Ім'я файлу: адміністративне право.docx
Розширення: docx
Розмір: 21кб.
Дата: 24.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
11_1_Первично_костные_повреждения_и_заболевания_височно_нижнечел

Завдання по темі «Джерела адміністративного права», 

«Суб’єкти адміністративного права»

Завдання по темі «Джерела адміністративного права», 

«Суб’єкти адміністративного права»

Шатковський Володимир Руслановч
Завдання по темі «Джерела адміністративного права»,

«Суб’єкти адміністративного права»
1.Випишіть які з розділів Конституції України можуть виступати джерелами адміністративного права (державного управління).

Питання визначення суто адміністративних норм у Конституції України є доволі складним у зв’язку із переплетенням різноманітних галузей національного права. У цьому контексті також варто згадати працю Ф. Вернера, у якій він визначив адміністративне право як конкретизоване конституційне право. У цьому твердженні є певний сенс, наприклад, визначене у ст. 39 Конституції України право збиратись мирно, без зброї і проводити мітинги, походи і демонстрації може реалізовуватись через відповідний порядок, що визначається джерелами адміністративного права. Відтак звідси виникає питання, чи можемо до джерел адміністративного права зарахувати і норму, що визначає конституційне право на мирні збори. Вважаємо, що для відповіді на це питання варто визначити, що норми адміністративного права, що містяться у відповідних джерелах, врегульовують суспільні відносини у сфері організації та діяльності публічної адміністрації, зокрема врегулювання питань взаємодії осіб приватного права та органів публічної адміністрації. Відтак положення Конституції, що визначають права і свободи громадян у сфері взаємодії з публічною адміністрацією, потрібно вважати також джерелами адміністративного права.

Р. С. Мельник та В. М. Бевзенко є прихильниками широкого підходу до визначення норм Конституції як джерел адміністративного права, зазначивши, що “...аналіз положень Конституції України засвідчує, що усі її розділи тією чи іншою мірою є, по-перше, основою для формування норм адміністративного права, по-друге, правилами, якими у своїй діяльності мають безпосередньо керуватися суб’єкти публічної адміністрації” [6, c. 91]. Це твердження є дещо дискусійним, адже не зрозуміло, як розділи Конституції про Верховну Раду України, правосуддя, Конституційний Суд України зараховані до джерел адміністративного права. Незважаючи на те, що певні рішення Конституційного Суду України виступають джерелами адміністративного права, проте загальні конституційні норми про такі рішення навряд чи можемо зарахувати до таких джерел.

Конституція як джерело адміністративного права характеризується такими основними властивостями: має найвищу юридичну силу серед усіх нормативно-правових актів та характеризується верховенством щодо інших джерел права, які не повинні суперечити Конституції України. Усі закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції, у її межах та для її виконання.
2.Наведіть по два приклади джерел адміністративного права таких видів: закон, кодекс, указ, постанова, розпорядження, наказ.

  1. Закони (наприклад, Закон від 16 грудня 1993 р. "Про державну службу"[10]) та інші акти, що мають силу закону (наприклад, декрети Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі Закону від 18 листопада 1992 р. "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регу- лювання"[11]).

  2.  Постанови Верховної Ради України (наприклад, постанова Верховної Ради від 26 червня 1992 р. "Про затвердження положень про паспорт громадянина України, свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон"[12]).

  3.  Укази та розпорядження Президента України (наприклад, Указ Президента від 7 лютого 2008 р. "Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування"[13]).

  4.  Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України (наприклад, постанова Кабінету Міністрів від 26 травня 2007 р. "Про затвердження Положення про Державну податкову адміністрацію України"[14]).

  5.  Нормативні накази керівників центральних органів виконавчої влади (наприклад, наказ Міністра внутрішніх справ України "Про затвердження Інструкції про порядок продовження терміну перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства" від 1 грудня 2003 р., зареєстрований у Міністерстві юстиції України 18 грудня 2003 р.[15]).

3.Випишіть із розділу ІІ Конституції України ті з прав та свобод особи, які мають відношення до державного управління

Стаття 37. Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються.

Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.

Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Стаття 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом.

Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 56. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 68. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
4. Опрацюйте ЗУ «Про громадянство України», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про біженців» і вкажіть права та обов’язки громадян України, іноземців, осіб без громадянства та біженців у сфері державного управління.

В Конституції та Законі України "Про правовий статус іноземців" пішли по шляху зрівняння у правах своїх громадян і іноземців, за винятками, встановленими Конституцією України, законами або міжнародними договорами України. Різниця тут полягає в тому, що всі права, свободи та обов'язки належать громадянам України, інші, як права людини, — іноземцям.

Здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

Іноземці зобов'язані поважати та додержуватися Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.

Закон України "Про правовий статус іноземців" визначає статус іноземців, які іммігрують в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на певний строк, та іноземців, які тимчасово перебувають в Україні. Іноземці можуть також набути статусу біженця з підстав і в порядку, передбачених Законом України "Про біженців" від 21 червня 2001 р.

До основних прав, свобод та обов'язків іноземців належать права на: інвестиційну та підприємницьку діяльність; трудову діяльність; охорону здоров'я і соціальний захист; житло; освіту; користування досягненнями культури; участь в об'єднаннях громадян (якщо інше не передбачено законами України і якщо це передбачено статутами цих об'єднань, проте іноземці не можуть бути членами політичних партій України); свободу совісті; права у шлюбних і сімейних відносинах. Іноземці також можуть відповідно до законодавства України мати у власності будь-яке майно, успадковувати і заповідати його, а також мати особисті немайнові права.

При цьому законодавство України гарантує іноземцям недоторканність особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повагу до їхньої гідності нарівні з громадянами України.

На іноземців покладаються і певні обов'язки. Так, згідно зі ст. 21 Закону, іноземці обкладаються податками і зборами відповідно до законодавства України та її міжнародних договорів. Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право на житло, якщо інше не передбачено законом; безоплатну освіту нарівні з громадянами України.

У той же час іноземці обмежені в реалізації деяких прав та обов'язків. Зокрема, іноземці не можуть призначатися на деякі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України (ст. 8. Закону).

Іноземці не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та самоврядування, а також брати участь у референдумах (ст. 23 Закону).

На іноземців не поширюється загальний військовий обов'язок, вони не проходять військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України.

Україна передбачає також захист прав іноземців. Згідно зі ст. 22 Закону, іноземці мають право на звернення до суду та інших державних органів за захистом їх особистих, майнових та інших прав.

У судочинстві іноземці як учасники процесу користуються такими самими процесуальними правами, що й громадяни України. Особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, має право на:

тимчасове працевлаштування, навчання, медичну допомогу у порядку, встановленому законодавством України;

проживання у родичів, у готелі, піднайом житлового приміщення або користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення біженців;

правову допомогу.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, зобов'язана:

подати до відповідного органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо надання статусу біженця;

у разі одержання направлення органу міграційної служби відбути до визначеного місця тимчасового проживання і протягом трьох робочих днів зареєструватися у відповідному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб;

проходити медичне обстеження на вимогу органів міграційної служби;

з'являтися до відповідного органу міграційної служби у визначений ним строк;

повідомляти органу міграційної служби, до якого було подано заяву, про свої виїзди за межі території адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюються повноваження цього органу.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас