Як визначає Закон України «Про міжнародне приватне право», колізійна норма - норма, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом.
На відміну від матеріальних норм права, колізійні норми безпосередньо не регулюють ті чи інші правовідносини, а лише допомагають суду чи іншому органу правозастосування вирішити "колізійне питання", тобто "конфлікт" між правопорядками різних держав, які претендують на регулювання тих чи інших приватноправових відносин з іноземним елементом.
В міжнародному приватному праві є ряд сфер, які не уніфіковані: сфера дієздатності фізичних та юридичних осіб, загальні положення зобов’язального права, спадкове право, сімейне право, зобов’язальне право, процесуальне право. Тут мають місце історично обумовлені відмінності в праві окремих держав.
Головною причиною застосування колізійних норм є те, що держави не бажають обмежувати свій суверенітет, шляхом укладання уніфікованих норм, що веде до виникнення колізій законів.
Існують міжнародні організації, що спеціалізуються на уніфікації права: Гаазька конференція з міжнародного приватного права, Римський інститут по уніфікації приватного права, Комісія ООН з права міжнародної торгівлі та ін. Діяльність цих організацій спрямована на підготовку і прийняття міжнародних договорів, спрямованих на уніфікацію права.
Однак практика свідчить, що держави неохоче пов'язують себе жорсткими юридичними зобов'язаннями. Багато прийняті конвенції десятиліттями набирають чинності, або діють в незначному колі держав.
Так, наприклад, до теперішнього часу не вступила в силу
Конвенція про право, застосовне до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів 1986 по умовам
Конвенції для вступу її в силу необхідно участь не менше п'яти держав. Але тільки три держави (Чеська республіка, Нідерланди, Словацька Республіка) підписали цю Конвенцію, і лише одна держава
(Аргентина) ратифікувала.
Говорячи про загальні тенденції розвитку законодавства у галузі колізійного регулювання питань договірних зобов'язань, слід вказати на такі основні риси, як дедалі активніше поширення начал автономії волі та найбільш тісного зв'язку. Надання їм пріоритетної ролі у вирішенні колізій у сфері зобов'язань має багато переваг. По-перше, таким чином досягається мета лібералізації колізійних прив'язок, встановлення гнучких колізійних правил. По-друге, слід вказати на те, що законодавство і доктрина багатьох країн виходять з того, що при автономному виборі права країни сторони можуть посилатися лише на матеріальні, але не на колізійні норми цього права. По-третє, такий підхід, в цілому, узгоджується з концепцією "тісного зв'язку". При цьому, однак, з метою запобігання наміру сторін відійти від правопорядку, найтісніше пов'язаного з правовідношенням, та вибору найбільш "вигідного" права в багатьох законах про Міжнародне приватне право передбачено правило про недійсність вибору права, спрямованого на обхід закону.
В цілому, оцінюючи сучасний стан законодавства більшості країн, слід вказати на те, що ведеться активна робота щодо приведення національних законів про Міжнародне приватне право у відповідність з сучасними умовами міжнародного цивільного та торговельного обігу, що вимагає усунення прогалин у законодавстві, розширення сфери дії колізійних норм та розробки гнучких формул прикріплення.
Лихолат Єлизавета, П17-2