1   2   3   4
Ім'я файлу: Курсова_Гнилюх_Юлія.docx
Розширення: docx
Розмір: 65кб.
Дата: 02.06.2022
скачати
Пов'язані файли:
лаба 9лера.docx
господарське право.docx
1111111.docx

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний університет «Львівська політехніка»

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА, ПСИХОЛОГІЇ

ТА ІННОВАЦІЙНОЇ ОСВІТИ

Кафедра кримінального права і процесу

КУРСОВА РОБОТА
з навчальної дисципліни «Кримінальний процес»

на тему:

«Загальні правила здійснення виклику слідчим, прокурором та судового виклику як заходів забезпечення кримінального провадження»
Виконала:

студентка IIІ курсу

групи ПВ-37

денної форми навчання

Гнилюх Юлія Василівна
Науковий керівник:

д. ю. н., професор,

доцент кафедри кримінального права і процесу

Гузела Михайло Васильович


Львів – 2022

Національний університет «Львівська політехніка»

Кафедра: кримінального права і процесу

Дисципліна: «Кримінальний процес»

Галузь знань: 081 Право

Курс ІII Група_____ПВ-37_____ Семестр_VI__
ЗАВДАННЯ

на курсову роботу студента

Гнилюх Юлії Василівни

(прізвище, ім’я, по-батькові студента)
Тема роботи: «Загальні правила здійснення виклику слідчим, прокурором та судового виклику як заходів забезпечення кримінального провадження»
Дата отримання теми “___” ________ 20__ р.

Термін здачі студентом закінченої роботи “___” ________ 20__ р.
План роботи
Вступ

Розділ 1. Виклик як захід забезпечення кримінального провадження та його застосування

1.1. Здійснення виклику слідчим, прокурором як захід забезпечення кримінального провадження

1.2. Сутність судового виклику у кримінальному провадженні

Розділ 2. Гарантії забезпечення прав громадян під час застосування виклику як заходу забезпечення кримінального провадження

2.1. Процесуальне керівництво прокурором за застосуванням виклику як заходу забезпечення кримінального провадження

2.2. Судовий контроль під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження

Розділ 3. Проблеми з удосконалення порядку здійснення виклику у кримінальному провадженні

Висновки

Список використаних джерел

Студент __________________ /________________/

(підпис) (ініціали та прізвище)
Науковий керівник __________________ /________________/

(підпис) (ініціали та прізвище

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1. ВИКЛИК ЯК ЗАХІД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ТА ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ…….........................................8 1.1. Здійснення виклику слідчим, прокурором як захід забезпечення кримінального провадження………………………………………………………...8 1.2. Сутність судового виклику у кримінальному провадженні............................ 13

РОЗДІЛ 2. ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ГРОМАДЯН ПІД ЧАС ЗАСТОСУВАННЯ ВИКЛИКУ ЯК ЗАХОДУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ………………………………………. 19 2.1. Процесуальне керівництво прокурором за застосуванням виклику як заходу забезпечення кримінального провадження……………………………………….19 2.2. Судовий контроль під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження………………………………………………………………………...24

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ З УДОСКОНАЛЕННЯ ПОРЯДКУ ЗДІЙСНЕННЯ ВИКЛИКУ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ………………………..30

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..36
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….38

ВСТУП

Актуальність обраної теми. Проголошуючи пріоритет прав і свобод людини, Конституція України передбачає можливість їх обмеження у тій мірі, в якій це необхідно для забезпечення прав й свобод інших осіб, інтересів суспільства і держави. Від того, наскільки врівноважені та збалансовані ці інтереси, залежить ефективність кримінального процесу, його суспільна корисність.

В останні роки у практичній діяльності зросла кількість випадків ухилення учасників кримінального процесу від виконання передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК України) обов’язків, зокрема, неприбуття за викликом слідчого, прокурора, слідчого судді, суду. За результатами опитування слідчих, прокурорів та слідчих суддів з’ясовано, що у 68 % випадків у них виникають різного роду проблеми із забезпеченням явки на виклик учасника досудового кримінального провадження для проведення відповідної процесуальної дії.

Віднесення виклику слідчим, прокурором, судового виклику до заходів забезпечення кримінального провадження спричинило численні дискусії серед науковців і практиків щодо його правової природи, процесуального порядку та умов застосування, викликало труднощі у визначенні адекватних заходів реагування у разі неявки на виклик учасників кримінального провадження. Особливої актуальності набувають зазначені питання на стадії досудового розслідування та спонукають із сучасних позицій на базі чинного КПК України та інших нормативно-правових актів осмислити місце виклику слідчим, прокурором, судового виклику в системі заходів забезпечення кримінального провадження, визначити процесуальний порядок його здійснення, зміст та наслідки невиконання.

Стан досліджуваної проблеми. Вивченню теорії та практики питань, пов’язаних зі здійсненням виклику у кримінальному процесі завжди знаходились у центрі уваги багатьох вчених. Науково-теоретичним підґрунтям роботи стали загальнотеоретичні праці українських та зарубіжних вчених, а саме: А.О. Побережника, А.А, Щадила, В.В. Луцика, М.А. Макарова, В.М. Тертишника, Ю.В. Скрипіна, А.П. Черненка, І.В. Петрухіна, В.С. Войцишена, О.С. Ткачука, О.Д. Білоуса, А.В. Ратнова та ін.

Однак, незважаючи на величезний вплив названих учених на розвиток кримінального процесуального права, на теоретичному рівні залишилися невирішеними багато спеціальних питань, пов'язаних із здійсненням виклику у кримінальному провадженні, підстав та порядку його здійснення у досудовому кримінальному провадженні.

Таким чином, постає потреба в усуненні наявних прогалин та вирішенні проблемних питань процесуального порядку застосування виклику під час досудового розслідування та інших заходів забезпечення кримінального провадження, спрямованих на забезпечення явки осіб на виклик з метою здійснення відповідної процесуальної дії.

Мета і завдання даної роботи. Головна мета роботи полягає в тому, щоб на підставі комплексного аналізу наукової юридичної літератури, чинного Кримінального процесуального кодексу України та висновків учених-правознавців обґрунтувати теоретичні положення здійснення виклику слідчим, прокурором, судового виклику у кримінальному провадженні та сформулювати пропозиції, спрямовані на удосконалення законодавства України в цій області.

Для досягнення поставленої мети необхідно розглянути такі завдання:

• з’ясувати правову природу здійснення виклику слідчим, прокурором в системі заходів забезпечення кримінального провадження;

• охарактеризувати сутність судового виклику у кримінальному провадженні;

• проаналізувати процесуальне керівництво прокурором за застосуванням виклику як заходу забезпечення кримінального провадження;

• визначити судовий контроль під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

• сформулювати проблеми з удосконалення порядку здійснення виклику у кримінальному провадженні;

• надати обґрунтовані висновки до теми.

Об'єктом дослідження виступають кримінально-процесуальні відносини, що виникають та розвиваються у зв’язку із здійсненням виклику слідчим, прокурором, судового виклику у кримінальному провадженні.

Предметом дослідження є здійснення виклику слідчим, прокурором та судового виклику як заходів забезпечення кримінального провадження.

Методи дослідження. Методологічним підґрунтям даної роботи є сукупність загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання, зокрема: діалектичний метод використано для наукового пізнання соціально-правових явищ в їх суперечностях, розвитку та змінах, що сприяло розумінню об’єкта дослідження; історико-правовий – при дослідженні ґенези наукових поглядів щодо розвитку інституту виклику слідчим, прокурором, судового виклику як заходу забезпечення кримінального провадження ; логіко-юридичний – при опрацюванні норм КПК України та інших нормативно-правових актів з метою вироблення та обґрунтування пропозицій щодо їх зміни і доповнення у контексті предмета дослідження; догматичний – при тлумаченні юридичних категорій, поглиблення та уточнення понятійно-категоріального апарату; формально-логічний – при співставленні норм КПК України та інших нормативно-правових актів, а також обґрунтуванні висновків та пропозицій; порівняльно-правовий – для проведення теоретичного аналізу норм КПК України та норм міжнародного права щодо виклику слідчим, прокурором, судового виклику та інших заходів кримінальної процесуальної відповідальності; системного аналізу – при розгляді особливостей діяльності уповноважених суб’єктів із застосування виклику та інших заходів забезпечення кримінального провадження; соціологічний та статистичний – застосовано у процесі анкетування слідчих, прокурорів та слідчих суддів, а також дослідження матеріалів кримінальних проваджень та узагальнення отриманих результатів; теоретичного моделювання – при обґрунтуванні пропозицій, спрямованих на удосконалення порядку здійснення виклику у кримінальному провадженні; метод узагальнення дав можливість узагальнити одержані результати та обґрунтувати теоретичні і правозастосовні висновки та пропозиції.

Структура роботи обумовлена її метою та предметом дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, які поділяються на чотири підрозділи, висновку та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 41 сторінка, із них основного тексту – 36 сторінок. Кількість використаних джерел – 29.

РОЗДІЛ 1. ВИКЛИК ЯК ЗАХІД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ТА ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ

1.1. Здійснення виклику слідчим, прокурором як захід забезпечення кримінального провадження

Конституція України, проголошуючи вищою цінністю права і свободи людини, покладає на державу обов’язок визнання, дотримання і захисту цих прав [1]. Крім того, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, а також ст. 12 КПК України передбачають, що обмеження права особи на свободу та особисту недоторканність допускається виключно у передбачених законом випадках та за процедурою, чітко встановленою законом [2; 3].

Захист свободи та особистої недоторканності людини і громадянина є пріоритетною проблемою політико-правової думки, яка має багатовікову історію. Ставлення до цих та інших природних і невід’ємних прав людини – є важливою складовою відносин індивіда і держави. Ступінь захищеності цих прав – безумовний показник рівня зрілості й розвиненості правової держави. Іншими словами, саме держава виступає гарантом прав людини. Однак, на рівні гарантування захисту прав і свобод людини, держава може також їх обмежити з метою запобігання злочинності, яка склалася в державі [4, с. 84]. Одним із способів найбільш відчутного втручання до сфери прав та свобод особи і, водночас, «інструментів» забезпечення належної її поведінки – є застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Здійснення виклику слідчим, прокурором є заходом забезпечення кримінального провадження, природа якого покликана забезпечити його ефективність і дієвість.

Виклик у кримінальному провадженні – це захід забезпечення кримінального провадження, який спрямований на інформування учасника провадження про необхідність явки до слідчого, прокурора, слідчого судді, судді з метою його участі в проведенні процесуальних дій. У виклику обовʼязково має указуватися процесуальний статус особи, яка викликається, час, дату і міс- це її прибуття, вид процесуальної дії для участі в якій вона викликається, перелік документів, які особа повинна мати при собі для посвідчення її особи та наслідки її неприбуття [5, с. 399].

Згідно ст. 121 Конституції України прокурор виконує у кримінальному процесі дві функції: функцію підтримання державного обвинуваченого і функцію нагляду за дотриманням законів органами розслідування [1].

Повноваження слідчого мають владний характер і здатні впливати на забезпечення гарантій прав та свобод, законних інтересів людини. Це трансформовано у право застосовувати заходи процесуального примусу, в обов’язку посадових осіб та громадян виконувати приписи слідчого, коли вони надані в межах його компетенції та в установленій процесуальній формі. Задля забезпечення гарантій прав та свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження на слідчих покладено певні повноваження, які спрямовані на виконання покладених на них завдань, а саме оперативне реагування на кримінальне правопорушення, їх своєчасне розкриття і якісне розслідування, а тому законодавець спеціально акцентує увагу на тому, що органи досудового розслідування зобов’язані застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.

Процесуальна значимість проблеми організації процедури виклику слідчим, прокурором в точній відповідності з нормами чинного законодавства досить велика. Під час досудового розслідування дії слідчого, прокурора, слідчого судді зі здійснення виклику створюють умови не лише для проведення відповідної процесуальної дії, а й для здійснення правосуддя загалом. Інтереси кримінального судочинства вимагають не просто формального виклику особи, а й у разі необхідності – підтвердження того, що відповідний учасник кримінального провадження був фактично сповіщений про необхідність їх явки до уповноваженої особи. Формальне відношення слідчого, прокурора до належного оформлення такого «офіційного сповіщення» може дати підстави стверджувати несумлінним учасникам кримінального провадження про неотримання ними інформації про виклик або про отримання його із запізненням [6, с. 45].

Насамперед, для здійснення виклику слідчим, прокурором під час досудового розслідування необхідна наявність достатніх законом підстав вважати, що особа може дати показання, які мають значення для кримінального провадження, або її участь у процесуальній дії є обов'язковою (ч. 2 ст. 133 КПК України).

Водночас, необхідною умовою для застосування відповідного заходу забезпечення кримінального провадження, є чітке визначення у КПК України його суб’єктного складу. Іншими словами, уповноважені суб’єкти кримінального провадження під час здійснення виклику повинні посилатись на чіткі законодавчі приписи, чиї законні права та інтереси в перспективі можуть бути обмежені унаслідок невиконання законодавчих вимог щодо прибуття на виклик. Аналіз ст. ст. 133, 134 КПК України не дає однозначної відповіді на питання, кого із учасників кримінального провадження законодавець відносить до осіб, щодо яких можливе застосування виклику слідчим, прокурором, слідчим суддею. Так, у ч. 1 ст. 133 КПК України зазначається, що слідчий, прокурор під час досудового розслідування має право викликати підозрюваного, свідка, потерпілого або іншого учасника кримінального провадження у встановлених КПК України випадках [3].

Порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні регламентований ст. 135 КПК України.

Залежно від обставин, які виникають у кримінальному провадженні, є різні способи виклику, зокрема:

– особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком, здійснення виклику телефоном або телеграмою (ч. 1 ст. 135 КПК України);

– у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання, повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім’ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи (ч. 2 ст. 135 КПК України);

– особа, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця ув’язнення (ч. 3 ст. 135 КПК України);

– повістка про виклик неповнолітньої особи, як правило, вручається її батьку, матері, усиновлювачу або законному представнику. Інший порядок вручення повістки допускається лише у випадку, коли це обумовлюється обставинами кримінального провадження (ч. 4 ст. 135 КПК України);

– повістка про виклик обмежено дієздатної особи вручається її піклувальнику (ч. 5 ст. 135 КПК України);

– повістка про виклик вручається особі працівником органу зв’язку, працівником правоохоронного органу, слідчим, прокурором, а також секретарем судового засідання, якщо таке вручення здійснюється в приміщенні суду (ч. 6 ст. 135 КПК України);

– повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого – за допомогою дипломатичного (консульського) представництва (ч. 7 ст. 135 КПК України);

– повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора (ч. 8 ст. 135 КПК України).

Крім цього, особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов’язана прибути за викликом. У випадку встановлення цим Кодексом строків здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик у зазначений строк, особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом (ч. 9 ст. 135 КПК України). 

Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом (ч. 1 ст. 136 КПК України).

Якщо особа попередньо повідомила слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд про адресу своєї електронної пошти, надіслана на таку адресу повістка про виклик вважається отриманою у випадку підтвердження її отримання особою відповідним листом електронної пошти (ч. 2 ст. 136 КПК України).

Керуючись ст. 40 КПК України, виконуючи доручення слідчого чи прокурора про допит, оперативний працівник має право здійснити виклик таких осіб. На думку А.А. Щадило, співробітник оперативного підрозділу виконує стимулююче завдання під час вручення особі повідомлення про її виклик для участі у певній процесуальній дії, в якому він у т. ч. роз’яснює її обов’язок з’явитись і попереджає особу про наслідки, які можуть бути застосовані до неї у разі неявки [6, с. 86]. При цьому, якщо під час виконання доручення особа без поважних причин не прибула за викликом на допит, співробітник оперативного підрозділу повинен невідкладно повідомити слідчого або прокурора, який надавав доручення на проведення допиту, про наявність підстав для здійснення приводу [7, с. 157].

Ст. ст. 36 та 41 КПК України, прокурору та слідчому надане право направити доручення оперативним підрозділам на проведення процесуальних дій. Згідно з ч. 6 ст. 218 КПК України слідчий має право проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії на території, яка знаходиться під юрисдикцією іншого органу досудового розслідування, або своєю постановою доручити їх проведення такому органу [3].

З точки зору розумності, прокурор, слідчий може надіслати доручення про допит оперативному підрозділу за місцем проживання особи, або винести відповідну постанову про проведення слідчої (розшукової) дії слідчим органом за територіальністю, або сам поїхати у відрядження. Крім того, у якості альтернативи, ст. 232 КПК України дає право слідчому, прокурору, слідчому судді організувати допит у режимі відео конференції [3]. Однак, усе перелічене – це право уповноважених осіб, і як діяти у відповідній ситуації, вони визначають на власний розсуд.

Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що процесуальний порядок здійснення виклику слідчим, прокурором під час досудового розслідування являє собою комплекс процесуальних дій зі складання повістки (іншого документа), направлення та вручення її у спосіб, визначений КПК України, підтвердження факту отримання повістки та дотримання строків повідомлення особи про виклик.

Значення процесуальної самостійності слідчого та прокурора полягає у тому, що вона є неодмінною умовою ефективного, всебічного, повного та неупередженого розслідування. Тільки процесуально самостійний суб’єкт кримінального провадження – слідчий, прокурор здатний всебічно, повно та неупереджено встановити всі обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, і тим самим забезпечити захист гарантій прав та свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження.

  1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас