Ім'я файлу: Вино11.doc
Розширення: doc
Розмір: 65кб.
Дата: 31.03.2021
скачати
Пов'язані файли:
звіт з слесар. пр..docx
Архітектура і скульптура Візантії. Кравцов В..doc
Методичка вибіркові обстеження.docx

Доповідь

На тему: «Виноград – стародавня культура Єгипту, Греції, Італії та ін. країн. Історія розвитку виноградарства і виноробства України. »

Розвиток виноробної промисловості в Україні був тривалим та складним процесом, на що впливали певні обставини та чинники. Але, не зважаючи на це, виноробство завжди користувалось популярністю, а продукція виноградарсько-виноробного комплексу мала попит серед населення, що і забезпечувало та продовжує забезпечувати функціонування цієї сфери.

Історія розвитку виноградарства та виноробства в Україні бере свій початок з глибокої давнини. Про те, що виноградарство та виноробство тут було одним із вельми важливих занять, свідчать зображення виноградних грон на деяких монетах III і II ст. до н. е.

На території південної України виноградарство та виноробство отримали розповсюдження ще у VI ст. до нашої ери - водночас з появою на Північному Причорномор’ї грецьких колоній та їхніх міст-держав. Давні традиції виноробства в Закарпатті і Поділлі, зокрема на Закарпатті з ІІІ ст. н.е. Іноземці-мандрівники у своїх записниках залишили описи виноградників в міжріччі Дністра та Бугу, в районах, прилеглих до сучасної Вінниці. У літописах згадувалося, що в монастирських садах на схилах київських гір виноград вирощували до ХІІІ століття.

Історія виноробства Придунав’я та Дністровсько-Прутського міжріччя має глибокі корені. Як повідомляв легендарний Геродот, громадяни Ольвії використовували вино, як напій «з божественними властивостями створювати насолоду життям, сприяти добрим відносинам між людьми». За декілька століть до нашої ери скіфам, які мешкали, за ствердженням Геродота, на території нинішньої Бессарабії, вина не бракувало. На відміну від римлян та греків, вони вживали переважно його у чистому вигляді, в той час як представники інших народів епохи античності розводили солодкі екстрактивні південні вина чистою джерельною водою. До наших часів збереглося прислів’я «п’є як скіф» – тобто чисте вино без розведення.

Найстаріші матеріальні пам’ятки культури виноробства на території сучасної України збереглися в Миколаївській області (Ольвія), Одеській (м.Білгород-Дністровський – "Тира”), на Херсонщині й у Криму (Херсонес, Феодосія, Пантікапей, Тірітака). В місті Херсонесі – поблизу нинішнього Севастополю, виноградарство і виноробство вже з VI ст. до н.е. набули вагомого значення в економіці полісів. Особливо багато вина виробляли міста – Херсонес, (біля Севастополя), Пантікапей, Мірмекій, Тірітака (Керченський півострів), Ольвія (біля с. Парутіно, Миколаївської області, на березі Бугського лиману).

Основними виноградарськими регіонами України вважаються АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, Закарпатська й Запорізька області.

Розвиток виноробства Закарпаття. Існують дані, що виноград у закарпатському краї вирощували вже у III столітті. Перші кочові племена угорців, які прийшли зі сходу на початку Х століття в Дунайську улоговину, очевидно, завезли середньоазіатські пізні столові сорти винограду.

У XIII—XV століттях значна частина виноградників Закарпаття належала монастирям. На початку XVI століття виноградарство краю розвивається інтенсивніше. Мукачівські та Берегівські вина йдуть не лише на задоволення потреб населення та місцевих феодалів, але й потрапляють на королівський стіл.

З першої половини XVI століття, коли східна частина Угорщини відійшла до Османської імперії, і до XVII століття виноградарство на Закарпатті розвивалось під впливом виноградарських районів Причорномор'я. З Малої Азії і Балкан завезено такі сорти як Чауш, Карабурну, Липовина, Фурмінт.

В період турецького протекторату під виноградники були освоєні майже всі південні схили вулканічних горбів від Токаю, через Ужгород, Середнє, Мукачево, Берегове, Виноградове і далі до Хуста. Мабуть, в цей час побудовано перші винні підвали в Мужієві та Середньому, тераси на Чорній горі.

У XIX столітті виноградарство Закарпаття розвивається під впливом Франції, Італії, Німеччини, з яких завозиться садівний матеріал, запозичується агротехніка. Разом із садівним матеріалом в 70-их роках була завезена філоксера, яка знищила всі кореневласні виноградники на площі 2700 га.

З 1885 року починається відновлення виноградників щепленими саджанцями і сортами ізабельної  групи, завезеними з Америки. На початку Першої світової війни площа виноградників вже становила 3 тис. га. За період з 1919 по 1938 рік, коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини, ця площа зросла до 4,5 тис. га, а на час возз'єднання Закарпаття з Україною залишилось всього 3,5 тис. га.

За Радянських часів після колективізації почалися масові посадки виноградників. Створено спеціальний винтрест, розсадницьку базу. Вже в 1953 році площі виноградників зросли до 5400 га. Щороку закладалось по 1200—1500 га нових насаджень. У 1960 році виноградники (без індивідуального сектора) займають площу 14,5 тис. га, чого не знала історія краю. Почали закладатись виноградники і в Іршавському районі. Площі їх було доведено до З тис. га. Були спроби освоїти під виноградники окремі площі в Хустському та Свалявському районах. Розвивалась виноробна промисловість. Збудовано винзаводи з автоматичними лініями, які випускали вина в пляшковому розливі.

На даний час площа  виноградників по області складає 3,9 га.(разом з індивідуальним сектором).

З 2000 року діє програма «Державна підтримка розвитку хмелярства, закладання молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними». За даною програмою в області закладено біля 800 га. виноградників. Найбільші площі молодих виноградників в ТОВ «Чізай» -253га. та ТОВ «Карпатвинеталон» -158 га.  Берегівського району ,в інших господарствах області площі молодих виноградників незначні (10-40га).

Виноробство Закарпаття  також  переживає не кращі  часи. Через відсутність сировинної бази та високої вартості  ліценцій на виробництво виноробної продукції, в значній мірі зменшено виробництво вина.

Навесні 2005 року при внесенні змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" було прийнято, що плата за ліцензію для виробників вина становить 250 тис. грн., а для первинного виноробства - 25 тис. грн. Ось ця узаконена норма підірвала економіку більшості  підприємств АПК Закарпатської області, які раніше розливали вино і від реалізації якого напряму залежав їх фінансовий стан у цілому. Крім АПФ "Леанка", це Іршавський та Тересвянський заводи продтоварів, СВАТ імені Шевченка, що в селищі Королево,  ДАПТП "Бобовище", радгоспи-заводи - "Берегівський", "Мужіївський", "Мукачівський", "Виноградівський", "Ужгородський", "Великолазівський" і "Червона зірка". За межами українського законодавства залишились і приватні винороби, яким закон просто забороняє  виготовлення і продаж вина.

На даний час вартість ліцензії для виробників  складає 500 тис. грн. (на право оптової торгівлі алкогольними напоями). В Закарпатській області такі ліцензії мають лише два підприємства, ТОВ «Айсберг» (ТМ «Чізай») та ТОВ «Котнар» Берегівського  району.

Основна доля у вирощуванні винограду та виробництві вина припадала на державні підприємства, які зараз знаходяться в жахливому стані, більшість з яких давно не ведуть виробничу діяльність. Виноградники заросли чагарниками, підприємства обростають боргами і подальша їх доля невизначена. Вкладати інвестиції в дані підприємства ніхто не бажає.

Для розвитку виноградарства та виноробства потрібно реформувати  державні підприємства, на їх базі створити приватні підприємства залучивши їх до програми «Державна підтримка розвитку хмелярства, закладання молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними», встановити диференційовану оплату за ліцензію на первине та вторинне виноробство  в залежності від об’ємів виробництва.

Розвиток виноробства на Півдні Укриїни. На Південь України виноградна лоза потрапила ще в дохристиянську епоху. Завезли її сюди переселенці з материкової Греції (міста Мілет). Початок розвитку цієї галузі було покладено в Ольвії – місті-державі, заснованому на правому березі Південнобузького лиману в VI ст. до н. є. Стародавні ольвіополіти вважали виноград «дарунком неба» і залишили нам у спадок не тільки технологію виготовлення вина, а й усталену віками етику його вживання.

Виготовляли вино тут з винограду способом бродіння й навіть експортували його на продаж. У керамічній тарі - амфорах - його вивозили морським шляхом у країни Середземномор'я. На амфори купці наносили графітні знаки, котрі свідчили, звідки вино та хто його виготовлювач. Ці ознаки товарної належності гарно читались стародавніми споживачами, які добре розумілись у якості напоїв. Вказаний досвід повинні взяти на зразок і наші заводи вторинного виноробства (з тим, щоб споживач того чи іншого марочного вина, шампанського, коньяку знав, де одержано чудову сировину для його виготовлення). Про те, що напої ольвійських винарів користувались попитом, свідчать письмові джерела, у тому числі й Геродота. Ольвійське вино вважалося «смачним і цілющим», його розпізнавали за «гастрономічною м'якістю та привабливою духмяністю».

Технологію виновиробництва в Ольвії можна прослідити за малюнками, нанесеними червоним і чорним лаком на побутовому й культовому посуді, у зображеннях творів коропластики, де бачимо сцени збирання винограду, виготовлення вина, веселих забав. Археологічними розкопками городища виявлені місця винопродукування та технологічне знаряддя, яким користувалися винарі.

Це державне утворення на західному березі Південнобузького лиману проіснувало майже тисячу років - до IV століття нового літочислення й залишило після себе найвизначнішу живу пам'ятку - виноградарство та виноробство. І нині, майже більш як через дві тисячі років, вирощений тут виноград і виготовлені з нього напої відзначаються особливою смаковою вишуканістю. В ольвійській зоні зараз нараховується 10 спеціалізованих виноградарських господарств, 4 винзаводи, велика галузева інфраструктура.

Про високу якість ольвійських вин, зокрема, свідчать результати дегустацій. Наприклад, у 1999 році майже всі напої, пред'явлені виноробами цієї зони на суд фахівців-експертів, оцінено високими балами. Виноматеріали столової групи рекомендовано для виготовлення шампанських вин. Визнано, що вони за своєю якістю не поступаються (а за рядом показників - перевершують) напоям виноробів відомої провінції Шампань у Франції.

Другим найдревнішим районом виноградарства та виноробства в Україні є Одещина, де ці галузі беруть свій початок з того, що на березі Дністровського лиману з'явились поселення Тіра (нині м. Білгород-Дністровський) та інші грецькі колонії. Із заснуванням Одеси, яка займає вигідне географічне положення відносно важливіших внутрішніх виноробних регіонів, Одещина набуває все більшого значення як промисловий і торговий виноробний центр.

На початку ХІХ ст. російський уряд звернув увагу на розширення площ виноградників навколо Акермана (зараз м. Білгород- Дністровський), які велено привести до ладу. Було прийнято рішення про створення в селі Шабо, розташованому на березі Дністровського лиману у 8 км від Акермана і в 70 км від Одеси, зразкового виноградарського господарства за допомогою французьких колоністів. Перші колоністи - досвідчені виноградарі та винороби - прибули в 1822 р. їм було надано пільги, відведені кращі землі, в їх розпорядженні - місцева дешева робоча сила (безземельні селяни). Завдяки вказаному вдалося досягти в короткий строк гарних результатів.

Багату й славну історію розвитку виноградарства та виноробства має і Крим, куди в V ст. до народження Христа греками було завезено багато сортів винограду. З початку виноградарство розвинулося в околицях сучасних міст Севастополь (Херсонес), Феодосія (Кафа), Керч (Пантікапей), Євпаторія (Керкінітіда), Чорноморський (Прегарна гавань).

На стан виноградників у Криму звернув увагу ще Г. О. Потьомкін. У 1784 р. він виписав з Токаю лози й запросив виноградарів. Угорську лозу посадили тоді поблизу села Фундукли, у Старому Криму і Судаку. Але недбале ставлення керівництва до галузі призвело плантації до занепаду й запустіння.

У 1784 р. Потьомкін призначив директором виноградників у Криму француза Йосифа Банка. У Судаку він заклав завод для виготовлення коньяків та лікерів, а також погреб, де в 1785 р. було вироблено 360 відер вина. А наступного року Й. Банк приєднав до казенних угідь покинуті татарами (які емігрували в Туреччину) села Куглак, СуукСу і Токлук. Але тут бракувало бондарів, теслярів, ковалів.

У 1853 р. на території сучасного міста Сімферополь Г.Н. Христофоровим було засновано виноробний завод, який швидко ввійшов до числа відомих у Росії постачальників високоякісних виноградних вин. Останні продавалися не тільки в самому Сімферополі, а й в Санкт-Петербурзі, Москві, Києві, Харкові, Одесі, Ростові-на-Дону та інших містах Російської імперії. Вже в 1914 р. чистий прибуток створеного Г.Н. Христофоровим Товариства складав більше 100 тисяч рублів золотом.

У 1867 р. в Новому Світі князь Лев Голицин (якого вважають патріархом кримського виноробства) заснував виробництво шампанського. Через три десятиліття з лишком запрацював легендарний «Новий Масандрівський підвал» удільного (царського) відомства. Наприкінці століття Л. С. Голицин разом із фахівцями «Масандри» і «Магарача» створили перший вітчизняний портвейн.

Сімферопольський завод випускав вина найвищої якості, серед яких: портвейн, кагор густий, мускат чорний, лісабонське, ізабелла, захардинське опорто, цимлянське, мускатель старий, церковне, херес, мадера, сотерн, токай, в'ялене. Вони нагороджені 200 золотими медалями, вищими міжнародними нагородами Гран-Прі.

У післявоєнний період були закладені вельми значні плантації виноградників, у результаті чого їх загальна площа в Україні за 1946-1960 роки зросла з 77,6 тис. га до 397 тис. га, тобто в 5,1 рази. Але необхідно визнати, що при високих темпах закладки були допущені деякі прорахунки: недостатньо враховувались вимоги раціонального розміщення по зонах, по підбору сортів та підготовці площ. З метою здешевлення вартості робіт колгоспи 40 % усіх на- саджень зайняли малоцінними сортами гібридів - прямих виробників, що відрізняються більш низькою якістю. Останнє ж, у свою чергу, негативно відобразилось на структурі виробленої продукції, у складі якої переважали ординарні вина. Частка ж марочних вин до 1986 р. не перевищувала 4,1%.

Під впливом переважно економічних, а іноді - і природних факторів з'явилась негативна тенденція скорочення площ насаджень. За період з 1961 по 1990 рр. вона зменшилась у 2,4 рази. Процес зменшення площ виноградних плантацій продовжувався і в наступні роки, у результаті чого за 10 останніх років загальна площа виноградників скоротилася ще на 53,2 тис. га (з 157,2 тис. га у 1990 році до 104 тис. га на початок 2000 року).

Характеристика основних виноградарсько-виноробних регіонів України

АР Крим. Крим – сьогодні один з найбільших, найвідоміших і найстарших виноградарських регіонів України. Сортовий склад Автономної Республіки Крим найбагатший серед регіонів – 107 сортів. З них – 69 технічних і 38 столових, які разом займають площу 27,7 тис. га. Решту 3,3 тис. га займають сортосуміші та маловідомі сорти. Найпоширеніші технічні сорти АР Крим: Ркацителі – 30,3% площі, Каберне Совіньйон – 11,9%, Аліготе – 11,1%, Рислінг – 5,0%, Бастардо магарацький – 4,0%, Кокур білий – 3,7%. Серед столових сортів найбільшу площу займають сорти: Молдова – 17,7%, Мускат гамбурзький – 13,2%, Мускат Італія – 12,8%, Мускат Янтарний – 7,9%, Шабаш – 7,8%, Ранній Магарача – 6,0%.

Одеська область. У Одеській області культивують 82 сорти винограду, в тому числі 42 технічних і 40 столових. Технічні сорти переважають - понад 90% виноградників, з них Аліготе – 16,2%, Каберне Совіньйон – 13,1%, Ркацителі – 7,4%, Одеський чорний – 6,0%, Мерло – 5,7%, Шардоне – 5,3%, Совіньйон зелений – 4,7%. Зі столових сортів найбільше поширені сорти Молдова – 25,2%, Ранній Магарача – 10,8%, Королева виноградників – 5,6%, Іршаї Олівер – 5,5%, Аркадія – 4,7%, Мускат янтарний – 4,5%.

Закарпатська область. На Закарпатті вирощують 32 сорти винограду, більшість з яких – технічні. 94% виноградарських площ зайняті технічними сортами і лише 6% – столовими. Загальна площа технічних сортів становить 2187,2 га (94,2 %). Найпоширенішим є сорт Ізабела, який займає 1405,0 га або 64,2 %. Каберне Совіньйон займає 10,1%, а Трамінер рожевий – 8,2%. Серед столових сортів Жемчуг Зала або Заладьондь займає 53,1% площі, інші: 13,1% – Іршаї Олівер і 9,3% – Шасла біла.

Миколаївська область. У Миколаївській області вирощують 38 сортів винограду, більша частина з яких – технічні (31 сорт). Поширені такі технічні сорти: Аліготе – 19,2% від площі технічних сортів області, Ізабела – 10,9%, Ркацителі – 9,7%, Каберне Совіньйон – 7,9%, Совіньйон – 7,7%, Рислінг – 5,5%, Шардоне – 4,4%, Фетяска біла – 4,3%. У загальній площі столових сортів більше, ніж половину займає сорт Молдова – 53,5%, крім того 21,7% – Шасла біла, 16,6% – Ранній Магарача, 5,8% – Іршаї Олівер.

Запорізька область. Запорізька область має незначну площу виноградників. Тут вирощують тільки 5 технічних сортів, які займають лише 19,4 га і 8 столових – 277,8 га. Основні технічні сорти: Одеський чорний – 25,7%, Квітковий – 23,2%, Біанка – 21,7%, Мускат одеський – 17,0%. Найпоширеніші столові сорти: Плевен – 22,3% площі, Аркадія – 18,0%, Восторг – 14,4%, Русбол – 11,8%, Кодрянка – 10,7%.

Херсонська область. Площа технічних сортів винограду на Херсонщині становить 5,1 тис. га (84%), з них 4,2 тис. га або 82,1% районованих (28 найменувань). Частка районованих столових сортів (17 найменувань) у їхній загальній площі становить 48,7%. Найбільшу площу серед технічних сортів Херсонської області займає сорт Ркацителі - 960,5 га (18, %), меншу площу – сорт Первенець Магарача – 413,9 га (8,0%). Культивують також сорти: Біанка – 6,6%, Сапераві – 6,2%, Совіньйон зелений – 6,1%, Каберне Совіньйон – 5,5%, Рислінг – 5,5% та ін. Серед столових сортів, які займають 928 га (15%) найпоширенішим є Молдова, сорт дуже пізнього строку дозрівання. Також вирощують виноград сортів: Суручанський білий – 6,2%, Восторг – 5,5%, Жемчуг зала – 3,9%. Столові сортосумішні виноградні площі – 39,1%.

Список використаної літератури

  1. Розвиток виноградарства і виноробства на Півдні України [Текст] : ретросп. бібліогр. покажч. / Уклад. : О. Г. Пустова, О. О. Цокало, Д. В. Ткаченко, М. О. Семиліт. — Миколаїв : МДАУ, 2010. - 440 с.

  2. Гаркуша О.М.: «До історії виникнення й розвитку виноградарства та виноробства в українському Причорномор’ї» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.chdu.edu.ua/pdf/naukpraci/history/2001/10-1-3.pdf

  3. Виноградарство та виноробство Закарпаття [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://disg-zak.jimdo.com/виноградарство-та-виноробство-закарпаття/

  4. Виноробство [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=34208

скачати

© Усі права захищені
написати до нас