Як КУА може впливати на дохідність або збитковість ІСІ?
Інвестиційні фонди (Інститути спільного інвестування, ІСІ) в розвинених країнах розглядаються як інструмент накопичення та примноження капіталу.
Від ІСІ інвестори часто очікують підвищену дохідність — у десятки та навіть сотні процентів. Проте мало хто розуміє ризики такого інвестування.
ІСІ поділяються на дві великі групи – корпоративні та пайові фонди, які, в свою чергу, можуть бути:
відкритими або інтервальними (зобов’язані бути тільки диверсифікованими) або закритими (недиверсифікований);
терміновими (всі закриті ІСІ можуть бути лише строковими) або безстроковими;
венчурними.
Інвесторами ІСІ можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Інвестор стає учасником фонду, набуваючи (виключно за гроші) цінні папери ІСІ – інвестиційні сертифікати ПІФ або акції КІФ. Управляє тим чи іншим фондом компанія з управління активами (КУА). Залучені до фонду кошти КУА може вкладати в певні фінансові інструменти, з метою отримати інвестиційний дохід для інвестора. Перелік доступних і можливих для інвестування інструментів залежить від того чи є інвестфонд диверсифікованим або недиверсифікований.
Взагалі КУА та інвестиційні фонди не мають права обіцяти чи гарантувати своїм інвесторам будь яку дохідність. Все залежить від ситуації на ринку активів, у які вкладаються гроші фонду, та професійності КУА.
За умови, якщо це фонд відкритого типу, КУА бере на себе зобов’язання в будь-який час на вимогу інвестора викупити у нього цінні папери фонду (акцію або інвестиційний сертифікат) за ціною, що залежить від поточної вартості чистих активів фонду на день звернення інвестора. Такі фонди можуть бути як строковими, тобто мати обмежений термін дії, так і безстроковими.
Є також фонди закритого типу, які створюються на певний період часу. КУА такого фонду викупає у інвесторів цінні папери тільки по закінченню дії цього терміну. Тим не менш, до моменту закриття такого фонду кожен власник ЦП може продати їх на вторинному ринку третім особам.
Ще один різновид – фонд інтервального типу. В даному випаду КУА викуповує у інвесторів цінні папери тільки у встановлені інтервали часу, але не рідше разу на рік.
КУА також може створювати так звані венчурні фонди. Вони, як правило, запускаються спеціально для одного або декількох інвесторів. Венчурні фонди можуть бути як корпоративними, так і пайовими, але обов’язково недиверсифікованими та закритими. Специфіка індивідуальних фондів – виключно цільова спрямованість інвестицій з доволі високим рівнем ризику (наприклад, інвестиції у інноваційні розробки, реалізацію проектів в галузі нерухомості та ін.). В Україні венчурні фонди часто використовуються для оптимізації оподаткування, адже податок на прибуток від активності фонду сплачується тільки в момент припинення його діяльності.
Що залежить від того, яким чином сформована структура активів ІСІ?
Відповідно до Положення про склад та структуру активів інституту спільного інвестування активи ІСІ складаються з грошових коштів, у тому числі в іноземній валюті, на поточних та депозитних рахунках, відкритих у банківських установах, банківських металів, об'єктів нерухомості, цінних паперів, визначених Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок», цінних паперів іноземних держав та інших іноземних емітентів, корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, майнових прав і вимог, а також інших активів, дозволених законодавством України, з урахуванням обмежень, установлених Законом безпосередньо для конкретних типів та видів інвестиційних фондів.
Зазначені активи формуються (оплачуються) за рахунок коштів спільного інвестування.
2. Активи ІСІ не можуть включати:
1) цінні папери, випущені компанією з управління активами, зберігачем активів ІСІ, Центральним депозитарієм цінних паперів, оцінювачем майна ІСІ та аудитором (аудиторською фірмою) такого ІСІ;
2) цінні папери, випущені пов'язаними особами компанії з управління активами, зберігача активів ІСІ, Центрального депозитарію цінних паперів, оцінювача майна ІСІ та аудитора (аудиторської фірми) такого ІСІ;
3) цінні папери іноземних держав та іноземних юридичних осіб, не допущені до торгів на жодній з провідних іноземних бірж, перелік яких визначається Комісією;
4) цінні папери інших ІСІ;
5) облігації підприємств, іпотечні облігації та облігації місцевих позик, кредитний рейтинг яких не відповідає інвестиційному рівню, визначеному уповноваженим або визнаним міжнародним рейтинговим агентством за Національною рейтинговою шкалою, на суму більш як 20 відсотків вартості активів ІСІ;
6) кошти і банківські метали, розміщені на поточних і депозитних рахунках у банках, кредитний рейтинг яких не відповідає інвестиційному рівню, визначеному уповноваженим або визнаним міжнародним рейтинговим агентством за Національною рейтинговою шкалою, на суму більш як 20 відсотків вартості активів ІСІ;
7) векселі та ощадні (депозитні) сертифікати на суму більш як 10 відсотків вартості активів ІСІ, якщо інше не встановлено нормативно-правовими актами Комісії;
8) товаророзпорядчі цінні папери, заставні;
9) сертифікати фондів операцій з нерухомістю (сертифікати ФОН);
10) приватизаційні цінні папери;
11) договори про участь у фонді фінансування будівництва (ФФБ).
Вимоги підпунктів 2, 3, 5-9 цього пункту не застосовуються до венчурних фондів.
3. До складу активів ІСІ не можуть входити цінні папери українських емітентів:
1) у яких відсутній міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів у разі, якщо його наявність передбачена чинним законодавством;
2) якщо емітенти цих цінних паперів:
протягом останніх двох років поспіль не розкривають регулярну річну інформацію;
перебувають у переліку підприємств, які відсутні за місцезнаходженням;
є збитковими протягом останніх двох років поспіль і при цьому їхні цінні папери не допущені до торгів на фондових біржах (для ІСІ диверсифікованого виду).
У разі якщо цінні папери українських емітентів, зазначених у цьому пункті, перебувають у складі активів ІСІ на дату оприлюднення такої інформації, компанія з управління активами зобов'язана привести актив ІСІ у відповідність до вимог цього пункту протягом 30 робочих днів з дати оприлюднення такої інформації.
4. До складу активів ІСІ може входити іноземна валюта, у тому числі та, що придбана через банки, які мають відповідну ліцензію.
Обмеження щодо зобов'язань одного банку в активах ІСІ не застосовуються до коштів на поточних рахунках, відкритих у зберігача активів такого ІСІ.
Інвестиції в ІСІ та банківські депозити: переваги і недоліки кожного з цих методів примноження капіталу.
Однією із функцій інституту спільного інвестування в системі корпоративного управління є отримання прибутку з вільних грошових коштів. ІСІ можуть виступати непоганою альтернативою банківським вкладам. В даному випадку принциповою відмінністю інститутів спільного інвестування і банків є ступінь ризику. В той час як банківські депозити є більш надійними, внески в ІСІ характеризуються більш високою ризикованістю, проте пропонують більшу прибутковість.
Розглянемо плюси депозитів:
Є можливість не тільки зберегти свої кошти, а й врятувати їх від інфляції.
Відкрити депозит в банку справа не складна і багато часу не займе.
Якщо сума вашого депозиту не перевищує 700 тисяч, то всі гроші страхуються на випадок будь-яких непередбачених ситуацій.
У банку можна вибрати різні депозити, які відрізняються не тільки терміном вкладу, але і процентною ставкою.
Можна знімати відсотки щомісяця.
Але відправляючись в банк для відкриття депозиту, не варто забувати про недоліки, а вони є:
Відсоток все-таки за такими вкладами невеликий.
Якщо сума понад мільйон, то депозит не підходить, бо не передбачається страховка.
Банк може знімати комісію.
Багато депозити можна відкрити тільки при особистому відвідуванні банку.
Хоч і мінімальний, але ризик того, що банк «лопне» є.
При виборі виду депозиту завжди необхідно зважити всі плюси і мінуси.
Переваги інвестування коштів у інститути спільного інвестування полягають у наступному:
- економія часу, яка полягає в тому, що довіряючи свої кошти інвестиційному фонду у Вас не виникає необхідності вивчати ситуацію на фондовому ринку. Такі функції бере на себе компанія з управління активами;
- професійне управління. Індивідуальний інвестор доручає обслуговувати свої активи професійним управляючим, які, здебільшого, широко обізнані із ситуацією на фондовому ринку та здатні забезпечити вищу дохідність таких вкладень капіталу шляхом вибору оптимальної схеми інвестування;
- забезпечення більш високого рівня прибутковості вкладень порівняно з традиційними видами інвестування, оскільки доходність інвестицій залежить від росту вартості чистих активів фонду. Увесь отриманий за рахунок грошей інвесторів прибуток є прибутком інвесторів, за виключенням витрат на управління;
- пільгове оподаткування. У межах фонду доходи інвестора не оподатковуються до моменту отримання виплат. У самому ж фонді проміжні доходи реінвестуються без необхідності сплати податків, оскільки фонд податок на прибуток не сплачує;
- управління ризиками. Будь-яка інвестиція – це ризик, але при бажанні ризики можна знижувати шляхом диверсифікації портфеля фонду, тобто формувати інвестиційний портфель з широкого спектра цінних паперів таким чином, щоб зниження вартості одних цінних паперів компенсувалося зростанням вартості інших;
- прозорість. Навіть у такої високоорганізованої системи, як банківська, не спостерігається такого рівня звітності перед вкладниками, як у системі спільного інвестування. Фонди оприлюднюють інформацію щодо вартості чистих активів та надають контролюючим органам (Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку) звітність щодо вартості цінних паперів та складу портфеля фонду, що робить інвестиційні фонди одним з найпрозоріших інструментів інвестування.
Таким чином, з позиції інвесторів перевагами інститутів спільного інвестування є потенційно висока дохідність, порівняно із традиційними альтернативними напрямами вкладень, менші витрати часу на управління інвестиціями, їхня диверсифікація.
Якщо говорити про недоліки, то, перш за все, вони знаходяться у площині довіри професійним управляючим з боку індивідуальних інвесторів, що, втім, є досить актуальним для умов України на тлі традиційно високої недовіри більшості громадян до фінансового посередництва.
Модуль
Які ЦП, що пройшли чи не пройшли лістингові процедури є більш стабільними, більш прибутковими.
Лістингові цінні папери — цінні папери, які пройшли процедуру лістингу на фондовій біржі, внесені до біржового реєстру як такі, що відповідають вимогам відповідного рівня лістингу, згідно з цим Положенням та правилами фондової біржі.
Лістинг конкретних видів цінних паперів, тобто факт їх появи у біржових списках, означає дозвіл на їх участь у торгах і дає їм всі ті привілеї, якими наділяється будь-який інший цінний папір, вже задіяний у біржовій торгівлі.
Біржі самі встановлюють правила для компаній-емітентів, які виявили бажання включити свої акції до біржового списку, тому на кожній біржі існує своя “технологія” допуску цінних паперів до котирування. Розрізняються і вимоги до компаній, які бажають котирувати свої акції на конкретній біржі. Наприклад, щоб акції корпорації були прийняті до котирування на Нью-Йоркській фондовій біржі, компанія повинна відповідати певним кількісним та якісним параметрам діяльності: величина активів; прибуток за останній балансовий рік (за кожний рік з двох, попередніх до останнього балансового року, – не менше 2,5 млн дол., або сумарний прибуток за останні три роки – не менше 6,5 млн дол., і кожний рік має бути прибутковим); кількість випущених в обіг акцій (не менше 1,1 млн шт.); кількість акціонерів, які володіють не менш ніж 100 акціями; популярність компанії у масштабі країни, її місце, яке вона займає у відповідній галузі і т. ін.
Основні зобов'язання для емітентів щодо підтримання лістингу:
– публікація річних фінансових звітів;
– публікація проміжних звітів за перші шість місяців фінансового року;
– позачергове розкриття інформації у передбачених випадках.
Контроль за торгівлею акціями на неофіційному регульованому ринку щодо дотримання правил інсайдерських торгів і зловживання правилами діяльності та розрахунку цін здійснюються уповноваженими федеральними службами фінансового контролю.
Проходження процедури лістингу має свої переваги і для власників цінних паперів та потенційних інвесторів, зокрема такі:
– підвищує ліквідність акцій, знижує спред купівлі-продажу і полегшує їх реалізацію;
– компанії, чиї цінні папери котируються на біржі, надають інформацію про свою діяльність, що підвищує транспарентність ринку та обґрунтованість інвестиційних рішень;
– забезпечує доступність інформації про ціни цінних паперів, що котируються на біржі, у результаті чого їх власники можуть швидко реагувати на зміни в кон'юнктурі ринку;
– підвищує захищеність інвесторів від негативних наслідків фінансово-економічної діяльності емітентів, тобто знижує інвестиційні ризики;
– цінним паперам, що пройшли лістинг, надається перевага, коли вони використовуються як забезпечення.
Таким чином, лістинг – це система підтримки ринку, яка створює сприятливі умови для організованого ринку, дає можливість виявити найбільш надійні цінні папери і сприяє підвищенню їх ліквідності.
Тобто, більш стабільними є цінні папери, які пройшли процедуру лістингу.
Як більш вигідно для інвестиційних фондів розповсюджувати власні емітовані ЦП серед інвесторів: шляхом відкритого продажу, або приватного розміщення.
Відкритий продаж - відчуження цінних паперів особам, коло яких заздалегідь не визначене. Будь-яке відчуження цінних паперів з використанням прилюдної пропозиції вважається відкритим продажем.
Публічне розміщення цінних паперів - спосіб емісії цінних паперів, що передбачає їх відчуження на підставі опублікування в засобах масової інформації або оприлюднення в будь-який інший спосіб повідомлення про продаж цінних паперів, зверненого до заздалегідь не визначеної кількості осіб. Емісія цінних паперів шляхом їх публічного розміщення здійснюється за такими етапами:
1) прийняття рішення про публічне розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;
2) укладення у разі потреби попереднього договору з андеррайтером;
3) укладення попереднього договору з депозитарієм про обслуговування емісії цінних паперів або з реєстратором про ведення реєстру власників іменних цінних паперів (у разі відсутності такого договору), крім випадку здійснення емісії цінних паперів на пред’явника;
4) подання Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку заяви і всіх необхідних документів для реєстрації випуску цінних паперів та проспекту їх емісії;
5) реєстрація Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску цінних паперів, проспекту їх емісії та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів;
6) присвоєння цінним паперам міжнародного ідентифікаційного номера;
7) укладення у разі потреби договору з андеррайтером;
8) укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії цінних паперів або з реєстратором про ведення реєстру власників іменних цінних паперів (у разі відсутності такого договору), крім випадку здійснення емісії цінних паперів на пред’явника;
9) розкриття інформації, що міститься у проспекті емісії цінних паперів;
10) укладення договорів з першими власниками;
11) затвердження результатів публічного розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;
12) виготовлення сертифікатів цінних паперів у разі публічного розміщення цінних паперів у документарній формі;
13) внесення змін до статуту публічного акціонерного товариства, пов’язаних із збільшенням статутного капіталу товариства з урахуванням результатів публічного розміщення акцій;
14) реєстрація змін до статуту публічного акціонерного товариства в органах державної реєстрації;
15) подання Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати публічного розміщення цінних паперів;
16) реєстрація Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати публічного розміщення цінних паперів;
17) отримання свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів;
18) розкриття інформації, що міститься у звіті про результати публічного розміщення цінних паперів.
Приватне розміщення цінних паперів - спосіб емісії цінних паперів, що передбачає їх відчуження шляхом безпосередньої письмової пропозиції цінних паперів заздалегідь визначеному колу осіб, кількість яких не перевищує 100 (для акцій публічного акціонерного товариства - акціонерам такого товариства, а також заздалегідь визначеному колу осіб, кількість яких не перевищує 100). Емісія цінних паперів шляхом їх приватного розміщення здійснюється за такими етапами:
1) прийняття рішення про приватне розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;
2) укладення у разі потреби попереднього договору з андеррайтером;
3) укладення попереднього договору з депозитарієм про обслуговування емісії цінних паперів або з реєстратором про ведення реєстру власників іменних цінних паперів (у разі відсутності такого договору), крім випадку здійснення емісії цінних паперів на пред’явника;
4) подання Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку заяви і всіх необхідних документів для реєстрації випуску та проспекту емісії цінних паперів;
5) реєстрація Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску цінних паперів, проспекту їх емісії та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів;
6) присвоєння цінним паперам міжнародного ідентифікаційного номера;
7) укладення у разі потреби договору з андеррайтером;
8) укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії цінних паперів або з реєстратором про ведення реєстру власників іменних цінних паперів (у разі відсутності такого договору), крім випадку здійснення емісії цінних паперів на пред’явника;
9) реалізація власником акцій свого переважного права на придбання акцій у порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку;
10) укладення договорів з першими власниками;
11) затвердження результатів розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;
12) виготовлення сертифікатів цінних паперів у разі розміщення цінних паперів у документарній формі;
13) внесення змін до статуту акціонерного товариства, пов’язаних із збільшенням статутного капіталу товариства з урахуванням результатів розміщення акцій;
14) реєстрація змін до статуту акціонерного товариства в органах державної реєстрації;
15) подання Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати приватного розміщення цінних паперів;
16) реєстрація Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати приватного розміщення цінних паперів;
17) отримання свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів
Стосовно кожного розміщення цінних паперів емітентом приймається рішення, яке оформляється протоколом. Вимоги до змісту протоколу встановлюються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Емітент не має права змінювати прийняте рішення про розміщення цінних паперів у частині обсягу прав за цінними паперами, умов розміщення та кількості цінних паперів одного випуску, крім випадків, передбачених законами і нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
Забороняється обмежувати доступ власників цінних паперів до оригіналу рішення про розміщення цінних паперів, який зберігається в емітента.
Перше розміщення акцій відкритого акціонерного товариства є виключно закритим (приватним) серед засновників.
На мою думку, спираючись на вище перераховані процедури, для інвестиційних фондів розповсюджувати власні емітовані ЦП серед інвесторів зручніше шляхом приватного розміщення.