Ім'я файлу: Відповідь на запитання.docx
Розширення: docx
Розмір: 22кб.
Дата: 13.06.2020

1. Який існує порядок добору перекладних творів до тематичного плану видавництва?

- твори рекомендують самі автори-перекладачі,

- твори за порадами і наполяганнями видавничих редакторів, керівників структурних підрозділів редакцій журналів, літературно – мистецьких газет,

- поява твору диктується й читацьким попитом.

Чинниками потреби іншомовних творів є:

- інтереси широких читацьких кіл,

- необхідність зближення національних літератур, мов, культур,

- переймання досвіду з різних галузей знань.

2. Що входить до складу юридичної відповідальності за випуск літератури іншомовних авторів?

Юридична відповідальність передбачає придбання права на перевидання перекладного тексту, повідомлення про джерело, з якого він передруковується, збереження та захист авторських прав.

3. Як визначається ідея та головна думка першотвору перекладачем?

Без розуміння і сприйняття підтексту неможливо передати ідейний зміст, належним чином відтворити художні якості іншомовного оригіналу. Особливо це стосується тієї під текстової інформації, яка лежить в основі деяких тропів (алегорія, іронія), жанрів (байка, казка, епіграма), психологічної новели, психологічної драми, ліричних творів.

Про ставлення інтерпретаторів до головної думки, ідеї першотвору Микола Зеров висловлювався, що зовсім не досить розуміти слова, основну думку чи закладену в тексті ідею, але саме крізь них треба вміти відчувати світогляд автора, орієнтуватися в його стилістичному прямуванні, знати обставини, в яких текст народився, а також його місце в житті і в розвитку цього автора».

Щоб постійно тримати читача у духовній площині оригіналу перекладач користується певною кількістю доповнень, спеціальних пояснень, підшукує необхідні відповідники для передачі художніх образів,.
4. Чим пояснюються основні труднощі та складнощі відтворення текстів, що належать до різних цивілізаційних культур?

Серед труднощів перекладачам, які доносять до українського читача твори, що належать до різних цивілізаційних культур, окрім відмінних стосунків між людьми, екзотичних реалій (звичаю, одягу, страв, житла, напоїв, посуду), особливий характер має відсутність спільної духовної основи у двох культурах, що належать до різних ареалів. Перекладачеві, наприклад, варто пам’ятати, що європейсько-північноамериканський світ спирається на духовну спадщину Старого й Нового Заповітів, у той час як далекосхідний орієнтується на твори Конфуція, а мусульманський – на Коран.

5. За якими принципами перекладач повинен зберігати естетичні якості авторського оригіналу?

Перекладач зобов’язаний досконало зрозуміти зміст оригіналу та авторські наміри і, водночас, досконало володіти мовою оригіналу, блискуче знати мову, якою перекладає першотвір. Серед принципових підходів - особливий добір і порядок відповідних слів, фразеологічних конструкцій, завдяки яким перекладач забезпечує повне ідейно-художнє звучання, подібне до першотвору. Окрім цього, перекладач має уникати спокуси дослівності або буквалізму, оскільки за таких умов може трапитися перекручення змісту оригіналу, руйнування естетичності, краси присутніх там художньо-мистецьких образів.

Тому дотримання естетичних якостей, збереження художньої цілісності авторського оригіналу опиняється в центрі творчих зусиль перекладача.

Перекладач не ретранслятор, а співтворец, співавтор.

6. Що таке стилістика перекладного тексту і яке місце вона займає в творчій роботі перекладача?

Стилістика перекладного тексту –комплекс лексико-фразеологічних, словотвірних виразів, смислових й експресивно-емоційних відтінків у паралельних синонімічних мовних формах, а також нормативно чітка синтаксична побудова мовного матеріалу. В різних мовах і в різних авторів вона має свої особливості. До одних українські перекладачі вже давно призвичаїлись, навчилися відтворювати так, що іноді за мовностилістичними якостями спроможні перевершувати оригінал. Інші ж через відомі об’єктивні причини лише доводиться освоювати. Це стосується, наприклад, японської прози, а особливо – поезії, яка українському читачеві засобами рідного слова у тривалий період імперського панування майже не передавалася.

Естетичні якості перекладу перебувають у прямому зв’язку із стилістикою перекладного тексту. Микола Лукаш, маючи хист поета і прозаїка високого рівня, був бездоганним стилістом, а тому своїми перекладними шедеврами завжди чарував знавців, літературних критиків, видавничих працівників.

Лише справжньому майстру щастить подавати відтворення образно й емоційно багатші за оригінал. За твердженням самого Миколи Лукаша, цьому активно сприяють лексичні, фонетичні, фразеологічні багатства української мови. У перекладених ним творах широко використовується українська ідіоматика, пере міологія, перифрази, тавтологічні словосполучення, усталені порівняння, традиційні формули припрошення, побажання, клятв, божби, прокльонів, каламбурні словосполучення, вирази розмовних кліше. Навіть з’явився унікальний словник-довідник «Фразеологія перекладів Миколи Лукаша», випущений видавництвом «Довіра» за ухвалою вченої ради Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. В ньому представлена науково осмислена картотека індивідуально-авторських вживань фразеологізмів, приказок, прислів’їв у мові художніх перекладів Миколи Лукаша, яка містить понад 6 тисяч мовних зворотів та майже 15 тисяч ілюстрованих прикладів.

7. У чому полягає суть інтерпретації іншомовних авторських текстів?

З інтерпретації, тобто з вивчення, „тлумачення змістової, смислової сторони літературного твору на різних його структурних рівнях”, з мистецтва розуміння та пояснення тексту починається перекладацький підхід при відборі необхідного іншомовного матеріалу.

Інтерпретація в перекладацькій та редакційно-видавничій справі може мати різний характер, виконувати багатозначні функції. Але за будь-яких умов її суть полягає не в простому розумінні тексту чи звичайному його прочитанні, а в заглибленні в усе структурне словотворче коріння, розкриття, можливо, прихованих внутрішніх пружин авторської думки. Адже, за висновками вчених, інтерпретація має неодмінно наближати читача до автора літературного твору – чи то через розуміння та сприйняття його мовностилістичних засобів, чи то внаслідок відкриття для себе суттєвих фактів життя й творчої біографії.
8. Які ви знаєте конкретні видавничі приклади, пов’язані з інтерпретаційними підходами до випуску творів іншомовних авторів?

Своєрідними інтерпретаційними підходами позначена поява 2002 року в державному спеціалізованому видавництві художньої літератури „Дніпро” об’ємної „Антології японської поезії: Хайку (XVII-XXст.)», що є першою частиною двотомної антології японської класичної поезії. Великий за обсягом супровідний науково-літературний матеріал подавав тлумачення і пояснення текстів, викладав мистецтво розуміння класичної поезії далекосхідного народу. Унікальність же згаданої антології, випущеної одночасно двома мовами (українською та японською), полягає у вміщених поруч трирядкових перекладах і трирядкових ієрогліфічних оригіналах понад 1000 віршів, що написані в жанрі Хайку (Хоку). Долаючи численні лінгвістичні труднощі, перекладачеві Іванові Бондаренку довелося зосередити значні наукові зусилля не лише на ґрунтовній передмові, а й у коментарях до кожного автора висловити свою інтерпретацію як окремих текстів, так і цілих поетичних збірок.

Видавництво „Перун” здійснило випуск «Рубаята» легендарного перського і таджицького поета й ученого Омара Хайяма. Його поезія, як відомо, сповнена глибоких філософських роздумів над життєвими проблемами, відзначається афористичністю, простотою й загальнодоступністю. Хайямові рубаї – не що інше, як чотирирядкові вірші, які, маючи мініатюрну форму, виражають глибоку думку, з особливою силою підкреслену в останньому рядку строфи.

Вперше в історії української видавничо-перекладацької справи видавництво «Перун», плануючи випуск рубаїв Омара Хайяма, поставило за мету використання найповнішого списку цих творів, ідентичність якого була підтверджена кількома авторитетними науково-дослідницькими інститутами. Це дало змогу представити українському читачеві 1270 чотиривіршів (раніше найбільше подавалося видавництвом «Дніпро» в перекладах Василя Мисика – 308 рубаїв). Однак при цьому бачимо рідкісну редакційну позначку «поетична інтерпретація», яку виконав науковець, поет і перекладач Григорій Латник. Викладаючи свої наукові й творчі підходи до поетичної інтерпретації, автор звертає особливу увагу на труднощі оригіналу, проблему перекладності й неперекладності тексту, мовностилістичні засоби передачі розмаїття всіх барв і нюансів, що відзначають слово та думку творця рубаїв.
9. Що таке індивідуальна манера перекладача і як вона впливає на рівень відтворення іншомовного оригіналу?

Індивідуальна манера перекладача це мистецьки звички, особливості внутрішнього світу, вміння виявити оригінальний підхід до інтерпретації того чи іншого тексту

В індивідуальній манері перекладача виявляється як зовнішня своєрідність його зображально-виражальних засобів, так і суб’єктивні творчі якості, що народжуються і формуються в результаті постійного розвитку та вдосконалення свого таланту, професійних знань й умінь.
10. Яким чином перекладачі дотримуються стилю автора першотвору?

Власний стиль може мати лише митець з яскраво вираженим світобаченням, неповторним літературним письмом, оригінальність яких зумовлюється його естетичним досвідом, сукупністю зображально-виражальних засобів. Науковці до стилетвірних чинників відносять не лише образне мислення, а також вміле використання законів і норм обраного жанру. Водночас підкреслюється, що безумовними носіями стилю виступають елементи форми художнього твору: від фабули і сюжету, композиції, які перетворюють тематику твору, формуючи її з життєвого та уявного матеріалу, до мовних «виразових» форм (оповіді, розповіді, описи, монологи, діалоги) з їх лексико – семантичними структурами, інтонаційно – звуковими особливостями».

В завдання перекладача входить зробити таким чином, щоб експресії, настрій,звукова хода перекладу нагадували оригінал.



скачати

© Усі права захищені
написати до нас