Ім'я файлу: Семенова.doc
Розширення: doc
Розмір: 128кб.
Дата: 21.11.2020

ПРИВАТНЫЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНЫЙ ЗАКЛАД

<<ДЕСНЯНСЬКИЙ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ КОЛЕДЖ ПРИ МАУП >>



ПРАКТИЧНА РОБОТА


З навчальної дисципліни

<< ВСТУП ЛО СПЕЦІАЛЬНОСТІ>>


На тему

<<Планування на підприємстві>>


Виконала:

Студентка ll курсу

Групи ДК-09-19-КМ

Семенова Д.В.

Перевірила:

К.Е. наук, старший викладач

Васильконова Е.О.

План


ПРИВАТНЫЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНЫЙ ЗАКЛАД 1

<<ДЕСНЯНСЬКИЙ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ КОЛЕДЖ ПРИ МАУП >> 1

ПРАКТИЧНА РОБОТА 1

<< ВСТУП ЛО СПЕЦІАЛЬНОСТІ>> 1

Вступ 4

1. Предмет, об’єкти і методи дослідження планування 5

2. Зміст і завдання планування 9

3. Формування планів оновлення продукції ,їх склад і завдання. 15

Висновки 22

Література 24



Вступ


Планування є важливою частиною господарської практики. Багаторічний досвід закордонних та українських підприємств довів, що недооцінка планування в умовах ринку, зведення його до мінімуму частіше за все приводить до значних економічних втрат. Досвідчені керівники розуміють, що всі великі бої спочатку виграють на папері - на плані, а тільки після цього у реальному житті. Ринок не пригнічує, не заперечує планування взагалі, а тільки зміщує цей процес у первинну виробничу ланку, як важли­вий елемент господарського механізму управління.

Успішно працюючі підприємства здійснюють не тільки довгострокове планування, але і детальну розробку оперативних поточних планів по кожному підрозділу, кожному робочому місці. Календарні плани (декадні, місячні, квартальні, піврічні) конкретизу­ють цілі і завдання підприємства, включають відомості про замовлення, про забезпе­ченість їх матеріальними ресурсами, про ступінь завантаження виробничих потужно­стей та їх використання з врахуванням терміну виконання кожного завдання. В них передбачаються витрати на реконструкцію потужностей, заміну обладнання, онов­лення продукції, навчання працівників тощо.

План потрібний не тільки великим та середнім, але й малим підприємствам. Викори­стання трудових та матеріальних ресурсів регламентуються нормами і нормативами. Нормативність встановлює вимоги до ефективності використання ресурсів та резуль­татів господарювання.

1. Предмет, об’єкти і методи дослідження планування


Кожна людина, сім'я, колектив, господарство не уявляють свого повсякденного життя без використання усного або письмового плану дій у роботі, навчанні, відпочин­ку, фінансових та інших справах на наступний день, місяць, рік, а більш завбачливі обмірковують свої дії на кілька років і навіть десятиліть. З'ясовується, що більше від усіх захищені економічно і соціальне та досягають успіхів саме ті, хто належним чи­ном планує свої дії.

В умовах ринкової економіки таке планування стає у багато разів важливішим, ос­кільки без глибоких розрахунків, без обгрунтування і передбачення різного роду змін у майбутньому, вижити в конкурентній боротьбі дуже важко. Тому методам передба­чення і планування, як найважливішим складовим управління, необхідно вчитися.

Планування як самостійна галузь знань та особлива сфера людської діяльності, являє собою сукупність систематизованих знань про закономірності формування і функціонування різних господарських систем.

Ціль науки планування як складової економічної науки - описати, обґрунтувати та передбачити процес і явища дійсності (теоретичне відображення дійсності). Роль її та потреба в ній з боку суспільства зростає.

До факторів, що обумовлюють зростаючу роль науки планування в загальнополі­тичному, соціальному, економічному і культурному середовищі можна віднести:

- перехід до ринкових відносин та зміну методів господарювання, що потребує перебудови систем планування на всіх рівнях управління економікою;

-розвиток науково-технічного прогресу, зростання чисельності управлінських кадрів;

-зростання масштабів суспільного виробництва, ускладнення господарських зв'язків, розширення міжнародних зв'язків.

Наука планування - це система упорядкованих знань про суть, методологію, методику і організацію планування.

Суть планування полягає в розробці та обґрунтуванні цілей, визначенні найкра­щих методів і способів їх досягнення при ефективному використанні всіх видів ре­сурсів, необхідних для виконання поставлених завдань, і встановленні їх взаємодії.

Сам процес планування проходить чотири етапи:

  1. розробку загальних цілей;

  2. визначення конкретних цілей на даний період із наступною їх деталізацією;

  3. визначення шляхів і способів досягнення цілей;

  4. контроль за процесом досягнення поставлених цілей шляхом зіставлення плано­вих показників із фактичними та коригування цілей.

У процесі планування кожне підприємство повинно відповісти на такі запитання:


- що повинно бути зроблено і для чого?


- коли це буде зроблено і хто його буде робити?


- де це буде зроблено, і що для цього необхідно?

Вирішення цих питань є функцією планування, яка є основою для прийняття рішень та являє собою управлінську діяльність, що передбачає розробку цілей і завдань уп­равління виробництвом, а також визначення шляхів реалізації планів для досягнення поставлених цілей.

Методологія планування - це сукупність теоретичних висновків, загальних зако­номірностей, наукових принципів розробки планів, їх обґрунтування та опис відповідно до сучасних вимог ринку, які перевірені передовою практикою. За допомогою плану­вання здійснюється перетворення "ірраціональності у раціональність", досягається більша сумісність інтересів, передбачуваність і взаємодія тріади "економіка - людина - природа". Основою суспільства є матеріальне виробництво і відносини в сфері ви­робництва, які визначають суспільне буття людей. Усередині суспільного виробниц­тва вирішальна роль належить її головній сфері - матеріальному виробництву, яке і є об'єктом науки планування.

Процес планування діяльності підприємств має багато складових: виробництво і реалізація продукції, її собівартість, забезпеченість трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами, фінансові результати роботи, фінансовий стан підприєм­ства, його інвестиційна діяльність. Саме це і є об'єктам планування діяльності підприємств, які розглядаються як єдине ціле і за допомогою яких розкривається його предмет.

Оскільки планування - це процес підготовки рішень про цілі, способи і методи їх досягнення шляхом цілеспрямованої порівняльної оцінки різних альтернативних ва­ріантів дій у передбачуваних умовах, їх прийняття завжди пов'язано із використанням ресурсів, то ресурси підприємства і є загалом предметом планування на під­приємстві.

Планування як складова економічної науки ґрунтується передусім на загальних взаємопов'язаних методах наукових досліджень: аналізі та синтезі, дедукції та індукції. Йому властиві такі методи досліджень як системний підхід, конкретно-істо­ричний підхід, комплексний підхід, метод експерименту, моделювання, а також мето­ди спеціальних досліджень.

Метод дає опис того, як повинна виявлятися наукова і практична діяльність людей у прикладній сфері науки. Методи науки планування створюють систему різних за­собів та прийомів вивчення і узагальнення явищ дійсності в сфері планування соці­ально-економічних об'єктів.

Одним із методів дослідження є метод системного підходу та раціонального вибору, який дозволяє підходити до дослідження кількісних і якісних параметрів проход­ження ймовірних процесів із системних позицій. Він передбачає, по-перше, розгляд сис­тем планування виробництва як єдиного цілого, зі своїми законами розвитку, вивчення об'єкта управління із врахуванням усіх його аспектів: економічного, соціального, техніч­ного, організаційного, екологічного та психологічного; по-друге, можливість поділити систему на підсистеми і дослідити їх взаємодію, оскільки кожна підсистема діє як на всі інші підсистеми, так і на систему в цілому. Таким чином створюється можливість роз­крити закономірності і зв'язки підсистем, їх співвідношення та субординацію. За сис­темним підходом кожний об'єкт планування розглядається як комплекс взаємопов'яза­них елементів зі своїми законами розвитку, які об'єднані для досягнення спільної мети.

Конкретно-історичний підхід як один із методів дослідження науки планування, передбачає вивчення відносин планування як процесів, що знаходяться в стадії роз­витку та змінюються під впливом діючих на них факторів. Всі процеси розглядаються в тісному зв'язку з історичними обставинами, що складаються в тій чи іншій країні.

Комплексний підхід є ширшим поняттям, ніж системний, оскільки він реалізується за допомогою останнього. Він передбачає:

- сумісне використання методів дослідження не тільки однієї, але і багатьох наук;

- розгляд всієї сукупності цілей планування за рівнями;

- розгляд різних проблем планування з точки зору часових інтервалів тощо.

Експеримент - це метод пошуку або уточнення взаємозв'язку соціально-еконо­мічних явищ дослідним шляхом. Він необхідний для апробації запланованих рішень.

Моделювання. Суть цього методу полягає в створенні такого аналогу (моделі) процесу, що планується, в якому відображались би найважливіші особливості й власти­вості та відкинуті другорядні риси.

У плануванні моделювання застосовується:

- коли необхідно розробити проект системи, не будуючи його в реальному житті;

- коли необхідно удосконалювати існуючу систему, а експеримент на реальній системі неможливий або економічно невигідний, наприклад, в силу великих витрат;

- коли експеримент в реальній системі пов'язаний з її розвалом.

Моделювання дозволяє вибрати серед реальних і раціональних варіантів планового процесу найоптимальніший. Для цього застосовуються різні типи моделей: графічні, числові, логічні, табличні та інші.

Методи спеціальних досліджень - це дослідження соціального характеру для визначення процесів, які не піддаються кількісній оцінці, тобто проводяться за допо­могою анкетування, інтерв'ю та інших аналогічних методів.

Місце науки планування визначається її зв'язками з предметами інших наук: еко­номічною теорією, галузевими економіками, економічною географією, правовими нау­ками, статистикою, обліком, фінансами і кредитом, технічними і природничими наука­ми, соціологією і психологією, математикою, кібернетикою, інформатикою.

2. Зміст і завдання планування


Сформована на кожному етапі планування виробнича програма підприємства по­винна бути деталізована у часі та доведена до конкретних виробничих підрозділів на етапі оперативно-календарного планування. Успішне вирішення цього завдання вклю­чає широке використання економіко-математичних методів, засобів обчислювальної техніки та способів обробки даних, що реалізуються в рамках системи оперативно-календарного планування виробництва.

У процесі оперативно-календарного планування виконуються розрахунки та вста­новлюються завдання цехам, виробничим дільницями і робочим місцям по випуску конкретних виробів, вузлів і заготівок; нормативи руху предметів праці у виробництві (нормативи запасів, розміри партій, періоди їхнього запуску-випуску та ін.); календарні графіки, якими встановлюється послідовність та строки виготовлення продукції на кожній стадії виробництва.

Основними завданнями оперативно-календарного планування на підприємстві є:

  1. забезпечення ритмічного виробництва відповідно до встановлених обсягів і номенклатури, а також своєчасного виготовлення та постачання продукції споживачам;

  2. забезпечення рівномірності та комплектності завантаження устаткування, працівників і площ, що сприятиме кращому використанню виробничих активів;

  3. забезпечення максимальної безперервності виробництва, тобто забезпечення найменшої тривалості виробничого циклу, що сприятиме зменшенню незавершеного
    виробництва та прискоренню оборотності обігових коштів;

  4. створення умов для розвитку передових форм організації праці, а також для автоматизації об'ємних та календарних розрахунків на основі використання сучасної обчислювальної техніки.

За обсягом робіт, що виконуються, у відповідності зі змістом, оперативно-кален­дарне планування розподіляється на календарне планування та диспетчерське ре­гулювання.

Календарне планування - це деталізація річної виробничої програми підприєм­ства за строками запуску-випуску кожного виду продукції і за виконавцями - в основ­них виробничих підрозділах першого рівня (заводах виробничого об'єднання або це­хах), а всередині - на виробничих дільницях та робочих місцях.

Календарне планування містить розробку:

- календарно-планових нормативів;

- планів-графіків руху предметів праці в часі та просторі у процесі виробництва;

- у процесі календарного планування виконуються розрахунки завантаження ус­таткування та площ (об'ємні розрахунки);

- доведення виробничих завдань на основі розроблених планів-графіків до підрозділів, виробничих дільниць і робочих місць .

Диспетчерське регулювання - це процес, який забезпечує оперативне регулю­вання процесу виробництва шляхом систематичного обліку та контролю за виконан­ням змінно-добових завдань, поточної підготовки виробництва, оперативного усунен­ня недоліків і відхилень, що виникають.

Основними вихідними даними для оперативно-календарного планування є:

- план випуску продукції по кварталах і місяцях;

- технологічний маршрут та технологічний процес обробки деталей і складання виробів із нормами часу за операціями;

- режими роботи цехів, виробничих дільниць;

- план ремонту устаткування.

Оперативно-календарне планування виконується у масштабі підприємства по це­хах і масштабі окремих цехів - по дільницях та робочих місцях.

У зв'язку з різними об'єктами планування розрізняють міжцехове і внутрішньоцехове оперативно-календарне планування.

Міжцехове планування включає встановлення цехам взаємопов'язаних виробни­чих завдань, розроблених за даними виробничої програми підприємства і забезпечен­ня узгодженості у роботі цехів при виконанні цієї програми.

Міжцехове планування спрямоване на підтримання налагодженої, ритмічної роботи основних виробничих підрозділів (заводів, цехів), забезпечення безперебійного їх по­стачання та обслуговування допоміжними цехами і службами.

Виробничі програми підприємства розробляються на рік із розбивкою по кварта­лах. Цехові оперативні виробничі програми складаються на квартал із розподілом по місяцях. Встановлюється планове завдання - програма випуску продукції у планово­му періоді для кожного цеху з обгрунтуванням відповідними об'ємними розрахунками. Календарний план регламентує строки руху продукції у цехах заводу, не розкриваючи часткових, внутрішньоцехових післяопераційних строків виробництва по кожному пред­мету. Диспетчеризація забезпечує облік, контроль і оперативне регулювання робіт між цехами. У процесі розробки і доведення виробничих програм до цехів, ці програми уточ­нюються та коригуються в залежності від результатів роботи попереднього місяця.

Міжцехове планування здійснюється виробничо-диспетчерським відділом (ВДВ) підприємства.

Внутрішньоцехове планування спрямоване на розподіл номенклатури робіт, які задані календарним планом цеху між дільницями, і доведення планових завдань до кожної виробничої дільниці та робочого місця. Зміст робіт по внутрішньоцеховому пла­нуванню залежить від розмірів цеху, його виробничої структури і в загальному вигляді включає планування роботи дільниць та підготовку завдань для робочих місць.

Робота виробничих дільниць планується на основі календарного плану цеху, що над­ходять з міжцехового рівня системи оперативно-календарного планування.

Ціль планування роботи дільниць - це формування плану виготовлення планово-облікових одиниць даного рівня для кожної виробничої дільниці на кожний планово-обліковий період.

Внутрішньоцехове планування і регулювання виробництва в цеху виконує виробни­чо-диспетчерське бюро (ВДБ), на дільниці - майстер за допомогою ВДБ.

Межі міжцехового і внутрішньоцехового планування можуть змінюватися із роз­витком або впровадженням автоматизованої системи управління виробництвом (АСУВ).

У процесі розробки виробничих програм застосовується ланцюговий метод, який полягає в тому, що завдання встановлюються у порядку, зворотньому до ходу техно­логічного процесу, тобто від складання готових виробів до заготовки і визначення по­треби у матеріалах, сировині та напівфабрикатах.

Система оперативно-календарного планування характеризується певною планово-обліковою одиницею та планово-обліковим періодом.

Планово-облікова одиниця являє собою сукупність робіт, яку розглядають як єдине ціле при плануванні, обліку, аналізі та оперативному регулюванні виробництва. Плано­во-обліковий період являє собою відрізок часу (зміна, доба, місяць, декада тощо), на який формуються планові завдання.

Виробниче замовлення - це комплекс робіт, які виконуються на договірних із за­мовником засадах.

Вузловий комплект - вузол або складальна одиниця виробу.

Груповий комплект - технологічно та конструктивно однорідна група деталей, які мають спільні планово-організаційні ознаки: черговість подачі на складання, яка повторюється, однакова періодичність запуску-випуску.

Машинокомплект застосовується в умовах вузької спеціалізації та містить пов­ний комплект вузлів і деталей, які входять до виробу.

Добокомплект складається з деталей, вузлів та всіх виробів, які підлягають виго­товленню протягом доби і застосовуються при відсутності у виробничій програмі підприємства провідного виробу (виробу-представника).

Умовний машинокомплект формується шляхом зведення всієї номенклатури про­дукції до умовного виробу. В цей умовний виріб входять деталі, вузли і вироби, які необхідно виготовляти до певного моменту.

Деталь як планово-облікова одиниця застосовується при незмінності виготовлен­ня продукції у серійному та масовому виробництві.

Вибір тієї чи іншої планово-облікової одиниці практично визначає наперед організа­цію системи оперативного планування виробництва на підприємстві.

У сучасному виробництві широко розповсюджені різні системи оперативного пла­нування, що визначаються як внутрішньофірмовими факторами, так і зовнішніми рин­ковими умовами.

Система оперативного планування виробництва - це сукупність різних мето­дик та технологій планової роботи, що характеризується ступенем централізації, об'єк­том регулювання, складом календарно-планових показників, порядком обліку та руху продукції та оформленням облікової документації. Ця система являє собою сукупність методів та способів розрахунку основних планово-організаційних показників, які необхідні для регулювання ходу процесу виробництва та споживання товарів і послуг з метою досягнення запланованих ринкових результатів при мінімальних витратах економічних ресурсів і робочого часу. До основної характеристики будь-якої системи оперативного планування належать: методи комплектування календарних завдань підрозділом під­приємства, взаємопов'язані роботи цехів та ділянок, вибрана планово-облікова одини­ця, тривалість планового періоду, способи і прийоми розрахунків планових показників, склад супроводжуючої документації та інші. Вибір тієї чи іншої системи оперативного планування в умовах ринку визначається, головним чином, обсягом попиту на продук­цію і послуги, витратами і плановими показниками, масштабом та типом виробництва, організаційною структурою підприємства й іншими факторами.

Найбільшого розпрвсюдження в теперішній час набули: подетальна, позамовна та покомплектна системи оперативного планування та їх різновиди, які застосовуються на багатьох великих вітчизняних підприємствах та закордонних фірмах, а також у малому та середньому підприємництві.

Подетальна система планування призначена для умов високоорганізованого та стабільного виробництва. За цією системою планується і регулюється рух виконаних робіт, технологічних операцій і виробничих процесів по кожній деталі на певний плано­вий період-час, зміну, день, тиждень тощо. В основі подетальної системи лежить точ­не планування такту, ритму роботи поточних ліній і виробничих ділянок, правильне визначення нормальних технологічних, транспортних, страхових, міжопераційних і цик­лових запасів та постійна їх підтримка в процесі виробництва на суворому розрахунко­вому рівні. Застосування цієї системи потребує розробки складних календарно-опера­тивних планів, що містять показники обсягу випуску і маршрут руху деталей кожного найменування за всіма виробничими стадіями і технологічними операціями. Тому по-детальне планування доцільно застосовувати при обмеженій та стійкій номенклатурі продукції, яка випускається в умовах багатосерійного і масового виробництва.

Позамовна система оперативного планування застосовується, в основному, в одиничному і дрібносерійному виробництві з його різноманітною номенклатурою і не­великим обсягом продукції, що випускається, та невеликим обсягом виробничих по­слуг. У цьому випадку об'єктом планування, або основною обліковою одиницею, є окреме виробниче замовлення, що містить декілька однотипних робіт конкретного споживача-замовника. Дана система планування базується на розрахунках тривалості виробничих циклів і нормативів випереджень, за допомогою яких встановлюються замовником або ринком потрібні строки виконання як окремих процесів або робіт, так і всього замовлення в цілому.

Покомплектна система оперативного планування застосовується, головним чином, в серійному і масовому виробництві. Як основну планово-облікову одиницю використовують різні деталі, що входять до збірного вузла або загального комплекту товарів, згрупованих за певними ознаками. За некомплектної системи планування кален­дарні завдання виробничими підрозділами розробляються не по деталях окремого най­менування, а за укрупненими групами, комплектними деталями на вузол, машину, за­мовлення, або обсяг робіт і послуг. Ця система сприяє скороченню трудомісткості як планово-розрахункових робіт, так і організаційно-управлінської діяльності персоналу лінійних функціональних служб підприємства. При даній системі значно підвищується гнучкість оперативного планування, поточного контролю і регулювання ходу виробницт­ва, що в умовах ринкової невизначеності є важливим засобом стабілізації виробництва.

3. Формування планів оновлення продукції ,їх склад і завдання.


В умовах ринкової економіки планування виробничої діяльності підприємства оріє­нтується на максимальне задоволення попиту потенційних споживачів у продукції (ро­ботах), послугах.

Під впливом науково-технічного прогресу відбувається швидке старіння продукції. Одна продукція відкидається ринком, у той час як інша довгий час користується попи­том у покупця.

Нова продукція (новий вид продукції) - виріб, що виготовляється вперше, також модернізований виріб, що отримав нову якісну характеристику.

Саме нові товари дозволяють вчасно змінювати структуру асортименту і підтриму­вати обсяг продажу на рівні, що забезпечує стабільний фінансовий стан підприємства.

Проблема планування освоєння нового продукту включає не тільки технічну роз­робку виробу, але і комплекс організаційно-економічних заходів, що направлені на за­доволення запитів споживачів і збільшення рентабельності підприємства. В основі планування оновлення продукції лежить концепція життєвого циклу продукції.

Протягом свого життя продукція на ринку переживає декілька етапів. Перший етап - впровадження, коли товар є новинкою і потрібен певний час та значні грошові витрати (особливо на рекламу), щоб довести споживачеві його комерційні переваги. На другому етапі, зазвичай, виникають досить великі витрати виробництва і прибу­ток при цьому малий чи, навіть, від'ємний. Другий етап - етап росту, коли становлення товару на ринку супроводжується стрімким зростанням попиту на нього. На даному етапі здійснюється модифікація базової моделі продукту, формується плановий діапа­зон цін. Третій етап - етап зрілості, коли обсяг продажу товару, досягнувши його максимального значення, починає поступово скорочуватися. Подальше просування товару на ринку ускладнюється і набуває надзвичайно жорсткого конкурентного ха­рактеру. І, нарешті, четвертий етап - етап старіння, коли попит на товар на ринку неухильно падає. Скорочується обсяг виробництва даного товару, а потім зовсім при­пиняється випуск цієї продукції.

Імовірність невдачі нової продукції—це фактор, що супроводжує процес освоєння нових виробів на будь-якому підприємстві.

Високий відсоток невдач нової продукції виявляється, як у великих, так і в дрібних компаніях, як у тих, котрі мають великий досвід у своїй галузі, так і малодосвідчених. Серед причин невдач, які спіткають нові продукти, називають такі:

- недостатній аналіз ринку;

- дефекти самого продукту;

- більш високі, як передбачалося, витрати;

- нечітке визначення термінів;

- конкуренція;

- недостатні зусилля в маркетингових дослідженнях;

- слабкість збутового підрозділу та інші.

Більшість проблем, що виникають у зв'язку з розробкою нових продуктів, за своїм характером є організаційними. Дослідження сотень американських компаній показа­ло, що в 84 % з них найбільш важливими проблемами були проблеми планування й організації виробництва нових продуктів, а не техніко-технологічні проблеми, пов'язані з особливостями продуктів.

Тому при плануванні підприємством розробки нових товарів необхідно з'ясувати, на якому етапі життєвого циклу знаходяться їх аналоги, взаємозамінні товари, що вже представлені на ринку.

При плануванні асортименту звичайно вважають, що розробка нової моделі про­дукту є заходом, пов'язаним із малим ризиком, особливо якщо вона розробляється на основі вже добре відомого продукту, на готовій виробничій лінії, і зовсім ясно, що дана зміна необхідна та прийнятна для покупців. Ризик буде збільшуватися в прямій залеж­ності від ступеня новизни продукту і від того, наскільки технологія його виробництва та розподілу відрізняється від досвіду підприємства в цій сфері.

Основним фактором успіху нового продукту є наявність на підприємстві ефектив­ної системи планування, що охоплює всі етапи розробки продукту.

За складом і завданнями планових робіт, які виконуються у процесі створення, підго­товки виробництва та освоєння нової продукції виділяються такі їх види: науково-дослідні, конструкторські та технологічні, організаційно-планові, роботи матеріально-технічного, економічного та соціально-психологічного характеру.

План оновлення продукції складається на основі завдань стратегічного плану. У розширеному варіанті план оновлення продукції може містити такі розділи:

- якісні та структурні зміни "портфеля" продукції підприємства;

- економічна ефективність виробництва нової (оновленої) продукції;

- норми і нормативи;

- виробництво та реалізація продукції;

- матеріально-технічне забезпечення виробництва нової продукції;

- персонал і оплата праці;

- витрати виробництва нової продукції, прибуток, рентабельність.

Випуск нової продукції містить великий комплекс робіт, що отримав назву "Під­готовка виробництва".

В залежності від послідовності виконання робіт виділяють наступні стадії підго­товки виробництва нового виробу:

а) науково-дослідні роботи по створенню продукції, тобто комплекс досліджень, що проводиться з метою отримання обґрунтованих вихідних даних, принципів та шляхів створення нової або модернізації продукції, що випускається;

б) дослідно-конструкторські розробки - комплекс робіт по створенню конструктор­ської і технологічної документації, виготовлення і використання дослідних зразків виробів;

в) технічна підготовка виробництва - сукупність робіт, що забезпечує конст­рукторську і технологічну готовність підприємств до випуску нового виробу заданого рівня якості при встановлених строках, обсягах випуску та витратах. У свою чергу, технічна підготовка містить конструкторську та технологічну підготовку. Конструкторська підготовка передбачає процес створення комплекту конструкторської докумен­тації, необхідної для виготовлення, її принципів експлуатації. Технологічна підготовка
містить роботи по створенню та удосконаленню технологічних процесів, оформленню необхідної документації, проектуванню та виготовленню технологічної оснастки;

г) освоєння виробництва - складова частина постачання продукції на виробницт­во, що включає обробку і перевірку підготовленого технологічного процесу та оволодіння практичними прийомами виготовлення продукції. Освоєння виробництва є кінцевою стадією всієї підготовки виробництва, після чого починається серійний або масовий випуск продукції.

У процесі розробки та впровадження продукції у виробництво вирішуються наступні основні завдання:

- забезпечення потреб у новій продукції внутрішніх споживачів та експорт даної продукції;

- створення і виробництво продукції високого технічного рівня та якості, конкурентноспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках;

- скорочення термінів розробки та освоєння виробництва нової продукції;

- забезпечення стабільності та покращення (відповідно до умов ринку) показ­ників якості продукції та ефективної її експлуатації;

- забезпечення та підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства;

- завоювання прихильності споживачів до продукції підприємства та створення її позитивного іміджу.

Вихідними даними для планування технічної підготовки виробництва є: планові зав­дання розробки й освоєння виробництва нової продукції; планові нормативи для визна­чення обсягу і трудомісткості робіт кожного етапу технічної підготовки.

Планові нормативи технічної підготовки виробництва поділяються на об'ємні і тру­дові. За допомогою об'ємних нормативів встановлюється обсяг робіт у натуральному вимірі, а за допомогою трудових - у нормо-годинах. До об'ємних нормативів нале­жать: кількість оригінальних деталей, які припадають на виріб відповідної групи склад­ності; кількість технологічних карт на одну деталь за видом обробки; коефіцієнт техно­логічної оснащеності за видами процесів і оснащення за групами складності.

До трудових нормативів входять: трудомісткість конструкторських, креслярсь­ких, копіювальних та інших робіт із проектування оригінальної деталі, трудомісткість проектування технологічного процесу й оснащення на одну оригінальну деталь тощо.

Обсяг робіт по конструкторській підготовці визначається в залежності від кількості оригінальних деталей, а по технологічній - від кількості оригінальних деталей і техно­логічних назв на одну деталь за видами обробки.

Обсяг робіт по проектуванню і виготовленню технічної оснащеності залежить від кількості оригінальних деталей і коефіцієнтів технологічної оснащеності їх виробництва.

Коефіцієнт технологічної оснащеності показує скільки одиниць спеціальної оснаще­ності приходиться в середньому на одну оригінальну деталь.

Розрізняють коефіцієнти оснащеності за окремими видами оснастки та сумарний коефіцієнт, який характеризує загальну оснащеність технологічного процесу. Величи­на цих коефіцієнтів залежить, насамперед, від типу виробництва. Чим вища серійність виробництва, тим більший коефіцієнт технологічної оснащеності. За цими коефіцієнта­ми для певного типу виробництва можна орієнтовно визначити кількість технологічної оснащеності кожного виду шляхом множення даного коефіцієнта на кількість оригі­нальних деталей та виробів, що проектуються.

Після визначення обсягу конструкторських і технологічних робіт розраховується їх трудомісткість. Для цього необхідні нормативи трудомісткості за групами склад­ності: на проектування однієї оригінальної деталі; на розробку одного технологічного процесу за видами обробки; на проектування та виготовлення однієї одиниці технологіч­ного оснащення за видами; на наладку одного технологічного процесу за видами об­робки. Ці нормативи носять галузевий характер і встановлюються різними методами на основі аналізу й узагальнення фактичних даних проектних організацій і підприємств галузі. При відсутності відповідних нормативів обсягів робіт їх трудомісткість ви­значаються шляхом експертної оцінки.

На сьогодні у всіх галузях промисловості створена і діє система розробки і постачання продукції на виробництво (СРПП), яка є зведенням правил із проведення робіт зі ство­рення й освоєння нових видів продукції і містить у собі близько 20 державних стандартів.

СРПП тісно переплітається і взаємодіє з іншими системами:

- Єдиною системою державного управління якістю продукції (ЄСДУЯП).

- Єдиною системою конструкторської документації (ЄСКД) і Єдиною систе­мою технологічної підготовки виробництва (ЄСТПВ).

- Єдиною системою класифікації і кодування (ЄСКК), Державною системою забезпечення єдності вимірів (ДСВ), Системою стандартів безпеки праці (ССБП) та іншими. Всі ці системи ґрунтуються на державних стандартах.


Висновки



Основу управління господарськими процесами на підприємстві складають управ­лінські рішення.

Головною особливістю управлінських рішень є те, що їх приймають для забезпе­чення безперебійного функціонування об'єкта управління.

Планування можна розуміти як процес прийняття рішень, який передує майбутнім діям. Результатом планування є прийняття органом управління рішення про те, що, де і яким чином потрібно зробити. Способи і методи обґрунтування планових рішень є ланкою, що поєднує теперішнє з майбутнім. Вони в деякій мірі визначають науково-технічний рівень планування та якість планів.

Управлінські рішення не можна розглядати як довільну дію. Передумовою підготовки та прийняття управлінського рішення завжди є наявність проблеми, тобто встановлення невідповідності між фактичним і бажаним станом діяльності виробничого, комерційного чи іншого суб'єкта, що перешкоджає його ефективному функціонуванню та розвитку.

Обсяги адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат, виз­начаються в цілому по організації в кошторисі цих витрат на рік (квартал). Підставою для складання кошторису вказаних вище витрат є організаційна структура проектної організації, штатний розклад, норми використання матеріалів, енергії для загальногос­подарських потреб, потреба в допоміжних матеріалах для утримання і ремонту бу­динків, споруд тощо. Обчислені обсяги адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат включаються до відповідних кошторисів пропорційно обся­гам витрат на оплату праці виробничого персоналу, зайнятого на виконанні конкретних розробок (тем), об'єктів проектування, етапів, завдань, або в установленому проценті від виробничої собівартості проектних робіт по організації в цілому

Розрахункові запаси продукції повинні безперервно підтримуватись на такому рівні, який забезпечував би безперервний хід виробництва і збуту продукції. Якщо запас продукції знижується до запланованої точки замовлення, то необхідно підвищити його до запланованого рівня. Така система, крім "точки замовлення" передбачає також роз­рахунок мінімального і максимального запасів, і тому має назву системи "мінімум-максимум". Оперативне планування виробництва відіграє значну роль у забезпеченні своєчас­ного випуску та постачанні продукції споживачам на основі раціонального використан­ня ресурсів за певний проміжок часу, а його удосконалення сприяє піднесенню та зрос­танню ефективності виробництва в ринкових умовах.

Об'ємно-календарне планування підготовки виробництва нової продукції передбачає доведення до підрозділів і безпосередніх виконавців тематики та номенклатури робіт із підготовки до виробництва, проведення необхідних розрахунків і обсягів робіт, складан­ня графіків виконання останніх.

За умов становлення ринку важливим є скорочення термінів технічної підготовки з ме­тою прискорення впровадження досягнень науки та техніки у виробництво; зменшення вит­рат на виробництво; підвищення якості робіт та своєчасного зайняття власної ринкової ніші.

Із метою скорочення термінів підготовки виробництва використовується метод пара­лельного та паралельно-послідовного ведення робіт. Паралельне та паралельно-послідовне виконання всіх робіт скорочує терміни технічної підготовки й освоєння нової продукції. У результаті поєднання різних стадій проектування загальний цикл підготовки різко скорочується.

Література


1. Москалюк В.Є. Планування діяльності підприємства. –

К., 2002. – 252с.

2. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства. –

К., 2003. – 432с.

3. Чумаченко М.Г. Економічний аналіз. – К., 2001. – 540с.

4.Основи менеджменту. Підручник. – К., 2001.

5.Словник-довідник менеджера. – Харків, 2000.

6.Обер-Крие Дж. Управление предприятием. – М.: Бизнес-Информ, 1998.

7.Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1998. – 352 с.

8.Стадник В.В. Менеджмент. Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2003. – 464

9.О.С. Виханский, А.И. Наумов «Менеджмент». М; «Гардарика» 1996 г.

10.Основополагающие идеи в менеджменте». М; «Дело» 1996 г.

11.Кабушкин Н.И. «Основы менеджмента». «Эконопресс». Москва. 1997г.

12.Радушин А.А. «Основы менеджмента»М.:Центр.1998г.

13.Смирнова В. «Формирование концепции предпринимательского управления». Проблемы теории и практики управления.1998г. №4.

14.Шипунов В.Г., Кишкель Е.Н. Основы управленческой деятельности. М.: Высш. школа , 2000.




скачати

© Усі права захищені
написати до нас