ЗАВДАННЯ для САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ З КУРСУ
Тема 1: Проблематика та жанрово-стильові особливості роману Стендаля «Червоне та чорне»
Письмові завдання (6 балів)
Скласти структурно-логічну схему композиції сюжету з урахуванням основних просторово-часових образів роману (SmartArt або фото).
Охарактеризувати особливості типізації у романі. Навести приклади застосування різних прийомів типізації при створенні образу одного з персонажів.
Виписати цитати до образу Сореля, що містять художні деталі (виразні подробиці), та прокоментувати їх.
Тема 3: Поезія Шарля Бодлера
Письмові завдання (6 балів)
У чому, за Бодлером, полягає «амбівалентність» поезії? Як ви розумієте естетизацію потворного? Наведіть приклади.
У чому особливості картини світу поета? Дайте відповідь із елементами зіставлення різних перекладів одного вірша.
Доберіть по 5-7 епітетів, метафор і порівнянь із поезій Бодлера. Розгляньте на цьому матеріалі уявлення про особливості його стилю.
Тема 4: Роман Чарлза Діккенса "Домбі й син" у світлі морально-естетичного ідеалу письменника
Письмові завдання (6 балів)
На прикладі пропонованого фрагменту художнього тексту охарактеризуйте:
способи втілення морального ідеалу у прозі Діккенса;
соціальний зміст епізоду;
розкриття проблеми виховання;
особливості психологізму Діккенса;
засоби створення характерів;
функцію художньої деталі;
стиль письменника.
«По смерті дружини містер Домбі весь час сидів у своїх покоях, заглибившись у думки про юність, виховання та призначення свого новонародженого сина. Щось давило на його холодне серце, — якийсь тягар, холодніший і важчий, ніж звичайно: в ньому скорботним гнівом ворушився жаль радше не за своєю, а за синовою втратою. Те, що життю і майбутньому, на які він покладав стільки надій, уже від самого початку загрожує брак такої мізерної дрібниці, що фірма "Домбі і Син" залежить од якоїсь там мамки, здавалося йому нестерпним приниженням. Пихатий і самолюбний, він з гіркотою в душі думав про те, що з першого ж кроку до здійснення своїх найзаповітніших мрій він мусить дивитися в руки найманій служебці, яка на деякий час стане для дитини тим, чим, завдяки йому ж, мала бути його дружина, і тому відмова кожній новій кандидатці потайки тішила його. Проте прийшов час, коли вже не можна було вагатись між цими двома почуваннями. Надто тепер, коли в Поллі Тудл, яку йому, заодно сиплячи похвали невтомній приязні міс Токс, розписала сестра, не знайшлося жодної вади.
— Що ж, діти наче й справді здорові, — промовив міс тер Домбі. — Але подумайте лишень колись вони можуть сказати, ніби Поль їхній родич! Забери їх, Луїзо, і покажи мені жінку та її чоловіка.
Місіс Чік відвела двійко пухкеньких Тудлів і незабаром повернулася з парою кремезніших, яких хотів бачити брат.
— Ось що, шановна, — почав містер Домбі, повертаючись у кріслі так, ніби був суцільною брилою, а не людиною з руками і ногами. — Я знаю, що ви бідні і хочете заробити гроші, годуючи немовля, мого сина, який так невчасно опинився без матері, котрої вже ніхто не заступить.
Я не проти, щоб ви таким способом поліпшили добробут своєї родини. Наскільки я бачу, ви люди гідні. Тільки перш ніж ви ввійдете в мій дім в такій ролі, я мушу вам поставити кілька умов. Поки ви будете тут я хочу щоб вас звали, скажімо, як Річардс — прізвище цілком звичайне і пристойне Ви не заперечуєте, щоб вас називали Річардс? Мабуть, вам слід порадитись із чоловіком.
Та оскільки чоловік лише хихикав і шкірився, раз у раз витираючи рота правою долонею, місіс Тудл, надаремно двічі чи тричі штовхнувши його ліктем, чемно вклонилася й відповіла, що, може, якщо їй відбирають прізвище, то хай би це врахували в її платні.
— О, безперечно, — сказав містер Домбі,— я й збираюсь увести цей пункт у питання про платню. Тепер, Річардс, оскільки ви будете за мамку моєму осиротілому синові, я хочу, щоб ви раз і назавжди запам'ятали таке. Вам непогано платитимуть за виконання певних обов'язків, але я хочу, щоб ви у цей час бачились із вашою родиною якомога менше. А скінчаться обов'язки — скінчиться і платня, і між нами уриваються будь-які стосунки. Ви мене зрозуміли?
Тудл ніби вагалася. А сам Тудл, мабуть, і не втямив нічого.
— У вас є свої діти, — вів далі містер Домбі. — В нашу умову зовсім не входить, щоб ви серцем привертались до моєї дитини або щоб моя дитина прихилялась душею до вас. Такого мені не треба, навпаки. Коли ви поїдете звідси, ви повинні збагнути, що це був лише договір про купівлю і продаж, оренду і найми. Ви відкаснетеся: дитина перестане згадувати вас, а ви, будь ласка, забудете про дитину.
Місіс Тудл, ледь зашарівшись, відповіла, що вона, насмілюючись думати, знає своє місце.
— Сподіваюсь на це, Річардс, — сказав містер Домбі. — Я не маю сумніву, що ви його добре знаєте. Зрештою, це настільки ясно й очевидно, що інакше і бути не може. Луїзо, мила, домовся з Річардс про гроші, щоб вона могла мати їх завжди, коли і як їй завгодно. Містере — як там вас? — прошу на одне слово.
Перехоплений на порозі, коли він, услід за дружиною, намірявся вже вийти з кімнати. Тудл повернувсь і залишився віч-на-віч із містером Домбі. Був то дужий, плечистий і незграбний чоловік зі скуйовдженою чуприною і вайлуватою ходою. Одежа на ньому бахматилась, бакенбарди і волосся на голові, здавалося, почорніло, мабуть, од диму та вугільного пилу. Руки в нього були шорсткі та вузлуваті, чоло квадратне і темне, як дубрва кора. Він був цілковитою протилежністю містера Домбі — одного з тих гладенько поголених, гладенько підстрижених грошовитих джентльменів, що лиснять і хрустять, наче нові банкноти, а з часом жорсткішають і тверднуть під благодатним впливом золотих дощів.
— У вас, здається, є син? — сказав містер Домбі
— Четверо, сер. Чотири сини й одна донька Всі живі-здорові.
— І вам під силу годувати їх усіх?
— Мені тільки одне було б не під силу, сер.
— А саме?
Втратити їх, сер
— Ви вмієте читати? — спитав містер Домбі
— Та… Не дуже, сер
— А писати?
— Крейдою, сер?
— Чим-небудь узагалі.
— Та, якби приспіло, то міг би дещо надряпати крейдою, сер, — одповів Тудл, трохи подумавши.
— Вам, здається, тридцять два — тридцять три роки? — спитав містер Домбі.
— Здається, десь так, сер, — одповів Тудл, замислившись надовше.
— Чого ж ви тоді не вчитеся? — запитав містер Домбі.
— А я збираюся, сер. Хай-но один з моїх хлопців підросте і піде до школи, — він навчить мене всього.
— Так, — промовив містер Домбі, пильно, але не з більшою, ніж досі, прихильністю дивлячись на Тудла, що стояв, перебігаючи очима по кімнаті (власне, по стелі), і раз по раз витирав рота долонею. — Ви чули, що я казав вашій дружині?
— Поллі чула, — відповів Тудл, через плече показавши капелюхом на двері, вочевидь в усьому покладаючись на свою кращу половину. — Все буде гаразд.
— Коли ви в усьому, як видно, звіряєтесь на Поллі,— сказав містер Домбі, ошуканий у надії докладніше з'ясувати свої погляди її чоловікові як представникові сильної статі,— то мені, мабуть, нема сенсу розмовляти з вами.
— Ні найменшого, сер, — погодився Тудл. — Поллі чула. Вона не схибить.
— Не буду вас більше затримувати, — розчаровано протягнув містер Домбі.— Де ви працювали досі?
— Здебільша під землею, сер. Поки оженився. Відтоді я вже нагорі. Думаю податися на залізницю, коли там усе побудують.
Як остання соломина переломлює спину нав'юченому верблюдові, так і ці підземні вістки підкосили пригнічений дух містера Домбі. Він провів до дверей молочного батька свого сина, чим той дуже втішився, і, замкнувши їх, у розпачливій самотині заходив по кімнаті. Попри всю свою накрохмалено-непроникну гідність і витримку, він плакав ревними сльозами і раз по раз, із чулістю, що її нізащо не виявив би при свідках, повторював: "бідолашний хлопчик!"
Це була одна з найпритаманніших рис гордовитої вдачі містера Домбі: жаліючи сина, він жалів себе. Бідолашний не він — нещасний удівець, що з примусу доручає свого сина жінці темного селюка, який ціле життя гнув спину "здебільша під землею", але в його двері ніколи не стукалася смерть і до столу сідало щодня четверо синів, — ні, не він бідолашний, а хлопчик!
І, коли ці слова були у нього на устах, його раптом прошила думка, — а це свідчило, з якою силою всі його думки, страхи та сподівання поривалися до єдиного центру, — що та жінка постане перед великою спокусою. Її немовля теж хлопчик. А що, коли вона їх поміняє?
Щоправда, невдовзі він відкинув цю думку як щось романтичне й неймовірне, хоча, зрештою, і цілком можливе, але вона настирливо поверталась, і він уявляв, що відчуватиме, коли викриє підміну вже на старості. Чи зможе тоді людина, забувши віру, любов і звичку стількох років, зректись ошуканця і віддати своє серце чужому?
Він поволі заспокоївся, страхи помалу зникли, лишивши, проте, тінь непевності, і містер Домбі поклав собі потайки стежити за Річардс. Розваживши, він переконав себе, що її суспільне становище — обставина навіть сприятлива, бо тільки збільшує відстань між нею та його дитиною, і тому їхня розлука згодом буде легка і природна.»
Тема 5. «Обломов» і «обломовщина» : художня структура монографічного роману О.І. Гончарова
Письмові завдання (6 балів)
1. Скласти таблицю «Дискусійні питання інтерпретації роману»
Джерело /Концепція головного героя /Логіка розвитку сюжету /Тлумачення авторської позиції
2. Проаналізувати фрагмент роману за вибором (скан 1-2 стор. або посилання на фрагмент), прокоментувати прийоми трагічного і комічного в ньому.
Тема 7. Новаторство драматургії Чехова ( "Вишневий сад").
Письмові завдання (6 балів)
Виконати аналіз фрагмента п'єси за вибором (0,5-1,5 кн. стор. – додати скан сторінок або посилання на фрагмент, дію, яву) з метою виявлення підтексту, елементів трагічного та комічного і прийомів їх втілення