З філософським вченням про матерію безпосередньо пов'язане вчення про свідомість. Співвідношення матерії і свідомості становить суть основного питання філософії

Ім'я файлу: реферат ЗНАЧЕННЯ ФІЛОСОФСЬКОГО ВЧЕННЯ ПРО СВІДОМІСТЬ.docx
Розширення: docx
Розмір: 64кб.
Дата: 23.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
посилення китайського впливу в північній африці.docx

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………….3

1. Сутність і зміст філософського вчення про світогляд………………5

2. Методологічне значення філософського вчення про світогляд для організації навчально-виховного процесу………………………………17

3. ВИСНОВКИ…………………………………………………………...25

4. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………27

ВСТУП

З філософським вченням про матерію безпосередньо пов'язане вчення про свідомість. Співвідношення матерії і свідомості становить суть основного питання філософії. Засвоєння змісту вчення про свідомість формує погляди людей на роль в історії суб'єктивного фактору, стимулює розвиток їх діяльності і спонукає займати активну життєву позицію під час вирішення складних суспільних проблем, у повсякденному житті. Глибоке усвідомлення цього вчення дає можливість всебічно і ґрунтовно осмислити основні завдання і мету формування розвиненої особистості громадянина України, створення здорового морального клімату в суспільстві. У науці й філософії немає складнішої проблеми, ніж проблема свідомості. Свідомість досі залишається загадковим і навіть таємничим явищем, що і є підставою для виникнення нових і підтримки наявних релігійних, містичних і окультних уявлень про її сутність і походження.

Складовим компонентом наукового світогляду є вчення про свідомість як відображення буття та основи діяльності. Вчення про свідомість дає можливість майбутнім офіцерам повніше осмислити роль духовного фактора в бойовому потенціалі Збройних Сил, допомагає цілеспрямовано впливати на морально-психологічний стан воїнів, вірно вирішувати інженерно-психологічні проблеми при створенні систем «людина – бойова техніка».

Проблема свідомості перебуває у центрі уваги багатьох наук. Її вивчають фізіологія, медицина, психологія, кібернетика та деякі інші науки. Аналізом же свідомості в цілому, в контексті діяльності людини та суспільства, займається філософія. Вона намагається відповісти на питання: що таке свідомість; як виникла свідомість людини; якими є її основні властивості, функції та структура.

Перші уявлення про свідомість виникли в стародавні часи. Самоспостереження привело людей до висновку, що в їх головах відбуваються процеси, які відрізняються від процесів у навколишньому середовищі. Наприклад, можуть виникати уявлення про речі, які ми зараз не спостерігаємо; людина може уявляти те, чого ніколи не бачила, може фантазувати, мріяти і т. ін. Тоді ж з'явились думки про існування душі і було поставлено питання: «Що таке душа?», «Як вона співвідноситься з предметним світом?». При відповіді на ці питання погляди філософів розділились.

У релігії душа людини з самого початку розглядається як вияв божественного, надприродного розуму. Вона є «іскрою Божою», яку Бог забирає, коли карає людину.

Об'єктивні ідеалісти (Платон, Георг Гегель) розглядали свідомість як духовну субстанцію, що існує поза і до матеріальних речей; зовнішній світ, на їх думку, визначається світом ідей, абсолютним духом, світовим розумом або волею, які утворюють внутрішню сутність предметів, що чуттєво сприймаються.

Суб'єктивні ідеалісти (Джордж Берклі, Ернст Мах, Девід Юм) виходили з абсолютної несумісності матерії і свідомості, але вважали справжньою реальністю лише відчуття людини; речі, на їх думку, становлять вторинне буття, похідне від відчуттів.

Філософський дуалізм розглядав душу і тіло як незалежні одне від одного начала. Biн теж не зміг пояснити суть взаємозв'язку психічних і фізіологічних процесів у організмі людини.

Матеріалісти минулого в дискусіях з ідеалістами відкидали ідею про надприродний характер свідомості та її субстанціальність і доводили, що джерело свідомості міститься в матерії. Однак вирішити питання, як свідомість виникає в процесі розвитку матерії, їм не вдалося.

1. Сутність і зміст філософського вчення про свідомість

Як же виникла, сформувалась свідомість? У чому її суть? Яка ж структура свідомості, які функції виконує свідомість? Насамперед, щоб відповісти на такі питання, варто з’ясувати, визначити суть поняття відображення. Відображення – це загальна фундаментальна, невід’ємна і об’єктивна властивість матерії, воно настільки ж об’єктивне, як й інші його властивості: рух, час і простір. Відображення це особлива властивість кожного матеріального предмета (суб’єкт відображення) реагувати на вплив інших взаємодіючих з ним матеріальних предметів (об’єктів). Співвідношення основних форм руху матерії і етапів розвитку відображення видно з характеристики різних видів матерії, її рухів та ін.

Форма руху матерії	Етапи розвитку відображення
Нежива природа	Інформаційне (пасивне) відображення
Життя	Активно-пристосовуване відображення
Суспільство	Свідомість (активно-перетворювальне відображення)

Цим етапам відповідають певні форми відображення.

Фізико-хімічне відображення відбувається за законами механіки, фізики, хімії. Таке відображення має пасивний характер. Слід не оцінюється об’єктом, на якому він з’явився. Особливість фізико-хімічного відображення полягає в тому, що воно може здійснюватися тільки в безпосередньому контакті. Наслідки таких контактів несуть певну інформацію про характер взаємодії. Річні кільця на зрізі дерева, наприклад, можуть розповісти про кліматичні умови в різні роки. Тому важливою рисою будь-якого відображення є інформативність. Один об’єкт залишає про себе пам’ять в іншому, і ця пам’ять зберігається протягом певного часу. Отже, відображення – це загальна властивість матерії, яка полягає в інформаційному відтворенні особливостей відображуваного предмета. Фізіологічне відображення виникає на початковій сходинці розвитку живої природи і притаманне одноклітинним структурам. Простішою формою відображення є подразливість. Ця властивість живих організмів вибірково реагувати на фізико-хімічні чинники знаходить свій вияв у активних реакціях на фактори, які мають безпосереднє біологічне значення для організму. Разом з тим організм не помічає їх, якщо дія не спрямована прямо на нього. На основі подразливості можливе лише пасивне пристосування до середовища. Це означає, що найпростіший організм тільки вибирає більш сприятливі умови існування серед наявних, але сам їх не шукає і тим більше не створює.

Психічне відображення виникає на більш високому етапі розвитку живої природи. Особливе значення мало виникнення нервових клітин, які спеціалізувалися на аналізі сигналів від зовнішніх подразнень. Поступово відбувається диференціація функцій між нервовими клітинами. Одні спеціалізуються на сприйнятті світлових сигналів, інші – звукових, треті – смакових і тощо. Таким чином, виникають окремі спеціалізовані органи відчуттів і розгалужена нервова система, яка узгоджує їхню діяльність. Це знаменує появу окремої форми відображення-чутливості, тобто відображення у формі відчуттів, сприйнять і уявлень. Поява чутливості означає перехід від пасивного пристосування до активно-пошукової орієнтаційної діяльності, яка здійснюється у формі спадкової інстинктивної або індивідуально-набутої поведінки. Інстинктивне відображення характерне для всіх безхребетних. Воно полягає в тому, що в стереотипних ситуаціях усі представники певного біологічного виду поводяться однаково. На перший погляд їхні дії здаються свідомими і цілеспрямованими, але насправді вони зумовлені спадковими механізмами і вони втрачають усякий зміст, якщо змінити умови.

На якісно вищий щабель піднімається відображення хребетних, у яких з’являється головний мозок і центральна нервова система. Спосіб відображення навколишнього світу з допомогою головного мозку називається психікою. Її суть полягає в тому, що у високоорганізованих тварин, крім безумовних рефлексів (інстинктів), утворюються також умовні рефлекси, які стають основою більш складної індивідуально-набутої і орієнтаційної поведінки. Умовні рефлекси – це тимчасові нервові зв’язки, які виникають внаслідок того, що організм протягом певного часу піддається дії одних і тих самих або схожих факторів. Механізм їхньої дії спирається на відкритий І. Павловим принцип «зворотного зв’язку», завдання якого – постійно повідомляти мозок про те, що відбувається в керованій ним системі і навколишньому середовищі. Причому іде сигналізація не тільки про роботу того чи іншого органу, але й про ефект цієї роботи, що дає можливість коригувати свою поведінку. Отже, умовні рефлекси виконують роль сигналізатора, попереджаючи про події, які повинні відбуватися, що є необхідною умовою «випереджального відображення».

Носієм відображення у формі свідомості є людина, яка вийшла з надр тваринного царства. Психіка тварин була тією біологічною передумовою, на якій розвивалася людська свідомість. Незважаючи на генетичну спільність психіки людини з психікою тварин, їхнє відображення не слід ототожнювати. Свідомість – це вища форма відображення. Вона має принципово інший характер і знаходить свій вияв:

по-перше, в тому, що більш глибокого і усвідомленого змісту набуває чуттєве відображення, тобто над відображенням виникає своєрідна надбудова – абстрагування, яке полягає у розумовому ізолюванні, вирізненні певного предмета, відношення, властивості з сукупності предметів, відношень, властивостей. Абстрагування є способом перероблення споглядання і уявлень у поняття. Воно розчленовує, розриває, омертвляє, обрублює, схематизує цілісну, рухому дійсність. В окремо взятій абстракції суб’єкт відходить від дійсності, проте саме це забезпечує вивчення окремих сторін предмета в чистому вигляді і, таким чином, проникнення в їхню сутність;

по-друге, в тому, що свідомість відображає світ не в чуттєво–наочних, а в ідеальних образах. Що це за образи? Що таке ідеальне? При розгляді категорії «ідеальне» треба мати на увазі, що ідеальне характеризує насамперед гносеологічне відношення свідомості до буття, виявляючи принципову відмінність між відображенням і відображуваним, образом і об’єктом. Ця відмінність полягає в тому, що ідеальні образи, які відтворюють властивості реальних об’єктів, самі цих властивостей не мають. Ідеальному образу не властиві ніякі фізичні, хімічні та інші ознаки матеріальних об’єктів. Вони не мають ані просторових розмірів, ані геометричних форм, ані об’єму, ані маси тощо. Образ троянди не пахне, а від образу вогню навіть цигарку не запалиш. Ідеальне – це те, що існує і водночас не існує. Його немає як особливої субстанції, що існує поряд з матерією, але воно є як суб’єктивна реальність. Суб’єктивність означає, що ідеальне завжди належить суб’єкту, людині або групі людей і не існує без свого носія, тому на змісті образів і понять свідомості відбиваються особливості життєвого досвіду його носія, його інтереси, почуття, настрої, переживання. Суб’єктивність також означає неповноту відображення, яка пов’язана з тим, що у відчуттях дається не дзеркальна копія, а більш-менш наближене відтворення властивостей предмета;

по-третє, в тому, що людське відображення має не пристосувальний, а активно-перетворювальний характер. Людину не задовольняє те, що їй дала природа, і вона прагне змінити життя так, щоб воно відповідало її потребам. Це людина передусім здійснює у своїй свідомості. Зміст свідомості так чи інакше практично реалізується. Але перед цим він набуває характеру задуму, або ідеї. Ідея – не тільки знання, але й планування того, що має бути. Ідея – поняття, орієнтоване на практичну реалізацію. Людина спочатку у свідомості створює, конструює нове – проекти будівель, машин, технологічні процеси, а потім втілює їх у дійсність за допомогою праці. Потреби людини, відображаючись у свідомості, набувають характеру мети, тобто ідеальної моделі бажаного майбутнього. Реалізуючись у практичний діяльності, мета матеріалізується в предметній формі, у формах реально існуючих предметів, яких раніше не існувало в природі.

Як же виникла свідомість, завдяки яким передумовам? Безумовно, дуже важливу роль у становленні свідомості відіграли біологічні передумови. До загальних біологічних передумов появи свідомості належать: виникнення живих організмів, диференціація живої матерії, поява нервових клітин і нервової системи, а також поступовий розвиток центральної нервової системи, особливо головного мозку. Безпосередні біологічні передумови появи свідомості пов’язані з еволюцією давніх антропоїдів – спільних предків людини і сучасних людиноподібних мавп. Їхня анатомія містила в собі ті біологічні, природні особливості, розвиток яких в умовах соціальної форми життєдіяльності привів до формування свідомості. Звичайно, антропологи до безпосередніх біологічних передумов появи свідомості відносять так звану «гомінідну тріаду» (прямоходіння, рука, мозок). Прямоходіння (головна ознака в гомінідній тріаді), властиве рамапітекам, стало основою для подальшої перебудови морфології в гомінідному напрямку, вирішальним кроком на шляху до людини. В зрілій формі ознака ортоградності (прямоходіння) виявляється у австралопітеків. Вільна від функцій локомоції рука – інша фундаментальна ознака в гомінідній тріаді. Розвиток руки став необхідною умовою вдосконалення орудійної діяльності. Австралопітеки могли створити штучні кам’яні знаряддя, що, крім того, стало безпосередньою біологічною передумовою трудової діяльності людини. Третій елемент гомінідної тріади, органічно зпов’язаний з прямоходінням і звільненням руки від локомоції, – розвинений головний мозок австралопітеків. Результати досліджень вищої нервової діяльності, проведених антропологами, палеоневрологами, фізіологами, психологами, переконливо свідчать про наявність тісного зв’язку розвитку мозку і руки приматів з розвитком мозку і руки людини. Мозок кита приблизно в 500 раз легший від його тіла, мозок лева – приблизно в 150 раз, а мозок людини легший її тіла лише в 50–60 раз. Об’єм мозку шимпанзе складає 400 куб. см. Середня місткість мозкової коробки у яванських пітекантропів була 900 куб. см, у китайських давніх людей, або синантропів, – близько 1050 куб. см, у неандертальців – 1300–1400 куб. см, тобто місткість була такою ж, як і у людей сучасного типу.

Окрім «гомінідної тріади», слід також віднести до біологічних передумов появи свідомості розвиток першої сигнальної системи вищих тварин, звукових і рухових засобів інформації. Історично сигнальна система мавп є своєрідною прелюдією мовного спілкування. Однією з найважливіших передумов появи свідомості є стадний спосіб життя безпосередніх предків людини. Стадність не виходить за рамки біологічних ознак, але в процесі гомінізації поступово перетворюється з форми взаємозв’язку осіб у співтоваристві в форму колективної діяльності людини. Прогрес стадної організації у австралопітеків став важливою об’єктивною передумовою появи зачатків суспільної організації. Такі біологічні передумови, що сприяли виникненню свідомості людини. Однак їх зовсім недостатньо для перетворення можливості в дійсність.

Вирішальну роль у виникненні і розвитку свідомості відіграли соціальні умови, а саме: праця; мовне спілкування, зародження членороздільної мови; утворення общинних зв’язків, життя в людському колективі. Праця, трудова діяльність людей, що формуються, виступає головним фактором становлення свідомості. Життєдіяльність тварини, що носить активний, пристосувальний характер, зводиться до безпосереднього природного задоволення її біологічних потреб. Усі об’єкти природи для тварини мають суто біологічний сенс. Тварина їх бачить з позиції своїх інстинктивних потреб: голоду, самозбереження, розмноження та ін. При цьому сукупність потреб: «запрограмована» в тілі тварини спадково. Людина ж не пристосовується до природи, а перетворює її, бере від природи все своєю працею, за винятком того малого, що природа дає в готовому вигляді (плоди, ягоди тощо). Праця починається з виготовлення знарядь праці,спочатку за допомогою природних органів тіла (на що в кращому випадку здатні людиноподібні мавпи), а після – за допомогою інших знарядь праці.

Перехід від примітивної орудійної діяльності, притаманної тваринам, до виготовлення знарядь праці за допомогою інших знарядь, створених людиною, включає три періоди або стадії: перший – орудійно-пристосувальні дії вищих мавп (від дріопітеків до австралопітеків); другий – трудова діяльність людей, що формуються (презинджантроп, пітекантроп, синантроп та ін.); третій – праця людей сучасного фізичного типу.

На стадії знаряддєво-пристосувальної діяльності відбувається перехід від одиничного, випадкового до систематичного використання природних предметів у якості знарядь здобування їжі, захисту та ін. Під впливом орудійної діяльності розвивалася передсвідома психіка антропоїдів, встановлювались найпростіші зв’язки між предметами. Основам трудового процесу відповідали форми наочно-дієвого, «ручного» мислення, включаючого елементи аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, безпосередньо вплетених у предметну діяльність.

На стадії трудової діяльності людей, що формуються, відбувається перехід від орудійно-пристосувальних дій антропоїдів до постійного пробудження свідомості. Систематична трудова діяльність змінила анатомію людини, сприяла швидкому розвитку мозку. За порівняно короткий період (3–4 млн. Років) об’єм мозку зріс від 500 куб. см до 1400–1500 куб. см. Створення найпростіших знарядь праці визначило виділення людини з тваринного стану. Процес виготовлення знарядь поступово удосконалює вищу нервову діяльність. Мислення набуває елементів самостійності і спочатку існує в формі наочно-образного, а потім набуває дедалі більш абстрактно-образного мислення.

На третій, вищій стадії свого розвитку праця набуває власне людського характеру. Її найважливішими особливостями стають застосування різноманітних штучних знарядь, розподіл праці, творчий характер процесу створення нових предметів та ін. Розвиненому трудовому процесу відповідає абстрактне, понятійне мислення, розум людини. Свідомість перетворюється у відносно самостійну активну форму діяльності. Праця породжує розум, свідомість людини, а свідомість раціоналізує працю, робить її цілеспрямованою.

Отже, в ході трудової діяльності виявляється, по-перше, людина, що розвивається, переборює обмеженість своїх фізичних можливостей і виходить за межі чисто біологічних потреб. По-друге, в праці людина одержує все нові і нові відомості про об’єктивні властивості речей: каміння, дерева, шкіри та ін. Речі починають розглядатися нею предметно, об’єктивно. По-третє, в процесі праці змінюється сама людина, її органи почуттів та інтелектуальний хист. Рука формується не тільки як орган праці, але й як орган свідомості, оскільки удосконалюється її дотиковий хист через численні дотики до знарядь і предметів праці. Координація рухів у праці стимулює розвиток зору, а в процесі трудового спілкування мова, що розвивається, веде до вдосконалення слуху. Специфічно людського характеру набувають й інші органи почуттів. Праця формує спроможність до спрямування мети і передбачення. Передбачення починається з осмислення зв’язків між попередніми явищами і подіями. Людське передбачення, прагнення до досягнення мети знаходиться під контролем розуму. Цим людське передбачення відрізняється від відображення, що випереджає, у тварин.

Другим фактором виникнення і розвитку свідомості є мова, членороздільна мова. Завдяки мові свідомість формується і розвивається як духовний продукт життя суспільства, здійснюється наступність людської діяльності і спілкування. У вищих тварин є початки звукової сигналізації. Але все ж таки це не мова в справжньому розумінні. Сигналізація тварин заснована на відчуттях і елементарних уявленнях. Відомий фізіолог Іван Павлович Павлов називав їх першою сигнальною системою. Така сигналізація не має правил комбінування, тому інформація, що передається нею, дуже обмежена. Сигналізація тварин здатна висловити стільки ж одиниць інформації, скільки є окремих сигналів, тоді як будь-яка людська мова може передати і висловити необмежене число різноманітних знань. Мова людини – це друга сигнальна система. Вона виникла історично в процесі трудової і суспільної діяльності людей і є найважливішим інструментом пізнання і перетворення навколишнього світу та самої людини. Головна характерна особливість такої сигнальної системи полягає в тому, що, оперуючи умовними знаками – словами і збудованими з них реченнями, – людина може вийти за межі інстинктів і виробити необмежені за обсягом і різноманітністю знання. Мовна діяльність, що виникла в праці як основа і засіб розвитку мислення і свідомості, є характерною рисою людини. Мова виконує в суспільстві безліч функцій: номінативну (спроможність мови називати речі, наприклад будинок, автомат, військовослужбовець), пізнавальну (участь в процесі пізнання), інформативну (спроможність зберігати і передавати інформацію), комунікативну (участь в процесі особистого спілкування) тощо.

Третім фактором виникнення свідомості є соціальність, суспільний характер життєдіяльності. Носієм і суб’єктом свідомості є суспільна людина. Свідомість – продукт суспільства і суспільного розвитку. Соціальність людини докорінно відрізняється від стадності (стайності) тварин. Фактором, що об’єднує тварин у зграю або стадо, є біологічна доцільність (потреба) такого об’єднання. Зграя – це немовби теж єдиний біологічний організм, в якому його функції поділені між окремими особами. Головне в людській кооперації – залежність від систематичного використання і відтворення знарядь праці. Об’єднання людей в колективи диктується необхідністю збереження і відтворення «другої природи», тобто світу штучних знарядь праці і засобів.

Трудова діяльність людей кладе кінець їхній абсолютній залежності від природи, змінює їхній спосіб життя. Їхнє природно-стадне буття замінюється суспільним. Застосування різноманітних засобів праці в їх сукупності приводить до необхідності координувати свої трудові умови. Так утворюється певна система технологічних виробничих відносин в їх спільній праці. Здійснюючи процес виробництва, люди створюють суспільство з певною системою різноманітних суспільних відносин.

Включаючись у таку систему відносин, людина виконує певні функції (ролі), яких суспільство від неї чекає. Але, щоб успішно реалізувати свої функції, людина повинна засвоїти певні норми і порядок діяльності, тобто отримати відомі знання, вміння і навички. Тільки певний вплив на об’єкт може привести до очікуваного результату. Цей зразок дій індивіду дає суспільство і висловлює його в вигляді певних норм діяльності і поведінки. Діяльність за заздалегідь виробленим зразком вимагає постійного порівняння своїх дій з цим зразком, контролю над своїми діями. В процесі контролю і самоконтролю людина вимушена усвідомити весь хід своєї діяльності і її результати, виробити в собі уміння управляти своєю поведінкою. Отже, для виникнення свідомості складалися необхідні певні біологічні передумови, які, однак, безпосередньо не створюють її. Свідомість виникає на соціальній основі, є продуктом суспільства і суспільного розвитку, має не індивідуально-психологічну, а насамперед суспільно-історичну природу.

Свідомість-це діяльне відображення навколишнього світу. А відображення є процесом і результатом встановлення відповідності щодо структур будь-яких систем, які взаємодіють і впливають на їхнє подальше існування.

Існує декілька концепцій свідомості:

ідеалістична (свідомість відривається від природи й людини, їй приписується незалежне від матеріального носія субстанціональне існування, вона обожнюється, може бути виведена із самої себе);

матеріалістична (свідомість є властивістю високоорганізованої матерії, її активною формою відображення дійсності);

дуалістична (свідомість так само первісна, як і матерія, є вічною або створеною разом з матерією);

вульгарно-матеріалістична (свідомість матеріальна, тобто має не тільки матеріальне походження, а й матеріальну сутність і структуру);

феноменологічна (чиста свідомість, що звільнена від людських установок; світ є її корелятом, результатом конструювання і пізнається в процесі споглядання);

суб’єктивістська (свідомість є чистою суб’єктивністю, іманентністю, вона абсолютна);

структуралістська (свідомість є результатом взаємодії трьох «об’єктивностей»: структури, несвідомого і мови);

біхевіористська (свідомість — це різноманітні психічні стани, що неодмінно виявляються через рухові реакції);

діалектико-матеріалістична (ідеальне є результатом відображення матеріального і детермінується суспільно-історичними процесами).

Основні характеристики свідомості: універсальність, об’єктивність, цілеспрямованість, творчість, опосередкованість мовою, соціалізованість, поліструктурність.

Основні структурні елементи свідомості:

знання
мислення
почуття та емоції
пам'ять
увага
воля
самосвідомість
рефлексія
усвідомленість
беззсвідоме

Сучасна матеріалістична філософія розглядає свідомість як ступінь у розвитку властивості відображення, пов'язану з виникненням людського суспільства. Аналізуючи взаємовідношення матерії і свідомості, ця філософія доходить висновку, що свідомість — це вища, притаманна лише людині, форма відображення об'єктивної дійсності, властивість не усієї матерії, а тільки особливо організованої — головного мозку людини.

Наукова філософія доводить, що форми свідомості виникають у головному мозку людини тільки в результаті дії об'єктивних предметів і явищ, їх властивостей, що діють на органи чуття людини. У результаті з'являються подразнення, які нервовими каналами передаються до головного мозку, де виникають відповідні відчуття, сприйняття і уявлення. На їх основі потім утворюються більш складні форми свідомості: поняття, судження і умовиводи. Всі вони є образами, тобто відображенням, предметів і явищ, які об'єктивно існують.

Сутність свідомості багатоаспектна, її онтологічний аспект полягає в тому, що свідомість вторинна, похідна віл матерії як за джерелом, так і за способами і формами функціонування; гносеологічний аспект (гносеологія (від грец. γνώσις — «пізнання» і λόγος — «вчення, наука») — теорія пізнання, розділ філософії) -у тому, що свідомість є вищою формою відображення, суб'єктивним образом об'єктивного світу; природничо-науковий аспект — у тому, що свідомість є властивістю особливо організованої матерії, тобто головного мозку людини (свідомість є там і тоді, де і коли функціонує головний мозок людини); соціально-історичний аспект-у тому, що свідомість є результатом соціалізації людини, прогресу людини і суспільства.

3. Методологічне значення філософського вчення про світогляд для організації навчально-виховного процесу

У теорії військового виховання і навчання провідним та найширшим поняттям є виховний процес. У зв’язку з важливістю цього процесу досить актуальним є з’ясування його змісту. Це пов’язано ще з тим, що у педагогічній науці немає чіткого однозначного визначення категорії «процес виховання чи виховний процес». Вихідними поняттями є «процес» і «виховання».Саме поняття процес походить від латинського слова «processus», яке означає проходження, просування вперед.

Процес – це зміна стану системи виховання військовослужбовців як цілісного військово-педагогічного явища, послідовне поступове просування вперед для досягнення цілей виховання, розвитку і психологічної підготовки військовослужбовців та військових підрозділів, гармонійного формування і розвитку особистості військовослужбовця.

Виховання – процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів”.

Процес виховання – цілісний процес, в якому органічно поєднані змістова і процесуальна сторони. Змістова сторона процесу виховання характеризує сукупність виховних цілей. Процесуальна – характеризує самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя й учня, що включає організацію і функціонування системи виховної діяльності й самовиховання учнів, спрямованої на реалізацію виховних цілей і формування позитивного досвіду самовдосконалення учнів.

Його основним завданням є формування і розвиток особистості вихованця на основі:

наукового світогляду,
духовності,
активної життєвої настанови,
переконаності,
сукупності знань, навичок, умінь,
основ професійної майстерності.

Специфічним різновидом свідомості і важливим її компонентом виступає самосвідомість. У широкому спектрі поняття «самосвідомість» означає усвідомлення людиною самої себе: своїх почуттів, думок, дій, мотивів поведінки, свого становища в суспільстві та ін. Іншими словами, це знання і розуміння себе як особистості, виділення і відзнака свого Я від навколишньої дійсності. Знання включає в себе ту частину світогляду, що характеризує для людини її суть і соціальну роль. Концентруючи в собі емоційну, інтелектуальну і вольову сфери духовного світу воїна, самосвідомість інколи вирішально визначає поведінку і діяльність воїна в мирний і в воєнний період. Самосвідомість виконує життєво необхідні функції самопізнання і самооцінки, саморегулювання і самоконтролю, виражає ступінь готовності воїна до бою, можливості його самовіддачі, міру його героїзму і самопожертви, що є важливим фактором перемог або поразок на війні.

За своєю суттю самосвідомість є відображення. Однак це відображення особливого складу. Коли йдеться про відображення людиною зовнішнього світу, то різниця між суб’єктом і об’єктом очевидна: суб’єкт – це людина, а об’єкт – це те, на що направлена відбивна діяльність людини. По-іншому складаються справи в процесі самосвідомості, коли і суб’єкт, і об’єкт є однією і тією ж людиною: сама людина, її свідомість, психіка перестають бути «монолітним» суб’єктом, а розчленовуються на об’єкт і суб’єкт. Звичне розмежування дійсності на об’єктивну, як зовнішню для суб’єкта, і суб’єктивну, як внутрішню для нього, в акті самосвідомості змінюється. Виявляється, що і в духовному світі людини не все суб’єктивно. Свідомість сама може ставати об’єктом пізнання і діяльності, хоча духовний світ особистості по своїй суті ідеальний. Тут відбувається відображення ідеального в ідеальному на основі внутрішнього роздроблення духовного світу людини на суб’єкт і об’єкт. В суті, це вже відображення відображення.

Самосвідомість є суб’єктивним образом суб’єктивного світу. Як усякий суб’єктивний образ – ідеальне. Але ця ідеальність специфічна: це вторинна, так би мовити, піднесена до квадрата ідеальність. Компоненти суспільної і індивідуальної свідомості, що складають Я даної особистості, в процесі самосвідомості не рівноцінні. Найчастіше суб’єктом самосвідомості виступає та частина Я, що властива «людині взагалі» – представнику суспільства, носію соціальних норм і оцінок, пізнавальних форм і системи знання. Інакше кажучи, це немовби відірвана від конкретної особистості її «суспільна модель», розглянута з боку всіх соціально-якісних параметрів суспільства. Свідомість особи - це засвоєна даною людиною сума знань, культурних і етичних цінностей, духовної атмосфери суспільства. Роль суб’єкта власної самосвідомості людина може виконати лише в тій мірі, в якій є носієм суспільної свідомості і культури суспільства. Чим повніша трансформація суспільного в індивідуальне, об’єктивного в суб’єктивне, тим ширші можливості самосвідомості особистості. В такому розумінні виховання і навчання воїнів виступають передумовою і основою їхнього самовиховання і самоосвіти.

Самосвідомість – не тільки відображення, але й відносини, ставлення. Перше характеризується знанням, друге – відчуттям, переживанням. Отже, самосвідомість є знанням і переживанням людиною самої себе. Ставлення особистості до себе не дане їй одвічно, а має соціальну природу і безупинно розвивається. В ході життєдіяльності людина зазнає постійних змін, що фіксуються в акті самосвідомості. Якщо нова інформація суперечить змісту сформованій системі знань особистості, то виникає пізнавальний дисонанс, в результаті якого здійснюється реорганізація інформаційної структури особистості. Процес взаємодії людського Я з не-Я завжди приводить до певних новоутворень у психіці, знаменує новий ступінь у розвитку людини і самосвідомості, супроводжується звичайно гострими емоційними переживаннями. Емоційні переживання необхідно враховувати, скажімо, в роботі з молодими воїнами на початку їхньої служби, а також при призначенні на нову посаду, при зміні військових колективів, на першому етапі вирішення завдань бойової і гуманітарної підготовки тощо. Обов’язком командирів і начальників у таких випадках є забезпечення перших успіхів у службі, стимулювання стенічних (позитивних) почуттів воїнів, оптимальне введення їх у стрій, гармонійне поєднання минулого досвіду людини з її новими ролями. Все це сприяє розвитку самосвідомості людини-воїна, підвищенню морально-психологічного потенціалу.

Компонентом свідомості виступає емоційна сфера в тих межах, в яких емоції усвідомлюються людиною. Емоційні процеси свідомості відбивають стан внутрішнього світу людини, її ставлення до об’єктів зовнішнього світу, до інших людей, до самої себе. Емоції – це завжди вираження оцінки чогось або когось. Емоції відіграють роль ціннісного лічильника або шкали оцінок свідомості. Природа емоцій двоєдина: їхнє пізнавально-інформаційні властивості злиті з цінно-оціночними. Тому емоційні механізми свідомості працюють за принципом взаємної оціночно-когнітивної кореляції. Як правило, емоції поділяються відповідно з позитивними (радість, захоплення тощо) і негативними (горе, гнів, тривога, страх тощо) валентностями, а також стану емоційної байдужості. Диференціальна шкала емоційно-оціночних реакцій свідомості виявляється у властивостях переживань. Переживання як акти свідомості не зводяться до емоційного наслідування або зараження, за допомогою яких може досягатися проста схожість (подібність) емоційних понять і образів з певними предметами, діями людей або людськими відносинами. Суть переживань полягає в творчому хисті людини до перевтілення, в умінні відмовитися від зовнішності для того, щоб передати внутрішній сенс (значення) інформації. Ціннісно-оціночна роль переживань або переживань як процесу переоцінки цінностей реалізується в культуротворчій діяльності людини.

У стимулюванні свідомих процесів велику роль відіграє воля – свідоме і цілеспрямоване регулювання людиною своєї діяльності. На шляху до мети (особливо до шуканої мети) люди зустрічають труднощі, що вимагають вольових зусиль для їх подолання. Серед основних якостей волі, як правило, виділяють мотивованість, доцільність, вибірковість, довільність, вирішуваність. Основа вольової регуляції – взаємозв’язки мотивів і мети свідомої діяльності людини. Мотиви спонукають почати реалізацію досягнення мети. Енергетико-інформаційний потенціал мотивів «запускає» в хід процеси свідомості у певному напрямку. Характер мотивів може змінюватися і вже в зміненому вигляді брати участь в корегуванні життєдіяльності людини. Воля як сила життя, за зауваженням Фрідріха Ніцше, стверджує себе, тоді як прояв безвілля є вираженням заперечення життя. Кульмінація вольових зусиль припадає на вибір шляхів досягнення мети, альтернативи рішення проблеми або прийняття рішення. Людська свідомість постійно перебуває під впливом вольової регуляції з притаманними їй особливостями.

Розгляд структури свідомості дозволяє чіткіше виявити ті функції, які реалізує свідомість. Основними функціями свідомості є: інформаційно-пізнавальна, акумулятивна, аксіологічна, постановка мети, творча, комунікативна, регулятивно-управлінська та інші.

Докорінною, головною функцією свідомості є інформаційно-пізнавальна (або відображувальна) – здобуття людиною знань про навколишню дійсність і про її саму. Ця функція є всеохоплюючою, і з неї випливають усі інші. Інформаційно-пізнавальна функція має не пасивний, а активний, евристичний характер, тобто свідомість володіє властивістю випереджувального відбиття дійсності. Саме випереджувальне відображення дозволяє формувати гіпотези і в сфері військової теорії, прогнозувати розвиток бойової обстановки, передбачати хід бойових дій.

Інформаційно-пізнавальна функція свідомості зумовлює акумулятивну (накопичувальну) функцію, яка полягає в тому, що в пам’яті людини осідають, накопичуються знання, які за необхідністю актуалізуються, відтворюються і служать засобом реалізації інших функцій свідомості. Чим багатша пам’ять людини, її ерудиція, тим легше їй прийняти оптимальне рішення. Тому накопичування знань для військовослужбовця стає умовою успішного виконання ним своїх службових обов’язків.

Інформаційно-пізнавальна функція породжує і функцію вироблення ставлення людини до зовнішнього і внутрішнього світу. Ці функції перехрещуються між собою: відображення є одним із проявів ставлення, а відносини між об’єктом і суб’єктом є різновид відображення, знання. Подібне ставлення виступає насамперед у формі оцінки. Тому функція відносин породжує функцію аксіологічну (або оціночну). Оцінка служить життєвим орієнтиром людини, визначає спрямування теоретичної і практичної діяльності. Факторами, що впливають на характер оцінки тієї або іншої інформації, виступають духовні цінності людини – її світогляд, ідеали, мета, моральні норми, потреби, інтереси, а критерієм істинності оцінки – практика. Так, в основі оцінки гідності особи воїна лежить аналіз його військової діяльності, його реальної готовності захищати Вітчизну. Оціночна функція безпосередньо переходить у функцію постановки мети. Мета людини породжена насамперед об’єктивним світом, однак це зовсім не виключає суб’єктивних моментів постановки мети. Мета народжується у боротьбі різноманітних мотивів, одні з яких визначаються обставинами, інші – інтересами, прагненнями і оцінками особистості. З одного боку, мета змикається з інтересом як з усвідомленою потребою (конкретна мета або мета діяльності), з іншого – ототожнюється з ідеалом (абстрактна мета або мета-ідеал). З функціональної точки зору абстрактна мета – це синтез конкретної мети.

Функція поставленої мети переростає в творчу функцію свідомості. Творчість – це постановка мети нового, чого ще немає в дійсності. Відображення в творчій свідомості – образ, створений людиною, образ майбутнього. Творча свідомість є одним із вищих проявів активності. Саме наявність творчого елементу в діяльності військових кадрів і визначає їхню спроможність розвивати теорію і практику військової справи.

Однією з функцій свідомості виступає комунікативна (функція зв’язку), зумовлена тим, що люди беруть участь у спільній праці і потребують постійного спілкування. Цей зв’язок думок здійснюється через мову (звукову), технічні засоби (тексти, закодовану інформацію). Для військовослужбовців надзвичайно важливо знайти для передачі інформації такий код, який би був зрозумілий і доступний воїнам і недосяжний або важкодоступний для військовослужбовців противника. Варто мати на увазі, що в письмових текстах (книгах, журналах, газетах і т. п.) викладені не знання, а лише інформація. Щоб інформація стала знаннями, повинна бути суб’єктивована. Ось чому розповсюдження газет, журналів служить умовою, але не гарантією того, що викладена в них інформація стане знаннями. Необхідні додаткові зусилля, спрямовані на перетворення інформації в знання – суб’єктивне надбання.

Різновидом і найважливішим розвитком комунікативної функції є регулятивно-управлінська функція, яка немовби містить логічний цикл свідомості особистості. Свідомість існує для практики, і якщо попередні функції лише готували рішення людини на дію, вчинок, то ця функція реалізує це рішення через регуляцію діяльності та керування нею. В найпростішому вигляді ця функція виступає реакцією людини на відбиті її свідомістю зовнішні предмети або процеси: прийняти, відхилити, змінити тощо. Більш поширено вона проявляється в ході творчого створення нових об’єктів, коли свідомість не просто спрямовує діяльність, але й постійно вимірює і корегує розходження між образом-метою і проміжними результатами діяльності. Виконання такої функції вимагає найбільшої вольової, емоційної й інтелектуальної напруги, особливо там, де рішення пов’язане з ризиком, а його реалізація – з подоланням труднощів і небезпекою, що характерно для військової справи. Такі основні функції свідомості. Лише гармонійний їх розвиток дасть у підсумку справді сильну інтелектуально і духовно особистість, і це не можна не враховувати в процесі навчання, виховання і самовиховання воїнів.

Свідомість не вичерпує всього багатства психічного життя людини. Поряд із свідомістю в психіці людини існує ще сфера несвідомого. Несвідоме – це сукупність психічних явищ, станів і дій, що лежать поза сферою людського розуму, підсвідомих і таких, що не піддаються, принаймні в даний момент, контролю з боку свідомості. Несвідомими є сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності тощо. Несвідоме і свідоме є двома відносно самостійними сторонами єдиної психічної реальності людини; між ними виникають досить часто суперечності, іноді конфлікти, але вони взаємопов’язані, взаємодіють між собою і здатні досягати гармонійної єдності. В несвідомому закладені широкі можливості для раціоналізації людської життєдіяльності, особливо це стосується творчої діяльності суб’єкта.

Висновки

Виховання воїнів – це головна складова частина військово-педагогічного процесу в Збройних силах України, яка є складним соціальним явищем.

Воно спрямовано на формування у вихованців наукового світогляду, особистісних рис громадянина України на основі відродження традицій національної свідомості і самосвідомості, військового (військово-професійного), морального, правового, фізичного, екологічного розвитку, досягнення високого морально-психічного стану особового складу, згуртування військових підрозділів і частин, підтримання їх готовності успішно вирішувати різноманітні та багатогранні завдання військової служби як в мирний, так і воєнний час.

Виховний процес у Збройних силах України представляє струнку систему, яка складається з певних елементів (компонентів), має структурні складові, виходячи з його функцій.

Вона складається з великої кількості взаємопов’язаних елементів: мети, змісту, прийомів, способів і засобів виховної взаємодії суб’єктів виховання, форми та специфіки їх взаємодії, його результатів, різних форм взаємодії цих складових тощо. Системоутворюючими поняттями виховного процесу як системи є мета виховання, виховні впливи та результат. Змінними складовими системи є засоби управління. Це – зміст виховання, методи виховання, матеріально-технічні засоби, організаційні форми виховання військовослужбовців.

Всі ці елементи створюють цілісність і діють у комплексі. Цілісність і комплексність являються закономірними властивостями виховного процесу у Збройних силах України. Вони об’єктивно існують настільки, наскільки суспільство має потребу в захисниках Вітчизни. Звідси об’єктивно існує єдність навчання, виховання, розвитку, психологічної підготовки і самовдосконалення військовослужбовців, єдність свідомості та поведінки, єдність змістовної і процесуальної сторони, всебічний розвиток особистості військовослужбовця та формування громадянина України. Інакше кажучи, не можна формувати особистість військовослужбовця частками чи окремими напрямками, цей процес має бути комплексним і охоплювати різноманітні заходи та, водночас, впливати та формувати особистість військовослужбовця у цілості, а не частками.

Безумовно, у вихованні військовослужбовців обов’язково треба враховувати специфіку їх діяльності, але, в той час, треба пам’ятати не тільки про повсякденні проблеми Збройних сил, а й про майбутні життєві настанови кожного військовослужбовця і у зв’язку з цим формувати внутрішньо розкріпачених, збагачених загально-людськими цінностями, патріотів – громадян України, які мають багатий творчий потенціал. Отже, кожний військовослужбовець має стати архітектором формування, розвитку і самовдосконалення власної особистості.

Список використаних джерел

1. Данильян О.Г., Тараненко В.М. Основи філософії: Навчальний посібник.– Харків : Право, 2003.

2. Основи філософських знань: Підручник МОН України. – Київ : “Центр учбової літератури”, 2008.

3. Філософія. Основні категорії та поняття. Словник-довідник. – Харків : ХВУ, 2004.

4. Мануйлов Є.М., Дзьобань О.П. Філософія освіти, навчальний посібник, Київ, Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009.

5. Бичко І.В., Бойченко І.В., Бойченко М.І., Бузький М.П., Табачковський В.Г. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти. -Київ: Либідь, 2001.

6. Бичко І.В., Бичко А.К., Бузький М.П. та ін. Філософія: Курс лекцій.- 2-е вид. - Київ: Либідь, 1994.

7. Філософія: Навчальний посібник. - Київ: Каравела, 2002.

8. Подольська Є.А. Кредитно-модульний курс з філософії: філософія, логіка, етика, естетика, релігієзнавство.– Київ : ИНКОС, 2006.

9. Дараган К.М. Актуалізація індивідуальності як соціально-філософська проблема: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук спец. : 09.00.03 / К.М. Дараган. – Харків, 2001.

10. Андрущенко В.П., Волович В.І., Горлач М.І., Головченко Г.Т., Губерський Л.В., Єфімець О.П., Кремінь В.Г. Підберезський М.К., Рибалко В.К. / За ред. проф. М.І. Горлача, проф. В.Г. Кременя, проф. В.К. Рибалка. Філософія: Підручник - Харків: Консум, 2001. .

скачати