детально вивчив типи особистості політичних агітаторів та адміністраторів, використавши при цьому психоаналітичний підхід до соціологічного аналізу матеріалів з біографій та історій хвороби політичних активістів, що страждали від розладу психічного здоров'я.

10.Соціальні зміни і соціальні процеси: сутність, різновиди, причини.

Поняття "соціальні зміни" позбавлене оціночної складової, воно є нейтральним по відношенню до спрямованості процесу і не відображає його результатів.

На відміну від нього в підставі категорії "соціальний розвиток" закладений оцінний компонент. Процес соціального розвитку полягає в тому, що протягом певного проміжку часу в соціальному об'єкті накопичуються зміни, що йдуть в певному напрямку, результатом чого стає його новий якісний стан.

Характеризуючи поняття "соціальний розвиток" соціологи виділяють три його основні риси: незворотність (тобто сталість накопичення кількісних і якісних змін), спрямованість (лінія, що показує напрямок, по якому протікають зміни), закономірність (необхідність здійснення змін) [1].[1]

Проблеми дослідження процесів соціального розвитку були в центрі уваги соціологічної науки з самого початку її формування.

У XVIII-XIX ст. теорія соціального розвитку формується в рамках соціально-філософської парадигми. Мислителі цього часу (О. Конт, Г. Спенсер) розглядали розвиток як лінійний односпрямований процес, що веде людське суспільство до якомусь ідеальному, досконалого стану, однаковому для всіх. Згідно з концепцією соціальної динаміки О. Конта соціальний розвиток являло собою тристадійний еволюційний процес, результатом якого повинна була стати позитивна фаза розвитку, заснована на пануванні наукового погляду на суспільство.

Ще одним варіантом соціального розвитку, які мають також односпрямований характер, можна вважати концепцію діалектичного матеріалізму К. Маркса і Ф. Енгельса, засновану на ідеї послідовної зміни суспільно-історичних формацій (від первісно-общинного ладу до комунізму), що розглядається як результат кількісного накопичення змін, приводить до нового якісного стану. Основою розвитку суспільства при цьому вважалися, насамперед, економічні фактори.

Однак аналіз історичного розвитку показує, що лінійна схема нс завжди підходить до пояснення процесів, що відбуваються в соціальних системах, тому соціальні зміни можуть набувати і нелінійний характер.

Нелінійність соціальних змін може проявлятися в тому, що за певних умов поступальна ланцюг змін може поміняти свій напрямок, іноді достатньо несподівано, при цьому далеко не завжди результатом таких змін може бути прогрес. Крім того, іноді складається можливість альтернативних варіантів соціального розвитку, і вибір альтернативи має часто суб'єктивний характер. Тому далеко не завжди низка послідовних подій може мати передбачувані наслідки.

Наслідком подальшого становлення соціологічної науки стало формування власне соціологічного підходу до категорії "соціальний розвиток", який, перш за все, звертає свою увагу на його критерії та показники. Соціальний розвиток може розглядатися на макросоциологическом і мікросоціологічному рівнях, що впливає на вибір об'єкта дослідження і відповідно вимагає використання певних методів дослідження. Особливість соціологічного підходу до дослідження соціального об'єкта полягає також і в зверненні соціологів до емпіричним даним.

В рамках теоретичної соціології особлива увага приділяється критеріям соціального розвитку. Соціальний розвиток розглядається як:

  • 1) ускладнення структури соціального об'єкта;

  • 2) ускладнення або зміна функцій соціального об'єкта;

  • 3) підвищення ефективності та результативності діяльності соціальних інститутів.

Соціальні зміни можуть здійснюватися в кількох формах.

До еволюційним соціальним змінам відноситься поступове кількісне накопичення будь-яких нових властивостей і елементів, що несе за собою в підсумку якісно новий стан всієї соціальної системи.

Соціально організовувані зміни, що проводяться "зверху" владними структурами, отримали назву соціальних реформ. Реформи спрямовані на перетворення тих чи інших сторін соціального життя, соціальних інститутів або всієї соціальної системи в цілому, як правило, не припускаючи руйнування її основ. Прикладом таких реформ можна вважати реформи Петра I, реформи Олександра II і, насамперед, скасування кріпосного права в 1861 р, економічні реформи в Радянській Росії в 1920-і рр. і т.д.

11.Суспільство: сутність, типи, тенденції розвитку

Починати вивчення теми треба з усвідомлення того, як соціологія трактує поняття “суспільство”. Соціологічна думка від свого зародження постійно намагалася пізнати, осмислити сутність, основні засади функціонування, найхарактерніші особливості суспільства як соціального феномену. Так, античні філософи, зокрема Арістотель, Платон, ототожнювали суспільство з державою. У середньовіччі поширеною була думка про те, що суспільство виникло внаслідок домовленості людини з Богом; у Нові часи побутувала ідея суспільного договору між людьми, внаслідок якого постало суспільство.

Якісно нове розуміння категорії “суспільство” запропонувала соціологія в середині 19 – на початку 20 ст. Так, О.Конт і Г.Спенсер вважали його динамічним утворенням, що, як і кожний живий організм, перебуває у постійному розвитку, виявляючи здатність до саморегулювання. Е.Дюркгейм розглядав суспільство як надіндивідуальну реальність, що заснована на колективних уявленнях. Для М.Вебера суспільство - це взаємодія людей, яка є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на інших людей, дій.

Наукове розмежування понять “природа” і “суспільство”, “природне” і “соціальне” дозволяє правильно зрозуміти двоєдину – природно-соціальну, біосоціальну – основу людини і суспільства, не допускаючи як ігнорування природних начал у суспільстві, так і заперечення ведучої ролі соціального в цій єдності. Природа і суспільство – це дві якісно різні форми прояву єдиної реальності. 

При найзагальнішому погляді на суспільство кидається в очі, що воно – сукупність, об’єднання людей. Однак суспільство – це не будь-яка  механічна сукупність людей, а таке їхнє об’єднання, у рамках якого відбувається більш-менш постійний, стійкий і досить тісний взаємовплив і взаємодія цих людей. Суспільство характеризується :

-         спільністю території проживання, що звичайно збігається з державними кордонами і служить тим простором, у рамках якого складаються і розвиваються взаємозв’язки і взаємодії членів даного суспільства;

-         цілісністю і стійкістю;

-         самовідтворенням, саморегульованістю;

-         таким рівнем культури, що знаходить своє вираження у виробленні системи норм і цінностей, які лежать в основі соціальних зв’язків.

Складність загального визначення поняття “суспільство” пов’язана з рядом обставин. По-перше , це – дуже широкі за обсягом поняття. По-друге, “суспільство” – надзвичайно складне, багатошарове і багатогранне явище. По-третє, “суспільство” – поняття історичне, загальне визначення якого повинно охоплювати всі етапи його розвитку. По-четверте, “суспільство” – стикова категорія і соціальної філософії, і соціології, і історії, і соціальної психології, і деяких інших наук, кожна з яких по-своєму визначає суспільство. По-п’яте, поняття “суспільство” використовується в житті дуже широко і багатозначно.

Враховуючи сказане, можна дати таке загальне соціологічне визначення суспільства. Суспільство – сукупність людей, об’єднаних історично сформованими формами їхнього взаємозв’язку і взаємодії з метою задоволення своїх потреб, що характеризується стійкістю і цілісністю, самовідтворенням і самодостатністю, саморегульованістю і саморозвитком, досягненням такого рівня культури, коли з’являються особливі соціальні норми і цінності, які лежать в основі взаємозв’язку і взаємодії людей.

При всьому найтіснішому взаємозв’язку таких найважливіших і широко вживаних понять, як “суспільство”, “країна” і “держава”, їх необхідно чітко розмежовувати. “Країна”- це поняття, що відбиває переважно географічну характеристику частини нашої планети, визначеної межами незалежної держави. “Держава”- поняття, що відбиває головне в політичній системі країни і тому виступає як найважливіша категорія політології. “Суспільство”- поняття, що безпосередньо характеризує соціальну організацію країни і тому займає центральне місце в системі категорій соціології.

12.Класична соціологія

Класична соціологія рішуче відокремлює соціальну реальність від природної, опираючись на відмінний від вищенаведеного принцип суспільної та людської винятковості і навіть, як зауважує сучасний американський соціолог С. Клаусмер, перервності еволюції між людиною та іншими біологічними істотами. Коріння цього другого принципу лежать ще у соціологізмі Е. Дюркгейма з його занадто жорстким визначенням предмету соціології як унікальної соціальної реальності, суттєво відмінної від усіх інших її різновидів.

Це, з одного боку, дозволило підняти соціологію на якісно вищий рівень і зосередити увагу дослідників на специфіці соціального і людського начал, підкреслити незводимість соціального до біологічного, що в подальшому спричиняє бурхливий розвиток "розуміючої", гуманістичної соціології. Але, з другого боку, подібний принцип прямо чи опосередковано вимагає виключення біологічних і фізичних факторів при поясненні соціальних явищ і побудові соціологічних концепцій, розмежування соціокультурного та фізичного середовищ.

Як наслідок, останнє стає все менш суттєвим і потрібним для пояснення нових соціальних фактів. В самій же соціології пріоритет здобувають такі її напрями, які досліджують структуру й динаміку соціального прогресу, механізми саморозвитку соціальних систем; при цьому ціна такого поступу, його залежність від стану біофізичного середовища або довкілля до уваги, як правило, не беруться.

13.Виникнення соціології

Філософія історії як проміжний напрямок на межі філософії та соціології зробила найбільше відкриття, науково довівши факт, що історія — продукт виключно людської діяльності. Тож, сформувалося уявлення, що соціальне, яке постає з природного, є особливим феноменом. Такими ж особливими феноменами є людина як соціальна істота та суспільство як сукупність людей — соціальних істот. Зрозуміло, що це поставило перед наукою початку XIX ст. глобальне завдання — вивчення суспільства як окремого, особливого соціального феномена, що потребувало формування нової галузі знань, яка б досліджувала виключно суспільство і усе те соціальне, що у ньому відбувається.

Підґрунтям для цього були дослідження класиків політекономії, які довели що економіка розвивається не хаотично, а за об'єктивними закономірностями. Логічно було припустити, що подібні закономірності розвитку існують і у інших сферах людської діяльності, а значить існують закономірності розвитку і суспільства як єдиного цілого.

Зрозуміло, що пошук таких закономірностей здебільшого проводився в природничих науках — фізиці, хімії, біології, оскільки людина як соціальна істота формується у надрах людини як істоти природної, а отже, соціальне є логічним продовження природного.

Першим, хто уловив подібні тенденції у розвитку суспільствознавства початку XIX ст. був французький філософ-утопіст Анрі Сен-Сімон (1760 - 1825).

А. Сен-Сімон впритул наблизився до визначення соціологічної науки, розробивши класифікацію наук, але не завершив її. Він поділив усі науки на три частини – фізику неорганічних частин (власне фізика, астрономія), фізику органічних частин (хімія, біологія, психологія) і соціальну фізику (науку про людину).

Розглядаючи історію (як і А. Кондорсе, Дж. Віко чи Й-Г Гердер), як безперервний процес людської діяльності, він вказує, що на її різних етапах у свідомості людини превалюють різні типи мислення - теологічний, метафізичний, позитивний. Сен-Сімон розробляє закон "трьох фазисів", кожен із фазисів відповідає тому чи іншому мисленню. Сучасне мислення, як твердить Сен-Сімон, ґрунтується на позитивному фазисі, тоді як мислення попередніх епох — на теологічному та метафізичному. Позитивізм, як спосіб пізнання природних явищ, іде на зміну метафізичному пізнанню і ґрунтується на:

  • • відмові від абстрактних міркувань у дослідженні процесів та явищ;

  • • орієнтації на пізнання реальних фактів дійсності і практичні методи їх пізнання, насамперед, спостереження;

  • • відмову від аналізу причин появи та розвитку тих чи інших явищ, та зосередження на їх описанні ("наука не відповідає "чому" відбувається явище, наука пояснює "як" воно проходить").

скачати

© Усі права захищені
написати до нас