1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18
Ім'я файлу: Теорія держави та права.docx
Розширення: docx
Розмір: 323кб.
Дата: 16.05.2021
Пов'язані файли:
Міжнародне кримінальне право.doc

Форми демократії – це масштабні зовнішні прояви демократії. До форм належить:

  1. участь громадян у вирішені державних справ (пряма і представницька демократія)

Пряма демократія – це можливість населення реалізувати свою владу через вибори, референдуми, плебіцисти.

Представницька демократія – це здійснення влади населення через обраних представників. Органи безпосередньо обрані населенням є первиними (ВРУ та ПУ), органи створені первиними органами є вториними.

  1. Організація діяльності системи державних органів на основі демократичних принципів (гласність, прозорість, виборність, законність)

  2. Максимальне гарантування реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Інститути демократії – це структурні і функціональні елементи політичної системи суспільства, що організаційно і юридично оформлені і безпосередньо складають демократичний режим у державі.

Види інститутів демократій:

  1. За складністю структури:

  • базові інститути (суперність). Наприклад інститут прав і свобод людини і громадянина.

  • Комплексні інститути (інститут виборів)

  • Прості інститути (інститут політичної агітації)

  1. За призначенням:

  • структурні (інститут уповноваженого з прав людини)

  • функціональні інститути (інститут депутатського запиту)

  • структурно-функціональні

  1. За юридичним значенням прийнятих рішень

  • імперативні (вибори на референдумі)

  • консультативні ( інститут всенародного обговорення)

  1. За сферами суспільних відносин

  • економічний

  • політичні

  • соціальні

  • екологічні

  1. За формами діяльності держави:

  • інститут у сфері забезпечення прав людини

  • у сфері нормотворчості

  • у сфері здійснення правосуддя і контролю (інститут гласності судового розгляду)


108. Поняття та ознаки правової держави.

Правова держава – це організація державної влади, заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини, верховенстві права і взаємній відповідальності особистості держави.

Ознаки:

  • Безумовне визнання, законодавче закріплення, реальне здійснення і гарантування державою невід’ємних прав і свобод людини. Цей принцип передбачає визнання кожної людини найвищою соціальною цінністю. Завдяки інтегруючій функції права особистості на життя, свободу та гідність всі категорії прав людини перебувають у єдності, вони взаємопов’язані і взаємозумовлені. В правовій державі права і свободи людини і громадянина не тільки характеризують відносини між індивідом і державою, а й виступають дієвим інструментом обмеження державної влади, її підпорядкування потребам громадянського суспільства. Захист прав і свобод у правовій державі є не тільки конституційно-правовим, а й міжнародно-правовим обов’язком.

  • Принцип верховенства права. Право стосовно держави є первинним. Держава не створює право, а тільки дає юридично завершені формування, в яких закріплюються уявлення про інші правові цінності. Отже, за допомогою законів, судових прецедентів тощо держава лише надає праву формальної визначеності.

  • Правова держава зароджується в умовах громадянського суспільства. Поняття правової держави складається поступово, відповідно до усвідомлення громадянським суспільством об’єктивної потреби в зміні сутності держави.

  • Принцип поділу влади традиційно вважається обов’язковою ознакою конституційного в демократичній державі. Принцип поділу влади передбачає: 1) що державна влада є цілісною і поділеною; 2) відносини між гілками будуються на основі системи стримувань і противаг; 3) має на меті убезпечити суспільство від узурпації державної влади.

  • Взаємна відповідальність особи і держави - передбачає відповідальне ставлення держави до людини, її прав і свобод, а також їх охорону всіма передбаченими законом способами. Основними показниками взаємовідносин особи і правової держави є правова захищеність людини і громадянина; постійне розширення їх прав і свобод; гармонійне поєднання інтересів держави і особи; підвищення соціальної активності особистості, її відповідальності, самодисципліни при виконанні обов’язків.

  • загально дозвільний правовий режим для регулювання поведінки людини і спеціально дозвільний правовий режим для регулювання поведінки органів публічної влади. Цей режим передбачає наявність високого рівня правосвідомості і правової культури особистості і суспільства в цілому – тільки за цієї обставини забезпечується позитивний ефект від його впровадження в суспільне життя. Загально дозвільний правовий режим для регулювання поведінки людини передбачає, що дозволено все що прямо не заборонено законом, а спеціально дозвільний режим для органів публічної влади передбачає:дозволено лише те, що прямо передбачено законом.

  • Наявність незалежного і ефективного суду.

  • Висока правова культура громадян.



109. Верховенство права. Верховенство права і законність.

Принципи верховенства права можна розглядати у двох аспектах. По-перше, в широкому розумінні як принцип правової організації державної влади у суспільстві в цілому, тобто «верховенства права над державою», коли він практично ототожнюється із засадами правової державності. Подібним чином цей принцип розглядається у правових системах, які користуються англомовною конституцією верховенства чи панування права подібно до континентальної моделі правової держави. По-друге, у вузькому контексті співвідношення права і закону в регулюванні суспільних відносин у сенсі «верховенства права над законом». Саме на такий підхід орієнтує ст..8 КУ, які закріплює визнання і дію принципу верховенства права, роз’ясняючи відповідно до цього його зміст як:

  1. найвищу юр силу КУ, яка передбачає, що закони та інші НПА приймаються на основі КУ і повинні відповідати їй.

  2. Пряму дію норм КУ, яка передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституц прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі КУ.

Законність є вимогою неухильного додержання, тончого і однак викон і правильн застос органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами законів і підзаконних НПА.

Суб’єктами додержання законості є передусім органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи.

Зміст принципу законності можна розглянути й через систему більш конкретних вимог: вищу юр силу закону в системі НПА, обов’язковість законів та інших НПА для всіх, на кого вони поширюються, однаковість вимог закону до усіх учасників суспільних відносин, додержання закону в діяльності органів державної влади і посадових осіб, неприпустимість протиставлення законності та доцільності в діяльності державних органів, невідворотність покарання за вчинення правопорушення.

Принцип верховенства права не підміняє та не скасовує принцип законності, а тільки поглиблює його від вимог суто формального додержання норм у напрямку пошуку власне правового («органічного», «ідеального») змісту права. Кваліфікація прав людини як найвищих критеріїв правового характеру змісту закону передбачає акцентування на певних аспектах принципу верховенства права відносно його різних суб’єктів.

110. Поняття правопорядку.

Однією з найважливіших категорій теорії держави та права є правопорядок.

Правовий порядок слід розуміти як фактичний стан правовідносин у певному суспільстві, який полягає в досягнутому рівні впорядкованості суспільного життя різноманітними юридичними засобами, що ґрунтуються на правовому законі. Його метою є регулювання та охорона відносин у суспільстві, тобто їх упорядкування.

Ознаки:

  1. Виступає метою і фактичним результатом існування права;

  2. Існує лише за наявності право законності;

  3. Передбачає високо узгоджену дію механізму правового регулювання;

  4. Нерозривно пов'язаний з правовою державою, а також його супутником є соціальний характер держави;

  5. Є станом суспільного життя.

Аналіз правопорядку неможливий без розгляду його співвідношення з громадським порядком. Останній є станом упорядкованості суспільного життя, що з’являється внаслідок реалізації всієї сукупності соціальних норм певного суспільства. Право регулює і охороняє найбільш значущі відносини, а тому правовий порядок охоплює найважливішу частину соціальних зв’язків. Правопорядок є найважливішою складовою громадського порядку, яка виступає опорою останнього.

Прояви:

  1. За стійкістю можна виділити стабільний та мінливий різновиди правопорядку, тобото правопорядок одночасно поєднує ознаки стабільності та динамізму.

  2. Оскільки правопорядок єдиний і цілісний в межах відповідної правової системи, за сферою, в якій він виникає, виокремлюються міжнародний,наднаціональний та національний різновиди правопорядку.

Міжнародний формується на підставі норм міжнародного права у сфері міжнародних зносин і є умовою нормального існування людства в масштабах певного регіону, континенту, планети.

Наднаціональний правопорядок – це спільний порядок наднаціональних утворень ( н-д, Євросоюз)

Національний правопорядок складається в межах певної держави на підставі її внутрішнього права.

Правопорядок в Україні ще не досяг високого рівня розвитку та характеризується недостатньою стабільністю.
111. Поняття та ознаки соціальної держави.

При визначенні змісту соціальної держави треба виходити з єдності правової демократичної, соціальної державності.

Як демократична держава вона слугує свободі як вищій цінності, сприяє її піднесенню до рівного доступу до власності, рівних виборів, рівності прав на участь у здійсненні політичної влади, забезпечення багатоманітності політичного і культурного життя; як правова – забеспечє організацію суспільного і державного життя на принципах права, гарантує правопорядок, сприяє досягненню особистістю самостійності і відповідальності за свої дії, дбає про раціональну обґрунтованість юридичних рішень, стабільність правової системи; як соціальна – визнає людину найвищою соціальною цінністю, надає соц допомогу індивідам, які потрапили у важку життєву ситуацію, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя ситуац, з метою забезпеч кожному гідного рівня життя, перерозпод економічні блага відповідно до принципу соціальної справедливості і своє призначення вбачає в забезпеченні громадянського миру і злагоди в суспільстві.

Ознаки:

1. Соціальна держава є закономірним продуктом еволюції громадянського суспільства в напрямку до громадянського суспільства соціальної демократії

    1. .вона завжди визнається якісною характеристикою правової держави.

  1. проголошення держави соціальною є важливою конституційною гарантією забезпечення і захисту соціальних прав людини.

  2. Оскільки як мета діяльності соціальної держави, так і сама ця діяльність (соціальна політика) визначаються правовими рішеннями, то її функціонування передбачає наявність розвинутого соціального законодавства

  3. Соціальна держава слугує забезпеченню громадянського миру і злагоди в суспільстві

Утвердження соціальної державності сприяє трансформації ринкової економіки на соціально ринкову, служінню власності інтересам як власника, так і суспільства

112. Поняття, структура та функції правосвідомості
Правосвідомість – це сукупність суб’єктивних елементів правового регулювання: ідей, теорій, емоцій, почуттів та правових настанов, за посередництвом яких відображається правова дійсність, формується ставлення до права та юридичної практики, ціннісна орієнтація щодо правової поведінки, бачення перспектив і напрямків розвитку правової системи з погляду забезпечення гідного існування людини, справедливості у між людських стосунках, ефективної організації життєдіяльності держави і суспільства.

Риси:

1)Є одним з різновидів суспільної свідомості.

2)Носіями правосвідомості є різні суб’єкти права: особистість, громадські об’єднання, політичні партії, державні органи та їх посадові особи, юристи-науковці, юристи-практики, суспільство в цілому.

3) об’єктом пізнання правосвідомості зазвичай є чинне право в усій багатоманітності його виявів ( право, правові відносини, правова поведінка або діяльність, практика реалізації права тощо).

4) правосвідомість є одним з найважливіших чинників розвитку право розуміння.

5) правосвідомість можна розглядати як своєрідний механізм саморегуляції поведінки (діяльності) людей. Це пояснюється її здатністю орієнтувати суб’єктів права в різних правових ситуаціях, робити правомірний вибір, юридично значущі рішення щодо додержання або порушення права.

За своїм змістом правосвідомість є складним системним правовим явищем. Компоненти, що утворюють її структурно об’єднуються в 2 відносно автономні компоненти - правову психологію і правову ідеологію.

Правова психологія – це сукупність настроїв, почуттів, емоцій, переживань з приводу права, окремих правових явищ. В цілому – це стихійна, несистематизована і найпоширеніша форма усвідомлення права, яка тією чи іншою мірою притаманна усім суб’єктам і може виникнути з приводу будь-якого правового явища. Структура правової психології: 1) сталі і динамічні. До сталих компонентів відносять: знання права, правові стереотипи, звичаї, традиції, самооцінка особи. За їх допомогою особа здатна доволі критично оцінювати свої дії і вчинки з погляду їх відповідності праву. Динамічні компоненти ( настрої, почуття, хвилювання) становлять найбільш нестабільну рухливу складову правової психології. 2) пізнавальні (правові емпіричні знання, уявлення, погляди) і емоційні ( правові емоції, почутті настрої).

Правова ідеологія – це сукупність ідей, принципів, теорій, концепцій, які в систематизованій формі відображають і оцінюють правову дійсність. Для неї характерне цілеспрямоване наукове, в тому числі філософське, осмислення права на рівні його окремих проявів, а як цілісного явища, що має власну цінність. Правова психологія і правова ідеологія не можуть існувати одна без одної, оскільки вони тісно взаємодіють. У процесі правового регулювання правова свідомість виконує низку функцій, до який передусім належать гносеологічна, оцінна та регулятивна.

Гносеологічна ( пізнавальна) функція передбачає накопичення знань про право і практику його реалізації, сприйняття права, подальше осмислення різних правових явищ, всієї правової дійсності.

Оцінна, передбачає оцінку правової поведінки людей,юридично значущих фактів і подій, документів, права в цілому шляхом їх зіставлення із загально прийнятими або індивідуальними цінностями.

Регулятивна безпосередньо пов’язана з реалізацією 2 попередніх ф-цій. Вона здійснюється через систему мотивів, ціннісних орієнтацій, правових настанов, які виступають специфічним регулятором поведінки людей.
113. Види правосвідомості.

1. За суб’єктами (носіями) правосвідомість поділяється на індивідуальну, групову, масову та суспільну. Передусім зазначимо, що, по-перше, суспільна, групова та масова правосвідомість не існує поза індивідуальною, а по-друге, правосвідомість окремого індивіда в свою чергу зумовлюється груповою, суспільною та масовою свідомістю.

Індивідуальна правосвідомість – це система особистих поглядів, уявлень, почуттів з приводу права.

Групова правосвідомість існує на рівні соціальних груп (політичних партій, громадських об’єднань, профспілкових організацій), верств населення, класів і відображає специфіку відповідної групи. Від групової слід відразняти масову правосвідомість, характерну для нестабільних, тимчасових громадських утворень, наприклад, натовну, учасників мітингів, демонстрацій.

Суспільна правосвідомість притаманна великим соціальним утворенням (населенню країни, окремого регіону, певному етносу). Вона зумовлена як індивідуальною, так і груповою правосвідомістю.

З погляду глибини відображення правової дійсності вирізняють три рівні правосвідомості. Побутова (емпірична) правосвідомість – найпоширеніший рівень правової свідомості, який формується на основі повсякденного досвіду людей у сфері правового регулювання і значною мірою залежить від щдобутої правової освіти.

Професійна правосвідомість – притаманна юристам-професіоналам. Вона формується внаслідок одержання спеціальної професійної (юридичної) підготовки, а також під час роботи в юридичній сфері (правоохоронних органах, суді, адвокатурі, нотаріаті тощо). Носії правової свідомості, як правило, володіють не тільки спеціалізованими, конкретизованими знаннями чинного законодавства, а й вмінням, навичками його застосування.

Наукова, теоретична правосвідомість у цілому притаманна науковцям, викладачам вищих навч закладів юридичного профілю, які займаються теоретичною розробкою загальних або галузевих правових проблем. На відміну від буденної наукова правосвідомість передбачає не тільки наявність юридичної освіти, а й уміння оперувати правовими критеріями, принципами, теоріями, концепціями, здійснювати широкі і глибокі узагальнення правового матеріалу, тобто має систематизований, комплексний характер.


114.Поняття та види деформації правосвідомості. Правовий нігілізм.

Деформація правосвідомості проявляється у викривленні уявлень про цінність права. Традиційно її зводять до правового нігілізму. Проте він є лише 1 різновидом цього явища. Іншими проявами дефектної правосвідомості є :

1)Правовий інфантилізм ( проявляється у не сформованості правових знань або їх недостатній глибині, однак при особистій переконаності в наявності належної юридичної підготовки, є відносно м’якою за наслідками форма деформації.

2)Правовий ідеалізм (романтизм) характеризується таким станом правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб державного апарату, при якому відбувається переоцінка реальних можливостей форм права впливати на суспільні відносини і процеси.

3)Правовий дилетантизм означає вільне поводження із законом або оцінкою юридичної ситуації, що в цілому зумовлено легковажним ставленням до права.

4)Правова демагогія передбачає легковажне або свідоме справляння такого впливу окремої особи або громадських організацій на свідомість людей, наслідком якого стає формування однобічного чи викривленого уявлення про правову дійсність. Небезпечність її полягає в тому, що особа, яка на неї орієнтується припускає наявність певної цінності права, усвідомлює існування довіри з одного боку інших і саме тому використовую його для досягнення власних корисливих інтересів, прикриваючи свої наміри розмовами про суспільне благо.

5)Правовий нігілізм має широкий діапазон проявів: від скептичного ставлення до права, негативного ставлення до правових форм організації суспільних відносин через заперечення соціальної цінності права до свідомого ігнорування вимог закону. Правовий нігілізм слід відрізняти від конструктивної критики чинної системи права, юридичної практики, діяльності правоохоронних органів, яка сприяє виявленню існуючих недоліків і спрямована на вдосконалення правової системи держави. Проявів правового нігілізму багато. Найпоширенішими серед них є:

  • «війна законів», тобто видання суперечливих або таких, що виключають дію один одного, нормативно-правових актів, невідповідність законів конституції, а підзаконних нормативних актів – законам.

  • Неузгодженість дій окремих гілок влади у проведенні правової політики;

  • Підміна законності політичною, ідеологічною або прагматичною доцільністю;

  • Свідоме недодержання або невиконання правових приписів органами державної влад, організаціями та громадянами;

  • Порушення прав і свобод людини і громадянина;

  • Неповага до правоохоронних органів, протидія їх законним вимогам тощо.

« попередження правосвідомості обґрунтовано визнається одним із найнебезпечніших проявів деформації правосвідомості громадян. Йому притаманна максимальна ступінь викривлення правових ідеалів, свідченням чого стає свідоме вчинення людиною умисних, переважно тяжких кримінальних злочинів мотивами яких найчастіше виступають жорстокість, користь та ін. засоби протидії деформації правосвідомості : завершення конституційної, правової, адміністративної реформ: подолання політичної та економічної кризи, підвищення ролі та ефективності суду; вдосконалення організації та забезпечення ефективності функціонування системи правоохоронних органів; організацію системи правового виховання і освіти, ефективну профілактику правопорушень; якісну підготовку і перепідготовку юридичних кадрів.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

скачати

© Усі права захищені
написати до нас