Ім'я файлу: Реферат.docx
Розширення: docx
Розмір: 105кб.
Дата: 26.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
завдання для самостійної роботи.docx

Полтавський коледж економіки і права університету «Україна»

Тема реферату: «Вимоги до написання наукових статей»
Здобувач фахової передвищої освіти

Спеціальності 081 Право

Цибанєв О.О.

Науковий керівник : кандидат педогогічних наук

Доцент кафедри правознавства і фінансів

Басенко Руслан Олександрович

Полтава 2020

ЗМІСТ

Вступ ……………………………………………...…….........................3

Наукова стаття ……………………………………..………………………4

Сучасна структура наукової статті ……………………….........9

Методи наукових досліджень ………………………….….….16

Індекс УДК......................................................................21

Анотація. Реферат. Ключові слова ………………..………....24

Цитовані джерела ………………………………..…………………..27

Висновок ……………………………………………………………………29

Список використаних джерел …………………………………..30

Вступ

Мета: навчитись грамотно оформити матеріал, правильно укласти список цитованих джерел та підібрати індекс УДК для своєї праці. Актуальність: Поштовхом до наукового дослідження найчастіше стає прагнення до професійного самовизначення та зростання, що зумовлене суперечністю між теоретичними і практичними підходами до виконання поставлених завдань та бажанням особисто долучитися до впровадження нових методів і методик у певній сфері діяльності.

Результати наукових досліджень потребують апробації під час їх обговорення на конференціях, семінарах, нарадах, а також оприлюднення шляхом публікації у фаховому виданні. Саме тоді в дослідника виникає потреба в написанні наукової статті.


Наукова стаття

Наукова стаття – жанр наукової публікації, що містить результати наукового дослідження. Для її написання використовують науковий варіант науково-технічного чи науково-гуманітарного підстилів наукового стилю (див. Рис. 1).

Нагадуємо: стиль – сукупність взаємопов‟язаних мовних засобів, що обслуговують певну сферу інформаційної діяльності людини [1, с. 40].

Для наукового стилю характерне використання науковотермінологічної лексики, слів іншомовного походження, лексем з абстрактним значенням. Застосовується іменниковий характер висловлювання, широко вживаються дієслівно-іменні конструкції. Емоційна та експресивна лексика науковим текстам не властива. Лексичні текстові одиниці репрезентують узагальненість, логічність, точність, аргументацію викладених тверджень. Для синтаксису наукового стилю характерне вживання ускладнених конструкцій: розгорнутих складних речень, дієприкметникових та дієприслівникових зворотів, вставних слів, словосполучень і речень. Науковому тексту притаманні насиченість формулами, таблицями, діаграмами та поділ на розділи і підрозділи [2; 3].

Наукові статті виконують такі функції: 1) дослідницьку – містять результати наукового дослідження та є джерелом нового знання; 2) презентаційну – представляють дослідника в науковому товаристві, показують його внесок у створення нового знання; 3) оцінкову – оцінюють стан наукових досліджень з тієї чи тієї проблеми; 4) комунікативну – слугують способом спілкування дослідників [4].

Залежно від обсягу викладеного матеріалу та спрямованості дослідження наукові статті поділяють на: дослідницькі статті, наукові повідомлення, оглядові наукові статті [4; 5].

У дослідницькій статті автор розгорнуто подає результати наукового дослідження та репрезентує нові наукові знання.

Різновидом дослідницької статті є методична стаття. У ній автор пропонує та описує новий метод чи нову модифікацію існуючого методу.

Рисунок 1.

Структура наукового стилю літературної мови

(за М. С. Зарицьким)



Рекомендований обсяг дослідницької статті – 20–40 тис. знаків (0,5–1,0 друк. арк.).

У науковому повідомленні автор коротко, без деталізації, викладає результати наукового дослідження, акцентуючи увагу на основних аспектах нових наукових знань.

Рекомендований обсяг наукового повідомлення – 14–20 тис. знаків (0,35–0,5 друк. арк.).

Оглядова наукова стаття містить узагальнену інформацію про значну кількість досліджень у тій чи тій науковій галузі за визначений період часу. У ній автори критично розглядають інформацію з певної теми, структурують її, пропонують нові напрями і підходи досліджень.

Рекомендований обсяг оглядової наукової статті – 20–40 тис. знаків (0,5–1,0 друк. арк.).

Сучасна структура наукової статті

У процесі розвитку науки структура наукової статті постійно вдосконалюється. На сьогодні вона не є уніфікованою для всіх наукових фахових видань. Це зумовлено різними чинниками: редакційною політикою того чи того видання, концепцією наукового журналу тощо. Важливим викликом часу для редакцій сучасних наукових фахових видань є потреба долучитися до світового інформаційного простору: увійти до міжнародних наукометричних баз, доєднатися до реферативних сайтів, досягти належного рівня цитування за межами країни, а отже, здобути міжнародне визнання. А це можливо лише за умови розміщення у виданнях якісних публікацій з грамотно вибудуваною структурою.

Найоптимальніша структура сучасної наукової статті, до якої не буде серйозних зауважень у жодної редакції сучасних наукових часописів, передбачає п‟ять основних частин:

  1. Вступ. У вступній частині автор публікації зазначає актуальність теми, подає огляд літератури і попередніх досліджень з визначеного та суміжних питань (показує рівень висвітлення досліджуваної ним проблеми іншими науковцями), вказує мету і завдання наукової праці. За потреби, автор може назвати об‟єкт і предмет дослідження. Рекомендований обсяг Вступу залежить від обсягу статті та становить 3–6 тис. знаків.

  2. Методи дослідження. У цій частині автор вказує, які наукові методи застосовував для дослідження; зазначає, як ці методи вплинули на здобуття результатів, відображених у наступних структурних частинах наукової статті. Методи і засоби досягнення наукових результатів потрібно описати детально, щоб кожен науковець-читач за потреби міг відтворити перебіг дослідження.

  3. Результати й обговорення. Вказана структурна частина є найбільшою за обсягом, оскільки містить вичерпну інформацію про результати наукового дослідження. Автор аналізує власні результати, порівнює їх з тематично дотичними результатами інших досліджень, вказує межі застосування власних висновків та пропонує подальші напрями наукових розвідок.

  4. Висновки. Тут автор подає узагальнені підсумки, що витікають з обговорення результатів дослідження. Рекомендований обсяг Висновків коливається в межах 2–4 тис. знаків, що залежить від загального обсягу наукової статті.

  5. Подяки. Необов‟язкова структурна частина статті. Утім у міжнародній практиці наявність Подяк наприкінці наукової публікації є ознакою високої культури автора (авторів). У цьому розділі висловлюють подяки тим фахівцям, що посприяли самому дослідженню чи підготовці й оприлюдненню його результатів, проте їхнього внеску недостатньо для включення цих осіб до співавторів статті. Також називають конференції, семінари, на яких було апробовано результати; вказують наукові гранти, завдяки яким виконано дослідження.

Важливими також є вимоги до оформлення наукової статті. Оскільки більшість редакцій наукових журналів застосовують рецензування до наукових статей, що надійшли в редпортфель видання (часто з кодуванням матеріалів для запобігання упередженому чи лояльному ставленню рецензентів до авторів рецензованих ними досліджень), то науковцям доречно підготувати титульну сторінку.

На титульній сторінці статті кількома мовами (зазвичай це – українська, англійська, також можуть бути – російська, польська, французька, німецька й інші мови, залежно від мережі поширення журналу та наукової співпраці його редакції) вказують:

прізвище, ім‟я та по батькові автора (авторів), його (їхнє) місце роботи, посаду, науковий ступінь, контактний телефон і електронну пошту; індекс універсальної десяткової класифікації статті; назву статті; анотацію (чи реферат); ключові слова (3–5 слів чи словосполучень).

На другій сторінці повторюють назву статті українською мовою. Далі розміщують текст наукової статті.

Список цитованих джерел повинен містити не менш ніж 10 позицій (автор має вичерпно, в порівнянні обговорити результати свого дослідження) [5]. Список доречно формувати за порядком цитування, включаючи до переліку винятково цитовані джерела. Опис джерела також повинен бути вичерпним (тобто він має містити інформацію про автора (авторів), назву статті (книжки), номер журналу, місто видання, назву видавництва, рік видання, сторінки, на яких вміщено цитовану статтю, загальну кількість сторінок в описі книжкових видань). Формувати описи джерел необхідно за вимогами чинного стандарту (див. Дод. А).

Значна кількість сучасних редакцій можуть вимагати списки літератури у двох варіантах: 1) мовою оригіналу джерела; 2) латиницею, де прізвища авторів та назви журналів рекомендовано передавати транслітерацією, назви статей і книжок – перекладати англійською. Така вимога надзвичайно актуальна, а надто тоді, коли науковий журнал представлений у міжнародних наукометричних базах.

Якщо текст статті проілюстровано Додатками, Рисунками і Таблицями, то вони обов‟язково повинні мати заголовки і порядкові номери; примітки до зведеної в таблицях інформації слід розміщувати безпосередньо під таблицями. Натомість примітки до тексту статті, Додатки та великі за обсягом Таблиці слід виносити за межі статті, в тексті посилаючись на них таким чином (див. Прим. 1), (див. Табл. 1), (див. Дод. А).

Посилання на цитовані джерела у тексті статті подаються в квадратних дужках: номер джерела, що відповідає номеру в Списку літератури; через кому – літера «с.» і номер сторінки. Якщо автор посилається одразу на кілька різних джерел, слід розділяти їх крапкою з комою. Приклад: [1, с. 44; 2, с. 35].

Методи наукових досліджень


Беручись за будь-який різновид наукової роботи, а надто обираючи тему наукового дослідження, варто насамперед ознайомитися з методами і методиками наукової роботи та наукового пізнання.

Метод(гр. methodos) – спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Це також сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретного завдання [6].

У загальному розумінні метод – це спосіб досягнення поставленої мети і виконання завдань дослідження. Він дає змогу відповісти на запитання: як пізнавати.

Методика (гр. methodike) – сукупність методів, прийомів проведення будь-якої роботи. Методика дослідження – це система правил використання методів, прийомів та операцій [6].

Вибір методів дослідження залежить від характеру фактичного матеріалу, умов і мети дослідження.

Класифікація методів наукової роботи


За метою дослідження та способом її реалізації розрізняють такі методи: первинні (ті, які використовують з метою збору інформації, вивчення джерел, спостереження, опитування тощо), вторинні (їх застосовують, щоб обробити та аналізувати отримані дані), верифікаційні (ті, які дають змогу перевірити отримані результати).

За способом реалізації дослідження виокремлюють інші різновиди методів: логіко-аналітичні (традиційні методи дедукції та індукції), візуальні, або графічні (схеми, діаграми, картограми тощо), експериментальні (стосуються реальних об‟єктів, призначені для прогнозування результатів), математичні (з їх допомогою вивчають масові явища в соціології, лінгвістиці, вони відіграють важливу роль в обробці даних та моделюванні).

Відповідно до функціональних можливостей розрізняють етапні (пов‟язані з певним етапом дослідження) та універсальні методи.

Умовно можна виокремити методи теоретичних та емпіричних досліджень.

Застосування методів наукового пізнання


Методи наукового пізнання поділяють на загальні і спеціальні.

Загальні методи наукового пізнання широко застосовують у різних науках. Їх поділяють на три групи:

  • методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент);

  • методи, що застосовуються як на емпіричному, так і на

теоретичному рівнях дослідження (аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстрагування, моделювання тощо); методи (або методологія), що використовуються на теоретичному рівні дослідження (системний підхід, сходження від абстрактного до конкретного тощо) [7].

До спеціальних зараховуємо такі методи: експертних оцінок, опитування, лабораторні та польові експерименти тощо.

На етапі обробки даних застосовують методи статистичного аналізу: кореляційний аналіз, факторний аналіз, метод імплікаційних шкал, контент-аналіз.

У наукових дослідженнях за потреби використовують також логічні закони і правила (зокрема, для тлумачення понять і суджень) – закон тотожності, закон протиріччя, закон виключення третього, закон достатньої підстави, умовивід тощо.

Методологічне підґрунтя наукової статті – вкрай важлива принципова позиція дослідника. Важливо ретельно описати застосовані методи та вказати, яких результатів вдалося досягти завдяки застосуванню того чи того методу




Індекс УДК


Кожна сучасна наукова стаття класифікується за індексом УДК. Грамотне виконання цієї процедури дає змогу ввести статтю до наукового обігу після опублікування та зробити її доступною для вивчення і цитування у найвіддаленіших куточках планети [9; 10; 11; 12].

Універсальна десяткова класифікація (УДК) – це бібліотечна класифікація документів, що широко використовується в усьому світі для систематизації творів науки, літератури і мистецтва, періодичного друку, різних видів документів та організації картотек.

Універсальна десяткова класифікація розроблена Міжнародним бібліографічним інститутом у 1895–1905 рр. на основі «Десяткової класифікації» американського бібліотекознавця Мелвіла Дьюї.

Таблиці УДК складаються з таких частин:

  1. Структура, властивості та принципи УДК.

  2. Методичні вказівки щодо застосування універсальної десяткової класифікації.

  3. Основні розділи УДК.

  4. Алфавітно-предметні покажчики (АПП) до основних розділів.

  5. Допоміжні таблиці УДК.

  6. Алфавітно-предметні покажчики до допоміжних таблиць.



Основні розділи УДК:

  1. Загальний відділ

  2. Філософія.Психологія

  3. Релігія.Теологія

  4. Суспільні науки

  5. (вільний)

  6. Математика.Природничі науки

  7. Прикладні науки.Медицина.Техніка.Сільське господарство

  8. Мистецтво.Архітектура.Ігри.Спорт

  9. Мова.Мовознавство.Художня література.Літературознавство9Географія.Біографії.Історія.



Розроблена також система знаків, за допомогою яких поєднують коди десяткових значень в єдиний індекс. Це – знак приєднання (+, плюс), знак поширення (/, скісна риска), знак простого відношення (:, двокрапка), знак закріпленої послідовності (::, подвійна двокрапка), знак групування ([], квадратні дужки), знак запозиченого позначення (*, астерікс) [9; 10; 11;

12].


Анотація. Реферат. Ключові слова

Важливими позиціями в оформленні наукової статті є анотація, реферат та ключові слова, які укладаються кількома мовами (за вимогою редакції наукового журналу). Анотація і реферат – позиції взаємозамінні. Якісь редакції віддають перевагу анотаціям, а якісь – рефератам. Утім майбутнє за рефератами.

Відмінність між анотацією і рефератом суттєва.

Анотація – це вторинний документ, який містить коротку узагальнену характеристику первинного документа (тобто статті) щодо його призначення, змісту, виду, форми та інших особливостей.

Рекомендований обсяг анотації до наукової статті – 500 знаків.

Наприклад:


Носова Б. М. Переваги медіа в трактуванні української ідентичності


Анотація. У статті досліджено авангардну роль медіадомінантності в трактуванні сучасної української ідентичності. Значну увагу приділено діалогічності комунікативного процесу щодо української ідентичності. Одним із головних висновків є те, що завдяки якісним публікаціям у ЗМІ медіадомінантність стає тим ключем у розумінні й сприйнятті української ідентичності, що виконує найбільше завдань. Тобто медіа стають переважною і навіть іноді первісною платформою для оприлюднення матеріалів, які відтворюють основні риси національної ідентичності. Повністю ще не напрацьовані критерії медіадомінантності. Але загальна картина становлення української національної ідентичності осмислюється й тлумачиться на підставі медіаматеріалів про психологічний досвід, світоглядність та соціокультуру нації.

Ключові слова: дискурс, діалог, ідентичність, медіа, медіадомінантність [13].

Реферат – це вторинний документ, який містить стислий точний виклад змісту первинного документа з основними відомостями та висновками, але без інтерпретації та критики. Структура інформативного реферату передбачає розкриття змісту первинного документа (тобто статті) за такими позиціями: предмет дослідження і мета роботи, методи, умови й основні результати дослідження, пропозиції автора щодо застосування цих результатів.

Рекомендований обсяг реферату до наукової статті може коливатися в межах 800–1000 знаків.
Цитовані джерела

Список цитованих джерел подають після тексту статті.

Формувати список варто за принципом першого згадування (тобто бібліографічний опис джерела у списку фіксується один раз за порядком першого цитування в тексті статті, всі наступні цитування цього джерела містять посилання на визначений номер у списку; повторний опис одного й того самого джерела у списку не допускається; позиція «Там само» не застосовується). Утім деякі редакції наукових журналів застосовують до списків літератури алфавітний принцип.

Джерела, на які немає посилань у тексті статті, до списку не вносяться (навіть якщо їх тематика дотична до теми дослідження).

Список цитованих джерел до наукової статті потрібно укладати відповідно до вимог чинного стандарту (ДСТУ ГОСТ 7.1:2006. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання (ГОСТ 7.1–2003, IDT). – [Чинний від 2007–07–01]. – Київ : Держстандарт України, 2007. – 47 с.); скорочення слів у бібліографічному описі також виконувати за нормами чинного стандарту (ДСТУ 3582–97. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила. – [Чинний від 1996–01–12]. – Київ : Держстандарт України, 1998. – 26 с.).

Приклади бібліографічного опису документів наведено в додатках (див. Дод. А).


Висновок

Наукова стаття — вид наукової публікації, який описує дослідження чи групу досліджень, пов'язаних однією темою, та виконана її науковими авторами. Наукові статті публікуються в періодичних наукових журналах або в неперіодичних збірниках наукових робіт. Наукова стаття є одним з найбільш поширених способів публікації наукових результатів.

Я навчився грамотно оформляти матеріал, правильно складати списки цитованих джерел та підбирати індекс УДК для своєї праці.

Список цитованої літератури:



  1. Зарицький М. С. Стилістика сучасної української мови : навч.метод. посіб. / М. С. Зарицький. – Київ : ВКФ «Сатсанга», 1999. – 88 с.

  2. Коваль А. П. Практична стилістика української мови : навч. посіб. /

А. П. Коваль. – Київ : Рад. шк., 1987.

  1. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови : підручник / О. Д. Пономарів. – Київ : Либідь, 1992.

  2. Семеног О. М. Культура наукової української мови : навч. посіб. / О. М. Семеног. – Київ : Академія, 2010. – 215 с.

  3. Про підвищення вимог до фахових видань, внесених до переліків ВАК України(З постанови ПрезидіїВАК Українивід 15.01.2003 р. № 7-05/1).

  4. Білуха М. Т. Методологія наукових досліджень : підручник / М. Т. Білуха. – Київ : АБУ, 2002. – 480 с.

  5. Крушельницька О. В. Методологія та організація наукових досліджень : навч. посіб. / О. В. Крушельницька. – Київ : Кондор, 2003. – 192 с.

  6. П'ятницька-Позднякова І. С. Основи наукових досліджень у вищій школі : навч. посіб. / І. С. П'ятницька-Позднякова. – Київ, 2003. – 116 с.

  7. Скорочені таблиці УДК українською мовою (понад 2000 рубрик)[Електронний ресурс] // Сайт Консорціуму УДК. – Режим доступу: http://www.udcsummary.info/php/index.php (25. 10. 2015).

  8. Довідник з УДК [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://teacode.com/online/udc/(25. 10. 2015). – Рос.

  9. УДК в Україні [Електронний ресурс] / Книжкова палата України. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/texts/libdoc/udc.htm(25. 10. 2015). 12. Основна таблиця УДК [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrbook.net/UDC_ist.htm(25. 10. 2015).

  1. Носова Б. М.Переваги медіа в трактуванні української ідентичності [Електронний ресурс] //Наукові записки Інституту журналістики. – Київ, 2014. – Т. 57. – С. 77–82. – Режим доступу:http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nzizh_2014_57_17.pdf (25. 10. 2015).

  2. Крайнікова Т. С. Соціальність концепцій як умова комунікаційного лідерства ЗМІ в діалозі з просьюмерами [Електронний ресурс]

  3. ДСТУ ГОСТ 7.1:2006. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання (ГОСТ 7.1–2003, IDT). – [Чинний від 2007–07–01]. – Київ : Держстандарт України, 2007. – 47 с.

  4. ДСТУ 3582–97. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила. – [Чинний від

1996–01–12]. – Київ : Держстандарт України, 1998. – 26 с.



скачати

© Усі права захищені
написати до нас