Ім'я файлу: «Расін і Шекспір».docx
Розширення: docx
Розмір: 643кб.
Дата: 29.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
курсова моя.docx
Розширення: docx
Розмір: 643кб.
Дата: 29.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
курсова моя.docx
Законспектувати основні положення трактату «Расін і Шекспір»
щодо бачення автором специфіки і призначення мистецтва.
- «Романтизм — это искусство давать народам такие литературные произведения, которые при современном состоянии их обычаев и верований могут доставить им наибольшее наслаждение. Классицизм , наоборот, предлагает им литературу, которая доставляла наибольшее наслаждение их прадедам.»
- « Я безбоязненно обращаюсь к этой заблуждающейся молодежи, считавшей, что она служит делу патриотизма и национальной чести, освистывая Шекспира на том основании, что он был англичанином. Я исполнен уважения к трудолюбивой молодежи — надежде Франции — и буду говорить с нею суровым языком правды.»
- «Римские художники были романтиками ; они изображали то, что в их эпоху было правдой, а следовательно, трогало их соотечественников. Скульпторы Людовика XIV были классиками ; они поместили на барельефах своей триумфальной арки, вполне достойной гнусного имени Порт-Сен-Мартен, фигуры, которые были лишены всякого сходства с их современностью.»
- «Я утверждаю, что отныне нужно писать трагедии для нас, рассуждающих, серьезных и немного завистливых молодых людей года от воплощения божия 1823. Эти трагедии должны писаться прозой. В наши дни александрийский стих большей частью есть лишь покров для глупости.»
- «Пока не наступит день успеха, нас, защитников романтического жанра , будут осыпать бранью. Но когда-нибудь этот великий день наступит, французская молодежь пробудится; эта благородная молодежь будет удивлена тем, что так долго и с таким глубоким убеждением восхваляла такой страшный вздор.»
- «Если бы автор, повинуясь лишь чувству справедливого недоверия к своим силам, окружил свои суждения неуязвимым аппаратом тех изящных и условных форм, которые приличествуют всякому, кто имеет несчастье не восхищаться всем тем, чем восхищаются люди, определяющие общественное мнение, — его скромность была бы, конечно, в безопасности; но он писал бы гораздо пространнее, а в наше время нужно торопиться, особенно когда речь идет о литературных пустяках.»
- «Эти пьесы доставляют большое удовольствие; но они не доставляют драматического удовольствия . Публика, которая, надо сказать, не пользуется чрезмерной свободой, любит, когда высказывают благородные чувства в красивых стихах. Но это удовольствие эпическое , а не драматическое. Чтобы вызвать глубокое волнение, здесь недостает иллюзии.»
- «Весь спор между Расином и Шекспиром заключается в вопросе, можно ли, соблюдая два единства: места и времени , — писать пьесы, которые глубоко заинтересовали бы зрителей XIX века, пьесы, которые заставили бы их плакать и трепетать, другими словами, доставили бы им драматическое удовольствие вместо удовольствия эпического , привлекающего нас на пятидесятое представление «Парии» или «Регула». Я утверждаю, что соблюдение этих двух единств: места и времени — привычка чисто французская, привычка, глубоко укоренившаяся , привычка, от которой нам трудно отделаться, так как Париж — салон Европы и задает ей тон; но я утверждаю также, что эти единства отнюдь не обязательны для того, чтобы вызвать глубокое волнение и создать подлинное драматическое действие.»
- «Все удовольствие от трагического зрелища зависит от того, насколько часты эти краткие мгновения иллюзии, и от волнения, в котором они оставляют душу зрителя в промежутках между ними .»
- «Вот, следовательно, два условия комического: ясность и неожиданность . Смеха не возникает, если неудача человека, за счет которого нас хотели позабавить, с первого же момента вызывает у нас мысль о том, что и мы так же можем попасть в беду. Комическое подобно музыке: красота его непродолжительна.»
- «Романтизм — это искусство давать народам такие литературные произведения, которые при современном состоянии их обычаев и верований могут доставить им наибольшее наслаждение. Классицизм , наоборот, предлагает им литературу, которая доставляла наибольшее наслаждение их прадедам.»
- «Для того, чтобы быть романтиком, необходима отвага, так как здесь нужно рисковать . Осторожный классик, напротив, никогда не выступает вперед без тайной поддержки какого-нибудь стиха из Гомера или философского замечания Цицерона.»
- «Романтики никому не советуют непосредственно подражать драмам Шекспира. То, в чем нужно подражать этому великому человеку, — это способ изучения мира, в котором мы живем, и искусство давать своим современникам именно тот жанр трагедии, который им нужен, но требовать которого у них не хватает смелости, так как они загипнотизированы славой великого Расина. По воле случая новая французская трагедия будет очень походить на трагедию Шекспира.»
- «У нас очень быстро появилась бы новая французская трагедия , которую я имею смелость предсказывать, если бы у нас было достаточно спокойствия, чтобы заниматься литературой; я говорю спокойствия, так как наша главная беда — перепуганное воображение.»
- «Если бы жив был г-н Шенье, этот умный человек избавил бы нас от единства места в трагедии, а следовательно, и от скучных рассказов , —— от единства места, из-за которого остаются навсегда недоступными для театра великие национальные сюжеты.»
- «Не стану отрицать, что даже в наше время можно создавать прекрасные произведения, следуя классической системе; но они будут скучными.»
- «Я же старался , чтобы мой стиль подходил детям Революции, людям, которые ищут скорее мысли, чем красоты слов; людям, которые, вместо того, чтобы читать Квинта Курция и изучать Тацита, совершили Московский поход и были очевидцами странных соглашений 1814 года.»
- «Романтическая трагедия написана в прозе, ряд событий, которые она изображает перед взорами зрителей, длится несколько месяцев, и происходят они в различных местах.»
- «Ланфран, или Поэт» представляет собой комедию романтическую, так как действие ее похоже на то, что происходит ежедневно на наших глазах. Авторы, вельможи, судьи, адвокаты, писатели на содержании казны, шпионы и т. д., говорящие и действующие в этой комедии, — это такие же люди, каких мы ежедневно встречаем в салонах, ни более напыщенные, ни более натянутые , чем в натуре, а этим немало сказано. Персонажи классической комедии, напротив, словно скрыты под двойной маской: во-первых, под ужасной напыщенностью, которую мы принуждены проявлять в свете из страха потерять его уважение, и, вдобавок, под напыщенным благородством, которым поэт наделяет их от себя, переводя их речи в александрийские стихи.»
- «В сущности, все великие писатели были в свое время романтиками . А классики — это те, кто через столетие после их смерти подражает им, вместо того чтобы раскрыть глаза и подражать природе.»
- «Верх абсурда и классицизма — это расшитые костюмы в большинстве наших современных комедий. Авторы вполне правы: фальшивые одежды подготавливают к фальшивому диалогу; и так же, как александрийский стих очень удобен для так называемого поэта, лишенного идей, удобен и расшитый костюм для связанности движений и условного изящества бедного, бездарного актера.»
- « Я и презираю заговоры в александрийских стихах и хочу трагедии в прозе , как, например, «Смерть Генриха III», первые четыре действия которой протекают в Париже и длятся месяц (это время необходимо для того, чтобы соблазнить Жака Клемана); а последнее действие — в Сен-Клу. Признаюсь, это заинтересовало бы меня больше, чем Клитемнестра или Регул, произносящие тирады в восемьдесят стихов и сентенции в правительственном духе. Тирада — это, может быть, то, что есть наиболее антиромантического в системе Расина; и если бы уж непременно нужно было выбирать, я предпочел бы два единства тираде .»
- «Мне кажется, что нет ничего яснее следующего: романтическая трагедия написана в прозе, ряд событий, которые она изображает перед взорами зрителей, длится несколько месяцев, и происходят они в различных местах.»
- «Я вижу сокровища литературной терпимости в этих словах: привычка деспотически властвует над воображением даже самых просвещенных людей, а через посредство воображения — и над удовольствиями, которые могут доставлять им искусства.»
- «Романтизм в применении к тому духовному наслаждению, из-за которого происходит истинная битва между классиками и романтиками, между Расином и Шекспиром, — это трагедия в прозе, события которой длятся в течение многих месяцев и происходят в различных местах»
- «Необходимость соблюдать единство времени и места вытекает из воображаемой необходимости сделать драму вероятной .»
- «Неверно, что кто-либо когда-либо принимал представление за действительность; неверно, что какой-либо драматический сюжет мог фактически вызывать веру или быть принятым за реальный хотя бы в продолжение одной минуты .»
- «Подражание в искусстве вызывает страдание или радость не потому, что оно кажется действительностью , как говорят устаревшие авторы , а потому, что оно живо напоминает душе о действительности.»
- «Автор настоящего сочинения, верный романтическому принципу , не борется ни под чьим знаменем; он открыто высказывает собственную мысль, не заботясь о том, оскорбляет она кого-нибудь или нет.»
Скласти структурно-логічну схему композиції сюжету з урахуванням основних просторово-часових образів роману (SmartArt або фото).
Охарактеризувати особливості типізації у романі. Навести приклади застосування різних прийомів типізації при створенні образу одного з персонажей.
Типізація у романі в основному базується на зумовлення поведінки людини переважно її соціальною роллю, місцем у суспільстві. Це можна довести прикладом головного героя, який став залежним від обставин, у яких народився. Письменник дав роману підзаголовок «Хроніка XIX століття», тобто він описував усі суспільні стани Франції у ту добу. Від селян, братів, батька Жульєна Сореля, який був звичайним теслярем до столичної знаті, з якою Жульєн знайомиться у Парижі. Всі вони втілюють людей епохи Реставрації в Франції, є її типовими представниками. Жульєн Сорель представляє тип героя, який опинився не в тому місці, не в той час і ним керує безмежне бажання досягти більшого, опинитися в найвищих колах суспільства, змусити інших себе поважати. Це звичайна людина, яка прагне підкорити еліту, добитися титулів, визнання. Щодо Вер`єру, то пан де Реналь, наприклад, представник тих сімейств, які у роки перед революцією жахливо її боялися, бо розуміли, що не зможуть втримати владу в своїх руках. Отже, це узагальнені характери, втілені в образах окремих людей.
Стендаль розкриває також основні тенденції розвитку суспільства, в якому аристократія і духовенство всіма силами прагнуть утримати владу. Ці проблеми турбували його в житті, тому він типізував деяких представників верств суспільства В тяжкий час вони роблять все, аби вціліти, залишитись при своїх харчах, коштах, маєтках. Характеристики, які дає їм Жюльєн Сорель, красномовні: один з них «повністю поглинений своїм травленням», інший повний «злості дикого кабана», третій схожий на "заводну ляльку» .
Стендаль зображає типових героїв в типових обставинах і в ті часи дуже різко поставала тема революції. Майбутнє було за такими героями як Жульєн Сорель, вихідцями із бідних сімей, нижчих станів суспільства. Тому на його прикладі можемо спостерігати типові риси такої особистості. Чиста невинність спочатку, але палке бажання добитись більшого, спричинити бунт в вищому стані своєю появою, праця над своїми можливостями, особливостями, аби сподобатись знаті. Навіть жінки у його житті були в деяких ситуаціях лише маріонетками, бо честолюбство заважало Сорелю сповна насолодитись почуттями, прислухатись до власних бажань.
Жульєн пристосовується до часу, в якому живе, він «універсальний» солдат. Він готовий навчатись новому, бути таким, яким оточення хоче його бачити задля втілення своїх мотивів в реальність.
В цю епоху буржуазія боялась таких фігур, як Жульєн Сорель, тому що боялась втратити свої титули, статки після революції. Їх обурював навіть сам факт того, що потрібно змагатись із біднішими за суспільні блага, тому представники аристократії, буржуазії в творі теж типізовані. Наприклад, пан де Реналь, який хотів найняти гувернера для дітей не задля їхнього блага, а задля вихваляння перед такими ж, як він, зацикленими лише на матеріальному, людьми.
Отже, Стендаль типізував суспільство, щоб викрити вади, присутні і наявні тій добі, а якщо подумати, то кожному столітті на нашій землі.
Виписати цитати до образу Сореля, що містять художні деталі (виразні подробиці), та прокоментувати їх.
«Нарешті він помітив сина за п'ять чи шість футів вище: Жюльєн сидів верхи на бантині. Замість того, щоб уважно стежити за ходом пилки, він читав книжку. Ніщо не могло завдати старому Сорелю більшої прикрості; він ще так-сяк міг би дарувати Жюльєнові його делікатну поставу, непридатну для фізичної праці й таку несхожу на поставу його старіших синів; але ця пристрасть до читання була йому осоружна: сам він не вмів читати.» - ця цитата вирізняє Жульєна як людину не схильну до фізичної, а більше до розумової праці. Делікатна постава, пристрасть до читання – ознаки людини з вищих кіл суспільства, він був не в своїй тарілці із батьком, який все життя тяжко працював та братами.
“Це був тендітний, невисокий на зріст 18-19 років, з неправильними, але тонкими рисами обличчя і орлиним носом. Великі чорні очі, які в хвилини спокою виблискували думкою з вогнем, тепер палали найлютішою зненавистю.Темно-каштанове волосся росло так низько, що майже закривало лоб, а коли він гнівався, лице його набирало неприємного виразу. Ще з малку його надзвичайно бліде й задумливе обличчя викликало в батька передчуття, що син його недовго протягне на цьому світі, а якщо й виживе, то буде тягарем для його сім’ї. Усі домашні ненавиділи його, а він ненавидів своїх братів і батька. У святкових іграх на міській площі він завжди був битий.” – цитата пояснює відношення оточення до Жульєна Сореля і показує чому сам герой так відноситься до суспільства. Тонкі риси обличчя, тендітність уособлюють певні аристократичні завдатки. Великі чорні, напевно задумливі, очі показують, що Жульєн глибоко все аналізує і розуміє, що народившись би в іншій епосі, він міг би досягти більшого.
«Ні, краще відмовитися від усього,— казав він сам собі,— аніж погодитися їсти з прислугою.» - разом із його низьким з народження статусом, у Жульєна є величезна гордість, егоїзм в деякій мірі та бажання самоствердитись.
«Крім полум'яної душі, Жюльєн мав надзвичайну пам'ять, яка, правда, нерідко буває і в дурнів.» - пам'ять вирізняє Жульєна серед інших, допомагає йому в навчанні, в праці, в заслуженні поваги від інших. Але це скоріше набута риса, адже хлопець постійно читав книги, любив навчатися, випрацьовував це вміння.
«Раптом Жюльєн перестав говорити про Наполеона; він заявив, що хоче стати священиком, і його тепер постійно бачили на лісопилці з латинською біблією, яку йому дав кюре,— він вивчав її напам'ять. Добрий старий кюре, захоплений його успіхами, проводив з ним цілі вечори, даючи йому уроки теології. Жюльєн виявляв при ньому тільки побожні почуття. Хто б міг подумати, що це юне, майже дівоче обличчя, таке бліде й лагідне, таїло непохитну рішучість витерпіти які завгодно муки, аби лиш пробити собі дорогу.» - дуже яскравий опис, який показує, що Жульєн добре вміє пристосовуватись до подій, він швидко змінює коло інтересів, готовий вчитись, щоб добитись чогось в житті. Бліде, лагідне обличчя згадується, щоб знову нагадати про незахищеність Жульєна, майже аристократичну витонченість, але палкий розум і бажання бути кимось.
«Пробити дорогу — для Жюльєна означало насамперед вирватись із Вер'єра; він ненавидів свою батьківщину. Від усього, що він тут бачив, холонуло його серце.
З раннього дитинства в нього бували хвилини надзвичайного піднесення. Він з насолодою поринав у мрії, уявляючи, як його будуть знайомити з паризькими красунями і він зуміє привернути їхню увагу якимсь надзвичайним вчинком.» - Жульєн мрійник, але на відміну від простого мрійника він палко бажає довести всім і в першу чергу собі, що здатен втілити свої бажання в реальність, вибратись із рутинного кола життя в Вер`єрі і підкоряти столицю.
“В цю мить вона помітила біля входу молодого селянина, ще майже хлопчика, дуже блідого й заплаканого. Він був у чистій білій сорочці, а під пахвою тримав чистеньку курточку з лілового ратину. Обличчя цього селянського хлопця було таке біле, очі такі ніжні, що в трохи романтичній уяві пані де Реналь спочатку виникла думка, чи це, бува, не переодягнена дівчина, яка прийшла про щось просити мера. Їй стало жаль цієї нещасної, що стояла біля вхідних дверей, очевидно, не наважуючись підняти руку до дзвоника. Пані де Реналь попрямувала до неї, на хвилину забувши свої гіркі турботи про гувернера. Жюльєн стояв обличчям до хвіртки й не помітив, як вона підійшла.” –автор навмисне згадує такі слова як «білий», «чистеньку», «ніжні» щоб увиразнити той чистий образ ще молодого і несміливого Жульєна, який тільки виходить на свою дорогу життя, який ще не уміє опановувати свої емоції та лукавити.
«Діти його надзвичайно полюбили, а він їх зовсім не любив. Та навіть і любов до пані де Реналь була сповнена честолюбства. Першим кроком до їх стосунків пані просила гроші на його білизну у чоловіка, записала одного із слуг до бібліотеки, щоб брати коханому книжки, які він не міг читати в присутності господаря.» - Жульєн знайшов любов в домі мера де Реналя, але не міг відповідати так само, бо з дитинства не знав що це, він тільки входив у світ інтриг і його стосунки з пані де Реналь поки уособлювались в матеріальних принципах.
«Кохання його було й досі пройняте честолюбством. Його тішило те, що він, нікчемне створіння, нещасне й зневажене, володіє такою благородною і гарною жінкою. Його бурхлива пристрасть, його захоплення красою своєї коханки нарешті трохи розвіяли побоювання пані де Реналь щодо різниці їхнього віку.» - в даній цитаті головний герой уже навчився опановувати свої почуття до пані, його тішить статус коханця такої важливої персони, він самостверджується через зв'язок із дружиною мера.
«Коли Жюльєн забував про свої честолюбні мрії, він захоплено милувався навіть капелюшками, навіть сукнями пані де Реналь. З насолодою вдихав він їхні пахощі. Жюльєн відчиняв ту дзеркальну шафу і цілими годинами милувався красою й порядком, що там панував.» - вже третя цитата із згадкою Жульєнового честолюбства, але тут він постає нам тим колишнім хлопцем, який прагне кохання, бути комусь потрібним, захоплюється високими почуттями і прекрасним.
«Жюльєн вже не наважувався щиро висловлювати свої мрії. Перша жагуча пристрасть минула, і він міг спокійно міркувати про все. Йому спало на думку, що небезпечно ходити в кімнату пані де Реналь. Хай краще вона приходить до нього.» - пристрасть і бажання завоювати жінку такого статусу притихли і Жульєн стає обережним, відкриваються нові для нього почуття, він вчиться бути на крок вперед, обачливим, володіти не лише жінкою, але і ситуацією.
«Тут настала нарешті черга Жюльєна, який уже півтори години чекав з нетерпінням, коли йому можна буде вставити слово. Відповідь його була бездоганна, а головне, довга, як пастирське послання. В ній було сказано дуже багато, але нічого певного. Була в ній і повага до пана де Реналя, і благоговійна пошана до вер’єрського товариства, і вдячність до славнозвісного супрефекта. Супрефект, вражений тим, що натрапив на більшого єзуїта, ніж він сам, марно добивався від нього чогось певнішого. Жюльєн у захопленні від нагоди повправлятись у красномовстві, продовжував відповідати в тому самому дусі, тільки іншими словами. » - в цій цитаті виокремимо красномовність Жульєна, ще одне вміння, яке допомагає йому видиратись по кар’єрним східцям вгору, завойовувати розуми і серця людей.
«Під час перерви Жюльєн побачив, що викликає загальну цікавість. Але їм не вдалося помітити в ньому нічого, крім стриманості й мовчазності. Дотримуючись укладених для себе правил, він розглядав цих триста двадцять одного товариша, як ворогів. » - обережність, яку Жульєн почав виховувати в домі пана де Реналя допомагає йому триматись осторонь від інтриг, зрад. Він навмисне відгороджує себе від інших, щоб не упасти в їхніх очах.
«Жюльєн так довго не чув дружніх слів, що — пробачимо йому цю слабість — він розридався.» - надмірна емоційність Жульєна в цій цитаті показує, що в серці він завжди залишається сином тесляра, якому в дитинстві не вистачало любові, поваги, самоствердження і який мусить добиватись всього цього самостійно
«Але Жюльєн побачив у міркуваннях Фуке тільки доказ обмеженості сільського обивателя. Адже нарешті для Жюльєна настав час виступити на арені великих подій. Його не вабила надійна забезпеченість, він прагнув широких перспектив. В Жюльєновій душі не було ані найменшого страху перед голодом. Щастя їхати в Париж, населений, як йому здавалось, людьми дотепними, дуже лицемірними, спритними інтриганами, але такими ж чемними, як безансонський і агдський єпископи,— це щастя затьмарювало все в його очах. Він сказав своєму другові, що не має змоги сам вирішувати, а мусить коритись абатові Пірару.» - для Сореля справжнім щастям є перебувати в суспільстві, яке підвищує його статус перед самим собою, будучи серед еліти, вельможей і сам Жульєн ставить себе на щабель вище.
«— Ну, знаєте,— сказав Жюльєн,— мета виправдує засоби; якби я був не такою незначною пилинкою, а мав хоч яку-небудь владу, я б наказав повісити трьох, щоб врятувати життя чотирьом.
В очах його спалахнув вогонь рішучості і зневаги до нікчемного людського суду. Він зустрівся поглядом з очима мадемуазель де Ла-Моль, яка стояла зовсім близько коло нього, але ця зневага, замість того щоб поступитися місцем люб'язності й чемності, здавалося, стала ще більшою.» - палкий захисник своїх ідей, переконань, він уже не наївний хлопець, який піддається жіночій красі. Він впевнено іде до цілей, змінюючи тактики, методи, граючись.
«Тримати її в страху! — вигукнув він раптом, кидаючи геть книжку.— Ворог коритиметься мені тільки доти, доки боятиметься мене; тоді він не насмілиться зневажати мене.» - слова Жульєна про Матильду де Ла-Моль, які показують що він не відчуває палкого кохання, це лише ще один засіб для досягнення мети.
«Жюльєн сп'янів від честолюбства, але не від чванливості; він приділяв значну увагу зовнішності: його коні, мундир, лівреї його слуг були в бездоганному порядку, який підтримувався з пунктуальністю, що зробила б честь будь-якому англійському мілорду. Ставши якихось два дні тому, та ще й за протекцією, лейтенантом, він уже підраховував, що для того, щоб стати командиром полку у тридцять років, ніяк не пізніше, як усі видатні генерали, треба вже в двадцять три мати вище звання, ніж лейтенант.» - Ці слова свідчать про те, що Жульєну головна кар’єра, його звання, бажання його дитинства, до якого він дійшов сам зараз п’янить і затьмарює його.
«Він думав про те, що він сказав би пані де Реналь, якби мав щастя побачити її перед останньою хвилиною. Він уявляв собі, що вона відразу перепинить його, і йому хотілось з перших же слів висловити їй усе своє каяття. "Після такого вчинку, як переконати її, що я кохаю лише її одну? Бо, зрештою, я хотів все-таки вбити її чи то з честолюбства, чи то з кохання до Матильди» - монолог Жульєна – це глибокий самоаналіз, в якому він уже не може розібратись, бо надто часто використовував завойовування статусу в суспільстві будь-якими методами. Так часто, що загубив своє «Я».
«Отже, роман мій завершений, і я завдячую цим тільки самому собі. Я зумів примусити це горде страховисько покохати мене.. вона не може жити без мене..» - ця цитата відкриває нам ставлення Жульєна до жінок, він в першу чергу ішов до своєї цілі, а не безкорисно кохав.