Ім'я файлу: Визначення_та_класифікація_опіків_Чібакова.docx
Розширення: docx
Розмір: 607кб.
Дата: 11.05.2021
Пов'язані файли:
Анестезія - визначення та види.docx
Бешиха - визначення, класифікація, клініка, діагностика, лікуван
Борисенко Є.А 4 практ..docx
Василенко С тема 4.docx
Види оперативного лікування при гострому остеомієліту.docx
Дифтерія ран – етіологія, патогенез, клініка, діагностика, лікув
Ендогенна інтоксикація при хірургічній інфекції.docx
костный панариций.docx
лікування гнійних ран у першу фазу р..docx
механізм утворення кісткового мозолю. Гончарова В.Г..docx
Об’єктивне обстеження живота..docx
Сучасні методи діагностики пухлин. Гончарова.docx
Тема_13_Закриті_пошкодження_м’яких_тканин_забій,_струс,_розрив_1
Тема_13_Закриті_пошкодження_м’яких_тканин_забій,_струс,_розрив_1
Усова Д.В. реферат фурункул.docx
Усова Лімфаденіт.docx
флегмона. Гончарова В.Г. (М-18)6-7.docx
Характеристика укушених ран та перша допомога при них.docx
Чібакова. Гемоторакс.docx

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра Загальної хірургії та догляду за хворими

Реферат на тему:

«Визначення та класифікація опіків»


Виконала:

Чібакова Ангеліна Анатоліївна

Студентка 7групи 1 мед. факультету

Викладач:

доц., к.мед.н. Бамбизов Леонід Михайлович
Запоріжжя

2020

План:

  1. Визначення

  2. Класифікація

    1. За обставинами опіку

    2. За характером діючого фактора

    3. За локалізацією

    4. За глибиною ураження

    5. За площею ураження. Методи визначення площі ураження.

Опік – це складні місцеві і загальні патологічні зміни, що виникають в організмі внаслідок дії екзогенних факторів: високої температури, електричного струму, променевої енергії, агресивних хімічних речовин.

Класифікація

За обставинами отримання опіку.

  • Виробничі (у металургійній та хімічній галузях промисловості опіки складають до 20% загальної кількості пошкоджень).

  • Побутові

  • Військового часу (ураження військового часу характеризуються масовістю, в зв'язку з чим для отримання хороших результатів лікування необхідна чітко налагоджена система надання допомоги постраждалим)

За характером діючого фактора.

  • Термічні (виникли під впливом високої температури, в результаті дії полум’я, гарячих рідин та предметів, розплавленого металу)

  • Хімічні (виникають під дією на шкіру і слизові оболонки хімічно активних концентрованих речовин: кислот, лугів, фосфору тощо). У деяких випадках пацієнти помилково випивають сильні хімічні рідини, що викликають опік порожнини рота, стравоходу і навіть шлунка. Всього на частку хімічних опіків доводиться 5-7% всіх опіків.

  • Електричні (є результатом впливу на організм електричного струму великої сили і високої напруги). На частку електричних опіків припадає близько 3%. Їх особливість - додаткове ураження внутрішніх органів електромагнітним полем.

  • Променеві. Можуть бути викликані інфрачервоним, ультрафіолетовим і іонізуючим випромінюванням, рентгенівським випромінюванням, радіоактивними ізотопами, світловим випромінюванням при ядерному вибуху. Вплив іонізуючого випромінювання призводить як до місцевих, так і до загальних змін в організмі, який отримав назву "променева хвороба".

  • Комбіновані

  • Термохімічні (виникають від ураження хімічно агресивною речовиною і високотемпературним агентом (рідкий капрон))

  • Електротермічні (причинами є спалах електричної дуги, контактні електричні опіки)

  • Опіки бойовими запалювальними сумішами (запальні суміші: запалювальні речовини на основі металів (терміт, електрон), білий фосфор, в’язкі запалювальні суміші («Напалм»), металізовані в’язкі запалювальні суміші («Пирогель»)

Термічні ураження виникають найбільш часто. Найчастіше зустрічають опіки полум'ям (50%) - запалення бензину, газів, полум'я від печі і т.д. Такі опіки бувають найважчими, тому що температура полум'я досягає 2000-3000 ° С. Крім того, при пожежах зазвичай приєднується несприятливий вплив на організм в чадного газу.

Приблизно з однаковою частотою (близько 20%) відбувається ошпарювання гарячими рідинами і парою. Близько 10% опіків пов'язано з впливом розпечених предметів і інших чинників.

Кожен опік вимагає першочергової оцінки його глибини, площі та ступеня важкості, які є основними критеріями для визначення лікувальної тактики і прогнозу наслідків лікування.

При розвитку опіку ступінь пошкодження тканин залежить від наступних факторів.

Температура впливу - чим вона вища, тим важче пошкодження; опік може викликати підвищення температури до 50 ° С і вище.

Теплопровідність предмета, яка має контакт з шкірою (повітря, водяної пари, окропу, відкритого полум'я, металевого предмета і т.д.). При цьому чим вище теплопровідність предмета, тим більше ступінь пошкодження. Так, при температурі 100 ° С опіку сухим повітрям зазвичай не відбувається (наприклад, в сауні), в той же час гаряча вода тієї ж температури (окріп) викликає серйозні, часом смертельні глибокі опіки.

Час контакту з гарячим агентом - чим воно більше, тим серйозніше ушкодження.

Вологість навколишнього середовища - чим вона вища, тим більше ступінь опіку.

Стан шкірних покривів і організму хворого в цілому.

За локалізацією:

  • функціонально активних частин тіла (кінцівки)

  • нерухомих частин тіла (тулуба)

  • обличчя

  • волосистої частини голови

  • верхніх дихальних шляхів

  • промежини

  • тіла в цілому

Локалізація опіків істотно впливає на глибину і тяжкість ушкодження тканин. Товщина шкіри в різних областях тіла у людини неоднакова, тому при ідентичному термічному впливі ступінь опіку може бути різною. Наприклад, опіки в області обличчя, передньої поверхні шиї, внутрішньої поверхні кінцівок частіше бувають глибокими навіть при короткочасному впливі високої температури, тоді як глибокі опіки спини і стоп виникають набагато рідше.

Опіки обличчя при інших рівних умовах більш небезпечні для життя. Вони часто поєднуються з пошкодженням очей, ротової порожнини та опіками дихальних шляхів, що значно ускладнює стан пацієнтів і прогноз. При опіках промежини можливі пошкодження сечівника і заднього проходу, що, в свою чергу, веде до порушення функцій внутрішніх органів і необхідність спеціальних оперативних втручань.

За глибиною ураження.

Під глибиною опіку розуміють обсяг ураження морфологічних складових шкіри і сусідніх до неї тканин. Глибина ураження тканин (ступінь опіку) має найбільше значення в розвитку патологічного процесу і прогнозу.

Нині широко використовують класифікацію опіків за глибиною ураження, прийняту хірургами у 1961 р. (Москва):

І ступінь - ураження на рівні епідермісу, що виявляється гіперемією і набряком шкіри.

II ступінь - ушкодження всього епітелію з утворенням пухирів, наповнених прозорою рідиною.

III ступінь - некроз шкіри. Виділяють 3а і 3б ступеня:

IIIа ступінь - некроз епітелію і поверхневих шарів дерми

IIIб ступінь - некроз усіх шарів дерми разом з волосяними цибулинами, потовими і сальними залозами з переходом на підшкірну клітковину.

IV ступінь - некроз всієї шкіри і глибше лежачих тканин (підшкірної клітковини, фасції, м'язів, кісток).



На ХХ з’їзді хірургів України (вересень 2002 р.) до неї були внесені такі зміни:

І ступінь – епідермальний опік (почервоніння і набряк шкіри, внаслідок дії медіаторів запалення і стійкої артеріальної гіперемії, відшарування епідермісу від сосочкового шару, утворення пухирів, наповнених серозною рідиною, біль. Заживає без формування рубця за 7-12 діб). Колишні І і ІІ ступінь.

ІІ А ступінь – дермальний поверхневий опік (частковий некроз шкіри зі збереженням її придатків, епідерміс зруйнований, опікова поверхня являє собою рану з рожевим дном або коричневим або сірим тонким струпом, больова чутливість збережена. Заживає з формуванням рубця до кінця 3-4 тижня). Колишній ІІІа ступінь.

ІІ Б ступінь – дермальний глибокий опік (повний некроз шкіри, епідерміс на обпалених ділянках відсутній, опікова поверхня суха, щільна сірого або коричневого кольору, больова чутливість відсутня. Для загоєння необхідна пластика вільним шкірним клаптем шкіри). Колишній ІІІб ступінь.

ІІІ ступінь – субфасціальний опік (некроз не тільки шкіри, але і тканин, що глибоко розташовані – підшкірної клітковини, фасцій, апоневрозу, м’язів і т.д.. Опікова рана: темний, щільний струп, відсутні всі види чутливості. Для загоєння необхідна пересадка власної шкіри потерпілого). Колишній IV ступінь



Опіки I, II і IIIа (І та ІІ А за класифікацією 2002 року) ступенів відносять до поверхневих, а IIIб і IV (ІІБ і ІІІ за класифікацією 2002р) - до глибоких. Такий поділ носить принциповий характер. При всіх поверхневих опіках можливо самостійне закриття дефекту, так як збережені джерела епітелізації (камбіальний шар епітелію, вивідні протоки сальних і потових залоз, волосяні фолікули). При глибоких опіках всі можливі джерела зростання епітелію гинуть, самостійне закриття дефекту неможливо.

За площею ураження:

  • обмежені – площа опіків становить до 10 % площі тіла;

  • розповсюджені – 11–20 %;

  • розлогі – 21–30 %;

  • критичні – 31–40 %;

  • тотальні – більше 40–50 %

Методи визначення площі ураження:

Метод Уоллеса («правило дев’яток»): у відповідності до цього методу площа поверхні всіх основних частин тіла складає 1-2 дев’ятки (9% усієї поверхні тіла) – відповідно 9% і 18%. У дітей вказані співвідношення дещо інші, вони змінюються з віком. Схема Уоллеса не дуже точна, але вона надає можливість визначити площу ураженої поверхні просто та швидко.



Метод Глумова («правило долоні»): площа опіку порівнюється з площею долоні потерпілого, яка дорівнює 1% всієї поверхні тіла. Для зручності можна використовувати паперовий шаблон долоні постраждалого та ним вимірювати площу ураження.



Метод Постникова: На обпечену поверхню накладають стерильну марлю або целофан та на них наносять контури опіку. Після цього вирізані листи накладають на сітку, яка складається з квадратів відомої величини (міліметровий папір), та вираховують абсолютну площу ураження у відсотках. Цей метод зараз не використовують, бо зусилля та час, які витрачені на вираховування абсолютної площі ураження, не виправдовують отриманих результатів.



Метод Вілявіна: метод вимірювання площі опіку шляхом замальовки його контурів на карті Вілявіна. На схемі, де зображений зменшений майже в десять разів людський силует, необхідно зафарбувати місце, де виникла поразка. Враховувати необхідно, що для кожного ступеня ураження потрібно використовувати різний колір. За допомогою даного способу чудово виходить стежити за площею і ступенем ураження в процесі його лікування.



Метод Долініна: Метод полягає в тому, що спеціальний гумовий штамп, на якому знаходиться силует задньої і передньої поверхні тіла людини, ділиться на 100 рівних частин. На передній поверхні - 51 ділянку, а на задній поверхні - 49 ділянок, кожна ділянка дорівнює 1% поверхні тіла. На цій схемі необхідно зафарбовувати ступінь ураження, а потім скласти отримані цифри.



Джерела:

  1. Підручник з загальної хірургії С.В. Петрова

  2. Підручник з загальної хірургії Я.С. Березницького 1 том

  3. https://7arlan.kz/area/

  4. https://medspecial.ru/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%B4%20%D0%92%D0%B8%D0%BB%D1%8F%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B0/

  5. http://dspace.zsmu.edu.ua/bitstream/123456789/1186/1/15Zakhvor_vyklykani_diyeyu.pdf

  6. http://nmu.ua/wp-content/uploads/2016/06/5.pdf

скачати

© Усі права захищені
написати до нас