1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18
Ім'я файлу: Теорія держави та права.docx
Розширення: docx
Розмір: 323кб.
Дата: 16.05.2021
Пов'язані файли:
Міжнародне кримінальне право.doc

Загальні закономірності і причини походження держави. У різних народів світу цей процес проходив неоднаково, Єгипті, Вавилоні,деяких країнах Африки, Південної Америки виникнення держави пов’язане з природно-кліматичними умовами. Поливне землеробство- значні суспільні роботи (будівництво, експлуатація, захист іригаційних систем та ін.) – необхідність існування публічної влади для здійснення єдиного, централізованого управління суспільством. Основними державотворчими чинниками у Стародавній Греції і Стародавньому Римі були послідовний розклад родової організації влади, перехід від колективної до приватної власності на землю, засоби виробництва, рабів, класовий розподіл населення. У ЗХ. і СХ Європі одразу виникає ранньофеодальна держава, яка характеризується феодальним землеволодінням, васальною службою,становою організацією суспільства, роздрібненістю суверенної влади.
8. Нормативне регулювання в первісні общині.Загальні закономірності виникнення права.

Життя первісної общини потребувало впорядкування, що здійснювалося за допомогою соціальних норм, на основі яких люди організували спільню працю, розподіл продуктів, встановлювали процедури вирішення спорів Мононорми – єдині,загальні для всіх правила поведінки того періоду мали форму табу

Ритуали і обряди - Міфи – Звичаї – правила поведінки, які склалися історично, протягом життя декількох поколінь і набули всезагального характеру, релігійні норми - – форми, правил поведінки, які регулюють відносини між людьми на основі всезагального характеру, норми первісної моралі – уявлення і відповідні правила, які визначають, що є добро, а що є зло. Вони не нав’язувалися ззовні, а були засновані на власному, вільному переконанні.

Виникнення права.

Право виникає об’єктивно на етапі становлення державно організованого суспільства як нормативний спосіб регулювання суспільних відносин. Далі відбувається закріплення норм у письмових джерелах. Чинники, що вплинули: економічні – в умовах розвитку економічних відносин, спеціалізації праці, приватної власності, товарного виробництва і обігу соціальної норми первісної общини неспроможні встановити стабільні економічні зв’язки, політичні - посилювалися численні суперечності і конфлікти протилежних соц.. верств, які розв’язати за допомогою звичаїв родової общини було неможливо; розвиток особистості приводить до перетворення людини на самостійного індивіда зі своїми потребами та інтересами, задля задоволення яких людина була змушена свідомо обмежувати свою поведінку,жертвуючи на користь суспільства частину своєї свободи, внаслідок чого всі члени суспільних відносин наділялися новими за змістом взаємними правами та обов’язками, які спочатку мали казуально-особистий характер. З часом у міру повторюваності типових життєвих ситуацій, що виникали, і контролю за їх розвитком з боку владних структур вони набували нормативного значення і визнавалися загальнообов’язковими. Необхідність обмеження пом’якшення військового протистояння окремих племен, які потребували постійного обміну і сусідських стосунків. Необхідність підтримання єдиного порядку у відносинах усередині спільності людей – населення, що заселяє певну територію.

В умовах переходу від первісної общини до державно організованого суспільства значення права надавалось спочатку індивідуальним, фактичним, повторювальним стосункам. Важливим етапом було перетворення звичаїв на правові звичаї. Правовим звичай стає тоді, коли він набуває усного або офіційного схвалення держави і захищається нею, в тому числі за допомогою примусу. На основі звичаїв складається звичаєве право. Значну роль у ставленні правових норм відіграли суди. Судові органи формулювали правові прецеденти – рішення з конкретних справ, які в майбутньому набували нормативного характеру, ставали загальнообов’язковими при вирішенні аналогічних справ. З часом основною формою права стають державні нормативні акти, поступово ці акти витісняють звичаєве право, посідають домінуюче місце серед форм права.
9. Поняття держави та різні її аспекти
Держава – це територіальна організація публічної влади, яка охоплює населення країни на засадах громадянства або підданства, діє через виокремлений із суспільства апарат службовців за допомогою встановлення та захисту правових норм.
Ознаки:

1 Універсальність (держава - це єдина універсальна організація, що поєднує все населення та може виконувати будь-які ф-ції) 
2 Держава – це організація політичної влади, яка створена для вирішення загальнонаціональних завдань. Здатність держави видавати закони та інші правові акти.
3 Д – поєднує населення на основі громадянства або підданства. Громадянство визначають як політика правових зв’язків міждержавою та громадянином, який полягає у загальних правах та обов’язках.
4 Д завжди має власну територію з чітко визначеними кордонами та населенням, що мешкає на цій території за адміністративно-територіальним поділом.
5 Д втілюється в державному апараті, спеціальному інституті, який є відокремлений від суспільства, який безпосередньо займається куруванням суспільства.
6 Держ. апарат володіє монополією на легальне застосування примусу.
7 Держава видає, реалізує та контролює дотримання загальнообов’язкових правил поведінки або правових норм.
8 Державна влада володіє державним суверенітетом. Тобто верховенство влади всередині країни та рівноправністю і незалежністю у зовнішніх відносинах.
9 Міжнародно-правове визнання. 1933 р. була прийнята конвенція, в якій закріплено 4 обовязкові ознаки держави: територія, постійне населення, уряд, міжнародне правове визнання.
Аспекти. 
1. Держава як організація всього суспільства. Вона розуміється як суб*єкт, який представляє суспільство у зовнішніх та внутрішніх відносинах.
2. Спирається на певну соціальну базу. Певні класи, прошарки, державна або партійна бюрократія, номенклатура. Захист інтересів всього суспільства загалом. Взята в механізмовому аспекті держава організована як певний аппарат влади, що має складну структуру. Розвинута система відокремлених від суспільства державних органів , які виступають як основний важіль управління суспільством, його реформування.
Органи первинного народного представництва утворюються безпосередньо шляхом народного голосування. Потім вони обирають органи вторинного представництва. В Україні органами первинного – Верховна Рада, Президент, а вторинного – кабінет Міністрів , Верховний Суд, Конституційний Суд, Вищий господарський суд, Генеральний прокурор.

10. Державна влада поняття і елементи

Державна влада є різновидом публічної влади. Влада з’являється там, де є група людей. Для здійснення влади потрібні здібності.

Державна влада має публічний характер і здійснюється стосовно як своїх громадян, так і інших суб’єктів, що перебувають у межах державної території.. Суб’єктами державної влади в межах своєї компетенції є державні органи, від імені яких виступають посадові особи.
Колегіальні множини людей (ВРУ. КабМін, судові органи) або окремі особи – державні службовці. Владні відносини можуть бути побудовані а добровільних або примусових засадах. 
Головним для забезпечення ефективності діяльності влади є легітимність державної влади.
Політичний характер. Держава є стрижневим елементом політичної системи суспільства, до яких входять всі існуючі в суспільстві утворення політичного спрямування. Вона реєструє або анулює реєстрацію окремих недержавних утворень , встановлює правовий режим їх діяльності. Джерелом державно влади в демократичній державі є народ. Легітимізація цієї влади відбувається на основі делегування її народ шляхом вільних виборів відповідним державним органам за встановленою конституцією процедурою. Державним органом, що може виступати від імені всього народу України, є Верховна Рада. Другим всенародним органом первинного представництва народе є Президент України. Всі інші державні органи є похідними від перших двох ( вторинними).

11.Державний суверенітет. Суверенітет і суверенні права.

Державний суверенітет – це невід’ємна властивість влади бути верховною над проявами усіх інших видів влади всередині держави і незалежною від інших держав. Суверенітет поділяється на внутрішній і зовнішній.

Внутрішній суверенітет регулюється нормами конституційного права.

Зовнішній – ще й нормами міжнародного права.

Принципи державного суверенітету:

  1. Єдність ( полягає в тому, що в державі може бути лише одна суверенна влада);

  2. Невідчужуваності ( полягає в тому, що державний суверенітет не може бути нікому переданий або обмежений);

  3. Неподільності суверенітету ( означає, що державній владі належить повнота суверенітету на території країни)

Існують 2 концепції держ. суверенітету:

1.Державний суверенітет як кількісна характеристика державної влади ( згідноз цим суверенітет є невідчужуваним і його зміст складають суверенні права держави)

Внутрішні суверенні права:

  • Мати власні збройні сили

  • Мати власну грошову одиницю

  • Мати право на стягнення податків

  • Мати право на визначення адміністративного поділу країни.

Зовнішні суверенні права:

  • Укладення міжнародних договорів

  • Участь в роботі міжнародних органів

  • Право на дипломатичні стосунки

  • Право оголошувати мир або війну

Всі суверенні права можуть відчужуватися державою, але держава зберігає суверенітет через те, що в неї залишається право повернути собі відчужувані права.

2.Суверенітет як кількісна категорія, в цій концепції виділяють:

- формальний суверенітет – це суверенітет юридично і політично проголошений, але практично не реалізований через істотний вплив інших держав на політику в країні ( країни Варшавського договору)

- Обмежений суверенітет буває: добровільний і примусовий. Примусове обмеження відбувається щодо держави, яка програла війну. Добровільне обмеження суверенітету здійснюється за власною згодою держави задля досягнення певних корисних цілей.

- Реальний суверенітет, коли збігається юридично проголошені і фактично реалізовані суверенні права держави.
12. народний і національний суверенітет та їх співвідношення з державним суверенітетом.
Державний суверенітет - це невід’ємна властивість влади бути верховною над проявами усіх інших видів влади всередині держави і незалежною від інших держав. Суверенітет поділяється на внутрішній і зовнішній.

Внутрішній суверенітет регулюється нормами конституційного права.

Зовнішній – ще й нормами міжнародного права.

Народний суверенітет – це верховенство народу у вирішенні основних питань організації суспільного життя у визначенні державного ладу, основних напрямках зовнішньої політики, основних засад правового регулювання тощо. Народний суверенітет передбачає, що народ є єдиним джерелом влади, яку він реалізує безпосередньо шляхом виборів та референдумів або опосередковано через органи державної влади.

Під національним суверенітетом розуміється можлива та реальна здатність нації визначати характер свого життя в тому числі шляхом здійснення права на самовизначення та утворення самостійної держави. До прав нації також належать право користуватися власною мовою, право на збереження власної культури, право на освіту на власній мові, тощо.

В демократичній державі, в якій народ визнається вищим джерелом влади, де реалізовується право нації на самовизначення - державний, народний і національний суверенітет збігаються.
13.Типологія держави. Держава соціально-орієнтованого типу.

Під типологією держави розуміють поділ усіх держав, що існували та існують на певні типи за найсуттєвішими ознаками. Розрізняють 2 підходи до типології держави:

  • Формаційний;

  • Цивілізаційний.

  • Технократичний ( поділ держав за відповідним степенем науково-технічного прогресу та рівнем державного населення)

  • Особистісний ( поділ держави за рівнем економічної, соціальної та духовної свободи людини)

Формаційний підхід (представники Карл Маркс, Фрідріх, Енгельс) його суть зводиться до того, що історія людства є процесом зміни соціально-економічних формацій. Кожній соціально-економічній формації відповідає певний тип держави які розрізняють за:

  • Економічною основою;

  • Класовою сутністю;

Виділяються такі типи:

  • Рабовласницька держава, її соціальною базою в цілому був панівний клас рабовласників.

  • Феодальна держава.  Головною виробничою силою є земля. Провідна роль у сільського виробництва. Закріпачені селяни на відміну від рабів мали певні особисті права. Швидкий розвиток виробничих сил був поштовхом до поступового розвитку індустріального суспільства. 

  • Буржуазна держава. Соціальною базою є приватні підприємці – власники основних засобів виробництва. Економічна свобода стає базою для створення громадянського суспільства, заснованого на недоторканості приватної власності, свободі договірних відносин, політичній та ідеологічній свободі. Перший етап – вільний капіталізм, Другий – монополістичний, відбувається науково-технічна революція яка веде до постіндустріальної епохи.

  • Соціалістична держава.

Зараз формаційний підхід дещо змінений – замість соціалістичної держави виділяють державу демократичної орієнтації. Її державним (політичним) режимом є демократичний. Така держава визнає рівне становище всіх форм власності, активно впливає на економічний розвиток.

Цивілізаційний підхід. Представники( Тойнбі, Ханктінгтон та ін.) цей підхід характеризується тим, що в основу типології покладено не економічні критерії, а географічні, релігійні та культурні чинники. Ключовим в цивілізаційному підході є поняття цивілізації. Цивілізація - це відносно замкнутий та локальний стан суспільства, що відрізняється спільністю релігійних, психологічних, культурних, географічних та інших ознак. Розрізняють понад 20 цивілізацій ( православна, мусульманська, китайська, азіатська та інші)
14. Поняття та класифікація функцій держави.
Функції держави вказують на те, для чого потрібна держава та для чого вона існує.

Функції держави – це основні напрямки її діяльності, які відображають сутність і соціальне призначення держави, тобто функції залежать від соціального призначення держави. Соціальне призначення держави вбачається в задоволенні групових інтересів ( класу, соц..прошарків, олігархів). Кожна функція має свій зміст і обєкт впливу. Зміст становить множина однорідних доцільних постійних дій, через які держава справляє вплив на конкретні сфери суспільного життя. Об’єктом функції є певна сфера суспільних відносин (економіка, політика, культура та ін.), на яку спрямовано державний вплив. Обєкт є одним із критеріїв розмежування функцій держави.

Класифікація функцій держави – це їх поділ на окремі види, групи залежно від певних критеріїв.

Залежно від того, в чиїх соціальних інтересах здійснюються функції держави, іх можна поділити на:

  • Загально соціальні – це такі напрямки державної діяльності, які є довготривалими, спрямованими на задоволення інтересів суспільства в цілому, всіх його верств. Ці функції характеризують діяльність сучасної держави в усіх галузях суспільних відносин, зокрема, в галузі захисту прав і свобод людини, економічній та політичній сферах тощо.

  • Функції захисту групових інтересів, вони являють собою такі напрямки діяльності держави, що якнайповніше спрямовані на вираження і задоволення інтересів певних соціальних сил- правлячих угрупувань, за якими стоять верстви населення, що становлять соціальну базу здійснення державної влади.

Функції держави за її типом. Залежить від типу держави. Взявши за основу формаційну ознаку – функцій рабовласницької, феодальної, буржуазної, соціалістичної держави.
За ступенем соціальної значущості в суспільному житті:
- Головні - найважливіші напрямки, що мають пріоритетне значення. Функція захисту прав і свобод людини, економічна, соціальна.
- Похідні – мають супроводжувальну, похідне або обслуговуюче значення. 
За часом дії:
- Постійні – політична, соціальна, організація оборони країни.
- Тимчасові – виникнення специфічних умов суспільного розвитку (стихійні лиха, війна).
Спрямованість діяльності держави на вирішення внутрішніх чи зовнішніх завдань:

- Внутрішні функції – усередині країни.

- Зовнішні функції – діяльність поза межами країни.
15. Внутрішні і зовнішні функції держави.
Функції держави – це основні напрямки її діяльності, які відображають сутність і соціальне призначення держави, тобто функції залежать від соціального призначення держави.

Спрямованість діяльності держави на вирішення внутрішніх чи зовнішніх завдань:

- Внутрішні функції – усередині країни.

- Зовнішні функції – діяльність поза межами країни.

До внутрішніх функцій належать:

  • Політична (створює умови для ефективного виконання інших функцій,  подолання суперечностей, забезпечення злагоди в суспільстві, забезпечення народовладдя, розвиток форм і інститутів плюралізму, врегулювання політичних конфліктів. Шляхом ухвалення відповідних законів. )

  • Забезпечення і охорона прав і свобод людини і громадянина ( з’являється тільки в умовах демократичної держави і поступово розвивається паралельно з процесом зростання її правового, соціального характеру. Розширення змісту і характеру системи гарантій прав і свобод людини і громадянина; створення належних демократичних умов для участі громадян у справах держави, демократичних виборах та ін.; створення умов для вільного володіння власністю тощо.)

  • Економічна ( спрямована на забезпечення нормального формування, функціонування та розвитку економіки країни, захист існуючих форм власності та створення умов для їх розвитку а саме: розроблення економічної політики в масштабах країни; управління підприємствами і організаціями, які становлять державну власність і мають загальнодержавне значення; встановлення правових основ ринку, правового захисту власника тощо.

  • Функція оподаткування і фінансового контрою ( спрямована на формування та поповнення казни, передусім державного бюджету, місцевих бюджетів за рахунок усіх видів податків, здійснення контролю за утворенням, розподілом і використанням усіх ресурсів фінансової системи країни.

  • Соціальна функція ( спрямована на створення умов, які забезпечують нормальні умови життя людини, її вільний розвиток,створення рівних можливостей для усіх громадян у досягненні суспільного добробуту, соціальну захищеність особистості.

  • Екологічна функція (спрямована на забезпечення екологічного добробуту громадян і екологічної безпеки країни.)

  • Функція розвитку культури, науки та освіти ( спрямована на підняття культурного і освітнього рівня громадян, необхідних для цивілізованого суспільства, створення умов для їх участі в житті суспільства , користування відповідними культурними і науковими досягненнями, забезпечення науково-технічного розвитку суспільства, тощо).

  • Інформаційна функція ( реалізується через забезпечення нормального функціонування та сталого розвитку інформаційної сфери.

  • Функція забезпечення режиму законності і правопорядку ( спрямована на неухильне додержання і виконання нормативних приписів усіма учасниками суспільних відносин.)

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

скачати

© Усі права захищені
написати до нас