Вітряна віспа
Історичні відомості.
Вітряну віспу протягом тривалого часу часто помилково діагностували як натуральну віспу, незважаючи на те, що клінічні відмінності цих двох інфекцій встановив та описав ще в 1767 році відомий англійський лікар Вільям Геберден. Назву varicella, яка відрізняє хворобу від натуральної віспи (лат. variola), вперше ввів до медичного використання німецький лікар О. Фогель у 1772 році. Інфекційну природу вітряної віспи довів австрійський лікар Г. Штейнер у 1875 році в дослідженнях на добровольцях. У 1911 році бразильський патолог Г. Арагао при мікроскопії вмісту пухирців вітряної віспі виявив вірусні тільця, які були потім названі на його честь. У 1952 році видатний американський вірусолог, лауреат Нобелівської премії з медицини та фізіології Т. Г. Веллер вперше виділив збудника на клітинних культурах від пацієнтів з обома клінічними формами інфекції: вітряною віспою і оперізуючим герпесом. У 1974 році в Японії фармаколог М. Такахасі одержав ослаблений Oka-штам «дикого» вірусу вітряної віспи, а в 1980 році у США розпочали клінічне випробування вакцини проти вітряної віспи.
Незважаючи на відносно м'який перебіг віпатряної віспи в 1 пацієнта з 4 000 захворілих відбувається розвиток енцефаліту.
Етіологія.
Збудник вітряної віспи та оперізувального герпесу (varicella-zoster virus/VZV, ГВЛ-3) належить до роду Varicellovirus, підродини Alphaherpesvirinae, родини Herpesviridae. Це нестійкий поза організмом людини вірус, його швидко інактивують дезінфекційні засоби, швидко гине при висиханні та температурі понад 60°С, але добре зберігається при низькій температурі. Поза організмом, на відкритому повітрі вірус гине приблизно за 10 хвилин. Капсид оточений рядом слабо пов'язаних білків, відомих під загальною назвою оболонки. Багато з цих білків відіграють важливу роль в ініціюванні процесу розмноження вірусу в зараженій клітині. Оболонка, в свою чергу оточена ліпідним шаром, який покритий глікопротеїнами, що зумовлюють зовнішній вигляд віріону.
Епідеміологічні особливості.
Джерело і резервуар інфекції.
Джерелом інфекції при вітряній віспі є хворий, який стає небезпечним для оточуючих з кінця інкубаційного періоду (за 6-7 годин до появи висипу) і аж до 5-ї доби з моменту появи останніх елементів висипу. Особливо небезпечними джерелами інфекції є хворі із наявністю везикул на слизових ротової порожнини, тому що в них швидко лопаються пухирці і виділяються великі дози вірусу з слиною. Додатковим джерелом може бути хворий на оперізувальний герпес, але він виділяє значно менше вірусів. Зрідка від людей можуть заражатися вищі примати та від них інфекція може передаватися й людям.
Механізм і шляхи передачі.
Механізм передачі збудника при вітряній віспі — повітряно-крапельний. Незважаючи на слабку стійкість вірусів у довкіллі, доведено можливість їх поширення з повітря за межі кімнати, де перебуває хворий, через відчинені двері, систему вентиляції тощо. Таким чином зараження може поширюватись на весь будинок. Не виключена можливість вертикальної передачі збудників вітряної віспи від матері до плоду, що може спричинити вади розвитку, але це трапляється дуже рідко.
Сприйнятливий контингент.
Вітряна віспа — типова дитяча інфекція. Новонароджені перших 2-х місяців життя мають пасивний материнський імунітет, пізніше вони стають сприйнятливими. Тому максимальне число захворілих припадає на вікову групу 2—4 років. Дошкільнята становлять близько 80% захворілих. У старших вікових групах через формування імунного прошарку захворюваність значно зменшується. Для вітряної віспи характерна осінньо-зимова сезонність, що пояснюється тіснішим контактуванням дітей при відвідуванні дитячих навчальних закладів. Захворюваність найчастіше спорадична. Трапляються спалахи вітряної віспи, зокрема у дитячих дошкільних закладах і лікарнях. Після перенесеної інфекції залишається тривалий імунітет. Повторні захворювання вітряною віспою трапляються рідко.
Патогенез.
Первинна інфекція проявляється у вигляді вітряної віспи, при цьому вхідними воротами інфекції є слизові оболонки верхніх дихальних шляхів, де проходить реплікація та первинне накопичення вірусу. Потім по лімфатичних шляхах вірус проникає в кров. Вірусемія доведена виділенням вірусу з крові, а також екзантемою, генералізованою по всьому тілу. Після стихання гострих проявів первинної інфекції вірус латентно зберігається в організмі.
Клінічний перебіг.
Інкубаційний період при вітряній віспі триває від 11-21 дня, найчастіше — 14 днів.
Типова везикула при вітряній віспі.
Продромальні явища у дітей або відсутні або зводяться до незначних симптомів загальної інтоксикації (нездужання, втрата апетиту, субфебрильна температура тіла тощо). У дорослих часто відмічаються сильніші і триваліші прояви загальноінтоксикаційного синдрому. На фоні цього на шкірі з'являються висипання, що локалізується на обличчі, волосистій частині голови, тулубі та кінцівках. При інтенсивному висипу елементи можна іноді знайти на долонях та підошвах. Елементи висипу, пройшовши через стадії плями та дрібної папули, швидко перетворюється на характерні для вітряної віспи елементи — везикули. Деякі плями зникають, папули розсмоктуються, не доходячи до стадії везикули. Везикули при вітряній віспі мають круглу або овальну форму та різну величину, розміщуються на неінфільтрованій основі, їхня стінка напружена, блискуча, вміст прозорий. Навколо везикули є вузька смужка гіперемії. При проколі везикула спорожнюється завдяки своїй однокамерності. Розриву везикул сприяє свербіння, що часто супроводжує висипання. Поодинокі везикули мають пупоподібні вдавлення. Везикули швидко підсихають (при цьому їх вміст мутніє через випадіння фібрину) й через 1—3 дні утворюються бурі кірочки, які відпадають за 1-3 тижні. Висип при вітряній віспі з'являється протягом кількох днів поштовхами, тому для вітряної віспи характерною є поліморфність висипань — на певній ділянці шкіри можна знайти елементи, що перебувають на різних стадіях розвитку. У деяких хворих одночасно з висипом на шкірі з'являються елементи висипу на слизових оболонках порожнини рота, носоглотки, гортані, статевих органах та в інших місцях. Це енантема, характерним елементом якої як і на шкірі є везикула. Енантема може випереджати висипання на шкірі. Везикул на слизових оболонках зазвичай мало. Вони не стійкі, швидко лопаються та утворюють поверхневі ерозії, які через кілька днів епітелізуються.
Перебіг за ступенем тяжкості
За легкого перебігу температура тіла підвищується до 37,5—38 °С, симптоми інтоксикації практично відсутні, висипання не рясні.
Вітряна віспа з середньотяжким перебігом у підлітка.
За середньотяжкого перебігу температура тіла підвищується до 39 °С, симптоми інтоксикації виражені помірно, висипання рясні, в тому числі і на слизових оболонках.
За тяжкого перебігу спостерігаються висока температура тіла (39,5—40 °С), висипання дуже рясні, великі, застиглі в одній стадії розвитку. На висоті захворювання при цьому можливий нейротоксикоз із судомним синдромом і проявами набряку-набухання головного мозку (ННГМ). Одночасно з підсиханням елементів висипу при вітряній віспі знижується температура тіла і поліпшується загальний стан хворого.
Особливі форми перебігу.
При появі ускладнюючих факторів розвиваються форми вітряної віспи з тими чи іншими проявами:
Для менінгіту характерний серозний ліквор з помірним цитозом та відносно швидким зворотнім розвитком.
Енцефаліт перебігає з виразними вогнищевими симптомами ураження ЦНС, парезами, виразним ННГМ.
Пневмонія при вітряній віспі у маленьких дітей часто носить безпосередньо вірусний характер, у певній кількості випадків у дорослих приєднується бактеріальна флора.
У ослаблених дітей раннього віку, особливо на тлі інших інфекційних захворювань, у дорослих людей з імунодефіцитами хвороба може набути злоякісного характеру. При цьому спостерігаються такі висипання:
пустульозні, коли везикули перетворюються на пустули, і хвороба нагадує натуральну віспу;
бульозні, коли з'являться великі пухирці (діаметром до 2—3 см) із серозним та каламутним вмістом;
геморагічні з кров'янистим вмістом пухирців та петехіями на шкірі, з тромбоцитопенічною пурпурою;
гангренозні, які характеризуються змертвінням шкіри навколо везикул і утворенням трофічних виразок.
Ці прояви захворювання погіршують прогноз.
Генералізована або вісцеральна вітряна віспа частіше зустрічається в новонароджених, в тих, хто отримує глюкокортикостероїди. Хвороба проявляться гіпертермією, тяжкою інтоксикацією та ураженням внутрішніх органів: печінки, легень, нирок тощо. Перебіг хвороби дуже тяжкий і досить часто з летальним кінцем.
Атипова або рудиментарна вітряна віспа зазвичай зустрічається в осіб, яким в період інкубації ввели імуноглобулін або плазму. Вона характеризується появою розеольозно-папульозного висипу з окремими недорозвиненими, ледь помітними пухирцями, температура тіла нормальна. Загальний стан не порушується.
Ускладнення.
Ускладнення вітряної віспи можуть бути специфічними (зумовлені вірусом) і внаслідок приєднання бактеріальної інфекції. Найчастіше спостерігають ларинготрахеобронхіт, пневмонія, ураження нервової системи (енцефаліт, менінгоенцефаліт, мієліт, параліч лицьового нерва), бульозна стрептодермія (стрептококове ураження шкіри), флегмона, абсцес, імпетиго, лімфаденіт, стоматит, кон'юнктивіт, кератит, сепсис.
Діагностика.
Зазвичай ґрунтується на сукупності анамнестичних (контакт з хворим на вітряну віспу, оперізуючий герпес), клінічних (характерні везикульозні висипання на волосистій частині голови і по всьому тілу, загальноінтоксикаційні прояви, гіпертермія, можливе ураження внутрішніх органів (печінки, нирок, мозку) частіше у імуноскомпроментованих осіб), лабораторних даних. Діагностика вітряної віспи та оперізувального герпесу при типових проявах не складна. Значні труднощі виникають при генералізації процесу, ураженні ЦНС тощо.
У клінічному аналізі крові часом визначають незначну лейкопенію з лімфомоноцитозом. При тяжкому перебігу спостерігають тромбоцитопенію, іноді — анемію. При менінгеальному синдромі характерне підвищення лікворного тиску та лімфоцитарний цитоз.
Специфічна діагностика.
Найбільш специфічними та достовірними є мікроскопія вмісту везикул (тільця Арагао), імуноферментний аналіз (ІФА), полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР), культуральний метод. Інші серологічні реакції є менш специфічними та достовірними, тому їхні позитивні результати слід перевіряти в динаміці з використанням «парних сироваток».
У дитини підскочила температура, разболілася голова, вона скаржиться на втому і розбитість? Іноді вітрянка вона починається саме так. І лише через пару днів з’являється характерний для вітрянки висип
Вітрянка або вітряна віспа — гостре вірусне захворювання, «візитна картка» якого — це висип, який може покривати все тіло. Це захворювання з високим ступенем заразності, швидко поширюється, найчастіше передається повітряно-крапельним шляхом або при прямому контакті з висипом хворого. Джерелом інфекції при вітряній віспі може бути тільки людина, хвора на вітряну віспу чи оперізувальний герпес. Вхідними воротами для збудника є слизова оболонка верхніх дихальних шляхів.
Джерелом інфекції при вітряній віспі людина стає в останні 24-48 годин інкубаційного періоду. Вона лишається заразною протягом 3-5 днів після припинення висипань на шкірі. Через третю особу захворювання не передається. Можливе внутрішньоутробне зараження на вітряну віспу в разі захворювання на неї вагітної.
Інкубаційний період при вітряній віспі становить 11-21 день. Максимум захворювань припадає на 15 день з моменту контакту.
Симптоми
Висипання при вітряній віспі частіше з’являються одразу, без передвісників. Рідше через 1-5 днів до появи висипу відзначаються температура, в’ялість, неспокій, відсутність апетиту, іноді блювання, пронос.
Симптоми вітрянки зазвичай тривають близько 5-10 днів, хоча іноді діти хворіють і до 3-х тижнів.
Потім з’являється висип, розрізняють три його стадії:
Висип у вигляді рожевих плям розміром 2-4 мм.
Протягом доби такі плями перетворюються в пухирці, заповнені рідиною. Пізніше вони лопаються, їх вміст витікає.
Через 1-3 дні ці пухирці підсихають, їх покривають скоринки темно-червоного або коричневого кольору, які відпадають на 2-3-му тижні.
Висипання з’являються хвилеподібно, тому на невеликій ділянці шкіри одночасно можна побачити всі три стадії висипань: і плями, і пухирці, і кірочки. Досить часто аналогічні висипання можна побачити й на слизових.
У дітей вітрянка може протікати в легкій формі: вони можуть бути веселими і активними, бігати-стрибати як зазвичай, і тільки по невеликій кількості висипань на тілі можна запідозрити вітрянку.
Якщо ви підозрюєте, що у вашої дитини вітрянка, краще відразу показати її лікарю.
У більшості дітей, які або перехворіли вітрянкою, або були раніше вакциновані від неї, виробляється імунітет до захворювання. Бувають випадки, коли можна захворіти на вітрянку і після вакцинації, але тоді хвороба буде протікати набагато легше (без висипу або мало висипу, невисока або нормальна температура тіла).
Ускладнення
Вітряна віспа зазвичай протікає легко, але можуть розвиватися важкі ускладнення аж до летального результату.
Які можуть бути ускладнення?
бактеріальні інфекції шкіри, м’яких тканин, кісток, суглобів або крові (сепсис)
зневоднення
пневмонія
запалення головного мозку (енцефаліт)
інфекційно-токсичний шок
синдром Рея (рідкісний, але дуже небезпечний, який загрожує життю стан, характеризується швидко прогресуючою енцефалопатією (через набряк головного мозку) і розвитком жирової інфільтрації печінки) — може розвинутися у дітей, які приймають аспірин під час захворювання.
Профілактика вітряної віспи
Кращий спосіб профілактики вітряної віспи — це вакцинація. Експерти з Центру по контролю і профілактиці захворювань (CDC) в США стверджують, що вакцина забезпечує повний захист від вірусу вітряної віспи 98% людей, які отримали обидві рекомендовані дози. І якщо раптом вакцина не вбереже від вітрянки, вона значно полегшить перебіг і тяжкість захворювання.
Вакцина проти вітряної віспи безпечна і ефективна, а можливі побічні ефекти від неї, як правило, незначні.