МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ
Реферат
з дисципліни
«Українознавство»
На тему:
«Внутрішня і зовнішня політика Данила Галицького»
Виконав:
Студент ЕД-103
Палій Андрій
Київ 2019
Вступ
Данило вів боротьбу з феодальною міжусобицею, викликаною прагненнями галицької боярской верхівки, а також чернігово-северського і київського князів не допустити зміцнення влади Данила і його брата Василька Романовича в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.
Винятково здібний правитель, Данило Галицький об'єднав на певний час західноукраїнські землі. Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство. Данило Галицький проводив активну західну політику. Під його владою поширювалися західні культурні впливи, прищеплювалися західні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Він побудував ряд нових міст (Холм, Львів та ін.), переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича — міста боярських заколотів — до Холму, де й був похований після смерті у 1264.
Проте зміцнення великокняжої влади в Волинсько-Галицкому князівстві при Данилі було тимчасовим явищем. За правління його наступників відновилися тенденції до феодальної раздрібллености, які провокувала боярська верхівк
Внутрішня політика князя Данила Галицького.
Данило виявив себе видатним адміністратором. Тільки наставали мирні часи - він будував нові міста, села. Він заснував Данилів, Львів, Холм, що його зробив своєю столицею
Приходили до нього "німці i русь - іноязичники й ляхи, - нотував літописець, - идяху день i ніч", i підмайстри i майстри, i ремісники різних фахів які втікали від татар, "бЬ жизнь и наполниша дворы, окрест града поле и лЬса". Відзначаючи розмах колонізаторської діяльності, літопис писав, що за Данила у Галичині та на Волині засновано 70 міст, в яких розгорталися промисли, ремесла, будували пишні будівлі, храми.
Велике значення мало висвячення Кирила митрополитом Київським за вказівкою Данила: цим підкреслювалося наступність Галичини від Києва.
Перемога над боярською опозицією, розгром угорсько-польської інтервенції, встановлення modus vivendi з татарами викликали у Данила прагнення виявити свої права на всю Україну, включаючи Київ, яким володів - під татарами - Ярослав Володимирович Суздальський. Це прагнення підкреслив Данило, призначивши Кирила на митрополита всієї Русі й виславши його на висвячення до Hiкeї a 1246 році. Таким чином боротьба між південно-західною та північно-східною Руссю за керівництво всіма руськими землями тривала в нових умовах, під зверхністю сюзерена в особах ханів Золотої Орди i монгольського Великого хана.
Прагнення Данила знову заволодіти Києвом, цим символом великого князівства цілої України, виявилося в словах до нього Мендозга: виряджаючи його сина Романа з новгородським військом на допомогу, в 1257 р., коли Данило збирав сили проти Болоховської землі, яка відрізала його від Київщини, Мендовг переказав: "Пришлю тобі Романа з новгородці, аби пошел до Возвяглю, оттуда і к Києву".
Дуже важливі на цьому тлі відносини Галицько-Волинського та Володимиро-Суздальського князівств. Сучасниками Данила були великі князі: Володимиро-Суздальський - Ярослав та його сини: Андрій та Олександр (Невський). Року 1243 Ярослава, першого з князів, хан Бату викликав до Золотої Орди, звідки повернувся він "великим князем Русі". В. Пашуто вважає, що цей виклик, i призначення були наслідком того, що Ярослав не брав участи в биті на р. Сіті 1238 року, коли князі намагалися покласти край переможному рухові татар.
Ярослав здобув великий вплив при дворі Бату, але можливо, що цей "фавор" у Бату викликав підозріле ставлення до нього при дворі великого хана в Монголії: Ярослава викликали до Коракоруму i там отруїли. Цікава думка автора, що обидва українські князі - Михаїл та Данило - стали жертвою провокації Ярославового сина: Михайло був забитий, Данило, більш обережний уник небезпеки.
Після смерті Ярослава його сини дістали: Андрій - Володимир та велике князівство, Олександр - Київ та "всю землю Руську". Крім того Олександр володів Новгородом, не підвладним татарам. Андрія підтримували: Ярослав Тверський та Данило Галицький, з дочкою якого Андрій в 1250 році одружився. 1252 року Олександр поїхав до Бату, до Золотої Орди, i дістав ярлик на велике княжіння. Проти Андрія пішло татарське військо під командою Неврюя. Андрій втік до Швеції. Володимирський літопис закидає Андрієві,, що не побажав він "царем (себто татарам) служити". Beликим князем став Олександр, який повів політику повної супроти татар покори.
3 цією політикою Олександра ставить Б. Пашуто в зв'язок відрядження Бату, того ж 1252 року, війська під командою Куремси проти Данила. Олександр, звільнившись з допомогою татар від конкуренції власного брата, хотів був тим же способом звільнитися від суперництва короля Данила. Але, - додає той же автор, - на відміну від князя Андрія Ярославича, Галицько-Волинський князь зумів відбити татар, втративши лише Пониззя.
Після того, як хрестоносні війська зруйнували Константинополь i 1204 року заснували на руїнах Візантійської імперії Латинську, Візантія зорганізувала в Hiкeї нову столицю. Туди перейшли i цісарський двір з Федором I Ласкарисом, i патріарх. Цісарі Феодор І і, зокрема, Іван Ватаці шукали союзів для боротьби з Латинською імперією та Папською Kypiєю. Союз з цісарем Фрідріхом II у 1240-роках хвилював Kypiю. Одночасно вона намагалась нав'язати зв'язки з татаро-монголами й вислала послів до Монголії, щоб розпочати спільну акцію проти Нікейської імперії.
Олександр включився в союз, який наприкінці 1250-их p. зв'язав Нікейський Візантійський двір, очолений цісарем Ватаці, та велико-ханський двір у Коракорумі. "Не може бути сумніву, - пише Б. Пашуто, - що в татарсько-нікейських переговорах брали участь руські (себто володимиро-суздальські) дипломати". В ході переговорів Олександр 1258 року примушений був визнати татарське панування над Новгородом, хоч татари ніколи його не підкоряли. Тоді ж встановлено систему баскаків i досягнуто привілеїв для Церкви й духовенства.
Тоді ж покінчено з незалежним існуванням Галицько-Волинського князівства: замість Куремси прийшов року 1258 воєвода Бурундай з більшими силами. Спочатку він, не оголошуючи війни Романовичам, закликав ix на допомогу в поході на Литву, i Василько мусів іти з ним; це привело до розриву з Литвою.
Наступного року Бурундай з'явився з ще більшими силами i примусив знищити власними руками всі укріплення: Крем'янець, Лучеське, Данилів, Стожек, Луцьк, Львів, Володимир. Залишився тільки добре укріплений Холм. Після того татари пішли на Польщу i зруйнували Люблин, Завихость, Сандомир, Лисець, Краків.
Цей останній напад татар зруйнував усе, що зробили Данило та Василько для оборони Галицько-Волинської держави.
Зовнішня політики Данила Галицького
Відносини і боротьба з монголо-татарами
Перемога під Ярославом розв'язала руки Данилові й дала йому змогу присвятити увагу внутрішнім справам. Він провів глибокі реформи в усіх галузях життя. Супроти "коромольного" боярства він перейшов до каральних дій: багатьох стратив, у багатьох сконфіскував землі, які роздав новому, служилому боярству. За Данила спішно збудовано низку нових міст, населення яких разом із служилим боярством стало підпорою князя. Звернено також увагу на положення смердів, на їх засяг обов'язків супроти бояр.
1238 р. Данило Галицький розгромив війська хрестоносців під Дорогочином.
Узяв у полон магістра ордену німецьких рицарів Бруна. 1245 р. Здобув блискучу перемогу в битві з військом угорського короля та його союзниками поблизу міста Ярослава на Сяні. Ярославська битва надовго зупинила агресію Угорського королівства на північ від Карпат. Знову поширив свій вплив на Київ, де залишив воєводу Дмитра управляти Києвом. Успішно воював з польськими і литовськими феодалами. Здійснив кілька походів на литовське плем’я ятвягів, які нападали на прикордонні землі Волині.
Поширив свій вплив на Турово-Пінське князівство. Після нападу на Галицько-Волинське князівство монгольських військ, які захопили Кам’янець, Ізяслав, Луцьк, Володимир, після тривалої облоги знищили Галич, і щоб утримати за собою Галичину, Данило змушений був наприкінці 1245 року виїхати до Золотої Орди, щоб тим самим отримати перепочинок і зібрати сили для вирішальної боротьби.
Досяг порозуміння з монголо-татарами і не допустив плюндрування своєї землі, хоч і мусив зруйнувати укріплення її міст (Львова, Володимира, Луцька та інших) після походу монгольського війська в Галичину на чолі з Бурундаєм.Намагався створити антиординську коаліцію і тому уклав союз володимиро-суздальським князем Андрієм Ярославичем.
Для зміцнення відносин із сусідами у 1246 році одружив свого сина Лева з дочкою угорського короля. Налагодив відносини з князями мазовецьким і краківським, а невдовзі уклав мирну угоду з Литвою. Щоб вести спільну боротьбу проти Золотої Орди, його дочка вийшла заміж за великого князя володимирського Андрія Ярославовича, а брат Василько одружився з сестрою Олександра Невського.
Висновки
1. Заслугою Данила Галицького є те, що він зумів подолати сильну боярську опозицію.
2. Галицько-Волинська держава під сильною князівською владою Данила зберегла свою територіальну цільність.
3. Галицько-Волинське князівство на чолі з Данилом проводило свою незалежну політику на міжнародній арені.
4. Данило Галицький підтримував тісні контакти з Австрією, Німеччиною, Польщею, Угорщиною, Литвою.