МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
ЗАТВЕРДЖУЮ
Начальник кафедри конституційного та міжнародного права
полковник міліції
___________ КОЛОДІЙ А.М.
"__" ____________2014 р.
ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ
з навчальної дисципліни
«Права і свободи людини та громадянина»
на тему: «Засоби правового забезпечення прав і свобод людини»
Навчальний час – 2 години
Для слухачів НАВС за ОКР
«бакалавр»
за напрямом підготовки
«Правознавство» 6.030401
Обговорено та схвалено на
засіданні кафедри ________ р.
протокол №__
Київ – 2014 р.
Вид лекції: інформаційна.
Дидактичні цілі:
Навчальні: формування поняттєво-категоріального апарату з відповідної проблематики, а також систематизованих стійких знань слухачів (студентів) щодо національних та міжнародних засобів правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина в Україні.
Розвиваючи: розвиток логічного мислення, набуття умінь працювати з літературними джерелами та джерелами права, формування умінь і навичок аналізу фактів.
Виховні: сприяння формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості, підвищення правової свідомості та правової культури.
Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:
Забезпечуючи дисципліни: «Теорія держави та права».
Забезпечувані дисципліни: «Конституційне право України», «Забезпечення прав людини в правоохоронній діяльності», «Адміністративне право», «Кримінальне право», «Кримінально-процесуальне право», «Цивільне право», «Екологічне право», «Сімейне право», «Міжнародно-правові стандарти з прав людини», «Права людини у правозастосовчій практиці», «Міжнародне право», «Державне право зарубіжних країн».
Навчально-методичне забезпечення лекції: наочність досягатиметься використанням умовних графічних зображень (таблиці, схеми), технічних засобів навчання (мультимедійних засобів).
ПЛАН ЛЕКЦІЇ
Конституційно-правовий механізм реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні.
Поняття та структура діяльності судових і правоохоронних органів з реалізації та захисту прав, свобод та обов’язків людини і громадянина.
Міжнародний механізм реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина.
Європейський механізм реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина.
Рекомендована література:
Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Юрінком, 1996. – 80 с.
Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини: Закон України від 23 лютого 2006 року // Відомості Верховної Ради України. – 2006.- № 30. – Ст. 260.
Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272.
Про міжнародні договори України: Закон України від 29 червня 2004 року //Урядовий кур’єр. – 18 серпня 2004 р. № 155.
Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
Про прокуратуру: Закон України від 14 жовтня 2014 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
Про Службу безпеки України: Закон України від 25 березня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - №2 7. – Ст. 382.
Про судоустрій та статус суддів: Закон України від 7 липня 2010 року // Голос України. – 3 серпня 2010 року. – № 142.
Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини: Закон України від 23 грудня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №20. – Ст. 99.
Про заходи щодо реалізації закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»: Постанова Кабінету міністрів України від 14 січня 2009 року № 7 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
Декларация о праве и обязанности отдельных лиц, групп и органов общества поощрять и защищать общепризнанные права человека и основные свободы от 9 декабря 1998 года // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – С. 201-205.
Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – С. 9 - 12.
Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – С. 283 - 287.
Європейська конвенція про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року // Збірка договорів Ради Європи: Українська версія / Є. М. Вишневський (пер. та ред.). - К.: Парламентське вид-во, 2000. – С. 455- 465.
Європейська соціальна хартія від 18 жовтня 1961 року// Збірка договорів Ради Європи: Українська версія / Є. М. Вишневський (пер. та ред.). - К.: Парламентське вид-во, 2000. – С. 65- 86.
Європейська хартія регіональних мов або мов меншин від 5 листопада 1992 року // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – С. 389 - 398.
Конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 року // Забезпечення прав людини. Хрестоматія. – К. – Х., 2005. – С. 61-65.
Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – С. 46 - 58.
Конвенція проти катувань та інших жорстоких, налюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 року // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – С.39 - 46.
Конвенція Співдружності Незалежних держав про права та основні свободи людини від 26 травня 1995 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року // Забезпечення прав людини. Хрестоматія. – К. – Х., 2005. – С. 38-46.
Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 року // Забезпечення прав людини. Хрестоматія. – К. – Х., 2005. – С. 33-38.
Протокол до Конвенції про захист прав людини та основних свобод // Право України. - 2010. - № 10. – С.225-226.
Протокол № 4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод, який гарантує деякі права і свободи, що не включені до Конвенції та першого Протоколу до неї // Право України. - 2010. - № 10. – С.226 - 227.
Протокол № 6 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод щодо скасування смертної кари // Право України. - 2010. - № 10. – С.227-229.
Протокол № 7 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод // Право України. - 2010. - № 10. – С. 229-231.
Протокол № 12 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод // Право України. - 2010. - № 10. – С. 231 - 232.
Протокол № 13 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод // Право України. - 2010. - № 10. – С. 232-233.
Рамкова конвенція про захист національних меншин від 1 лютого 1995 року // Збірка договорів Ради Європи: Українська версія / Є. М. Вишневський (пер. та ред.). - К.: Парламентське вид-во, 2000. – С.163- 173.
Статут Організації Об’єднаних Націй від 26 червня 1945 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – С. 24-26.
Збірка договорів Ради Європи: Українська версія / Є. М. Вишневський (пер. та ред.). - К.: Парламентське вид-во, 2000. - 654 с.
Іванов Ю.А. Міжнародне право: Посібник для підготовки до іспитів. – Київ: Паливода А.В., 2006. – 197 с.
Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посібник - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 336с.
Колодій А. М., Олійник А. Ю. Права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 350с.
Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник – 6-е видання. - К.: Атіка, 2009. - 608 с.
Международные акты о правах человека. Сборник документов. - М.:
НОРМА, 1998. - 784 с.
Міжнародне право: Навчальний посібник // Мін. освіти і науки України; За заг. ред. М.В. Буроменського. – Київ: ЮрІнком Інтер, 2008. – 335 с.
Міжнародне право: Підручник // Мін. освіти і науки України; За заг. ред. В.А. Ліпкана. – Київ: КНТ, 2009. – 751 с.
Олійник А.Ю. Актуальні проблеми конституційного права України. - К., 2013. – 554 с.
Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник / за заг. ред. В.Л. Федоренка. – 4-е вид., перероблене і доопрац. – К.: 2012. - 727с.
Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – Київ: Сфера, 2002. – 413 с.
Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качуренко. - 2-е вид. - К.: Юрінформ, 1992. - 200 с.
Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник // Мін. освіти і науки України. – Київ: Знання, 2011. – 397 с.
Буроменський М. Європейський кодекс свободи та демократії // Право України. – 2010. - № 10. – С. 89 – 97.
Буткевич В. Європейська конвенція з прав людини і основних свобод: генеза намірів і права // Право України. – 2010. - № 10. – С.60 – 88.
Верланов С. Практика Стразбурзького суду як інструмент захисту соціально-економічних прав людини // Право України. – 2010. - № 10. – С. 173- 178.
Дамірлі М. Європейська конвенція з прав людини як ключовий елемент системи права Ради Європи // Право України. – 2010. - № 10. – С. 98 – 104.
Дудаш Т. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у світлі праворозуміння Страсбурзького суду // Право України. – 2010.- №10. – С. 158 – 165.
Європейский Суд по правам человека. Избранные решения: В 2 т. Т.1 / Председатель ред. коллегии В.А. Туманов.- М.: Издательство НОРМА, 2001. – 856 с.
Європейский Суд по правам человека. Избранные решения: В 2 т. Т.2 / Председатель ред. коллегии В.А. Туманов.- М.: Издательство НОРМА, 2001. – 808 с.
Карпачова Н. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод – основа формування європейських стандартів прав і свобод людини в Україні // Право України. - 2010. - № 10. - С.24 – 42.
Кочар П. Європейська соціальна хартія – один із двох основних інструментів захисту прав людини в Європі // Право України.- 2010.- № 10.- С. 119 – 127.
Лавринович О. Європейська конвенція з прав людини – надійний дороговказ гуманістичного розвитку України // Право України. – 2010. - № 10. – С. 43- 47.
Леня Семюєл. Основні соціальні права. Практика застосування Європейської соціальної хартії. – К.: Фенікс. - 2003.- 296 с. // Право України. – 2010. - № 10. – С.4 -18.
Литвин В. Європейська конвенція з прав людини: уроки і перспективи // Право України. – 2010. - №10. – С.4 – 18.
Олійник А.Ю. Конституційно-правовий механізм забезпечення основних свобод людини і громадянина в Україні: Монографія. – Київ: Алерта, КНТ, Центр навчальної літератури, 2008. – 470с.
Соловйов О. Застосування практики Стразбурзького суду як джерела права в Україні: деякі проблемні аспекти // Право України. – 2010. - № 10. – С. 207 – 214.
Тацій В. Імплементація європейських стандартів у галузі прав людини – важлививй напрям правової політики України // Право України. – 2010. - № 10. – С.48 – 59.
Хаммарберг Т. Європейські стандарти прав людини та Україна // Право України. – 2010. - № 10. – С. 19 – 23.
Шевчук С. Судовий захист прав людини: Практика Європейського Суду з прав людини у контексті західної правової традиції. – Вид. 2-е, випр., доп.- К.: Реферат, 2007. – 848с.
ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ
ВСТУП
Право в своїх нормах закріплює різні моделі обов'язкової, забороненої чи дозволеної поведінки учасників правовідносин, регулює і охороняє суспільні відносини, що піддаються правовому регулюванню чи об’єктивно потребують такого регулювання. Це виражається у наданні одним учасникам суспільних відносин суб’єктивних прав і в покладенні на інших суб’єктів юридичних обов'язків, пов'язуючи їх тим самим взаємними правами і обов'язками, спрямовуючи їх поведінку в тих чи інших напрямках. Одним з джерел права є закони та інші нормативно-правові акти. Їх прийняття - не самоціль, адже їх сутністю є закріплення норм та принципів права. Останні тільки тоді „живуть” і „працюють”, коли вони реалізуються. Ефективна реалізація норм та принципів права – одна з важливих проблем, що стоїть сьогодні в умовах формування правової, соціальної, демократичної Української держави. Конституційна система органів реалізації та захисту прав, свобод та обов’язків людини і громадянина передбачена принципом поділу влад, що характеризує організацію і діяльність органів державної влади. Адже Конституція України (ст. 6) закріплює, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Законодавчий, виконавчі та судові органи здійснюють заходи з реалізації та захисту прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в межах і відповідно до повноважень, встановлених Конституцією, законами України та іншими нормативно-правовими актами, Важлива роль в процесі реалізації конституційних прав, свобод та обов’язків особи відведена судовим та правоохоронним органам нашої держави.
У сучасному світі, коли проблема прав людини вийшла далеко за межі окремої держави, виникла необхідність у створенні універсальних та регіональних міжнародно-правових стандартів в галузі прав людини, які також визнаються як основні права людини. Ці стандарти відображені у низці важливих міжнародно-правових актів, що встановили загальнолюдські стандарти прав та інтересів особи, визначивши ту межу, за яку держава не може виходити. Таким чином, права людини стали об'єктом регулювання не лише окремої держави, а й міжнародного співтовариства.
Україна з часу проголошення незалежності стала складовою частиною міжнародної системи захисту прав людини, взяла на себе відповідні міжнародні зобов’язання.
Конституційно-правовий механізм реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні
Норми та принципи права є початковими та основоположними елементами механізму правового регулювання. Окрім них, елементами останнього є юридичні факти, правові відносини, реалізація норм та принципів, правозастосування, як особлива форма реалізації і т.д. Враховуючи це стверджують, що механізм реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина відрізняється від механізму правового регулювання. Насамперед тим, що механізм правового регулювання одержав в загальній теорії держави та права всебiчну розробку, на відміну від механiзму реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. До того ж реалізація прав, свобод та обов’язків особистості є самостійною проблемою, яка не може бути зведена до її характеристики, як основної частини правового регулювання. Тому i механізм реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина не зводиться до механізму правового регулювання. Вiдмiннiсть названих механізмів пов'язана з їх різним функціональним призначенням. Механізм правового регулювання призначений для нормативного регулювання i ефективного забезпечення різних форм реалізації правових норм, більше всього – правозастосування.
Механізм реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина – це єднiсть правових та інших засобiв, прийомів та способів за допомогою яких матеріалізуються (фактично втілюються) права, свободи та обов’язки людини і громадянина.
Механізму реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, насамперед, притаманні такі елементи, як юридично значуща діяльність суб'єктів, а також стадiї реалiзацiї суб'єктивного права. Все це обумовлює самостiйне iснування механiзму реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Отже, так само, як реалiзацiя норми права не тотожня реалiзацiї суб'єктивних прав, механiзм правового регулювання не тотожній механiзму реалiзацiї прав, свобод та обов’язків людини і громадянина.
Кожний механізм – це високоорганізована система, а будь-яка система має свою структуру. Система характеризується єдністю елементів, що знаходяться в певних зв’язках і відносинах між собою, характеризують сутність об’єкта як ціле і відносно незалежне зовні явище. А структуру розглядають, як визначений склад компонентів (елементів) об’єкта.
При цьому необхідно врахувати, що в доктринальних джерелах розрізняють юридичний, психологічний і соціологічний механізм реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Юридичний механізм характеризують як систему юридичних норм, фактів, документів та основних форм і способів організації їх здійснення. Психологічний механізм – це цінності, орієнтації, установки, цілі, інтереси і потреби, мотивація, вольова активність людини у процесі здійснення прав, свобод та обов’язків. Соціологічний механізм включає в себе політичні, організаційні, ідеологічні та інші чинники.
Механізм реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина включає в себе: а) гарантії їх здійснення; б) юридичні елементи механізму реалізації (норми, факти, відносини, документи, форми і методи організації здійснення прав, свобод та обов’язків); в) процес практичного втілення можливості та необхідності у дійсність; г) умови і фактори такого процесу.
Звідси реалізація прав, свобод та обов’язків людини і громадянина – це форма буття цих прав та обов’язків, що зводиться до переводу соціальних благ, які закріплені нормами права в стан їх можливого і дійсного використання конкретною особою (особами) з метою задоволення своїх різноманітних потреб та інтересів.
Якщо проаналізувати, ці елементи механізму реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина у динаміці то стає очевидним, що реалізація прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, як і всяка інша діяльність, характеризується певним процесом. Елементами цього процесу є три основні стадії: а) правового статусу; б) правових відносин; в) користування конкретними благами.
Кожна з цих стадій може бути проаналізована. Правовий статус характеризувався нами раніше. Як категорія він торкається інтересів не тільки індивіда, але й колективів людей. Його визначають як юридично закріплене положення людини і громадянина в суспільстві. Як вже відмічалося виділяють загальний (конституційний), спеціальний (видовий, родовий, професійний) і індивідуальний (персоніфікований) правовий статус. Загальний, порівняно із спеціальним та індивідуальним правовим статусом є відносно стабільним, постійним і не так часто змінюється, як вони. Основу загального правового статусу складають конституційні права, свободи, законні інтереси та обов’язки людини і громадянина. Вони мають важливе значення для людини, але не вичерпують всього багатоманіття регулювання правових відносин, які характерні для галузевого, відомчого та індивідуального регулювання, що складає спеціальний і індивідуальний правовий статус людини. Саме на цьому рівні правового положення людини і громадянина виникає ситуація готовності суб’єктивних прав і юридичних обов’язків до їх здійснення, але і ця стадія не забезпечує індивіду реалізації його прав, свобод та обов’язків. Для цього дуже важливою є третя стадія безпосереднього користування суб’єктивним правом. Якраз на цій стадії людині забезпечується фактичний перевід закріплених в моделі правової норми соціальних благ в повсякденну практичну діяльність і життя особистості. Такий динамічний процес переводу нормативної моделі у фактичну поведінку (здійснення суб’єктивних прав і юридичних обов'язків) називають механізмом реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Іншими словами це сукупність факторів, які рухають сам процес, тобто виступають необхідними умовами переводу соціальних благ, що закріплені нормою права, в практичну життєдіяльність конкретної людини. Цей процес завжди передбачає діяльність двох сторін: а) можливу діяльність самого індивіда, що є носієм суб’єктивного права; б) необхідну діяльність зобов’язаного суб’єкта, що повинен виконати обов’язок, або забезпечувати його виконання.
Виходячи і ґрунтуючись на загальних положеннях стосовно механізму реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина можна розпочати аналіз конституційного механізму реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. При цьому варто врахувати, що згідно із статтею 8 Конституції України гарантується звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі конституційних норм. Звідси слід зробити висновок про можливість реалізації саме конституційних норм, без деталізації їх на рівні спеціальних та індивідуальних.
Враховуючи викладене, під механізмом реалізації конституційних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина розуміється взята окремо вся сукупність конституційних елементів, за допомогою яких в умовах додержання законності, з позиції гуманізму і соціальної справедливості кожною людиною і громадянином України здійснюються його конституційні права, свободи та обов’язки, знешкоджуються ті негативні умови, які можуть завдати шкоди їх практичній реалізації.
До елементів механізму реалізації конституційних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина відносяться: а) конституційні норми, які закріплюють права, свободи та обов’язки; б) самі конституційні права та свободи, їх зміст та структура; в) конституційні обов'язки; г) юридична діяльність, яка складає саму суть реалізації; д) законність і правосвідомість людини і громадянина, яка забезпечує правильне розуміння ними своїх конституційних прав, свобод та обов’язків і кожного права окремо, шляхів їх реалізації; е) стадії реалізації кожного конкретного конституційного права.
Проаналізуємо кожен із цих елементів. Отже, конституційні норми, що закріплюють права, свободи та обов’язки людини і громадянина викладаються в розділі другому Конституції України. Ці норми мають вищу юридичну силу, можуть бути деталізовані в поточному законодавстві, ними встановлюються не тільки певні соціальні блага, а й гарантії їх реалізації.
Самі конституційні права і свободи були нами розглянуті раніше. Вони поділяються на такі особисті (громадянські), політичні, економічні, соціальні, культурні, екологічні. Конституційні обов’язки, як вид і міра необхідної (обов’язкової) поведінки людини і громадянина також розглянуті раніше.
Юридична діяльність суб’єктів права характеризується необхідністю створення певних умов та використання певних засобів для реалізації кожного окремо взятого конституційного права. Конституція закріплює загальні і спеціальні умови і засоби (гарантії) юридичної діяльності (ст. 55-64).
Законність і правосвідомість у процесі юридичної діяльності передбачає певний режим здійснення конституційних норм, їх знання та переконаність людини і громадянина у їх справедливості.
Стадії реалізації кожного конкретного конституційного права не одинакові. Їх можна класифікувати на такі, що потребують: а) активної діяльності зобов’язаного суб’єкта конституційного права; б) створення умов для реалізації конституційної можливості.
Гарантії реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина складають важливий елемент механізму їх реалізації, загалом.
Гарантії реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина можна охарактеризувати як систему норм та принципів, умов і засобів, що забезпечують у своїй сукупності здійснення конституційних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Ефективність цієї системи залежить від різних чинників, але основним серед них є наявність визначених елементів у системі функціонування державної влади. До них відносять: а) наявність Основного Закону, дія якого не може бути припинена довільно; б) визнання державної влади похідною від влади народу і Конституції; в) закріплення на конституційному рівні основних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина та засобів і умов їх здійснення; г) наявність незалежної судової влади; д) можливість захисту своїх прав в Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та у міжнародних правозахисних організаціях.
Система гарантій прав, свобод та обов’язків людини і громадянина включає в себе передумови політичного, економічного, соціального, ідеологічного, правового характеру, що необхідні для їх реалізації, включаючи механізм їхньої охорони, захисту та відтворення.
Політичні гарантії - це закріплені конституційними нормами та принципами політичні умови та засоби, що забезпечують реалізацію основних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. До них відносять конституційні норми, що закріплюють обов’язки держави і її органів та інших суб’єктів політичної системи суспільства по створенню умов та використанню засобів здійснення конституційних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Наприклад, стаття 3 Конституції України закріплює головним обов’язком держави необхідність утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Згідно з статтею 92 Основного Закону парламент України повинен визначати виключно законами суб’єктивні права і свободи людини і громадянина, гарантії їх реалізації та основні обов’язки. Одне з провідних місць в системі органів державної влади щодо гарантування прав і свобод людини належить Верховній Раді України. Це пов‘язано з тим, що згідно Конституції України (ст. 75) Верховна Рада України – єдиний орган законодавчої влади в Україні. Тобто на Верховну Раду України покладається завдання нормативного закріплення по-перше – всієї сукупності прав, свобод та обов’язків, якими наділяється людина і громадянин, по-друге – визначення системи захисту даних прав, свобод та обов’язків.
Не менш важливою функцією Верховної Ради в напрямку захисту прав людини є установча функція. При її реалізації слід виділити такі напрями діяльності парламенту: а) участь у формуванні органів виконавчої влади; б) формування органів судової влади; в) створення парламентських структур; г) участь у формуванні інших державної організацій; д) вирішення питання територіального устрою України і забезпечення формування органів місцевого самоврядування. Від того як правильно, чітко, законно, оперативно здійснює парламент України установчу функцію залежить належний рівень гарантування прав людини. Як складова частина установчої функції Верховної Ради України є призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Уповноважений з прав людини є важливою гарантією реалізації прав та свобод людини і громадянина, виступає додатковим засобом захисту прав і свобод людини щодо інших правозахисних механізмів, усуває прогалини і компенсує недоліки судових засобів захисту прав людини, парламентського контролю і відомчого контролю за адміністративними органами. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод. Шляхом заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання і захисту прав і свобод людини в Україні здійснюється парламентський контроль в цій галузі.
Наступною функції Верховної Ради України при гарантуванні прав і свобод людини та громадянина є функція парламентського контролю, де поряд з наведеним вище напрямом контролю за додержанням прав людини можна виділити не менш важливі, з точки зору захисту прав людини, напрями контрольної діяльності Верховної Ради України, а саме: а) контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України; б) бюджетно-фінансовий контроль; в) запит народного депутата на пленарному засіданні сесії Верховної Ради України; г) парламентський контроль за діяльністю органів прокуратури; д) здійснення парламентського контролю з окремих питань безпосередньо або через тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії.
Підсумовуючи викладене вище, можна зробити висновок, що такому державному органу як Верховна Рада України відповідно до законодавства відводиться головна роль в сфері гарантування прав людини.
Гарантом додержання прав та свобод людини і громадянина визнається Президент України (ст. 102). Зрозуміло, що зміст наведеного конституційного принципу, насамперед, реалізується через здійснення конкретних повноважень Президента України, визначених в Основному Законі. Водночас, враховуючи загальність цього припису, можна передбачити спроби різного тлумачення наведеного і цитованого вище положення Конституції. Поєднання функцій Президента України по забезпеченню прав і свобод людини та громадянина з сферою виконавчої влади забезпечується існуванням такого органу, як Рада національної безпеки і оборони України, і його головуванням в цьому органі. Конституційний статус названої Ради, яку очолює Президент України, в процесі забезпечення прав, свобод та обов’язків людини і громадянина значно зміцнює статус самого глави держави. Про функціональне поєднання Президента України з сферою виконавчої влади свідчить зміст деяких інших його повноважень, визначених ст. 106 Конституції України. Так, глава держави призначає за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України, за поданням Прем’єр-міністра - персональний склад Кабінету Міністрів України, може зупиняти дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України, здійснює інші повноваження.
Компетенційні взаємовідносини між главою держави і Урядом та Прем’єр-міністра України у першу чергу визначаються характером змішаної президентсько-парламентської республіканської форми правління. Однак, взаємовідносини між парламентом і органами, які здійснюють повноваження у сфері виконавчої влади є важливими для визначення статусу глави держави і уряду, а отже і для здійснення прав і свобод людини та громадянина.
Визначення Президента України виключно як глави держави обумовлює надання йому певних повноважень по відношенню до органів, що входять до всіх гілок державної влади. Наприклад, як гарант дотримання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина Президент України може скасовувати незаконні акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим. У зазначених Конституцією України випадках, коли виявляється неспроможність парламенту своєчасно виконати покладені на нього функції, Президент України може припинити його повноваження. Як гарант державного суверенітету Президент зобов’язаний забезпечувати державну незалежність України і її національну безпеку, тому він наділений відповідними конкретними повноваженнями і є Верховним Головнокомандуючим Збройних Сил України, інших збройних формувань. Конституція ввела в дію багато положень відносно посади Президента України, його повноважень, взаємовідносин з різними органами влади та посадовими особами. Серед них значне місце посідають такі, завдяки яким ті чи інші гілки влади мають можливість співпрацювати з Президентом України, а також впливати на його діяльність з метою запобігання будь-якому свідомому чи несвідомому зловживанню владою, що власне і створює умови для здійснення прав і обов’язків людини і громадянина, (наприклад, Верховна Рада України має право на: а) усунення Президента з посади в порядку процедури імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину; б) надання згоди на призначення та звільнення Президентом України Генерального прокурора України. Статус Президента України прямо стосується забезпечення практичного та ефективного здійснення принципу поділу влад, що має дуже важливе значення для здійснення демократії та забезпечення реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Цей принцип з самого початку його проголошення був спрямований на досягнення компромісу між різними гілками державної влади, за якими височіли соціальні кола, які у своїй більшості зійшли з історичної арени. Але необхідність забезпечення порозуміння між державними органами, що уособлюють кожну з гілок державної влади, компроміс і єдність між ними у проведенні державної політики не тільки не стала меншою, а, навпаки, зросла. Вже те, що глава держави є гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина свідчить про його широкі повноваження у вирішенні різноманітних питань людини, держави й суспільства.
Отже, поряд з іншими характеристиками основних рис статусу глави держави в Україні особливе значення має вказівка на те, що глава держави виступає у ролі арбітра у взаєминах між державними структурами, здійснює щодо цих структур стримуючий вплив, забезпечуючи цим єдність державного керівництва. Визначення Президента України виключно як глави держави обумовлює надання йому певних повноважень по відношенню до органів, що входять до всіх гілок державної влади. Його статус, як він визначений в ст. 102 Конституції України, дає підставу вважати втіленням держави і державної влади в цілому, а не якоїсь її окремої гілки, що обумовлено колом повноважень, його роллю та місцем у політичному житті суспільства. Як глава держави Президент України наділяється повноваженнями виступати від імені держави у внутрішньому житті країни і у міжнародних відносинах. Забезпечуючи додержання Конституції, прав і свобод людини та громадянина Президент України: а) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; б) приймає рішення про визнання іноземних держав; в) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; г) приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав; д) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 Конституції України, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою та здійснює інші повноваження.
На Кабінет Міністрів України покладається обов’язок вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ст. 116). Отже, можна стверджувати, що одними з органів держави, які покликані здійснювати реалізацію прав людини в Україні, є органи виконавчої влади. Очолює систему органів цієї гілки влади – Кабінет Міністрів України. Як вищий колегіальний орган, він покликаний здійснювати захист прав людини як безпосередньо, так і через центральні та місцеві органи виконавчої влади, спрямовувати і контролювати їх в цьому напрямку.
Центральними органами виконавчої влади в Україні є міністерства, служби, агентства, інспекції, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Слід зазначити, що кожне міністерство і будь-який інший орган центральної виконавчої влади здійснює заходи по реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в певній сфері відповідно до своїх повноважень.
Місцеві державні адміністрації зобов’язані забезпечувати на відповідній території додержання прав і свобод громадян (ст. 119). Одне із головних завдань місцевої державної адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці є забезпечення законності і правопорядку, додержання прав і свобод громадян.
Реалізація прав, свобод та обов’язків покладається Конституцією України на органи правосуддя (Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції) і прокуратуру (ст.ст. 124, 147), інші правоохоронні органи. Верховна Рада і Рада міністрів Автономної Республіки Крим зобов’язані приймати участь у реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина (ст. 138 п. 7). Питання реалізації прав, свобод та обов’язків вирішують і територіальні громади та їх органи і посадові особи (ст. 143). Громадяни України можуть об’єднуватися у політичні партії та громадські організації для забезпечення, реалізації, захисту, охорони та відтворення своїх прав, свобод, законних інтересів та виконання обов’язків (ст. 36). Конституція України гарантує політичну багатоманітність (ст. 15). Забезпечення економічних і соціальних прав працюючих здійснюються і таким суб’єктом політики як трудовий колектив (ст. 44) та ін.
Економічні гарантії – це закріплені конституційними нормами та принципи економічні умови і засоби, що забезпечують реалізацію прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Це можливості людини і громадянина користуватися природними об’єктами права власності народу України (ст. 13, 14), економічна багатоманітність (ст. 15), а також засоби забезпечення права приватної власності, підприємницької діяльності, можливостей заробляти собі на життя працею (ст. 43), участі на законних підставах у страйку (ст. 44) та умови здійснення у відповідності з законодавством права працюючих на відпочинок (ст. 45), тощо.
Соціальні гарантії – це закріплені конституційними нормами та принципами соціальні засоби і умови реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Серед таких умов і засобів Конституція України закріплює: а) загальнообов’язкове соціальне страхування, створення мережі закладів для догляду за непрацездатними (ст. 46); б) створення державою умов за яких кожний громадянин може мати можливість побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду, одержати від держави чи органів місцевого самоврядування безоплатно чи за доступну для громадянина плату, позбавлення житла примусово виключно на підставі закону і за рішенням суду (ст. 47); в) державне фінансування охорони здоров’я, безоплатне надання медичної допомоги, створення ефективних і доступних умов медичного обслуговування та розвитку лікувальних закладів усіх форм власності, розвиток фізичної культури і спорту, забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення (ст. 49).
Ідеологічні гарантії – це закріплені конституційними нормами та принципами ідеологічні умови і засоби, що забезпечують реалізацію прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Конституція України закріплює ідеологічну багатоманітність, забороняє цензуру, гарантує будь-яку ідеологію, що не заборонена законом і встановлює правило за якого не може визнаватися державою жодна ідеологія, як обов’язкова (ст. 15).
Юридичні гарантії – це закріплені конституційними нормами та принципами юридичні умови і засоби реалізації прав, свобод та обов’язків людиною і громадянином. Серед них Конституція України закріплює наступні умови і засоби: гарантованість конституційних прав і свобод та неможливість їх скасування чи обмеження (ст. 22, 157); збереження громадянства за будь-яких обставин і можливості змінити громадянство (ст. 25); гарантування прав, свобод та обов'язків іноземців і осіб без громадянства, що перебувають на території України на законних підставах (ст. 26); гарантування судового захисту прав та свобод людини і громадянина (ст. 55); відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди (ст. 56); право кожного знати свої права і обов'язки (ст. 57); не зворотної дії законів та інших нормативно-правових актів в часі (ст. 58); право на правову допомогу, включаючи діяльність адвокатури (ст. 59); гарантія, відповідно до якої жодна особа не зобов'язана виконувати явно злочиннi розпорядження чи накази (ст. 60); гарантії не можливості бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61); презумпція невинуватості (ст. 63); гарантовану державою можливість особи не нести відповідальність за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ст. 63); можливості підозрюваного, обвинуваченого, чи підсудного на захист (ст. 63); гарантованого статусу засудженого, який користується всіма правами людини та громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду (ст. 63); гарантії необмеженості конституційних прав і свобод людини й громадянина, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64).
Таким чином, гарантії реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина складають важливий елемент механізму їх реалізації, загалом. Крім нормативних гарантій реалізації конституційних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина важливе місце у правовому статусі належить діяльності державних і недержавних правоохоронних організацій, які створюють умови, охороняють, захищають від правопорушень та приймають участь у відтворенні порушених прав, свобод та обов’язків людини і громадянина.
Таким чином, Конституція України закріплює систему елементів, що складають механізм реалізації конституційних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина серед яких, одне із найбільш важливих місць, належить гарантіям їх реалізації.