Міністерство освіти і науки України
Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького
Кафедра теорії і методики фізвиховання
Реферат на тему:
«Вплив фізичної культури на вдосконалення лідерських якостей
студентської молоді»
Перевірив:
Канд. пед. Наук
ст. викладач
Усатова І.А.
Виконав:
Студент - 1 курсу
ННІ Економіки і права
Шуляка В.Ю.
Черкаси – 2021
ЗМІСТ
1.Вступ………………………………………………………………
2. Міжнародний студентський спортивний рух.
3. Виховання лідерських якостей у студентів засобами фізичної культури та спорту.
4.Впевненість в собі в ситуаціях міжособистісного спілкування
5.Зміст
ВСТУП
Мета і завдання фізичного виховання студентів Зміст фізичної культури студентів, стратегія пріоритетних напрямків в її розвитку взаємопов'язані із соціально-економічними чинниками. Державна політика в галузі вищої освіти визначає соціальне замовлення на майбутнього фахівця і ступінь його фізичної готовності. Вища освіта надає широкі можливості для переосмислення цінностей фізичної культури студентів, висвітлення в новому спектрі її освітніх, виховних і оздоровчих функцій. Це положення визначає зміст фізичної культури студентів як самостійної сфери діяльності у федеральному соціокультурному просторі, виділяючи при цьому її освітні пріоритети. Перед студентами сьогодні суспільством поставлене глобальне соціально-економічне завдання по інтеграції вітчизняного культурного потенціалу в світову спільноту. Проте її реалізація під силу тільки фахівцям нової формації. Крім глибоких професійних знань за обраною спеціальністю такий фахівець повинен володіти: високими фізичними кондиціями і працездатністю, особистою фізичною культурою, духовністю, неформальними лідерськими якостями. Він повинен не боятися конкуренції, вміти приймати самостійні рішення, тобто бути творчо мислячою, активною і високоморальною особистістю. Під час навчання у вузі з курсу фізичного виховання передбачається вирішення таких завдань:
- виховання у студентів високих моральних, вольових і фізичних якостей, готовності до високопродуктивної праці;
- збереження і зміцнення здоров'я студентів, сприяння правильному формуванню і всебічному розвитку організму, підтримка високої працездатності протягом усього періоду навчання;
- всестороння фізична підготовка студентів;
- професійно-прикладна фізична підготовка студентів з урахуванням особливостей їх майбутньої трудової діяльності;
- здобуття студентами необхідних знань з основ теорії, методики і організації фізичного виховання і спортивного тренування;
- підготовка до роботи в якості громадських інструкторів, тренерів і суддів;
- вдосконалення спортивної майстерності студентів-спортсменів;
- виховання у студентів переконаності в необхідності регулярно займатися фізичною культурою і спортом.
Процес навчання організовується залежно від стану здоров'я, рівня фізичного розвитку і підготовленості студентів, їх спортивної кваліфікації, а також з урахуванням умов і характеру роботи їх майбутньої професійної діяльності. Одним із головних завдань вищих навчальних закладів є фізична підготовка студентів. У вищому навчальному закладі загальне керівництво фізичним вихованням і спортивно-масовою роботою серед студентів, а також організація спостережень за станом їх здоров'я покладено на ректора, а конкретне їх проведення здійснюється адміністративними підрозділами і громадськими організаціями вузу.
Міжнародний студентський спортивний рух.
На початок з 1961 року і проводяться кожного непарного року в містах різних
Всесвітні універсіади беруть країн світу. Ці змагання серед збірних команд студентської молоді проводяться під патронатом Міжнародної федерації університетського спорту (FISU), до складу якої входить Спортивна студентська спілка України (Президент СССУ, Президент Академії педагогічних наук України академік В. Г. Кремінь, генеральний секретар – В. К. Гаврилко). Назва Універсіада походить від слів Університет і Олімпіада, цей захід є спортивним і культурним фестивалем, а за своїм значенням і організацією є аналогом Олімпійських ігор для студентів вищих навчальних закладів. Програма Універсіади не постійна. Так, Універсіада-2005 року проводилася з 15 видах спорту, з них 11 були обов'язковими і 4 додатковими, які за регламентом були обрані господарями XXIII Всесвітньої літньої універсіади. Всесвітня зимова універсіада проводиться у 12 видах спорту. За підсумками XXVI Всесвітньої літньої Універсіади 2011 р. українські спортсмени-студенти вибороли 44 медалі різного гатунку (11 золотих, 19 срібних, 14 бронзових) та посіли сьоме загальнокомандне місце серед 152 країн, які брали участь в Універсіаді. На XXV Всесвітній зимовій Універсіаді 2011 р. українські спортсмени-студенти вибороли 15 медалі різного ґатунку (6 золотих, 5 срібних, 4 бронзових) та посіли третє загальнокомандне місце серед 57 країн, які брали участь в Універсіаді.
Всеукраїнський студентський спортивний рух. Одним із етапі Всесвітньої Універсіади с змагання універсіада України, яка проводиться серед збірних команд студентів вищих навчальних закладів областей, м. Києва та м. Севастополя. У парні роки проводяться Спортивні ігри України серед збірних команд студентів вищих навчальних закладів областей, м. Києва та м. Севастополя.
Серед аграрних вищих навчальних закладів один раз на два роки Міністерство аграрної політики і продовольства України проводить спортивні ігри серед студентів вищих навчальних закладів 1-2 та 3-4 рівнів акредитації. Зазвичай, на початок навчального року у кожній групі призначається деканатом призначається староста, профорг та фізорг групи. Критеріями, за якими визначається студент на ту чи іншу посаду, можуть бути різними. Якщо в процесі навчання староста, профорг чи фізорг групи не відповідає певним вимогам, деканати призначають іншого студента.
Активні заняття фізичною культурою і спортом сприяють формуванню у студентів багатьох рис характеру. Однією із таких рис є агресивність. Звичайно, агресивність притаманна кожній людині, але прояви її бувають різними. Здебільшого це у значній мірі ще й залежить від типу вищої нервової діяльності. Так, холерики і сангвініки біль збудливі, ніж флегматики і меланхоліки. Значною мірою впливає також і вид спорту. Представники єдиноборства більш агресивні, ніж представники гімнастики, плавання, легкої атлетики чи спортивного орієнтування. Американські вчені Флетчер і Доуелл за допомогою шкали Едвардса виявили, що школярі-спортсмени володіють більш вираженими агресивними тенденціями, ніж не спортсмени.
Рівень агресивності, прихованої чи наявної, суттєво змінюється в періоди до, під час і після спортивної діяльності. Можливо, що діючі нині методи оцінки рівня агресивності дають лише загальні і поверхневі уявлення про можливі реакції спортсмена в ситуаціях, провокуючих різний рівень вираженої або контролюючої агресивності. Більше тог, вважають, що походження агресивних тенденцій і відповідної поведінки, що спостерігаються у юних спортсменів, можна прослідкувати у їхніх ранніх дитячих враженнях і досвіду.
Тому для того, щоб адекватно оцінювати агресивні тенденції студента-лідера, його потребу і намагання безпосередньо виявити свою агресивність, необхідно проводити як бесіди, так і прискіпливий аналіз його поведінки у повсякденному житті. Бланкові тести, що визначені для оцінки агресивності, слугують лише для визначення більшої чи меншої можливості виявлення різного рівня агресивності як в умовах спортивної діяльності, так і у щоденному спілкуванні зі своїми однолітками-студентами.
Інтелектуальний рівень, різні сторони інтелекту, з точки зору багатьох дослідників, не с рисою особистості. Однак ряд особистісних тестів (наприклад, тест Кеттелла) містить шкали для оцінки інтелектуального чинника, і час від часу ці методики можна використовувати під час роботи із студентською молоддю.
В результаті спостережень за представниками різних видів спорту (гонщиками, футболістами, плавцями) за допомогою методики Кеттелла, психолог Огілві виявив, що спортсмени високого класу відрізняє більш висока „спроможність до абстрактного мислення”. Кейн, вивчаючи особливості англійських футболістів, також довів, що більш виражену здатність до абстрактного мислення здебільшого можна знайти у профілях особистості хороших гравців. Дослідження Джонсона теж свідчать, що рівень „інтелектуальних здібностей” у хороших спортсменів вищий.
Дослідження кафедри фізичного виховання у подальшому, можливо, допоможуть визначити, які саме компоненти інтелектуальної праці володіють найбільшою цінністю для студентів-лідерів з різними видами спортивної діяльності та студентів-лідерів не спортсменів. Нині у наявній спеціальній літературі мало об'єктивних даних з цієї інтересної і важливої проблеми, хоча розробка „тесту ігрової стратегії” є кроком до розуміння взаємозв'язків між інтелектуальною і спортивною діяльністю студентів-лідерів.
Дослідження багатьох науковців свідчать про те, що в цілому спортсменам притаманна впевненість у собі. Набутий соціальний статус спортсменами на усіх рівнях (середня загальноосвітня школа, коледж, університет), дозволяють передбачити, що ці індивіди будуть почувати себе досить впевнено і комфортно в різних соціальних ситуаціях. Так, 1. М. Онищенко відзначає у важкоатлетів, борців та боксерів „виключне почуття впевненості в собі і своїх можливостях". Інші дослідники, Г. С. Нікіфоров та А. Е. Тарас теж вважають, що спортсмени, зазвичай, самовпевнені і незалежні, і рівень цих якостей безпосередньо залежить від класу підготовки (розряду і звання).
Є такі студенти-спортсмени, які, під час занять фізичними вправами, намагаються подолати в собі почуття неповноцінності. Наприклад, деякі дослідження відзначають, атлетичною гімнастикою (бодібілдингом) здебільшого займаються особи, які не досить впевненні в собі. Наприклад, у працях Харлоу (1051) і Тьюна (1949) було виявлено, що деякі досліджувані збільшенням м'язової маси до небувалих розмірів намагалися якось компенсувати невпевненість у своїх чоловічих можливостях.
У багатьох видах спорту учасники намагаються приховати за зовнішньою товариськістю і фізичною активністю почуття особистої неадекватності і невпевненості у собі. Це стосується не тільки студентів-спортсменів, але й інших студентів. Інколи зустрічаються і студенти-лідери, які за браком лідерських рис характеру, виявляють зверхність, пихатість, що межує з грубістю у спілкуванні зі своїми одногрупниками чи однокурсниками. Уважний тренер чи куратор групи повинен знати, хто із його вихованців впевнений у собі, а хто ні, і у випадку необхідності надати останнім емоційну і моральну підтримку.
Найбільш впевнений у собі студент або спортсмен буде інакше реагувати на похвалу чи зауваження викладача, куратора, тренера, ніж той, хто не упевнений в собі. Як загальне почуття невпевненості, так і невпевненість в специфічних спортивних, життєвих ситуаціях зароджуються ще з раннього дитинства, а уже у більш пізніші періоди життя формуються в умовах навчальної чи спортивної діяльності. Наприклад, неймовірно, що тривале перебування спортсмена в ролі запасного викличе у нього почуття емоційного підйому. Фізичні можливості учасників і запасних спортсменів можуть суттєво змінюватися, і тому цілком можливо, що впевненість у собі у перших протягом сезону підвищиться, а у других знизиться. Так що тренер не повинен дивуватися неуспішному виступу ігрока, який більшу частину часу просидівшого на лаві для запасних раптове включення до основного складу.
Те саме відноситься і до студента, якого в групі куратор і лідер групи (староста) тривалий час вважали нездарою, ні до чого непридатного тощо, і раптом, надали йому виконати будь-яке доручення з яке він звичайно не зміг виконати. Адже досить тривалий час над ним тяжіла недовіра і зневага лідерів до нього, як до особистості.
Тому надзвичайно важливо лідерам навчальної групи, особливо це стосується першокурсників, враховувати психологічні особливості колективу, кожного студента. Ні в якому разі не виключати ні кого із громадського життя колективу. І немає різниці, чи це навчальна група, чи спортивна секція. Колектив повинен бути монолітним, а це залежить уже від лідера групи.
3.Мотивація занять фізичного вдосконалення
У широкому розумінні слова термін „мотивація” означає чинники і процеси, що спонукають людей до дії чи бездіяльності у будь- яких ситуаціях.
У більш вузькому розумінні дослідження мотивів передбачає докладний аналіз причин, що пояснюють чому люди надають перевагу одному виду діяльності відносно іншого, чому при вирішенні певних завдань вони діють з достатньою інтенсивністю і чому вони продовжують роботу або виконують будь-які дії протягом тривалого часу.
Вчені визначили два напрямки у вивченні мотивації. Перше вивчає причини, чому люди віддають перевагу одному виду діяльності відносно другого, впливу різних мотивів, цінностей і потреб. У другому напрямку робиться спроба пояснити, чому люди працюють з різним ступенем інтенсивності.
Чимало викладачів, обговорюючи психологічні аспекти своєї роботи з колегами чи психологами, зазвичай інтересуються, якими мотиваційними стимулами слід користуватися при роботі із студентами. Ті з них, хто шукає прості засоби підвищення результатів під час навчання, виявляють наївність, тобто знаходяться у повній необізнаності відносно складності людської мотивації. 1 дійсно, ті, хто пропонує їм такі прості рішення, особливо якщо при цьому вони ще й прикриваються знанням психолога, здебільшого дурисвіт.
Зусиллями психологів, фізіологів та психіатрів було виділено три важливих параметри, або шкали.
Існують мотиви поведінки і дій, що можуть бути нам відносно невідомими. За допомогою проектних тестів, робилися спроби виявити мотиви, про яких людина не знає. Теорія Фрейда про формування і розпад особистості, наприклад, майже цілком ґрунтується на тонких несвідомих процесах. На другому кінці цієї шкали наведені явні мотиви, які легко усвідомлюються і оцінюються самою людиною. Так, студент, який підписує контракт, знає що саме за розмір грошей вказаний у контракті, він отримає вищу освіту.
Нині зазвичай розглядаються три групи мотивів: фізіологічні (голод, спрага, самозбереження тощо), психологічні і соціальні. Раніше вчені були схильні стверджувати, що усі людські мотиви беруть початок від основних біологічних потреб. Нині вчені розширили мотиваційний ряд, включивши до нього як соціальні, так і психологічні потреби.
Аналіз спеціальної літератури з даної теми не підтвердив передбачення того, що у переважній більшості як у студентів- спортсменів, так і студентів не спортсменів чітко виявлене намагання досягти високих звершень у спорті та навчанні. Можливо, це пов'язано з тим, що отримані показники ґрунтуються на вимірах, що враховують наявність чи відсутність лише загальних тенденцій до досягнення, а не намагання досягти високих успіхів у навчанні і спорті.
Однак, коли ці вимірювання будуть модифіковані таким чином, щоб конкретно виявити, як досліджувані відносяться до досягнення успіхів у спорті і навчанні та інших видах діяльності, що вимагають фізичних зусиль, то, на наш погляд, швидше за все виявиться, що спортсмени високого класу мають більше бажання до досягнення, ніж спортсмени більш низької кваліфікації і не спортсмени. Відповіді на ці питання можна отримати лише внаслідок тривалого спілкування зі студентом, обговорення системи його цінностей, вивчення відношень у сім'ї, з одногрупниками, його виховання, відношення до навчання і спорту, а не в ході короткочасного особистісного тестування.
За допомогою діючих бланкових особистісних тестів поки що важко визначити ступінь прояву цієї риси у різних груп студентської молоді. Можливо для більш чіткої характеристики доцільно дати відповіді на такі питання:
1. Як формувався загальний рівень цієї потреби у дитинстві?
2. Наскільки специфічні потреби студента-спортсмена і студента не спортсмена у досягненні, тобто чи зосереджує він свою увагу на успіхах у навчанні і спортивних досягненнях або ж активно намагається добиватися успіху будь-у чому, чим би не займався?
3. Де б можна було знайти найбільш доцільне застосування високої потреби у досягненні у студента-спортсмена, який закінчив свою спортивну кар'єру, чи високі успіхи у навчанні студента – не спортсмена?
4. Відображає чи потреба у досягненні будь-яке почуття неповноцінності?
5. Чи являється спорт для даного студента засобом самоутвердження особистості і чи знаходяться його запити в межах розумних і здорових потреб?
4.Впевненість в собі в ситуаціях міжособистісного спілкування.
Більшість праць, присвячених лідерству, було опубліковано наприкінці 40-х років XX століття. В багатьох з них розглядалась групова взаємодія в бізнесі, промисловості і в урядових установах. Хоча це були розрізнені праці без будь-якого переконливого теоретичного підгрунтя, деякі уявлення про лідерство, лідерську поведінку і про те, як впливає взаємодія лідера і відомих до успіху чи неуспіху групи, було все-таки отримано.
Наприклад, показники інтелекту групи і лідера мало впливають на продуктивність і успішність діяльності групи. Більш того, розповсюджена думка про те, що певне поєднання особистісних якостей дозволяє передбачити ефективність лідерства, не підтверджується наявними експериментальними даними.
Лідери дійсно володіють, мабуть, певними фізичними якостями, яких не мають відомі (члени групи). Наприклад, лідери в спорті дещо вищі, агресивніші і сильніші, ніж звичайні спортсмени. Було також доведено, що лідерство скоріше залежить від випадку, ніж від визначених психологічних чи соціальних параметрів. Варто тільки індивіду у будь-чому проявити себе лідером, як на нього і в інших ситуаціях будуть дивитися як на лідера.
Для психологів і соціологів очевидно, що виявлення чинників, що впливають на формування керівників і лідерів, рано чи пізно призведе до створення складної моделі, в якій необхідно враховувати характер групи, її структуру, тип завдання, що стоять перед групою, ознаки влади лідера, а також можливі якості і кількість взаємодії між лідером і групою.
Фідлер зі своїми колегами визначили основні параметри, які необхідно враховувати при вивчені лідерства. Це орієнтація лідера на вирішення групою завдань чи орієнтація на характер міжособистісних відношень: авторитарний і демократичний стиль керівництва.
Найбільш характерним показником при визначені лідерства виявився результат опитування членів групи і лідерів, в якому оцінювався ступінь подібності між найменше і найбільше визнаються партнерами.
В результаті було виявлено, що лідер, орієнтований на завдання, тобто той, кого відносно мало інтересують міжособистісні відношення, діють краще за все у виключно сприятливих (коли його автократичну поведінку будуть терпіти), або в край несприятливих для нього ситуаціях. В проміжних ситуаціях здебільшого ефективне лідерство з „орієнтацією на людину”, тобто демократичне.
Однак виявилось, що жоден тип відношень в групі чи поведінки лідера неможна вважати найкращим. Лідери, які відносяться з повагою навіть до самих безкорисних членів групи і надають важливого значення вироблення добрих міжособистісних відношень, в деяких ситуаціях можуть бути більш ефективними, ніж лідери, які орієнтовані на певну діяльність. Такий тип терпимого керівника здійснює на групу терапевтичний ефект, тобто вплив, який може призвести до позитивних результатів в помірних стресових ситуаціях.
В цілому дані дослідження свідчать про те, що як у лідерів з орієнтацією на завдання, так і у лідерів з орієнтацією на міжособистісні відношення мають свої переваги і недоліки.
З іншої сторони, лідер, який орієнтується на студентів групи, не робить суттєвої різниці між найбільше і найменше бажаними партнерами. Навіть самі невмілі і байдужі, з його точки зору, заслуговують поваги. Він не буде, як лідер, орієнтований на завдання, підкреслювати і акцентувати недоліки в характері чи особистості членів групи, які вносять найменший вклад у вирішення групового завдання, і надмірно переживати, якщо не будуть досягнуті цілі групи, за виключенням випадків, коли невдачі не впливають на відношення в групі. В цілому ж обидва типи лідерства можуть призвести до бажаним і до небажаним наслідкам. Тут важливо відзначити, що показники, згідно яких Фіждлер і його колеги оцінювали орієнтацію лідерів на завдання або на відношення у групі, не співвідносились ними з будь-якими особистісними рисами, наприклад, з потребою у керівництві і з якостями інтелекту
Висновок
Проблему лідерства здебільшого обговорюють як студенти, спортсмени, так і викладачі та тренери. Інколи мова йде про виявлення лідера серед студентів групи, а інколи студенти групи намагаються оцінити ефективність роботи самого викладача-куратора як лідера.
Дитячі психологи виявили різні типи лідерства серед маленьких дітей, багато в чому подібні з тими, які можна спостерігати в групах юнаків (дівчат) і дорослих. Вони пишуть про забіяк, які захоплюють лідерство, незважаючи на опозиційні групи; про лідера, якого
одноголосно висувають інші члени групи, які відчувають до нього симпатії; про лідера, якого призначають згори (наприклад, декан факультету).
Викладачу необхідно знати характеристики (параметри) лідерства за такими показниками: Інколи буває корисно виявити потенціальних лідерів серед студентів групи (курсу) – тих її членів, які приймуть на себе відповідальність за діяльність групи (курсу), будуть направляти енергію інших студентів групи (курсу) у потрібному напрямку і врівноважувати ситуацію, якщо група чи окремі її члени попадуть в умови стану стресу.
Це допомагає формувати необхідні лідерські якості в окремих студентів, коли в групі (на курсі) немає явного лідера. Викладач може також індивідуально з ним попрацювати, якщо група з небажанням вибирає того чи іншого лідера.
Дані про динаміку лідерства зазвичай стає корисним для викладача під час аналізу його особистої поведінки. Деякі викладачі вважають, що якщо будь-який керівний орган університету чи міністерства удостоїв певного звання, то це автоматично забезпечує їх і певними лідерськими якостями.
СПИСОК ВИКОРАСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Верховська М. В. Йога – практичний прояв фізкультурно-оздоровчих технологій у фізичному вихованні студентів вищої школи : методичні рекомендації до практичних занять / М. В. Верховська / Мелітополь: Вид-во ТДАТУ, 2016. – 128 с.
Вишнудэвананда Свамиё. Йога : полное иллюстрированное руководство / Перевод с англ. – М.: ООО Издательский дом «София», 2010. – 352 с.
Воронін Б.Ф. В’єтнамська оздоровча система зіонгшінь / Б.Ф.Воронін. - Київ: Здоров’я. 1990. – 80 с.
И-Шен. Гимнастика ушу. Начинаем с нуля / И-Шен.
Цзижень М., Богачихин М.М. Цигун. История, теория, практика / Ма Цзижень,
М.М.Богачихин. - М. : София, 2004. — 208 с
6. Гимнастика в режиме дня школьника / Под. ред. Г.А. Василькова – М.: Просвещение, 1976.
7. Бубела О.Ю. Петрина Р.Л. СеницяА.І. Гімнастика – методич.пос. – Л., 2001
8. Питомець О. П. Практикум з рухливих ігор / О. П. Питомець, Н. Д. Михайлова. – Київ: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, 2008. – 59 с.
9. Семеренський В. І. Українські дитячі й молодечі народні ігри та розваги / В. І. Семеренський, П. Г. Черемський. – Харків: Дзига, 1999. – 528 с.
10. Сивачук Н. П. Український дитячий фольклор / Наталя Петрівна Сивачук. – Київ: Деміур, 2008. – 288 с.