Задача 1
1)Щодо того, що адвокат заявив клопотання про видалення слідчого із зали судового розгляду, оскільки його участь не передбачена КПК України, то, на мій погляд, дане клопотання є необґрунтованим, оскільки немає підстав встановлених КПК України для видалення іншої особи з залу судового засідання. Дійсно, слідчий не є учасником сторони обвинувачення у судовому засідання, тому його доцільно відносити до категорії «інша особа». Таким чином, нам необхідно встановити підстави для видалення саме «іншої особи» з залу судового засідання. Так, відповідно до ч. 3 ст. 330 КПК України, у разі невиконання розпорядження головуючого іншими особами, присутніми у судовому засіданні, головуючий робить їм попередження про відповідальність за неповагу до суду. При повторному порушенні порядку у залі судового засідання їх за ухвалою суду може бути видалено із зали судового засідання та притягнуто до відповідальності, встановленої законом.
Таким чином, в умові завдання не зазначено що слідчий не виконав певне розпорядження головуючого, відповідно головуючий не робив слідчому ніякого зауваження. Також відповідно до умов завдання не зазначено, що слідчий здійснив повторне порушення порядку в залі судового засідання. Відповідно, можна дійти висновку що в такому випадку відсутні підстави для видалення «іншої особи», тобто слідчого з зали судового засідання. Отже, клопотання адвоката про видалення слідчого із зали судового розгляду, оскільки його участь не передбачена КПК України є необґрунтованим, оскільки для такого видалення немає підстав.
2)Далі, щодо того що адвокат звернувся зі скаргою на незаконне затримання підозрюваного Кравцова. Втім слідчий суддя вказав, що оскарження незаконного затримання не передбачено ст. 303 КПК України, тим більше, не може бути предметом одночасного розгляду з клопотанням про застосування запобіжного заходу, то дані дії слідчого судді є протиправними з огляду на наступне.
Положеннями ст.ст. 3, 8 Конституції України встановлено засади верховенства права. Так, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.
Згідно зі ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ч. 4 ст. 208, п. 6 ч. 3 ст. 42 КПК України, підозрюваний має право вимагати перевірки обґрунтованості його затримання.
Згідно з п. 4 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожний, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікань встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Також, тут необхідно враховувати правову позицію Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловлену у Постанові від 27 травня 2019 року (справа №766/22242/17), згідно з якою, відповідно до частин 2-5 ст. 206 КПК України, якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов`язаний постановити ухвалу, якою має зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з`ясування підстав позбавлення свободи. При цьому слідчий суддя зобов`язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи. Водночас якщо до доставлення такої особи до слідчого судді прокурор, слідчий звернеться з клопотанням про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя зобов`язаний забезпечити проведення у найкоротший строк розгляду цього клопотання. Незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов`язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе: 1) існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; 2) неперевищення граничного строку тримання під вартою; 3) відсутність зволікання у доставленні особи до суду». Отже, ст. 206 КПК України надає слідчому судді специфічні повноваження щодо перевірки наявності підстав позбавлення особи свободи (зокрема наявності судового рішення та ін.) та звільнення такої особи, якщо за результатами такої перевірки відповідних підстав не буде встановлено, або забезпечення проведення у найкоротший строк розгляду клопотання прокурора, слідчого про застосування запобіжного заходу. Таким чином, наведені вище положення ст. 206 КПК мають на меті забезпечення процесуального механізму звільнення слідчим суддею будь-якої особи, яка позбавлена свободи за відсутності судового рішення, та застосовуються саме в таких випадках. При цьому вказаний механізм не включає процедур оскарження рішень, дій чи бездіяльності працівників правоохоронних органів, пов`язаних із затриманням особи в порядку, передбаченому ст. 208 КПК України, post factum, оскільки відповідні заперечення особа може висловити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу та/або під час підготовчого судового засідання й судового розгляду кримінального провадження по суті.
Аналогічного висновку в аналогічній справі дійшов Подільський районний суд м. Київ в ухвалі від 12 листопада 2019 року Справа № 758/11167/19.
3)Далі, щодо того що адвокат наполягав на звільненні Кравцова з під варти, оскільки він був доставлений до суду на розгляд клопотання через 65 годин з моменту фактичного затримання, що не відповідає ч. 2 ст. 211 КПК, то дані вимоги є виправданими та цілком актуальними оскільки відповідно до ч. 2 ст. 211 КПК України, затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше шістдесяти годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу.
В нашому ж випадку особа була доставлена на розгляд клопотання про обрання запобіжного заходу через 65 годин, тобто суб’єкти сторони обвинувачення прострочили допустимий строк на 5 годив, відповідно вони повинні були звільнити особу, однак цього не зробили відповідно порушили вимоги ч. 2 ст. 211 КПК України.
4)Далі, щодо того, що адвокат стверджував, що повідомлення про підозру не погоджено з прокурором, що свідчить про відсутність обґрунтованої підозри, отже відсутні підстави для застосування запобіжного заходу. Втім слідчий суддя не взяв до уваги аргументи захисника та при оцінці обґрунтованості підозри послався на те, що вина підозрюваного повністю підтверджується зібраними по кримінальному провадженню доказами: протоколами огляду місця події, протоколом допиту свідка, протоколом допиту потерпілого, речовими доказами, то дані дії слідчого судді є протиправними, оскільки подання скарги на повідомлення про підозру є реалізацією підозрюваним прав, закріплених у КПК, а саме: пунктом 16 ч. 3 ст. 42 та пунктом
3. Підозрюваний, обвинувачений має право
16) оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді в порядку, передбаченому цим Кодексом;
10 частини 1 статті 303 КПК України.
1. На досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора:
10) повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником;
Зокрема, законодавець каже, що в досудовому розслідуванні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, в тому числі повідомлення слідчого, прокурора про підозру.
По справах у вчиненні кримінального проступку - після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру; якщо йдеться про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, то двох місяців з дня повідомлення особі про підозру. Але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом. Тобто повідомлення про підозру можливо оскаржити тільки в межах досудового розслідування.
Відповідну скаргу слідчому судді може подати підозрюваний, його захисник або законний представник.
Підстави скасування повідомлення про підозру
У КПК немає конкретного переліку підстав для скасування повідомлення про підозру. Однак з аналізу положень статей 276 - 278 КПК можна виділити три види підстав для скасування повідомлення про підозру:
Неналежний суб'єкт складення та вручення повідомлення про підозру, тобто повідомлення про підозру складено слідчим, однак немає відмітки про погодження прокурором (таке повідомлення про підозру є недійсним з моменту його здійснення).
Водночас, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення.
Згідно ч. 2 ст. 194 КПК України, слідчий суддя, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Отже, суд не міг розглядати клопотання про обрання запобіжного заходу, оскільки в нашому випадку повідомлення про підозру є недійсним, відповідно немає і підозрюваного, що повністю унеможливлює розгляд клопотання про обрання запобіжного заходу і тягне за собою винесення слідчим суддею ухвали про відмову у застосуванні запобіжного заходу. Так, відповідно до ч. 2 ст. 117 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення. В нашому випадку підозри немає, відповідно підстав обирати запобіжний захід теє не має.
5)Далі, щодо того що адвокат доказував, що наявність ризику незаконного впливу на потерпілого Васильєва не було зазначено у клопотанні прокурора, тому не може бути взято до уваги слідчим суддею є цілком правомірними та виправданими діями. Оскільки, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, і повинно містити посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу (вплив на потерпілого це п. 3 ч. 1 ст. 117 КПК України).
Стаття 177. Мета і підстави застосування запобіжних заходів
1. Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
В нашому випадку відповідні ризики в клопотанні не зазначені, відповідно і підстав для їх врахування при обранні запобіжного заходу в розумінні ч. 2 ст. 117 КПК України, теж немає.
6)Далі, щодо того що адвокат заявив клопотання про виклик у судове засідання свідка Орешкіна, показання якого мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу. Слідчий суддя відмовив у задоволенні клопотання, пославшись на те, що виклик свідка потребує часу, що може унеможливити розгляд клопотання у строк, встановлений ст.186 КПК, то в даному випадку дії адвоката цілком правомірні, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 193 КПК України, за клопотанням сторін або за власною ініціативою слідчий суддя, суд має право заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу.
Однак тут слід мати на увазі, що суд має право (не зобов’язан) тому він може цілком відмовити у виклику свідка.
Далі, щодо того що адвокат оскаржив ухвалу в апеляційному порядку 17 квітня, пославшись на поважні причини пропущення передбаченого законом 5-денного строку на оскарження. То тут необхідно зазначити, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 309 КПК України, під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні. Та відповідно до ч. 1 ст. 310 КПК України, оскарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку. Тобто такі ухвали підлягають оскарженню, відповідно дії адвоката правомірні. Щодо питання про пропущення строку подання такої скарги, то тут необхідно зазначити що відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК України, апеляційна скарга повертається, якщо апеляційна скарга подана після закінчення строку апеляційного оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.
Відповідно порушення питання про поновлення строку за наявності поважних причин зі сторони адвоката є цілком правомірним, та може бути враховане судом при поновленні строку на оскарження ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу.
Задача 2
Перш за все необхідно зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 176 КПК України, запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Однак, відповідно до умов задачі слідчий звернувся з клопотанням про застосування щодо Архіпова Д.І. запобіжного заходу у вигляді застави, без погодження прокурора тим самим порушим вимогу ч. 4 ст. 176 КПК України.
Далі, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
Однак, відповідно до умов завдання прокурор не довів в клопотанні про обрання запобіжного заходу жодного ризику, передбаченого ст. 177 КПК і суд постановив ухвалу про обравши більш м’який запобіжний захід - особисте зобов’язання, хоча відповідно до ч. 2 ст. 194 КПК України, Слідчий суддя, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Далі, щодо того що слідчий суддя поклав на підозрюваного на невизначений строк наступні обов’язки: 1) прибувати до слідчого, прокурора, суду із встановленою періодичністю; 2) не відлучатися із місця проживання в нічний час; 3) утримуватися від спілкування з підозрілими особами.
То тут необхідно зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 179 КПК України, особисте зобов’язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов’язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов’язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.
Так, згідно з ч. 3 ст. 194 КПК України, слідчий суддя, суд має право зобов’язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті.
В нашому випадку прокурор довів наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України, однак не довів наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. В такому випадку слідчий суддя правомірно зобов’язав Архіпова прибувати до слідчого, прокурора, суду із встановленою періодичністю.
Далі, відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м’який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов’язки, передбачені частинами п’ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
В нашому випадку прокурор довів наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, однак не довів наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Відповідно слідчий суддя не мав право застосувати більш м’який запобіжний захід, ніж той що зазначений в клопотанні, а відповідно не мав права покласти на підозрюваного обов’язки передбачені п.п. 2 та 4 ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: не відлучатися із місця проживання в нічний час; утримуватися від спілкування з підозрілими особами.
Далі, щодо того що слідчий суддя зазначив, що сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку застосування або відмову в застосуванні будь-якого запобіжного заходу протягом 7 днів з дня вручення копії ухвали, то це неправильно, оскільки відповідно п. 3 ч. 2 ст. 395 КПК України, апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу слідчого судді - протягом п’яти днів з дня її оголошення. Також з цього приводу необхідно зазначити правову позицію ВС викладену у Постанові ККС ВС від 27 травня 2019 р., щодо початку обчислення строку на оскарження ухвали слідчого судді. Так ВС зазначив, що якщо слідчий суддя з посиланням на ч. 2 ст. 376 Кримінального процесуального кодексу України постановив ухвалу та оголосив її резолютивну частину, а повний текст ухвали оголосив в інший день, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з дня оголошення резолютивної частини ухвали. Більш детально з даною судовою практикою можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/82188400 окрема думка судді − http://reyestr.court.gov.ua/Review/82218057.