1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   18
Ім'я файлу: Теорія держави та права.docx
Розширення: docx
Розмір: 323кб.
Дата: 16.05.2021
Пов'язані файли:
Міжнародне кримінальне право.doc

79. Юридичні факти та їх класифікація. Фактичний склад.

Юридичні факти – конкретні життєві обставини (дії та події), з якими норми права пов’язують настання певних правових наслідків – виникнення, зміну або припинення правових відносин.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяються на дії та події. Юридичні дії – це вчинки людини, акти державних органів, пов’язані з волевиявлень суб’єктів правовідносин. Юридичні події – це явища природи, виникнення і розвиток яких не залежить від волі і свідомості людини.

Юридичні дії за ставленням до права поділяють:

1. Правомірні дії – відповідають приписам юр норм, у них виражається правомірна поведінка.

2. Протиправні дії – суперечать правовим приписам, завдають школи інтересам суспільства і держави.

У свою чергу правомірні дії відповідно спрямованості волі суб’єкта на правові наслідки поділяються на

1. Юридичні вчинки викликають правові наслідки незалежно від того, усвідомл чи ні суб’єкт їх правове значення, бажав чи не бажав їх настання. Значна частина правомірних вчинків породж діяльн людей (виробництвом і споживанням матеріальних благ, створ творів мистецтва).

2. Юридичні акти – це дії, спрямовані на досягнення правового результату. Громадяни, дер органи та інші суб’єкти, що вчиняють юр акти, цілеспрямовано створюють, змінюють чи припиняють правові відносини для себе або для інших суб’єктів.

3. Юридичні події – це життєві обставини, настання яких не залежить від волі свідомості людини.

Позитивні і негативні юридичні факти пов’язані як з існуванням певного явища , так і з його відсутністю . (наявність громадянства буде позитивним юр фактом, а відсутність захворювання що перешкоджає діяльності - негативним)

За функціональним призначенням:

  1. Правовстановлюючі факти – це обставини, необхідні для настання правових наслідків.

  2. Правоприпиняючі факти – стримують або припиняють розвиток фактичного складу, перешкодж настанню правових наслідків.

  3. Правозмінюючі факти – спрямовані на зміну правовідносин.

Основний юридичний факт найбільш повно відображає сутність життєвої ситуації, що потребую правового регулювання. Всі інші факти мають уточнююче значення, конкретик та деталіз юр значущі обставини – додаткові. З погляду на зв'язок з відповідн правовоми відносинами поділ:

  1. Матеріальні факти – фактичні обстави, що є підставами настання матеріальних правовідносин.

  2. Процесуальні факти пов*яз з порядком їх реалізації , його розвитком і динамікою .

За ознакою їх документальне закріплення юр факти можуть поділятися на оформлені і неоформлені. Більшість юр фактів існ в оформл зафікс вигляді, деякі в неоформл вигляді. Подібні юр факти можна назвати латентними (прихованими). У латентному вигляді існує певна частина фактів правопорушень.

Складні юр факти містять дікулька юр значущих ознак. Прикладом складних юр фактів є правопорушення, що складається з декількох елементів суб’єктивного і об’єктивного характеру.

Фактичний склад є сукупністю юр фактів, необхідних для виникнення, зміни або припинення правовідношення (для призову на військову службу не обхід укр. Громадянство, досягнення встановленого законом віку, необхідний стан здоров’я. ) Фактичний склад складається з різних за змістом юр фактів.
80.Юридична діяльність: поняття ознаки та структура.
Юридична діяльність – це система юридично значущих, законодавчо регламентованих дій та операцій, спрямована на задоволення публічних і приватних інтересів. Вона являє собою різновид соціальної діяльності.

Ознаки:

1.Юридична діяльність виражається в діях та операціях,( які набувають юридичної значущості завдяки їх реалізації за посередництвом правових засобів. Вони створюють саме систему, що зумовлюється цілеспрямованістю юридичної діяльності);

2. Юридична діяльність опосередкована правом. (Правові приписи встановлюють компетенцію суб’єктів та правовий статус учасників діяльності, межі здійснення їх повноважень, перелік використовуваних засобів і прийомів, шляхи досягнення поставлених цілей, способи закріплення і оформлення одержаних результатів);

3.Юридичні питання вирішуються для задоволення публічних і приватних інтересів, тобто на користь зацікавлених суб’єктів;

4. Юридична діяльність є соціальною перетворюючою діяльністю;

5. Юридична діяльність має організуючу природу;

6. Має інтелектуально-вольовий характер (виражається в тому, що в процесі її здійснення відбуваються відображення, осмислення та оцінка реальної дійсності, волевиявлення суб’єктів шляхом прийняття найрізноманітніших раціональних рішень);

7. Юридична діяльність являє собою ціннісно-орієнтовну діяльність ( оцінка законодавства, суспільних відносин, поведінки громадян, та ін. обставин дозволяє суб’єктам правильно орієнтуватися в реальній дійсності, приймати обґрунтовані рішення.

Юридична діяльність є одним з головних систематизуючи чинників, які консолідують різні правові явища в єдине ціле, сприяє самоорганізації правової системи суспільства.

Структура юридичної діяльності – це така її конструкція, її основні елементи та їх зв’язки,що забезпечують її цілісність, збереження її властивостей при впливі на неї різноманітних чинників суспільного життя. Елементами юр. діяльності є суб’єкти і учасники, об’єкти, юридичні дії і операції, способи і засоби їх здійснення, мета і результати тощо.

Суб’єкт юридичної діяльності розглядається в 2 аспектах:

1)в організаційно-структурному ( суб’єкт являє собою утворені та діючі у встановленому порядку компетентні органи, організації і установи з їх внутрішніми підрозділами і зв’язками); 2) персонально-особистісному (що дозволяє показати, що якість юридичної діяльності будь-якого органу, організації, установи залежить від здібностей їх працівників).

Обєкт юридичної діяльності – відносини між людьми, вторинний об’єкт – предмети, процеси і стани природного і соціального середовища, об’єктивної і суб’єктивної реальності, матеріальні і нематеріальні блага. Юридичні дії являють собою виражені ззовні, соціально-перетворюючі, такі, що спричиняють певні юридичні наслідки, акти суб’єктів. Сукупність, взаємозалежність дій об’єднані загальною метою і спрямовані на вирішення більш-менш відокремлені завдання – юридичну операцію. Засоби- предмети за допомогою яких забезпечується досягнення мети, необхідного результату юр. діяльності. Засоби можуть використовуватись в різні способи . сукупність однотипних способів становить метод юр.діяльності. система відповідних способів, засобів, методів, спрямованих на досягнення найближчих цілей, являє собою юридичну тактику, а спрямованих на досягнення головних, фундаментальних цілей - юридичну стратегію. Акти-документи знаходять своє зовнішнє втілення в певній Юридичній формі. Вона залежить від виду акта-документа і виражається у вимогах щодо обов’язкових реквізитів. Поняття які характеризують її основні параметри: обсяг, інтенсивність, ефективність, економічність, законність, соціальну цінність юридичної діяльності.

81. Правові форми діяльності органів держави.

Правова форма діяльності держави – це визначений законодавством (юридично оформлений) порядок здійснення ними юро значущих дій та операцій, спрямованих на здійснення функцій держави.

Установча діяльність – це правова форма діяльності що створ і припин функціонування шляхом реорганізації або лік від всіх органів і структур держвлади, об’єднань громадян, суб’єктів підприємницької діяльності. Правотворча діяльність – це праова форма діяльності з роблення, зміни та скасування правових норм, санкціонування інших соціальних норм шляхом надання юридичної сили вже існуючим у суспільстві правилам поведінки, звичаям, прийняття, офіційного оприлюднення та набрання чинності н-п актів.

Правозастосовна діяльність – це правова форма діяльності з розгляду та вирішення індивідуальних юр справ, яка полягає в наділенні одних суб’єктів правами, покладанні на інших суб’єктів юр обов’язків, офіційному визначені юр фактів, укладенні угод, розгляді юр питань про наслідки правових спорів і правопорушень та притягнення винних до юр відповідальності органами та посадовими особами позасудової юрисдикції.

Правосуддя це правова форма діяльності держ органів і посадових осіб системи судової влади з розгляду і вирішення в судових засіданнях у встановленому законом порядку юр справ у формі конституційного, адміністративного, господарського, цивільного та кримінального судочинства.

Контрольно-наглядова діяльність – це правова форма діяльності, яка виражається в здійсненні юр значущих дій зі наглядом і перевіркою відповідності виконання та додержання підконтрольними суб’єктами правових приписів і припиненні правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами.

Правоохоронна, предметом якої є юридичні питання, пов’язанні з можливим або наявним порушенням норм права. Вона спрямована на захист закріплених у нормах права суспільних відносин від посягань, відновлення правового стану у разі спричинення шкоди суб’єктам права, інтересам суспільства, правопорядку.

Інтерпретаційно-правова уповноважених на те, державою суб’єктів права з офіційного тлумачення чинних норм права, результатом чого є видання спеціального інтерпретаційного акта. Від правових форм діяльності держави відрізняють організаційні (або фактичні) форми, оскільки вони являють собою фактичні дії, спрямовані на сприяння реалізації функцій держави.

Методи – прийоми, засоби і способи, за допомогою яких справляється вплив на суспільні відносини.

Метод інформаційного впливу на суспільство проведення державою через засоби масової інформації роботи з повідомлення населення про прийняття рішення, формування суспільної думки.

Метод переконання – доведення суб’єктів суп відносин до впевненості в необхідності певної поведінки, яка відповідає загальним інтересам.

Метод рекомендації і заохочення має місце тоді, коли держава пропонує і спонукає суб’єктів суп відносин до певного варіанту поведінки, який є бажаним на її погляд. Метод примусу при порушенні правових норм, їх невиконанні.
82. поняття та види правової поведінки. Правомірна поведінка: поняття та види

Будь-яка юридично значуща поведінка суб’єктів права є правовою. Вона передбачена нормами права, оцінюється суспільством з урахуванням його вимог, тягне за собою юридичні наслідки для суб’єктів права. Юридично значущою є тільки поведінка свідомо-вольова.

Правові вчинки, що становлять правову поведінку мають юридично визначений склад, до якого входять суб’єкт, суб’єктивна сторона, об’єкт, об’єктивна сторона. У складі правовідносин правові вчинки відіграють роль юридичних фактів: правомірна поведінка може призводити до виникнення правовідносин, в яких суб’єкти здійснюються суб’єктивні права і обов’язки на підставі регулятивних норм. Правопорушення ж є юридичним фактом, який тягне за собою виникнення охоронних правовідносин і застосування заходів юридичної відповідальності та державного примусу на основі охоронних норм.

Правова поведінка є головною спонукальною обставиною, що впливає на побудову і функціонування механізму правового регулювання, всіх його правових заходів, починаючи з офіційного оформлення ознак цієї поведінки і закінчуючи правовою оцінкою та реалізацією її юридичних наслідків.

З урахуванням соціального змісту та юридичної оцінки вчинку суб’єкта права і незалежно від форми її зовнішнього виразу правову поведінку поділяють на види:

  1. Правомірну поведінку (є соціально корисною і відповідає приписам правових норм;

  2. Правопорушення ( соціально шкідливі вчинки, що скоєні з порушення приписів правових норм);

  3. Зловживання правом ( соціально шкідлива поведінка вчинена суб’єктом права формально в рамках правових приписів);

  4. Об’єктивно протиправне діяння ( поведінка, яка є не такою, що завдає шкоди, але формально-юридично оцінюється як вчинена всупереч вимогам правових норм.

Правомірна поведінка – це вольова поведінка суб’єкта права (діяльність чи бездіяльність), яка відповідає приписам правових норм, не суперечить основним принципам права і гарантується державою. Правомірна поведінка є результатом здійснення вимог принципу законності, а сукупність всіх правомірних вчинків у суспільстві – це по суті, втілення в ньому правопорядку. Правомірна поведінка являє собою єдність необхідних елементів її складу – зовнішньої (об’єктивної) сторони вчинку особи – суб’єкта права та його внутрішньої (суб’єктивної) сторони.

Об’єктивна сторона як зовнішній прояв правомірної поведінки виступає у вигляді соціально корисного чи необхідного діяння, що відповідає правовим приписам, або бездіяльності особи.

Суб’єктивна сторона правомірної поведінки характеризує внутрішній психічний стан особи, його ставлення до норм права і власного вчинку, його правову оцінку.

Правомірна поведінка з погляду соціальної значущості передусім характеризується її корисністю, вона дістає позитивну оцінку з боку особи, суспільства та державиі відповідає їх інтересам.

Залежно від ступеня значущості правомірна поведінка поділяється на: необхідну, бажану і соціально допустиму. Ці види поведінки забезпечуються відповідним «інструментарієм», юридичними засобами:

  • Необхідна – імперативними, зобов’язальними і заборонними правовими нормами, які вимагають безумовного здійснення таких приписів у формах виконання обов’язків і додержання юридичних заборон;

  • Бажана – головним чином уповноважуючими нормами;

  • Соціально-допустима ( держава не може ні забороняти таку поведінку, ні зобов’язувати до неї, ні заохочувати.

За своїми психологічними ознаками правомірна поведінка поділяється на:

  • Добровільну правомірну поведінку ( спирається на цінності і прагматичні мотиви у відповідності з правами та законними інтересами суб’єктів)

  • Вимушена ( характеризується як вибір варіанту поведінки, що формально відповідає приписам правових норм, але може розходитися з внутрішнім переконанням, звичками самої особи.

За особливостями ставлення суб’єкта до своєї поведінки та чинниками, що вплинули на правомірну поведінку, вона може бути:

  1. Пристосовницькою, конформістською, по суті – пасивною, коли суб’єкт вчиняє зовнішньо правомірні дії,орієнтуючись не стільки на норму права, скільки на поведінку людей, які його оточують. Конформізм полягає в низькому ступені соціальної активності особи і являє собою пасивне прийняття особою існуючого порядку, пануючих уявлень, відсутність власної думки, свідомої позиції, безумовне підкорення психологічному впливу під час додержання особою вимог правових норм, підкорення думці та діям оточуючих.

  2. Маргінальною – відображає стан особи, яка знаходиться на межі антисоціального прояву, правопорушення, але не чинить його через страх перед юридичною відповідальністю і усвідомлення загрози реального застосування санкції правової норми, неприємних юридичних та моральних наслідків, що можуть настати за вчинене правопорушення. Маргінал має власну особисту думку щодо власної поведінки як невигідної для себе керуючись при цьому особистим розрахунком, що остаточно зупиняє, утримує його від вчинення правопорушення.

  3. Звичайною – така, яка виникає в результаті багаторазового повторення дій, що здійснюються за звичайних, вже тривалий час відомих обставин.

  4. Соціально активною – являє собою найбільш бажаний рівень правомірності і визначається високим рівнем правової культури, здатністю особи до самостійного творчого вибору правових засобів для здійснення позитивних вчинків і готовністю відповідати за їх результати.

З погляду засобів правової регламентації, з позицій юридичних моделей її можна розглядати в таких аспектах:

  • Як форма реалізації права ( поділяється на: активні форми реалізації правомірної поведінки – виконання юридичних обов’язків, використання суб’єктивних прав та застосування норм права уповноваженими суб’єктами, та пасивну форму – додержання заборон, що містять забороняючи приписи норм права;

  • Як характеристика юридичного змісту правовідносин може бути виражена у вигляді здійснення повноважень посадовими особами, державними органами і т.д.;

  • Як відповідна правовим приписам вона може бути зафіксованою і незафіксованою у нормативно-правовому акті;

  • Як фактичну підставу динаміки правовідносин правомірну поведінку поділяють на правовстановлюючу, правозмінюючу та правоприпиняюючу.

  • За ставленням до юридичних наслідків, на які розраховує особа : Юридичні вчинки ( суб’єкт має намір на реалізацію будь-якого суб’єктивного права) індивідуальні юридичні акти ( воля суб’єкта не спрямована на настання позитивних юридичних наслідків для нього.

  • За своїм зовнішнім виразом може мати вигляд лише об’єктивованого, ззовні конкретного діяння чи бездіяльності; вона може бути документально оформленою, тобто письмовою, або усною;

  • Залежно від особливостей суб’єктів права розрізняють правомірну поведінку індивідуальних субєктівта поведінку колективів.


83. Правопорушення: поняття і ознаки. Склад і види правопорушень.

Правопорушення – це протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, яке тягне за собою юридично визначені для правопорушника негативні наслідки.

За своєю соціальною значущістю ця поведінка є соціально шкідливою (або соціально небезпечною), має свідомо вольовий характер, тобто зажди здійснюється під контролем волі і свідомості суб’єкта. Юридична ознака правопорушення полягає в його протиправності, тобто. Це саме протиправний акт поведінки (дії чи бездіяльності, зі всіма її ознаками), що порушує вимоги правової норми. З погляду юридичних наслідків правопорушення є юридичним фактом і як таке породжує охоронні правовідносини, в межах яких реаліз заходи відповідальності за вчинене право поруш.

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   18

скачати

© Усі права захищені
написати до нас