Ім'я файлу: Морально-психологічні аспекти роботи адвоката.docx
Розширення: docx
Розмір: 50кб.
Дата: 25.11.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 50кб.
Дата: 25.11.2021
скачати
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………...3
ОСНОВНА ЧАСТИНА……………………………………………………...4
Поняття етичної і моральної культури адвоката………………….….……4
Принципи моральної діяльності адвоката…………………………………7
Моральні категорії в діяльності адвоката………………………………….9
Професійна етика адвокату………………………………………………...12
Психологічна культура адвоката………………………………….……….20
Типи темпераментів і їх вплив на діяльність адвокатів………………….21
ВИСНОВКИ..……………………………………………………………….23
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………...25
ВСТУП
Серед науковців поширене твердження, що мораль є похідною від релігії. Але виникнення релігії є значно пізнішим явищем, порівняно з табу, звичаями, традиціями, ритуалами, обрядами чи міфами. Лише з виникненням, дві тисячі років тому, нової світової релігії - християнства, людство одержало можливість «впорядкувати» свої релігійні міркування, сповідувати одну віру. З'являються християнська мораль і християнська етика. Звичайно, мусульманство чи іудаїзм також поширені релігійні течії. З появою християнства табу, звичаї, ритуали набувають, можна сказати, «організованого характеру». Це означає, що з'явилось духовне право, яке охопило своїм регулюванням не тільки суспільні відносини, а й оволоділо думками, помислами, прагненнями людей. Звідси постає висновок, що мораль, а згодом і позитивне право, виникають з духовного права.
Предмет дослідження психології, як відомо, становлять такі психічні процеси: відчуття, сприймання, запам'ятовування, згадування, уявлення, мислення, почуття, прагнення тощо. Ці процеси у кожному виді професії мають свої особливості, що спричиняє поділ психології на відповідні види. У цьому зв’язку нас більшою мірою цікавить юридична психологія, як наука, що з'ясовує природу і сутність психіки, загальні її закономірності, основні психічні процеси, властивості, притаманні правникові. Йдеться не тільки про психологічну структуру особистості юриста, а й про уміння володіти психологічними прийомами, розуміння соціально-психологічних явищ у суспільстві, знання психіки інших людей тощо.
ОСНОВНА ЧАСТИНА
Поняття етичної і моральної культури адвоката.
Етична культура адвоката - це знання адвокатом його моральних прав і обов'язків та використання їх у професійній діяльності.
Мораль - це норми поведінки, які базуються на поняттях про добро і зло, честь і обов'язок, правду і справедливість.
Мораль - елементарні правила поведінки, особливих навичок в реалізації яких не потрібно, тому етична культура юриста включає два аспекти:
визнання існуючих моральних норм як необхідних регуляторів поведінки;
дотримання цих норм у професійній діяльності
Основні принципи етичної культури юриста
Бризгалов І.В. Юридична деонтологія. – К.: МАУП, 1998. – С.40.:
Гуманне відношення до людини, тобто відношення до людини не як до засобу досягнення якоїсь мети, а як до цілі.
Чесність і правдивість, тому що справедливості не можна досягти нечесним шляхом.
Доброзичливість і чуйність, оскільки юристам часто доводиться спілкуватись з людьми, які потрапили в складні життєві ситуації Однак ці риси не можна ототожнювати з всепрощенням.
Простота і скромність. Вони потрібні юристу для того, щоб він не був егоїстом і користолюбним.
Дотримання професійної таємниці Це необхідно для об'єктивного і повного розслідування кримінальної справи, а також, щоб не показувати інтимне життя учасників юридичного процесу.
Моральна культура юриста, як частина духовної культури суспільства, поєднує вищу моральну свідомість і культуру поведінки. Моральна свідомість, зрозуміло, ґрунтується на вищих законах добра і справедливості, за якими має жити суспільство. Юрист, як відомо, виступає державним службовцем, до нього з надією звертаються громадяни при розв'язанні правових питань, регулюванні суспільних відносин. Ця місія надзвичайно складна і відповідальна, а тому моральна свідомість правника має бути провідною для правової, економічної, національної, політичної, інформаційної тощо.
Культура поведінки юриста має відповідати його вищій моральній свідомості і вищим моральним почуттям.
Причому маю на увазі не лише службову поведінку, а й поведінку за межами служби. Юрист завжди і скрізь має бути носієм морально-правових норм, пропагувати і переконувати власним прикладом, що будувати життя слід за моральними законами, виступати творцем нових моральних цінностей у праві.
Моральна культура адвокату має функціонувати за принципом випередження суспільного розвитку (стану моральної культури), а не збігатися.
Моральна культура адвокату - це результат становлення власної гармонії: між досягнутим максимальним рівнем вищої моральності і активним використанням моральних норм у правовому регулюванні суспільних відносин. Власна гармонія - насамперед моральна, яку юрист сам «конструює», причому, створення гармонії має динамічний та імперативний характер
Сливка С.С. Правнича деонтологія. – К., 1999.-С. 145..
Моральну позицію адвокату доцільно подати у такій динаміці: свідомість - почуття, свідомість - поведінка, почуття - поведінка, свідомість - дія. Перший рівень (свідомість - почуття) характеризується можливістю наблизити власне почуття до рівня свідомості у моральному полі. Тут фактично «будується» умовна стартова готовність юриста до певної поведінки.
Ідеальний варіант полягає у повній відповідності морального почуття моральній свідомості. Проте таке явище рідко знаходить свій вияв на практиці. Фактично почуття стає своєрідною матеріалізацією свідомості, де частина усвідомлюваної інформації втрачається, внаслідок чого почуття ніби притуплюється, відстає від свідомості. Цей варіант допустимий, але різниця між свідомістю і почуттями має бути щонайменшою і прямувати до нуля. Таким чином, виявити суперечності між моральною гармонією та моральною свідомістю і моральними почуттями. Моральна сутність юриста означає його готовність пожертвувати не заради конкретної справи чи людини, чи заради утвердження вищої моралі. Звичайно, переважна більшість називатиме такий крок нерозумним, але це є серйозною перевіркою на рівень моральних почуттів охоронця правопорядку. Особливістю другого рівня градації (свідомість - поведінка) є фактичний перехід від моральної свідомості до моральної поведінки. Ще Гегель зазначав, що справжній моральний стан є свідомість, яка скоює вчинки (59, 331). У даному випадку моральна сутність юриста визначатиметься як фактична дія: перетворення ідей вищої моралі безпосередньо у практику власного життя особи. Моральне почуття може при цьому «спрацювати» або отримати незначний «дотик» чи взагалі бути не «враженим» - це залежить від того, чи людина замислюється над даною моральною проблемою, чи ні. Зрозуміло, що надто тривале замислення може негативно впливати на моральну вартість поведінки, оскільки час іде на певне зважування, вагання.
Найбільш реальним і традиційним є третій рівень (почуття - поведінка), коли моральна поведінка випливає із морального почуття. Це означає, що вже відбулась певна «трансформація» свідомості у почуття, виробився намір діяти і, як правило, схема «почуття - поведінка» ніколи не підводить. Головне, щоб «спрацювала» воля, яка є рушійною силою у суспільне схваленій поведінці юриста.
Кожна із трьох розглядуваних позицій має свою гармонію, свою цінність. Це свідчить про те, що моральна поведінка особи є результатом її вищої моральної свідомості і почуттів.
Моральна культура адвоката вкрай необхідна при застосуванні на практиці таких важливих категорій, а саме, досягнення гармонії у пізнанні правового явища, гармонії у правовому спілкуванні та гармонії у прийнятому правовому рішенні.
Розглядаючи перший вид гармонії, зазначимо, що вона досягається за умови всебічного, повного, глибинного пізнання адвокатом правового явища. Схема «свідомість - поведінка» найкраще це відображає, проте дія за схемою «почуття - свідомість» має суб'єктивний характер, коли «домінують» певні інтереси, а це може зашкодити справі, отже пізнання не буде об'єктивним, що призведе до порушення гармонії. Тобто у пізнанні правового явища найефективнішу роль відіграє моральна свідомість юриста, його налаштованість на виконання службового обов'язку.
«Гармонія у правовому спілкуванні» досить яскраво демонструє рівень моральної культури адвоката. Фактично тут відбувається діалог між моральністю адвоката і співрозмовника (діалог людських моральностей). Правове спілкування стає способом вираження внутрішнього морального змісту адвоката у його зовнішніх виявах, оскільки у даному випадку мораль не зовсім підвладна імперативам, повелінням. Тут проявляються почуття, без яких спілкування практично не можливе, і схема почуття - поведінка буде ефективною. А зміст моральної гармонії полягатиме в умінні юриста викликати у співрозмовника зворотну реакцію, зворотні, необхідні для юридичної справи, почуття.
Біленчук П.Д. Правова деонтологія. – К.: Атака, 1999.-С.153..
У прийнятому адвокатом рішенні найбільше виявляються розум, інтелект, які можуть бути притаманні гармонії і дисгармонії у діях. Адже рівень моральної культури, і який виявляється у контактуванні з громадянином, зводиться до умови: зробити комусь добре, не поступаючись інтересами інших. Як не порушити гармонію у такому випадку? Це завдання моральної культури адвоката. Гадаю, що найефективніше це можна здійснити за схемою: свідомість - поведінка. Адже, якщо адвокатом оволодіють надмірні моральні почуття, то регулювати ними при прийнятті остаточного рішення досить важко. При цьому ми виходимо з того, що кожна особистість - це цілісна система (цілий світ), якого порушувати не можна. Проте необхідно врівноважити становище за допомогою моральної свідомості, яка реалізується шляхом прийняття справедливого правового рішення.
Моральна поведінка і моральна діяльність - різні речі. Поняття діяльності ширше, і поведінка може бути не пов'язана з діяльністю, в тому числі з професійною. Проте постійне перебування юриста у моральному полі, під впливом власної моральної культури, її принципів не повинно створювати суттєвої різниці між поведінкою і діяльністю. Тобто гармонією в даному випадку буде відповідність діяльності поведінці і навпаки.
Важливість такої компоненти моральної культури юриста як активне використання моральних норм у правовому регулюванні суспільних відносин - очевидна. Тут особливо виявляється моральний імператив Канта, цінність якого полягає саме у дієвості моральних норм. Тобто існування моралі полягає у її виявах. Теоретичного обґрунтування моральної культури юриста не достатньо. Потрібна активна професійна дія у правовому регулюванні суспільних відносин. Мораль спонукає дію, оскільки вона виявляє сутність юриста як людини.
Принципи моральної діяльності адвоката.
Моральна культура найбільш наближена до духовної культури. У такому разі юридичній діяльності властивий ще один вид контролю - моральний, який походить від духовного. У цьому переконують ті принципи, на яких ґрунтується моральна культура юриста. До основних принципів, доцільно віднести: моральні чесноти, ненасильство, безкорисливість, анонімність, безадресність, свідомість пробачення, терплячість, толерантність, дія за власним сумлінням, постійна актуальність та ін
Сливка С.С. Професійна культура юриста. – С. 197..
Щодо моральних чеснот, то ця проблема широко висвітлюється у релігійній літературі. Існує твердження, що одні моральні чесноти (віра, надія, любов) дані людині від природи, а інші (мудрість, поміркованість, справедливість, мужність, стриманість тощо) - набуваються практикою, тривалою працею. Процес соціалізації обов'язково має й моральну орієнтацію. Розуміння юристом свого призначення у суспільстві, набуття ним високих моральних чеснот сприятиме тому, що держава морально зміцнюватиметься.
Коли йдеться про такий принцип моральної культури адвоката як ненасильство, то під цим розуміється альтернативність вибору. Важливо вшанувати переконання й світогляд інших людей, не нав'язувати свої погляди. Моральна культура об'єднує людей, підтримує солідарність, передбачає гуманність. Цей принцип стає особливо актуальним тоді, коли адвокат вимагає від інших особливої поваги до себе як до службовця та ін. Адже це - моральне і духовне насильство. Інша справа, якщо в результаті вияву моральної культури юрист заслуговує на повагу і шану громадян.
Моральна культура адвоката передбачає і такий принцип як безкорисливість. Звичайно, безкорисливість не завжди увінчується вдячністю. Але у діяльності адвоката, який живе в суспільстві і пов'язаний з ним, велику роль відіграє бажання допомогти, домогтися торжества справедливості, виявити милосердя. Щоправда, часом доводиться чути й таке: «Хто оцінить твоє старання?», «Чи варто людям робити добро?» та ін. Проте цінність моральної культури полягає саме у безкорисливості дії, без розрахунку на позитивну оцінку.
Анонімність - важливий принцип моральної культури. Йдеться про творіння добра без зайвого афішування своєї доброчинної діяльності. Анонімність у даному випадку означає дію за покликом сумління, без очікування вигоди. Це одна із ознак справжнього покликання юриста, його уміння мовчати, не розраховувати на компліменти чи «оплески», коли найціннішим є істина.
Біленчук П.Д. Правова деонтологія. – К.: Атака, 1999. -С. 235..
Аналогічний смисл має принцип безадресності у моральній культурі, коли головним є прагнення творити добро, незалежно, для кого, тільки заради справедливості, заради того, щоб душа і совість були чистими, щоб утверджувалось загальне благо.
Свідоме пробачення, як моральна категорія у професійно-юридичній моралі не завжди має вияв. Посідаючи високе соціальне становище, здійснюючи правосуддя, адвокат може вважати непотрібним просити вибачення в учасників юридичного процесу, думаючи, що він завжди має рацію. Проте з уміння попросити пробачення, якщо ти винний, і починається людське в людині, проявляється суспільна свідомість. При цьому вибачення не повинно зводитися до автоматизму, механічності чи навіть байдужості. Це має бути духовне, щире, душевне каяття за вчинене ненавмисне чи необережне зло, що підкреслюватиме якісну характеристику морального розвитку і моральної зрілості суб'єкта права.
Чи можлива моральна культура без уміння бути терплячим, толерантним. Іноді на практиці можна почути судження: «ніхто нікому не повинен терпіти». При цьому, безперечно, сповідується принцип насильства, принцип відповідати злом на зло. А до чого ж це може призвести? Адвокат повинен врегульовувати подібні утворені суспільні відносини. І допоможе цьому вияв його моральної культури. Тільки толерантні юридичні дії можуть залагодити будь-які суспільні конфлікти. До того ж, вміння бути терплячим - це свого роду моральна санкція.
Діючи за власним сумлінням юрист спирається на моральні норми, закріплені у матеріальних законах. Тобто, моральна культура стає узаконеною у правовій культурі. Так, у частині 3 ст. 323 Кримінально-процесуального Кодексу України йдеться про те, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням. Не викликає сумніву, що внутрішнє переконання вбирає у себе як сумління, так і моральне почуття. Однак нам видається, що кращим був би варіант, коли принцип дії за власним сумлінням юрист будував би тільки на моральній свідомості. Хоча до деякої міри це буде професійним ризиком, однак моральна чистота характеризується більшою ймовірністю та гармонійністю. Проте, зауважимо, що сумління не повинно бути втручанням у приватне життя іншої людини, зайвим дошкулянням їй за неправомірні дії, посиланням на свої внутрішні вимоги. Слід досягати внутрішньої рівноваги, адже і власне сумління також пов'язане з певними моральними переживаннями.
Постійно актуальним у моральній культурі юриста є переконання: добро творити ніколи не пізно. Це забезпечує постійну готовність до того, щоб змінити хід думок та дій у напрямі добра. Саме на такому моральному принципі ґрунтується професійна діяльність адвокатата.
Моральні категорії в діяльності адвоката.
У теорії професійної етики велике значення мають такі категорії, як моральний ідеал, моральна оцінка, моральні почуття, моральні погляди, моральні якості, моральна діяльність, моральні відносини, сфера дії моралі, моральні цінності, моральний конфлікт, моральний вибір, моральна культура, моральний обов'язок, моральні вимоги, моральне переконання, моральна свобода, етичне мислення, моральні потреби, моральний вчинок, моральна свідомість та ін. Моральні категорії ніколи не мають логічно закінченого змісту. Кожна людина, кожна історична епоха вкладають свій зміст у ці поняття.
Жалинский А.Э. Профессиональная деятельность юриста. – М., 1997. – С. 143.
Розглянемо деякі із цих категорій Особливе місце серед них посідає моральний ідеал. Він є абстрактним, уявним. Це — зразок моральної поведінки, до якої прагне людина. Це — орієнтир, який визначає спрямованість цілей. Це — комплексна, гранично узагальнена норма, яка діє лише, будучи глибоко засвоєною, прийнятою, опосередкованою індивідуальною свідомістю. Це — синтез теперішнього, минулого і бажаного майбутнього. Прикладом у цьому випадку може слугувати прагнення українського народу до побудови незалежної, суверенної держави.
На мій погляд, моральний ідеал — це сукупність високих моральних якостей, притаманних конкретній особі або суспільній групі, які є орієнтиром у їхній життєдіяльності. Слід підкреслити, що моральний ідеал постійно оновлюється, змінюється, доповнюється дедалі новими моральними вимогами.
Практичне застосування у всіх сферах життя суспільства має така категорія, як моральна оцінка. Предметом її є вчинок, дія, бездіяльність, висловлювання тощо.
На мою думку, моральна оцінка — це ставлення суб'єкта до існуючих моральних принципів і норм, а також до здійснюваних моральних вчинків.
У професійній діяльності особи, зокрема працівника органів внутрішніх справ, одну із провідних ролей відіграє моральна свобода. Вона передбачає такий вибір поведінки, який відповідає як суспільним вимогам моралі, так і внутрішнім переконанням індивідуума.
Вважаю, що моральна свобода — це вільний вибір людиною варіанту її поведінки у конкретній ситуації з усвідомленням вимог моральних норм і принципів та відповідальності за свої дії.
Професійна діяльність особи значною мірою визначається її моральними звичками, тобто встановленим способом поведінки у певних ситуаціях, який не викликає негативної реакції; соціальною послідовністю у здійсненні моральних вчинків; готовністю до правильного вчинку, умінням без роздумів підпорядковувати особисте суспільному, у критичній ситуації сміливо йти назустріч небезпеці, виконати завдання; єдністю внутрішнього настрою (потреби, стремління) і зовнішнього способу робити певним чином, що є характерною рисою стійкості моральної поведінки.
Думається, що моральна звичка — це вироблені послідовні, стабільні дії особи у різних ситуаціях відповідно до моральних норм і рівня моральності.
Про моральний вчинок говорять, що це — спонукання особи до тієї чи іншої дії, схвалення чи осуд з точки зору морального критерію, «зв’язуюча ланка» у системі моральної свідомості та відношень, момент поведінки.
Видається, що моральний вчинок — це заснована на вимогах позитивної моралі звичайна, властива особі поведінка у конкретних життєвих ситуаціях. Основними складовими елементами морального вчинку є мотив та намір, які тісно пов'язані з поведінкою, моральними почуттями, моральними переживаннями тощо. Слід зауважити, що кожна особа має власний мотив чи намір у скоєнні вчинку, які в свою чергу, як відомо, класифікуються як моральні та аморальні.
Основним мотивом вчинку є переконання. Моральні переконання — це невід'ємна індивідуальна гідність особи, важлива ланка, яка пов'язує почуття і знання, волю і поведінку.
Моральні переконання можуть передаватися іншій особі, а здебільшого вони формуються у кожної особи самостійно. І формування залежить від життєвого досвіду, рівня соціальної культури, особистих моральних якостей, наукового світогляду тощо.
Важливою категорією моралі є також моральний обов'язок людини. Про нього багато пишуть. Зокрема вважають, що моральний обов'язок передбачає поєднання зовнішньої поведінки та її внутрішніх спонукань, їхню органічну єдність, це він відображає суспільну необхідність у вигляді певних моральних вимог, які висуваються до окремої особи та особою до суспільства.
Моральний обов'язок — це необхідність певної поведінки суб'єктів, що ґрунтується на моральних вимогах у певних конкретних життєвих ситуаціях.
Із морального обов'язку особи випливає її моральна відповідальність, під якою розуміють відповідальність за вибір форм поведінки, діалектичну єдність об'єктивних, суспільне значимих і суб'єктивних, особистих елементів, міру того, наскільки глибоко вимоги усвідомлені самою особою і стали ціннісною орієнтацією у діяльності та поведінці.
З нашої точки зору, моральна відповідальність — це вкорінений у загальнолюдських цінностях і забезпечуваний громадською думкою моральний обов'язок особи визнати у випадках неналежної поведінки правомірність позбавлення її певних цінностей.
Моральна відповідальність не знає відомчих та службових бар'єрів. Її не можна дозувати «від і до», і якщо людина лише споглядає недоліки навколо себе, то виявляє тим самим відсутність моральної культури, яка відбиває цілісність її морального обличчя. Отже, моральна відповідальність повинна наступати у будь-якому випадку діяльності особи чи її бездіяльності.
Розгляньмо таку моральну категорію, як моральна свідомість. Під нею розумітимемо систему понять, поглядів, уявлень та почуттів особи на загальнолюдські цінності, а також діяльність, пов'язану з вимогами моральних норм.
Думається, що моральна свідомість має такі елементи
Біленчук П.Д. Правова деонтологія. – К.: Атака, 1999. – С.140.:
За змістом моральних поглядів: інформаційний (когнітивний) — знання моральних норм; оціночний (аксіологічний) — оцінка моралі; регулятивний — психологічна установка щодо поведінки, врегульованої моральними нормами.
За формою (способом) відбиття моральної дійсності: поняття про моральні явища; моральні погляди; моральні уявлення; моральні почуття.
За територіальною поширеністю: загальна моральна свідомість; локальна (місцева, релігійна) моральна свідомість
За рівнем відбиття моральної дійсності: моральна психологія; моральна ідеологія.
За суб'єктами (носіями) моральної свідомості: індивідуальна; колективна: а) суспільна, загальносоціальна (загальнонародна); б) національна; в) класова; г) групова.
Моральна свідомість особи тісно пов'язана з моральними потребами. Це —моральна цінність не людини, а норми. З точки зору останньої, оцінюється і все інше, в тому числі людина.
Тому моральні потреби особи — це життєво важливий комплекс соціальних цінностей, необхідний для всебічного розвитку особи та людського спілкування.
Моральні потреби постійно змінюються, оновлюються залежно від розвитку суспільства. Вони не знають меж, із часом, із появою нових цілей, можливостей та мотивів ускладнюються.
В етичній теорії існує така категорія, як моральний конфлікт.
Моральний конфлікт визначається по-різному, зокрема, як зумовлене різним чином усвідомлення гострого протиріччя думок, інтересів, установок, способів досягнення мети різними людьми чи групами, які співпрацюють або безпосередньо спілкуються; як суспільний процес, в якому індивід (група) прагнуть "досягти мети (задоволення потреб, реалізація інтересів) шляхом ліквідації, знищення чи підкорення особі іншого індивіда (групи), котрий переслідує ідентичні цілі, як ситуація, в якій суб'єкт діяльності поставлений перед необхідністю вибрати одну із двох взаємно виключених форм поведінки, або одну із двох моральних цінностей.
У нашому розумінні моральний конфлікт — це така ситуація, в якій сторони, що активно розв'язують проблему, стали на шлях приниження гідності та інших моральних якостей один одного
Сливка С.С. Правнича деонтологія. – К., 1999. – С. 152..
Психологічна, духовна напруженість зростає у такому ряді конфліктів: між моральною і позаморальною вимогами до поведінки; між двома моральними вимогами (між вимогами двох різних систем моралі та між вимогами однієї і тієї ж системи моралі). Моральний конфлікт остаточно долається не в момент прийняття рішення, переваги в цілях і засобах, а в процесі реалізації цього рішення на практиці, ліквідації чи зміни тієї ситуації, яка його зумовлює.