Ім'я файлу: лекція14.doc
Розширення: doc
Розмір: 484кб.
Дата: 13.12.2021
скачати

Тема:Загальні суспільно- географічні закономірності світу.

Вид заняття:засвоєння знань.

Мета: сформувати уявлення про географічний простір, навчитися охарактеризовувати динаміку чисельності населення світу, ознайомитися з складниками політичної географії та геополітики.

Література:Кобернік, Коваленко Географія 10клас 2018р.

Безуглий Лисичаров Геграфія 10клас 2018р.

Хід заняття

1.Організаційний етап.

2.Повідомлення теми і план пояснення нового матеріалу.

1.Географічний простір.

2.Демографічні процеси у світо-системі.

З.Глобальна економіка.

4.Політична географія та геополітика.

3.Лекція.


1.Земля — не ізольована в космосі планета. Найбільше вона пов'язана з близько розташованими до неї тілами Сонячної системи — Сонцем і Місяцем. Гравітаційні поля утримують Землю на навколосонячній орбіті. Вони ж разом з осьовим обертанням викликають на поверхні планети періодичні припливи і відпливи. Рух Землі відбувається у сфері впливу сонячного вітру. Земля зазнає також впливу рентгенівського та ультрафіолетового випромінювання, сприймає радіохвилі, променеву і теплову енергію, яка є рушійною силою розвитку неживої та живої природи.

Маса Землі щорічно зростає приблизно на 40 000 т внаслідок падіння на її поверхню метеоритів і космічного пилу. З далекого космосу постійно надходять сильно іонізовані потоки випромінювань атомних ядер, переважно водню. Космічне випромінювання і сонячний вітер — причини багатьох незвичайних природних явищ на Землі: полярних сяйв, магнітних бур, іонізації повітря тощо.

Вплив космосу Земля сприймає не пасивно. За допомогою своїх індивідуальних унікальних планетних особливостей вона його трансформує, створює навколо себе середовище, відмінне від космічного. Потужні земні магнітне і гравітаційне поля взаємодіють з космічними, змінюючи їх усереднені характеристики, надаючи їм нових якісних властивостей і кількісних величин. Більшість метеорів, астероїдів і комет згорають в атмосфері Землі, не досягши її поверхні. З верхніх шарів атмосфери частина атомів водню і кисню відриваються від планети, виходять за межі сил земного тяжіння. Внаслідок взаємодії Землі з космосом утворився простір, названий М.М. Єрмолаєвим (1975 р.) географічним. Географічний простір охоплює сферу взаємодії космічних факторів із земними від верхньої межі магнітосфери до поверхні Мохоровичича, тобто нижньої межі земної кори. Оскільки ця взаємодія на різних вертикальних рівнях має свої особливості, в географічному просторі прийнято розрізняти такі чотири складові частини.

  • 1. Близький космос. Верхня межа — межа магнітосфери (80-90 тис. км), нижня — 1500—2000 км над поверхнею Землі. Тут відбувається найбільш тісна взаємодія космічних факторів з магнітним та гравітаційним полями Землі. Із захоплених магнітним полем протонів і електронів утворюється радіаційний пояс навколо планети.

  • 2. Висока атмосфера. Нижня межа обмежена стратопаузою. В ній відбувається перетворення первинних космічних променів у вторинні, нагрівання атмосфери, утворення суцільного шару озону.

  • 3. Географічна оболонка. Знаходиться між озоновим шаром і нижньою межею активного шару осадових порід, на які впливають екзогенні фактори. Це єдина оболонка в Сонячній системі і, можливо, у Всесвіті, в якій взаємодія космічних факторів із земними створила сприятливі умови для зародження і розвитку різних форм життя.

  • 4. Підстилаюча кора. Простягається від нижньої межі географічної оболонки до поверхні Мохоровичича. Це арена ендогенних факторів, які створюють первинний рельєф планети. Різноманітні екзогенні процеси, рушійною силою яких виступає сонячна енергія, постійно видозмінюють первинний рельєф земної поверхні.

Концепція географічного простору науково обґрунтовує положення географічної оболонки у сфері постійної взаємодії космічних факторів із земними. Цей специфічний навколоземний простір є необхідною передумовою для зародження і розвитку життя на планеті. Його спеціальне вивчення дозволяє зрозуміти суть багатьох природних явищ і фізико-географічних процесів.

Географічний простір охоплює величезну за протяжністю сферу взаємодії космічних факторів із земними, яка за своїм обсягом значно перевищує всі разом узяті внутрішні геосфери планети. В межах цього простору особливе місце належить географічній оболонці Землі через наявність у ній органічного світу, що робить її надзвичайно складною за будовою, властивостями і динамікою. Процеси, які протікають у Всесвіті, насамперед на Сонці, дуже активно впливають на природний стан і функціонування всіх навколоземних оболонок, які входять до складу географічного простору. Ці впливи та їх механізм у наш час ретельно і всебічно досліджують учені.

2. Кількість населення, його зміна в часі.

На сьогодні кількість жителів нашої планети перевищує 7,5 млрд осіб. Очікується, що у 2030 р. вона зросте до 9,7 млрд, а у 2050 р. — до 11,2 млрд людей. Проте в далекому минулому кількість населення Землі була незначною і збільшувалася повільно. На початку нашої еризагальна кількість людства не перевищувала 250 млн осіб, що менше за кількість жителів сучасних США.

За наступну тисячу років населення світу збільшилося лише на кілька десятків мільйонів жителів. Його зростанню перешкоджали нелегкі умови життя більшості людей, відсталість медицини, епідемії, численні війни, які часто супроводжувалися голодом.

Зростання кількості населення прискорилося у XVIII—XIX ст. У 1820 р. на Землі вже проживало 1 млрд людей, а в 1927 р. — 2 млрд.

Особливо швидко населення світу почало зростати в другій половині XX ст. Цьому сприяли такі чинники:

• розвиток економіки;

• покращення умов життя та якості харчування;

• підвищення якості медичного обслуговування (зокрема, зменшилася кількість епідемій);

• скорочення тривалості робочого дня (праця людей завдяки механізації стала легшою та безпечнішою).

Усе це позитивно вплинуло на здоров'я людей, знизилися показники смертності й підвищилася тривалість життя. Як наслідок, людство увійшло в стадію демографічного вибуху — швидкого зростання населення окремих країн і світу загалом у результаті значного перевищення народжуваності над смертністю. Так, населення Землі в 1950-х рр. щороку зростало в середньому на 53 млн осіб. У 1960-х рр. цей показник складав уже 66 млн, у 1970-х рр. — 70 млн, у 1980-х рр. — 86 млн і в 1990-х рр. — понад 90 млн осіб.

Сучасне населення світу нерівномірно розподілене за географічними регіонами. За оцінками ООН, на середину 2017 р. близько 60% населення світу проживало в Азії, 17 % — в Африці, 10 % — у Європі, 9% — у Центральній та Південній Америці, 4,8% — у Північній Америці, 0,5% — в Австралії та Океанії.

В історії людства виділено чотири фази демографічного переходу:

I фаза — високі коефіцієнти народжуваності й смертності, малий коефіцієнт природного приросту;

II фаза — швидке зниження коефіцієнта смертності за умови збереження високого коефіцієнта народжуваності, що веде до стрімкого зростання кількості населення (фаза демографічного вибуху);

III фаза — повільне падіння коефіцієнта смертності й швидке — народжуваності; зменшення коефіцієнта природного приросту.

IV фаза — подальше зближення коефіцієнтів народжуваності й смертності; дуже повільне зростання кількості населення або навіть його скорочення.

IV фаза демографічного переходу, яка часто характеризується демографічною кризою, спостерігається в країнах Європи, Північної Америки, Японії (тобто у високорозвинених і постсоціалістичних країнах). Насамперед це пов'язано з низькою народжуваністю.

Чинники, що впливають на зниження народжуваності:

• розвиток медицини, що надає можливість контролювати кількість народжень;

• підвищення середнього віку наречених (у країнах Західної Європи шлюб здебільшого укладають у 30—35 років);

• збільшення частки міського населення (у містах народжуваність нижча, оскільки втрачаються традиції багатодітних сімей);

• пенсійне забезпечення (це дає змогу людям старшого віку жити без підтримки дітей, у багатьох країнах Сходу зберігається традиція, що молодший син залишається жити з батьками);

• зміна ролі жінки в сім'ї та суспільстві (жінки мають рівні права із чоловіками та можуть бути фінансово незалежними; залучаються до активної економічної і суспільної діяльності);

• підвищення рівня освіти (у жінок із вищою освітою кількість дітей, як правило, менша, що пов'язано з необхідністю кілька років навчатися, а потім реалізувати себе у професійній діяльності);

• прагнення батьків дати все необхідне дитині, що призводить до збільшення витрат і намагання зменшити кількість дітей;

• поступове старіння населення (процес збільшення середнього віку жителів країни);

• зменшення кількості шлюбів;

• поява суспільних течій, наприклад чайлдфрі, які заявляють про свідоме небажання мати дітей.

У постсоціалістичних країнах на зниження рівня народжуваності також вплинули реформи 1990-х рр., які на деякий час суттєво знизили рівень життя, що позначилося на народжуваності.

3.• Що таке «глобальна економіка»? Світове господарство - це глобальна, складна і цілісна система, що включає в себе національні господарства країн та регіонів. У наш час світове господарство набуває нової якості - важливої форми і одночасно його новим етапом розвитку стає глобалізація. Починаючи з 80-х років ХХ століття відбувається перехід від типу економіки, у якій переважали національні економічні інтереси, до наступного типу - глобальної (наднаціональної) економіки. Для неї характерний високий рівень взаємозв'язків та взаємозалежності національних економік, переплетення господарських, фінансових та людських ресурсів. Мовиться про формування єдиної планетарної економіки, в основі якої лежать потужні інтеграційні процеси.

За визначенням експертів Міжнародного валютного фонду, феномен глобалізації є зростаючою економічною взаємозалежністю країн усього світу. Він є результатом зростаючого обсягу і різноманіття міжнародного переміщення товарів, послуг і світових потоків капіталу, а також завдяки все більш швидкому поширенню технологій. Основними чинниками процесу глобалізації економіки є поглиблення міжнародного поділу праці та розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, при цьому зростає відкритість та взаємозалежність національних господарств. Загальносвітові економічні процеси стають переважаючими, а інноваційна підприємницька діяльність виходить на наднаціональний рівень. Сучасні світові економічні взаємовідносини виявляються в переході виробництва через національні кордони та інтеграції, призводячи до посилення взаємозв'язку окремих національних економік, формування глобальної економіки.

4. Географічні складники політичної географії: географічний простір, території, географічні місця

     На межі географії та політології сформувалася наука політична географія.

   Політична географія  – суспільно-географічна наука про просторову організацію держав і міждержавних обєднань, розміщення та стосунки між політичними силами, територіальні форми політичних процесів і явищ.

   Предметом політичної географії визначають геопросторову (територіальну) організацію політичної сфери суспільства. Політична географія проводить дослідження за такими трьома територіальними рівнями:

  • макрорівень – географічний простір: дослідження світу в цілому та великих регіонів;

  • мезорівень – території: окремих країн;

  • мікрорівень – географічних місць: окремих міст, районів тощо.

   Географічний простір – одне з фундаментальних понять політичної географії, яким позначають упорядкованість географічних об’єктів відносно земної поверхні та їх просторову організацію. Інтегральний географічний простір складається з економічного, соціального, політичного та фізичного просторів.

    Територія  – частина поверхні суходолу на Землі з природними й створеними внаслідок людської діяльності ресурсами, що має певні просторові межі та географічне положення.

   Якщо йдеться про морські простори, то вживають термін акваторія. Акваторії Світового океану дедалі активніше долучаються до політичного життя планети, оскільки це стосується свободи судноплавства, використання ресурсів виняткових економічних зон, екологічної безпеки та ін.

    Географічне місце – будь-який географічний обєкт із офіційно визначеними межами (зокрема країна, її частина, населений пункт, місцевість тощо), що характеризується певним місцем розташування на поверхні Землі.

    Політична географія має багато напрямів дослідження. Основний з них  – політична карта світу, етапи її формування та сучасний стан. Політична географія вивчає також становлення кордонів держав, можливості транскордонних зв’язків, територіальні претензії. Складником політичної географії є політико-географічне країнознавство, яке проводить комплексне політико-географічне оцінювання регіонів світу та окремих країн. Важливим напрямом політико-географічних знань є геополітика, що аналізує вплив різноманітних географічних чинників на стратегічні позиції держав у світовому географічному просторі.

Політичні складники: політичні інституції, політичні відносини

     До складу політичної системи суспільства входять політичні інституції та політичні відносини.

     Політичні інституції  – це різновид соціальних інститутів, завданнями яких є встановлення, виконання та підтримання влади.

     Це спосіб організації політичного життя суспільства, що втілює ті або інші політичні норми, зумовлені конкретно-історичною ситуацією, вимогами політичного життя. У сучасному суспільстві існує ряд основних політичних інституцій. Центральним, базовим елементом організації суспільства в політичну систему є інституція держави. Функції регулювання відносин щодо створення основних правових норм, законів і представництва інтересів різних соціальних груп виконує інституція парламентаризму. Систему взаємодій, що складаються між органами, посадовими особами, які здійснюють поточне управління суспільними справами та населенням країни, регулює інституція виконавчої влади. Професійну діяльність людей, які належать до особливої статусної групи, регулює інституція державної службиІнституція глави держави забезпечує стійке відтворення суспільних відносин, дає змогу лідеру держави виступати від імені всього народу, бути вищим арбітром у суперечках, гарантувати цілісність країни, непорушність конституційних прав громадян. Регламентує відносини з приводу суперечок і конфліктів, робить взаємодії людей чітко визначеними та стійкими інституція судової влади. Крім того, існує інституція політичних партій, що представляє інтереси громадян і ставить за мету їхню реалізацію шляхом завоювання державної влади або участі в її здійсненні. Найрізноманітніші організовані групи та спільноти людей формують групи інтересів. До них належать профспілки, молодіжний та жіночий рух, творчі союзи та об’єднання, етнічні та релігійні спільноти та ін.

  У процесі спільної політичної діяльності індивіди й соціальні спільноти вступають у певні відносини.

    Політичні відносини – стійкі взаємозвязки й взаємодії субєктів політики. Така стійкість досягається завдяки нормам, що регулюють поведінку взаємодіючих політичних субєктів.

  Політичні відносини значно більшою мірою, ніж інші, впливають на забезпечення соціальної стабільності. Ті політичні відносини, що утвердилися, вдосконалюються шляхом реформ. Типи політичних відносин можуть змінюватися також революційним шляхом. Якщо в суспільстві створюються умови, за яких об’єкт політики не хоче жити так, як раніше, а суб’єкт політики не може по-старому здійснювати політику й не вдається до реформ, то виникають об’єктивні передумови революції. За наявності зрілого суб’єктивного чинника складається загальнонаціональна криза, що може перерости в революцію. Якщо ж такого усвідомлення немає, то відбувається не революція з її докорінними змінами у політичних відносинах, а політичний бунт.

  Розвинуте суспільство має безліч форм політичних відносин. Політичні відносини в загальному процесі суспільного розвитку можуть або відігравати прогресивну роль, або стати гальмом розвитку, чи навіть джерелом регресу.

      Геополітика, її складові

    Геополітику визначають як науку, що вивчає в єдності географічні, історичні, політичні та інші взаємоповязані чинники, що справляють вплив на стратегічний потенціал держави. Основним об’єктом дослідження геополітики є геополітична структура світу. Прикладна геополітика часом веде дослідження заангажовано, тобто з позицій інтересів певної держави.

    Геополітика вбачає, що кожна держава проводить свою політику залежно від географічних чинників: просторового розташування країни, клімату, кількості населення, наявності природних ресурсів тощо. У попередні століття геополітика була засобом виправдання загарбницьких дій держав щодо чужих територій. Так, німецькі геополітики зробили спробу обґрунтування необхідності розширення життєвого простору для німецької нації, що й лягло в основу завойовницької політики фашистської Німеччини. У XXI ст. геополітика набуває нового значення й змісту. Вона досліджує передусім державну приналежність тієї чи іншої території, роль країн і народів у світовому співтоваристві, їхній вплив на світовий розвиток і світову політику. Складниками геополітики є зовнішня та внутрішня геополітика.

Зовнішня геополітика

     Ядром геополітики є зовнішня геополітика держав і міждержавних об’єднань, які, спираючись на ефективне використання елементів геопростору, прагнуть зміцнити свої позиції на міжнародній арені, забезпечити економічні, культурні, інформаційні та інші інтереси. Геополітичні амбіції найбільше властиві великим державам. Найбільшою мірою на формування сучасної геополітики впливають США. Їхнє основне геополітичне завдання  – підтримання глобального верховенства, всесвітнє поширення ліберальної демократії. Зусилля країни спрямовано на забезпечення контролю над ситуацією в інших державах Америки, ЄС, Східній Європі, Західній Азії (насамперед на Близькому Сході) та Азійсько-Тихоокеанському регіоні. У європейських справах геополітика США здійснювалася в напрямі розширення та зміцнення НАТО, збереження союзницьких взаємин з європейськими лідерами. Упродовж усього періоду незалежного розвитку України США були гарантом її державного суверенітету та цілісності. Франція, маючи значний військовий потенціал, у т. ч. й ядерний, зберігає міцні геополітичні позиції насамперед в Африці, менше – у басейні Карибського моря та Океанії, впливаючи певною мірою на внутрішню та зовнішню політику в Канаді через франкомовне населення. Велика Британія намагається йти у фарватері геополітики США, реалізуючи спільні геополітичні інтереси в Європі та в державах Співдружності. Німеччина активно впливає на геополітично значущі загальноєвропейські справи: щодо розширення НАТО, ЄС, взаємин з Росією та ін. Її позиція суттєво позначається на виробленні загальної геополітичної лінії ЄС. Росія виявляє прагнення знову стати полюсом сили глобального значення. Так, з 2000 р. вона взяла твердий імперський курс на «збирання земель» колишнього СРСР у різних формах (створення союзних держав, інтеграційних економічних проектів, військових блоків, прямої військової агресії). Метою Росії стало посилення впливу на держави-лідери ЄС. Росія прагне підтягувати взаємини з США до рівня паритетних, домогтися вигідних економічних відносин з Китаєм. Добре продуманий системний характер має зовнішня геополітика Китаю, яка своєрідно поєднує наступальність і твердість з певною обережністю й гнучкістю. В її основі – усебічний захист своїх економічних інтересів



Внутрішня геополітика

      Основним осередком внутрішньої геополітики є офіційна державна діяльність. Важливим завданням внутрішньої геополітики держави є усунення загроз політичній стабільності, профілактика і розв’язування територіальних конфліктів. Крім забезпечення комплексного та пропорційного розвитку регіонів внутрішня геополітика розв’язує стратегічні питання державної безпеки, утвердження загальнодержавної ідеї, формування та відтворення партійно-політичних еліт тощо.

 Основними загрозами територіально-політичній цілісності держав, стабільності їхнього суспільного розвитку є поява політичних рухів за незалежність окремих регіонів на основі етнонаціональних, релігійних або навіть економічних мотивів, а також вимоги приєднання окремих культурно споріднених територій до сусідніх держав. Адекватною відповіддю на реальні виклики і загрози є формування механізмів оптимізації державно-територіального устрою, збалансування регіонального економічного та демографічного розвитку, налагоджування взаємин в етнополітичній та культурно-політичній сферах.

Геополітика «сили»

    У світовій політиці категорія сили має значення в тому разі, якщо вона дає змогу державі впливати на інші країни з метою досягнення своїх цілей.

   Потенціал міжнародного впливу  – це сукупність різноманітних засобів і ресурсів, якими володіє держава для здійснення прямого й непрямого впливу на міжнародне середовище та інші держави, виходячи зі своїх цілей та інтересів. Основні ресурси держави – фінансово-економічний, військово-силовий, політико-дипломатичний, демографічний, міжнародний структурно-організаційний (участь і роль у міжнародних організаціях та інститутах) потенціал та ін.

 Закріплення вивченого матеріалу.

1.Що таке глобальна економіка?

2.Назвіть складові геополітики.

3.Охарактеризуйте динаміку чисельності населення світу.

4.Охарактеризуйте показники міграцій чинники та вплив на відтворення населення.

5.Завдання додому.

Вивчити конспект.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас