1   2   3   4   5
Ім'я файлу: курсова.docx
Розширення: docx
Розмір: 262кб.
Дата: 17.12.2020
скачати
Пов'язані файли:
Спортивна розвага з батьками.docx
Structural linguistics.docx
Коків М.Г. ПОДОз-42, есе.docx

Державний вищий навчальний заклад

«Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

Кафедра фахових методик і технологій початкової освіти


КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Використання пізнавальних завдань під час формування природничих знань молодших школярів».
Студентки 4 курсу, групи ПОДОз-42

напряму підготовки (спеціальності)

«Початкова освіта»

Коків Марії Григорівни
Керівник:

доктор педагогічних наук, доцент

Струк Анна Василівна




м. Івано- Франківськ- 2020рік

ЗМІСТ


ВСТУП ……………………………………………………………………… с.3







ОСНОВНА ЧАСТИНА……………………………………………………… с.5






















Розділ І. Розвиток пізнавальної активності – актуальна проблема педагогічної теорії і практики…………………………………………..…………………….с.5




1.1 Сутність та види пізнавальних інтересів та їх роль у навчально-виховному процесі початкової школи……………………………………………………. с.5 1.2 Засоби розвитку пізнавального інтересу в учнів початкової школи на уроках природознавства…. ………...………………………………………….с.13 1.3. Сучасний урок природознавства з погляду забезпечення пізнавальних інтересів…………………………………………………………………………с.22







Розділ ІІ. Дослідно-експериментальна робота з розвитку пізнавального інтересу молодших школярів на уроках предмета «Природознавство» у 3-4 класах ………………………………………………...........................................с.35
2.1. Аналіз програми і підручника предмета«Природознавство» (3-4 клас)с.35 







2.2. Використання засобів розвитку пізнавального інтересу на уроках предмета «Природознавство» в 3- 4 класах………………………………….с.38






ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….с.60







ЛІТЕРАТУРА………………………………………………………………….с.63







ДОДАТКИ……………………………………………………………………..с.65









ВСТУП

До найважливіших наукових і практичних проблем вчительської праці належить широке коло питань розвитку пізнавальної активності й самостійності школярів у процесі навчання. «У центрі дидактики, психології навчання і предметних методик перебуває проблема виховання пізнавальної активності й самостійності учнів, вінцем якої є формування здатності самостійно виробляти діалектико-матеріалістичний світогляд, з одного боку, і прагнення до активної, творчої діяльності в усіх видах розумової та фізичної праці – з другого. Саме у світлі цієї проблеми виникають нові аспекти розробки методів навчання та організаційних форм їх побудови» [16, c.34]. Дослідженнями М.О. Данилова,[12] І.Я. Лернера,[16] М.І Мамутова[17] та інших вчених встановлено, що пізнавальна активність школярів є найважливішою умовою успішності їх навчання і розвитку.

Психолого-педагогічні дослідження, проведені останнім часом, свідчать про значні позитивні зміни, що відбулися в загальному розвитку молодших школярів під впливом розвиваючого навчання. Це закономірний наслідок не тільки змін у змісті навчання, а й постійної орієнтації вчителів на організацію активної діяльності самого учня.

Активний характер навчання є надійною основою розвитку пізнавальної активності молодших школярів. У дітей 7-9 років навчальна діяльність тільки починає формуватися. Тому важливу роль в оволодінні способами пізнавальної діяльності відіграють дії за зразком і аналогією. Водночас спеціальні дослідження і передовий педагогічний досвід показують, що за певних умов навчання вже першокласники спроможні успішно виконувати завдання, які вимагають пошуку, розмірковування, самостійних розумових зусиль. Однак, як свідчить аналіз педагогічної теорії і практики у сучасній початковій школі, ідеї розвитку пізнавальної активності ще не знайшли належної дидактичної і методичної реалізації, хоч у дошкільній психолого-педагогічній літературі наводяться численні дані про готовність дітей 5-6 річного віку до пошукової діяльності. Водночас значно зросло значення початкової освіти як підготовчої ланки до наступного навчання школярів. Це, з одного боку, ще більше підносить важливість проблеми глибини і міцності таких знань, умінь і навичок, які формуються у початкових класах і є основою дальших успіхів дитини в навчанні, а з другого – вимагає від класоводів оптимального впливу на формування особистості учня, який у 6-10 річному віці є найбільш сприйнятливим до виховання. «Увага до навичок пошукової роботи в початкових класах, – пише І.Я. Лернер, – полегшила б процес розвитку учнів, дала б змогу досягти вихідних рубежів значно раніше, забезпечила б прискорення процесу нарощування нових пластів і елементів розвитку на те, чого вже досягнуто. Інакше доводиться приділяти багато часу створенню умов для розвитку пізнавальної активності (формувати навички пошукової роботи), а не самому її розвитку[16,c.44]. Отже, дослідження проблеми розвитку пізнавальної активності молодших школярів – важливий резерв інтенсифікації їх навчальної діяльності, необхідна умова наступності навчання і розвитку учнів.

Мета курсової роботи – визначення дидактичних умов і способів розвитку пізнавальної активності школярів.

Навчальний предмет «Природознавство», у якому інтегруються суспільствознавчі та природничі знання, володіє великими можливостями для розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів. Це зумовлено тим, що його вивчення ґрунтується на безпосередніх дитячих спостереженнях за навколишніми явищами та об’єктами природи, елементарних дослідженнях, які проводять учні.

З метою активізації пізнавальної діяльності, я на кожному уроці застосовую елементи інтерактивних технологій, творчі проблемні завдання, що забезпечують розвиток тих здібностей і якостей, які перебувають у стадії формування.


Розділ І. Розвиток пізнавальної активності – актуальна проблема педагогічної теорії і практики

1.1. Сутність та види пізнавальних інтересів та їх роль у навчально-виховному процесі початкової школи

 Пильна увага до проблеми пізнавальної активності школярів у процесі навчання характерна для всіх періодів розвитку школи. Зокрема, ще К.Д. Ушинський висловив думку, яка і нині є найважливішою для теорії і практики навчання: «Слід постійно пам’ятати, що треба передавати учневі не тільки ті чи інші знання, але й розвивати в ньому бажання і здатність самостійно, без вчителя, засвоювати нові знання»[23, c.500].

Один з перших дослідників розвитку пізнавальної активності, відомий дидакт М.О. Данилов зазначав, що її суть виявляється в потребі й умінні учнів самостійно мислити, у , у здатності орієнтуватися в новій ситуації, самому бачити питання, задачу і знайти підхід до їх розв’язання. Пізнавальна самостійність виявляється, наприклад, в умінні самостійно аналізувати складні навчальні задачі і виконувати їх без сторонньої допомоги і характеризується певною критичністю розуму школяра, здатністю висловлювати свою думку незалежно від суджень інших. На думку Г.О. Люблінської, самостійність у навчальній роботі молодших учнів насамперед є здатністю школяра не тільки розуміти матеріал, а й застосовувати його в нових видах самостійних завдань.

Всебічного розгляду питання самостійної діяльності школярів здобули в працях П.І. Підкасистого. У результаті тривалого теоретико-експериментального дослідження вчений обгрунтував модель самостійної діяльності учня, розкрив у зв’язку з цим такі вихідні поняття, як дидактична задача, пізнавальна задача, визначив специфічні особливості формування самостійних дій, розробив класифікацію самостійних робіт.

Активність і самостійність школяра в навчальній роботі – поняття взаємопов’язані, але не тотожні. О.В. Скрипченко зауважив з цього приводу: «Активність може і не включати самостійності. Можна навести чимало прикладів, коли учень, виявляючи активність у роботі, не виявляє самостійності, наприклад, несвідоме читання, механічне списування, копіювання виробу на уроках ручної праці тощо.

У навчальній роботі самостійність виявляється в активності, спрямованій на набування, вдосконалення знань, оволодіння прийомами роботи. Останнє пов’язане з формуванням пізнавальних інтересів та інших мотивів, які стимулюють і зміцнюють вольові зусилля для виконування тих чи інших завдань»[11,c.26].
Отже, пізнавальна активність і самостійність є якісними характеристиками пізнавальної діяльності, вони взаємозумовлені, взаємопов’язані, але не тотожні. «Активність…- означає свідоме, вольове, цілеспрямоване виконання розумової чи фізичної роботи, необхідної для оволодіння знаннями, вміннями, навичками, включаючи користування ними у подальшій навчальній роботі і практичній діяльності»[17,c.67]. Вона виявляється в характері сприймання, реакції на нові знання, кількості пізнавальних питань тощо. Пізнавальна активність супроводжує будь-яку самостійну дію, це, по суті, готовність (здатність і прагнення) до енергійного, ініціативного оволодіння знаннями, докладання вольових зусиль. Пізнавальна самостійність завжди спрямована на засвоєння нових знань, передбачає готовність учня до пошукової роботи, а пізнавальна активність має місце і під час засвоєння знань, і під час їх відтворення, закріплення. Пізнавальна самостійність співвідноситься з творчими здібностями як родове і видове поняття, але формування обох цих якостей можливе лише в процесі активної інтелектуальної діяльності. Пізнавальна активність і пізнавальна самостійність взаємно посилюють одна одну: в умовах мислительної активності виявляється самостійність учня, яка є необхідним внутрішнім стимулом розвитку мислення. Але хоч ці сторони навчальної діяльності тісно пов’язані, кожна з них через специфічність виявів і формування є окремим предметом дослідження.


Інтерес є могутнім засобом успішного навчання й виховання, необхідною умовою досягнення позитивних результатів.

Розглянемо, як у психолого-педагогічній літературі розкривається природа інтересу, тобто його сутність, структура, взаємозв’язки з окремими компонентами навчального процесу.

Інтерес — це вибіркове емоційно-пізнавальне ставлення особистості до предметів, явищ, подій навколишньої дійсності. Тут вступають в єдності об’єкт інтересу, що має захоплюючі, привабливі сторони, і суб’єкт, для якого ці сторони життєво важливі.

Іншими словами, уміння щось побачити, здивуватися, захопитися, захотіти негайно зрозуміти, що, чому і як відбувається, знайти в собі сили, щоб відшукати відповіді на ці запитання, не відступити перед труднощами, а отримавши відповідь, знову прагнути вперед, у незвідане — все це , разом узяте, і є інтерес. Інтерес емоційний, він дарує радість творчості, радість пізнання, він міцно пов’язаний з гостротою сприймання навколишнього світу, увагою, пам’яттю, мисленням і волею. Інтерес ґрунтується на орієнтувально-дослідницькому рефлексі. І.П. Павлов вдало назвав його рефлексом «Що таке?».

Пізнавальний інтерес — вид мотивів, форма прояву пізнавальних потреб, що виявляється в прагненні до пізнання об’єкта чи явища, оволодіння певним видом діяльності; має вибірковий характер; є найважливішим стимулом до навчання .

Динамічність, поступальний рух, перехід від явища до сутності, встановлення глибоких зв’язків, оволодіння закономірностями є характерними ознаками пізнавального інтересу.

Вивчаючи пізнавальні інтереси молодших школярів, учені переконалися, що дитячі захоплення дуже різні. Зокрема, у дослідженнях Н.М. Бібік[5] , Л.К. Нарочної [18]встановлено, що діти виявляють великий інтерес до предметів і явищ природи. Це видно із численних запитань, з якими вони звертаються до дорослих і вчителів. Так, виходячи із своїх знань про утворення різних предметів і пов’язуючи їх з явищами природи, учні запитують: «З чого Сонце зроблено? Хто зробив Сонце?» Дітей цікавить величина і склад нашої планети: «Чи велика Земля? Хто її зробив? З чого складається Земля?» Багато запитань пов’язано з бажанням розширити свої знання про воду: «Чому вода буває тепла і холодна? З чого вона? Звідки береться вода в річках?» Великий інтерес учні початкових класів виявляють до живих істот. Їх приваблює можливість набувати знання в процесі пізнавальної діяльності.

Характеризуючи особливості пізнавального інтересу, Г.І. Щукіна[24] визначає такі його істотні ознаки:

  • інтелектуальну спрямованість пошуку нового в об’єкті, прагнення ознайомитися з предметом ближче, пізнати його глибоко і всебічно;

  • усвідомлене ставлення людини до предмета свого інтересу і до завдання, що стоїть перед нею в пізнанні цього предмета;

  • емоційну забарвленість: інтерес завжди пов’язаний з бажанням щось дізнатися, радістю пошуку, гіркотою невдачі і торжеством відкриттів;

  • вияв у вольовій дії: інтерес спрямовує зусилля людини на відкриття нових сторін і ознак предмета.

У цій характеристиці привертає увагу емоційна забарвленість і дієвість інтересу, який стає значущим мотивом поведінки школярів.

Інтереси молодших школярів відзначаються такими характерними особливостями:

  • наслідувальністю (випадковістю виникнення);

  • непостійністю, короткочасністю легкою і безпричинною зміною;

  • поверховістю (цікаві лише зовнішні факти, зокрема яскраві, незвичайні, заглиблюватися в суть — непривабливо);

  • близькістю власному життєвому досвіду;

  • розкиданістю (учень цікавиться багатьма зовсім різними галузями знань, без усякого їх зв’язку; діти ставлять безліч запитань, далеко виходячи за межі навчального матеріалу);

  • спрямованістю на найближчий результат (Розв’язав задачу чи ні? Скільки помилок зробив? Яку оцінку поставив учитель?)[19] .

Протягом першого року навчання діти починають дедалі більше цікавитися окремими предметами, явищами природи і подіями з життя людей. У школярів виникає безліч запитань, пов’язаних із змістом навчальних предметів і з різними подіями суспільного життя. Політ у космос, операція на серці, вибух у шахті — усе викликає в дітей жвавий інтерес.

На основі інтересу до навчальної діяльності в дітей формуються спеціально пізнавальні інтереси, тобто потяг до пізнання нового в межах певного навчального предмета.

Дослідження Н.М. Бібік[5] , О.В.Бугрій[9] , Щукіної [24,25] та інших авторів показали, що пізнавальні інтереси у школярів виникають і закріплюються залежно від кількох умов. Зокрема:

  1. Правильне співвідношення нового і вже відомого є істотною умовою виникнення пізнавального інтересу у дітей. Це означає, що школярі повинні мати якісь знання про явища природи, що спричинить глибший інтерес до предмета. Вчитель повинен уміти в старому, відомому показати новий зміст: ознаки, властивості, відношення з іншими об’єктами. Наприклад, інтерес до кита в дітей помітно зростає, коли вони дізнаються, що тварина важить в середньому 112 тонн; щоб його зрівноважити, треба на другу шальку терезів поставити 36 слонів. Серце кита важить 600-700 кілограмів, мозок — 2,5 кілограма, а язик — 3 тонни.

  2. Можливість використати свою ініціативу, свою активність для творчого перетворення предмета підвищує інтерес учня до роботи.

  3. Інтерес виникає і підтримується досягнутим успіхом діяльності.

  4. Величезне значення для підвищення інтересу має відкриття для дітей практичного використання виучуваного матеріалу, його застосування в житті людей. Наприклад, діти з більшим інтересом починають вивчати трави, коли дізнаються про їх лікувальні властивості; кругообіг води в природі привертає увагу дітей і породжує багато запитань про посуху, зливи, грози і град тощо.

  5. Інтерес дітей до навчального предмета зростає тоді, коли вони бачать, що вчитель — це людина, захоплена своєю роботою і володіє майстерністю передавання знань дітям, вміє цікаво, повно, яскраво викладати навчальний матеріал.

  6. Формуванню навчальних і пізнавальних інтересів значною мірою сприяє позакласна і позашкільна робота.

З другої половини першого року навчання дитини в школі в її життя входить художня книжка. Дитина не тільки слухає, як її читають дорослі, вона починає читати сама. І як тільки подолано труднощі в оволодінні технікою читання, діти починають дедалі більше захоплюватися новим для них видом діяльності. Читання розкриває перед дітьми безліч нових галузей життя природи і людей у їх сьогоднішньому, минулому і майбутньому. У дітей виникає живий інтерес до книжки. Вже в початковій школі величезна роль у розвитку пізнавальних і навчальних інтересів належить науково-пізнавальним книгам, читаючи які діти дізнаються багато нового про людей минулого і сучасності, про тваринний і рослинний світ, техніку і т. ін.

Спірним є питання про те, як позначаються на пізнавальних інтересах маленького школяра, що формуються, зусилля, спричинені потребою розв’язати складні завдання. Деякі дослідники, зокрема П.І. Размислов, вважають, що молодших школярів цікавить легка справа, яка не потребує напруження. Складний зміст не викликає позитивного ставлення і бажання пізнати його глибше й повніше. Ці результати потребують уточнення. Вони розбігаються з даними, одержаними іншими дослідниками. Наприклад, М.Ф. Морозова зазначає, що школярів не задовольняють уроки, побудовані на основі легких завдань. Навіть учні 1-2 класів (75-85 %) віддають явну перевагу складним (посильним) завданням. Легкі завдання, що не потребують розумового зусилля, породжують нудьгу і не приваблюють уваги. Спочатку інтерес учнів спрямовується на пізнання нових для них фактів, явищ. Потім дедалі більший інтерес виявляють школярі до тих різноманітних ознак явищ і, зокрема, їх взаємозалежностей та зв’язку, які учні розкривають, засвоюючи навчальний матеріал. Такий інтерес розвивається особливо тоді, коли вчитель залучає учнів до здійснення маленьких відкриттів.

Яскраво виявлена потреба молодших школярів в активній розумовій діяльності мобілізує їхній пізнавальний інтерес. Якщо зміст і організація повсякденної навчальної роботи школяра задовольняє цю потребу, інтерес до навчальної роботи підсилюється і зростає. Запорукою ефективності навчальної діяльності й процесу учіння молодших школярів є результативність пізнавальної діяльності, від якої залежить цілеспрямованість розумової активності, розвиток інтелектуальної рефлексії та природжених задатків учнів тощо. Л.В. Артемова справедливо зазначає: «Щоб навчання було легким і бажаним, важливо пропонувати такий зміст знань, який дитина на даному етапі розвитку своєї психіки може сприйняти найбільш оптимально – зацікавлено, з найменшими труднощами»[1] . Тобто важливим є вплив пізнавального інтересу на результативність навчання в початкових класах.

У психологічній і педагогічній літературі висвітлені результати спеціальних досліджень, в яких розкривається роль інтересу в навчально-виховному процесі (Н.М. Бібік[5] , О.Я.Савченко[21], О.В. Скрипченко[11] та інші). Всі автори надають винятково важливого значення інтересу до пізнання в процесі шкільного навчання. Аналіз цих досліджень свідчить про необхідність перегляду, уточнення та розширення наукових уявлень про визначальні фактори навчальної успішності учнів початкових класів. Виховання активного ставлення до знань, науки, взагалі, й до навчальної діяльності, зокрема, неможливе без розвитку допитливості, потягу до знань, інтересу до пізнання. Суворі, категоричні вимоги, покарання, адміністративні заходи безсилі, якщо в дитини не має потреби навчатися, якщо пізнавальна діяльність для неї позбавлена життєвого змісту.

Оскільки інтерес зумовлює загальну тенденцію звертати увагу на певні об’єкти і явища навколишнього світу з метою їх пізнання або на виконання певного виду діяльності, то він впливає на всі без винятку психічні процеси, спрямовуючи їх у потрібне русло. Йдеться, насамперед, про увагу до об’єкта інтересу, яка з фізіологічного погляду пояснюється виникненням у корі великих півкуль головного мозку осередку оптимального збудження. Відомо, що в стані зацікавленості дитина все засвоює швидко. Розумова діяльність під впливом інтересу стає дедалі зосередженішою, з’являються роздуми, що спонукають певні дії.

Аналізуючи зміст пізнавальних інтересів та їх роль у навчально-виховному процесі, можна зробити такі висновки:

1. Ефективність навчання учнів значною мірою залежить від його мотивів. У системі мотивів учіння важливе місце посідають навчальні, зокрема пізнавальні, інтереси дітей. Від їх наявності залежить дієвість й інших мотивів учіння, які називають «соціальними мотивами» (почуття обов’язку, усвідомлення необхідності та життєвої важливості освіти тощо) Проте не завжди навчання спонукається інтересом учнів до нього як до діяльності, що негативно відбивається на якості засвоєння дітьми знань, умінь і навичок. Щоб запобігти цьому, треба спеціально вивчати навчальні пізнавальні інтереси учнів, фактори, що обумовлюють їх, та шляхи формування інтересу в процесі навчання.

2. Дослідження показали, що зміни у структурі та функції пізнавальних інтересів спричиняють перебудову всієї структури навчальних інтересів. Пізнавальні інтереси, на які насамперед впливає навчання, проходять складний шлях розвитку. Так, у 1-2 класах інтерес учнів до навчальних занять має переважно безпосередній характер. Він виявляється в зацікавленості учнів змістом навчальної діяльності, новизною об’єктів пізнання, можливістю спілкування з ровесниками. Навчальна діяльність приваблює дитину передусім як процес, що дає їй можливість виявити свою активність. У процесі виконання різних навчальних завдань інтерес до практичних занять на уроці поступово переходить у складні форми інтересу до розумової роботи, необхідної для їх виконання, і до самого змісту пізнавальної діяльності. В яскравій формі цей інтерес починає виявлятися в учнів 3-4 класів.

3. Дослідження показали, що формування пізнавального інтересу є і результатом, і необхідною умовою шкільного навчання. Не випадково інтерес образно порівнюють з каталізатором, який полегшує і прискорює розумові реакції, з ферментом, що дає змогу учням асимілювати основи наук. Інтереси змінюють психічний світ дитини. Інтерес до справи і пов’язаний з ним бадьорий і хороший настрій учня підвищує продуктивність його пізнавальної діяльності, рівень логічного мислення, полегшує розв’язання більш складних, ніж звичайно, навчальних завдань. І навпаки, відсутність інтересу, безперспективність знижує успішність роботи.

  1   2   3   4   5

скачати

© Усі права захищені
написати до нас