1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18
Ім'я файлу: Теорія держави та права.docx
Розширення: docx
Розмір: 323кб.
Дата: 16.05.2021
Пов'язані файли:
Міжнародне кримінальне право.doc

Склад правопорушення – це сукупність передбач законом ознак протиправного соц шкіл діяння, за вчинення якого винна особа несе юр відповідальність.

Об’єкт правопорушення – це ті суспільні відносини та цінності (певні блага), що охороняються правом, на які спрямовано посягання суб’єктів правопорушення (наприклад власність, духовні цінності, громадський порядок, здоров’я людини та ін).

Об’єктивна сторона правопорушення – це зовнішній прояв самого протиправного вчинку (діяння (дія чи бездіяльність суб’єкта); його шкідливі наслідки; необхідний причинно-наслідковий зв'язок).

Суб’єкт правопорушення – це фіх чи юр особа, яка вчинила правопорушення.

Суб’єктивна сторона правопорушення – ставлення особи до вчиненого нею діяння та його шкідливих наслідків.

Намір (умисел) і необережність. При прямому умислі особа усвідомлює протиправний характер свого вчинку, передбачає ті конкретні шкідливі (небезпечні) наслідки і бажає їх настання. При непрямому умислі особа в такій само ситуації свідомо допускає можливість настання шкідливих (злочинних) наслідків свого діяння: не бажає їх настання конкретно, не ставлячи їх за мету, однак і не виключаючи можливої перспективи настання таких наслідків.

Самовпевненість. Недбальство. Мотив (обставина які вплинули на свідомість особи, що сформували бажання вчинити правопорушення) і мета (уявлення цього суб’єкта про бажаний майбутній шкідливий результат і конкретна спрямованість на його досягнення).

Злочин – це передбач і заборон кримінальним законодавством протиправне суспільно небезпечне винне і каране діяння, яке спричиняє істотну шкоду певним суспільним відносинам – лише ті діяння, що порушують заборони, встановлені кримінальним законом.

Проступок – це протиправне винне діяння які не настільки небезпечні як злочини, але завдають шкоду особі, суспільству, державі, вчиняється в усіх врегульованих правом сферах суспільного життя – всі правопорушення, не віднесенні до злочинів.

Конституційний делікт – порушують закріплений Основним Законом та іншими конституційними актами держави порядок.

Адміністративний проступок – посягає на громадський або державний порядок , суспільні відносини у сфері державного управління, виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави.

Цивільно-правове правопорушення у сфері майнових і особистих немайнових відносин між суб’єктами цивільного права.

Дисциплінарні проступки – шкоду внутрішньому розпорядку діяльності підприємств, установ, організацій, навчальних закладів
84. Поняття ознаки та підстави юридичної відповідальності

Юридична відповідальність – це передбачені нормами права і здійснювані в правових відносинах у процесуальному порядку уповноваженими державою суб’єктами засоби державного примусу до особи, яка вчинила правопорушення, що тягне для неї обов’язок зазнавати несприятливих наслідків особистого майнового або організаційного характеру, вид і міра яких передбачені санкціями правових норм.

Ознаки:

  1. Полягає в офіційній негативній оцінці з боку суспільства і держави поведінки правопорушника;

  2. Обов’язкова наявність визначених законом фактичних підстав, застосування тільки за реально вчинене правопорушення;

  3. Наявність юридичних підстав;

  4. Пов’язана з державним примусом у формах каральних і правовідновлюючих заходів, тобто відповідальність тягне за собою застосування до правопорушника з боку держави певних негативних для нього санкцій, обмежень майнового, особистого чи організаційного характеру з метою охорони правопорядку, що здійснюється шляхом примусового поновлення порушених прав та покарання правопорушника;

  5. Застосовується лише до суб’єктів ( фізичних та юридичних осіб) винних у вчиненні конкретного правопорушення власними діями.

  6. Здійснюється виключно уповноваженими державою компетентними органами відповідно до приписів матеріальних і процесуальних норм;

  7. Здійснюється такими органами в рамках правозастосовної діяльності з додержанням процесуальних форм – особливого процесуального порядку, встановленого процесуальним законом.

Під підставами юридичної відповідальності розуміється певна сукупність обставин, за наявністю яких вона є можливою і належною. Якщо такі підстави відсутні, відповідальність виключається.

Підстави поділяються на: фактичні та юридичні.

Для юридичної відповідальності є необхідним таке:

  1. Наявність визначених законом фактичних підстав, фактичною підставою юридичної відповідальності є наявність складу реально вчиненого правопорушення щодо якого вся необхідна сукупність передбачених законом елементів є доведеною і за вчинення якого в законі передбачено конкретні санкції фактичною підставою юридичної відповідальності не можуть бути такі форми втілення як наміри, переконання, думки вподобання, схильності, які самі по собі, без їх зовнішнього прояву в конкретних вчинках не можуть контролюватися державою .

  2. Наявність юридичних підстав, тобто порушення правових норм;

Юридична відповідальність пов’язана з використанням офіційної юридичної процедури обвинувачення у вчиненні правопорушення у зв’язку з цим доцільно розрізняти:

  • Юридичні підстави притягнення до відповідальності особи, яка вчинила правопорушення;

  • Підстави настання юридичної відповідальності для правопорушника, вина якого доведена доказами і знайшла офіційне втілення у вигляді процесуального документа – правозастосовного акта, виданого компетентним державним органом з додержанням усіх вимог до такої процедури;

Вирішуючи питання про юридичну відповідальність, слід також перевірити наявність чи відсутність підстав, що виключають, звільняють від неї.

Підстави, що виключають юридичну відповідальність – це спеціально визначені законом винятки з правил, згідно з якими діяння, що зберігає ззовні вигляд правопорушення, за певних обставин таким не вважається, а особа не підлягає юридичній відповідальності.

До таких підстав належать:

  • Неосудність ( обумовлена хворобливим станом психіки особи її нездатність усвідомлювати свої вчинки або керувати ними під час скоєння суспільно шкідливого вчинку);

  • Необхідна оборона (кожна людина має право на необхідну оборону, при захисті своїх прав чи прав інших осіб, що охороняються законом, а також охоронюваних законом інтересів суспільства від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння шкоди особі, що вчинила замах, незалежно від того, чи мала ця особа можливість звернутися до правоохоронних органів);

  • Крайня необхідність – вид протиправної поведінки, який є приступним у випадках усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, суспільства, особи або правам громадян, якщо таку небезпеку неможливо було усунути іншими засобами, а заподіяна шкода є меншою на відміну від тієї, що була відвернута;

  • Мало значущість ( правопорушення, яке не становить великої суспільної небезпечності);

  • Казус ( об’єктивно шкідливе і протиправне діяння, яке порушує права інших суб’єктів і за яке законотворень своєчасно не передбачив юридичну відповідальність, тому відсутні власне юридичні підстави притягнення особи до такої відповідальності;

  • Фізичний або психічний примус( виключає відповідальність у випадках,коли особа завдає шкоди правам інших осіб унаслідок примусу, тиску з боку. Отже, в такому разі відсутньою є суб’єктивна сторона особи.


85. Види юридичної відповідальності. Цілі, функції і принципи юр відповідальності.

1. Конституційна відповідальність – політико-праоввий характер і настає за конституційний делікт – невиконання приписів Конституції, які політико-правового акта, ін конституційних актів держави, і спрямована на захист конституції шляхом застосування конституційних санкцій.

2. Кримінальна відповідальність – застосування до винної у вчинені злочину фізичної особи певного виду і міри кримінального покарання, передбач кримінальним законодавством встановлюється тільки законом – передбач КК України, закріпл вичерпний перелік діянь, що визнаються злочинами – застос тільки в судовому порядку.

3. Адміністративна відповідальність – за амін правопорушення. Підставою є проступки, які порушують правила, котрі діють у сфері державного управління та ін сферах (торгівля, пожежний, санітарний нагляд та ін.) урегульованих адміністративною та ін галузями законодавства (господарського, трудового).

4. Цивільно-правова відповідальність – за вчинення цивільно-правового делікту і полягає в накладені цивільно-правоих стягнень на дієздатну фіз. і юр особу з метою відшкодування збитків, неустойки, штрафу, пені – за майнову шкоду, завданю як у межах укладеного договору.

5. Дисциплінарна відповідальність – випадки порушень правил дисципліни – трудової, службової, військової, навчальної.

6. Матеріальна відповідальність – як обов’язок кожної із сторін трудових правовідносин (працівника і власника) відшкодувати майнову шкоду, завдану іншій стороні внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов’язків у встановленому законом розмірі та порядку.

За змістом санкції норми, що застосовуються за вчинене правопорушення (тобто за напрямком її впливу на винну особу та характером негативних для неї наслідків). Відповідальність поділяють на правопоновлюючу та штрафну.

Правопоновлююча – полягає у державно примусовому або добровільному відшкодуванні заподіяних збитків з правопорушника на користь особи, права якої порушено.

Штрафна – передбачена нормами кримінального, адміністр, трудового права і настає відповідно за вчинення злочинів, адміністративних та дисциплінарних проступків.

Цілі юридичної відповідальності – визначення, формулювання того соціального ефекту, результатів до яких прагне суспільство і юридично визначає від його імені держава (законодавч і шлях правозастосування, правоохоронні діяльност) у випадках вчинення винною особовою правопорушення.

Цілі юр відповідальності можна поділяти на такі, що мають загально соціальне та індивідуальне (для конкретного правопорушника) значення. Загально соціальна мета юр відповідальності полягає в охороні існуючого ладу та суспільного порядку (забезпечені порушеного публічного інтересу). Конкретна (щодо правопорушника) мета юр відповідальності – державне примушення особи поводитись у будь-яких правових ситуаціях відповідно до встановленого законом правового порядку шляхом покарання винного, визначення правових наслідків до нього.

Загально соціальні:

А) захист правопорядку

Б) гарантування принципу непорушності прав і свобод людини і громадянина

В) запобігання правопорушності злочинності.

Індивідуальні: а )відновлення порушених субєктив прав і свобод суб’єктів права фіз. і юр осіб, компенсація особі завданої їй правопорушенням матеріальної і моральної школи

В) покарання правопорушника

Г) попередження вчинення нових правопорушень конкретною винною особою.

Функції – відображають основні напрямки її впливу на суспільство і особу, характеризують її сутність та призначення в суспільстві.

  1. Штрафна (каральна) з обмеження прав і свобод правопорушника (судове обмеження права винної особи на занття певними видами діяльності), а з другого – покладення на нього такі нові юридичні обов’язки та обтяження, яких до вчинення правопорушення він не мав (перебувати за вироком суду в місцях позбавлення волі, на виправних роботах).

  2. Правовідновлююча – спрямована на відновл незаконно порушених прав, притягнення до майнової (матеріальної, цивільно-правової) відповідальності, ще називають компенсаційною.

  3. Виховна – спрямована на сприйняття усіма громадянами цінності права, виховання поважливого ставлення до нього з боку суспільства, зростання правової активності з метою запобігання правопорушуваності (загальна превенція), а такоє на виховну корекцію заходами юридично\ відповідальності поведінки особи, що вже вчинила правопорушення, з метою запобігання вчиненню нею нових протиправних діянь (приватна превенція).

Принципи юридичної відповідальності – це такі вимоги до неї, які визначають її зміст, функції, підстави, гарантії, процедури здійснення.

Принцип справедливості – відповідальність здійснюється на основі принципу законності. Згідно з ним як правопорушення розглядаються лише ті діяння, які на даний час прямо передбачені чинним законодавством (юридична підстава.)

Принцип невідворотності – відповідальності, що правопорушення повинно неминуче за будь яких умов тягти за собою відповідальність правопорушника.

Принцип доцільності – втілюється як принцип відповідності заходів покарання, державно-правового впливу цілям юридичної відповідальності.


86. Поняття та форми реалізації норм права

Реалізація правових норм – зумовлена правовими приписами правомірна поведінка учасників суспільних відносин. Реалізацію правових норм не слід ототожнювати з іншим за змістом процесом – реалізацією права як такого, під яким розуміють усі шляхи набуття ним властивостей позитивного утворення, переведення з модусу лише потенційно можливих у даному соціумі юридичних форм, з рівня природного права на рівень реального чинника суспільного життя.

Залежно від юридичного механізму її забезпечення розрізняють реалізацію норм права, яка відбувається через загальні правові відносини, та реалізацію норм права,що здійснюється у конкретних правових відносинах.

За характером її суб’єктів реалізацію правових норм поділяють на індивідуальну і колективну. З огляду на методи, якими забезпечується реалізація правових норм, розрізняють добровільні та примусові акти їх реалізації. Враховуючи те чи вимагає реалізація правових норм здійснення якогось одного або ж декількох послідовних актів поведінки, вона може бути класифікована на просту і складну.

З огляду на характер поведінки, яку передбачають правові норми розмежовують активну (пов’язану з необхідністю здійснення певних дій) та пасивну ( що полягає в утриманні від деяких вчинків) форми їх реалізації. Залежно від проміжку часу, який вона займає, розрізняють негайну, тривалу із точно або відносно визначеним строком та тривалу реалізацію правих норм без визначення такого строку. За конкретними способами здійснення правових приписів. Використання є формою реалізації уповноважуючи норм права і полягає в обранні собою для задоволення своїх потреб та інтересів певного юридично дозволеного варіанту її поведінки. Використання може відбуватися як через активну та і через пасивну поведінку юридичних суб’єктів.

Виконання являє собою форму реалізації зобов’язуючих приписів, які покладають на особу юридичні обов’язки активного типу, і тому вимагає від неї здійснення дій, що становлять зміст таких обов’язків.

Додержання є формою реалізації забороняючи правових норм, що встановлюють юридичні обов’язки пасивного типу, яка полягає у відмові зобов’язаних осіб від юридично заборонених видів поведінки. Використання, виконання і додержання становлять ординарні форми реалізації правових норм – проходить будь-який процес реалізації правових норм, і що здійснюється через власну поведінку осіб, яким вони адресовані.
87. Застосування норм права як специфічна форма їх реалізації.
Застосування норм права – це правова форма діяльності уповноважених на те органів держави і посадових осіб у реалізації приписів норм права відносно конкретних рішень.

Це управлінська за своєю природою діяльність органів держави і посадових осіб у винесенні індивідуально-конкретних приписів, які містять не загальні правила поведінки, а мають адресатом конкретних суб’єктів. У передбачених законодастваом випадках воно є необхідною умовою реалізації правових норм, унаслідок чого відбувається впорядкування суспільних відносин. Це діяльність, що здійснюється спеціальними суб’єктами, наділеними державно-владними повноваженнями (прокуратура, суд, міліція, президент, голова місцевої адміністрації.) Завершується право застосовна діяльність винесенням індивідуального юридичного рішення у формі акта застосування норми права, обов’язковість до виконання якого забезпечується примусовою силою держави (вироком, рішенням суду, розпорядженням тощо).

Правозастосовна діяльність має додатковий, допоміжний характер у загальному механізмі реалізації норм права.

За своїми формами правозастосувна діяльність поділяється на оперативно-виконавчу, правоохоронну і правосуддя.

Оперативно-виконавча діяльність передбачає виконання приписів правових норм з метою позитивного результативного впдиву на суспільні відносини (наприклад, реєстрація шлюбу і народження, видання наказу про зарахування на навчання, видання свідотсва про право власності на приватизованиц об’єкт та ін.). ЇЇ не слід плутати з оперативно-розшуковою діяльність, яка є частиною правоохоронної діяльності і спрямована на виявлення, попередження, припинення, розкриття злочинів і осіб, що їх вчинили.

Правоохоронна діяльність є формою діяльності державних органів та деяких недержавних інститутів, спрямованою на охорону законності і правопорядку, захист прав і свобод людини, боротьбу зі злочинністю. Вона здійсн органами прокуратури, органами внутрішніх справ, податковою міліцією, службою безпеки (розслідування діянь, що містять ознаки злочину, нагляд за додержанням законів, контрольна закупівля товарів з метою виявлення фактів протиправної діяльності).

Правосуддя – це форма державної діяльності, яка полягає в розгляді і вирішені судом віднесених до його компетенції цивільних, кримінальних та інших справ. Вона здійснюється тільки загальними і спеціалізованими судами.


88. Стадії застосування норм права

Перша (фактична) стадія – це встановлення фактичних обставин справи. Компетентні органи виявляють і встановлюють тільки ті факти і обставини, що мають юридичне значення і пов’язані з вирішенням юридичної справи по суті. Юридично значущі факти встановлюються за допомогою доказів, одержаних у передбачених законом формах і порядку: показань свідків, протоколів огляду місця події, висновків експертів, документів тощо. При встановленні фактичних обставин справи слід керуватися вимогами належності, об’єктивності, повноти, істинності козаків.

Другою ( юридичною) стадією є вибірі аналіз правової норми. Вона включає в себе дії з відшукання юридичної норми, що відповідає обставинам, встановленим на першій стадії, і підлягає застосуванню. Обравши норму, правозастосувач переконується в справжності тексту за офіційним виданням ( « Відомості ВРУ», «Офіційний вісник України»), перевіряє, чи не змінена вона і чи діяла на період виникнення правовідносин. Обов’язково уточняється зміст норми, тобто здійснюється її правозастосовне тлумачення ( з’ясування). На цій стадії правозастосовного процесу дається правова кваліфікація – юридична оцінка всієї сукупності фактичних обставин справи шляхом віднесення конкретного випадку до сфери дії певних юридичних норм.

Завершальна стадія – приймається рішення у справі. У рішенні втілюються воєдино дві попередні стадії, відбувається поширення загальних приписів норми на конкретні життєві обставини. Прийняття рішення дає можливість досягнути мети правового регулювання, гарантувати здійснення суб’єктивних прав, а також визнання юридичних обов’язків. Результат рішення юридичної справи висловлюється в індивідуальному державно-владному велінні, приписі ( письмовому чи в інший формі).

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

скачати

© Усі права захищені
написати до нас