МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСТИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
КАФЕДРА МЕДИКО-БІОЛОГІЧНИХ ДИСЦИПЛІН
КУРСОВА РОБОТА
з біохімії спорту на тему:
«ЗАХВОРЮВАННЯ, ЯКІ МОЖУТЬ СТАТИ ПРИЧИНОЮ РАПТОВОЇ СМЕРТІ ПРИ ЗАНЯТТЯХ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ І СПОРТОМ. ГОСТРІ ТРАВМИ У СПОРТСМЕНІВ»
Реєстраційний № ____________
Дата здачі __________________
Здобувач вищої освіти
III курсу 32Бд-СОФК групи
денної форми навчання
Спеціальності 014 Середня освіта
Предметної с-ті 014.11 Середня
освіта (Фізична культура)
Осипчук Назарій Олегович
Науковий керівник
Професор (б.в.з.) , доктор біологічних наук
Гордійчук Світлана Вікторівна
Оцінка __________
Національна шкала __________
Кількість балів: __________ ECTS ____
(ПІП)
| Члени комісії |  (ПІП) (підпис) ______________ _________________________ |
| | (підпис) ______________ _________________________ |
| | (ПІП) (підпис) ______________ _________________________ |
м.Житомир-2023
ЗМІСТВСТУП……………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПОРТИВНОГО ТРАВМАТИЗМУ………………………………………………………………..5
1.1. Аналіз літературних джерел………………………………………….........................................5
1.2. Причини травматизму……………………………………………...6
1.3. Захворювання і травматизм в різних видах спорту………………………...…………………………………….…….12
1.4. Висновки до розділу 1……………………………………………...15
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ……………………………………………………………….17
2.1. Методи дослідження…………………………………………..……17
2.2. Організація дослідження…………………………………………...18
2.3. Висновки до розділу 2……………………………………...………19
РОЗДІЛ 3. РАПТОВА СМЕРТЬ В СПОРТІ. ГОСТРІ ТРАВМИ У СПОРТСМЕНІВ……………………………………………………………….20
3.1. Загальна статистика раптової смерті у спорті…………………………………………………………………...20
3.2. Причини та хвороби що можуть спричинити загибель спортсмена……………………………………….………………….....22
3.3. Гострі травми у спортсменів та їх профілактика……………..……………………...……………………..25
3.4. Висновки до розділу 3…………………………………………….27
ВИСНОВКИ……………………………………………………………….........29
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………....31
ВСТУП
Фізична підготовка і спорт у житті кожної людини являються надійними засобами зміцнення здоров’я, підвищення працездатності.
Для досягнення цієї мети потрібно правильно проводити заняття, тренування і змагання, створювати необхідні умови для забезпечення належного рівня фізичної досконалості.
Травма" – грецьке слово. Воно означає порушення цілості тканин або органів тіла в результаті будь-якого впливу. Травма може виникнути як наслідок одноразового сильного або слабкого, але часто повторюваного впливу.
Спортивні травми – це пошкодження або патологічний стан отримані, або які виникли в результаті занять фізичною підготовкою. Важливою мірою профілактики травм являється раціональне розминання сутність якого полягає підготувати, розігріти м’язи, суглоби, зв’язки, а також підготувати внутрішню систему і весь організм до роботи.
Нерідко причиною травм може бути порушення санітарно – гігієнічних умов на спортивних спорудах, неякісний спортивний інвентар та обладнання. Ускладнення спортивних травм викликається відсутністю кваліфікованої допомоги в перші хвилини і навіть секунди після нещасного випадку. Елементарні знання, навички, своєчасна допомога потерпілому може значно покращити його стан або навіть врятувати життя.
Актуальність дослідження полягає у тому що раптова смертність серед спортсменів є зараз дуже серйозною і водночас поширеною проблемою і дослідження причин раптової смертності спортсменів може допомогти в розробці ефективних стратегій попередження таких випадків.
Метою даної курсової роботи є вивчення і аналіз факторів, що призводять до раптової смертності під час занять спортом, розробка рекомендацій щодо попередження випадків раптової смертності у спортсменів.
Завданням є вивчення основних факторів, що можуть впливати на раптову смертність серед спортсменів (наприклад, серцеві захворювання, перевантаження, неправильне виконання вправ), аналіз статистики та даних про випадки раптової смертності, зібраних у спортивних організаціях та медичних установах.
Предметом дослідження курсової роботи виступають статистика та дані про випадки раптової смертності, зібрані у спортивних організаціях та медичних установах, фактори що можуть спричинити таку смертність.
Об’єктом дослідження є інформація про спортсменів що померли внаслідок настання раптової смерті, статистичні дані пов’язані з таким явищем.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПОРТИВНОГО ТРАВМАТИЗМУ
1.1. Аналіз літературних джерел
Проблеми травматизму та запобігання йому стали предметом дослідження фахівців різного спрямування. Цих питань у своїх наукових працях торкалися Т. Я. Усикова, Ю. А. Островерха, І. П. Піскун, М. К. Хобзей, Д. Д. Алкс, Р. Г. Агарков, Б. С. Монахов, З. І. Білоусова, П. Статмєн, В. Ф. Башкиров, А. А. Горлов, Л. П. Соков, Г. Маккол, А. П. Конох, І. Грубар, І. Брижата.
В порівняльному дослідженні фінських вчених, проведеному у 1995 році, було показано, що рівень травматизму значно відрізняється залежно від виду спорту [15]. В іншому дослідженні, проведеному M. McPherson і W. Pickett [16], було повідомлено про рівень травм у східних єдиноборствах, зафіксований в приймальних відділеннях лікарень двох штатів Канади. Згідно з цим дослідженням, дзюдо посіло третє місце за кількістю травм (99 травм), після карате (299 травм) і таеквондо (129 травм). Аналогічний розподіл травм був виявлений в дослідженні E. E. Yard та ін. [20], проведеному в дитячих американських лікарнях. Згідно з цим дослідженням, карате становило 79,5% усіх травм, пов'язаних з східними єдиноборствами, таеквондо – 6,4%, дзюдо – 4,8%.
Аналіз травм, проведений Національною університетською спортивною асоціацією (NCAA), надає дані про рівень травм в 15 видах спорту. За цим аналізом, найвищий рівень травматизму спостерігається у американському футболі – 35,9 травм на 1000 змагань, за ним слідують вільна боротьба – 26,4, футбол – 18,8, хокей з шайбою – 16,3 та жіноча спортивна гімнастика – 15,2 [13]. Аналіз травм на літніх Олімпійських іграх 2008 в Пекіні показав, що серед єдиноборств найвищий рівень травматизму був у таеквондо – 270 травм на 1000 спортсменів, бокс – 149, дзюдо – 112, боротьба – 94. Найвищий рівень травматизму був зафіксований у футболі – 315 травм на 1000 спортсменів [9].
Причини травматизму
Травматизм у багатьох видів спорту пояснюється недоліками в правилах і умовах проведення змагань, проте вдосконалення цих правил може значно знизити кількість травм. Наприклад, введення захисних шоломів у боксі позитивно вплинуло на профілактику травм. Аналогічно, введення вільної заміни гравців у футболі і водному поло дало позитивні результати щодо зменшення травматизму. Заборона гри високо піднятою ключкою в хокеї з шайбою також призвела до зниження кількості травм очей і голови у спортсменів цього виду спорту.[6]
Проте, існують й інші фактори, які сприяють зростанню травматизму у багатьох видів спорту. Наприклад, ліберальне ставлення суддів, їх дозвіл на надмірну силову боротьбу або вільне трактування правил, щоб задовольнити глядачів, а також особливе ставлення до видатних спортсменів, яким дозволяється більше, ніж іншим. Ці фактори також вносять свій внесок у зростання травматизму у спорті.
Фахівці в галузі спортивної медицини постійно звертають увагу на вдосконалення правил змагань як засобу профілактики спортивного травматизму. Наприклад, дослідження показали, що вільна заміна гравців у спортивних іграх значно знижує ризик травм. Відсутність такої можливості у футболі є однією з причин підвищеного травматизму в цьому виді спорту. Також, покарання гравців видаленням на певний час, як це застосовується в хокеї і водному поло, впливає на зменшення "брудної гри" і знижує ймовірність травм. Спостереження показали, що введення правила, згідно з яким гравець, після отримання "жовтої картки", залишає поле на 10 хвилин, має позитивний результат у питанні профілактики травм.[9]
Дослідження, проведені в різних видах спорту, свідчать про тісний взаємозв'язок кількості травм в процесі змагань з їх рівнем. В італійському футболі за два сезони (1989-1991 рр.), наприклад, загальна кількість травм склала 207 (20% загальної кількості травм, зареєстрованих у спорті вищих досягнень); 19% травм припало на змагання юнаків, 30% - на змагання юніорів та 51% - на професіоналів. Велика частина травм (54%) спостерігалася під час офіційних матчів. Найбільша кількість травм припадає на досвідчених спортсменів, котрі виступають на вищому рівні понад 10 років. Це обумовлено двома факторами:
1) високим класом і авторитетом цих гравців, що змушує суперників опікати їх надмірно жорстко, часто порушуючи правила;
2) наявністю у цих спортсменів наслідків колишніх травм, що робить їх більш вразливими.
Особливу загрозу для збільшення спортивного травматизму становлять стимулюючі препарати. Стимулятори нервової системи, які є похідними фенаміну і мають аналогічний ефект до гормонів адреналіну та норадреналіну, можуть призвести до небезпечних наслідків для здоров'я спортсменів, спричинивши поліпшення спортивних результатів шляхом позбавлення захисного гальмування. Відомо, що використання похідних фенаміну призвело до численних смертельних випадків, особливо велосипедних гонках. Летальні випадки серед спортсменів внаслідок порушень серцевої діяльності також були зафіксовані внаслідок вживання кокаїну.[8]
Надмірне використання анаболічних стероїдів, на жаль, є поширеним у деяких видів спорту і може призвести до змін метаболізму сполучної тканини, зниження міцності сухожиль і зв'язок, а також збільшення ризику їх розривів. Це підтверджується великою кількістю випадків спонтанних розривів у спортсменів, які займаються швидкісно-силовими видами спорту.
Надмірне використання анаболіків також спричиняє структурні та функціональні зміни в кістковій тканині, що знижує їх здатність до перенесення навантажень, що розвиваються м'язами. У молодих спортсменів, які приймають такі препарати, порушується процес росту епіфізарних хрящів.[9]
Широко поширені в спортивній практиці кортикостероїди, застосовувані для придушення симптомів стомлення, одночасно порушують процес відновлення сухожиль, зв'язок, хрящів. Протягом декількох місяців після ін'єкцій сухожилля і зв'язки піддаються великому ризику розривів, а суглоби розвитку остеоартрозу. Одним з істотних моментів, який може стимулювати виникнення м'язових травм, є виснаження запасів м'язового глікогену в результаті інтенсивної і тривалої роботи. Це призводить до порушення оптимальної для даного виду роботи структури рекрутування рухових одиниць, залучення в роботу тих з них, які зазвичай не беруть участь у її виконанні. Зміна внаслідок цього структури руху може бути додатковим чинником ризику м'язової травми.[10]
До серйозних порушень стану здоров'я спортсменок, що знаходяться в періоді інтенсивного статевого дозрівання, можуть призвести різні дієти з невисокою енергетичною цінністю, що одержали поширення в спортивній і художній гімнастиці, фігурному катанні. Непродумані дії щодо зниження маси тіла можуть призвести до демінералізації кісток і порушення менструальної функції. У спортсменок високого класу в періоди напруженої підготовки можуть відбуватися порушення менструального циклу, а отже, і вмісту статевих гормонів, - різке зниження естрогенів в плазмі при підвищеному рівні кортизолу. У результаті ймовірність м'язового травматизму у спортсменок з порушеним менструальним циклом може бути в 2-3 рази вищою, ніж у спортсменок з регулярним менструальним циклом. Більше того, у таких спортсменок зростає ймовірність демінералізації кісток і втомних переломів. М'язовий дисбаланс, що проявляється в непропорційному розвитку м'язівантагоністів, недостатня еластичність м'язів і зв'язок істотно підвищують ймовірність спортивних травм. Різнобічне тренування різних м'язів, широке застосування вправ на розтягування і розслаблення в розминці, особливо перед інтенсивною роботою, здатні в кілька разів (2-3) скоротити кількість травм м'язової, кісткової і сполучної тканин.[11]
При аналізі проблеми захворювань і травматизму в спорті слід пам'ятати про те, що існує тісний взаємозв'язок між станом здоров'я спортсменів і рівнем їх функціональних можливостей та готовністю до ефективної змагальної діяльності. У здорових спортсменів, як правило, відзначається високий рівень функціональних можливостей. У спортсменів, що мають відхилення у стані здоров'я, рівень функціональних можливостей найчастіше може бути оцінений лише як задовільний.
Більшість фахівців переконані в тому, що тренувальні і, особливо, змагальні навантаження сучасного спорту часто є надмірними і сприяють високому травматизму. Багато в чому в результаті таких навантажень протягом року отримують травми від 30 до 70% бігунів на довгі дистанції, від 21 до 52% тенісистів. Фахівці виявили лінійну залежність між сумарним обсягом тижневого бігу і кількістю травм. У тренувальній та змагальній діяльності бігунів і стрибунів сила, що виникає під час удару п'ятою об землю, може в 3-5 разів перевищувати масу тіла, що призводить до поглинання сили на кожну ногу спортсмена на 1 км бігу до 65-75 т. Можна підрахувати, якому величезному впливу піддаються м'язова, кісткова та сполучна тканини спортсмена, який пробігає протягом року 4000- 6000км і більше. Цілком природно, що кумулятивний вплив цих ударних навантажень багато в чому стимулює розвиток травм. Зміна техніки постановки ноги, використання різних варіантів техніки бігу, варіювання швидкості рухів, застосування бігу по відносно м'якій поверхні (трава, пісок), обережне планування бігу по пересіченій місцевості, використання спеціального взуття, що забезпечує стійкість і пом'якшення сили удару, значною мірою сприяють профілактиці травматизму.[14]
Важливо відзначити, що серйозна травма, навіть якщо вона не вимагає оперативного втручання, може призвести до тривалого відсутності можливості спортсмена тренуватися на повну, а також виключити його участь у змаганнях на тривалий термін (до 3-6 місяців). Навіть якщо відсутні болі, бажання швидко повернутися до активної тренувальної і змагальної діяльності приховує високий ризик повторної травми. Оскільки тривала перерва в активній тренувальній діяльності призводить до серйозних деадаптаційних процесів в організмі спортсмена, серйозна травма може стати причиною завершення спортивної кар'єри. Тому профілактика спортивного травматизму є невід'ємною частиною системи спортивної підготовки і вимагає комплексного та серйозного підходу.[12]
Т.Д. Чандлер і У.Б. Кіблер (2002) при розгляді проблеми спортивного травматизму вводять поняття скелетно-м'язової бази, під якою розуміють рівень розвитку сили, гнучкості та м'язового балансу. Відповідність скелетном'язової бази вимогам ефективної тренувальної та змагальної діяльності є чинником, який не лише забезпечує рівень спортивних результатів, але й істотно знижує ризик спортивних травм. Високий рівень розвитку силових якостей і гнучкості відповідно до вимог конкретного виду спорту здатний в 3 рази зменшити ймовірність травм м'язів, зв'язок і сухожиль. Важливим фактором є також баланс в рівні розвитку між м'язами-синергістами і м'язами-антагоністами.
Обстеження жінок-спортсменок, які були проведені у 60-х років показали, що в переважній більшості випадків не відзначалося несприятливих змін в менструальному циклі спортсменок різних вікових груп, включаючи учасниць Олімпійських ігор 1964 і 1968 рр. Це дало підставу стверджувати, що інтенсивні фізичні навантаження не роблять істотного впливу на протікання менструального циклу. Проте в подальші роки в спорті вищих досягнень було відзначено різке збільшення тренувальних, і особливо змагальних навантажень, що призвело до виникнення великої кількості проблем зі здоров'ям спортсменок, включаючи і численні випадки порушень нормального протікання менструального циклу. Наприклад, у 30-40% бігунок на середні і довгі дистанції, що тренувалися і виступали в період після 1980 р., розвивалася вторинна аменорея (припинення менструацій) в періоди напруженої тренувальної та змагальної діяльності. Кількість менструацій у цих спортсменок протягом року коливалася в межах 0-5. Л.Г. Шахліна (2001), обстеживши велику групу кваліфікованих спортсменок (974 людини), що спеціалізуються в різних видах спорту, встановила, що найбільш часто порушення менструальної функції спостерігається в спортивній і художній гімнастиці - більше 70%. Точна причина аменореї у спортсменок не відома за винятком розуміння того, що вона обумовлена заняттями спортом.[12]
Недолік наукових даних не дозволяє достовірно висвітлити питання впливу припинення напруженої тренувальної та змагальної діяльності на усунення менструальних порушень. Проте окремі дослідження і спостереження дозволяють говорити про те, що в більшості випадків при завершенні напруженої спортивної кар'єри менструальний цикл відновлюється в нормальному режимі, а дітородна функція жінки не страждає. Слід також зазначити, що спортсменки, які народили дитину, більш стійкі до дії різних чинників, що порушують нормальне протікання менструального циклу. Однак це не стосується спортсменок, котрі широко використовували у своїй підготовці різні гормональні препарати, в першу чергу, анаболічні стероїди.