Ім'я файлу: МІНІСТЕРСТВО_ВНУТРІШНІХСПРАВ_УКРАЇНИНАЦІОНАЛЬНА_АКАДЕМІЯ_ВНУТРІШ
Розширення: docx
Розмір: 52кб.
Дата: 23.03.2020
скачати

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХСПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ


Навчально-науковий інститут ННІ 1

Факультет №2
Кафедра теорії держави та права



Курсова робота з навчальної дисципліни “Теорія держави та права”
з теми № 59 “
Юридична техніка: поняття та види
Виконав: студент 104 навчальної
групи 1 курсу
Розов Данило Володимирович.

Залікова книжка ІД19-556 ю
Мобільний телефон:+380-66-999-79-20




Київ-2020


ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1 5

1.1 Поняття юридичної техніки 5

1.2 Методологія юридичної техніки. 7

1.3Види юридичної техніки. 9

Щодо видів юридичної техніки у літературі пропонуються різні класифікації. Наприклад, Г.І. Муромцев техніку, „що використовується виключно у сфері права”, поділяє на техніку правотворчості (законодавчу техніку), техніку правозастосування, тлумачення, техніку судової промови, допиту, нотаріальної діяльності і т.д. [24, c. 9]. В.М. Карташов поділяє юридичну техніку на правотворчу і правозастосовну (правореалізаційну), інтерпретаційну і правосистематизуючу, судову і слідчу, прокурорську тощо. І. Биля називає такі види юридичної техніки: нормотворчу, техніку оприлюднення, техніку інкорпорації і консолідації, правозастосовну та ін. Однак, у таких переліках важко знайти єдиний критерій класифікації, до того ж вони не є вичерпними, а отже, не можуть вважатися логічно коректними. 9

Деякі автори чітко вказують на критерій, за яким виділяють види юридичної техніки. Так, С. Алексєєв, зазначає, що юридична техніка кла­сифікується з погляду юридичної природи складеного акта на: 9

техніку нормативно-правових актів 9

техніку індивідуально-правових актів 9



ВСТУП

Актуальність теми. Юридична техніка, тобто мистецтво написання законів та інших нормативно-правових актів, а також правозастосовних і право реалізаційних актів не є винаходом сьогоднішнього дня. Вона з’явилась ще в часи зародження самого права.

Деякі форми юридичної техніки виникли разом із першими законами. Високого рівня розвитку юридична техніка досягла у правовій системі Давнього Риму. Точні формулювання, вдалі терміни, чіткі правила викладу нормативних приписів до цих пір викликають захоплення та використовуються сучасною юриспруденцією. Юридична техніка в Україні почала зароджуватися наприкінці Х – на початку ХІ ст. Законодавча судова і слідча, нотаріальна, інтерпретаційна та інші різновиди юридичної практики вимагають відповідної професійної підготовки і кваліфікації суб'єктів, використання спеціальних прийомів і засобів юридичної техніки. Нажаль сьогодні велика частина дійсних правових актів є неякісної з огляду на нормотворчу техніку. Невдале формулювання або неточне вживання термінів, помилки й непорозуміння в практиці та інші фактори які ускладняють удосконалення правової системи України в той ж час вони актуалізують тему та привертають увагу науковців та практиків.

Мета і завдання дослідження. Враховуючи вище зазначене, метою даної роботи є аналіз системи теоретичних знань про юридичну техніку, поняття та її види, її місце і роль у юридичній науці, формулювання на цій підставі висновків і рекомендацій щодо ефективного використання техніки на практиці і наукової діяльності.

Для досягнення цієї мети основні завдання даної праці полягають у наступному: проаналізувати погляди науковців та практиків щодо визначення поняття юридична техніка, її структуру та зміст; визначити проблеми юридичної техніки в Україні, та її прояв у правотворчій, правозастосовній та адвокатській діяльності.

Предметом дослідження система правових норм, закладених у нормативно-правових актах щодо правової регламентації роботи з юридичними документами, а також вироблені юридичною технікою як галуззю юридичної науки техніко-юридичні прийоми і засоби та особливості їх застосування у правотворчій та правозастосовній.

Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження, складається зі вступу, трьох розділів, що мають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (найменування). Загальний обсяг роботи 25 сторінок, з яких 19 основний текст.

РОЗДІЛ 1

ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ТА ВИДІВ ЮРИДИЧНОЇ ТЕХНІКИ


1.1 Поняття юридичної техніки

У сучасний період значна увага в юридичній науці приділяється дослідженню проблеми юридичної техніки. У літературі відзначається, що звернення до даної теми пояснюється, насамперед, зростанням у пострадянський час ролі і значення юридичної техніки і явно недостатнім рівнем її вивчення. Однак, не зважаючи на велику кількість публікацій, що з'явилися останнім часом з цього питання, знач­но частіше пишеться про значення, цілі завдання, методи, прийоми, правила, засоби юридичної техніки, ніж про її сутність. Більшістю авторів юридична техніка розглядається відривчасто і нецілеспрямовано, переважно досліджуються лише окремі аспекти цього питання. Праць, спеціально присвячених розробці поняття юридичної техніки на загальнотеоретичному рівні, з'ясуванню сутності цього правового явища, одиниці. В юридичній науці на сьогодні склалася ситу­ація, при якій можна констатувати відсутність не тільки усталеного визначення поняття юридичної техніки, а навіть більш-менш єдиної позиції вчених щодо цього питання.

У країнах романо-германського права, де поняття юридичної техніки є прак­тично загальновизнаним, різні автори вкладають у нього неоднаковий зміст. По­яснення цьому Г.І. Муромцев вбачає у різній методології, а також у багатоаспектної самих понять «техніка» і «право» та можливості внаслідок цього неоднако­вого бачення технічних аспектів права. Автор вважає, що при всьому розмаїтті поглядів на проблему юридичної техніки, що існує у цих країнах, можна виокре­мити два різновиди: 1) «широкий» підхід, коли юридична техніка ототожнюється з правом у цілому або лежить у його основі, або відображає більш, ніж один аспект правової дійсності; 2) «вузький» підхід, коли юридична техніка присутня лише в одній сфері права -законодавчій. «Широкий» підхід переважає в західноєвропейський, «вузький» -у радянській юридичній літературі.

Бельгійський учений Ж.Дабен систематизував погляди західноєвропейських авторів щодо юридичної техніки, поділивши їх на чотири групи. Так, одні з них протиставляють юридичну науку і юридичну техніку. Якщо перша, на їх думку, вивчає абстрактні принципи, то друга--це мистецтво адаптації даних принципів до життя. Сфера юридичної техніки -це правотворчість і судочинство, де нор­ми, вироблені наукою, дістають своє тлумачення та застосування. Друга група ав­торів розуміє юридичну техніку двояко. По-перше, як розвиток концепцій, за до­помогою яких право неминуче отримує наукове вираження. При цьому юридич­на техніка ототожнюється з деякою інтелектуальною різновидністю правотвор­чості. По-друге, під нею розуміють будь-яку роботу з логічної систематизації пра­вових норм, що здійснюється спільними зусиллями доктрини та судової практи­ки. Для авторів третьої групи юридична техніка -це сукупність засобів і проце­дур, що мають забезпечити реалізацію цілей права і його захист. Четверта група авторів вбачає в юридичній техніці засіб перекладу соціальних потреб на мову права, конструювання обов'язкових норм для підтримання порядку в суспільстві.1

Сучасна ситуація у сфері розробки проблеми юридичної техніки, на думку Г.І. Муромцева, свідчить про її перехідний характер. З одного боку, спостері­гається чітка тенденція до відмови від «вузького» підходу та розширення змісту поняття юридичної техніки, з іншого --незавершеність процесу, що підтверд­жується, зокрема, відсутністю чіткої системи категорій для позначення юридич­ної техніки. При цьому, погоджуючись з необхідністю більш глибокого підходу до визначення поняття юридичної техніки, заперечуючи «звужене» розуміння даного явища, важливо уникнути іншої крайності, наприклад, визначення юридичної техніки як «широкого, багатоаспектного і багаторівневого поняття, що має рухливий зміст, який залежить від того, під яким кутом зору поглянути на проблему»2

    1. Методологія юридичної техніки.

Методологію в узагальненому вигляді можна назвати способом пізнан­ня. У філософському словнику наведено таке визначення: «Методологія - це галузь знання, що вивчає засоби й принципи організації пізнавальної та практичної діяльності».

Методологія юридичної техніки - це сукупність вихідних наукових підходів, способів і прийомів дослідження юридичної діяльності, резуль­татом якої є складання юридичних документів.3

Методи юридичної техніки охоплюють всі наукові методи, вико­ристовувані загальною теорією права, і загальні (аналіз, синтез, класи­фікація тощо), і спеціальні (формально-юридичний, порівняльно-пра­вовий). Ці методи утворюють складну систему, специфіка якої полягає в тому, що:

  1. Юридична техніка сформувалася як частина загальної теорії права, тому має в основі ту ж наукову методологію;

  2. Усі ці методи відіграють дослідницьку, пізнавальну роль, слугують засобом формування теоретичних уявлень про юридичну техніку.

Існує різноманітність методів вивчення юридичної техніки, які поді­ляють на чотири групи: загальнонаукові, логічні, лінгвістичні та технічні.

  1. Загальнонаукові методи - це методи пізнання, що застосовуються в усіх

або багатьох науках, без яких картина окремих явищ не буде виявлена взагалі,

або ж буде неповною.

Матеріалістичний метод передбачає:

  • Зв'язок держави й права з природою людини, умовами, в яких вона живе на певному історичному етапі. Це положення «працює» і щодо юридичної техніки.

  • Невідривність держави й права від інших соціальних явищ - еко­номіки, політики, моралі, звичаїв тощо.4




  1. За метафізичним методом правила ведення юридичної роботи, що становлять суть юридичної техніки, розглядаються в основному самі по собі, не будучи глибоко пов'язані з іншими явищами. Таке їх відо­кремлення інколи роблять свідомо, щоби, вивчаючи засоби юридичної техніки у статиці та ігноруючи їх взаємовідносини з іншими явищами, глибше виявити їх суть і не загрузнути в абстрактних моментах. Вивчаючи питання про те, як ефективніше вибудувати законодавчий процес, навряд чи варто проводити економічні підрахунки. Спрощення та здешевлення процедури ухвалення законів можуть обійтися економіці та суспільству загалом набагато дорожче.

  2. Структурно-аналітичний метод, тобто дослідження державно-пра­вових явищ як частин єдиного цілого, між якими встановлені зв'язки, широко застосовується у правотворчій техніці, коли здійснюється класи­фікація і розподіл норм за галузями права, або під час розміщення частин нормативно-правового акта.

  3. Структурно-функціональний метод сприяє більш реалістичному сприйняттю права і його інститутів у їх практичному повсякденному вжитку. Він, отже, вивчає живе право (право в дії), на відміну від права
    книжного, тобто права в текстах законів, які можуть і не діяти, бо, від
    повідно до афоризму, є закони, які «говорять», і є закони, які «мовчать».

  4. Формально-юридичний метод - це техніка поводження із законодавчими
    нормами та вимогами, з джерелами правил правового призна­чення в широкому сенсі.

    1. Види юридичної техніки.

Щодо видів юридичної техніки у літературі пропонуються різні класифікації. Наприклад, Г.І. Муромцев техніку, „що використовується виключно у сфері права”, поділяє на техніку правотворчості (законодавчу техніку), техніку правозастосування, тлумачення, техніку судової промови, допиту, нотаріальної діяльності і т.д. [24, c. 9]. В.М. Карташов поділяє юридичну техніку на правотворчу і правозастосовну (правореалізаційну), інтерпретаційну і правосистематизуючу, судову і слідчу, прокурорську тощо. І. Биля називає такі види юридичної техніки: нормотворчу, техніку оприлюднення, техніку інкорпорації і консолідації, правозастосовну та ін. Однак, у таких переліках важко знайти єдиний критерій класифікації, до того ж вони не є вичерпними, а отже, не можуть вважатися логічно коректними.

Деякі автори чітко вказують на критерій, за яким виділяють види юридичної техніки. Так, С. Алексєєв, зазначає, що юридична техніка кла­сифікується з погляду юридичної природи складеного акта на:

  • техніку нормативно-правових актів

  • техніку індивідуально-правових актів5

Відправною точкою для визначення видів юридичної техніки є її де­фініція як способу юридичної діяльності апарату держави. При цьому варто зауважити, що юридична діяльність як діяльність апарату держави з вироблення і реалізації права загалом у такій абстрактній формі не існує, а здійснюється як законодавча, адміністративна та правоохоронна функції держави. Водночас ні законодавча, ні адміністративна, ні правоохоронна діяльність апарату держави не існує безпосередньо в такій абстрактній формі; кожна з них виступає як складна система одиничних функцій (дій, операцій, різних комбінацій цих дій) представників цього апарату, спрямованих на виконання єдиної мети. При цьому законодавча функція здійснюється в сукупності одиничних функцій, результатом яких є при­йняття закону.

Адміністративну функцію держави утворюють ті одиничні функції, сукупність яких забезпечує реалізацію закону апаратом держави. Нарешті, ті одиничні функції апарату держави, сукупність яких забезпечує приве­дення діяльності суб'єктів відповідно до закону в разі його порушення, утворюють правоохоронну функцію держави.

Р. Ієрінг писав: «Право існує для того, щоб здійснюватися. Здійснення - життя, істина й саме право...»6

“Закон приймається і реалізується апаратом держави саме для того, щоб положення, які містяться в ньому, - про належне й можливе - ставали за відповідних умов реальністю, фактично втілювалися в житті. Для цього потрібно: по-перше - прийняти закон; по-друге - створити умови для його реалізації (наприклад, прийняти відповідні підзаконні акти, здійснити певні організаційні заходи); по-третє - охороняти закон, тобто вживати відповідних заходів у випадку порушення закону.

Звідси випливають три необхідні сфери юридичної діяльності апарату держави: законодавча, адміністративна (виконавча) та правоохоронна. Ці сфери юридичної ді­яльності, залежно від системи організації державної влади в суспільстві, по-різному можуть бути розподілені між органами апарату держави. Однак вони обов'язково мають бути, аби прийнятий закон став законом. С. Алексєєв поділяє юридичну техніку за видами нормативно-правових актів, які обслуговуються певною сукупністю технічних прийомів і засобів, на законодавчу (правотворчу) техніку і техніку індивідуальних актів” - Кашанина7. В обох випадках класифікації на першому місці виділяється законо­давча техніка. Саме на ній акцентовано особливу увагу в межах юридич­ної техніки.

Важливо зазначити, що юридична техніка - явище багатогранне, яке вміщує не тільки техніку законотворчої діяльності, але й техніку правоза-стосовної діяльності.

Основним критерієм класифікації видів юридичної техніки є етапи правового регулювання (правотворчість, дія права, реалізація права). Тож можна виділити шість видів юридичної техніки:

• правотворча техніка;

• техніка опублікування нормативно-правових актів;

• техніка систематизації нормативно-правових актів;

• інтерпретаційна техніка;

• техніка реалізації права;

• правозастосовна техніка. 8

Кожному виду юридичної техніки відповідають загальні і специфічні
прийоми й конструкції.

РОЗДІЛ 2

ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА В ПРАВОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Юридична техніка багатогранна, та в кожній із правовій діяльності вона проявляється по своєму. Існує три основних правові діяльності, а саме правотворча, правозастосовна та правоінтерпретаційній. Далі я зауважу свою увагу на цих юридичну техніку в кожній із діяльності.

    1. Юридична техніка в правотворчості.

Ефективність сучасної системи джерел права України значною мірою залежить від професіоналізму суб’єктів правотворчості та нормопроектування, а також від якості прийомів і засобів створення, зміни, припинення дії та систематизації нормативно правових приписів. При цьому важливо розмежувати поняття “правотворення”,  “правотворчість”,  “правотворчий процес”.

Тому, правотворчість – це юридично значима діяльність суб’єктів правотворення, спрямована на створення, зміну, припинення дії чи систематизацію нормативно-правових приписів; правотворення ж є соціально обумовленим процесом формування права, а правотворчий процес – сукупність процедур та правотворчих дій. У процесі правотворення передусім має формуватися правотворчий інтерес, а вже потім він у вигляд і загальносуспільного інтересу повинен отримувати юридичне закріплення під час правотворчої діяльності. Отже, від того, наскільки учасники цих двох етапів будуть кваліфіковані юридико-технічними знаннями, вміннями та навичками, залежатимуть ефективність і результат цієї діяльності. Прийоми та засоби, завдяки яким здійснюється правотворення, охоплюються поняттям “юридичнатехніка”, важливим різновидом якої є правотворча.

Слід нагадати що, в юридичній літературі існують різні трактування поняття “юридична техніка”, зокрема і правотворча. Так, Т. В. Кашаніна під юридичною технікою розуміє сукупність інструментів проведення юридичної діяльності, а В. І. Риндюк вважає, що юридична техніка – це спосіб юридичної діяльності державного апарату, а цей спосіб втілюється в прийомах, методах, порядку. Хоча ще С. С. Алексєєв у свій час писав, що юридична техніка є сукупністю засобів та прийомів, що використовуються відповідно до правил підготовки та систематизації правових (нормативних) актів.

Існують й інші підходи до розуміння цього явища. Наприклад, В. М. Карташов для його характеристики запропонував використовувати інше поняття – “юридична технологія”, яка, на його думку, складається із юридичної техніки, юридичної тактики, юридичної стратегії. Проте є група вчених, яка виокремлює дві складові цього поняття: юридичну техніку та технологію. Зокрема, Н. А. Власенко зазначає, що юридична технологія відповідає на питання, в якій послідовності виконуються ті чи інші дії, операції, а юридична техніка – за допомогою яких засобів та прийомів. Що правда, він, як і В. М. Карташов, відносить юридичну техніку до технології.

Усі наведені позиції не одноразово обговорювалися в юридичній літературі. Однак заслуговує на увагу остання, зокрема, у частині розмежування юридичної техніки та технології. Різновидом юридичної техніки, як уже зазначалося, є правотворча, тобто сукупність засобів та прийомів створення, зміни, припинення, об’єктивації та систематизації нормативно правових приписів. Видається, що правотворча технологія як різновид юридичної технології є самостійним, хоч і взаємопов’язаним із правотворчою технікою, явищем. Правотворча технологія – це правила застосування засобів та прийомів створення, зміни, припинення, об’єктивації та систематизації нормативно правових приписів при правотворенні. До складу правотворчої техніки слід віднести: юридичну термінологію, юридичні конструкції, юридичну стилістику, засоби документального оформлення права, особливі засоби юридичної техніки. Склад правотворчої техніки може поповнюватися й іншими прийомами та засобами, змінюватися під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів.

Що до основних змістовних вимог, як правило, належать: відповідність соціальних факторів нормативно-правовому змісту встановлення відповідності змісту нормативно-правових приписів логічній основі відповідність сучасній діловій українській мові, техніці юридичного письма;

Відповідність змісту нормативно правових приписів чинній системі джерел права України; наявність механізмів реалізації приписів та забезпечення їх виконання. До основних формальних вимог, на думку І. Шевчука, доречно віднести: правильність вибору юридичної форми виразу; правильність структурної організації; відповідність чинній системі джерел права за формальними параметрами.

    1. Юридична техніка в правозастосовній діяльності.

Юридична  техніка  в  правотворчості  охоплює  нормативні  акти,  тобто  техніко-юридичні  прийоми  і  правила  при виробленні  законів  і  підзаконних  нормативно-правових актів, а в правозастосовній діяльності –індивідуальні акти, тобто техніко-юридичні  прийоми  і  правила  при  виробленні  судових  актів,  договорів  тощо.  Від юридичної техніки значною мірою залежать ефективність законодавства в цілому, його правильне розуміння та використання суб’єктами правозастосування, його належний вид, систематизація тощо. Разом із тим доводиться констатувати, що значна частина чинних нормативних правових актів в Україні є неякісною з погляду на нормотворчу техніку. 

Невдалі  формулювання  або  неточні  вживання  термінів,  допущення суперечностей,  некоректні  посилання  і  т.  ін.  породжують  зволікання,  сприяють помилкам, виникненню непорозумінь у практичній правничій діяльності, заважають ефективному реформуванню багатьох сфер державного та громадського життя.

З цього можна сказати що, сьогодні  вже  не  викликає  сумнівів  той  факт,  що  юридична  техніка  має  не  лише прикладне (допоміжне), але й істотне значення для регулювання суспільного життя. Тому цілком природним є значне підвищення інтересу науковців і практиків до проблем юридичної, нормотворчої, законодавчої техніки.

2.3 Використання засобів юридичної техніки в адвокатській діяльності

Під юридичною технікою в адвокатській діяльності розуміється система правил, засобів і прийомів, що використовуються адвокатом в юридичних справах. Її важливими складовими є юридична техніка тлумачення правових актів, а також юридична техніка подолання колізій і прогалин у правовому регулюванні суспільних відносин.

Передусім визначимося зі змістом понять. Тлумачення правових актів адвокатом складається із з’ясування ним для себе змісту закріпленого в акті юридичного правила, а також у певних випадках із роз’яснення змісту цього правила іншим зацікавленим особам. Синонімами до цього поняття є терміни “юридична інтерпретація” та “юридична герменевтика”. Тлумачення є необхідною стадією реалізації права адвокатом, адже це завжди вимагає з’ясування останнім відповідних юридичних правил для себе, а в певних випадках – також їх роз’яснення іншим особам. Воно має пізнавальний і водночас творчий характер; є юридичним мистецтвом, опанування та постійне вдосконалення якого – необхідний і дуже важливий елемент професійної майстерності адвоката. Необхідність тлумачення зумовлена особливостями права, а саме:

  • його формальною визначеністю в певному тексті

  • системністю

  • особливістю мови як “відкритої структури”, що залишає певну невизначеність при використанні правничої термінології

  • застосуванням термінології, яка містить оціночні поняття

Важливою складовою діяльності адвоката, особливо у так званих “складних” справах, є майстерне використання засобів юридичної техніки для активної участі в подоланні колізій і прогалин у правовому регулюванні. Під правовою колізією розуміється суперечність між декількома чинними юридичними правилами, що по-різному регулюють одні суспільні відносини. Колізія може бути між правилами, що містяться як в однакових джерелах права, так і в різних. Колізії є об’єктивною властивістю складної правової системи, хоча можуть виникати і внаслідок помилок суб’єктів правотворчості, порушень ними правил юридичної техніки. Застосування правил подолання колізій вимагає від адвоката високої професійної майстерності, досвіду, знань не лише законодавства, а й новітніх наукових доктрин. Так, у випадку збігу темпоральної та змістовної колізій загальним правилом їх подолання є пріоритет спеціальної норми, незважаючи на те, що вона набрала чинності раніше. Проте в разі, якщо метою загальної норми є усунення розбіжностей між декількома раніше закріпленими спеціальними нормами, їх уніфікація, то така загальна норма має пріоритет над раніше закріпленою спеціальною.

Отже, з цього можна сказати що без юридичної техніки, її прийомів, засобів, методів, адвокатської діяльності, такої як зараз не було.

РОЗДІЛ 3

НОРМОТВОРЧА ТЕХНІКА ТА ЇЇ ПРОБЛЕМИ В УКРАЇНІ

3.1 Нормотворча техніка. Нормотворча техніка — це система мовних та логічних прийомів, методів, спеціально-юридичнихзасобівтаюридичнихпроцедурнормотворчоїдіяльностідержавногоапарата, спря-мованоїнавиробленняюридичнихнормуформіположеньнор-мативно-правовихактів.Структурунормотворчоїтехнікискладаютьїїмовна, логічна та процедурна форми. У словнику поняття «форма» тлумачиться як спосіб існування змісту, його внутрішня структура, організація і зовнішній вираз. Форми нормотворчої техніки відображають диференціацію її складових (прийомів, методів, засобів, процедур) залежно від їх змісту (табл. 1).

НОРМОТВОРЧА ТЕХНІКА

Мовна форма

Система мовних прийомів, методів, засобів нормотворчої техніки

Логічна форма

Система логічних прийомів, методів, засобів нормотворчої техніки

Процедурна форма

Нормативно встановлений порядок вироблення нормативно-правових актів

Юридична лінгвістика

Юридична логіка

Нормотворчій процес

3.2 Проблеми нормотворчої техніки в Україні. В умовах швидкого розвитку суспільних відносин в різних сферах суспільного життя виникає гостра потреба їх правового регулювання за допомогою нормативних актів. Велика кількість підзаконних актів створюється на відомчому рівні, що зумовлює необхідність детального розгляду юридичної техніки їх створення та упорядкування. Юридична техніка відомчої нормотворчості, тобто техніка створення та упорядкування відомчих підзаконних актів, забезпечує якість відомчого регулювання, а отже, безпосередньо впливає на стан суспільних відносин. Саме тому визначення поняття, особливостей використання, елементів та змісту юридичної техніки відомчої нормотворчості є актуальним та необхідним.

У науковій літературі недостатньо уваги приділено визначення даною теоретико-правової категорії. Теоретики права досліджували переважно окремі питання правотворчості, законотворчості, нормотворчості, юридичної техніки, законотворчої техніки тощо. Так, до проблем юридичної техніки зверталися у своїх працях такі відомі теоретики права, як С.С. Алєксєєв, О.В. Бабкіна, А.Б. Венгєров, Г.І. Денисов, А.І. Коваленко, В.С. Ковальський, І.П. Козинцев, Р. Лукич, А.В. Малько, Л.А. Морозова, Г.І. Муромцев, Н.М. Оніщенко, А. Полешко, П.М. Рабінович, О.О. Тененко, А.Ф. Черданцев, Б.В. Чигидин, Є.С. Шугрина, М.К. Юков та інші науковці, які досліджували окремі аспекти юридичної техніки, а саме: її елементи, характер, види, сфери її застосування, призначення тощо. Р.А. Калюжний, М.С. Кельман, А.М. Колодій, С.Л. Лисенков, В.В. Лазарєв, О.Г. Мурашин, А.В. Міцкевич, І.В. Опришко, М.Н. Пархоменко, О.А. Пучков, Ю.М. Перерва, Е.І. Темнов та ін. присвячували праці проблемним питанням правотворчості: її способам, видам, стадіям, співвідношенню з такими категоріями як правоутворення, нормотворчість, законотворчість тощо.

Разом з тим, у другій половині ХХ ст. відомі вчені почали розглядати юридичну техніку не як самостійну правову категорію, а як елемент правотворчості9

Зазначене вказує на необхідність органічного поєднання у нормотворчому процесі таких складових, як наявність виваженого політично та науково продуманого рішення стосовно розроблення законопроекту (яким можуть бути Програма діяльності Уряду, план дій щодо здійснення реформи у певній сфері суспільних відносин, концептуальні засади тощо, які засвідчують безумовну необхідність і корисність розроблення закону, а у випадку підготовки концепції навіть створюють його модель), а також високий професійний рівень безпосередньо нормопроектувальника, який буде втілювати у правові норми відповідне рішення.

Нормотворчість не можна зводити до законотворчості, остання є виключною монополією Верховної Ради України як вищого представницького органу держави. Нормотворчою діяльністю є діяльність з розроблення, прийняття, скасування підзаконних нормативно-правових актів, так і діяльність з розроблення проектів законів.

Отже, сьогодні вже не викликає сумнівів той факт, що нормотворча техніка має не тільки прикладне (допоміжне), а й істотне значення для нормотворчості. Тому цілком природним є значне підвищення інтересу науковців і практиків до проблем юридичної, нормотворчої, законодавчої.

ВИСНОВОК

1 В.І Риндюк «Юридичні і політичні науки» 70с.

2 Ющик О.І «Теоре­тичні основи законодавчого процесу: Монографія». -К., 2004. -С. 77

3 Кашанина Т. В. Юридическая техника: учеб. / Т. В. Кашанина. - 2-е изд., пересмотр. - М.: Норма-Инфра-М, 2011. - C. 32. Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів


4 Шутак І. Д. Юридична техніка: навч. посіб. для вищих навч. закл. / І. Д. Шутак, І. І. Они- щук. - Івано-Франківськ, 2013. - С. 31-32.

5 Давыдова М.

Л. Юридическая техника: проблемы теории и методологии: [моногр.] / М. Л. Давыдова. - Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2009. - С. 94.

6 Иеринг Р. “Юридическая техника” / Р. Иеринг; сост. А. В. Поляков. - М.: Статут, 2008. - С. 29.

7 Кашанина Т. В. Юридическая техника: учеб. / Т. В. Кашанина. - 2-е изд., пересмотр. - М.: Норма-Инфра-М, 2011. - С. 92.

8 Кашанина Т. В. Юридическая техника: учеб. / Т. В. Кашанина. - 2-е изд., пересмотр. - М.: Норма-Инфра-М, 2011. - С. 95

9 Дзюбенко О.Л. Теоретико-правове розуміння юридичної техніки відомчої нормотворчості / О.Л. Дзюбенко // Юриспруденція: теорія і практика. – 2009. – № 7. – С.2-3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас