Зародження і розвиток футболу в світі

Ім'я файлу: Міністерство освіти і науки молоді і спорту Укр....doc
Розширення: doc
Розмір: 121кб.
Дата: 02.12.2020
скачати
Пов'язані файли:
Методика розвитку швидкоi сили.doc

Міністерство освіти і науки молоді і спорту України

Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського

Науково навчальний інститут фізичної культури та спорту
Реферат

на тему:
«Зародження і розвиток футболу в світі»
Виконала студентка

І курсу 153 групи

Муренкова А. О.

Миколаїв - 2011

План
Вступ

Історія виникнення футболу

1.1 Футбол в стародавні часи

1.2 Виникнення сучасного футболу в 1863 році

Сучасний футбол

2.1 Розвиток футболу в світі

2.2 Основні етапи і дати розвитку футболу

2.3 Історія розвитку систем, стилів гри та футбольних тактик

2.4 Футбол у СРСР

Розвиток футболу в Україні

Висновки

Література

Вступ
Футбол – найулюбленіший вид спорту на Земній планеті. Жоден вид спорту не збирає стільки глядачів на своїх трибунах, скільки збирає ця загадкова гра. У деяких країнах світу, футбол – це ще і політика. Історія світового футболу зберігає немало напівзабутих сторінок з розвитку та динаміки улюбленої гри мільйонів. Футбол не стоїть на місці. З кожним роком він прогресує і охоплює своєю популярністю десятки мільйонів дітей на усій планеті Створюються при тому все нові і нові школи футболу…

Футбол — найпопулярніша командна гра в світі, де за малу кількість очок потрібно боротися.

Футбол – англ. „фут” – нога, „бол” – м’яч. Футбол зберіг свою англійську назву у Франції, Іспанії, Україні, Росії. У німців він звучить як „фусбаль”, в угорців – „лабдугараги”, у поляків _„пілка ножка”, у італійців – „кальгіо”, у югославів _„ногомет”.

Історія виникнення футболу

1.1 Футбол в стародавні часи
Футбол — одна з найдавших ігор людства. Невідомо, де і коли він з'явився. Архівні джерела, знайдені в Китаї та Єгипті, зокрема зображення гравців з м'ячем, окремо м'ячі, дають вченим підстави стверджувати, що футбол був відомий людству задовго до нашої ери. Так, англійський професор Барканс переконаний, що навіть первісні люди грали в футбол кам'яним м'ячем. Китайцям гра з м'ячем була відома ще понад 5000 років тому. Імператори вважали, що така гра є важливим засобом військової під-готовки. На футбольних майданчиках воїни намагалися застосовувати тактику, якої вони дотримувалися на полі битви, тож і вдосконалювали основні принципи атаки та захисту. М'яч тоді був набитим кінським волосом іобшитий шкурою. А надувними м'ячами почали грати вже у XVIII столітті. В правилах навчання воїнів, виданих в Китаї понад 2000 років тому, досить докладно описано гру в футбол. Архівні дані свідчать, що змагалися між собою дві команди, завданням яких було потрапити м'ячем у отвір в сітці, натягнутій між двома бамбуковими жердинами. Переможців нагороджували щедрими подарунками. Деякі популярні гравці навіть призначались на високі державні або військові посади. Згодом під назвою "Кемарі" футбол із Китаю перекочував до Японії. Тут ця гра стала частиною чисельних религійних обрядів, але широкого розповсюдження серед населения не здобула. Археологічні розкопки, проведені в Єгипті та стародавній Греції, а також архівні джерела, засвідчують, що там футбол був досить поширений. Так, він згадується у всесвітньо відомій "Одіссеї" Гомера. Ця гра була складовою частиною спартанського виховання юнаків, оскільки вимагала від її учасників прояву сили та елементів боротьби. У стародавній Греції гра з м'ячем мала три назви: "Файнінда", "Гарпаціон", "Єпіскурос". Однак тільки у перших двох видах завданням гравців (що складали дві команди по 15 чоловік у кожній) було оволодіти м'ячем, зберегти його під контролем своєї команди і провести у визначене місце або ворота ногами, Із літературних джерел відомо, що Софокл, Александр Македонський, Діонісій також були знайомі з грою у футбол, існує чимало згадок, що в стародавній Греції в гімназіонах існували спеціальні майданчики для гри, яку організовував і проводив ок-ремий вчитель. Це був дійовий засіб фізичного загартування не лише воїнів, але й оздоровления усієї нації. К.Гален — римський лікар і природодослідник, писав, що гра з м'ячем забезпечувала фізичну, психічну підготовку найширших мас. Вона, на його думку, є могутнім засобом лікування хворих. Хоч сам Гален мав міцне здоров'я, багато часу віддавав цій грі, оскільки, власне, таким способом вів боротьбу зі стараниям.

Після занепаду стародавньої Греції, футбол під назвою "Гарпастум", стрімко завойовує римлян і особливо захисників імперії. 3міст гри полягав у перекидані м'яча один одному так, щоб занести його за основні лінії половини майданчика суперників. Ті лінії вважалися голевими. Існувала ще и центральна лінія. Правила гри забороняли одному і тому самому гравцеві володіти м'ячем двічі до взяття воріт. За їх порушення м'яч передавався суперникам.

Гравці тоді мали взуття, яке римляни називали "кальцеус". Корінь цього слова зберігся в Італії до наших днів, де "кальчіо" означає футбол.

Завойовуючи дедалі нові території, римські воїни просувалися вглиб Європи — до Франції, Німеччини, Англії і впроваджували свої звичаї та ігри. Легіонери весь вільний час віддавали футболу.

У Франції ця гра називалася "Soule" або "Choule". Завдання гравців тут зводилося до того, щоб переміщувати м'яч від однієї лінії до другої. Боротьба за м'яч була безкомпромісною і навіть небезпечною. Тож і з'явилися королівські та парламентські укази про заборону гри, що призвело до тимчасового занепаду футболу.

В Англії найпопулярнішим видом розваги був "футбол натовпу". Ігри неорганізованих гуртів проводилися на майданах і вулицях міст, що паралізувало життя населення, завдавало великих збитків ремісникам, торговцям. Усе це викликало невдоволення королів, і в 1314 р. Едуард ІІ видав указ, де зазначалося: "У зв'язку з тим, що гра у м'яч призводить до великого безладдя, а це само собою є велике зло, ми іменем короля під страхом ув'язнення забороняємо грати в футбол у великих містах". Його послідовники Едуард III, Річард II та Генріх IV ще неодноразово повторюватимуть цей указ. 3амість гри у футбол мешканцям міст пропонувалося зайнятися метанням списа чи стрільбою з лука. Не зважаючи на суворі заборони популярність футболу серед населення зростала. На зображення гри з м'ячем (різьба по дереву) натрапляємо в кафедральному соборі м. Ланкастер, який побудовано в XIV ст. і є найстарішим у світі. Про нехтування забороною королівськими указами цієї гри згадує В.Шекспир у "Комеди помилок" та "Королі Лірі".

В Італії в часи Середньовіччя у "саlcio" грали переважно у містах Флоренції та Падуї, але там уже існували деякі правила гри. Так, визначалася кількість учасників в команді, ставилися певні вимоги до розташування гравців, що вважається витоками тактичних систем гри. Існує думка, що ігри з м'ячем в середні віки були відомі також і в країнах Африки та Південної Америки, але там вони мали релігійно-культовий характер. Отож фахівці та більшість істориків вважають, що футбол постав на традиціях ігор з м'ячами, якими користувалися за давніх часів та в Середньовіччі, а батьківщиною його є, безперечно, Англія. У першій половині XIX ст. "футбол натовпу" вже мав два різновиди:

з м'ячем тільки ногами (футбол);
гра з м'ячем руками та ногами (регбі).

Останній вид спорту здобув назву від міста Регбі, в коледжі якого ця гра культивувалася. Якщо в цьому місті грали руками і ногами, то в містечку Херроу — тільки ногами. Шанувальники одного способу гри домоглися, щоб м'яч був овальної форми, а іншого — щоб м'яч був лише круглий.
1.2 Виникнення сучасного футболу в 1863 році
Велику популярність футбол мав серед учнівської молоді. Досить сказати, що вже на початку XIX ст. він був включений до навчальних програм шкіл і проводились змагання. Трохи пізніше почали створюватися футбольні клуби. Перший — "Форест клаб" — з'явився у 1859 р. у містечку Єпінг, поблизу Лондона. Найстарішими вважаються також клуби "Барнс", "Блек-хед", "Кристал Палас", "Кільбурн", "Крузейдер" тощо.

У 1823 р. було дозволено гравцям бігти з м'ячем. Саме тоді було покладено початок розвитку сучасних правил футболу та регбі, історія яких, в ті далекі часи тісно перепліталась. Оскільки у кожній місцевості існували свої правила, то, певна річ, під час матчів постійно виникали непорозуміння. Це змусило представників усіх створених до того часу клубів зібратися в 1863 р. у Лондоні, щоб розробити єдині правила гри, але досягти згоди не вдалося, зате було створено Англійську футбольну асоціацію. А перші єдині правила гри були ухвалено в 1863 р. У них передбачено чисельний склад команд, розміри футбольного поля та воріт, гравцям заборонялося грати руками в межах штрафного майданчика (за винятком воротаря). Вони складалися з 13 пунктів. У перші правила постійно вносилися доповнення, поправки, нові параграфи. Однак в основному вони збереглися до наших днів. Створення Футбольної асоціацій сприяло переходу від стихійного до організованого футболу.

На другому засіданні Футбольної асоціації, 6 грудня 1863 р., було вирішено вважати футбол і регбі різними видами спорту. Це і є дата народження сучасного футболу.

Переворот у тактику футболу внесли дві команди міста Глазго, їх гравцями у 1870 р. під час гри вперше в історії було застосовано передачу м'яча. 3 тих пір футбол став командною грою. На жаль, прізвище футболіста, який вперше здійснив передачу м'яча, історії не відоме. Цей гравець, власне, і дав поштовх для розвитку і подальшого вдосконалення сучасної тактики гри.

Ігри на Кубок Англії проводяться з 1871 р. Вони надзвичайно популярні у глядачів і сьогодні. У 1873 р. було проведено перший Міжнародний матч між командами Англії і Шотландії.

У 1888 р. було створено Англійську, а у 1890 р. Шотландську футбольні ліги.

Завдяки англійцям футбол став улюбленою грою і в інших країнах Європи. Під час стоянок кораблів у портах вони організовували матчі між членами команд, до складів яких залучалась місцева молодь.

Французькі студента, що навчалися в Англії в 1872 р. у портовому міcтi Гавр створили першу футбольну команду, а "Перший футбольний клуб" у Парижі з'явився в 1879 р. Англійці, що навчалися в Швейцарії організовували там футбольні команди. Так, у 1879 р. у Женеві заявив про себе футбольний клуб "Сент Гал", а в 1886 р. у Цюріху — "Грасхоперс". У 1875 р. виник "Швейцарський футбольний союз". Згодом футбольні клуби було утворено також i в інших країнах Європи, зокрема в Данії, Голландії, Бельгії, Німеччині, Aвстрiї та Угорщині. Швидкий i динамічний розвиток футболу, що спостерігався в Європі на початку XX ст. спонукав до створення міжнародної організації. І вже у 1904 р. у Парижі відбулася конференція за участю Бельгії, Данії, Франції, Голландії, Іспанії, Швейцарії та Швеції, де i було засновано Міжнародну федерацію футбольних асоціацій (ФІФА) — (Federation Intemacional Football Association).

Першим головою ФІФА було обрано француза Р. Гірена. До речі, англійці спочатку ігнорували ФІФА, а через piк, переконавшись у її швидкому організаційному зростанні, стали її членами.

Країни Латинської Америки ввійшли в ФІФА починаючи з 1912 року (Аргентина). В наш час ФІФА об’єднує футболістів близько 170 країн і являється найбільшою міжнародною спортивною організацією, масштаби діяльності якої відповідають величезній популярності футболу в світі. З 1908 року футбол включений в програму Олімпійських ігор. В першому олімпійському турнірі приймало участь 7 країн. Перемогла збірна Англії.

2. Сучасний футбол
2.1 Розвиток футболу в світі
Створення Міжнародної федерації сприяло поширенню i зміцненню контактів як між футбольними клубами різних кpaїн, так i між національними збірними командами, що порушило питання про організацію i проведення чемпіонатів світу i включення футболу до програми Олімпійських iгop. Перший чемпіонат світу ("Кубок світу") відбувся в Уругваю у 1930 р., в якому взяло участь із національних збірних команд. У фінальному матчі збірна Уругваю перемогла збірну Аргентини з рахунком 4:2 i стала першим чемпіоном світу. Другий чемпіонат проводився в Італії у 1934 р. до нього залучено було вже 32 національні з6ipнi команди. У фіналі господарі поля в додатковий час узяли гору над збірною Чехословаччини (2:1). У матчі за третє місце німецькі футболісти здобули перемогу над австрійцями (3:2) i стали бронзовими призерами. У чемпіонаті світу, що розігрувався у 1938 р., у фіналі італійська збірна з рахунком 4:2 виграла в угорців. А в матчі за третє місце з таким самим рахунком бразильці перемогли шведів.

У зв'язку з початком Другої світової війни в розіграшах чемпіонатів cвiту наступила вимушена перерва.

У післявоєнні роки черговий чемпіонат світу відбувся в Бразилії (1950р.). У фіналі на стадіоні "Маракана" в присутності 200 000 глядачів господарі поля зазнали поразки з рахунком 2:1 від збірної команди Уругваю. А в матчі за бронзові медалі шведи перемогли італійців (3:1).

П'ятий чемпіонат світу проводився в Швейцарії у 1954 р. Угорці, які вважалися фаворитами чемпіонату, в фіналі програли збірній команді Федеративної Республіки Німеччини (3:2). Бронзові медалі завоювали австрійці, які з рахунком 3:1 перемогли уругвайців.

Черговий, шостий, чемпіонат світу було розіграно в Швеції в 1958 р. У фінальному матчі бразильці виграли у шведів (5:2). У зустрічі за бронзові медалі збірна французів перемогла німців з рахунком 6:3.

Сьомий чемпіонат світу було проведено в Чилі у 1962 р. Тут у фінальному матчі збірна команда Бразилії перемогла чехословацьких гравців (3:1), а в зустрічі за бронзові медалі чілійські футболісти взяли гору над югославами (1:0). В 1966 р. восьмий чемпіонат світу розігрувався в Англії. У фіналі господарі поля здобули перемогу над збірною командою Федеративної Республіки Німеччини (4:2). Бронзовими призерами тоді стали португальці, які випередили збірну Радянського Союзу (2:1).

В Мексиці у 1970 р. переможцями дев'ятого чемпіонату світу виявилися бразильці, перемогли у фіналі збірну Італії (4:1). В матчі з уругвайцями за третє місце збірна команда Федеративної Республіки Німеччини обійшла суперників з рахунком 1:0. Важливо підкреслити, що до 1970 р. в фіналі чемпіонатів світу брало участь 16 команд, але, враховуючи велику популярність футболу та в зв'язку з підвищенням рівня якості гри в ycix країнах cвiту, ФІФА ухвалила довести кількість фіналістів до 24 команд.

У черговому, десятому, чемпіонаті світу, який проводився в 1974 р. у Федеративній Республіці Німеччині, у фіналі господарі поля перемогли голландців (2:1), а бронзовим призером стала збірна команда Польщі.

Одинадцятий чемпіонат розігрувався в Аргентині в 1978 р. Тут у фіналі господарі поля перемогли збірну команду Голландії (3:1), а бронзові медалі здобули бразильці, які виграли у збірної Італії (2:1).

У дванадцятому чемпіонаті в Іспанії (1982), у фіналі збірна Італії виборола перемогу в команди Федеративної Республіки Німеччини (3:1). Тоді бронзовими призерами нарекли поляків, які випередили французів з рахунком 3:1.

У 1986 р. в Мексиці збірна команда Аргентини у фіналі виграла у збірної Федеративної Республіки Німеччини (3:2) i стала переможцем тринадцятого чемпіонату світу.

У 1990 р. в Італії на чотирнадцятому чемпіонаті світу у фінальному матчі грали німецька та аргентинська збірні команди, де останні зазнали поразки (2:0).

П’ятнадцятий чемпіонат світу відбувся у США в 1994 р. У фіналі зустрілися команди Бразилії та Італії. Гра з додатковим часом закінчилася з рахунком 0:0. В одинадцятиметрових ударах перемогли бразильці (3:1). В матчі за третє місце шведи виграли у болгар з рахунком 4:0.
2.2 Основні етапи і дати розвитку футболу
Як повноправний вид спорту футбол заявив про себе в 1900 р., коли увійшов до програми Олімпійський iгop. Тоді в Парижі англійці, перемогли господарів поля і стали першими в icтоpiї чемпіонами Олімпійських iгop.

На III Олімпійських іграх в Сент-Луїсі (1904 р.) футболісти Канади виграли у збірної команди США и здобули золоті медалі. В Лондоні у 1908 р. англійці у фіналі обійшли збірні команди Данії та Голландії i теж одержали золоті медалі. Свій ycпіx вони повторили i на наступних V Олімпійських іграх в Стокгольмі (1912 р.), де побороли датчан з рахунком 4:2, а бронзовими призерами стала команда Голландії, яка взяла гору над збірною Фінляндії.

Чepгoвi Олімпійські ігри відбулися тільки у 1920 р. Тривалу перерву спричинила Перша світова війна. В Антверпені у фіналі господарі поля зустрілися з футболістами Чехословаччини, але матч не закінчився, оскільки гocтi, не погодившись з рішенням судді, покинули поле i, певна річ, втратили олімпійські нагороди. Тоді срібні медалі повезли додому футболісти Іспанії, а бронзові — Голландії. У 1924 р. олімпійським чемпіоном стала команда Уругваю, яка у фіналі перемогла команду Швейцарії з рахунком 3:0, а третє місце посіли футболісти Швеції.

В Амстердамі у 1928 р. уругвайці, які перемогли команду Аргентини (2:1), захистили титул чемпіонів, здобутий ними на попередній Олімпіаді. Бронзові нагороди одержали футболісти Італії, які виграли у команди Єгипту з рахунком 11:3.

1932 р. з програми Олімпійських iгop футбол був вилучений, i тому переможець не визначався.

У 1936 р. Олімпійські ігри проводились у Берліні. У фінальній гpi італійців та австралійців перші здобули перемогу (2:1), а бронзові медалі виборола команда Норвегії, яка обійшла збірну Польщі (3:2).

Чергова довготривала перерва в проведенні Олімпійських iгop була через участь багатьох країн світу у Другій світовій війні.

Наступна, XIV Олімпіада проводилася у Лондоні через 12 років (1948р.). У фіналі команда Швеції перемогла югославів (3:1), а бронзовими медалями була нагороджена команда Данії, яка виграла у господарів Олімпійського турніру з рахунком 5:3.

В Гельсінкі (1952 р.) переможцями XV Олімпіади стали угорці, які виграли у фіналі в команди Югославії (2:0). Бронзові медалі завоювала команда Швеції, випередивши збірну Федеративної Республіки Німеччини (2:0).

В Мельбурні у 1956 р. переможцем турніру була збірна команда Радянського Союзу, яка у фіналі поборола югославів, а бронзовими призерами - футболісти Болгарії.

1960 р. в Римі золоті олімпійські медалі завоювала команда Югославії, що у фінальній грі перемогла датчан (3:1). Бронзовими призерами стала збірна Угорщини, яка перемогла господарів Олімпіади (2:1).

В Токіо у 1964 р. золоті медалі дістались збірній команді Угорщини в матчі з Чехословаччиною (2:1), а бронзові — команді Німецької Демократичної Республіки.

На іграх XIX Олімпіади в Мексиці (1968 р.) угорці повторили свій токійський успіх i здобули золоті медалі. Вони в фінальному матчі виграли у збірної Болгарії з рахунком 4:1.

В Мюнхені у 1972 р. перемогу на Олімпійських iгpax одержала збірна Польщі. У фінальному матчі вона поборола збірну Угорщини (2:1). Бронзовими медалями тоді було нагороджено збірні команди Радянського Союзу та Німецької Демократичної Республіки, оскільки матч між ними за третє місце після додаткового часу закінчився з рахунком 2:2.

У 1976 р. в Монреалі на XXI Олімпійських iгpax володарями золотих медалей стали футболісти Німецької Демократичної Республіки. Вони у фінальній гpi випередили збірну Польщі (3:1), а в матчі за бронзові медалі команда Радянського Союзу перемогла збірну Бразилії (2:0).

На ігpax XXII Олімпіади у Москві (1980 р.) лідером Олімпійського турнipy виявилась збірна команда Чехословаччини, яка у завершальному матчі здобула перемогу, вигравши у збірної команди Німецької Демократичної Республіки (1:0). Бронзові медалі завоювали господарі поля. Вони перемогли збірну Югославії (2:0).

У 1984 р. у Лос-Анджелесі золоті медалі отримала збірна Франції, яка в останньому поєдинку виборола перемогу над командою Бразилії (2:0), а в iгpi за бронзові медалі югослави взяли гору над італійцями (2:1).

На XXIV Олімпіаді в Сеулі (1988 р.) найбільший ycпiх мала команда Радянського Союзу, яка в останньому матчі виграла у збірної Бразилії (2:1).

В Барселоні (1992 р.) золоті медалі дісталися господарям Олімпійських iгop, які у фіналі випередили команду Польщі з рахунком 3:2.

У 1996 р. в Атланті на XXVI Олімпійських iгpax у фінальному матчі нігерійці перемогли Аргентину з рахунком 3:2. Бронзовими медалями нагороджено команду Бразилії, яка перемогла португальців з рахунком 5:0.

Вперше в історії Олімпійських iгop було проведено турнір серед жіночих команд, Олімпійським чемпіоном стала команда США, яка перемогла китаянок з рахунком 2:1. Бронзовими медалями нагороджено команду Норвегії, яка з рахунком 2:0 перемогла команду Бразилії.
2.3 Історія розвитку систем, стилів гри та футбольних тактик

У перші роки розвитку (1810–1863) гра у футбол не була організованою та плановою, не мала системи гри. Техніка гри була примітивною, гравці намагалися спрямувати м’яч у ворота або за лінію поля суперника, використовуючи удари і ведення. Переважала система «завдай удару і біжи». Її в літературних джерелах називають ще 1+10. Тут всі гравці були нападаючими і майже не існувало захисників.

Після затвердження єдиних правил гри, у 1863 році, з’явилася її тактична система з розташуванням гравців за схемою 1+1+9 (воротар, захисник і нападаючі). У 1863–1872 роках застосовувалося розташування гравців за схемою 1+2+8, а згодом і за схемою 1+1+2+7, тобто вони вже розташовувались в три лінії.

Шотландці перші намагалися обмірковано підійти до рівномірного розташування гравців на полі і досягли в цьому непоганих результатів. Характер боротьби, що велася між атакуючими і захисниками сприяв внесенню змін у правила гри, а фізична, технічна, тактична підготовка гравців стали рушійною силою в розвитку тактичних систем гри цього періоду розвитку футболу.

Перша система гри виникла в 1883 році у Шотландії. Її називають класичною або «пірамідальною». Певною мірою її почали застосовувати у всьому світі й проіснувала вона близько 50–60 років. За цією системою кількість гравців в лінії атаки і захисту майже вирівнюється. З введенням правила про положення «поза грою» атаки різко ускладнилися, що зміцнило і полегшило дії гравців в обороні.

Ця система передбачає здебільшого принцип зонного захисту. Тут головну роль виконував центральний півзахисник, який залежно від ситуації підтримував захисників або нападаючих. Крайні півзахисники прикривали крайніх або півсередніх нападаючих.

Італійська система гри. Особливість цієї системи – підстраховування можливих передач по центру поля. Крайні півзахисники прикривають крайніх нападаючих, центральний півзахисник – центрального нападаючого. Півсередні нападаючі при потребі відходять назад до власного штрафного майданчика. В атаках беруть участь два крайні і центральний нападаючі. За цієї системи перевага надається захисту. На її основі виникла відома система «катеначіо».

Австрійська система гри. Головна увага цієї системи – на забезпеченні передач на середні відстані. Захисники розташовуються в зоні штрафного майданчика, очікуючи наближення крайніх нападаючих. Центральний півзахисник зупиняє атаки, що ведуться по центру поля, а крайні півзахисники зупиняють крайніх та півсередніх нападаючих. Провідна риса системи – атакуюча гра. У ній бере участь п’ять нападаючих і три півзахисники повертаються на власну половину поля і зміцнюють оборону. Недолік системи – можливість суперників застосовувати швидкі контратаки.

Швейцарський замок «рігль». Характерною рисою цієї системи є зміцнення лінії оборони за рахунок послаблення ударної сили атаки. Завдання центрального захисника – розпізнавати і випереджати дії суперника. Крайні півзахисники підстраховують центрального, а обидва захисники знешкоджують підступи до штрафного майданчика. Один із півсередніх нападаючих відходить назад і додатково підстраховує центрального півзахисника.

«Система дубль-ве». Футболісти розташовуються на полі рівномірно. Важлива риса системи – персональна оцінка гравців суперника, замість зонної, яка переважала в іграх із застосуванням «пірамідальної» системи. Тут крайні півзахисники прикривають крайніх нападаючих, центральний захисник, відповідно – центрального нападаючого, півзахисники – півсередніх нападаючих.

Переваги системи «дубль-ве»:

доступна для початківців (побудована на простих тактичних засадах);
чисельно рівне розташування гравців під час атакуючих і захисних дій команди забезпечує пропорційний розподіл виконання завдань.

Недоліки системи «дубль-ве»:

захисники розташовуються в одну лінію;
в обороні мають місце схематичні дії за принципом «кожен свого». Часто у грі слабкому захисникові доводиться прикривати сильного нападаючого;
обмежена участь нападаючих в оборонних діях, а захисників, навпаки, в атакуючих діях.

Ця система з’явилася після внесення змін до правил про положення «поза грою», яке було впроваджено в практику в 1925 році. Її основоположником був Герберт Чепмен, тренер клубу лондонського «Арсеналу». Він перший і заснував систему в грі у 1930 році.

Система «1+4+2+4». Систему першими застосували бразильці на чемпіонаті світу в 1958 році у Швеції. Важливо підкреслити, що у подібному розташуванні грали угорці під час своєї найвищої слави (1951–1956). Ця система значно змінила завдання всіх гравців. Воротар, крім захисту воріт від ударів суперника, керує діями захисників і розпочинає швидкі атаки своєї команди. Захисники прикривають крайніх нападаючих суперника і ще взаємодіють з іншими гравцями оборони та підключаються до атак своєї команди в глибині половини поля суперника.

У зоні штрафного майданчика центральні захисники персонально прикривають центральних нападаючих суперника, а далеко від воріт вони діють за зонним принципом. Забезпечується і взаємне підстраховування в обороні.

Півзахисники прикривають півзахисників суперника та беруть активну участь як в захисних, так і в атакуючих діях команди. Вони є провідними організаторами гри і, власне, якщо необхідно, уповільнюють або прискорюють темп гри.

Головне завдання крайніх нападаючих – атакувати ворота суперника, створювати позиції для ударів по воротах для себе або для партнерів по команді. Змінилися їхні обов’язки і в оборонних діях. Тут вони прикривають захисників суперника на їхній половині поля, а якщо потрібно, відходять до власних воріт.

Центральні нападаючі є головною ударною силою. Вони завершують свої дії ударами по воротах. Від них вимагається й уміння грати без м’яча (рухливість, зміна позицій тощо).

У системі «1+4+2+4» в атаці та обороні бере участь до восьми гравців, що свідчить про її перевагу над системою «дубль-ве».

Сьогодні існує кілька варіантів системи «1+4+2+4». Найбільш розповсюдженою є «1+4+3+3», яка характеризується забезпеченням середини поля трьома конструктивними гравцями, завдяки чому створюються передумови для комбінаційної гри, питома вага якої розподіляється між захистом і півзахистом.

Крім того, існують і варіанти 1+5+3+2 та 1+3+5+2, тобто зі зміцненою лінією захисту або зі зміцненою лінією середини поля.

Інший варіант цієї системи, яка носить зміцнений захисний характер, є «катеначіо» (1+1+4+2+3). Виникла вона в Італії. Її успішно використовувала команда «Інтер» (Мілан) під керівництвом тренера Еленіо Ерери. Тут провідну роль відіграє останній захисник, якого ще називають «вільним» або «ліберо».

З великим успіхом систему «1+4+4+2» використовували англійці на чемпіонаті світу в Англійці, де і здобули титул чемпіонів.

Система «1+1+3+3+3» найбільш поширена в країнах, де футбол досить розвинений, зокрема у Німеччині, Нідерландах. За цієї системи гри застосовується щільний принцип прикривання гравців у оборонній фазі гри. Важливе завдання тут виконує «вільний» захисник, гра якого стала різноманітнішою, строкатішою, оскільки, крім виконання захисних функцій, він підключається до атак і бере участь у їх завершенні. Гра всіх гравців за цієї системи характеризується частою зміною місць по ширині та глибині поля і тому потребує універсальних гравців.

У сучасному футболі визначально, що основне розташування гравців протягом матчу поступово змінюється. Немає потреби описувати основні розташування в системах гри, досить визначити характерні ознаки її організації в окремих закінчених частинах або фазах.

Система гри є тільки формою зовнішнього розташування гравців і вирішального значення для гри команди і досягнення нею успіху не має. На передній план висувається спосіб організації гри, її зміст, що й створює відчутну перевагу над формою, тобто розташуванням гравців.

Прогноз щодо створення оборонних і атакуючих систем гри або її способів в захисній та атакуючій фазах потрібний для успішної реалізації ігрових, тактичних завдань в окремих відрізках гри.

Просторові відношення між гравцями за різного розташування та виконання ігрових функцій спонукають до створення різних варіантів атакуючих і захисних систем. Існують різноманітні способи гри в цих системах.

Варіанти атакуючих систем гри:

Система швидкого нападу:

а) контратака гравця;

б) контратака групи гравців.

2. Система поступової атаки:

а) з підключенням захисників;

б) з підключенням гравців середини поля;

в) з підключенням «вільного» захисника;

г) система гри під тиском.

Варіанти захисних систем:

Система зонного захисту (простору):

а) пасивного зонного захисту;

б) активного зонного захисту (зонного «пресингу»).

2. Система персональної опіки:

а) персональна опіка по всьому полю;

б) персональна опіка на своїй половині поля.

3. Система комбінованого захисту:

а) з резервом в захисті;

б) з переднім чистильником;

в) із забезпеченням захисту.
2.4 Футбол у СРСР
Датою утворення футбольної збірної Союзу Радянських Соціалістичних Республік вважається 16 листопада 1924 року. Тоді, зустрівшись із збірною Туреччини, збірна СРСР «насухо» виграла у турків 3:0. Після цього матчу більше десяти років збірна СРСР грала у футбол, а потім майже на двадцять років припинила гру на світових турнірах. Чому? Винувата в цьому, в основному, Велика Вітчизняна війна, яка «згребла» на себе всі ресурси країни, а також протистояння комунізму решті всього світу. І лише після війни в СРСР задумалися про відродження збірної по футболу. І в 1946 році наша збірна була сформована і ввійшла до складу ФІФА.

Це відбулося на XV Олімпійських іграх, що проходили в 1952 році. Наша збірна провела зустрічі із збірними Угорщини, Польщі, Румунії, Болгарії, Чехословакії, Фінляндії. Дебют вдався – збірна СРСР показала добрий футбол, але все таки поступилася сильній збірній Югославії і вибула з турніру. В тому історичному матчі СРСР програвала 1:5, але порівняла рахунок до 5:5. Наступного дня довелося перегравати, і СРСР поступилася Югославії 1:3. «На моєму спортивному віку, - писав капітан команди СРСР і учасник матчу В.М. Бобрів, - промайнуло немало напружених футбольних матчів. Але, мабуть, матч з олімпійською командою Югославії перевершив все по гостроті, по напруженню пристрастей, по спортивній люті».

Зарубіжна преса оцінила футбол СРСР дуже високо. Англійський спортивний оглядач Д. Пейдж писав, що найбільшою несподіванкою олімпійського футбольного турніру з'явився дебют радянської команди, яка на його думку, зовсім не була схожа на недосвідчених новачків. А ось на батьківщині виступ збірної був визнаний невдалим.

Тому, в наступному сезоні СРСР зобов'язана виграти. Адже була епоха комунізму, і не могло бути інакше!

В 1954 році оновлена команда розгромила збірну Швеції з рахунком 7:0, пізніше зіграла внічию з олімпійськими чемпіонами угорцями. В 1955 році СРСР приймав гостей - збірну ФРН. Тоді вони були чемпіонами світу, тому цей матч був дуже відповідальним, в ньому радянська збірна хотіла перевірити свої сили. І СРСР виграла 3:2. Результат показав, що сили збірної зросли, що значно укріпило її авторитет. І вже через рік на олімпійських іграх в Мельбурні збірна СРСР перемогла югославів (1:0) і узяла «золото».

Отже, підведемо підсумок: за 1954-1956 роки збірна СРСР в 22 матчах отримала 16 перемог, 4 внічию, і всього 2 програли. Забито 69 м'ячів, пропущено всього 17, що недивно, адже тоді в збірній числився такий відомий воротар, як Лев Яшин, який був визнаний кращим футболістів Європи в 1963 році. Яшин провів у складі збірної 78 матчів.

В 1959 році була заснована Федерація футболу СРСР. А в 1960 році СРСР завоювала Кубок Європи по футболу, в черговий раз перемігши у фіналі югославів (2:1). Це була одна з найвидатніших перемог нашої збірної. До цього року в збірну СРСР входили гравці декількох клубів: Спартака, Торпедо, ЦСЬКА, Локомотива, СЬКА (Ростов), Крил Порад (Куйбишев), Динамо (Москва, Тбілісі, Київ). В 1962 році збірна спробувала виграти на черговому чемпіонаті світу по футболу в Чилі, але успіх супроводив тільки спочатку, а потім нас все ж таки перемогли господарі.

Чемпіонат світу 1966 року зробив збірну СРСР по футболу однієї з чотирьох найсильніших світових команд. Тоді збірна СРСР випередила збірних Бразилії, Угорщини, Італії, Уругваю, Аргентини і Іспанії. Але, як завжди, білу смугу зміняє чорна, і наступні десять років збірна СРСР зуміла лише стати другими на чемпіонаті Європи і двічі стати третіми на олімпійських іграх. В 1980 році СРСР знов зайняв третє місце по футболу на олімпійських іграх. Тоді ж розгорілося протистояння між київським Динамо і московським Спартаком.

В 1988 році збірна СРСР востаннє узяла «золото» на Олімпійських іграх в Сеулі. Був розквіт «перебудови». Час СРСР проходив, наступав час збірної Росії та України як окремих команд.
3. Розвиток футболу в Україні
До Східної Європи футбол почав проникати в другій половині XIX століття. Він приходив або через колоністів-іноземців, або завдяки тому, що місцева молодь, познайомившись з цією грою в інших країнах, упроваджувала її у себе.

Територія сучасної України в той період була розбита між двома державами - Російською імперією і Австро-Угорщиною. Це і зумовило відособлений розвиток футболу в цих частинах.

В східну (що знаходилася у складі Росії) частину футбол принесли в основному іноземні робітники - англійці (Одеса, Миколаїв), валлійці (Донбас) і чехи (Київ). В Буковину футбол принесли австрійці, в Галичині (або Східну Галіцію) британці, а в Закарпатті грою захопилася місцева молодь, що вчилася в Будапешті і там познайомилася з цією грою.

Спорт, і зокрема футбол, в Україні почав розвиватися пізніше, ніж в країнах Західної Європи. Причиною відставання було те, що територія України розподілялася між двома імперіями. Більша частина до 1917 р входила до складу Російської імперії,а західні землі Буковина та Закарпаття — до Австро-Угорської. З 1918 р. Галичина відійшла до Польщі, а Закарпаття — до складу створеної після Першої світової війни Чехословацької республіки, Буковина до королівської Румунії.

У книжці М. Балакіна та М. Михайлова "Футбол України" (1968 р.) можна прочитати: "Щодо часу і місця зародження футболу на Україні досі немає одностайної думки. Але впевнено можна сказати, що ця спортивна гра розвивалась одночасно у Києві, Харкові, Одесі, Миколаєві, Катеринославі, Юзівці". Автори пишуть, що основоположниками одеського футболу були англійські службовці іноземних підприємств, які у 1878 р. й організували "Одеський британський атлетичний клуб", який є першим футбольним гуртком в Україні, створеним іноземцями. Однак, справжнє визнання ця гра здобула в Одесі, починаючи з 1907 р.

Футбол, вважають М. Балакін та М. Михайлов, прийшов у Миколаїв і Київ одночасно, у 1901 р. Трохи пізніше в Харків, а на початку 1910 р. і в Донбас. Доречно відзначити, що в футбол тоді грали тільки іноземні службовці (у Києві — чехи, в Одесі, Миколаєві — англійці) та іноземні моряки з кораблів, які перебували у портах України. Вони, маючи вільний час, організовували і проводили між собою футбольні матчі. Серед місцевого населення зацікавленості у грі в той час не було, Згадані автори, з відомих причин, не відносять до складу України Галичину та Закарпаття, оскільки вважають ці території такими, що приєднані до України у 1939 та 1946 роках, хоча підкреслюють, що вона є споконвічним українським краєм. А якщо це так, то слід відзначити, що тут футбол почав розвиватися трохи раніше, ніж на східній частині України.

Документи свідчать, що перші тренування футболістів у Львові відбулися ще у 1894 р. Наприкінці XIX ст. львівське "Товариство рухових ігор" почало створювати групи молоді, серед яких особливу зацікавленість викликав футбол. Так, у "Спортивній газеті" (№ 15 від 15 жовтня 1900 р.) читаємо, що львів'яни тоді вперше побачили гру м'ячем ногами. Це була зустріч двох учнівських команд четвертої гімназії. Вона тривала два тайми по 20 хвилин і закінчилась з рахунком 1:1. Відомо, що у Києві в 1901 р. розпочалися перші тренування футболістів. А 11 серпня 1901 р. газета "Унт" повідомила читачів, що через чотири дні, 15 серпня, відбудеться матч між командами Ужгорода та "Атлетичного клубу" Будапешта. Місцевих футболістів представляли учні шкіл та гімназій. Зустріч закінчилася з рахунком 3:0 на користь команди Будапешта. Отже можна стверджувати, що джерела українського футболу беруть початок у Львові та Ужгороді.

Важливо, що у Львові 1906 р. видавництво "Сокіл" українською мовою випустило книжку І. Боберського "Копаний м'яч" (тираж 3 тис. примірників). Вона містила поради щодо техніки, тактики, методики тренування, правил гри. А на сході країни тільки у 1909 р. з'явився "Футбол" Л. Можарського. У 1908 р. в Україні вперше було видано правила гри з футболу.

Чемпіонат з футболу у Львові офіційно проводився з 1906 р. На заході України за короткий час було створено команди "Чарні" (1904), "Легія" (1905), "Погонь" (1907), "Гасмонея" (1908), "Україна" (1911). Всі вони, крім "України", після Першої світової війни брали участь у чемпіонаті Польщі серед команд Вищої ліги. У цей період футбол бурхливо розвивається на Закарпатті. Тут команди різних міст активно проводять товариські зустрічі з футболістами Ніредьгази, Кошиць, Дебрецена, Шаторольоуйгеля тощо. Досить згадати, що команда "літаючих вчителів", так називали гравців "Русі" (Ужгород), оскільки вони вилітали на свої матчі літаком, а згодом команда "УАЦ" (Ужгород), брали участь в чемпіонатах Чехословаччини та Угорщини серед команд Вищої ліги, "МШЄ" (Мукачево) грала в першій лізі. Закарпатський футбол взагалі дав багато всесвітньо відомих гравців, серед них: Д. Товт, М. Михаліна, Ю. Лавер, М. Коман, І. Мозер, В. Турянчик, Й. Сабо, Ф. Медвідь, С. Решко, Й. Беца, І. Яремчук, В. Рац та інші. В різних збірних командах колишнього Радянського Союзу вони брали участь у чемпіонатах світу, Олімпійських іграх. Кубкових турнірах країн Європи тощо.

З 1936 р. у вищій лізі чемпіонатів Радянського Союзу брала участь команда "Динамо" (Київ) і за всю історію ніколи не покидала її, а в повоєнні роки вона стала тринадцяти кратним чемпіоном і дев'ятиразовим володарем Кубку Радянського Союзу, Суперкубку Європи (1975), дворазовим — Кубку володарів Кубків країн Європи (1975, 1986).

Про високий рівень українського футболу свідчить і те, що у вищій лізі Радянського Союзу в різний час виступали команди: "Динамо" (Київ), "Шахтар" (Донецьк), "Карпати" (Львів), "Зоря" (Луганськ), "Дніпро" (Дніпропетровськ), "Металіст" (Харків), "Таврія" (Сімферополь), СКА (Одеса), "Чорноморець" (Одеса), "Металург" (Запоріжжя), а в першій лізі — команди Ужгорода, Івано-Франківська, Львова, Чернівців та ін. Більшість із них досягли високих спортивних успіхів. Зокрема чемпіонами і призерами Радянського Союзу були футболісти "Динамо" (Київ), "Зорі" (Луганськ), "Дніпра" (Дніпропетровськ), "Чорноморця" (Одеси). Володарями Кубка — динамівці Києва, футболісти "Шахтаря" (Донецьк), "Карпат" (Львів), "Металіст" (Харків). Усі вони успішно виступали в Європейських кубкових турнірах.

Протягом багатьох років у міжнародних змаганнях (чемпіонатах Європи, світу, Олімпійських іграх) основу національних збірних команд складали футболісти українських клубів. Досить згадати всесвітньо відомі прізвища таких гравців як Ю. Войнов, В. Мунтян, В. Пузач, В. Веремєєв, І. Біланов, В. Серебряников, В. Банников, В. Колотов, О. Блохін, Л. Буряк, А. Коньков та інші. Сьогодні ними пишається український футбол. Згадаймо, О. Блохін (1975) та І. Біланов (1986) були визнані кращими футболістами Європи і нагороджені золотими м'ячами, а О. Протасов у 1984 р. став володарем срібної бутси Європи (1984), яку вручали кращим бомбардирам.

Після проголошення Верховною Радою незалежності України (1991), Федерація футболу України як повноправний член увійшла до УЕФА і ФІФА, що дало змогу національним збірним командам брати участь у чемпіонатах світу, Європи, Олімпійських іграх і Європейських кубкових турнірах.

Висновки
Футбол як органічна складова фізичної культури і спорту є частиною культурного життя суспільства, що сприяє збереженню і зміцненню здоров'я людини, розвитку її фізичних і морально-вольових здібностей, організації змістовного дозвілля. Цей найпопулярніший вид спорту охопив усі верстви населення: ним займаються діти, молодь і ветерани, жінки, інваліди.

Футбол є однією з найбільш популярних спортивних ігор Європи та всього світу. Високий рівень розвитку сучасного футболу потребує вирішення проблем організації навчально-тренувального процесу, використання найбільш досконалих форм, методів і засобів тренування.

Футбол у нашій країні - це не просто спортивна гра, а соціальне явище, вкрай необхідне і корисне. Впровадження уроку футболу в закладах освіти допоможе ще більше популяризувати гру та найголовніше - сприятиме залученню дітей до здорового способу життя, позбавить їх впливу сумнівних компаній.

Футбол об’єднує людей. Це не просто красива гра, це - школа. Школа майстерності, взаємопідтримки. Школа життя.
Література
1. Барсук О.Л., Кудрейко А.И. Страницы футбольной летописи. - Минск: Полымя, 1987. - 155с.

2. Кулжінський І.П. Словник любителя футболу. – Ростов Н/Д., 1969. – 186с.;

3. Старостін Н.П., Зірки великого футболу. – М., 1969. – 218с.;

4. Все о футболе: Справочник / Сост. Лебедев Л.Г. - М.: Сов. спорт, 1990. - 237с.

5. Матвеев Л.П. Теория спорта. – М.: Воениздат, 1997. – 304 с.

6. Соломко В.В, Лісинчук Г.А, Соломко О.В. Футбол. Підручник для студентів вузів фізичного виховання і спорту. – К., Олимп. лит., 2005. – 295 с.

7. Балакін М., Михайлов М. Футбол України. – К. 1968;

8. Вихров К.Л. Знакомство с футболом. - К.: Реклама, 1983. - 81с.

9. Кожухов В.А. Футбол: Буклет. - К.: Вища шк., 1984. - 65с.

скачати