1   2   3
Ім'я файлу: 52814852.docx
Розширення: docx
Розмір: 75кб.
Дата: 10.01.2021
скачати

Національна академія наук України

Київський університет права

Рівненський інститут
КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Теорія держави і права»

на тему «Юридична відповідальність та державний примус»

Студентки ІІІ курсу

ПО-31 групи

напрям підготовки «Правознавство»

Коробчук В.В.
Керівник: ст. викладач Грицюк А.Р.

Національна шкала ___________

Кількість балів ____ Оцінка: ECTS ____

м. Рівне – 2014рік

Зміст

Вступ
1. Поняття юридичної відповідальності
2. Принципи юридичної відповідальності
3. Види юридичної відповідальності
4. Підстави юридичної відповідальності
Висновки
Література


Вступ

Актуальність теми. Діяльність людини в суспільстві підпорядкована соціальним нормам і здійснюється, як правило, в умовах суворого дотримання правил поведінки, що містяться в них. Урегульованість суспільних відносин певними приписами − об’єктивна передумова існування відповідальності, яка можлива лише за умови попереднього пред’явлення до поведінки людей певних вимог, сформульованих у спеціальних нормах.

Юридична відповідальність – це соціально-правовий інститут, норми якого формують основні засади функціонування демократичної держави.

В науковій літературі проблемі юридичної відповідальності присвячено чимало робіт, серед яких є дисертаційні та монографічні. Вона була предметом дослідження таких відомих вчених, як Базилев В.Т., Болсунова О.М., Братусь С.Н., Венгеров А.Б., Головистикова А.Н., Грек Т.Б., Гусарєв С.Д., Денисов Ю.А., Іванов А.А., Кожевников А. І., Копєйчиков В.В., Корельський В.М., Матузова Н.І., Перевалов В.Д., Рабинович П.М., Скакун О.Ф. та ін.

У роботах дослідників аналізувалися такі проблеми, як поняття, сутність, види та принципи юридичної відповідальності, її цілі, завдання та функції, співвідношення з такими правовими явищами, як правопорушення, санкція правової норми покарання, юридичний обов’язок. Однак, поза увагою вчених залишились загальнотеоретичні проблеми принципу індивідуалізації юридичної відповідальності. Пріоритетне положення у розгляді тих чи інших сторін індивідуалізації залишається за дослідженнями у сфері кримінального, адміністративного та кримінально-виконавчого права. Дослідження індивідуалізації юридичної відповідальності традиційно пов’язуються з процесом призначення покарання, а її дослідження обмежується формально-юридичним аналізом відповідних норм.

Метою курсової роботи є дослідження юридичної відповідальності, її поняття, принципів, видів, підстав.

Завдання курсової роботи:

  • обґрунтування визначення юридичної відповідальності;

  • аналіз принципів юридичної відповідальності;

  • аналіз існуючих у теорії та галузевих науках ідей щодо підстав юридичної відповідальності;

  • розкриття ролі та стадій механізму реалізації юридичної відповідальності;

  • аналіз специфічних форм виразу юридичної відповідальності;

Об’єктом дослідження є юридична відповідальність як один з різновидів державно-примусових заходів.

Предмет дослідження – визначення природи юридичної відповідальності, принципів, підстав та форм її реалізації в системі гарантій прав і свобод людини.

Методи дослідження обумовлені об’єктом і предметом курсової роботи, зокрема, застосовано загально-наукові методи аналізу та синтезу, класифікації, порівняльний, формально-логічний методи.

Теоретична цінність курсової роботи полягає в тому, що в ній узагальнено і систематизовано науковий доробок вчених, науковців, юристів присвячений дослідженню поняття «юридична відповідальність». Практична цінність курсової роботи полягає в тому, що використані в ній матеріали, почерпнуті з методичних праць і критичних статей, а також зроблені нами висновки розширюють і узагальнюють відомості про поняття, сутність та призначення юридичної відповідальності.

Структура роботи зумовлена її метою та завданнями. Курсова робота складається із вступу, 4 розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 34 сторінки, включаючи список використаних джерел.
1. Поняття юридичної відповідальності

Держава, державні органи виконують функцію контролю випадків порушення законності, спроби окремих осіб підмінити загальнообов’язкові норми права своїм «правом» і задовольняти свої потреби за рахунок порушення прав і законних інтересів інших осіб. У цих ситуаціях держава змушена вживати адекватних заходів для того, щоб припинити вчинені правопорушення, відновити порушені права і змусити правопорушника діяти в рамках законності. На думку дослідників Венгеров А., Грек Т., Рабинович П., діючим способом впливу держави на правопорушника, покликаним забезпечити його правомірне поводження, відмовитися від спроб робити протиправні діяння, виступає юридична відповідальність [4; 6; 16].

Як самостійний і необхідний елемент механізму правового регулювання юридична відповідальність характеризується трьома специфічними ознаками:

  • являє собою вид державного примусу;

  • єдиною підставою застосування відповідальності виступає правопорушення;

  • виражається в застосуванні негативних, негативних заходів до осіб, що скоїли правопорушення [8, c. 23].

Юридична відповідальність як вид державного примусу характеризується тим, що таким способом приводиться в дію санкція порушеної норми права. Негативні наслідки порушення норм права не виникають автоматично. Переклад санкції зі сфери повинності в сферу практичної діяльності здійснюється державними органами шляхом застосування до правопорушника однієї з заходів, передбачених санкцією порушеної норми. Держава наказує правопорушнику діяти певним чином та відповідати за свої незаконні дії. Воля і бажання правопорушника в даному випадку не мають ніякого значення. У випадку відмовлення правопорушника добровільно виконати запропоноване, необхідне поводження буде забезпечено відповідними державними органами. Так, особі що скоїла адміністративне чи правопорушення, дається можливість добровільно виконати примусовий захід – заплатити штраф, відшкодувати збиток кредитору, виконати належним чином зобов’язання за договором. Однак, якщо такі дії не будуть зроблені до визначеного терміну, то примусові заходи будуть проведені судовим виконавцем, чи іншим органом. Кримінальне покарання найчастіше здійснюється примусовими заходами з моменту винесення вироку.

Юридична відповідальність є державним примусом, однак, далеко не всякий примусовий захід держави є юридичною відповідальністю. У механізмі правового регулювання власно-організованна сила держави проявляється у сфері суспільних відносин з метою придушення негативних вольових прагнень окремих осіб, забезпечення потреб суспільства, чи держави населення в матеріальних благах при наявності екстремальних ситуацій і за іншими підставами, передбаченим чинним законодавством. Як зазначають науковці, у число примусових заходів, не пов’язаних з реалізацією юридичної відповідальності, входять наступні:

  • реквізицію майна, що вилучається у власників за рішенням державних органів у випадках стихійних лих, аварій, епідемій і інших обставин, що носять надзвичайний характер;

  • заходи, проведені в профілактичних, попереджувальних цілях (перевірка документів у водіїв транспортних засобів, нагляд за станом протипожежної безпеки на підприємствах, в організаціях і установах, санітарно-епідеміологічний, митний нагляд, обмеження руху транспортних засобів і пішоходів у зв’язку з проведенням яких-небудь масових заходів);

  • примусові міри застосовувані з метою припинення протиправних діянь і їхніх шкідливих наслідків (адміністративна затримка правопорушника, примусові заходи медичного характеру, винесені судом до особи, що скоїли протиправні діяння в стані неосудності; витребування власником майна в сумлінного набувача, що не знав і не міг знати про те, що придбає майно в особи, що не має права його відчужувати) [2, c.63].

Основна відмінність юридичної відповідальності від інших форм державного примусу полягає в тому, що вона застосовується за скоєне правопорушення. Відповідальність носить ретроспективний характер, оскільки являє собою реакцію держави на минуле і тільки протиправне винне діяння. Реквізиція заходу попереджувального, профілактичного характеру проводяться з причин, не пов’язаних з реакцією держави на правопорушників і тому справедливо не розглядається як вид юридичної відповідальності. Так само не можна розглядати як юридичну відповідальність заходи примусового медичного характеру, застосовані до недієздатних осіб, що страждають психічним розладом. Тому що це суперечило б основним принципам сучасного права. Саме тому, що недієздатні не можуть залучатися до відповідальності. Кримінальне законодавство передбачає особливий інститут державного примусу до осіб, що скоюють суспільно небезпечні діяння, але не можуть нести відповідальність у загальному порядку. Не несе юридичної відповідальності і сумлінний набувач, поводження якого з погляду законності є бездоганним [14]. Майно повертається власнику в силу пріоритетності його прав на майно перед правами сумлінного набувача. Сумлінний набувач позбавляється тільки майна, яким він незаконно володів і користався. Яких-небудь додаткових, негативних заходів до нього не застосовується. Юридична відповідальність характер-ризується не тільки вимогою держави реально виконати обов’язок, але і покладанням на правопорушника додаткових обов’язків, яких він би не мав, діючи правомірно [5, c. 600].

Застосування відповідальності завжди характеризується негативними наслідками для правопорушника. Такі наслідки можуть бути психологічними, майновими чи організаційно-правовими. Психологічні заходи виражаються в осуді державою поводження правопорушника. Негативна оцінка виражається у визнанні його винним у здійсненні протиправного діяння і визначенні йому конкретної міри відповідальності, що у ряді випадків може обмежуватися заходами психологічного порядку - попередженням, оголошенням зауваження чи догани. Негативні наслідки виражаються в переживаннях правопорушником даних заходів і самого факту залучення до юридичної відповідальності. У той же час його майнові й інші права залишаються незмінними, такими, як вони були до ухвалення рішення про застосування відповідальності.
Позбавлення майнового плану може виражатися в сплаті правопорушником штрафу, пені, неустойки, відбування виправних робіт, позбавлення конфіскованого майна. Організаційно-правові заходи зводяться до обмеження прав і свобод правопорушника. Це, зокрема, може бути адміністративний арешт, позбавлення спеціального права, позбавлення права займати визначені посади чи займатися визначеною діяльністю, позбавлення волі на певний строк чи довічно [9, c.88].

Суть юридичної відповідальності як позбавлення, обмеження прав і інтересів правопорушників полягає в штрафному характері. Особа не зазнала б цих наслідків, якби її дії були правомірні. Завдяки застосуванню юридичної відповідальності правопорушник не тільки нічого не здобуває, а, навпаки, втрачає великі цінності в порівнянні з благом, придбаним незаконним шляхом.

Застосування штрафного, карального порядку до правопорушника виконується з метою його перевиховання, розвитку в його свідомості установок на правомірне поводження, дотримання діючих норм права. Практика боротьби з правопорушеннями і злочинами свідчить про те, що юридична відповідальність як і раніше залишається найбільш ефективним засобом впливу на правопорушників. Спроби їхнього виправлення заходами суспільного впливу шляхом передачі на поруки трудовому колективу не дали очікуваних результатів, і нині діючий КК не передбачає цього способу виправлення і перевиховання правопорушників [18, c.215].

Згідно трактування Копейчикова В.В., юридична відповідальність застосовується в рамках спеціального правоохоронного відношення яке виникає між компетентним органом держави і правопорушником. Це відношення носить владно-розпорядницький характер. Органи держави уповноважені приймати обов’язкові для правопорушника попередні рішення, у тому числі:

  • брати участь у заходах, проведених у процесі збору доказів скоєного правопорушення;

  • належним чином виконати застосовану санкцію [10, c.140].

Таким чином, юридична відповідальність - це психологічні, майнові й інші позбавлення, що за рішенням компетентного державного органу перетерплює громадянин чи інша особа за скоєне ним правопорушення.
У механізмі правового регулювання юридична відповідальність виконує три функції:

  • загально превентивну;

  • приватно превентивну;

  • право відновлювальну [7, c.99].

Встановлюючи санкцію норми права, державний орган впливає на свідомість громадян і інших осіб. Кожний усвідомлює заходи, що будуть застосовані до нього у випадку недотримання відповідної заборони чи покладеного обов’язку. Погроза настання такої відповідальності може підсилюватися ефективною діяльністю держави по виявленню правопорушників і покаранню винних осіб. Факти застосування санкції норми до конкретних осіб, усвідомлення реальності юридичної відповідальності виступає діючим попереджувальним засобом, що утримує велику частину населення від правопорушень. У цьому і полягає загально превентивна функція юридичної відповідальності.

Приватно превентивна функція відповідальності полягає в застосуванні санкції до правопорушника конкретної норми. Правоохоронне відношення, що виникає між органом держави і правопорушником завершується ухваленням рішення, який конкретний захід повинний бути застосований по відношенню до правопорушника. Приватно превентивна функція, однак, не може зводитися до невиправданої жорстокості покарання. Сучасне законодавство передбачає від правозастосовця враховувати різні фактори: тяжкість скоєного правопорушення, особистість правопорушника, форму його провини [2, c.63].

Право відновлювальна функція юридичної відповідальності спрямована на відновлення порушеного права. За загальним правилом, виконавши покарання чи стягнення, правопорушник повинний також виконати і покладені на нього обов’язки. Законодавство допускає також заміну реального виконання зобов’язання грошовою й іншою компенсацією. Обов’язок компенсувати шкоду, заподіяну неправомірними діями, цілком поширюється на державу і його органи. Громадяни, що постраждали від незаконних дій державних органів і посадових осіб, мають право зажадати від держави повного відшкодування заподіяного матеріального збитку. Так, держава найбільш часто повинна відшкодовувати шкоду, заподіяну громадянам незаконним засудження, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним утриманням під вартою і по деяких інших підставах. При визначенні способів виконання зобов’язань правопорушником у першу чергу враховуються права уповноважених осіб. У будь-якому випадку положення правопорушника не повинне поліпшуватися внаслідок несвоєчасного чи неналежного виконання яких-небудь посадових зобов’язань [15, c.311]. Право відновлювальна функція органічно доповнює дію інших функцій юридичної відповідальності і забезпечує її ефективну дію.

2. Принципи юридичної відповідальності

Юридична відповідальність може служити не тільки метою зміцнення законності та захисту порушених прав і свобод громадян та інших осіб. У руках держави вона легко може перетворитися в легалізований засіб розправи і масових репресій. Держава, її органи, намагаючись викорінити правопорушення, створити стабільний правопорядок у деяких випадках використовують такі методи боротьби, що самі перетворюються в правопорушників і злочинців. Для того щоб юридична відповідальність не перетворювалася у свою протилежність, юридична наука і практика виробили ряд принципів, дотримуючись яких держава діє в рамках законності. У числі основних принципів юридичної законності найчастіше називають наступні принципи:

  • законності;

  • обґрунтованості;

  • справедливості;

  • невідворотності юридичної відповідальності;

  • презумпції невинності;

  • права на захист особи, притягнутого до відповідальності;

  • неприпустимості залучення до відповідальності за те саме правопорушення два і більш рази [17, c.320].

Принцип законності юридичної відповідальності означає, що діяльність державних органів і посадових осіб по застосуванню юридичної відповідальності ведеться в повній відповідності з вимогами діючого законодавства і не виходить за межі його вимог, змісту і мети.
Відповідальність застосовується тільки за скоєне правопорушення, тобто винне протиправне діяння деліктоздатної особи. Ніякі інші факти й обставини не можуть служити підставою для застосування кримінально-правових і інших санкцій. Сучасна демократична держава відкидає відповідальність по мотивах соціальної небезпеки особи або інших підстав об’єктивного зобов’язання. Вона також послідовно дотримується принципу незастосування закону, що встановлює заборони, до діянь вчинених до набуття його законної сили. Застосування зворотної сили закону в даному випадку означало б покарання осіб за дії, що у момент їхнього здійснення були правомірними чи юридично нейтральними.

Відповідальність застосовується компетентним органом чи посадовою особою. При цьому всі кримінальні справи і значна частина адміністративних провин розглядаються тільки судами. Чинне законодавство детальне регламентує питання компетенції судових органів, їх територіальної і персональної підсудності. І ці положення повинні неухильно дотримуватися. Конституція України також закріплює право обвинувачуваного на розгляд його справи судом за участю присяжних засідателів [13]. Однак цим конституційним правом значна частина обвинувачуваних поки що скористатися не може через відсутність відповідного закону і названих судів у більшій частині України.
Дослідження обставин здійснення правопорушення, застосування і реалізація санкції здійснюються в суворій відповідності з діючим процесуальним законодавством з дотриманням передбачених ним процесуальних дій, що гарантують об’єктивний і всебічний розгляд справи і винесення обґрунтованого рішення.

Обраний захід відповідальності правопорушника обмежується межами санкції порушеної норми. За певних умов вона може призначатися і нижче нижчої межі. Однак більш суворіше покарання, ніж передбачене санкцією порушеної норми, може призначатися тільки по сукупності правопорушень у порядку і на підставах, установлених законом.

Принцип обґрунтованості відповідальності розуміється як усебічний, повний і об’єктивний розгляд обставин справи. Реалізація даного принципу означає, що:

  • зібрані в справі обставини відповідають дійсності;

  • протиправне діяння і пов’язані з ним обставини розкриті повно, а особа викрита в здійсненні правопорушення;

  • у справі виявлені обставини як обтяжуючі, так і пом’якшуючі провину правопорушника [3, c.81].

Важливою гарантією обґрунтованості відповідальності виступає закріплене Конституцією України положення, відповідно до якого забороняється використання доказів, отриманих з порушенням закону. Кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне законодавство й інші закони детально визначають порядок діяльності органів держави і посадових осіб у процесі збору й аналізу доказів у справі. У всіх випадках, коли встановлений законом порядок не був дотриманий, отримані докази не можуть використовуватися при ухваленні рішення в справі. Як зазначав Рабинович П.М., справедливість юридичної відповідальності означає схвалення і підтримку населенням, іншими інститутами цивільного суспільства міри, застосованої державними органами до правопорушника [16, c.153]. Рішення в справі може визнаватися справедливим при неодмінному дотриманні принципів законності й обґрунтованості. Якщо захід відповідальності був застосований з порушенням закону без з’ясування всіх обставин справи, встановлення істини, то вона не може визнаватися справедливим тому, що порушено її основи в процесі правозастосовчої діяльності. Однак дотримання названих принципів не гарантує справедливості винесеного рішення. Тому що можливі рішення, що ґрунтуються на законі і відповідають йому, але власне являють собою типове беззаконня. Тому принцип справедливості юридичної відповідальності має самостійне значення. Справедливість юридичної відповідальності, зокрема, означає, що:

  • не можна призначати захід кримінального покарання за адміністративні й інші провини;

  • юридичну відповідальність повинний нести той, хто скоїв правопорушення;

  • покарання повинне відповідати, бути пропорційним до розміру скоєного правопорушення. Порушення цієї вимоги справедливості означає незаконність самого рішення [12, c.35].

Звичайно, у суспільстві, що характеризується суперечливими інтересами і правовими поглядами, принцип справедливості може розумітися і застосовуватися різним чином. Рішення, що однією частиною населення може визнаватися справедливим, інколи оцінюється прямо протилежно іншою частиною населення. Тому критерієм справедливості повинні виступати не стільки моральні норми, які оцінюються тією чи іншою частиною населення, скільки норми, засновані на загальнолюдських цінностях і інтереси всього суспільства, чи більшості його членів.

Принцип невідворотності відповідальності означає, що будь-яка особа незалежна від свого чи службового матеріального становища, інших обставин підлягає покаранню за скоєне ним правопорушення. Скоєне повинно одержати публічний розголос і зазнати державного осуду з боку компетентних органів держави. Питання про покарання правопорушника зважується індивідуально. Чинне законодавство дозволяє не застосовувати примусових заходів, якщо по обставинах справам їхнє застосування визнається недоцільним.

Здійснення принципу невідворотності покарання є необхідною умовою ефективності юридичної відповідальності, забезпечення дієвості її функцій. Невідворотність відповідальності забезпечується діяльністю міліції, прокуратури, інших правоохоронних органів, що повинні оперативно виявляти осіб, що скоїли злочини й адміністративні провини, викривати їх у протиправних діяннях. Суди у свою чергу повинні виносити справедливі рішення. Однак реалізувати належним чином цей принцип не вдається у жодній сучасній державі [8, c.29].

Залишаються нерозкритими найчастіше найбільш тяжкі, особливо небезпечні злочини. Держава поки що не може покінчити цілком з діяльністю злочинних організацій, що спеціалізуються на крадіжках, продажі наркотиків, здійсненні замовлених убивств і інших злочинів. Присутні також випадки, коли правопорушення скоєні посадовими особами залишаються безкарними. Усі ситуації, коли правопорушник не несе відповідальності, негативно позначаються на правосвідомості громадянського суспільства. У свідомості населення підсилюється дія негативних оцінок, як діючого законодавства, так і влади, нездатної послідовно і повно провести принцип невідворотності покарання. Дія принципу невідворотності покарання не повинне порушувати іншого принципу відповідальності - презумпції невинності [15, c.140].

У відповідності до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою не винуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь [13]. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням. Доведення провини покладається на спеціальні органи держави: органи досудового слідства і дізнання, прокуратуру. При цьому обов’язок доведення невинності не можна перекладати на підозрюваного й обвинувачуваного. Тому що обвинувачення, покладене в основу вироку, повинне бути засноване на доведених, а не можливих фактах, а визнання винності обвинувачуваного підтверджено безперечними й об’єктивними доказами. Презумпція невинності поширюється і на сферу адміністративних і дисциплінарних провин, обов’язок виявлення і припинення яких лежить на органах держави і посадових осіб. Тому що кожен громадян, чи інша особа не може визнаватися винним у здійсненні провин раніше, ніж це буде доведено компетентними органами і встановлено прийнятими ними рішеннями. Громадяни також звільняються від обов’язку доводити свою невинність у здійсненні адміністративної чи дисциплінарної провини.
Найважливішим принципом юридичної відповідальності, покликаним забезпечувати реальну дію презумпції невинності, є право на захист і кваліфіковану юридичну допомогу. Право на захист виражається у виді процесуальних прав притягнутого до відповідальності знати суть обвинувачення, приводити докази своєї невинності, оскаржити дії і рішення правозастосовця у вищі органи чи в суд [11; 14]. Крім того, притягнутий до відповідальності може користатися кваліфікованою юридичною допомогою.
Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав [13].
Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. На наш погляд великим упущенням в чинній Конституції України є відсутність норми яка б регулювала відносини про те, що кожен затриманий, ув’язнений під варту, обвинувачуваний у здійсненні злочину має право користатися послугами адвоката (захисника) з моменту відповідно затримки, взяття під варту чи пред’явлення обвинувачення. Крім того, якщо обвинувачуваний не має достатніх коштів, але бажає користатися послугами адвоката, то така допомога йому надається безкоштовно. Аналогічним правом володіють і особи, притягнуті до відповідальності за здійснення якої-небудь провини.

Найважливішим принципом юридичної відповідальності, спрямованим на захист прав осіб, що скоїли протиправне діяння, є принцип, відповідно до якого ніхто не може бути повторно притягнутий до відповідальності за те саме правопорушення. Суть принципу виражається в тому, що справа не може бути заведена (порушена) по факту правопорушення, у відношенні якого вступило в силу рішення компетентного правоохоронного органу чи посадової особи.
Цей принцип не застосовується у випадках, коли те саме протиправне діяння виступає підставою для залучення різних видів відповідальності. Наприклад, особа, засуджена до позбавлення волі за крадіжку, одночасно зобов’язується відшкодувати матеріальний збиток потерпілому. У даному випадку застосовуються два види санкцій: штрафна – у виді позбавлення волі і право-відновлювальна – у вигляді обов’язку відшкодувати матеріальний збиток. Прикладом протиправного діяння, за скоєння якого можуть застосовуватися два види штрафних санкцій, служить дрібна крадіжка, вчинена особою за місцем роботи. Застосування до особи мір адміністративного стягнення дає підставу роботодавцю звільнити працівника з роботи.

Отже, принципи юридичної відповідальності - це незаперечні вихідні вимоги, що ставляться до правопорушників і дозволяють забезпечувати правопорядок у суспільстві. Вони є різновидом міжгалузевих принципів права.

  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас