Ім'я файлу: Па́мять.docx
Розширення: docx
Розмір: 22кб.
Дата: 30.09.2021
скачати

Па́м'ять — психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні, наступному відтворенні та забуванні минулого досвіду, дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини[1]. У психології пам'яттю позначають комплекс пізнавальних здібностей і вищих психічних функцій по накопиченню, збереженню та відтворенню знань і навичок. Пам'ять в різних формах і видах притаманна всім вищим істотам. Найрозвиненіший рівень пам'яті характерний для людини.

Види пам'яті класифікують за різними ознаками: методом запам'ятовування, характером переважної психічної активності, тривалістю збереження інформації тощо.

За методом запам'ятовування

мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією;

  • довільна — цілеспрямоване заучування за допомогою спеціальних прийомів. Ефективність запам'ятовування залежить від прийомів та цілей запам'ятовування.

За характером переважної психічної активності

рухова — пам'ять на рухи та їх системи;

  • музична — здатність впізнавати і відтворювати музичний матеріал;

  • емоційна— пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності

  • моторна — запам'ятовування відбувається, коли людина пише;

  • образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, сенсорна;

  • словесно-логічна — запам'ятовується думка у формі понять. Розуміння чогось.

За тривалістю збереження інформації

  • сенсорна пам'ять триває 0,2–0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні;

  • короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу — від кількох секунд до хвилини;

  • довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу;

  • оперативна (короткочасна, безпосередня, робоча)[4] пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.

Похідні види пам'яті

  • Генетична пам'ять — гіпотетична форма пам'яті, що існує незалежно від діяльності головного мозку, кодуючись у генах, і передається від батьків дітям;

  • Біологічна пам'ять — властива всім живим істотам починаючи з одноклітинних, відображає індивідуальний розвиток після народження, адаптацію до зовнішнього середовища (черепаха — море; людина — дихання, ковтання, зір);

  • Психологічна пам'ять — загально психічний процес відображення досвіду людини шляхом засвоєння та подальшого відтворення (забування) будь-якої інформації;

  • Особистісна пам'ять, яка виявляється у новому виді відтворення — спогадах про події з життя (наприклад, дитини, її успіхи в діяльності, взаємостосунки з дорослими й однолітками)[5];

  • Експліцитна пам'ять — на зв'язок між об'єктами, подіями тощо[6].

  • Трансактивна пам'ять — пам'ять, що формується групою людей, що протягом значного проміжку часу працюють над одним проєктом. Кожен з учасників групи володіє специфічною частиною загального обсягу інформації


Особливості короткочасної та довготривалої пам'яті[ред. | ред. код]


Короткочасна пам'ять практично повністю автоматична і працює без будь-якої свідомої установки на запам'ятовування. Людина може охопити поглядом близько семи предметів, запам'ятовуючи у середньому від п'яти до дев'яти одиниць інформації, які вона спроможна точно відтворити через кілька десятків секунд після їхнього пред'явлення. Тому, обґрунтовано вважають, що обсяг короткочасної пам'яті становить (7±2) елементи.

Довготривала пам'ять забезпечує людині тривале збереження знань, умінь і навичок, що потрібні в житті. Різновидом довготривалої пам'яті є автобіографічна пам'ять[8]. Встановлено що інформація найкраще запам'ятовується, якщо до неї повертатися через визначені проміжки часу. Перший становить 15–20 хвилин, що зв'язано з роботою короткочасної пам'яті. Через дві години в людини включаються функції довгострокової пам'яті. Найкраще повернутися до вивченого через вісім годин і через добу. Якщо ж матеріал не повторювати, він буде сприйматися як новий.

Виявляється, що пам'ять не локалізована в якійсь конкретній частині мозку; вона може залежати від зміни шляхів, якими проходять нервові імпульси при їхньому поширенні в мозку. Пам'ять можна тренувати шляхом постійного використання так, щоб між нервовими клітинами (нейронами) мозку установилися чіткі зв'язки. Події, що запам'ятовуються в короткочасній пам'яті, швидко забуваються, у той час як події, що залишилися в довготривалій пам'яті, запам'ятовуються надовго і можуть бути відновлені через багато років.

Пам’ять – це психічний пізнавальний процес, який полягає у фіксації, збереженні та відтворенні попереднього досвіду

Існують такі процеси п’яті:

  • запам’ятовування;

  • відтворення;

  • забування.

Запам’ятовування – один з головних процесів пам’яті. Засадовими стосовного нього є утворення й закріплення тимчасових нервових зв’язків. Чим складніший матеріал, тим складніші й ті тимчасові зв’язки, які утворюють підґрунтя запам’ятовування.

Запам’ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним.

Мимовільне запам’ятовування здійснюється без спе3іально поставленої мети запам’ятати. На мимовільне запам’ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість предметів.

Мимовільному запам’ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам’ятовується значно легше й утримується в нашій свідомості значно довше ніж нецікаве.

Довільне запам’ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер, у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам’ятовування.

Умовами успішного запам’ятовування є:

  • багаторазове, розумно організоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень;

  • розбивка матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць;

  • розуміння тощо.

Відтворення – один із головних процесів пом’яті. Воно є показником міцності запам’ятовування і водночас наслідком цього процесу.

     

Засадою для відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв’язків у корі великих півкуль головного мозку.

Найпростіша форма відтворення – впізнавання.

Впізнавання – це відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним.

При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються всі деталі попереднього ознайомлення з ним.

Неповне впізнання характеризується невизначеністю, труднощами співвідношення об’єкта, що сприймається, з тим, що вже мав місце в попередньому досвіді.

Складнішою формою відтворення є роздування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється.

Згадування може бути актуальним і мимовільним.

Особливою формою довільного відтворення запам’ятованого матеріалу є пригадування. Потреба в пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається згадати те, що необхідно.

Від уміння пригадувати залежить ефективність використання набутих знань, розвиток пам’яті як психічного процесу взагалі.

Один із різновидів довільного відтворення в часі та просторі відтворення образів нашого минулого.

Забування – процес, зворотній у запам’ятовуванні і пролягає у згасанні тимчасових нервових зв’язків. Якщо набуті знання протягом тривалого часу не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Причиною, яка погіршує запам’ятовування може бути негативна індукція, зумовлена змістом матеріалу. Схожий, складний матеріал попереднього заняття ускладнює утворення нових тимчасових нервових зв’язків, знижує ефективність запам’ятовування.

Негативний вплив раніше запам’ятованого матеріалу на засвоєння нового характеризується як практична (така, що діє наперед) інтерференція. З погляду психології недоцільно після математики вивчати фізику або хімію. Негативний вплив наступної діяльності на зв’язки, вироблені в попередній діяльності має назву ретроактивної (такої, що діє зворотно) інтерференції.

Тимчасовою причиною труднощів відтворення може бути сильний імпульс – бажання пригадати, яке індикує гальмування. Гальмування знімається шляхом переведення думки на інші об’єкти.

Швидше забування та інформація, якій належить другорядна роль змісті діяльності. Протягом набагато тривалішого часу утворюється інформація, що несе в діяльності головне смислове навантаження.

Сутність наочно-образного мислення.

Мислення – це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних зв’язках і відношеннях.

Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає можливість наукового пізнання світу, передбачення і прогнозування розвитку подій, практичного опанування закономірностями дійсності, постановки їх на службу своїм потребам і інтересам.

Коли дитина нагромаджує досвід практичних дій, її мислення відбувається за допомогою образів. Замість того щоб здійснювати реальні спроби, вона виконує їх розумово, уявляючи собі можливі дії й результати (процес інтеріоризації). Так виникає наочно-образне мислення. Дуже важливим у цьому процесі є виникнення в мисленні дитини так званої знакової функції - розуміння того, що певні речі та дії можуть використовуватися для визначення інших, служити їхніми замінниками. Цікаво, що, за даними Л. Л. Венгера і В. С. Мухіної, дитина спочатку починає практично користуватися замінниками предметів і дій і тільки на цій основі поступово вловлює зв'язок між позначеннями і тим, що вони позначають.

Наочно-образне мислення в дошкільників та молодших школярів ще безпосереднє і тісно пов'язане з їхнім сприйманням. Вони ще не можуть абстрагуватися від найбільш явних ознак предмета, що зумовлює гак звані феномени П'яже. Так, якщо на очах у дитини змінити форму пластилінової кульки (з цього самого шматочка пластиліну ліплять "ковбаску"), то вона стверджує, що кількість пластиліну збільшилася. Мислення, що протікає у формі наочних образів, не дає можливості дитині зробити правильні висновки й узагальнення.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас