1   2   3   4   5   6   7   8
Ім'я файлу: Питання-відповіді заг.пед.(1).pdf
Розширення: pdf
Розмір: 884кб.
Дата: 02.12.2021
скачати

Загальна та дошкільна педагогіка
1. Історія виникнення і розвитку професії «педагог». Спектр педагогічних
професій.
Перші школи виникли в країнах Давнього Сходу у період формування рабовласницького суспільства. У Давньому Шумері, Вавилоні, Єгипті, Ассирії, Фінікії вчителями були переважно жерці, які становили привілейовану касту. Знання вони передавали від батьків до дітей, але існували й школи для жерців при храмах і у великих містах. Соціальний статус учителя був надзвичайно високим. У шумерських джерелах, датованих 3500 р. до н. е., було зафіксовано першу згадку про школу. У Давньому Шумері навчальний заклад називали "будинок табличок", а вчителя - "батько будинку табличок" (давні шумери писали по мокрій глині на глиняних табличках, звідси й назва закладів для навчання). Тоді виник і термін "педагог", але з іншим значенням, ніж тепер: педагогами називали рабів, які водили дітей рабовласників до школи (буквальний переклад цього слова з грецької - "дітоводій"). Державним службовцем учитель став у Давньому Римі. Призначав його сам
імператор, який затверджував також особливий склад учителів для кожного типу шкіл, коло їх обов'язків і суми гонорару. Учителями ставали державні чиновники, які добре знали науки, багато подорожували, володіли кількома мовами, знали культуру, звичаї інших народів. У середні віки вчителями були, як правило, духовні особи (священики, монахи). Поведінка, статус, методи роботи, обов'язки вчителя диктувалися релігійними канонами. Обов'язки вчителів у Київській Русі збігалися з обов'язками батьків. Тут їх називали майстрами, виявляючи повагу до особистості наставника, а майстрів-ремісників, що передавали свій досвід, - учителями. У період капіталізму професія вчителя набувала масовості, збільшувалася кількість приватних учителів. У процесі формування перших буржуазних держав з'явився досвід спеціальної педагогічної освіти. Діяльність сучасного вчителя охоплює навчання і виховання учнів у школі та інших типах навчально-виховних закладів, класне керівництво, проведення позакласної роботи, зв'язок з батьками, пропаганду педагогічних знань серед населення тощо. Підготовка педагогів в Україні здійснюється у педагогічних університетах,
інститутах, коледжах, училищах.
Опції педагога істотно різняться залежно від характеру педагогічної професії та її спеціальностей. Підставою диференціації педагогічних спеціальностей є специфіка об'єкта і мети діяльності: різні предметні області знань, науки, культури, мистецтва, які виступають в якості засобів навчання. Іншою підставою є вікові періоди розвитку особистості дитини та особливості розвитку особистості, пов'язані з психофізичними та соціальними факторами.
Як приклад можна навести такі відомі педагогічні спеціальності: вихователь дитячого садка, групи продовженого дня, школи-інтернату, дитячого будинку; вчитель початкових класів, вчитель- предметник в середніх і старших класах, соціальний педагог, практичний психолог, логопед, репетитор, гувернер і т. д.

2. Творчий характер педагогічної діяльності.
Учительська діяльність має творчий характер. Педагогічна творчість — складний процес, якому передують численні підготовчі етапи: тривале обдумування, первинне переживання змісту уроку, визначення чітких його контурів і найважливіших елементів, вибір ефективних прийомів роботи.
Основними складовими педагогічної творчості є: імпровізація, педагогічне відкриття, педагогічне натхнення, педагогічний почерк. Педагогічна діяльність за своєю природою — творча. Учитель як дослідник організовує свою роботу за такими правилами:

1. Аналіз педагогічних ситуацій (діагноз).

2. Проектування результатів відповідно до вихідних даних.

3. Аналіз засобів досягнення бажаних результатів.

4. Конструювання і реалізація навчально-виховного процесу по-новому.

5. Оцінка одержаних даних, коригування діяльності.

6. Формулювання нових завдань.
Відомий учений-дидактик М. О. Данилов виділив три джерела педагогічної творчості. Перше — це соціальне замовлення (висока якість знань, умінь, навичок учнів, усебічний і гармонійний розвиток особистості). Друге — це практична діяльність навчально-виховного характеру, успіх якої залежить від педагогічних знахідок, загадок, відкриттів. Це сфера первинних педагогічних відкриттів та винаходів, справжнього новаторства педагогів. Третє джерело вчительської творчості — це дослідження педагогічного процесу, його змісту, форм і методів. Це теоретична й експериментальна діяльність, яка приводить до нових відкриттів, дослідницького передового досвіду, наукових висновків. Умовою педагогічної творчості є інтерес, сприйнятливість, внутрішня потреба до рекомендацій педагогічної науки, досвіду раціоналізаторів і новаторів, це збіг хоча б якихось елементів, рекомендацій із власним досвідом роботи й особливо поява інноваційного мислення.
Педагогічна творчість вимагає вміння спостерігати, аналізувати, досліджувати цілісний педагогічний процес, розкривати його суперечності і рушійні сили — тому це також умова педагогічної творчості.
3. Сучасна система вітчизняної освіти, її мета, структура, принципи
побудови.
Структура освіти в Україні:
– дошкільна освіта й виховання (сім’я і дошкільні заклади);
– загальна середня освіта:

початкова загальна освіта (1-4 кл.) –І ступінь);

базова загальна середня освіта (5-9 кл.) – ІІ ступінь;

повна загальна середня освіта (10-11 кл.) – ІІІ ступінь
Типи загальноосвітніх навчальних закладів: спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, навчально-виховні комплекси, об’єднання.
– позашкільна освіта ( палаци, будинки, центри дитячої і юнацької творчості, клуби, ДЮСШ, школи мистецтв, бібліотеки, оздоровчі заклади);
– професійно-технічна освіта (ПТК, вищі ПТУ, НВЦ)
– вища освіта:
І рівень акредитації – технікуми, училища;
ІІ рівень акредитації – коледжі;
ІІІ-ІV рівень акредитації – інститути, консерваторії, академії, університети.
– післядипломна освіта
– самоосвіта (народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіо-, відеонавчальні матеріали).
Органи державного управління освітою в Україні :
– Міністерство освіти і науки України;

– ВАК;
– управління освіти і науки обласної держадміністрації;
– управління освіти і науки міських(районних) адміністрацій.
Основні принципи української освіти:
1. доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;
2. рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;
3. гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських цінностей;
4. органічний зв`язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями;
5. незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;
6. науковий, світський характер освіти;
7. інтеграція з наукою та виробництвом;
8. взаємозв`язок з освітою інших країн;
9. гнучкість і прогностичність системи освіти;
10. єдність і наступність системи освіти;
11. безперервність і різноманітність освіти;
12. поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.
Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових та фізичних здібностей, виховання моральності.
4. Педагогіка як мистецтво і як наукова теорія.
Педагогіка має два аспекти: 1) як наука – визначає теоретичний аспект; 2) як мистецтво – визначає практичний аспект.
Педагогіка як наука на початку ХХ ст. почала розділятися на різні споріднені науки. Цей процес триває й зараз. Відбуваються й інтеграційні процеси, коли, на перетині різних, інколи далеких за предметами вивчення наук, утворюється нова наукова галузь з педагогічною складовою – «дочірня», яка залежить від загальної педагогіки. Як вважав відомий сучасний педагог С. Соловейчик: «Педагогіка – вихованка багатьох наук. Спочатку в ній панували філософи. На короткий час вона потрапила під вплив біологів. Потім – психологів. Сьогодні педагогіка і у нас, і у всьому світі знаходиться під привабливістю соціальної психології: ранжуємо, тестуємо, анкетуємо, робимо зрізи – вивчаємо...». Як наука педагогіка розвиває методологічний апарат, вивчає закономірності та принципи педагогічного процесу і таке інше.
Педагогіка як мистецтво вимагає реалізацію індивідуальних умінь і навичок педагога.
Педагогічне мистецтво, як і будь-яке інше, пов’язане, насамперед з уміннями і навичками педагога. Дехто вважає, що педагогами народжуються. Справді, задатки до педагогічної діяльності заперечувати важко, але ще важче працювати в цій сфері людині з черствою душею.
«Серце віддаю дітям» – такий заповіт видатного педагога сучасності В.О. Сухомлинського.
Педагогіку слід розглядати як систему педагогічних наук, до якої, наприклад, належать:
– загальна педагогіка: базова наукова дисципліна, що вивчає загальні питання педагогіки, теорію навчання ( дидактику), теорію виховання, освітній менеджмент;
– історія педагогіки: вивчає розвиток педагогічної думки на різних історичних етапах;
– порівняльна педагогіка – вивчає методом порівняння виховання та навчання у різних країнах;
– вікова педагогіка – вивчає специфіку навчально-виховної діяльності і певних вікових груп
(дошкільна педагогіка, шкільна педагогіка, педагогіка профтехосвіти, педагогіка навчання дорослих (андрагогіка) та інші;
– методики викладання окремих дисциплін – досліджують закономірності викладання та навчання різним дисциплінам;

– спеціальна педагогіка (дефектологія) – вивчає закономірності навчально-виховного процесу дітей з вадами розвитку (основні напрями: тифлопедагогіка, сурдопедагогіка, олігофренопедагогіка);
– професійна педагогіка: 1) педагогіка вищої школи – вивчає закономірності навчально- виховного процесу у вищих навчальних закладах; 2) педагогіка професійно-технічної освіти – досліджує закономірності підготовки робітників високої кваліфікації;
– соціальна (превентивна) педагогіка – вивчає проблеми виховання важковиховуваних дітей та дорослих, а також попередження таких антисоціальних явищ як наркоманія, алкоголізм тощо;
– етнопедагогіка – вивчає особливості досвіду народного виховання.
5. Педагогіка як різновид гуманітарного знання. Загальна характеристика
становлення і розвитку педагогічного знання.
Педагогіка відноситься до гуманітарних наук, область досліджень яких пов'язана з вивченням людських відносин. Протягом тривалого періоду свого існування вона була пов'язана з багатьма науками, які впливали на її становлення і розвиток.
Вона тісно пов’язана з іншими гуманітарними науками:
1)філософією;
2)психологією;
3)шкільною гігієною;
4)соціологією;
5)фольклористикою та етнографією.
Для сучасної педагогіки характерні зв'язки з різними природничими науками, що вивчають людину: біологією, анатомією і фізіологією людини, антропологією і медициною.
Розвиток педагогіки охоплює такі стадії: народна педагогіка - духовна педагогіка - світська педагогіка.
Народна педагогіка - галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання. Його використовують на позначення емпіричних педагогічних знань без належності до конкретної етнічної спільноти.
Духовна педагогіка - галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії. Найбільшого розвитку набула вона в епоху середньовіччя, коли церква монополізувала духовне життя суспільства, спрямовувала виховання в релігійне русло. Педагогічна думка, яка до цього розвивалася на основі філософії, стала складовим елементом теології.
Світська педагогіка своїм корінням сягає давнього світу. Перші спроби узагальнити досвід виховання, сформулювати певні педагогічні положення, ідеї було зроблено в давніх Китаї, Індії,
Греції та Римі. Тогочасні філософські трактати містять перші педагогічні узагальнення, зокрема щодо проблеми співвідношення політики і виховання, особистості й держави, мети, змісту і правил виховної діяльності. Особливість світської педагогіки полягає у науковому погляді на проблему
навчання і виховання дітей, відповідному аналізі педагогічної практики, обґрунтуванні раціональних форм і методів її вдосконалення.
Знання в педагогіці — це сукупність систематизованих теоретичних і практичних даних про виховання, розвиток і навчання людини.
Форми педагогічних знань:
Теоретична форма включає в себе ряд понять, якими оперує вчений, вивчаючи педагогічні явища на теоретичному рівні — принципи, закономірності, теорії, уявлення, технології та ін. В результаті народжуються припущення, опис, гіпотези, що вимагають систематизації і свого підтвердження або спростування практичним шляхом (наприклад, експериментально). Тобто в процесі пізнання з’являються нові знання.
Практична форма — це досвідчені або емпіричні знання, здобуті в результаті безпосередньої роботи з об’єктами педагогічної діяльності. Для їх одержання використовується безліч методів, що відбираються з урахуванням конкретних умов, цілей і завдань, особливостей об’єкта виховання.
Знання в педагогіці — це тісне переплетення науково-теоретичної і емпіричної форм. Такий «союз» теорії і практики породжує нові педагогічні теорії та концепції, напрями і технології.
6. Виховання як явище суспільного життя. Конкретно-історичний
характер виховання.
Виховання як суспільне явище - складний і суперечливий соціально-історичний процес входження, включення підростаючих поколінь в життя суспільства; в побут, суспільно-виробничу діяльність, творчість, духовність; становлення їх людьми, розвиненими особистостями і
індивідуальностями, найважливішим елементом продуктивних сил суспільства, творцями власного щастя. Воно забезпечує суспільний прогрес і спадкоємність поколінь.
На основі усвідомлення дорослими основних рис виховання як суспільного явища в суспільстві виникає прагнення до свідомого і цілеспрямованого використання законів виховання в інтересах дітей і суспільства. Старші покоління свідомо звертаються до узагальнення досвіду виховних відносин, до вивчення виявляються в ньому тенденцій, зв'язків, законів, до використання їх в цілях формування особистості. На цій основі і виникає педагогіка, наука про закони виховання і їх використанні в цілях свідомого і цілеспрямованого керівництва життям і діяльністю дітей.
Отже, суспільне явище - виховання - необхідно як спосіб забезпечення життя суспільства і індивіда; воно здійснюється в конкретно-історичних умовах в результаті певним чином сформованих суспільних відносин і способу життя суспільства; основним критерієм його здійснення, реалізації є ступінь відповідності властивостей і якостей особистості вимогам життя.
Виховання в широкому соціальному значенні - це передача накопиченого досвіду від старших поколінь молодшим. Під досвідом розуміються знання, уміння, способи мислення, етичні, естетичні, правові норми, духовна спадщина людства. Як соціальне явище виховання носить: а) історичний характер. Воно виникло разом з суспільством і буде існувати, поки існує суспільство; б) конкретно-історичний характер. Зміна рівня розвитку виробничих сил і виробничих відносин спричиняє за собою зміну цілей, задач і форм виховання;
в) класовий характер. Хороше виховання вимагає великих витрат, в тому числі і фінансових, а значить, стає недоступним для всіх людей в суспільстві, починає служити пануючому класу, який і визначає його спрямованість; г) соціальний характер. Цілі, зміст, форми виховання визначаються потребами суспільства і формулюються виходячи з його інтересів.
7. Предмет педагогічної науки. Народна педагогіка в системі педагогічних
наук.
Предмет педагогіки — особлива сфера суспільної діяльності з виховання людини, складовими частинами якої є освіта і навчання.
Педагогіка досліджує виховання як свідомий і планомірний процес підготовки людини до життя і праці, розкриває закономірності, тенденції та перспективи, вивчає принципи і правила, які регулюють виховну діяльність.
Педагогічна наука виникла і розвивалась як теорія виховання підростаючих поколінь. Зумовлено це тим, що людина, її духовні та фізичні якості формуються в дитинстві, підлітковому віці та юності.
Саме у ці періоди життя розвиток особистості відбувається найбільш інтенсивно, формуються найголовніші її риси та особливості — розумові та фізичні здібності, основи світогляду, переконань, моральних почуттів, риси характеру, тощо. Тому істотні прогалини і недоліки у вихованні, допущені в ранньому віці, ліквідувати пізніше надзвичайно важко, а іноді й неможливо.
Педагогіка вивчає процеси виховання, освіти і навчання лише у властивих їй межа х, розглядає у цих процесах тільки педагогічний аспект. Вона досліджує те, на яких загальнопедагогічних засадах, завдяки яким засобам виховної роботи потрібно будувати виховний процес, освіту і навчання людей різних вікових груп в освітніх закладах, в усіх типах установ, організацій і трудових колективів.
Педагогіка - є наука, що вивчає сутність, закономірності тенденції і перспективи розвитку педагогічного процесу як фактору і засобу розвитку людини протягом усього її життя.
Народна педагогіка- це галузь педагогічних знань про традиції набуті народом у справі виховання та навчання. Це галузь емпіричних знань і досвіду народу у поглядах на мету, зміст, форми і методи виховання підростаючого покоління.
Народна педагогіка - це система прийнятих в даній місцевості засобів, форм і методів виховання що передаються від покоління до покоління. Термін НП в науковий обіг впровадили Ушинський і
Духнович (1858).
Компоненти НП:
Педагогіка народознавства — напрям сучасної педагогіки, шкільної практики, який забезпечує практичне засвоєння учнями (в процесі продовження творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, поведінці) культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів.
Народознавство у вузькому значенні (етнографія) — наука про культуру, побут народу, його походження й розселення, національні традиції, звичаї, обряди. У широкому значенні — це сукупність сучасних наук про народ, його духовність, національну культуру, історію, а також здобутки народного і професійного мистецтва, які відображають багатогранність життя народу, нації.

  1   2   3   4   5   6   7   8

скачати

© Усі права захищені
написати до нас