1.Поняття та система юрид науки
-Юридична наука — це система знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права в їх структурній багатоманітності
Система юридичних наук- це сукупність взаємозалежних наук, що вивчають державу й право як відносно відособлені, самостійні соціальні інститути.
2.ТДП як фундаментальна наука : поняття та риси
Теорія держави і права – це фундаментальна юридична наука, що досліджує найбільш загальні закономірності і тенденції виникнення, розвитку та функціонування держави і права, а також формулює вихідні для інших юридичних наук поняття.
1)ТДП є наукою суспільною, оскільки відповідно до свого предмета вона досліджує такі суспільні явища, як право і держава, їх структуру, призначення, цінність та основні інститути. В процесі досягнення своїх наукових цілей теорія держави і права взаємодіє з іншими суспільними науками і міждисциплінарними сферами знань, такими як філософія і соціологія права, політологія, психологія та ін.
2) ТДП входить до складу юридичних наук. Формулюючи базові юридичні поняття, розглядаючи загальні положення про державу і право, а також соціальні, психологічні, ідеологічні передумови їх виникнення і розвитку.
3)для ТДП властивий двоєдиний характер, що проявляється у дослідженні держави і права у межах однієї науки в їх єдності, взаємозв'язку і взаємодії. ТДП виходить з того, що сучасне право є невідривним від держави. Діючи у правових формах, держава повинна охороняти встановлений у суспільстві правопорядок та застосовувати в передбачених правом випадках примус до правопорушників. У той же час право має верховенство над державою, що, зокрема, закріплено у ст. 8 Конституції України. Верховенство права проявляється передусім у приматі прав і свобод людини і громадянина, які є невідчужуваними, непорушними і такими, що не можуть бути ні анульовані, ні звужені державою.
4)ТДП є наукою загальною, оскільки досліджує лише найбільш істотні, широкі за обсягом питання вчення про державу і право, розглядає основні закономірності державно-правової дійсності, розв'язує проблеми, важливі для юриспруденції в цілому.
5)ТДП може бути охарактеризована як наука синтетична (узагальнююча). До складу загальної теорії держави і права входять не тільки знання, одержані цією наукою, ай в узагальненому вигляді наукові здобутки інших юридичних наук, які вивчають різні аспекти державно-правової дійсності.
6)ТДП слід розглядати як науку методологічну. Загальні закономірності, вироблені теорією держави і права, використовуються іншими юридичними науками як методологічні орієнтири при дослідженні останніми власного предмета та вирішенні своїх завдань. Методологічну роль виконує також єдиний для всіє юриспруденції понятійний апарат, якій розробляється загальною теорією держави і права.
7)важливою рисою ТДП є її фундаментальний характер. Пряма практична орієнтація не належить до головних завдань цієї науки. Лише обмежене коло загальнотеоретичних здобутків безпосередньо впливає на юридичну діяльність (прикладом орієнтованих на практику положень теорії держави і права може бути, зокрема, вчення про юридичну техніку).
Наведені риси ТДП дозволяють охарактеризувати її як вихідну і основоположну дисципліну, що є ключовою для функціонування комплексу наукових знань про державу і право.
3.Методологія і методи в пізнанні держ та права:
Методи здійснення функцій:
а) законності — організація суспільних відносин шляхом видання і неухильного здійснення правових законів, інших правових актів.
б) інформаційного впливу на суспільство;
в) переконання — шляхом правового виховання населення, проведення профілактичних заходів;
г) заохочення — шляхом пропаганди досвіду та надання різних пільг і нагород колективам і особам, які не допускають правопорушень, беруть активну участь у боротьбі з ними;
д) примус — шляхом застосування до суб'єктів, які скоїли правопорушення, законних заходів покарання, перевиховування та спонукання до діяльності, спрямованої на усунення шкоди, що заподіяна такою поведінкою іншим суб'єктам
4.Теорії походження держ і права:
Теорії виникнення держави:
1. Теологічна (Фома Аквінський, ХІІІ ст.) – держава результат прояву волі Бога, відстоює її недоторканість, залежність від релігії, закликає до підкорення всіх державній владі.
2. Патріархальна – держава походить від родини. В основі теорії лежить природний потяг людей до спілкування. Держава – це найвища форма політичного спілкування людей. Конфуцій – ототожнював владу батька в сім’ї та владу правителя держави, вимагаючи, щоб правитель ставився до своїх підданих з батьківською турботою. Аристотель – держава виростає з сільської общини, основу якої становить сім’я. Роберт Фільмер – прибічник абсолютної монархії; влада короля аналогічна владі батька в сім’ї, тому не підлягає критиці, а тим більше поваленню.
3. Договірна (Гуго Гроций, Бенедикт Спиноза, Томас Гоббс, Джон Локк, Жан Жак Руссо, ХVІІ – ХVІІІ ст.) – держава є продуктом суспільного договору, у відповідності до якого люди відмовилися від частини природних прав на користь держави, задля того, щоб держава їх захищала.
4. Теорія насильства (Шан Ян, Євген Дюринг, Людвіг Гумплович, Карл Каутський) – зовнішнє та внутрішнє насильство. Внутрішнє – економічне насилля однієї частини суспільства над іншою. Зовнішнє – завоювання одного народу іншим (завоювання, поневолення).
5. Органічна (Герберт Спенсер) – держава є результатом еволюції природи. Будучи частиною природи, людина вела боротьбу за виживання. Засобом виживання та пристосування до навколишньої природи стало об’єднання людей в єдиний організм – державу. Подібно живому організму держава створюється, розвивається, старіє та помирає.
6. Класова (економічна) (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс) – держава та право виникло одночасно в силу появи приватної власності та розколу суспільства на верстви. Держава та право стали інструментом захисту інтересів економічно господарюючих класів.
7. Психологічна (Лев Петражицький) – виникнення держави пов’язано з необхідність людини жити в колективі, психологічній залежності більшості людей від думки і авторитета лідера. Право виникло з емоцій та переживань людини, її уявлень про правильну чи неправильну поведінку.
8. Расова (Ж.Гобіно, Ф.Ніцше, ХІХ ст.) поділ суспільства за расовою ознакою вважався основною передумовою виникнення і розвитку держави. У світі існують «вищі» раси, які покликані володарювати, та «нижчі2, яким природно бути в підкоренні у «вищих» рас, а виникнення держави необхідне для забезпечення панування одних рас над іншими.
9. «Гідравлічна» («іригаційна») теорія (Вітфогель) – передумовою ранньої державності був перехід до іригаційного землеробства. Його впровадження сприяло не тільки зростанню обсягу с/г продукції, а ще й створювало необхідні організаційні умови розгалуженого державного апарату (регіональний характер – з жарким кліматом).
10. Теорія інцесту (Карл Леві-Строс) – головним чинником виокремлення людини із світу природи стала заборона на кровозмішення. Збереження людського роду і подальший його розвиток вимагали створення спеціальних органів всередині родової общини, здатних контролювати додержання заборони інцесту і застосовувати примус до її порушників. Ці контролюючі органи з часом стали виконувати й інші громадські функції, виступаючи прообразом майбутньої державної організації.
11. Демографічна (Мальту) – зростання народонаселення.
Теорії виникнення права:
1. Теологічна теорія (Фома Аквінський, Жорж Мартен, ХІІ ст.) – право було створене Богом і дароване людині через пророка чи правителя. Воно виражає волю бога, вищий розум, добро і справедливість.
2. Теорія примирення (Г.Берман, Е.Аннерс) – необхідність впорядкування відносин між родами. В розв’язанні конфліктів між родами було зацікавлене все первісне суспільство. Договори про примирення спочатку в усні формі укладалися за допомогою народних зборів, ради старійшин. З часом такі договори через повторення ситуації однорідного характеру поступово переросли в правила, юридичні норми.
3. Теорія природного права (Конфуцій, Аристотель, Цицерон, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо та ін., ХVІІ – ХVІІІ ст.) – природне право на відміну від позитивного (встановленого з волі держави) виникає як закон доброчесності, як право справедливого розуму. Природне право належить людині від народження, однак будь-який закон потребує гарантій. Тому люди відмовилися від можливості самостійно захищати свої права і домовилися створити державу, яка має право видавати закони і супроводжувати їх санкціями.
4. Історична школа права (Г.Гуго, Ф.Савін’ї, Г.Пухта, ХІХ ст.) право виникає спонтанно, як мова народу. Воно виростає з національного духу, народної свідомості і набуває специфічного характеру, притаманному тільки певному народові в найбільш ранні періоди його історії. Законодавча діяльність – заключна стадія утворення права, законодавці тільки виражають в юридичній формі те, що диктує народний дух.
5. Психологічна теорія (Л.Петражицький, Т.Тард, ХІХ ст.) – пов’язувала витоки права з різними проявами людської психіки (індивідуальної або колективної). Серед них – потреба у впокоренні, почуття наслідування, бажання і вірування, вольові імпульси, пристосування як спосіб розв’язання суперечностей та ін.
6. Марксистська теорія (К.Маркс, Ф.Енгельс, ХІХ ст.) – спиралася на історико-матеріалістичне про суспільство і суспільний розвиток. Генезис права пов’язується із класовою боротьбою. Клас, що панує в суспільстві, змінює звичаї на свою користь, пристосовує їх до власних потреб, а в разі необхідності цілеспрямовано створює нові закони, в яких виражається його воля. Право є знаряддям створення жорстких рамок діяльності для пригніченого класу
Виникнення права.
З розладом родового ладу зростають соціальні конфлікти, втрачається єдність членів суспільства і існуючі мононорми перестають забезпечувати порядок та стабільність. Право виникає на етапі становлення державно організованого суспільства як нормативний спосіб регулювання відносин між хліборобами-общинниками, скотарями, ремісниками. На наступному етапі відбувається закріплення норм у письмових джерелах. Перші з них з’явилися в ІІІ – ІІ тис. до н.е. в Месопотамії, Єгипті, Індії у формі агрокалендарів та інших спеціальних правил організації процесу праці та поділу її результатів.
Серед основних чинників, що вплинули на процес виникнення права, можна назвати такі6
1) економічні – в умовах розвитку економічних відносин, спеціалізації праці, приватної власності, товарного виробництва і обігу соціальні норми первісної общини стали неспроможними встановити стабільні економічні зв’язки, обов’язкові для всіх передумови господарської діяльності, закріпити економічний статус товаровласників;
2) політичні – формування і ускладнення політичного життя суспільства, розшарування його на протилежні соціальні верстви з нерівним майновим і соціальним становищем посилювали численні суперечності і конфлікти, розв’язати які за допомогою звичаїв родової общини було неможливо;
3) розвиток особистості приводить до перетворення людини на самостійного індивіда зі своїми потребами та інтересами. Для задоволення власних потреб та інтересів людина була змушена свідомо обмежувати свою поведінку, жертвуючи на користь суспільства частину своєї свободи. Внаслідок цього всі члени суспільних відносин наділялися новими за змістом взаємними правами і обов'язками, які спочатку мали казуально-особистий характер. З часом у міру повторюваності типових життєвих ситуацій, що виникали, і контролю за їх розвитком з боку владних структур вони набували нормативного значення і визнавалися загальнообов'язковими;
4) необхідність обмеження і пом'якшення в період розкладу родового ладу військового протистояння окремих племен, які потребували постійного обміну і сусідських стосунків, захисту своїх інтересів мирними засобами;
5) необхідність підтримання єдиного порядку у відносинах усередині спільності людей – населення, що заселяє певну територію.
Важливим етапом у формуванні права було перетворення звичаїв, що склалися в первісному суспільстві, на правові звичаї. Правовим звичай стає тоді, коли він набуває мовчазного або офіційного схвалення держави і захищається нею, в тому числі за допомогою примусу. Держава неоднаково ставиться до різних звичаїв: вона санкціонує тільки ті з них, які узгоджуються з її політикою, загальними засадами життєдіяльності суспільства. Більшість правових звичаїв втілюються в писані тексти, на які можна було посилатися в обґрунтування своїх прав. Якщо раніше збереження звичаїв було привілеєм жреців, то тепер вони одержують підтримку державної влади. На основі правових звичаїв скла дається так зване звичаєве право.
Значну роль у становленні правових норм відіграли суди. Судові Функції спочатку здійснювали жреці у формі релігійного ритуалу або верховні правителі і призначені ними судові органи. Вони закріплювали у своїх рішеннях ті звичаї, які відповідали новим порядкам. Судові органи формулювали правові прецеденти – рішення з конкретних справ, які в майбутньому набували нормативного характеру, ставали загальнообов'язковими при вирішенні аналогічних справ
З часом основною формою права стають державні нормативні акти. Це відбувається внаслідок динаміки суспільних відносин. Потреби правового регулювання вимагали вироблення і знання спеціальних понять, появи особливих механізмів, інститутів, таких як власність, позов, юридична особа, юридична відповідальність і т. ін., які були невідомі родовим звичаям. Поступово ці акти в деяких країнах витісняють звичаєве право, посідають домінуюче місце серед форм права. Класова диференціація суспільства, боротьба різних соціальних груп за панівне становище сприяє політизації нормативних актів, на цій основі право стає способом управління суспільством. Нормативні акти збігаються з уявленнями влади про належну поведінку. Єдині правила, які б виражали інтереси всіх членів суспільства, зникають. Нормативні акти держави урізноманітнюються, поділяються на окремі види, оперативно реагують на потреби соціальної практики, чітко формулюють зміст прав і обов'язків. (Закони царя Хаммурапі у Вавилоні, закони Солона у Стародавній Греції (594 – 593 р.р. до н.е.), Закони ХІІ таблиць у Римі (451 – 450 р.р. до н.е.), Салічна Правда 496 р., Закони Етельберга 600р. в англосаксонській правовій системі. Руська Правда Ярослава Мудрого 1016 р.
3.Виникнення держави і права – це складний, багатоаспектний процес. Формування держави і права відбувається в конкретно-історичних умовах, під впливом релігійних, природно-кліматичних. Техніко-економічних, демографічних, антропологічних, психологічних та інших чинників. Розмаїття теорій, які намагаються пояснити причини виникнення держави і парва, зумовлене історичними розбіжностями в світоглядних позиціях авторів концепцій, різним розумінням сутності, функцій та соціального призначення держави і права, впливом відповідних історичних епох.
5.Поняття та ознаки держави:
. Держава – це суспільне явище, до структури якої входить декілька елементів:
Держава – це територіальне утворення. Вона здійснює управління на обмеженій державними кордонами території, яка відіграє об’єднуючу щодо населення роль. Як територіальне утворення, що склалося шляхом адміністративно-територіального поділу на окремі територіальні одиниці , держава є само організованою спільнотою.
Основною ознакою держави є політична влада - наявність апарату управління і примусу.
Інші ознаки держави:
1) здатність держави видавати закони та інші правові акти, що являють собою прояв безумовної загальнообов'язковості державної волі. Ця здатність водночас виступає засобом самообмеження держави і забезпечення невтручання в здійснення людиною своїх прав і свобод, впливу на поведінку, а через неї — на суспільні відносини;
2) наявність чиновництва і формування військових контингентів – армії та поліції;
3) наявність певних необхідних для технічного забезпечення своєї діяльності засобів (транспорт, озброєння, будівлі, в'язниці та ін.);
4) для фінансового забезпечення своєї діяльності вона встановлює бюджет, систему податків, здійснює у разі необхідності внутрішні та зовнішні позики;
5) має свої символи, якими є державні герб і прапор.
6) держава завжди є правовою організацією. Це означає, що державна влада за цих умов формується і здійснюється в межах права, яке внаслідок цього має пріоритет над державою.
6.Держ влада поняття та елементи:
Влада — здатність певного суб'єкта (індивіда, колективу, організації) підпорядковувати собі волю і поведінку іншого суб'єкта у своїх власних інтересах чи інтересах інших осіб.
Влада як соціальна функція щодо нав'язування своєї волі іншим завжди була і є об'єктом загальних зазіхань, особливо в державно-організованому суспільстві.
1 2 3