Ім'я файлу: ІСР6.docx
Розширення: docx
Розмір: 36кб.
Дата: 11.05.2020
Пов'язані файли:
иб ибс.docx



ІНДИВІДУАЛЬНА САМОСТІЙНА РОБОТА
НА ТЕМУ

«Вікові особливості систем кровообігу, дихання й опорно-рухового апарата в дітей»

ЗМІСТ

  1. Система кровообігу: загальний план будови й функції.

  2. Будова й функція серця.

  3. Кров і її значення для організму.

  4. Будова й функція органів дихання.

  5. Значення й будова опорно-рухового апарата.


ВВЕДЕННЯ

Будова і функції будь-якого органа нерозривно зв'язані. Не можна пізнати функції організму, його органів, тканин і клітин, не знаючи їхньої будови. Ось чому успіхи фізіології тісно пов'язані з досягненнями анатомії людини, гістології і цитології. Основні життєві закономірності властиві всьому світові тварин. Але в процесі еволюції форми виявлення цих закономірностей змінювались і ускладнювались .

Людина із її складною анатомічною будовою, фізіологічними і психічними особливостями являє собою вищий етап еволюції органічного світу. Характерним для будь-якого організму є певна організація його структур. У процесі еволюції багатоклітинних організмів відбулас я диференціація клітин: з'явились клітини різних розмірів, форми, будови і функцій. Із однаково диференційованих клітин утворюються тканини, характерною властивістю яких є структурне об'єднання, морфологічна і функціональна спільність і взаємодія клітин. Різні тканини спеціалізовані за функціями. Так, характерною властивістю м'язової тканини є скоротність; нервової тканини — передача збудження тощо.

В тілі людини багато органів, але кожний з них є частиною цілісного організму. Кілька органів, які разом виконують певну функцію, утворюють систему органів (травлення, дихання та ін.). Системи органів — це анатомічні і функціональні об'єднання кількох органів, які беруть участь у виконанні якого-небудь складного акту діяльності. Найбільше значення має нервова система, яка об'єднує і регулює діяльність всього організму та визначає його поведінку в зовнішньому середовищі. Нерідко дві або кілька систем органів називають апаратом. Наприклад, скелетна і м'язова системи становлять огюрно-руховий апарат. Проте треба завжди пам'ятати, що, маючи складну організацію, живий організм являє собою єдине ціле, в якому діяльність всіх його структур — клітин, тканин, органів і їхніх систем — узгоджена і підпорядкована цьому цілому.
СИСТЕМА КРОВООБІГУ: ЗАГАЛЬНИЙ ПЛАН БУДОВИ Й ФУНКЦІЇ

Судинна система людини складається з кровоносних і лімфатичних судин, серця, а також з органів крово- і лімфотворення (кісткового мозку, селезінки, лімфатичних і гемолімфатичних вузлів). В залежності від характеру рідини, яка циркулює по судинах, судинну систему поділяють на кровоносну або серцевосудинну і лімфатичну. Функції: За допомогою крові, яка циркулює по судинах, кровоносна система: 1) приносить до тканин і клітин організму необхідні їм поживні речовини і кисень; 2) відводить продукти життєдіяльності клітин і переносить їх до оргінів виділення; 3)забезпечують перенесення гормонів і інших БАР від місця їх синтезу до інших клітин і тканин; 4) вирівнюють температуру тіла, переносячи кров між більш нагрітими і охолодженими частинами тіла.

Центральним органом кровоносної системи є серце. Серце (cor) – порожнистий м'язовий орган, розміщений між правою і лівою плевральними порожнинами на сухожильному центрі діафрагми. Серце за формою нагадує неправильний конус, часом більш короткий і округлий, у інших - більш видовжене і гостре. В наповненому стані за величиною воно приблизно рівне кулаку досліджуваної людини. Причому у чоловіків вага і розміри більші, ніж у жінок і стінки товстіші. В середньому вага серця у чоловіків 300г, у жінок - 250г.

На поверхні серця розрізняють борозни: 1) вінцева - між передсердями і шлуночками; 2) передня і 3)задня поздовжні - між шлуночками. На верхівці вони утворюють вирізку серця.

Порожнина серця розділена на 4 камери: 1) праве передсердя (atrium dextrum); 2) ліве передсердя (atrium sinistrum); 3) лівий шлуночок (ventrieulus sinister); 4) правий шлуночок (ventrieulus dexter). Є ще дві додаткові камери - праве і ліве вушка.

Є 2 види серцевих клапанів:  півмісяцеві;  стулкові. Вони утворюються подвоєннями (дублікатурою) ендокарда. Стулкові клапани утворюються стулками, до них кріпляться сухожильні нитки, які з'єднують стулки із сосочковими м'язами. Сосочкові м'язи втримують стулки, не даючи їм вивертатись назовні. 2-стулковий (мітральний) клапан розташований між лівим передсердям і лівим шлуночком; 3-стулковий - в правій частині серця, між передсердям і шлуночком. Півмісяцеві клапани є напочатку легеневого стовбура і аорти. Вони збудовані з півмісяцевих заслінок (які ніби кишені виростають із стінок судин).

Серце своїми ритмічними скороченнями приводить в рух всю масу крові, яка є в судинах. У відповідності з напрямом руху крові серед судин розрізняють:  артерії (arteriae);  вени (venae);  капіляри (vasa capillaria). Назва артерія означає “повітроносні”, тому що на трупах вони пусті і перші дослідники вважали, що вони призначені для зберігання повітря. По артеріях кров тече від серця на периферію до органів і тканин. У венах - навпаки, кров рухається від органів і тканин до серця. Стінки артерій і вен складаються з 3 шарів: 1) внутрішня оболонка (tunika intima); 2) середня оболонка (tunika media); 3)зовнішня оболонка (tunika adventitia). Внутрішня оболонка судин складається їз сполунотканинної основи, субендотеліальних і ендотеліальних клітин.

Найближчі до серця судини (аорта з її крупними гілками, легеневий стовбур) виконують, в основному, функції проведення крові. Вони повинні протистояти тій масі крові, яка викидається в них при скороченні шлуночків і при цьому не розірватись. По мірі віддалення від серця і поступового поділу кров’яних судин в органах і тканинах їх діаметр і товщина стінки зменшується. Останнє розгалуження артерій називається артеріолами. Стінка артеріол має І шар м’язових клітин, завдяки якому вона може регулювати прилив крові до органів. Артеріоли продовжуються у прекапіляр, а він розгалужується на капіляри. Будова капілярів також пристосована до їх функцій. Капіляри - це найдрібніші судини, через стінки яких відбувається обмін газів, поживних речовин, продуктів обміну між кров’ю і тканинами людського організму. Діаметр капілярів 7-8 до 20-30 мкм, сумарний просвіт їх перевищує просвіт аорти в 600-800 разів. Капіляри переплітаючись утворюють капілярні сітки. Від капілярних сіток відходять посткапіляри, які переходять у венули. Венули – це тонкі початкові відрізки венозного русла, які збираються у вени. Капіляри, прекапіляри, артеріоли, посткапіляри і венули утворюють мікроциркуляторну систему крові або шляхи мікроциркуляції. В деяких місцях артеріальної і венозної системи є чудесна сітка (rete mirable). Вона утворюється сіткою капілярів, в яких приносні і виносні судини однотипні. Стінки артерії і вени мають власні артерії і вени, які забезпечують їх кровопостачання. Це так звані судини судин (vasa vasorum). Крім того, артерії і вени частково живляться безпосередньо з крові, яка по них протікає - в основному ендотелій цих судин. В стінках артерій і вен закладені численні нервові закінчення (рецептори і ефектори) зв’язані з ЦНС, завдяки чому рефлекторним шляхом здійснюється нервова регуляція кровообігу. Позаорганні і внутрішньоорганні судини, з’єднануючись між собою, утворюють анастомози і гілки, які з’єднанують між собою судини, називаються анастомозні гілки. Анастомози можуть з’єднанувати артерії і артерії або вени з венами, або артерії з венами. Це так звані артеріо-венозні анастомози, по яких кров з артерій безпосередньо переходить у вени. Такі анастомози є на пальцях руки, в капсулах нирок. Вони утворюють так званий апарат скороченого кровообігу. У випадку, якщо рух крові по основній кровоносній судині утруднений, кровообіг може відбуватись по колатеральних судинах. Це так званий колатеральний крообіг, боковий або окольний рух крові. Він має місце в фізіологічних умовах при тимчасових затруденнях кровообігу.

Кровоносна система людини є замкнута і утворює 2 кола кровообігу: велике та мале (легеневе). Деякі морфологи виділяють ще 3-те коло кровообігу - серцеве. Історія відкриття кіл кровообігу. Тривалий час була розповсюджена думка, що кров знаходиться лише у венах. В епоху відродження Мігель Сервет відкрив мале - легеневе коло кровообігу. Він прослідкував шлях крові від серця в легені і далі в серце. В 1628 р. Уільям Гаввей описав велике коло кровообігу. Він прийшов до висновку про існування замкненої системи кровообігу у людини І, нарешті, вчений Марчело Мальпігі, розглядаючи через мікроскоп легені жаби, побачив найдрібніші судини - капіляри. Велике коло кровообігу починається з лівого шлуночка, з якого артеріальна кров виштовхується у найбільшу артерію - аорту. Ця кров розноситься до всіх органів та тканин тіла. Через сітку капілярів з крові в тканини переходять поживні речовини і О2, а з тканин в кров - продукти обміну, в тому числі СО2. Тут кров з артеріальної переходить в венозну. До серця венозна кров повертається по двох великих венах - верхній і нижній порожнистих, які відкриваються у праве передсердя, де закінчується велике коло кровообігу. Мале коло кровообігу (легеневе) починається з правого шлуночка, з якого венозна кров поступає у легеневий стовбур. В легенях кров загачується киснем і по легеневих венах вже артеріальна кров надходить у ліве передсердя, де закінчується коло кровообігу.

Під серцевим колом кровообігу розуміють артерії і вени, які забезпечують кров’ю саму стінку серця. Серцеве коло кровообігу починається від цибулини аорти, 2 вінцевим артеріям, а закінчується вінцевою пазухою, яка відкривається у праве передсердя. У венозну пазуху впадають такі найбільші вени серця6 1) велика вена серця (v. cordis magna); 2) мала вена серця (v. cordis parva); 3) середня вена серця (v. cordis media); 4)задня вена лівого шлуночка.

БУДОВА І ФУНКЦІЇ СЕРЦЯ

Серце – це центральний орган кровообігу, розташований у грудній порожнині. Широка частина серця (основа) спрямована вгору й праворуч, вузька (верхівка) донизу й ліворуч. 2/3 серця розташовані в лівій частині грудної порожнини, 1/3 – у правій. Маса серця в середньому складає лише 5 % від маси тіла людини (коливається в межах 250–360 г.) Серце вкрите тонкою й щільною оболонкою, яка утворює замкнутий мішок – навколосерцеву сумку (перикард) Між серцем і навколосерцевою сумкою міститься рідина, яка зволожує серце й зменшує тертя об стінки перикарда при його скороченні. Звичайно в нормі в перикардіальній сумці міститься близько 30 мл ексудату.

Серце складається з двох частин – правої і лівої. Кожна частина має камери: передсердя і шлуночок. Права частина серця направляє венозну кров з правого шлуночка через легеневу артерію до легень, де вона збагачується киснем. Потім артеріальна кров насичена киснем надходить до лівої частини серця – лівого передсердя та лівого шлуночка, звідки вирушає до всіх тканин організму.

Передсердя й шлуночки поєднуються між собою отворами, на краях яких розташовані стулчасті клапани серця. Клапани відкриваються тільки в один бік шлуночків і тому пропускають кров в одному напрямку: із передсердь до шлуночків. Відкриватися в бік передсердя стулкам клапанів заважають сухожильні нитки, що відходять від країв клапанів і прикріплюються до м'язових виступів шлуночків. У лівій частині серця міститься двостулковий клапан, а у правій – тристулковий. У місці виходу зі шлуночків легеневого стовбура й аорти розташовані серпасті клапани у вигляді трьох кишеньок, що перешкоджають рухові крові назад.

Стінки камер відрізняються за товщиною. Товщина лівого шлуночка в 2,5–3 рази товще стінок правого. Стінки серця складаються з серцевий м'язових волокон : епікарду – зовнішнього сполучнотканинного, вкритого одношаровим епітелієм; міокарда - середнього, мязового; ендокарда – внутрішнього епітеліального.

Серцево-судинна система ембріона починає розвиватися в середині третього тижня внутрішньоутробного періоду. Свій початок серце бере з об'єднання двох зачатків, які утворюють серцеву трубку, в якій уже наявні характерні для серця тканини. Ендокард формується з мезенхіми, а міокард і епікард - із вісцеральних листків мезодерми.

регляд відеофільму). У серці людини джерелом автоматизму є особливі м’язові клітини. Вони розташовані у різних відділах серця. У здоровому серці людини головним центром зародження автоматичних імпульсів є м’язові клітини, розташовані в правому передсерді. Серце, що працює автоматично, створює слабкі біоелектричні сигнали, які йдуть по всьому тілу. В 1903 році голландський фізіолог Ейнтховен створив спеціальний пристрій для запису електричних сигналів у серці – електрокардіограф. Якщо зафіксувати ці сигнали від шкіри рук і ніг, а також від поверхні грудної клітки, то вийде електрокардіограма. Електрокардіограма відображає стан серцевого м’яза й служить важливим показником його діяльності.

Серце, забезпечує кров'ю весь організм людини, теж потребує постійного надходження кисню та поживних речовин. Обмін речовин у міокарді відбувається в 10-20 разів інтенсивніше, ніж у будь-якому іншому органі людини. На живлення серця витрачається 20% енергетичних ресурсів. Кровопостачання серця здійснюється коронарними, або вінцевими, артеріями. За добу по коронарних артеріях протікає в середньому 350 л крові.


КРОВ І ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ОРГАНІЗМУ

Кров насичує людський організм киснем, корисними речовинами, регулює температуру тіла.

Усі складові крові мають власні функції. Плазма переміщує по організму життєво важливі елементи та клітини крові. Еритроцити діляться з тканиною киснем та забирають вуглекислий газ. Лейкоцити досліджують все що зустрічають на своєму шляху, в пошуках чужорідних тіл. Тромбоцити перевіряють стінки судин на цілісність.

Внутрішня поверхня судини вистелена щільним шаром ендотелію. Так називаються унікальні клітини, які не помічає система згортання. Якщо ендотелій на місці, значить загрози немає.

Ендотелій може порватись навіть при найменшому пошкодженні судини, оголюючи ті тканини організму, з якими кров зазвичай не контактує. Будь-яку чужорідну тканину кров визначає за наявність тканинного фактора. В нашому організмі тканинного фактора немає лише у клітин ендотелію.

Зіштовхнувшись з тканинним фактором, тромбоцити одразу реагують, щоб закрити прорив. За лічені секунди вони зчіплюються з тканинами судини та одне з одним, утворюючи решітку. В той самий час тромбоцити надсилають сигнал про допомогу речовинам, які плавають в плазмі. Вони формують білок фібрин, який випадає в осад прямо на решітку із тромбоцитів.

Фібрин робить решітку непроникною для крові, утворюється корок. Все це відбувається з величезною швидкістю протягом лічених хвилин.

Також кров реагує на зовнішню температуру. Її задача – зберегти тепло в організмі. Тому навіть при маленькому зниженні температури відбувається незначний спазм судин, кров відходить від шкіряного покрову, намагаючись зігріти важливіші органи. Якщо зовнішня температура занадто висока – кров запускає зворотний механізм. Внутрішні органи охолоджуються, кров приливає до шкіри, та виділяється піт.
БУДОВА Й ФУНКЦІЯ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

Дихання людини забезпечує дихальна система (systema respiratorium), що складається з повітроносних верхніх (носова порожнина, носоглотка, ротоглотка) і нижніх (гортань, трахея і бронхи) шляхів та легень.

Носова порожнина (cavitas nasi) – початковий відділ дихальної системи, пристосований до зігрівання, очищення і знешкодження повітря, яке має надійти в легені. Носова порожнина ділиться хрящовою перегородкою на дві половини – праву і ліву.

У кожній половині є три носові ходи – верхній, середній і нижній. У носові ходи відкриваються приносові пазухи і слізний мішок: у верхній носовий хід – клиноподібна пазуха, у середній – верхньощелепна (гайморова) і лобова, у нижній – слізний мішок через носослізні канали. Завдяки такій будові значно збільшується поверхня взаємодії з повітрям, яке надходить у порожнину. Стінки порожнини носа вистилаються слизовою оболонкою з миготливим епітелієм і густою сіткою кровоносних капілярів і судин. Якщо в порожнині носа не проходить повітря, то в слизовій оболонці виникає недостатність кровопостачання. Це призводить до проникнення в оболонку інфекції, яка поширюється в приносові пазухи, середнє вухо. Тому слід якомога раніше привчати дітей дихати через ніс.

Гортань (Іагіпх) – відділ дихальної системи у вигляді неправильної лійки. Стінки гортані утворені трьома оболонками: сполучнотканинною зовнішньою, м'язовою середньою і слизовою внутрішньою з підслизовим прошарком. Каркас гортані побудований з хрящів, які з'єднані рухомо зв'язками. До них належать непарні (перснеподібний, щитоподібний, надгортанний) і парні (черпакуваті, ріжкуваті та клиноподібні). Особливе значення серед цих хрящів має надгортанник, який прикриває вхід до гортані під час проходження їжі через глотку. Гортань є основним інструментом звукоутворення, оскільки має голосовий апарат. Голосовий апарат – утвір гортані, який забезпечує утворення голосу, звукової мови.

Утворений голосовими зв'язками, які натягнуті поперек гортані. Між ними є голосово щілина, яка може звужуватися або розширюватися; при мовчанні вона має вигляд рівнобедреного трикутника. Голос утворюється при видиханні повітря. Висота голосу залежить від довжини голосових зв'язок (у жінок голосові зв'язки коротші, тому жіночий голос вищий). В утворенні мови беруть участь язик, губи, нижня щелепа. Члено-

Будова гортані. Роздільна мова людини пов'язана з розвитком вищої нервової діяльності. У корі головного мозку є спеціальні центри мови, які узгоджують роботу м'язів усього мовного апарату і пов'язані з процесами свідомості та мислення.

Трахея (trachea) – відділ нижніх повітроносних шляхів у вигляді трубки, яка розташована попереду стравоходу і має довжину 8-15 см. У стінці є 16-20 хрящових напівкілець, з'єднаних зв'язками і відкритих стороною, що прилягає до стравоходу. Ця задня стінка утворена сполучною тканиною, у якій є непосмуговані м'язові волокна. Така будова трахеї сприяє вільному проходженню їжі по стравоходу, активному руху трахеї при диханні, кашлі. Внутрішню поверхню вистилає слизова оболонка з війчастого епітелію і лімфоїдної тканини.

Бронхи – нижні дихальні шляхи у вигляді трубок, які дихотомічно розгалужуються й утворюють бронхіальне дерево. Каркас стінок складають хрящові півкільця і пластинки. Стінки складаються з трьох оболонок: сполучної, м'язової і слизової. Правий і лівий головні бронхи, які відгалужуються від трахеї, входять у ворота легень і розподіляються на часткові бронхи. Вони, у свою чергу, дають сегментарні бронхи, які розгалужуються дихотомічно до часточкових бронхів 18-го порядку. Найтонші бронхи називають бронхіолами і вони закінчуються альвеолярними мішечками, стінки яких утворені альвеолами. Уся система розгалуження бронхів до кінцевих бронхіол називається бронхіальним деревом.

Легені (pneumon, pulmones) – органи дихання, які розташовані в грудній порожнині. Це парні органи: права легеня – складається з 3 часток, ліва – з 2. Ззовні є легенева плевра із 2 листків: внутрішній листок зрощений з легенями, а зовнішній – зі стінками грудної порожнини. Між листками знаходиться порожнина плеври з серозною рідиною (полегшує ковзання листків плеври під час дихальних рухів) і негативним тиском (на 6-9 мм рт ст нижчий від атмосферного).

Потрапляння в цю порожнину повітря при пошкодженнях грудної клітки зумовлює стискання легені і розвиток пневмотораксу. На внутрішній поверхні легень розміщені ворота легенів, через які входять головні бронхи, легенева артерія і нерви, а виходять дві легеневі вени і лімфатичні судини. Легені у людини, як і у всіх ссавців, мають альвеолярну будову. Основною структурно-функціональною одиницею легень є ацинус, до якого належать дві дихальні бронхіоли, що відходять від однієї кінцевої бронхіоли, їхні альвеолярні ходи та альвеолярні мішечки з альвеолами. Альвеоли – це легеневі пухирці, які є випинаннями альвеолярних мішечків. Стінки альвеол складаються з одношарового плоского епітелію і тонкого шару еластичних волокон та вкриті сіткою кровоносних капілярів. Епітелій складається з дихальних і великих секреторних епітеліоцитів. Внутрішня поверхня альвеол вистилається плівкою особливої речовини – сурфактанту. Це комплекс поверхнево активних речовин переважно ліпопротеїдної природи, який утворюється секреторними епітеліоцитами, і полегшує дифузію газів і перешкоджає їх злипанню. Загальна поверхня всіх альвеол перевищує 100 м2, тобто в 50 разів більша за поверхню шкіри, що забезпечує дуже швидкий газообмін у легенях.
ЗНАЧЕННЯ Й БУДОВА ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТА

Опорно-руховий апарат складається зі скелета та м'язів. Скелет - це пасивна частина, а м'язи - активна. Кістки скелета є важелями, які приводяться в рух м'язами. Внаслідок цього частини тіла змінюють своє положення стосовно одна одної, переміщають тіло в просторі й виконують опорну функцію.

Людина народжується, розвивається й існує в умовах земного тяжін­ня - гравітації, і кожний рух пов'язаний з подоланням сил тяжіння, тому опорно-руховий апарат виконує ще й антигравітаційну функцію.

Обидві частини опорно-рухового апарату і розвиваються з одного й того самого зародкового листка - мезодерми, і тісно пов'язані між со­бою анатомічно й функціонально.

Опорно-руховий апарат має наступні функції: 

Опорна: Скелет формує кістковий каркас тіла, слугує місцем при­кріплення м'язів. Скелетні м'язи фіксують тіло в певному положенні.

 Рухова: Здійснюється за допомогою з'єднаних суглобами кісток і скорочення прикріплених до них м'язів.

Захисна: Знаходить свій вияв в утворенні кістками порожнин, у яких розташовані життєво важливі органи. Так, грудна клітка захи­щає від механічних впливів серце та легені; нижній відділ хребта, кістки таза й м'язи живота захищають внутрішні органи черевної порожнини - шлунок, кишечник, нирки; головний мозок захищений кістками черепа, а спинний мозок-хребта.     

Метаболічна функція: бере участь в обміні мінеральних речовин.

Кровотворна: Кожний рух здійснюється за допомогою кількох м'язів різнонаправленої дії. Крім того, скелетні м'язи є своєрідними органами чуття, тому що в м'язових волокнах і сухожиллях наявні нервові закінчення - рецептори, які посилають імпульси в центральну нервову систему.

 
Прямоходіння й трудова діяльність істотно вплинули на будову ске­лета людини. Вертикальне положення тіла, що спирається тільки на ниж­ні кінцівки, звільнило руки від необхідності спиратися на землю під час ходьби. Рука стала органом праці, пальці руки рухливі. Великий палець протиставлений іншим пальцям. Така будова руки дає можливість людині здійснювати й розмашисті рухи, й дрібні маніпуляції.

Масивні кістки нижніх кінцівок людини набагато товщі й міцніші, аніж кістки рук, тому що ноги несуть на собі всю вагу тіла. Склепінчаста стопа людини при ходьбі, бігові, стрибках пружинить, пом'якшуючи по­штовхи. 

У зв'язку з вертикальним положенням тіла людини пояс її нижніх Кінцівок дуже широкий і має вигляд чаші, на відміну від ссавців, таз яких значно вужчий. У такому положенні таз підтримує внутрішні органи черевної порожнини.    

Хребет утворює чотири плавних вигини, які пружинять і пом'якшують поштовхи під час швидких різких рухів, що зазнає тіло. У ссавців, які спираються на чотири кінцівки, хребет таких вигинів не має.

Грудна клітка людини стиснута в спинно-черевному напрямку, а ні з боків, як у решти ссавців.

У зв'язку з прямоходінням об'єм мозкового відділу черепа людині переважає об'єм лицьового. У тварин, навпаки, лицьовий відділ черепа розвинений значно більше, ніж мозковий, тому що головний мозок у них відносно невеликий, а щелепи добре розвинені, оскільки є органами здобування їжі й захисту.

 Рухова активність призводить до посилення функцій опорно-рухового апарату, активізації обміну речовин, підвищення стійкості організму до хвороб. Значення рухової активності в життєдіяльності людей має важливі роль. Наприклад, розвиток дрібної моторики рук у дитини сприяє функції зональному розвитку структур мозку.

Лише фізично активна людина є здоровою. Малорухливий спосіб життя (гіподинамія) може сприяти розвитку низки захворювань, порушений роботи опорно-рухового апарату, серцево-судинної системи, кровообігу, дихання, травлення.

Анатомо-фізіологічні відмінності організмів жінок і чоловіків 

Будова чоловічого і жіночого організмів має багато спільного і в той  же час значно відрізняється. Ця відмінність спостерігається ще в ранньому дитинстві, але найвиразніше проявляється при досягненні статевої зрілості.

Жінки зазвичай мають менший зріст і масу тіла, більш розвинений
підшкірно-жировий шар живота і стегон. Тіло дорослої жінки ширше в області тазу, чоловіка - в плечах. Кістки тазу у жінки тонші і з'єднані більш рухливо.         

У жінок переважає грудний тип дихання, грудна клітка коротша, у чоловіків - черевний тип дихання (діафрагмальний), відповідно грудна клітка більша, ніж у жінок.

Загалом анатомо-фізіологічні відмінності організмів жінок і чоловіків і пов'язані з їх різними функціями в процесі репродукції.

 


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ

  1. http://www.medcollege.te.ua/sayt1/Lecturs/Rist%20ta%20rozvutok/osobluvosti_organiv_duhania_u_vikovomy_aspecti.htm

  2. https://pidruchniki.com/86121/meditsina/anatomo-fiziologichni_osoblivosti_organiv_sistem_ditey_riznogo_viku

  3. https://www.bsmu.edu.ua/blog/4089-anatomo-fiziologichni-osoblivosti-sistem-organiv-u-ditey-scho-naybilsh-chasto-pidlyagayut-zloyakisnim-urazhennyam/

  4. https://studfile.net/preview/6897479/page:2/

  5. https://pidruchniki.com/77413/prirodoznavstvo/budova_funktsiyi_organiv_dihannya

  6. https://donor.ua/pages/2313\

  7. http://poippo.pl.ua/files/pidrozdily/KPM/Zoloty_fond_urokiv_Poltavshini/hlushko_konspekt.pdf

скачати

© Усі права захищені
написати до нас