Історичне дослідження ’’ ЖИТТЯ В ПЕРІОД ВІЙНИ З НАЦИСЬКОЮ НІМЕЧЧИНОЮ’’ Експедиція’’З ПОПЕЛУ ЗАБУТТЯ’’

Виконавець: учень Овод Едуард

9-Б клас ХЗОШ І-ІІІ ст. №157

Вчитель: Попова Наталія Юріївна

2020-2021 роки

м. Харків

Присвячується

75 річниці перемоги

у

Великій

Вітчизняній

війні

І живуть у пам’яті народу

Його вірні дочки і сини,

Ті, що не вернулися з походів

Грізної, великої війни.

Їх життя, їх помисли високі,

Котрим не судилось розцвісти,

Закликають мир ясний і спокій,

Як зіницю ока, берегти.

В. Симоненко

розпочалася

Велика Вітчизняна війна,

яка тривала 1418 днів і ночей і забрала життя понад

27 млн. радянських людей,

в тому числі більше 8 млн. українців.

живих очевидців та учасників війни, які було заборонено публічно озвучувати в радянський період.

Це “маленькі люди”, які

чи не найважче зносили

всі труднощі й катастрофи воєнного часу і для яких головним було просто вижити…

бачити великі битви,

пересування військ,

однак практично в усіх усних свідченнях, наведених нижче, більше йдеться про звичайні побутові проблеми:

харчування,

роботу, житло,

медичне забезпечення,

тощо

ЛЕОНІД РЯБЧЕНКО

• Народився 1925 р. на Полтавщині. У 1943-му був направлений до табору примусових робітників на металургійний завод (Берлін). У 1945–1948 р.р. – на військовій службі в ЧА. 1948-го був заарештований і засуджений до 25 років таборів за «антирадянські погляди».
• Про роботу у Німеччині: «Приходимо в табір, а він обнесений дротом, тільки не колючим, а високим: метрів чотири і густий такий. Заходимо у ворота – і до коменданта табору. Ось, кажуть, будеш тут працювати, тобі все розкажуть. Я працював у ливарному цеху на заводі прибиральником. Загалом, якщо я б так нормально працював, то я б заробляв по 200 марок у тиждень. А так давали мені тільки 10 марок, як будь-якому іноземцю. А робота – жах! Я так швидко похудав.»

АННА ІВАНИЦЬКА

• Народилася 1925 року на Львівщині. Під час війни навчалася в учительській семінарії у Яворові, працювала в тамтешньому допомоговому комітеті.
• «Прийшли до нашого села радянські війська у вересні 1939 року і робили мітинг-віче. Одіті були дуже убого. Всі чекали братів з України, але коли побачили ту бідноту, а потім побачили ще й дії… Вони відразу забрали наші корови, вивезли батькового брата Григорія, що був одружений на полячці. Чому вивезли? Бо була така рознарядка, що треба вивезти на Сибір стільки людей.
В нас були гарні коні, тато мусів їхати туди, копати ті шанці. І там перемерз. Перші совіти нічим добрим не запам’яталися, хоча я спочатку сприймала їх з любов’ю навіть, знаєте, з добром... До німців ставилися з насторогою. Вони йшли, знаєте, такі страшні, озброєні, такі важкі й такі небезпечні. Ніби насувалася страшна хмара. Але за німців, може, навіть було легше працювати».

ВОЛОДИМИР ІВАНОВ

• Народився 1927 року на Хмельниччині в селянській родині. Під час війни працював у колгоспі.
• «Коли прийшли німці до нас, німці, значить, усе розграбили. За врем’я войни дуже багато було різних лих: голод був, холод був, їсти не було що. Чекали всі, надіялись на те, що десь вот-вот нас освободять. Німці не вважали нас за людей, а вважали нас за таку расу, яка повинна на них тілько працювати. Вони ставили себе вище, а нас мали як простих рабів. Ті, що були обіжені на совєцьку власть, то сприймали німецьку владу добре».

НІНА КАЦУБА

• Народилася 1938 року в м. Кривий Ріг.
• «Завод підірвали радянські війська під час відступу, і батьки залишилися без роботи. Виживали тільки за рахунок підсобного господарства, а потім німці прийшли й забрали корову. Води також у нас не було. Наші, коли відступали, підірвали завод і насосну станцію, яка качала воду [...]. Німці маму заставляли ходити на примусові роботи – грузити чорнозем у вагони, які вивозили в Німеччину [...]. Радянські війська зустрічали як переможців, але повернулося дуже мало! Якщо 50 чоловік узяли, то чоловік 17 повернулося. І залишилися вдови з маленькими дітьми [...]. Люди відносилися до переможців не дуже добре. Маленькі пенсії давали. Дуже багато калік було. Всі ці люди, які були покалічені, їх не знали куди дівати. Їм мізерні, якісь там 12 або 20 рублів давали. Вони не могли прожити за ці гроші. Ну, як можна так з каліками поводитися? Ось через це люди були незадоволені. Все місто було зруйноване під час війни. Треба було відновлювати все з нуля».

Джерела інформації

• https://old.uinp.gov.ua/methodicmaterial/informatsiini-materiali-do-75-tikh-rokovin-vid-pochatku-vivezennya-naselennya-ukrai
• https://sites.google.com/site/historyofukraine11112222/ukraiena-v-roki-drugoie-svitovoie-vijni-1940-1945-rr
• http://ukrssr.com.ua/khark/harkiv-u-roki-viyni
• https://tyzhden.ua/History/49801
• https://uk.wikipedia.org/wiki/Україна_в_Другій_світовій_війні
• https://www.ww2.memory.gov.ua/mif-1-velyka-vitchyznyana-vijna/