Ім'я файлу: Грабчак А.І., група 8116, терапія ВЛП, заняття 2.docx
Розширення: docx
Розмір: 26кб.
Дата: 30.01.2022
скачати
Розширення: docx
Розмір: 26кб.
Дата: 30.01.2022
скачати
Важлива роль при визначенні захворювання відводиться діагностичним процедурам, які не займають багато часу і не вимагають застосування високотехнологічного обладнання. Це дозволяє в коротші терміни розпочати місцеву й медикаментозну терапію і попередити розвиток ускладнень. До таких методів належать:
Вимірювання артеріального тиску – рутинний метод обстеження, незамінний для будь-якого лікаря. У комплексі з іншими методами обстеження дає можливість оцінити стан серцево-судинної системи, стежити за змінами, контролювати ефективність лікування артеріальної гіпертензії тощо.
Аускульта́ція – метод дослідження, що полягає у вислухуванні звукових явищ, які виникають в організмі людини. Аускультація здійснюється за допомогою спеціальних інструментів – стетоскопу та фонендоскопу. Цей метод важливий для дослідження стану легенів, серця й судин та діагностики їх захворювань. Незважаючи на простоту методу, він дає дуже багато просто необхідної інформації для лікаря, дуже допомагає своєчасній постановці діагнозу, дає можливість вчасно розпочати лікування, а в низці випадків – і врятувати життя.
Фарингоскопія – візуальний огляд слизової оболонки глотки. Проводиться за допомогою спеціального пристрою, що дає можливість під яскравим освітленням ретельно оглянути слизову оболонку та за необхідності провести забір матеріалу для бактеріологічного дослідження. Ця процедура виконується, якщо пацієнта турбує біль, відчуття першіння в горлі, кашель, нежить, порушене носове дихання. За наявності такого симптомокомплексу фарингоскопія є стандартним методом обстеження, дає можливість лікарю візуалізувати ознаки та характер запалення, виявити пошкодження, сторонні предмети, новоутворення тощо.
Риноскопія – метод дослідження порожнини носа. Дослідження виконується за допомогою риноскопу з підсвіткою та носових дзеркал. Метод дає можливість оцінити стан слизової носових ходів та носоглотки, виявити причини порушення носового дихання. Частіше проводиться разом з фарингоскопією, що дає можливість комплексно оцінити стан хворого.
Отоскопія – огляд зовнішнього слухового проходу й барабанної перетинки, а за відсутності останньої або наявності прориву в ній – також і барабанної порожнини. Проводиться за допомогою отоскопу, пристрою, з яким можна отримати збільшені та чіткі зображення, що дають можливість правильно оцінювати стан зовнішнього та середнього вуха, а отже, і застосовувати належну терапію.
Офтальмоскопія – дослідження очного дна. Її роблять за допомогою офтальмоскопу – круглого увігнутого дзеркала з отвором посередині. Ця діагностична процедура дає лікареві надзвичайно цінну інформацію не тільки про стан органа зору, а й організму в цілому. Адже як частина центральної нервової системи око не залишається осторонь патологічних процесів, що протікають в організмі, – він реагує на них змінами своїх структур. Офтальмоскопія дозволяє побачити внутрішні оболонки очного яблука – сітківку та судинну оболонку, а також артерії та вени сітківки, диск очного нерва. Будь-які зміни, відхилення від норми, виявлені при дослідженні очного дна, про щось говорять фахівцю. Наприклад, по картині змінених кровоносних судин певною мірою можна судити про стан усієї судинної системи організму, а по змінах зорового нерва – і про захворювання самого нерва, і про патологічні процеси, що протікають у центральній нервовій системі. У деяких випадках тільки офтальмоскопія дозволяє виявити захворювання, при якому, крім змін на очному дні, відсутні будь-які загальні симптоми. Це стосується, зокрема, такої серйозної патології як арахноїдит і деяких пухлин головного мозку. Ось чому всі, хто страждає на серцево-судинні, ендокринні захворювання, порушення обміну речовин, захворювання центральної нервової системи, повинні періодично проходити дослідження очного дна.
Лабораторні методи дослідження
Загальний клінічний аналіз крові. Аналіз включає визначення кількості гемоглобіну, числа еритроцитів і лейкоцитів, кольорового показника, підрахунок лейкоцитарної формули. Клінічний аналіз крові є важливим додатковим методом і повинен виконуватися у кожного хворого із захворюванням слизової оболонки рота. Абсолютним показам до проведення цього методу є наявність в порожнині рота ділянки некрозу слизової оболонки, тривало незаживаючих виразок, а також у всіх випадках, коли виникає підозра на захворювання органів кровотворення. Досвід показує, що нерідко хворі із захворюваннями крові в першу чергу звертаються до стоматолога, оскільки зміни можуть виявлятися в першу чергу на слизовій оболонці рота. Так, при гострому лейкозі, агранулоцитозі часто перші клінічні ознаки захворювання виявляються в порожнині рота.
Окрім кількості еритроцитів і лейкоцитів, важливе значення у виявленні патології належить кольровому показнику. Так, наприклад, значення кольорового показника більше 1,0 за наявності печіння слизистої оболонки рота, особливо язика, може свідчити, що причиною захворювання є гіперхромна анемія.
Важливе значення для діагностики має підрахунок лейкоцитарної формули. Особливо важливого значення іноді набуває динаміка цих показників.
ШОЕ — швидкість осідання еритроцитів — не є показником, специфічним для якого-небудь певного захворювання, проте прискорення осідання завжди указує на наявність патологічного процесу.
Біохімічне дослідження крові і сечі. Дослідження на зміст цукру проводять при клінічній підозрі на цукровий діабет (сухість в роті, хронічний рецидивуючий кандидоз, хвороби пародонту і ін.)
Нерідко виникає необхідність в проведенні дослідження шлункового соку і ін.
Мікроскопічні методи дослідження. Способи вивчення мікроскопічної будови різних об'єктів широко застосовуються в стоматології для визначення клітинного складу раневої поверхні, якісних змін клітин слизової оболонки, бактерійного складу поверхні слизової оболонки або рани. Залежно від мети розрізняютьцитологический метод, біопсію і бактеріологічне дослідження.
Цитологический метод дослідження заснований на вивченні структурних особливостей клітинних елементів і їх конгломератів Матеріалом для цитологического дослідження може бути відбиток або зскрібок з поверхні слизової оболонки, ерозії, виразки, свищів, пародонтальних кишень, а також пунктат ділянки, розташованої в глибоколежачих тканинах.
Відбитки з раневої поверхні можуть бути одержані двома способами. У першому випадку добре знежирене скло (після тривалого зберігання в 96% етиловому спирті) прикладають до ерозії або виразки слизової оболонки рота, червоної облямівки губ. Пункцію застосовують при необхідності одержати матеріал з ділянки ущільнення, збільшених лімфатичних вузлів і ін. Проводиться це шприцом об'ємом 5—10 мл, який після звичайної стерилізації зневоднюється 96% спиртом, і ін'єкційною голкою завдовжки 6—8 см.
Біопсія — прижиттєве видалення тканин для мікроскопічного дослідження з діагностичною метою. Біопсія дозволяє з більшою точністю діагностувати патологічний процес, оскільки матеріал для дослідження при правильній його фіксації не має змін, пов'язаних з аутолізом. До біопсії вдаються, коли встановити діагноз іншими методами не вдається або при необхідності підтвердження клінічних припущень. Для біопсії досить узяти шматочок тканини розміром 5— 5 мм. Якщо уражена ділянка невелика, то його повністю висікають (тотальна біопсія), матеріал поміщають у фіксуючий розчин і направляють на гістологічне дослідження.
Серологічне дослідження. До них відносяться визначення антитіл або антигенів в сироватці крові хворого, а також виявлення антегенів мікроорганізмів або тканин з метою їх ідентифікації, засновані на реакціях імунітету.Реакція Вассермана (реакція скріплення комплемента), Кана і цитохолевая (осадкові реакції) застосовуються для діагностики сифілісу.
За допомогою серологічних проб виявляють осіб, інфікованих вірусом ВІЛ. При підозрі на бруцельоз застосовують серологічні реакції Райта або Хаддлсона.
Діагностика алергії. Діагностика сенсибілізації до лікарських препаратів достатньо складна, що обумовлено відмінністю імунологічних механізмів, що визначають зрештою клінічну симптоматику. Основні методи діагностики лікарської алергії умовно можна розділити на наступні:
1.збір алергологічного анамнезу;
2.шкірні і провокаційні проби;
3. лабораторні методи.
Дуже важлива, а можливо, і основна роль в діагностиці лікарської алергії належить правильно зібраному алергологічному анамнезу - першому етапу обстеження. Саме анамнез дозволяє встановити наявність алергену і правильно обгрунтувати подальші етапи алергологічного обстеження.
При розпитуванні хворого слід з'ясувати наявність у минулому алергічних захворювань (бронхіальна астма, сінна лихоманка, екзема, ревматизм і ін.) у нього, його батьків і родичів. Це важливо тому, що у осіб з алергічною конституцією частіше зустрічаються алергічні реакції на ліки.
Далі важливо з'ясувати, який лікарський засіб хворого приймав тривалий час або часто, оскільки алергічна реакція найчастіше може виникнути на багато разів вживані препарати; чи відбувалася реакція на введення імунних сироваток; чи є підвищена чутливість до окремих харчових продуктів, пилок рослин, хімічних речовин, укусів комах, шерсті тварин, духів і інших алергенів.
Другий етап алергологічного обстеження - шкірні і провокаційні проби з ліками. Позитив шкірних проб - простота постановки і обліку, доступність, проте шкірні проби з ліками не можуть бути широко рекомендовані і практику, оскільки їх не можна вважати абсолютно специфічними і безпечними.
Існують також непрямі шкірні тести (проба). Суть цих методів полягає у внутрішньошкірному введенні сироватки крові хворого здоровому реципієнту.
Провокаційні проби. Відтворюють місцеву осередкову реакцію введенням в організм хворого (в період ремісії) алергену, до якого передбачається підвищена чутливості
У стоматологічній практиці використовують:
а) під'язикову пробу — алерген вводять під язик і враховують розвиток запалення слизової оболонки рота;
б) лейкопенічну пробу — до і через 20—40 мхв. після введення алергену підраховують число лейкоцитів у хворого; зменшення їх кількості більш ніж на 1000 клітин в 1 мм3 є показником сенсибілізації до даного алергену;
в) тромбоцитопенічний індекс, заснований на аглютинації тромбоцитів в периферичній крові комплексами антиген — антитіло і зменшенні їх кількості після введення алергену
Наступний етап обстеження — лабораторні методи. Застосовуються серологічні (імунологічні) і клітинні реакції. Для виявлення специфічних антитіл застосовуються наступні серологічні реакції: мікропреципітації по Уанье, преципітації в гелі, аглютинації і непрямій гемаглютинації, скріплення комплемента